Радянська історична наука 1950-1960-х років у баченні зарубіжних дослідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДЯНСЬКА ІСТОРИЧНА НАУКА 1950-1960-х рр У БАЧЕННІ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДНИКІВ

Громяк Назар - здобувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України

Анотація

Мета дослідження полягає у здійсненні історіографічного аналізу наукового доробку зарубіжних вчених (на прикладі представників англомовних країн) із проблематики розвитку радянської історичної науки впродовж означеного хронологічного періоду з акцентуванням на характеристиці ними загальної картини її розвитку та особливостей цього процесу. Методологія дослідження ґрунтується на наукових принципах історизму, об'єктивності та системності. Застосовано спеціально- історичні методи: проблемно-хронологічний, історіографічного аналізу і синтезу тощо. Наукова новизна. Сьогодні в Україні досить стрімко розвиваються імагологічні студії, відбувається становлення історичного напрямку імагології. Дослідження вчених англомовних країн 1950-1960-х рр. із проблематики роздвою радянської історичної науки спонукали до уточнення окремих аспектів, зокрема критичного переосмислення питання інтерпретації ними її іміджу. Висновки. Проблематика радянського історіописання перебувала в колі прискіпливої уваги зарубіжних істориків 1950-1960-х рр. У переважній більшості цих досліджень наголошувалося на тотальній залежності радянських колег від чинного режиму, перетворенні історичної науки на знаряддя пропаганди «радянських цінностей» і в цьому зв'язку констатувався її занепад. Упродовж вказаного періоду здійснювалися спроби встановлення наукових контактів між радянськими та зарубіжними істориками англомовних країн, які здебільшого не мали свого плідного продовження, адже пануюча ідеологія не схвалювала таку практику і більше того вважала її загрозою для чинного режиму. Ефективна співпраця в історичній науці відбувалася лише з країнами-членами Організації Варшавського договору (ОВД), контрольованими СРСР.

Ключові слова: зарубіжні дослідники, англомовні країни, радянське історіописання, СРСР, УРСР.

Abstract

Soviet historical science of the 1950-1960s in the vision of foreign researchers. HROMIAK Nazar - Applicant at the Department of History of Ukraine of the second half of the twentieth century, Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine

The purpose of the study is to conduct a historiographical analysis of the scientific achievements of foreign scholars (on the example of representatives of English-speaking countries) on the development of Soviet historical science during this chronological period with emphasis on the characteristics of the overall picture of its development and features of this process.

The research methodology is based on the scientific principles of historicism, objectivity, and systematicity. Special historical methods were used: problem-chronological, historiographical analysis and synthesis, etc. The scientific novelty. In recent years, imagological studies have been developing quite rapidly in Ukraine, the historical direction of imagology is being formed, and so on. The studies of English-speaking scholars of the 1950s and 1960s on the development of Soviet historical science have led to clarifi cation of certain aspects, including a critical rethinking of their interpretation of its image.

Conclusions. The issue of Soviet historiography was in the circle of meticulous attention of foreign historians in the 1950s and 1960s. The vast majority of these studies emphasized the total dependence of Soviet colleagues on the current regime, the transformation of historical science into an instrument of propaganda of “Soviet values”, and in this connection, its decline was noted. During this period, attempts were made to establish scien- tifi c contacts between Soviet and foreign historians from English-speaking countries, most of which did not have a fruitful continuation, as the ruling ideology did not approve of this practice and even considered it a threat to the current regime. Effective cooperation in historical science took place only with the member states of the Warsaw Pact (WTO), controlled by the USSR. Key words: foreign researchers, English-speaking countries, Soviet historiography, USSR, Ukrainian SSR.

Постановка проблеми

З утвердженням радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, наукова думка поступово почала втрачати свою незалежність, яку зрештою було знівельовано вщент. У цьому зв'язку академік НАН України, історик В. Смолій назвав радянську історичну науку унікальним явищем і фактичним експериментом, адже на місці штучно зруйнованої усталеної академічної традиції сформувалася «нова структура науки із своїми інституціями, ідеологією, кадрами, відповідними ритуалами, нормами наукового життя» (Смолій, 2016, с. 5). Поступ радянської історичної науки «визначали партійні директиви та вказівки партійних чиновників, які часто не мали історичної освіти й відповідної фахової підготовки», а характерними рисами нового типу історика, що постав у результаті цих трансформацій стали «...інтелектуальна пасивність, безініціативність, автоматизми мислення, внутрішня самоцензура, а для українського радянського історика - навіть подвійна або потрійна самоцензура» (Смолій, 2016, с. 6).

Нині, в умовах жорсткої інформаційної війни, яку Російська Федерація впроваджує на українських теренах, у тому числі пропагуючи радянський спосіб життя, ретроспективні дослідження широкої проблематики розвитку вітчизняної історичної науки вбачаються неабияк актуальними. На цьому тлі роль сучасного фахового історика полягає у дослідженні та оприлюдненні історичної правди про справжнє «обличчя» радянської дійсності. Разом із цим постає питання про необхідність створення належних умов для розвитку незалежної наукової думки в Українській державі, що дозволить історичній науці бути незаангажованою.

Аналіз джерел та останні дослідження

Проблема радянського історіописання є затребуваною у середовищі фахових істориків, про що свідчить наявність чималої кількості наукових розробок. Їхня переважна більшість належить історикам з пострадянських країн, що цілком логічно. В цьому контексті особливий науковий інтерес становлять видання праць російських вчених: Н. Іллеріцької (Иллерицкая, 1996), В. Сидорової (Сидорова, 2009), Г. Бордюгова та В. Бухараєва (Бордюгов, Бухарев, 2011). Необхідно зауважити, що значна частка напрацювань з вказаної проблематики виконана українськими дослідниками. Тут варто відзначити студії Н. Юсової (Юсова, 2006), С. Єкельчика (Єкельчик, 2008), О. Яся (Ясь, 2013), В. Ващенка (Ващенко, 2016), В. Яремчука (Яремчук, 2012; Яремчук, 2015; Яремчук, 2018), O. Кондратенка (Кондратенко). Не можна обійти увагою й два видання, виконані на базі Інституту історії України НАН України під редакцією академіка В. Смолія: «У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936-1956 рр.): зб. документів і матеріалів» (у двох частинах), датоване 1996 р. (Смолій, 1996); колективна монографія «Історик і влада» (2016 р.) (Смолій, 2016). Разом із цим, як зазначає В. Яремчук: «Слабкість історіографічної рефлексії над проблемою зумовлює не розробленість багатьох як загальних, так і спеціальних питань» (Яремчук, 2018, с. 243). Зрештою саме дослідження доробку зарубіжної історіографії з проблематики радянського історіописання представлені в сучасній українській історичній науці лише фрагментарно. Поміж цих напрацювань нашу увагу привернули студії англомовних істориків, а саме - Б. Вульфа, Р. Шлезінгера, P. Варта, Дж. Логсдона, М. Белоффа, Н. Тадена тощо, аналіз яких сприяв розкриттю озвученої нами теми. радянський історичний зарубіжний вчений

Мета статті полягає у здійсненні історіографічного аналізу наукового доробку зарубіжних вчених (на прикладі представників англомовних країн) із проблематики розвитку радянської історичної науки впродовж означеного хронологічного періоду з акцентуванням на характеристиці ними загальної картини її розвитку та особливостей цього процесу.

Виклад основного матеріалу

Радянський Союз по суті завжди був «закритою» країною, але пік цієї ізольованості припав на 1953-1962 рр. - період кризи та ескалації «холодної війни». «Залізна завіса» відділила країни ОВД під егідою СРСР від решти зовнішнього світу. Внаслідок цього фактично унеможливилися наукові контакти між радянськими та зарубіжними істориками з країн, які не входили до ОВД (Смолій, 2007, с. 130-131; Смолій, 2007, с. 132-134) або ж не були контрольовані СРСР. Однак спроби налагодження наукової співпраці все ж мали місце, оскільки зафіксовані документально: листи з проханнями консультативної допомоги, пропозиціями до дискусійних обговорень тощо. Кожна така ситуація перебувала під пильним наглядом радянських спецслужб, які ретельно координували дії науковців. На цьому тлі влада усіляко намагалися створити ілюзію наукової свободи, періодично повідомляючи широкому загалу факти, щоправда поодинокі, про встановлення наукових зв'язків між радянськими та зарубіжними науковцями.

Так, у замітці з розділу «Хроніка» в «Українському історичному журналі» (УІЖ) з'явилася новина про налагодження наукових зв'язків із зарубіжними дослідниками в 1957 р. Йшлося, зокрема, про взаємні наукові візити між дослідниками Інституту історії Академії наук УРСР та вченими з Чехословаччини, Польщі, Кореї. Цікаво, що в цьому ж матеріалі міститься й згадка про візити у 1957 р. до цієї установи чималої кількості істориків з США, зокрема, колишнього директора Російського інституту, професора Колумбійського університету Ф. Мозлі, професора Колумбійського університету Б. Стенфілда, професора Каліфорнійського університету Е. Джексона, викладача Єльського університету Д. Решетара, професора університету в штаті Індіана Р. Бірнса, викладача Мічиганського університету А. Адамса (Наукові зв'язки Інституту, 1958, с. 152). На жаль, нам не вдалося відшукати детальних відомостей щодо візитів цих осіб, тому залишається лише здогадуватися, наскільки вони виявилися результативними. Хай там як, однак в аналогічному повідомленні про співпрацю із зарубіжними вченими за 1958 р. йшлося вже тільки про один візит американського історика Дж. Армстронга, здійснений влітку 1958 р. Решта ж інформації - виключно про взаємодію з представниками Польщі, Болгарії, Німецької Демократичної Республіки, Румунії, тобто з країнами-членами ОВД (Кравченко, 1959, с. 159-160). Фактично ж, як зазначив А. Портнов: «Контакт із світовою наукою для абсолютної більшості українських істориків був можливий тільки за посередництвом реферативних бюлетенів московського Інституту наукової інформації АН СРСР» (Портнов).

Незважаючи на будь-які намагання радянської влади закритися від решти світу, зокрема і в науковій сфері, розвиток історичних досліджень у СРСР викликав інтерес у зарубіжних дослідників з англомовних країн. Проте, на думку української науковиці Н. Лаас, «... кінцевий продукт радянських історичних досліджень був тією проблемою, яка найменше цікавила зарубіжних вчених. Історики не сумнівалися в кон'юнктурності, суб'єктивності та упередженості висновків радянських колег... Англомовних учених більшою мірою цікавив сам процес впливу влади на радянську історичну науку шляхом ідеологічних приписів і вказівок... Більше того, зважаючи на приписувану історичній науці пасивність, зарубіжні вчені вважали історичні дослідження в СРСР чудовим індикатором змін в ідеологічній політиці вищого партійного керівництва» (Лаас, 2009, с. 450).

З цим твердженням можна погодитися лише частково, оскільки щонайменше деякі американські дослідники все ж цікавилися змістом історичних праць радянських вчених (Pick, 1960, р. 64; Keep, 1964), намагалися консультуватися з ними з тих чи інших питань (Смолій, 2007, с. 130-131). Разом із цим цілком слушним є висновок вченої про упереджене ставлення з боку англомовної історіографії до доробку радянських колег. Чого варті лише назви праць, присвячених його оцінюванню: «Операція «переписати»: агонія радянських істориків» (Wolfe, 1952, р. 39-57), «Привид Сталіна та хрущовська відлига: радянські історики у горнилі» (Warth, 1960, р. 417-425), «Доповіді та коментарі: радянські історики до та після ХХ з'їзду» (Schlesinger, 1956, р. 157-172) та ін.

Так, у праці американського історика Б. Вульфа, опублікованій 1952 р., міститься нищівна критика змістовності студій радянських учених. Він підкреслив: «Понад два десятиліття радянська історіографія перебуває у стадії поглиблення кризи. Історії змінюють одна одну, ніби їх споживає гігантський затятий курець, який підкурює перший том нової роботи останнім з попередніх. Історики з'являються, зникають і знову з'являються; деякі з них зникають безслідно. Спочатку лише історія партії підлягала жорсткому переписуванню. Потім додалася радянська історія. Останнім часом область директивних вказівок і директивних висновків поширилася і на Америку, Азію, аж до Антарктиди, а також на давніші періоди - Середні віки, Візантію, тіньові витоки слов'ян та те, що передувало постанню Київської держави, древню культуру Китаю. Спершу нав'язаний виклад подій або тлумачення є обов'язковими. Далі вони засуджуються і вина за них покладається на історика, який просто сумлінно виконував вказівки» (Wolfe, 1952, р. 39).

Основна ж провина за створення такої ситуації покладається дослідником на Й. Сталіна та його найближче оточення. Історик наводить приклади переписування історії, приміром прослідковує, яким чином тандем Ленін-Троцький перетворився на тандем Ленін-Сталін, як з провідного історика-марксиста М. Покровський перетворився на опального вченого, як змінювалася риторика влади СРСР щодо союзників у Другій світовій війні тощо. Б. Вульф констатував, що в міру розширення кола тем, у дослідження яких втручалася радянська влада безпечні для вивчення та нейтральні проблематики поступово зникають. Радянських істориків змушують спотворювати факти і вдаватися до некоректних цитувань з метою їхнього підкріплення. «Історія, - пише Б. Вульф, - стала «зброєю», знаряддям пропаганди, основною функцією якої є обґрунтування зміни політики радянського уряду шляхом покликання на «факти» та «документи» минулого. Схильність для кожної зміни у зовнішніх відносинах або внутрішній політиці створити історичне підкріплення, є збільшувальним склом, яке, хоч і спотворює, однак дає змогу спостерігачеві сприймати ці зміни як більш суттєві» (Wolfe, 1952, р. 40).

Німецько-американський дослідник Р. Шлезінгер присвятив свою наукову розвідку огляду праць радянських істориків, які побачили світ на тлі тих змін у політичному курсі держави, що були запроваджені ХХ з'їздом КПРС. Він констатував, що в перші роки після приходу до влади М. Хрущова й проголошеної ним на вказаному заході доповіді «Про культ особи та його наслідки» ще спостерігалася певна спадковість сталінської моделі правління (Schlesinger, 1956, р. 157). Однак для радянських істориків ситуація змінилася, оскільки їм була відведена важлива роль у вираженні змін, проголошених ХХ з'їздом КПРС. Послаблення режиму втілилося в реабілітації історика М. Покровського, більш відкритому обговоренні історичної проблематики на спеціалізованих наукових заходах. Приміром, на читацькій конференції, організованій журналом «Вопросы истории» 1956 року в Москві, у якій взяли участь близько 600 осіб - викладачів та науковців.

Р. Шлезінгер констатував, що після ХХ з'їзду в працях радянських істориків відобразилися: розвінчання культу особи Й. Сталіна, засудження фальсифікації історії закавказьких партійних організацій Л. Берією, новий погляд на історичний період після 1917 р., описаний у «Короткому курсі історії ВКП(б)», як такий, що був орієнтований саме на формування культу особи Сталіна тощо. Отже, після запроваджених ХХ з'їздом КПРС змін починають з'являтися фахові історичні публікації, в яких уже представлено оновлене бачення радянської історії (Schlesinger, 1956, р. 157-172).

Американський вчений Р. Варт також акцентував увагу на змінах у радянському історіописанні після смерті Й. Сталіна, схарактеризував загальне становище істориків у цій країні. Він зазначив, що «професійний історик... має привілейований статус у Радянському Союзі. Його дохід і престиж дуже високі за російськими (і не тільки) мірками. Тим не менш, є один серйозний недолік його завидного становища: він, з точки зору ідеології, є полоненим», адже «однією з маловисвітлених трагедій сталінської епохи стали занепад і майже зникнення російської історичної науки - процвітаючої і визнаної дисципліни у часи царату» (Warth, 1960, р. 417). В США інтелектуальна свобода існувала завдяки «квазі-демократичним засобам - переважно масовій апатії до ідей та наборам конкуруючих стимулів», у СРСР же успішно культивувалася доктрина марксизму-ленінізму, а ЗМІ були монополізовані державою (Warth, 1960, р. 417-418). На початку «холодної війни», на думку Варта, в радянському історіописанні були здійснені найбільші спотворення фактів. Через потужний ідеологічний тиск з боку держави радянськими істориками було проведено обмаль фундаментальних досліджень. У цей період провідні фахівці надавали перевагу перевиданню вже опублікованих праць, перекладам та студіюванню проблем регіонального значення. Після 1953 р. тиск на історичну науку в СРСР послабився. Радянські історики навіть брали участь в Міжнародній історичній конференції в Римі (1955 р.).

Р. Варт вказував на суттєву обмеженість ліберальних змін, запроваджених ХХ з'їздом КПРС, зокрема через реакцію радянської влади на тогочасні революційні події в Угорщині, осуд «надто радикальної» критики політики партії у декількох статтях, опублікованих у 1956 р. на шпальтах видання «Вопросы истории». Попри це дослідник висловив сподівання на те, що між західною та радянською історіографією все ж можливий компроміс (Warth, 1960, р. 425).

У контексті проблеми, що досліджується, на наш погляд, є цікавою оцінка американськими дослідниками студій радянських колег з історії США. Наприклад, історик Дж. Логсдон вщент розкритикував спроби радянських американістів дослідити історію Громадянської війни в США. Воно і не дивно, адже, згідно з влучним твердженням дослідника, доступу до першоджерел вони не мали, а отже, «американські дослідники Великого конфлікту, вірогідно, не отримають вражаючих відкриттів чи нової інформації під час читання російських публікацій». Попри це Дж. Логсдон визнав той факт, що «...марксистські теорії іноді виявлялися корисними інструментами інтерпретації сучасних радянських концепцій розвитку американських інститутів і суспільства» (Logsdon, 1962, р. 372). Головним же недоліком такого трактування науковець вважав однобоке бачення образу США, яке було сприйнято мільйонами людей в СРСР.

У праці британського історика М. Белоффа критика спроб радянської інтерпретації американської історії звучить ще більш суворо. Він критично проаналізував вибірку тверджень з радянської історіографії, присвячену тим чи іншим подіям американської історії з огляду на їхню відповідність до чинної радянської ідеології (Beloff, 1964, р. 306-314).

Низку оцінок та емпіричних спостережень щодо роботи істориків та розвитку історичної науки в СРСР вміщено у статті «Зустрічі з радянськими істориками» («Encounters with Soviet Historians») (Thaden, 1957, р. 80-95). Її автор - Е. Таден, на той час - асистент кафедри історії Пенсільванського університету, поділився спостереженнями про своє перебування в СРСР з науковим візитом: описав спілкування з членами редакції журналу «Вопросы истории», молодими та вже знаними радянськими істориками. Він зауважив, що на той час у його колег радянські науковці не викликали довіри: «занадто часті звинувачення радянськими істориками так званих буржуазних істориків у «буржуазному космополітизмі», «буржуазній фальсифікації історії» та «реакційних» тенденціях навряд чи були розраховані на те, щоб відшукати друзів серед західних колег» (Thaden, 1957, р. 82).

Е. Таден згадує, що не зміг дійти консенсусу в дискусії з членами редколегії «Вопросов истории» щодо випадків некоректного використання першоджерел у деяких радянських дослідженнях, недостатньої уваги до вивчення доробку мислителів ХІХ ст. тощо. Адже співрозмовники начебто й погоджувалися з аргументами американця та, зрештою, було очевидно, що свою думку не змінять.

Спілкуючись зі студентами історичних факультетів, Е. Таден дійшов висновку, що вони масово демонстрували дещо парадоксальне поєднання скептицизму, ба навіть цинізму, разом із некритичним сприйняттям офіційної ідеології. Найяскравішим прикладом цього американець вважав діалог із молодим радянським істориком-європеїстом, який «... стверджував, що одним із найкращих способів просування своєї кар'єри [в СРСР. - Авт.] була публікація монографій, книг та статей, які передбачали економічний крах або описували буцімто безвихідні політичні та соціальні проблеми у капіталістичних країнах. Коли я заперечив, що це, безумовно, не стосується першокласних університетів, таких як московські, ленінградські та київські, він відповів, що і там все так само» ('I liaden, 1957, р. 86). Цинізм полягав ще й у тому, що молодий фахівець чітко усвідомлював наявний стан речей у галузі, але, схоже, був готовий впевнено йти й надалі шляхом найменшого спротиву.

Водночас, згідно зі спостереженнями Е. Тадена, значно менш відвертими з ним у своїх судженнях були ті особи, що мали ключові посади в СРСР: «Існувала пряма кореляція між стриманістю у висловленні критичних думок щодо радянського суспільства та становищем людини в цьому суспільстві» (Thaden, 1957, р. 87). Так, «професори зазвичай вкрай неохоче висловлювали критичні думки і докладали особливих зусиль, щоб представити офіційний погляд на режим» (Thaden, 1957, р. 87).

Загалом, Е. Таден вказував на те, що обстановка в СРСР аж ніяк не сприяла здійсненню об'єктивних історичних досліджень: «Страх у будь-який момент відхилитися від офіційно прийнятих поглядів і вступити в регулярні дружні стосунки з іноземцями-некомуністами, немислима ідеологічна обробка, яка відбувається в радянських навчальних класах, папужаче повторювання уривків із творів Леніна, обмежені та політично несміливі теми, винесені на семінарські заняття навіть найкомпетентніших і найвпливовіших радянських істориків - все це свідчить про атмосферу в науці, яка навряд чи сприяє критичному мисленню, настільки важливому для будь-якої багатогранної і різноманітної традиції історичного письменства» (Thaden, 1957, р. 94).

Висновки

Проблематика радянського історіописання перебувала у колі прискіпливої уваги зарубіжних істориків 1950-1960-х рр. У переважній більшості цих досліджень наголошувалося на тотальній залежності радянських колег від чинного режиму, перетворенні історичної науки на знаряддя пропаганди «радянських цінностей» і в цьому зв'язку констатувався її занепад. Упродовж вказаного періоду здійснювалися спроби встановлення наукових контактів між радянськими та зарубіжними істориками англомовних країн, які здебільшого не мали свого плідного продовження, адже пануюча ідеологія не схвалювала таку практику і більше того вважала її загрозою для чинного режиму. Ефективна співпраця в історичній науці відбувалася лише з країнами-членами ОВД, контрольованими СРСР.

Список використаних джерел і літератури

1. Бордюгов, Г., Бухараев, В. (Ред.). 2011. Вчерашнее завтра: как «национальные истории» писались в СССР и как пишутся теперь. Москва: АИРО-XXI, 247 с.

2. Ващенко, В. (2016). (Українські) історики, політичні генерації та (радянська) влада: нова аналітична структура радянської історії. Історик і Влада: колективна монографія. Київ, 77-131.

3. Єкельчик, С. (2008). Імперія пам'яті: Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві. Київ, 303 с.

4. Кондратенко, О. Ю. Наукові старти двох поколінь академічних істориків. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ltkp/2012_69/teor/teor6.pdf (дата звернення: 11.12.2017).

5. Кравченко, Г. П. (1959). Зарубіжні зв'язки Інституту історії АН УРСР в 1958 р. Український історичний журнал, 1, 159-160.

6. Лаас, Н. (2009). Історична наука в УРСР як предмет дослідження в англо- американській історіографії. Український історичний збірник, 12, 449-454.

7. Иллерицкая, Н. В. (1996). Становление советской историографической традиции: наука не обретшая лица. Советская историография. Москва, 162-190.

8. П. М. (1958). Наукові зв'язки Інституту історії АН УРСР із зарубіжними істориками в 1957 р. Український історичний журнал, 2, 152

9. Портнов, А. Про українську радянську історіографію та її інституційну тяг- лість. URL: http://www.historians.in.ua/index.php/en/institutsiji-istorichnoji-nauki-v- ukrajini/193-andrii-portnov-pro-ukrainsku-radiansku-istoriohrafiiu-ta-ii-instytutsiinu- tiahlist (дата звернення: 11.12.2017).

10. Сидорова, Л. А. (2009). Советская историческая наука середины XX века: синтез трех поколений историков (дисс. .. докт. ист. наук: 07.00.09 - Историография, источниковедение и методы исторического исследования). Москва, 37 с.

11. Смолій, В. А. (Відп. ред.). (1996). У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936 - 1956рр.): зб. документів і матеріалів: У двох частинах. (1: 1936-1944 рр.). Київ, 147 с.

12. Смолій, В. А. (Відп. ред.). (1996). У лещатах тоталітаризму: Перше двадцятиріччя Інституту історії України НАН України (1936 - 1956рр.): зб. документів і матеріалів: У двох частинах. (2: 1944-1956 рр.). Київ, 247 с.

13. Смолій, В. А. (відп. ред.). (2007). Відповідь наукового співробітника Інституту історії АН УССР М. Ю. Брайчевського на лист дослідника з Нью-Йорка М. Р. Модака від 10 листопада 1961 р. Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (19571977): документи і матеріали. Київ: Інститут історії України НАН України, 132-134.

14. Смолій, В. А. (відп. ред.). (2007). Звернення дослідника з Нью-Йорка Манорами Р. Модака до АН УССР з проханням допомогти з'ясувати маршрут міграції арійських племен від 3 серпня 1961 р. Інститут історії України НАН України: Друге двадцятиріччя (19571977): документи і матеріали. Київ: Інститут історії України НАН України, 130-131.

15. Смолій, В. А. (2016). Вступне слово Редактора. Історик і Влада: колективна монографія. Київ: Інститут історії України НАН України, 5-9.

16. Юсова, Н. (2006). «Давньоруська народність»: зародження і становлення концепції в радянській історичній науці (1930-ті - перша половина 1940-х рр.): монографія. Київ, 620 с.

17. Яремчук, В. (2015). Дослідження з історії української радянської історіографії: стан та перспективи. Historia historiografi i i metodologia historii w Polsce i na Ukrainie. Rzeszow, 287-298.

18. Яремчук, В. (2018). Українська радянська історіографія: сучасний стан досліджень. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки», (27), 242-249.

19. Яремчук, В. (2012). Хто писав український радянський історичний наратив? (деякі міркування про сутність українського радянського історіописання). Історіографічні дослідження в Україні, (22), 177-188.

20. Ясь, О. В. (2013). Міжнародна наукова конференція «Світло й тіні українського радянського історіє писання» та круглий стіл «Викладання больових точок історії України ХХ ст. у школах». Український історичний журнал, 4, 216-222.

21. Beloff, M. (1964). Soviet Historians and American History. Contemporary history in the Soviet mirror. New York: Frederick A. Praeger, 306-314.

22. Keep, By J. & Brisby L. (1964). Contemporary history in the Soviet mirror. New York: Frederick A. Praeger, 326 p.

23. Logsdon, J. A. (1962). The Civil War - Russian Version (II): The Soviet Historians. Civil War History, (8). 4, 365-372.

24. Schlesinger, R. (1956). Reports and commentaries: Soviet historians before and after the XX congress. Soviet Studies, (8). 2, 157-172.

25. Thaden, E. C. (1957). Encounters with Soviet Historians. The Historian, (20). 1, 80-95.

26. Warth, R. D. (1960). Stalin's Ghost and the Khrushchev Thaw: Soviet Historians in the Crucible. The Antioch Review, (20). 4, 417-425.

27. Wolfe, B. D. (1952). Operation Rewrite: The Agony of Soviet Historians. Foreign Affairs, (31). 1, 39-57.

Reference

1. Bordyugov, G., Buharaev, V. (Red.). 2011. Vcherashnee zavtra: kak «natsionalnyie istorii» pisalis v SSSR i kak pishutsya teper [Yesterday's tomorrow: as “national histories” were written in the USSR and as written now]. Moskva: AIRO-XXI, 247 s. [in Russian].

2. Vaschenko, V. (2016). (Ukrains'ki) istoryky, politychni heneratsii ta (radians'ka) vlada: nova analitychna struktura radians'koi istorii [(Ukrainian) historians, political generations and (Soviet) power: a new analytical structure of Soviet history]. Istoryk i Vlada: kolektyvna monohrafiia. Kyiv, 77-131. [in Ukrainian].

3. Yekel'chyk, S. (2008). Imperiia pam'iati: Rosijs'ko-ukrains'ki stosunky v radians'kij istorychnij uiavi [The Empire of Memory: Russian-Ukrainian Relations in the Soviet Historical Imagination]. Kyiv, 303 s. [in Ukrainian].

4. Kondratenko, O. Yu. Naukovi starty dvokh pokolin' akademichnykh istorykiv [The scientific starts of the two generations of academic historians]. Retrieved from http://archive. nbuv.gov. ua/portal/Soc_Gum/Ltkp/2012_69/teor/teor6.pdf. [in Ukrainian].

5. Kravchenko, H. P. (1959). Zarubizhni zv'iazky Instytutu istorii AN URSR v 1958 r. [Foreign relations of the Institute of History of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR in 1958]. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal, 1, 159-160. [in Ukrainian].

6. Laas, N. (2009). Istorychna nauka v URSR iak predmet doslidzhennia v anhlo-ame- rykans'kij istoriohrafii. [Historical science in the Ukrainian SSR as a subject of study in Anglo- American historiography]. Ukrains'kyj istorychnyj zbirnyk, 12, 449-454. [in Ukrainian].

7. Illeritskaya, N. V. (1996). Stanovlenie sovetskoy istoriograficheskoy traditsii: nauka ne obretshaya litsa [Becoming of soviet historiography tradition: science not finding a person]. Sovetskaya istoriografiya. Moskva, 162-190. [in Russian].

8. P. M. (1958). Naukovi zv'iazky Instytutu istorii AN URSR iz zarubizhnymy istorykamy v 1957 r. [Scientific relations of the Institute of History of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR with foreign historians in 1957]. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal, 2, 152. [in Ukrainian].

9. Portnov, A. Pro ukrains'ku radians'ku istoriohrafiiu ta ii instytutsijnu tiahlist'. [On Ukrainian Soviet historiography and its institutional longevity]. Retrieved from http://www. historians.in.ua/index.php/en/institutsiji-istorichnoji-nauki-v-ukrajini/193-andrii-portnov- pro-ukrainsku-radiansku-istoriohrafiiu-ta-ii-instytutsiinu-tiahlist. [in Ukrainian].

10. Sidorova, L. A. (2009). Sovetskaya istoricheskaya nauka seredinyi XX veka: sintez treh pokoleniy istorikov [Soviet historical science of middle of the XX century: synthesis of three generations of historians] (Extended abstract of Doctoral thesis). Moskva, 37 s. [in Russian].

11. Smolij, V. A. (Ed.). (1996). U leschatakh totalitaryzmu: Pershe dvadtsiatyrichchia Instytutu istorii Ukrainy NAN Ukrainy (1936-1956 rr.) [In the Lens of Totalitarianism: the first twentieth anniversary of the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine (1936-1956)]: zb. dokumentiv i materialiv: U dvokh chastynakh. (1: 1936-1944 rr.). Kyiv, 147 s. [in Ukrainian].

12. Smolij, V. A. (Ed.). (1996). U leschatakh totalitaryzmu: Pershe dvadtsiatyrichchia Instytutu istorii Ukrainy NAN Ukrainy (1936-1956 rr.) [In the Lens of totalitarianism: The first twentieth anniversary of the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine (1936-1956)]: zb. dokumentiv i materialiv: U dvokh chastynakh. (2: 1944-1956 rr.). Kyiv, 247 s. [in Ukrainian].

13. Smolij, V. A. (Ed.). (2007). Vidpovid' naukovoho spivrobitnyka Instytutu istorii AN USSR M. Yu. Brajchevs'koho na lyst doslidnyka z N'iu-Jorka M. R. Modaka vid 10 lystopada 1961 r. [The reply of the researcher of the Institute of History of the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR M. Y Braichevsky to the letter of the researcher from New York M. R. Modak dated November 10, 1961]. Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy: Druhe dvadtsiatyrichchia (1957-1977): dokumenty i materialy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 132-134. [in Ukrainian].

14. Smolij, V. A. (Ed.). (2007). Zvernennia doslidnyka z N'iu-Jorka Manoramy R. Modaka do AN USSR z prokhanniam dopomohty z'iasuvaty marshrut mihratsii arijs'kykh plemen vid 3 serpnia 1961 r. [Address of the researcher from New York Manorama R. Modak to the Academy of Sciences of the Ukrainian SSR with a request to help determine the route of migration of Aryan tribes from August 3, 1961]. Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy: Druhe dvadtsiatyrichchia (1957-1977): dokumenty i materialy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 130-131. [in Ukrainian].

15. Smolij, V. A. (2016). Vstupne slovo Redaktora [Introductory remarks by the Editor]. Istoryk i Vlada: kolektyvna monohrafiia. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 5-9. [in Ukrainian].

16. Yusova, N. (2006). «Davnorus'ka narodnist'»: zarodzhennia i stanovlennia kontseptsii v radians'kij istorychnij nautsi (1930-ti - persha polovyna 1940-kh rr.): monohrafiia [“The ancient Russian people”: the origin and formation of the concept in Soviet historical science (1930s - the first half of the 1940's): monograph]. Kyiv, 620 s. [in Ukrainian].

17. Yaremchuk, V. (2015). Doslidzhennia z istorii ukrains'koi radians'koi istoriohrafii: stan ta perspektyvy [Research on the history of Ukrainian Soviet historiography: status and prospects]. Historia historiografii i metodologia historii w Polsce i na Ukrainie. Rzeszow, 287-298. [in Ukrainian].

18. Yaremchuk, V. (2018). Ukrains'ka radians'ka istoriohrafiia: suchasnyj stan doslid- zhen' [Ukrainian Soviet historiography: the current state of research]. Naukovi zapysky Natsional'noho universytetu «Ostroz'ka akademiia». Seriia «Istorychni nauky», (27), 242-249. [in Ukrainian].

19. Yaremchuk, V. (2012). Khto pysav ukrains'kyj radians'kyj istorychnyj naratyv? (deiaki mirkuvannia pro sutnist' ukrains'koho radians'koho istoriopysannia) [Who wrote the Ukrainian Soviet historical narrative? (Some considerations about the essence of Ukrainian Soviet historiography)]. Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini, (22), 177-188. [in Ukrainian].

20. Yas', O. V. (2013). Mizhnarodna naukova konferentsiia «Svitlo j tini ukrains'koho radians'koho istoriie pysannia» ta kruhlyj stil «Vykladannia bol'ovykh tochok istorii Ukrainy ХХ st. u shkolakh» [International Scientific Conference “Light and Shadows of Ukrainian Soviet History of Writing” and a round table “Teaching pain points in the history of Ukraine in the twentieth century in schools”]. Ukrains'kyj istorychnyj zhurnal, 4, 216-222. [in Ukrainian].

21. Beloff, M. (1964). Soviet Historians and American History. Contemporary history in the Soviet mirror. New York: Frederick A. Praeger, 306-314. [in English].

22. Keep, By J. & Brisby L. (1964). Contemporary history in the Soviet mirror. New York: Frederick A. Praeger, 326 p. [in English].

23. Logsdon, J. A. (1962). The Civil War - Russian Version (II): The Soviet Historians. Civil War History, (8). 4, 365-372. [in English].

24. Schlesinger, R. (1956). Reports and commentaries: Soviet historians before and after the XX congress. Soviet Studies, (8). 2, 157-172. [in English].

25. Thaden, E. C. (1957). Encounters with Soviet Historians. The Historian, (20). 1, 80-95. [in English].

26. Warth, R. D. (1960). Stalin's Ghost and the Khrushchev Thaw: Soviet Historians in the Crucible. The Antioch Review, (20). 4, 417-425. [in English].

27. Wolfe, B. D. (1952). Operation Rewrite: The Agony of Soviet Historians. Foreign Affairs, (31). 1, 39-57. [in English].

Размещено на Allbest.ru