Радянський Союз і словацьке питання в роки другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянський Союз і словацьке питання в роки другої світової війни

Шніцер Ігор - кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри модерної історії України та зарубіжних країн ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Анотація

Метою статті є дослідження словацького питання у зовнішній політиці Радянського Союзу в роки Другої світової війни. Методологічною основою пропонованої статті є принципи історизму та об'єктивності, застосування яких передбачає неупереджене зображення минулих подій у їх історичному контексті. Для здійснення всебічного наукового аналізу проблематики дослідження автором було використано сукупність спеціальних методів історичного пізнання - проблемний, порівняльно-історичний, ретроспективний та діахронічний. Наукова новизна полягає в системному аналізі місця та ролі словацького питання у зовнішній політиці Радянського Союзу в 1939-1945 рр.

Висновки. СРСР вважав незалежну Словацьку республіку штучним утворенням, продуктом німецької експансії. Радянсько-словацькі міждержавні відносини у вересні 1939 - червні 1941 рр. напряму залежали від короткочасного німецько-радянського партнерства. Офіційна Москва, після нападу нацистської Німеччини на СРСР та розірвання радянсько-словацьких міждержавних відносин, підтримала ідею континуїтету Чехословацької республіки та анулювання Мюнхенських угод. На практиці це означало, що СРСР виступає за повернення Словаччини до складу Чехословацької республіки, яка мала стати впливовим провідником радянського впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Радянський Союз вважав майбутній державно-правовий устрій республіки внутрішньою справою Чехословаччини та не втручався у питання врегулювання чесько-словацьких відносин. Позитивним було те, що радянське керівництво визнавало словаків за окремий народ. Це змусило чехословацький уряд та особисто Е. Бенеша частково переглянути власні погляди на дане питання та погодитися на відродження Чехословацької республіки як спільної держави рівноправних чеської та словацької націй, проте без чітко визначення державноправового становища Словаччини.

Ключові слова: Радянський Союз, Словацька республіка, Друга світова війна, словацьке питання, Чехословацька республіка.

Shnitser Ihor - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Head of the Department of Modern History of Ukraine and Foreign Countries, Uzhhorod National University

THE SOVIET UNION AND THE SLOVAK QUESTION DURING THE SECOND WORLD WAR

The purpose of the article is to study the Slovak question in the foreign policy of the Soviet Union during the Second World War. The methodological basis of the proposed article is the principles of historicism and objectivity, the application of which involves an unbiased depiction of past events in their historical context. To carry out a comprehensive scientific analysis of the article, the author has used the unique historical research methods - problematic, comparative-historical, retrospective, and diachronic. The scientific novelty lies in the systematic analysis of the place and the role of the Slovak question in the foreign policy of the Soviet Union in 1939-1945. Conclusion. The USSR considered the independent Slovak Republic an artificial entity, a product of German expansion. The establishment and development of Soviet-Slovak interstate relations in September 1939 - June 1941 were primarily dictated by the conjuncture of the short-lived German-Soviet partnership. After the Nazi Germany attacked on the USSR and the severance of Soviet-Slovak interstate relations, official Moscow supported the idea of the continuity of the Czechoslovak Republic and the annulment of the Munich Agreements. In practice, this meant that the USSR advocated the return of Slovakia to the Czechoslovak Republic, which was to become an influential leader of Soviet influence in Central and South-Eastern Europe. The Soviet Union considered the future state and legal system of the republic to be an internal affair of Czechoslovakia and did not interfere in settlement of Czech-Slovak relations. On the positive side, the Soviet leadership recognized Slovaks as a separate people. Th is forced the Czechoslovak government and E. Benes personally to partially reconsider their views on the issue and agree to the revival of the Czechoslovak Republic as a common state of equal Czech and Slovak nations but without a clear definition of the state and legal status of Slovakia.

Key words: Soviet Union, Slovak Republic, World War II, Slovak question, Czechoslovak Republic.

Постановка проблеми

Словацька держава у 1939 р. виникла під впливом зовнішніх факторів, а точніше під тиском нацистської Німеччини. За свою «незалежність» словакам довелося заплатити високу ціну - внаслідок «Малої війни» з Угорщиною вони втратили частину своєї території та були змушені змиритися з васальною залежністю від нацистської Німеччини. Участь Словаччини у Другій світовій війні на боці країн агресорів дискредитувала ідею словацької державності та поставила на порядок денний необхідність пошуку нових шляхів розв'язання словацького питання.

Посилення міжнародних позицій СРСР у роки війни зумовило її активну участь у формуванні повоєнної політичної карти Центральної та Південно-Східної Європи. За таких обставин, погляди радянського керівництва на словацьке питання багато у чому стали визначальними для занепаду Словацької республіки та повернення Словаччини до складу Чехословаччини.

Аналіз джерел та останні дослідження. У сучасній українській історіографії взаємовідносини СРСР та Словацької республіки в 1939-1941 рр. досліджували І. Боровець (Боровець, 2007) та І. Ліхтей (Ліхтей, 2016). Словацьке питання на завершальному етапі Другої світової війни вивчав І. Шніцер (Шніцер, 2016). Змістовними та детальними в плані висвітлення радянсько- словацьких та радянсько-чехословацьких відносин у роки війни є праці російської дослідниці В. Марьїної (Марьина, 2009, 2011, 2013, 2016). Їх важливість для вивчення місця та ролі словацького питання у зовнішній політиці Радянського Союзу в 1939-1945 рр. полягає в тому, що вони написані на основі документальних матеріалів п'яти російських архівів та з врахуванням курсу офіційної Москви на відновлення Чехословаччини в домюнхенських кордонах й взаємного бажання Кремля та президента Е. Бенеша встановити союзницькі відносини. Вагомий внесок у вивчення даної проблематики зробили словацькі вчені А. Грубонь (Грубонь, 2016), В. Бистрицький (Быстрицки, 2017), Д. Черна-Лантайова (Cierna-Lantayova, 2009) та ін.

Метою статті є дослідження словацького питання у зовнішній політиці Радянського Союзу в роки Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу

Утворення Словацької держави 14 березня 1939 р. відбулося в складних історичних умовах. Райхсканцлер Німеччини А. Гітлер вирішив використати словацьке питання у своїх планах насильницької ліквідації Чехословаччини. Нацисти організували прямий тиск на словацьких діячів з вимогою негайного проголошення незалежності Словаччини (Боровець, 2012, с. 98). Дана вимога була підкріплена погрозою, що інакше словацькі землі будуть окуповані Угорщиною (Zapisnica z rokovania Jozefa Tisa s Adolfom Hitlerom).

Радянський Союз проігнорував утворення Словацької держави, оскільки вважав її продуктом німецької експансії. Як наголошував нарком закордонних справ СРСР М. Литвинов, офіційна Москва підтримує принцип самовизначення народів, «але відокремлення Словаччини у цих обставинах нічого спільного з цим принципом не має. Ми виступаємо за добровільне об'єднання малих і особливо таких однорідних народів, як чехи й словаки, оскільки лише разом вони можуть відстоювати свою незалежність» (Генеральному секретарю ЦК ВКП(б) И.В. Сталину, с. 194). На думку політика, Німеччина була зацікавлена в незалежній Словаччині тільки тому, що планувала зробити її предметом торгів з Польщею, обмінявши згодом на «коридор» та Данциг (Письмо народного комиссара иностранных дел СССР M.M. Литвинова, с. 208).

Словацька республіка з перших днів існування мала фактичний статус німецького протекторату. Власне патронат Німеччини зіграв певну роль в утвердженні Словацької держави на міжнародній арені. Після підписання радянсько-німецького пакту Молотова - Ріббентропа про ненапад у серпні 1939 р. словацьке питання стало частиною зовнішньої політики Радянського Союзу (Ліхтей, 2016, с. 102). Зближення з Німеччиною диктувало СРСР новий підхід до чехословацького питання та вимагало встановлення дипломатичних відносин зі Словаччиною. Тим паче, що це могло посприяти «активізації радянської політики в південно-східній Європі, за Карпатами, на Балканах» (Марьина, 2011, с. 258).

Де-юре СРСР визнав Словацьку республіку у вересні 1939 р. Як справедливо відзначає І. Боровець, радянсько-словацькі дипломатичні відносини впродовж 1939-1941 рр. не виходили за межі традиційної практики, а їх встановлення та розвиток були продиктовані передусім кон'юнктурою короткочасного німецько-радянського партнерства (Боровець, 2007, с. 41).

Криза в радянсько-словацьких відносин розпочалася влітку 1940 р. з приходом на посаду міністра закордонних справ Словаччини В. Туки, який мав репутацію відданого рейху політика та відкрито засуджував панславізм. Ситуацію ускладнювало й те, що Німеччина планувала використати Словацьку республіку як плацдарм для проникнення на Балкани та глибокий тил німецької армії в майбутній війні проти СРСР (Боровець, 2007, с. 40). Надзвичайний та повноважний посол СРСР у Словаччині Г. Пушкін з цього приводу констатував, що говорити про «якусь самостійну політику цієї держави» не можна, а в погіршенні радянсько-словацьких відносин «вельми зацікавлені німці» (Cierna-Lantayova, 2009, s. 181). Словаччина, констатував дипломат, має вели- ке значення для німців, «особливо у випадку різкого погіршення відносин між Радянським Союзом та Німеччиною» (Cierna-Lantayova, 2009, s. 181).

Як вірно констатує історик А. Грубонь, радянсько-словацькі відносини на першому етапі Другої світової війни погіршувалися паралельно із німецько-радянськими відносинами (Грубонь, 2016, с. 237). Остаточно вони припинилися після нападу Німеччини на СРСР. 21 червня 1941 р. німецький посол у Братиславі Г. Лудін під час зустрічі з президентом Й. Тісо та прем'єр- міністром В. Тукою поставив їм запитання щодо готовності словацької армії взяти участь у можливій війні проти СРСР. Як доповідав німецький дипломат в Берлін того ж дня, вони обидва відповіли схвально (Быстрицки, 2017, с. 193). Наступного дня, 22 червня 1941 р. о 9 годині ранку Г. Лудін офіційно інформував словацький уряд про початок війни Німеччини проти Радянського Союзу. У відповідь Словаччина 23 червня розірвала дипломатичні відносини з СРСР. Словацький делегат в Москві Ю. Шимко пояснював таке рішення влади тим, «що Словаччина прийняла сторону Німеччини та зобов'язалася координувати з нею свою політику» (Марьина, 2011, с. 35). Того ж дня Словаччина заявила про вступ у війну на боці Німеччини (Волков, 1999, с. 240). 24 червня 1941 р. Рада міністрів під головуванням В. Туки оголосила 22 червня за початок боєготовності держави, а міністр внутрішніх справ О. Мах зачитав по радіо оголошення про вступ Словацької республіки у війну проти СРСР (Быстрицки, 2017, с. 194).

За таких обставин, СРСР уже 3-4 липня 1941 р. висловився за відновлення Чехословацької республіки (ЧСР) та дипломатичних відносин з нею. Тим самим Радянський Союз підтримав ідею континуїтету Чехословацької республіки та анулювання Мюнхенських угод. Радянський посол у Великобританії І. Майський 8 липня 1941 р. передав президенту Чехословаччини в еміграції Е. Бенешу таке: «а) політичною програмою радянського уряду є самостійна Чехословаччина з чехословацьким національним урядом; б) само собою зрозуміло, що радянський уряд не хоче втручатися у внутрішні справи Чехословаччини й що питання про внутрішній режим та структуру чехословацький народ вирішить самостійно...» (Марьина, 2005, с. 404).

Е. Бенеш радо прийняв пропозицію про співпрацю з СРСР. Уже 18 липня 1941 р. був підписаний Договір між урядом СРСР та урядом Чехословацької республіки. Тим самим Радянський Союз заявив про свою підтримку програми відродження Чехословацької республіки до складу якої після закінчення війни мали повернутися й словацькі землі. Активізація співпраці СРСР з Е. Бенешем у наступні місяці дала підстави чехословацькому уряду в еміграції у своїй ноті від грудня 1941 р. заявити, що офіційна Москва ігнорує існування «так званої словацької держави» та вважає «її по праву тим, чим вона насправді є: штучною і тимчасовою конструкцією німецької політики» (Марьина, 2009, с. 33).

12 грудня 1943 р. у Москві був укладений Договір про дружбу, взаємодопомогу та повоєнну співпрацю між СРСР та Чехословаччиною. У вступній частині документу йшлося про бажання договірних сторін змінити та доповнити радянсько-чехословацький договір 1935 р. (цим підкреслювався континуїтет Чехословацької республіки) та підтвердити угоду 1941 р., а також висловлювалося бажання забезпечити дружбу та співпрацю двох країн у повоєнний період (Договор о дружбе, взаимной помощи и послевоенном сотрудничестве между Союзом Советских Социалистических Республик и Чехословацкой Республикой, с. 121-122). І хоча в документі нічого не говорилося про кордони та державний устрій Чехословацької республіки, Радянський Союз розглядав словацькі землі виключно як її складову.

18 грудня 1943 р. відбулася робоча зустріч лідерів СРСР та Чехосло- ваччини, в ході якої Й. Сталін рекомендував Е. Бенешу «міцно тримати в руках» словаків та «враховуючи їх нечисленність, жодного сепаратизму не можна допускати, це була б немислима дурість. З боку словаків це просто безглузде божевілля» (Марьина, 2009, с. 159). Й. Сталін під час зустрічі з Е. Бенешем наголошував, що «Словаччина не повинна й думати про те, щоб стати самостійною. Вона належить Чехословаччині» (Марьина, 2009, с. 159).

У Словаччині в 1944-1945 рр. серед місцевих комуністів вельми популярним було гасло «За радянську Словаччину». Воно передбачало входження Словаччини до складу СРСР та проведення соціалістичної революції (Марьина, 2016, с. 245). В аналітичному огляді словацького комуніста Г. Гусака «Про розвиток і ситуацію в Словаччині», який був підготовлений для радянського керівництва в середині 1944 р., про повоєнний державно-правовий статус Словаччини говорилося таке: «.. .найбільш бажана комбінація з СРСР, а якщо ЧСР, то національно федеративна та соціалістична» (Марьина, 2016, с. 245). Під час Словацького національного повстання 1944 р., згідно з твердженням секретаря ЦК КПС Е. Фріша (липень 1945 р.), «компартія жила ідеями боротьби за приєднання Словаччини до СРСР» (Марьина, 2016, с. 246). Навіть на початку 1945 р. в північно-східній Словаччині комуністи при підтримці Червоної Армії продовжували агітацію населення та збір підписів за приєднання до СРСР. Однак вже в середині лютого 1945 р. такі агітатори були викликані до радянського військового управління в Пряшеві, де їх діяльність була піддана гострій критиці через те, що не узгоджується з радянсько-чехословацьким договором та «за даних обставин є завчасною» (Шмигель, 2010, с. 139).

Входження Словаччини до складу СРСР не відповідало зовнішньополітичним інтересам Москви, адже одним із першочергових завдань радянської зовнішньої політики на завершальному етапі Другої світової війни було утвердження континентальної та геополітичної могутності СРСР. Задля цього потрібно було не дати союзникам по Антигітлерівській коаліції усунути себе від загального повоєнного врегулювання в Європі та забезпечити оптимальні умови власної безпеки завдяки територіальним змінам на континенті шляхом створення дружніх СРСР держав і урядів. Відповідно до цих стратегічних завдань СРСР був зацікавлений у забезпеченні дипломатичних та політичних умов для відновлення Чехословацької республіки. У записці керів- ника Комісії Народного комісаріату закордонних справ СРСР по компенсації збитків, нанесених Радянському Союзу гітлерівською Німеччиною та її союзниками, І. Майського народному комісару закордонних справ В. Молотову з питань майбутнього миру та повоєнного устрою від 10 січня 1944 р. зазначалося, що «на противагу Польщі, СРСР вигідно прагнути до створення сильної Чехословаччини, яка через політичні настрої її населення, а також у зв'язку з недавнім підписанням радянсько-чехословацького пакту про взаємодопомогу на 20 років здатна бути важливим провідником нашого впливу в Центральній та Південно-Східної Європи» (Записка руководителя Комиссии Народного комиссариата иностранных дел (НКИД) СССР, с. 30). У документі також зазначалося, що Чехословаччина мінімально повинна бути відновлена у своїх колишніх кордонах та мати спільний кордон з СРСР (Записка руководителя Комиссии Народного комиссариата иностранных дел (НКИД) СССР, с. 30). Іншими словами, офіційна Москва й надалі виступала за повернення Словаччини до складу ЧСР.

Радянське керівництво не змінило власних поглядів на дане питання навіть під впливом політичних маневрів міністра національної оборони та головнокомандувача збройними силами Словаччини Ф. Чатлоша. Г. Пушкін ще в лютому 1941 р. на прохання Народного комісаріату закордонних справ СРСР дав йому таку характеристику: «Чатлоша я схильний розглядати, як людину, добре налаштовану щодо Радянського Союзу. Але він досить хитрий і обережний, щоб відкрито виявляти симпатії до нас. Цього він не зробить доти, доки не зміниться політична ситуація у Центральній Європі, інакше кажучи, доти, доки Німеччина не перестане відігравати тут роль визначального фактора» (Марьина, 2008, с. 62).

Усвідомивши, що крах Німеччини неминучий, а Червона Армія наближається до кордонів Словаччини, Ф. Чатлош став «змінювати курс», про що свідчили його спроби налагодження контактів з партизанами та радянською владою (Марьина, 2011, с. 41). У травні 1944 р. Ф. Чатлош сформував дві нові добре озброєні піхотні дивізії, що утворили Східнословацький корпус під командуванням генерала А. Малара. Ці дивізії він планував використати для виступу проти німців, розраховуючи з їх допомогою здійснити переворот для того, щоб встановити військову диктатуру та зберегти самостійність Словаччини, однак вже під заступництвом СРСР. На початку серпня 1944 р. Ф. Чатлош адресував радянській владі свій план дій, відомий під назвою «Меморандум Чатлоша». Цікаво, що спочатку СРСР не відкидав можливості скористатися «послугами» генерала. Однак розуміючи, що це супе- речитиме курсу радянської влади на відновлення Чехословаччини та загрожуватиме союзу з Е. Бенешем, офіційна Москва відмовилася від співпраці з Ф. Чатлошем з політичних міркувань (Марьина, 2011, с. 41).

На завершальному етапі війни СРСР виступав за повернення Словаччини до складу ЧСР. Не дарма очільник Відділу міжнародної інформації ЦК ВКП(б) Г. Димитров під час зустрічі з чеськими та словацькими комуністами у грудні 1944 р. щодо можливості входження Словаччини до складу СРСР наголошував: «Вкотре повторюю: було б помилкою, якби словацькі комуністи думали, що в інтересах Радянського Союзу є відокремлення словаків від чехів. Ніколи!... Чехи є добрим народом і словаки є добрим народом, і обидва народи мають велике майбутнє» (Cesta ke kvetnu, 1965, s. 519). Щодо майбутнього державно-правового устрою відновленої Чехословацької республіки Г. Димитров заявляв: «вважаю, що найкращим розв'язанням питання про взаємини чехів та словаків у звільненій ЧСР було б, щоб чехи та словаки перебували в рівноправному становищі, щоб у Чехії був чеський уряд, а в Словаччині - словацький уряд, і щоб був спільний федеративний чехословацький уряд. Щоб існував парламент чеський і парламент словацький, і, крім того, загальний чехословацький парламент» (Cesta ke kvetnu, 1965, s. 519). По суті мова йшла про відродження Чехословаччини на федеративних засадах. Однак проти цього рішуче виступав чехословацький уряд в еміграції й особисто Е. Бенеш, який, залишаючись прибічником концепції «чехословакізму», ратував за відновлення унітарної республіки. У грудні 1943 р. Е. Бенеш під час зустрічі з представниками Закордонного бюро КПЧ в Москві говорив таке: «Ви ніколи не переконаєте мене в тому, щоб я визнав словацьку націю... Я вважаю, що словаки - це чехи й, що словацька мова є тільки одним із діалектів чеської мови. Я нікому не забороняю називати себе словаком, але не допущу, аби проголошували існування словацького народу» (Марьина, 2013, с. 374). У наступні місяці Е. Бенеш, можливо й під впливом офіційної Москви, яка визнавала словаків за окремий народ, частково переглянув власні погляди на дане питання. Про це свідчить документ, який був переданий делегації Словацької національної ради після завершення переговорів у Лондоні восени 1944 р. У ньому президент вважав недоцільним і абсурдним нав'язувати законами існування чехословацького народу та відстоював позицію абсолютної лояльності «у нас повинен бути повністю і чесно визнаний словак (як народ), чех (як народ), чехословаки (як народ)» (Марьина, 2013, с. 376).

Відзначимо, що Радянський Союз, визнаючи словаків за окремий народ, не підіймав питання про державно-правовий устрій Чехословацької республіки з двох причин. По-перше, СРСР знаючи позицію чехословацького уряду на дане питання, хотів уникнути проблем в радянсько-чехословацьких відносинах, оскільки був зацікавленим у подальшій співпраці. Невипадково чехословацький посол в СРСР З. Фірлінгер у своїх мемуарах писав, що «Комісар Молотов і маршал Сталін . ретельно уникали всього, що могло торкатися нашого уряду, що могло виглядати, як нав'язування або як прагнення вплинути на нас. При кожній можливості вони підкреслювали своє ставлення до Чехословаччини як до повністю суверенної та незалежної держави, яка повинна самостійно розв'язувати свої проблеми у демократичний спосіб та якій СРСР не має наміру нічого нав'язувати й нічого наказувати» (Марьина, 2013, с. 359).

По-друге, радянське керівництво розуміло, що публічне обговорення питання про майбутній державний устрій Чехословацької республіки може зашкодити розширенню бази національно-визвольної боротьби проти режиму Й. Тісо. Представники опозиційної групи «Флора» перебуваючи на позиціях «єдиного чехословацького народу» підтримували плани Е. Бенеша по відродженню Чехословацької республіки як унітарної держави, у той час, як члени «Громадянського блоку» вимагали визнання самобутності словацького народу та рівноправних відносин з чехами, гарантувати які могла федерація.

Словацьке національне повстання 1944 р. об'єднало місцевих представників руху Опору навколо програми відновлення Чехословацької республіки на федеративних засадах згідно з принципом «рівний з рівним». Тому не дивно, що в січні 1945 р. Й. Сталін рекомендував генеральному секретарю ЦК КПЧ К. Готвальду виявляти максимум обережності та тактовності при розв'язанні словацького питання, зважати на Е. Бенеша та досягти домовленості з ним як із президентом (Марьина, 2016, с. 248).

Під час московських переговорів у березні 1945 р. з приводу формування урядової програми Національного фронту чехів і словаків доволі прогнозовано найбільші дискусії розгорілися саме навколо словацького питання. Делегація Словацької національної ради (СНР) наполягала на федеративному устрої Чехословацької республіки, у той час, як представники чеських партій були категорично проти. І хоча СРСР безпосередньо не втручався у хід переговорів, його інтереси репрезентував К. Готвальд, який переконував словаків поступитися чехам у даному питанні (Марьина, 2016, с. 250). Згідно зі спогадами Г. Гусака, перед генеральним секретарем КПЧ стояло завдання домовитися з Е. Бенешем, а тому він відкрито не підтримав питання про федеративний устрій Чехословаччини. У результаті делегація СНР змушена була поступитися та задовольнитись загальними формулюваннями про те, що чесько-словацькі відносини в республіці будуть розбудовуватись згідно з принципом «рівний з рівним».

Керівники СРСР знали зміст проєкту програми уряду Національного фронту, підготовленого за результатами переговорів у Москві. Чимало зауважень до нього мав завідувач IV Європейським відділом НКЗС СРСР В. Зорін. Зокрема, на його думку, початок четвертого розділу (перший абзац) потребував редакційного виправлення, оскільки у ньому, хоч і йшлося про рівноправність чеського та словацького народів, не було згадки ні про автономію Словаччини, ні про федеративне об'єднання Чехії та Словаччини. В. Зорін вважав, що в інтересах подолання «словацького сепаратизму», варто було більш точно сформулювати «майбутні державні форми існування Словаччини в рамках єдиної чехословацької держави» (Замечания заведующего IV Европейским отделом (ЕО) НКИД СССР В.А. Зорина, с. 176).

Зауваження В. Зоріна з цього питання не були враховані в остаточній редакції проєкту програми уряду Національного фронту й офіційна Москва не протестувала проти цього, а отже, погоджувалася. Як наслідок, у затвердженій програмі уряду Національного фронту від 5 квітня 1945 р. зазначалося, що «словаки мають бути господарями на своїй словацькій землі так, як і чехи у своїй чеській Вітчизні, і що республіка буде відновлена як спільна держава рівноправних чеської та словацької націй» (Program vlady Narodneho frontu Cechov a Slovakov, s. 407). Передбачалося існування національних органів влади на території Словаччини у вигляді Словацької національної ради та Корпусу уповноважених. При цьому питання про форму державного устрою ЧСР остаточно так і не було вирішене, а повноваження словацьких органів влади не визначені.

Висновки

СРСР хоча і вважав Словацьку державу штучним утворенням, продуктом німецької експансії, зближення з Німеччиною вимагало встановлення дипломатичних відносин з нею. Тому не дивно, що радянсько-словацькі міждержавні відносини у вересні 1939 - червні 1941 рр. напряму залежали від короткочасного німецько-радянського партнерства. Офіційна Москва, після нападу нацистської Німеччини на СРСР та розірвання радянсько-словацьких міждержавних відносин, підтримала ідею конти- нуїтету Чехословацької республіки та анулювання Мюнхенських угод. На практиці це означало, що СРСР виступає за повернення Словаччини до складу Чехословацької республіки, яка мала стати провідником радянського впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Радянський Союз вважав майбутній державно-правовий устрій республіки внутрішньою справою Чехословаччини та не втручався у питання врегулювання чесько-словацьких відносин. Позитивним було те, що радянське керівництво визнавало словаків за окремий народ. Це змусило чехословацький уряд та особисто Е. Бенеша частково переглянути власні погляди на дане питання та погодитися на відродження Чехословацької республіки як спільної держави рівноправних чеської та словацької націй, проте без чітко визначення державно-правового становища Словаччини.

Список використаних джерел і літератури

словацька держава друга світова війна

1. Быстрицки, Й. (2017). О вступлении Словацкой республики (1939-1945) в войну против СССР через три четверти столетия. Запад - Восток, (10), 191-213.

2. Боровець, І. (2012). Словацька держава 1939-1945рр.: історична ґенеза та особливості розвитку. Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 352 с.

3. Боровець, І. (2007). Взаємовідносини СРСР та Словацької Республіки в 19391945 рр. Науковий вісник Ужгородського університету. Історія, (18), 38-45.

4. Волков, В. К. & Гибианский, Л. Я. (Отв. ред.). (1999). Восточная Европа между Гитлером и Сталиным 1939-1941 гг. Москва: Индрик, 528 с.

5. Волокитина, Т. В. (отв. редактор). (1999). Замечания заведующего IV Европейским отделом (ЕО) НКИД СССР В.А. Зорина по проекту программы правительства Национального Фронта Чехов и Словаков, разработанному Заграничным руководством КПЧ. Советский фактор в Восточной Европе. 1944-1953 гг. (в 2 т., Т. 1. 19441948 гг.). Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 175-177.

6. Волокитина, Т. В. (отв. редактор). (1999). Записка руководителя Комиссии Народного комиссариата иностранных дел (НКИД) СССР по возмещению ущерба, нанесенного Советскому Союзу гитлеровской Германией и ее союзниками, И.М. Майского народному комиссару иностранных дел В.М. Молотову по вопросам будущего мира и послевоенного устройства, 10 января 1944 г. Советский фактор в Восточной Европе. 1944-1953 гг. (в 2 т., Т. 1. 1944-1948 гг.). Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 23-48.

7. Генеральному секретарю ЦК ВКП(б) И. В. Сталину, 16 марта 1939 г. Секретно. (1992). Документы внешней политики СССР. (22, 2. 1 сентября - 31 декабря 1939 г.). Москва: Международные отношения, 194 с.

8. Грубонь, А. (2016). Словацко-советские отношения в 1939-1941 гг. Працы гістарьічнага факультэта БДУ: навуковы зборнік, (11). Мінск: ГДУ, 227-238.

9. Договор о дружбе, взаимной помощи и послевоенном сотрудничестве между Союзом Советских Социалистических Республик и Чехословацкой Республикой. Москва, 12 декабря 1943 года. (1957). Международные отношения и внешняя политика СССР (1871-1957 гг.): сборник документов. Москва, 121-122.

10. Ліхтей, І. (2016). Дипломатичний дискурс радянсько-словацьких відносин у 1939-1941 роках. Історичний часопис з богемістики і словакістики, (6). Ужгород: Видавництво TIMPANI, 100-117.

11. Марьина, В. В. (2009). Советский Союз и чехо-словацкий вопрос во время Второй мировой войны. 1939-1945 гг., (2: 1941-1945 гг.). Москва: Индрик, 432 с.

12. Марьина, В. В. (2013). Второй президент Чехословакии Эдвард Бенеш: политик и человек. 1884-1948. Москва: Индрик, 488 с.

13. Марьина, В. В. (2005). Восстановление Чехословацкого государства: международные аспекты. 1939-1945. Чехия и Словакия в ХХ веке: очерки истории (в 2 кн., Кн. 1). Москва: Наука, 390-427.

14. Марьина, В. В. (2008). Советские дипломаты и словацкие политические деятели. 1939-1941 годы. По материалам Архива МИД РФ. Новая и новейшая история, 1, 49-68.

15. Марьина, В. В. (2011). Словакия в войне против СССР. 1941-1945 годы. Новая и новейшая история, 4, 35-53.

16. Марьина, В. В. (2011). Словакия периода Второй мировой войны в документах российских архивов. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, (XXX), 256-263.

17. Марьина, В. В. (2016). Густав Гусак в Москве. 1945 год. Дриновський збірник, (9), 245-253.

18. Письмо народного комиссара иностранных дел СССР M. M. Литвинова полномочному представителю СССР в Великобритании И. М. Майскому, 19 марта 1939 г. Секретно. (1992). Документы внешней политики СССР. (22, Кн. 2. 1 сентября - 31 декабря 1939 г.). Москва: Международные отношения, 206-208.

19. Шмигель, М. (2010). Движение за присоединение северо-восточной Словакии к советской Украине (1944-1945) в контексте аннексии Закарпатья СССР. Codrul Cos- minului, XVI (2), 133-145.

20. Шніцер, І. (2016). Словацьке національне питання на заключному етапі Другої світової війни (1943-1945 рр.). Дриновський збірник, (9), 236-244.

21. Cesta ke kvetnu. Vznik lidove demokracie v Ceskoslovensku. 2 svazek. (1965). Praha: Nakladatelstvi Ceskoslovenske Akademie Ved, 453 s.

22. Cierna-Lantayova, D. (2009). Tradicia a dejiny. Vybrane otazky zo slovensko-mad'arskych a slovensko-ruskych vztahov (1934-1949). Bratislava, 270 s.

23. Program vlady Narodneho frontu Cechov a Slovakov Kosicky vladny program (5 aprila 1945). Dokumenty slovenskej narodnej identity a statnosti. (1998). Zv. II. Bratislava, 407-409.

24. Zapisnica z rokovania Jozefa Tisa s Adolfom Hitlerom (13.3.1939). URL: https://www. moderni-dejiny.cz/clanek/zapisnica-z-rokovania-jozefa-tisa-s-adolfom-hitlerom-13-3-1939/ (дата звернення: 10-15.11.2021).

References

1. Byistritski, Y. (2017). O vstuplenii Slovatskoy respubliki (1939-1945) v voynu protiv SSSR cherez tri chetverti stoletiya [On the entry of the Slovak Republic (1939-1945) into the war against the USSR three quarters of a century later]. Zapad - Vostok, (10), 191-213. [in Russian].

2. Borovets, I. (2012). Slovatska derzhava 1939-1945 rr.: istorychna geneza ta osoblyvosti rozvytku [The Slovak state in 1939-1945: historical genesis and peculiarities of development]. Kamianets-Podilskyi: PP «Medobory-2006», 352 s. [in Ukrainian].

3. Borovets, I. (2007). Vzaiemovidnosyny SRSR ta Slovatskoi Respubliky v 1939-1945 rr. [Relations between the USSR and the Slovak Republic in 1939-1945]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Istoriia, (18), 38-45. [in Ukrainian].

4. Volkov, V.K. & Gibianskiy, L.Ya. (Otv. red.) (1999). Vostochnaya Evropa mezhdu Gitlerom i Stalinyim 1939-1941 gg. [Eastern Europe between Hitler and Stalin 1939-1941]. Moskva: Indrik, 528 s. [in Russian].

5. Volokitina, T. V. (otv. redactor). (1999). Zamechaniya zaveduyuschego IV Evropeyskim otdelom (EO) NKID SSSR V.A. Zorina po proektu programmy i pravitelstva Natsionalnogo Fronta Chehov i Slovakov, razrabotannomu Zagranichnyim rukovodstvom KPCh [Remarks by the Head of the IV European Department (ED) of the People's Commissariat for Foreign Affairs of the USSR V. A. Zorin on the draft program of the government of the National Front of Czechs and Slovaks, developed by the Foreign leadership of the Communist Party of Czechoslovakia]. Sovetskiy faktor v Vostochnoy Evrope. 1944-1953 gg. (v 2 t., T. 1. 19441948 gg.). Moskva: «Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya» (ROSSPEN), 175-177. [in Russian].

6. Volokitina, T. V. (otv. redactor). (1999). Zapiska rukovoditelya Komissii Narodnogo komissariata inostrannyih del (NKID) SSSR po vozmescheniyu uscherba, nanesennogo Sovetskomu Soyuzu gitlerovskoy Germaniey i ee soyuznikami, I. M. Mayskogo narodnomu komissaru inostrannyih del V. M. Molotovu po voprosam buduschego mira i poslevoennogo ustroystva, 10 yanvarya 1944 g. [The note of the head of the Commission of the People's Commissariat of Foreign Affairs (CPCFA) of the USSR on compensation for damage caused to the Soviet Union by Hitler's Germany and its allies, I. M. Maysky to People's Commissar for Foreign Affairs V. M. Molotov on the future of the world and the postwar system, January 10, 1944]. Sovetskiy faktor v Vostochnoy Evrope. 1944-gg. (v 2 t., T. 1. 1944-1948 gg.). Moskva: «Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya» (ROSSPEN), 23-48. [in Russian].

7. Generalnomu sekretaryu TsK VKP(b) Y. V Stalinu, 16 marta 1939 g. Sekretno [To the General Secretary of the Central Committee of the CPSU (b) J.V. Stalin, March 16, 1939. Classified]. (1992). Dokumentyi vneshney politiki SSSR. (22, 2. 1 sentyabrya - 31 dekabrya 1939 g.). Moskva: Mezhdunarodnyie otnosheniya, 194 s. [in Russian].

8. Grubon, A. (2016). Slovatsko-sovetskie otnosheniya v 1939-1941 gg. [Slovak-Soviet relations in 1939-1941]. Pratsyigistaryichnaga fakulteta BDU: navukovyi zbornik, (11). Minsk: BDU, 227-238. [in Russian].

9. Dogovor o druzhbe, vzaimnoy pomoschi i poslevoennom sotrudnichestve mezhdu Soyuzom Sovetskih Sotsialisticheskih Respublik i Chehoslovatskoy Respublikoy. Moskva, 12 dekabrya 1943 goda [The treaty on Friendship, Mutual Assistance and Post-War Cooperation between the Union of Soviet Socialist Republics and the Czechoslovak Republic]. (1957). Mezhdunarodnyie otnosheniya i vneshnyayapolitika SSSR (1871-1957gg.): Sbornik dokumentov. Moskva, 121-122. [in Russian].

10. Likhtei, I. (2016). Dyplomatychnyi dyskurs radiansko-slovatskykh vidnosyn u 19391941 rokakh [Diplomatic Discourse of Soviet-Slovak Relations in 1939-1941]. Istorychnyi chasopys z bohemistyky i slovakistyky, (6). Uzhhorod: Vydavnytstvo TIMPANI, 100-117. [in Ukrainian].

11. Marina, V. V. (2009). Sovetskiy Soyuz i cheho-slovatskiy vopros vo vremya Vtoroy mirovoy voynyi. 1939-1945 gg. [The Soviet Union and the Czechoslovak question during World War II. 1939-1945]. (2: 1941-1945 gg.). Moskva: Indrik, 432 s. [in Russian].

12. Marina, V. V. (2013). Vtoroy prezident Chehoslovakii Edvard Benesh: politik i chelovek. 1884-1948 [The second president of Czechoslovakia, Edward Benes: a politician and a man. 1884-1948]. Moskva: Indrik, 488 s. [in Russian].

13. Marina, V. V. (2005). Vosstanovlenie Chehoslovatskogo gosudarstva: mezhdunaronyie aspektyi. 1939-1945 [The restoration of the Czechoslovak state: international aspects. 19391945]. Chehiya i Slovakiya vХХ veke: ocherki istorii (v 2 kn., Kn. 1). Moskva: Nauka, 390-427. [in Russian].

14. Marina, V. V. (2008). Sovetskie diplomatyi i slovatskie politicheskie deyateli. 19391941 gody. Po materialam Arhiva MID RF [Soviet diplomats and Slovak politicians. 19391941. According to the Archives of the Ministry of Foreign Affairs of the Russian Federation]. Novaya i noveyshaya istoriya, 1, 49-68. [in Russian].

15. Marina, V.V. (2011). Slovakiya v voyne protiv SSSR. 1941-1945 gody [Slovakia in the war against the USSR. 1941-1945]. Novaya i noveyshaya istoriya, 4, 35-53. [in Russian].

16. Marina, V.V. (2011). Slovakiya perioda Vtoroj mirovoj vojny v dokumentah rossijskih arhivov [Slovakia during the Second World War in documents of Russian archives]. Naukovi pratsi istorychnoho fakultetu Zaporizkoho natsionalnoho universytetu, (XXX), 256-263. [in Russian].

17. Marina, V.V. (2016). Gustav Gusak v Moskve. 1945 god [Hustav Husak in Moscow. 1945]. Drinovskiy zbirnyk, (9), 245-253. [in Russian].

18. Pismo narodnogo komissara inostrannyih del SSSR M. M. Litvinova polnomochnomu predstavitelyu SSSR v Velikobritanii I. M. Mayskomu, 19 marta 1939 g. Sekretno [The letter from the People's Commissar for Foreign Affairs of the USSR M. M. Litvinov to the Plenipotentiary Representative of the USSR in Great Britain I. M. Maisky, March 19, 1939. Classified]. (1992). Dokumentyi vneshney politiki SSSR. (Т. 22. Kn. 2. 1 sentyabrya - 31 dekabrya 1939 g.). Moskva: Mezhdunarodnyie otnosheniya, 206-208. [in Russian].

19. Shmigel, M. (2010). Dvizhenie za prisoedinenie severo-vostochnoy Slovakii k sovetskoy Ukraine (1944-1945) v kontekste aneksii Zakarpatya SSSR [The movement for the accession of northeastern Slovakia to Soviet Ukraine (1944-1945) in the context of the annexation of Transcarpathia by the USSR]. Codrul Cosminului, XVI (2), 133-145. [in Russian].

20. Shnitser, I. (2016). Slovatske natsionalne pytannia na zakliuchnomu etapi Druhoi svitovoi viiny (1943-1945 rr.) [The Slovak national question at the final stage of the Second World War (1943-1945)]. Drynovskyi zbirnyk, (9), 236-244. [in Ukrainian].

21. Cesta ke kvetnu. Vznik lidove demokracie v Ceskoslovensku. 2 svazek. (1965). Praha: Nakladatelstvi Ceskoslovenske Akademie Ved, 453 s. [in Czech].

22. Cierna-Lantayova, D. (2009). Trad^cia a dejiny. Vybrane otdzky zo slovensko-madarskych a slovensko-ruskych vzt'ahov (1934-1949). Bratislava, 270 s. [in Slovak].

23. Zapisnica z rokovania Jozefa Tisa s Adolfom Hitlerom (13.3.1939). URL: https://www. moderni-dejiny.cz/clanek/zapisnica-z-rokovania-jozefa-tisa-s-adolfom-hitlerom-13-3-1939/ [in Slovak].

Размещено на Allbest.ru