Дворяни з конвертованих євреїв: походження та участь у великих реформах

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВОРЯНИ З КОНВЕРТОВАНИХ ЄВРЕЇВ: ПОХОДЖЕННЯ ТА УЧАСТЬ У ВЕЛИКИХ РЕФОРМАХ

Буланий Микола - аспірант кафедри історії України Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Анотація

Мета дослідження - показати особливості діяльності дворян з конвертованих євреїв або їх нащадків у розробці Великих реформ 1860-1870-х рр. Методологічною базою роботи є як загальнонаукові методи (логіки, аналізу, синтезу джерел та метод узагальнення), так і загальноісторичні (історико-порівняльний, історико-генетичний та синхронний методи) та спеціально-історичні (методи просопографії та евристики джерел). А принцип «нового історизму» дозволив проаналізувати тексти в їх первинному контексті та історію взаємодії людей певних епох. Завдяки аналізу різноманітних видів джерел, проектів та планів було також визначено ставлення до дворянських діячів єврейського походження імперських еліт та суспільства в цілому. Наукова новизна дослідження цієї проблематики полягає у виявленні спільних рис, такої групи діячів та у визначенні їх внеску в основні заходи щодо модернізації Російської імперії. Дворяни-нащадки конвертованих євреїв у дореформену добу становили кількісно незначний прошарок. Однак їх діяльність виявилася досить помітною. Виокремлена група реформаторів включає в себе переважно охрещених євреїв. Виключення становить родина баронів Гінцбургів, які не відділившись від єврейської громади, зробили значний внесок щодо розширення прав євреїв Російської імперії. Заслуговують на увагу й запропоновані такого кшталту реформаторами якісно нові підходи до модернізації імперських реалій у сферах економіки, освіти, фінансово- банківської справи. Принагідно група конвертованих євреїв-дворян завдяки розумінню різних релігійних практик християнства та юдаїзму намагалася створити підвалини до подальшого входження євреїв до імперського соціуму задля вирішення національного питання в державі, створення ідеалу асимільованого єврея.

Ключові слова: Великі реформи, конвертовані євреї, модернізація, дворяни-реформатори.

Annotation

BULANYI Mykola - PhD-student of the Department of History of Ukraine, Oles Honchar Dnipro National University

NOBLES FROM CONVERTED JEWS: ORIGIN AND PARTICIPATION IN GREAT REFORMS

The purpose of the study is to show the peculiarities of the activities of nobles from converted Jews or their descendants in the development of the Great Reforms of the 1860s and 1870s. The methodological basis of the work is both general scientific methods (logic, analysis, source synthesis, and generalization method), and general historical (historical-comparative, historical-genetic and synchronous methods) and special-historical (methods of prosopog- raphy and source heuristics). The principle of “new historicism” allowed us to analyze the texts in their original context and the history of the interaction of people of certain eras. The analysis of various types of sources, projects, and plans also determined the attitude to the noble figures of Jewish origin of the imperial elites and society as a whole. The scientific novelty of the study of this issue is to identify common features of such a group of figures and to determine their contribution to the main measures for the modernization of the Russian Empire. Conclusions. The nobles-descendants of the converted Jews in the pre-reform era were a quantitatively insignificant stratum. However, their activities were quite noticeable. A separate group of reformers includes mostly baptized Jews.

Key words: Great reforms, converted Jews, modernization, nobles-reformers.

Постановка проблеми

Доля участі євреїв у розробці Великих реформ 1860-1870-х рр. лишається поза увагою сучасних істориків. Попри збільшення кількості праць, присвячених участі дворян у реформах Олександра ІІ, етнічному компоненту проблеми вчені поки що переважно не надають важливого значення. Участь же представників єврейства в цілому й конвертованих євреїв імперії та їх нащадків у розробці та проведенні ключових реформ зовсім не помічена в історіографії. Тим не менш, в українській історіографії інколи зустрічаються згадки щодо окремих діячів Великих реформ. Наприклад, Т. Литвинова та Д. Селіхов навели дані щодо представників роду Позенів у розробці Селянської реформи. Однак варто зауважити, що загалом проблемі конвертованих євреїв приділено недостатньо уваги у вітчизняній історичній нау-ці. Згадки стосуються переважно конвертованих родів доби Речі Посполитої. Тому в цьому дослідженні вперше зроблено спробу виділити групу реформаторів, які були, так чи інакше, пов'язані між собою, мали спільні риси (походження, територіальна та етнічна приналежність, схожість у поглядах), що, своєю чергою вплинуло на їх включення у процес модернізації імперії.

Аналіз джерел та останні дослідження

У переважній більшості класичних праць з історії конвертації євреїв у християнство в Російській імперії проблематика окреслюється періодом останньої чверті ХІХ ст., що засвідчують роботи істориків першої половини ХХ ст. Насамперед це стосується праць М. Чулкова, Ш. Гінзбурга, в яких процес конвертації зумовлювався як тиском з боку влади, так і тим, що єврейська еліта задля інтеграції до імперського суспільства, яке модернізувалося, сама стала усувати культурні відмінності (Кириа неемана, 1860, с. 35-36). Лише у ХХІ ст. у дослідженнях Д. Клієра, Й. Петровського-Штерна, І. Віде, М. Вайскопфа початковий період в історії конвертованих євреїв змістився до першої половини ХІХ ст. Невелику кількість конвертованих за доби Олександра І та Миколи І ці дослідники пояснювали відсутністю планомірної та масштабної політики імперського уряду (Klier, 2001, р. 100-103).

Водночас інша група істориків змістила «відправну точку» конвертації євреїв до християнства в Східній Європі до епохи поділів Речі Посполитої (дослідження Д. Ельяшевича, С. Гольдіна, О. Мінкіної). Сучасними вченими стали вивчатися проекти російської адміністрації та єврейських депутацій щодо проблеми входження євреїв до імперського соціуму. Значна частина проектів передбачала високу ступінь інтеграції єврейської еліти до державного апарату та загальноімперської еліти (Минкина, 2009), де досить вагому роль відігравало питання конвертації.

На думку В. Герасимової, початок християнізації євреїв Російської імперії слід відносити до історії Московського царства середини XVII ст. (Герасимова, 2013, с. 3). Отже, змінюючи віру, вони ставали першими підданими єврейського походження. Так чи інакше, але сюжети щодо інтеграції конвертованих, механізми визначення особистості, особливості взаємодії з владними структурами поступово увійшли до сфери наукових інтересів дослідників.

Схожою є й проблема термінологічного апарату, оскільки в більшості окреслених робіт застосовується термін «вихрест», який уже у словниках другої половини ХХ ст. окреслюється в категорії «застарілий» (Словник української мови, 1970, с. 535), та носить доволі негативний відтінок нав'язаного хрещення. Натомість більш ємним та нейтральним на думку автора є використання терміну «конвертований єврей», який походить від латинського слова «conversus», тобто «навернений» (Gaffiot, 1934, р. 425), та активно використовується в зарубіжній історичній літературі щодо євреїв (Stacey, 1992, р. 263; Avrich-Skapinker, 1980, р. ІІІ). Особливо, враховуючи, що представники окресленої групи реформаторів переходили до нової релігії добровільно.

Мета роботи - показати особливості діяльності дворян з конвертованих євреїв або їх нащадків у розробці Великих реформ 1860-1870-х рр., оскільки увага до конвертованих євреїв Російської імперії як реформаторів доби Олександра ІІ, попри значну історіографічну базу щодо самих реформ, біографій реформаторів, лишається не розробленою й актуальною дотепер. Особливо, враховуючи, що дворяни-вихрести інколи були головними представниками «єврейського» в імперському соціумі, адже були експертами в області єврейської культури для вищих ешелонів влади. Тим паче, що самих діячів єврейського походження доби Великих реформ не можна охарактеризувати лише як «вчених євреїв» (Маґочій, Петровський-Штерн, 2016, с. 39), або ж «обізнаних людей» (Зайончковский, 1964, с. 337-338) у сферах єврейського традиційного життя, адже в кожного з них відбувався власний відхід від традиції. Тому для розуміння особливості поєднання в цих діячах категорій «дворянин», «реформатор», «вихрест» та ін. більш за все принагідною слід вважати концепцію Ісаака Дойчера «Non-Jewish Jew» - тих, хто «шукав ідеали та їх втілення за межами єврейства» (Deutscher I.).

Виклад основного матеріалу

Серед «неєврейських євреїв» уже на початку ХІХ ст. стала виділятись невелика за кількістю група, яка брала участь у модернізаційних проєктах держави. Проблема її дослідження полягає в індивідуальних стратегіях людей, які походили із різних груп єврейського суспільства, вийшли з нього й зайняли чільне місце серед еліти Російської імперії. Важливим тут є контекст та обставини хрещення. Наприклад, один з розробників судової реформи Єгор Перетц був вихідцем з родини одних з перших маскілів Російської імперії. Його батько Абрам Перетц походив з родини рабинів Любартова та був зятем рабина Йошуа Цейтліна, який в якості «потьомкінського єврея» не лише отримав чин надвірного радника, а й володів маєтками (Миллер, 2006, с. 102), попри заборону надавати землю євреям відповідно до наказу від 22 лютого 1784 р. («Ніхто в імперії, не будучи в християнському законі, користуватися не може правом купляти, купувати та мати кріпаків» (ПСЗРИ, т. XXII, № 15936). Й. Цейтлін неодноразово клопотався перед Катериною ІІ щодо розширення прав євреїв, а його зять А. Перетц, як один з перших маскілів у Росії, підтримував ідеї емансипації євреїв за прикладом берлінської Хаскали. При цьому А. Перетц так і лишився «чужим» для імперського соціуму («Багатий єврей, у якого величені справи по різним відкупам» - Жихарев С. П.), не дивлячись на те, що у 1813 р. через шлюб перейшов до лютеранства. Натомість Є. Перетц, будучи сином єврея-вихреста, зумів зробити значну кар'єру - зайняв чільне місце в Комісії з розробки судових статутів (Государственная канцелярия 1810 - 1910, 1910, с. 228, 270-271), працював над просуванням реформ у Державній раді (Дневник Е. А. Перетца, 1927, с. 134-135) тощо. Враховуючи здібності та значний внесок у розробку проєктів, для Є. Перетца Олександр ІІ у 1872 р. спеціально ввів «особливий статс-секретарський знак», який виділяв його як секретаря самого імператора (Государственная канцелярия 1810 - 1910, 1910, с. 303-304).

З Перетцами були пов'язані й інші діячі Великих реформ - барони Штігліци. Так, наприкінці XVIII ст. купець М. Штігліц разом з А. Перетцем мали спільний відкуп кримської солі (Перетц, 2018, с. 11), фінансували російське військо під російсько-французької війни 1812 р., дотримувалися берлінської моделі емансипації євреїв тощо. Але, на відміну від Перетців, Штігліци походили з німецького князівства Арользен, де були придворними євреями місцевого князя. Так, Бернард Штігліц був приписаний у 1805 р. до одеського купецтва І гільдії та займався винними відкупами. М. Штігліц у 1802 р. сприяв переїзду й іншого брата - гамбурзького купця Людвіга Йоганна після його фінансового краху (Морозан, 2007, с. 151). Л. Штігліц спочатку перебував в якості представника торгівельного дому свого дядька Пітера Клейна, однак завдяки братові розпочав власну справу, а після смерті М. Штігліца у 1820 р. успадкував торговий дім «Штігліц і К°». Аби зберегти фінансові прибутки Людвіг Йоганн з більшою охотою інкорпоровувався до імперського соціуму. Це виявилось у прийнятті у 1807 р. російського підданства, а також зміні віри на лютеранство у 1812 р. через шлюб з Анжелікою Готшальк-Дюссельдорф та юридичні обмеження для іноземних купців у сфері фінансової діяльності (Гамбурд М., 2012). А вже його син Олександр зумів не лише стати придворним банкіром, але й взяти участь у зміні фінансової системи Російської імперії. Сучасні дослідники вважають, що О. Штігліц належав «по характеру своїх торгових оборотів до старої школи капіталістів- спекулянтів», який, за спогадами сучасників, на момент призначення головою Державного банку окреслювався так: «Имя его пользуется такой же всемирной известностью, как имя Ротшильда» (Ананьич, 1991, с. 15), «замечательны услуги, оказанные Штиглиц и К° русскому правительству, которое, при посредстве всемирного кредита Штиглица, с чрезвычайной легкостью и выгодностью, успело заключить ... пять заграничных займов», «он сделался в полном смысле королем петербургской биржи» (Татаринов, 2013, с. 75).

Приводом зміни віросповідання ставали й процеси, що відбувались у межах самої єврейської громади. Таким прикладом слугує Моше Бланк, якого після фінансових махінацій у громаді звинуватили у підпалі Старокостянтинова та вигнали за межі міста у 1808-1809 рр. («Изъятие... произвести без оставления... копий (где хранились и куда переданы документы о предках Ленина)», 1992, с. 65-83). Тим не менше, М. Бланк лише після смерті «надто віруючої дружини» остаточно «зрікся від Євреїв», що відбулося не пізніше 1835 р. (Штейн, 1997, с. 44). Враховуючи обставини конвертації, М. Бланк пропонував проводити агресивні дії проти євреїв. Так, у цілях асиміляції він виступав за заборону носіння національного одягу та введення молитов за російського імператора. Проєкти М. Бланка були прийняті у 1850-1854 рр. Водночас, попри повну асиміляцію родини Бланків, утвердження їх у дворянстві відбулося лише 1859 року (Логинов, Тайны биографии). дворяни єврей реформа імперський

На відміну від індивідуальних мотивів зміни віри, відбувалися спроби налагодити конвертування євреїв за допомогою державних інституцій. Так, у 1817 р. з ініціативи Олександра І виникло Товариство ізраїльських християн, яке популяризувало хрещення та надавало подальшу підтримку вихрестам та їх родинам. У такий спосіб були конвертовані брати Іван та Михайло Позени, останній з яких брав активну участь у розробці низки проектів - цензурного статуту, реформування Кавказького краю, Селянської реформи тощо (Давидович, 1905, с. 265-266). При цьому, на відміну від інших діячів, Позени були представниками вчених євреїв, адже їх батько, який був родом з Кописі, отримав освіту лікаря та на момент охрещення синів у 1817 р. мав практику в Рязані (Дело о двух братьях Позен, л. 3 об., 4-4 об.).

Значний вплив на формування дворянства єврейського походження справили заходи Миколи І, які згодом увійшли в історіографію як приклади масового й примусового навернення до християнства. Наслідком подібного стала низка чуток щодо походження від єврейських кантоністів генерала Василя Геймана («Гейман був також з солдат, але з солдат-євреїв, і тип його був цілком єврейський». - Витте С. Ю., 1923), який був автором проектів 1870-х рр. щодо реформування війська (Гейман Василий Александрович, 1912, с. 213-214). Схожим випадком сприйняття «інакшості» серед імперського дворянства слугує й лікар Іван Гауровіц, якому так само приписували єврейське походження (був одним з редакторів «Морського уставу» 1869 р. - Гауровиц Иван Самойлович, 1914, с. 278-279). В історію модернізації Російської імперії він увійшов як автор проєкту, в якому окреслив основні обов'язки корабельного лікаря (Гауровиц, 1858, 24 с.), статуту щодо морських шпиталів 1865 р. та морського статуту 1869 р. (Гауровиц Иван Самойлович, 2019, с. 483). Тим не менше, попри думки сучасників, документальні свідчення не підтверджують їхнє єврейське походження (Петровский-Штерн, 2003, с. 171). Неконвертовані євреї взагалі дуже рідко досягали офіцерського чину. Чи не єдиним випадком слугує капітан Герцель Цам. Тож серед офіцерів чи, навіть генералів, які б брали участь у реформах армії чи флоту віднайти конвертованих діячів не видається можливим.

Єдиним прикладом збереження віросповідання серед діячів Великих реформ можна вважати барона Евзеля Гінцбурга, який був вихідцем з рабинської родини та в подальшому домігся впровадження законів, які полегшували життя євреїв імперії («Про надання євреям-купцям 1-ї гільдії та євреям - іноземним підданим, права жительства та торгівлі поза смугою постійної осілості євреїв» - ПСЗРИ, 1859, т. XXXIV, № 34248; «Про засоби до полегшення євреям переходу з землеробського стану в інші» та «Про дозвіл євреям механікам, винокурам, пивоварам та взагалі майстрам і ремісникам проживати скрізь в імперії» - ПСЗРИ, 1867, т. XL, № 41802). Проте його дворянство, на відміну від інших реформаторів, було надане гессенським герцогом Людвігом ІІІ, і тільки підтверджено Олександром ІІ (Слиозберг, 1910, стлб. 532-534).

Тобто, можна визначити, що здебільшого реформатори єврейського походження були представниками дітей євреїв-вихрестів, у поодиноких випадках це були вихрести в першому поколінні (М. Позен) або ж юдеї (барон Е. Гінцбург).

Різними були й країни походження родин реформаторів. Передусім це терени Речі Посполитої, й лише родина Штігліців (Арользен) походила з німецьких країн. У релігійному плані конвертовані євреї-дворяни ставали або лютеранами (барони Штігліци, Перетци), або обирали православ'я (Позени, Бланки). Шляхи ж отримання дворянства були майже однаковими - або отримання чину (Штігліци, Бланки), або ордену (Позени, Перетци).

Розглянута група реформаторів зробила помітний внесок у розвиток Російської імперії. На основі аналізу проектів та планів щодо селянських, судових, фінансових, військових та інших реформ вдалося виявити два напрямки діяльності подібних персоналій - плани вирішення загальноімперських проблем та проблеми щодо положення євреїв у державі. Останній напрямок окреслюється здебільшого проведенням жорсткої державної політики з використанням утисків та обмежень (проєкти М. Позена (Эльяшевич, 1999, с. 116), М. Бланка). Більш поміркованими були позиції Є. Перетца, який у Державній раді підтримував проекти «в захист євреїв» барона Е. Гінцбурга (Дневник государственного секретаря А. А. Половцова/ Інші діячі реформ оминали спогади щодо свого походження й зосереджувалися на більш загальних проблемах. Схожим прикладом вирішення нагальних проблем імперії можна вважати діяльність барона О. Штігліца у 1861 р. щодо підтримки ст. 33 «Положения щодо дворових» відносно «капітала на користь немічних дворових» (Текущая хроника и особые происшествия (Дневник В. Ф. Одоевского 1859-1869 гг.)).

Ставлення суспільства до діяльності вихрестів та їх нащадків досить сильно варіювалося в залежності від обставин. Найбільш виразно цей аспект можна прослідкувати на прикладі сприйняття проекту Селянської реформи М. Позена, який на початку представив достатньо помірковану програму ліквідації кріпацтва (хоча в історіографії її здебільшого відносять до консервативного крила). Його позиція викликала не просто протидію в колах імперської еліти, що брала участь у реформі, але й напади на походження та навішування ярликів, про що свідчать мемуари Я. Соловйова, Н. Мілютіної та ін. (Записки сенатора Я.А. Соловьева о крестьянском деле, 1858-1859 гг., 1882, с. 225; Из записок Марии Аггеевны Милютиной, 1899, с. 583; Мемуары П.П. Семенова-Тян-Шанского, с. 60). Схожою була й ситуація у фінансовій діяльності барона О. Штігліца, коли його у 1863 р. звинуватили в краху Державного банку після припинення платежів цією установою, та вважали одним з «найдіяльніших наших розорювачів» (Никитенко, Дневник). Не дарма міністр фінансів М. Рейтерн окрелював банкіра після відставки як «диктовавшего курс по своему произволу», «извлекавшего для себя исключительные выгоды» у збиток торговому та державному кредиту. Тим паче, що після Кримської кампанії «на С.-Петербургской бирже нет благонадежного соперника этому неблагонадежному банкиру», й інші банкіри «оставили все дела на произвол одного, умеющего пользоваться своим исключительным положением». Проте така нищівна характеристика міністром фінансів М. Рейтерном не дозволила міністрові порушити дружні відносини з О. Штігліцем (Письмо М. Х. Рейтерна Е. Е. Брандту от 26 апреля 1866 г., л. 15-15 об.)

Висновки

Отже, серед усіх діячів-розробників Великих реформ можна виокремити групу осіб, які зріклися віри, отримали дворянство та вибудували блискучу кар'єру, але ще не встигли забути попередній досвід в єврейській громаді. Вдалося виявити їх спільні риси: походження, основні напрями конвертації до християнства в першому чи другому поколінні різних родин, тісні контакти один з одним та ін. Хоч феномен подібних євреїв-дворян серед діячів реформ становив незначний прошарок, він заслуговує на подальшу увагу дослідників. Адже реформатори не лише зосереджувалися на вирішенні проблем загальноімперського значення, але й впливали на правове положення євреїв. Виділення та вивчення такої групи дозволяє детальніше дослідити підходи до модернізації імперських реалій, прослідкувати стратегії адаптації та існування в новому суспільному просторі.

Список використаних джерел і літератури

1. Ананьич, Б. В. Банкирские дома в России: 1860-1914. Очерки истории частного предпринимательства. Ленинград: Наука, 1991, 200 с.

2. Бондарева, Т. И. & Живцов, Ю. Б. (вступ. ст., коммент. и подготовка публ.). (1992) «Изъятие... произвести без оставления... копий (где хранились и куда переданы документы о предках Ленина)». Отечественные архивы, 4, 65-83.

3. Витте, С. Ю. (1923). Воспоминания. Детство. Царствования Александра ІІ и Александра ІІІ. 1849-1894. Берлин: Слово, 420 с. (дата звернення: 04.12.2021).

4. Вихрест. (1970). Словник української мови: в 11 томах, (1). Київ: Наукова думка, 535.

5. Гамбурд, М. (2012) Династия Штиглицев. Звезда. Апрель. (дата звернення: 04.12.2021).

6. Гауровиц, И. С. (1858). Краткое руководство морским врачам для осмотра и освидетельствования, преимущественно в судебно-медицинском отношении. Санкт- Петербург: Типография Морского министерства, 24 с.

7. Герасимова, В. А. (2013). Крещеные евреи в России в XVIII в.: особенности социокультурной адаптации (автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. ист. наук: спец. 24.00.01 - Теория и история культуры). Саратов. 20 с.

8. Государственная канцелярия 1810-1910. (1910). Санкт-Петербург: Государственная типография, 557 с.

9. Давидович, Ив. (1905). Позен, Михаил Павлович. Русский биографический словарь, (14. Плавильщиков - Примо). Санкт-Петербург: Типография И. Н. Скороходова, 265-266.

10. Дело о двух разных братьях Позен, воспринявших из Евреев христианскую веру, и об определении меньшаго из них в Департамент и увольнении из онаго. 6 октября 1817 г; Дело о награждении Позена чином Коллежскаго регистратора 11 февраля 1819 г. № 13532/259; Дело о производстве Позену корректорскаго оклада, сверх жалованных по Департаменту 30 Сентября 1821 г. № 13730/262; Дело о назначении Позена Старшим Помощником Столоначальника, 28 Сентября 1821. №13776/263. РГИА. Ф. 733. Оп. 86. 45 л.

11. Дневник государственного секретаря А. А. Половцова. (дата звернення: 04.12.2021).

12. Жихарев, С. П. Записки современника (Подг. Е. Фоменко). (дата звернення: 04.12.2021).

13. Зайончковский, П. А. (1964). Кризис самодержавия на рубеже 1870-1880 годов. Москва: Издательство Московского университета, 513 с.

14. Записки сенатора Я. А. Соловьева о крестьянском деле, 1858-1859 гг. (1882). Русская старина, (XXXIII, 2). Санкт-Петербург: Типография Товарищества «Общественная польза», 227-258.

15. Из записок Марии Аггеевны Милютиной. (1899). Русская старина, (XCVII, 3). Санкт-Петербург: Типография Товарищества «Общественная польза», 575-601.

16. Кириа неемана, или история евреев в г. Вильне и литературная их деятельность, написана Самуилом Иосифом Фином. (1860). Вильна: Типография Р. М. Ромма, 357 с.

17. Клейн, Б. Потемкинские евреи. (дата звернення: 04.12.2021).

18. Логинов, В. Тайны биографии Ленина. (дата звернення: 04.12.2021).

19. Максимова, Т. & Мельниченко М. (Подг.). Текущая хроника и особые происшествия (Дневник В. Ф. Одоевского 1859-1869 гг.). (дата звернення: 04.12.2021).

20. Маґочій, П.-Р. & Петровський-Штерн, Й. (2016). Євреї та українці: тисячоліття співіснування. Ужгород: Видавництво Валерія Падяка, 328 с.

21. Мемуары П. П. Семенова-Тян-Шанского. (1915). (1. Эпоха освобождения крестьян в России (1857-1861 гг.)). Петроград: Издательство М. Стасюлевича. (дата звернення: 04.12.2021).

22. Миллер, А. (2006). Империя Романовых и национализм: Эссе по методологии исторического исследования. Москва: Новое литературное обозрение, 248 с.

23. Минкина, О. Ю. (2009). Еврейские депутации в Российской империи. 1773-1825 гг. Генезис, структура, формы обращений к власти (автореф. дис. на соиск. науч. степени канд. ист. наук: спец. - Отечественная история). Санкт-Петербург. (дата звернення: 04.12.2021).

24. Морозан, В. (2007). Крупнейшие торгово-банкирские дома Одессы ХІХ в. Экономическая история: Ежегодник, 137-192.

25. Никитенко, А. В. Дневник (Подг. И. Попович). (дата звернення: 04.12.2021).

26. Новицкий, В. Ф. & фон Шварц А. В. [и др.] (ред.). (1912). Гейман Василий Александрович. Военная энциклопедия, (7: Воинская честь - Гимнастика военная). Петербург: Т-во И. Д. Сытина, 213-214.

27. Перетц, Е. А. (2018). Дневник, 1880-1883 (сост. и науч. ред. А. А. Белых). Москва: Дело РАНХиГС, 512 с.

28. Петровский-Штерн, Й. (2003). Евреи в русской армии: 1827-1914. Москва: Новое литературное обозрение, 556 с.

29. Письмо М. Х.Рейтерна Е. Е. Брандту от 26 апреля 1866 г. РГИА. Ф. 583, Оп. 1, Д. 55, 15 л.

30. Потёмкин, Е. Л. (Сост.). (2019). Гауровиц Иван Самойлович. Высшие чины Российской Империи (22.10.1721 - 2.03.1917). (1). Москва: Б. и., 483.

31. Пресняков, А. Е. (предисл.); Сергеев А. А. (подг. текст). (1927). Дневник Е. А. Пе- ретца. Москва; Ленинград: Государственное издательство, 181 с. (Центрархив: Мемуары и дневники царских сановников).

32. ПСЗРИ. Собрание 1. (1848). Санкт-Петербург: Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, XXII. № 15936.

33. ПСЗРИ. Собрание 2. (1859). Санкт-Петербург: Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, XXXIV. № 34248.

34. ПСЗРИ. Собрание 2. (1867). Санкт-Петербург: Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, XL. № 41802.

35. Слиозберг, Г. (1910). Гинцбург, Евзель Гавриилович, барон. Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем, (6: Гадассий - Данте). Санкт-Петербург: Издание Общества для Научных Еврейских Изданий и Издательства Брогкауз-Ефрон, 532-534.

36. Татаринов, С. В. (2013). Путешествие за серебряным рублем: Россия середины XIX века глазами французского банкира. Деньги и кредит, (3). 73-77.

37. Чулков, Н. М. (ред.). (1914). Гауровиц Иван Самойлович. Русский биографический словарь, (4). Москва: Типография Г. Лисснера и Д. Совко. Гааг - Гербель, 278-279.

38. Штейн, М. Г. (1997). Ульяновы и Ленины. Тайны родословной и псевдонима. Санкт- Петербург: ВИРД, 280 с.

39. Эльяшевич, Д. А. (1999). Правительственная политика и еврейская печать в России, 1797-1917: Очерки истории цензуры. Санкт-Петербург; Иерусалим: Гешарим; Мосты культуры, 792 с.

40. Avrich-Skapinker М. (1980). The Jewish Convert in Czarist Russia (A thesis submitted ... for the degree of Master of Arts. Montreal. (дата звернення: 04.12.2021).

41. Deutscher, I. Message of the Non-Jewish Jew. (дата звернення: 04.12.2021).

42. Gaffiot, F. (1934). Dictionnaire illustre Latin-Frangais. Paris: Hachette, 1720 р.

43. Klier, J. D. (2001). State Policies and the Conversion of Jews in Imperial Russia. Of Religion and Empire. Missions, Conversion, and Tolerance in Tsarist Russia. Ithaca; London: Cornell University Press, 92-112.

44. Stacey, R. C. (1992). The Conversion of Jews to Christianity in Thirteenth-Century England. Speculum, Vol. 67, № 2. April, 263-283.

References

1. Ananich, B. V. Bankirskie doma v Rossii: 1860-1914. Ocherki istorii chastnogo predprinimatelstva [Banking houses in Russia: 1860 - 1914. Essays on the history of private entrepreneurship]. Leningrad: Nauka, 1991, 200 s. [in Russian].

2. Bondareva, T. I. & Zhivtsov, YU. B. (vstup. st., komment. i podgotovka publ.). (1992) «Iz”yatiye... proizvesti bez ostavleniya... kopiy (gde khranilis' i kuda peredany dokumenty o predkakh Lenina)». [“Seizure ... to make without leaving ... copies (where documents

3. Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка about Lenin's ancestors were stored and transferred)”]. Otechestvennyye arkhivy, 4, 65-83. [in Russian].

4. Vitte, S. Yu. (1923). Vospominaniya. Detstvo. Tsarstvovaniya Aleksandra ІІ i Aleksandra ІІІ. 1849-1894 [Memories. Childhood. The reigns of Alexander II and Alexander III. 18491894]. Berlin: Slovo, 420 s.

5. Vykhrest [Whirlwind]. (1970). Slovnyk ukrainskoi movy: v 11 tomakh, (1). Kyiv: Naukova dumka, 535. [in Ukrainian].

6. Gamburd, M. (2012) Dinastiya Shtiglitsev [The Stiglitz dynasty]. Zvezda. Aprel.

7. Gaurovits, I. S. (1858). Kratkoe rukovodstvo morskim vracham dlya osmotra i osvidetelstvovaniya, preimushchestvenno v sudebno-meditsinskom otnoshenii [A brief guide to maritime doctors for examination, mainly in the forensic field]. Sankt-Peterburg: Tipografiya Morskogo ministerstva, 24 s. [in Russian].

8. Gerasimova, V. A. (2013). Kreshchenye evrei v Rossii v XVIII v.: osobennosti sotsiokul- turnoy adaptatsii [Baptized Jews in Russia in the 18th Century: peculiarities of sociocultural adaptation] (Extended abstract of Candidate's thesis). Saratov. 20 s. [in Russian].

9. Gosudarstvennaya kantselyariya 1810-1910 [State Chancellery 1810-1910]. (1910). Sankt-Peterburg: Gosudarstvennaya tipografiya, 557 s. [in Russian].

10. Davidovich, Iv. (1905). Pozen Mikhail Pavlovich [Pozen, Mikhail Pavlovich]. Russkiy biograficheskiy slovar, (14. Plavilshchikov - Primo). Sankt-Peterburg: Tipografiya I. N. Skorokhodova, 265-266. [in Russian].

11. Delo o dvuh raznyih bratyah Pozen, vosprinyavshih iz Evreev hristianskuyu veru, i ob opredelenii menshago iz nih v Departament i uvolnenii iz onago. 6 oktyabrya 1817 g; Delo o nagrazhdenii Pozena chinom Kollezhskago registratora 11 fevralya 1819 g. # 13532/259; Delo o proizvodstve Pozenu korrektorskago oklada, sverh zhalovannyih po Departamentu 30 Sentyabrya 1821 g. # 13730/262; Delo o naznachenii Pozena Starshim Pomoschnikom Stolonachalnika, 28 Sentyabrya 1821. № 13776/263 [The case of two different Posen brothers who adopted the Christian faith from Jews, and the assignment of the smaller of them to the Department and dismissal from it. October 6, 1817; The case of awarding Posen with the rank of collegiate registrar on February 11, 1819 No. 13532/259; The case on the production of a proofreader's salary for Posen, in excess of those paid by the Department on September 30, 1821 No. 13730/262; The case for the appointment of Posen as Senior Assistant to the Clerk, September 28, 1821. No. 13776/]. RGIA. F. 733. Op. 86. 45 l. [in Russian].

12. Dnevnik gosudarstvennogo sekretarya A. A. Polovtsova [The diary of State Secretary A. A. Polovtsov]. Retrieved

13. Zhikharev, S. P. Zapiski sovremennika [Notes of a Contemporary] (

14. Zayonchkovskiy, P. A. (1964). Krizis samoderzhaviya na rubezhe 1870-1880 godov [The Crisis of autocracy at the turn of 1870 - 1880]. Moskva: Izdatelstvo Moskovskogo universiteta, 513 s. [in Russian].

15. Zapiski senatora Ya. A. Soloveva o krestyanskom dele, 1858-1859 gg. [The notes of Senator Y.A. Solovyov on the peasant business, 1858-1859]. (1882). Russkaya starina, (XXXIII, 2). Sankt-Peterburg: Tipografiya Tovarishchestva «Obshchestvennaya polza», 227258. [in Russian].

16. Iz zapisok Marii Aggeyevny Milyutinoy [From the notes of Maria Aggeevna Milyutina]. (1899). Russkaya starina, (XCVII, 3). Sankt-Peterburg: Tipografiya Tovarishchestva «Obshchestvennaya pol'za», 575-601. [in Russian].

17. Kiria neemana, ili istoriya evreev v g. Vilne i literaturnaya ikh deyatelnost, napisana Samuilom Iosifom Finom [Kiria neemana, or the history of the Jews in the city of Vilna and their literary activity, written by Samuil Joseph Fin]. (1860). Vilna: Tipografiya R. M. Romma, 357 s. [in Russian].

18. Kleyn, B. Potemkinskie evrei [The Potemkin Jews]. Retrieved from

19. Loginov, V. Tayny biografii Lenina [The secrets of Lenin's biography].

20. Magochii, P.-R. & Petrovskyi-Shtern, Y. (2016). Yevrei ta ukraintsi: tysiacholittia spivisnuvannia [Jews and Ukrainians: millennium of coexistence]. Uzhhorod: Vydavnytstvo Valeriia Padiaka, 328 s. [in Ukrainian].

21. Maksimova, T. & Mel'nichenko M. (Podg.). Tekushchaya khronika i osobyye proisshestviya [Current chronicle and special incidents] (Dnevnik V F. Odoyevskogo 1859-1869 gg.).

22. Memuary P. P. Semenova-Tyan-Shanskogo [The memoirs of P. P. Semenov-Tyan- Shansky]. (1915). (1. Epokha osvobozhdeniya krestyan v Rossii (1857-1861 gg.)). Petrograd: Izdatelstvo M. Stasyulevicha. Retrieved from https://www.on-island.net/History/1861/Tyan- Shansky/vol1-bw.pdf. [in Russian].

23. Miller, A. (2006). Imperiya Romanovykh i natsionalizm: Essepo metodologii istoricheskogo issledovaniya [The Romanov Empire and Nationalism: An Essay on the Methodology of Historical Research]. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie, 248 s. [in Russian].

24. Minkina, O. Yu. (2009). Yevreyskie deputatsii v Rossiyskoy imperii. 1773-1825gg. Genezis, struktura, formy obrashcheniy k vlasti [Jewish deputations in the Russian Empire. 1773-1825. Genesis, structure, forms of appeals to authority] (Extended abstract of Candidate's thesis). Sankt-Peterburg. Retrieved from

25. Morozan, V. (2007). Krupneyshie torgovo-bankirskie doma Odessy ХІХ v. [The largest trading and banking houses of Odesa in the 19th century.] Ekonomicheskaya istoriya: Yezhegodnik, 137-192. [in Russian].

26. Nikitenko, A. V. Dnevnik [A diary] (Podg. I. Popovich). [in Russian].

27. Novitskiy, V. F. & fon Shvarts A. V. [i dr.] (red.). (1912). Geyman Vasiliy Aleksandrovich [Geiman Vasily Alexandrovich]. Voyennaya entsiklopediya, (7: Voinskaya chest' - Gimnastika voyennaya). Peterburg: T-vo I. D. Sytina, 213-214. [in Russian].

28. Peretts, Ye. A. (2018). Dnevnik [A diary], 1880-1883 (sost. i nauch. red. A. A. Belykh). Moskva: Delo RANKhiGS, 512 s. [in Russian].

29. Petrovskiy-Shtern, Y. (2003). Yevrei v russkoy armii: 1827-1914 [Jews in the Russian army: 1827-1914]. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie, 556 s. [in Russian].

30. Pismo M. H. Reyterna E. E. Brandtu ot 26 aprelya 1866g. [A letter from M. Kh. Reitern to E. E. Brandt of April 26, 1866]. RGIA. F. 583, Op. 1, D. 55, 15 l. [in Russian].

31. Potomkin, Ye. L. (Sost.). (2019). Gaurovits Ivan Samoylovich [Gaurovitz Ivan Samoylovich]. Vysshiye chiny Rossiyskoy Imperii (22.10.1721 - 2.03.1917). (1). Moskva: B. i., 483. [in Russian].

32. Presnyakov, A. Ye. (predisl.); Sergeyev A. A. (podg. tekst). (1927). Dnevnik Ye. A. Pe- rettsa [The diary of E. A. Peretz]. Moskva; Leningrad: Gosudarstvennoye izdatel'stvo, 181 s. (Tsentrarkhiv: Memuary i dnevniki tsarskikh sanovnikov). [in Russian].

33. PSZRI. Sobranie 1. (1848). Sankt-Peterburg: Tipografiya II otdeleniya Sobstvennoy Yego Imperatorskogo Velichestva kantselyarii, XXII. № 15936. [in Russian].

34. PSZRI. Sobranie 2. (1859). Sankt-Peterburg: Tipografiya II otdeleniya Sobstvennoy Yego Imperatorskogo Velichestva kantselyarii, XXXIV. № 34248. [in Russian].

35. PSZRI. Sobranie 2. (1867). Sankt-Peterburg: Tipografiya II otdeleniya Sobstvennoy Yego Imperatorskogo Velichestva kantselyarii, XL. № 41802. [in Russian].

36. Sliozberg, G. (1910) Gintsburg Yevzel Gavriilovich, baron [Ginzburg, Evzel Gavriilovich, baron]. Yevreyskaya entsiklopediya Brokgauza i Yefrona. Svod znaniy o evreystve i ego kulture v proshlom i nastoyashchem (6: Gadassiy - Dante). Sankt-Peterburg: Izdanie Obshchestva dlya Naukchykh Yevreyskikh Izdaniy i Izdatelstva Brogkauz-Yefron, 532-534. [in Russian].

37. Tatarinov, S. V. (2013). Puteshestvie za serebryanyim rublem: Rossiya serediny XIX veka glazami frantsuzskogo bankira [The journey for the Silver Ruble: Russia in the middle of the 19th century through the eyes of a French banker]. Dengi i kredit. (3). 73-77. [in Russian].

38. Chulkov, N. M. (red.). (1914). Gaurovits Ivan Samoylovich [Gaurovitz Ivan Samoylovich]. Russkiy biograficheskiy slovar', (4). Moskva: Tipografiya G. Lissnera i D. Sovko. Gaag - Gerbel', 278-279. [in Russian].

39. Shteyn, M. G. (1997). Ulyanovy i Leniny. Tayny rodoslovnoy i psevdonima [The Ulyanovs and the Lenins. The secrets of the pedigree and pseudonym]. Sankt-Peterburg: VIRD, 280 s. [in Russian].

40. Elyashevich, D. A. (1999). Pravitelstvennaya politika i evreyskaya pechat v Rossii, 17971917: Ocherki istorii tsenzury [Government Policy and the Jewish Press in Russia, 1797-1917: Essays on the History of Censorship]. Sankt-Peterburg; Ierusalim: Gesharim; Mosty kultury, 792 s. [in Russian].

41. Avrich-Skapinker М. (1980). The Jewish Convert in Czarist Russia (A thesis submitted ... for the degree of Master of Arts. Montreal.

42. Deutscher, I. Message of the Non-Jewish Jew. Retrieved

43. Gaffiot, F. (1934). Dictionnaire illustre Latin-Frangais. Paris: Hachette, 1720 p.

44. Klier, J. D. (2001). State Policies and the Conversion of Jews in Imperial Russia. Of Religion and Empire. Missions, Conversion, and Tolerance in Tsarist Russia. Ithaca; London: Cornell University Press, 92-112. [in English].

45. Stacey, R. C. (1992). The Conversion of Jews to Christianity in Thirteenth-Century England. Speculum, Vol. 67, №2 April, 263-283.

Размещено на Allbest.ru