Діяльність наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): сучасна вітчизняна історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): сучасна вітчизняна історіографія

Інна Демуз (Переяслав-Хмельницький)

Демуз И. Деятельность Научного общества имени Тараса Шевченко во Львове (конец ХІХ - начало ХХ в.): современная отечественная историография.

В статье проанализирована современная отечественная историография деятельности Научного общества имени Тараса Шевченко во Львове в конце ХІХ - начале ХХ в.; выделены основные историографические акценты в исследовании темы.

Основными методологическими принципами, на основании которых нами реконструирован процесс наращивания знаний с истории НОШ на современном историографическом этапе, были принципы историзма, объективности, систематичности, обстоятельности, методы историографического анализа и синтеза развития знаний, наративный метод, метод интерпретации, метод критики историографических источников и др.

Отмечено, что современными отечественными учёными проведена значительная работа по поиску новых материалов и источников с истории развития НОШ; переосмыслено значение и роль научного общества как в общих процессах украинского национального возрождения, так и становления национальной системы науки; большинство современных исследователей склонны считать, что это объединение в конце ХІХ - начале ХХ в. получило статус неофициальной академии, а украинская академическая наука на западноукраинских землях ведёт преемственность именно от этой институции.

Доказано, что на современном этапе развития исторической науки исследователями изучена общая история организации, предпосылки образования НОШ, его структуру, финансовое положение, издательскую деятельность, научную работу, функционирование библиотеки и музея; прослежен процесс образования секций общества, а также комиссий; частично изучено сотрудничество НОШ с заграничными учреждениями и организациями; озучена лепта общества в становление украиноведческих исследований, развитие украинского языка, издательское и полиграфическое дело, а также частично и в другие научные области: медицину, право, естествознание и т.д.; написано ряд статей о деятельности выдающихся репрезентантов НОШ - М. Грушевского, И. Франка, В. Гнатюка, И. Горбачевского, И. Огиенка, И. Кревецкого, М. Кордубы, В. Дорошенка, осуществлено рассмотрение их практической и научной деятельности; представлено подробную библиографию «Записок НОШ».

Ключевые слова: историографическое наследие, современная отечественная историография, Научное общество имени Тараса Шевченко во Львове, «Записки НОШ», украиноведение, секции и комиссии, печатное издание, научная деятельность.

Demuz I. The Scientific Society of Taras Shevchenko activities in Lviv (late XIXth - early XXth centuries): modern national historiography.

This paper examines the current national historiography of the Scientific Society of Taras Shevchenko in Lviv in late XIXth - early XXth centuries; the main historiographical emphases in the research of the topic have been highlighted.

The main methodological principles and approaches on which we were able to reconstruct the process of knowledge increment on the history of the Shevchenko Scientific Society in the modern historiographical stage were the principles of historicism, objectivity, consistency, comprehensiveness, historiographical methods of analysis and synthesis of knowledge, narrative method, interpretation, method of historiographical sources criticism etc.

It is noted that modern native scientists conducted considerable work on finding new materials and sources on the history of the Shevchenko Scientific Society; the meaning and role of scientific societies in the common process of Ukrainian national revival and the establishment of a national system of science were reinterpreted; most modern scholars tend to believe that this focus in the late XIXth - early XXth centuries acquired the status of informal academy, and Ukrainian academic science at Western is just the continuity of the institution.

It has been found that at the present stage of historical science development the researchers studied general history of the society, preconditions of the Shevchenko Scientific Society origin, its structure, financial position, publishing, research work, the operation of the library and museum; the process of creating sections of society and commissions have been found; the Shevchenko Scientific Society cooperation with foreign research institutions and organizations has been partly investigated; the contribution of the society to the formation of Ukrainian Studies, Ukrainian language development, publishing and printing business, partly in other scientific fields: medicine, law, science etc. has been studied; several articles on the activities of the most prominent representatives of the Shevchenko Scientific Society -

M. Hrushevsky, I. Franko, V. Gnatuk, I. Gorbachevsky, I. Ogienko, I. Krevetsky, M. Kordub, V. Doroshenko - have been written, their practical and research activities have been considered; the detailed bibliography of «Notes of the Shevchenko Scientific Society» are represented.

Keywords: historiographical heritage, modern national historiography, The Scientific Society of Taras Shevchenko in Lviv, «Notes of the Shevchenko Scientific Society», Ukrainian studies, sections and commissions, printed edition, scientific activity.

У статті проаналізовано сучасну вітчизняну історіографію діяльності Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.; виділено основні історіографічні акценти у дослідженні даної теми.

Основними методологічними засадами та підходами, на основі яких нам вдалося реконструювати процес прирощення знань з історії НТШ на сучасному історіографічному етапі, були принципи історизму, об 'єктивності, системності, всебічності, методи історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, наративний метод, метод інтерпретації, метод критики історіографічних джерел тощо.

Відзначено, що сучасними вітчизняними науковцями проведено значну роботу щодо відшукання нових матеріалів і джерел з історії розвитку НТШ; переосмислено значення і роль наукового товариства як у загальних процесах українського національного відродження, так і становлення національної системи науки; більшість сучасних дослідників схиляються до думки, що даний осередок у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. набув статусу неофіційної академії, а українська академічна наука на західноукраїнських землях веде тяглість саме від цієї інституції.

Встановлено, що на сучасному етапі розвитку історичної науки дослідниками вивчено загальну історію осередку, передумови виникнення НТШ, його структуру, фінансове становище, видавничу діяльність, наукову роботу, функціонування бібліотеки і музею; прослідковано процес створення секцій товариства, а також комісій; частково досліджена співпраця НТШ з закордонними науковими установами й організаціями; вивчено внесок товариства у становлення українознавчих досліджень, розвиток української мови, видавничу та поліграфічну справу, а також частково й у інші наукові галузі: медицину, право, природознавство тощо; написано ряд статей про діяльність найвизначніших репрезентантів НТШ - М. Грушевського, І. Франка, В. Гнатюка, І. Горбачевського, І. Огієнка, І. Кревецького, М. Кордуби, В. Дорошенка, здійснено розгляд їхньої практичної та наукової діяльності; представлено детальну бібліографію «Записок НТШ».

Ключові слова: історіографічна спадщина, сучасна вітчизняна історіографія, Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові, «Записки НТШ», українознавство, секції та комісії, друковане видання, наукова діяльність.

Дослідження української науки доби її початкової професіоналізації та інституціоналізації (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) - одна з малодосліджених проблем вітчизняної історіографії. Дослідники, без сумніву, зверталися до окремих аспектів вивчення науки зазначеного хронологічного відтинку у персоніфікованому, теоретико- методологічному й інституційному аспектах. Однак наразі маємо досить розрізнені відомості про наукові товариства як одну з форм організації науки ХІХ - початку ХХ ст. Зазначені угруповання можна розглядати як приклад галузевих об'єднань або особливу форму організації науки і просвітницької діяльності.

Актуальність запропонованої теми має кілька рівнів; по-перше, досвід діяльності наукових товариств ХІХ - початку ХХ ст. є важливим у різних галузях сучасної науки. Звернення України до світового шляху розвитку науки передбачає різноманітність форм її організації, тому вивчення досвіду ефективного розвитку недержавних форм організації наук корисне у сучасній ситуації реформування наукової системи України. Так, аналіз діяльності наукових товариств гуманітарного спрямування має важливе значення для цілісного розуміння історико-культурних і наукових традицій народу, сприяє плідному пошуку витоків власної фахової ідентичності, відтворення розірваної попередньою добою наукової традиції.

По-друге, певна тяглість традиції існування наукових товариств вимагає забезпечення актуалізації багатовікового досвіду їхньої діяльності в сучасному суспільстві. Так, наразі в Україні відновлено роботу ліквідованих у радянський час наукових товариств, що спонукає сучасних дослідників дедалі частіше звертатися до практики, набутої попередниками у XIX - на початку XX ст. Тогочасні наукові товариства мали досить високоорганізовану систему, яка може стати моделлю для сучасних громадсько-наукових організацій. Дослідження творчої діяльності учених та їхніх колективів, виникнення і розвиток наукових осередків привертає увагу істориків науки та соціологів у зв'язку з необхідністю вивчення не лише ґенези ідей, теорій, історії створення окремих наукових напрямів, але й характерних рис людини науки, закономірностей колективної наукової роботи, пошуку оптимальних форм організації наукових досліджень і механізмів управління наукою. Виникає проблема дослідження науки як форми діяльності певних груп. Пізнавши природу наукових товариств, їхнє зародження та еволюцію, можна за допомогою розробленого комплексу заходів і рекомендацій сприяти створенню сприятливого для наукових співтовариств мікроклімату.

По-третє, відсутність на сьогоднішній день комплексного історіографічного дослідження про діяльність наукових товариств України ХІХ - початку ХХ ст. і полягає, відповідно, у теоретико-глобальному осмисленні проблеми, переоцінці вже пройдених етапів розвитку історичної науки, визначенні особливостей дослідження теми та розробці перспективи досліджень у майбутньому. У цьому контексті неабиякий інтерес становить не лише вивчення діяльності конкретних наукових установ як складової національного процесу й організації вітчизняної науки, а й переосмислення історіографічної спадщини дослідників про них, яка у зв'язку з суспільно-політичними подіями була заангажованою.

Метою даної статті є аналіз сучасної вітчизняної історіографії про діяльність одного з найбільших наукових товариств України, яке виникло у ХІХ ст. і функціонує, з певними перервами, дотепер - Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові (далі - НТШ). Зокрема наукова література про даний осередок, що з'явилася, починаючи з часу отримання Україною незалежності і по сьогодні, є доволі репрезентативною і утворює потужній інформаційний кластер. До того ж, з відновленням діяльності НТШ у Львові в 1989 р. природно зріс інтерес до історії угруповання і його інституцій, що не могло не вплинути на збільшення друкованої продукції.

Якщо говорити про так звану історіографію історіографії питання, то варто зупинитися лише на кількох ґрунтовних публікаціях сучасних авторів, у яких представлений і проаналізований закономірний процес накопичення наукової літератури про НТШ. Йдеться про розвідки М. Алексієвця, В. Савенка, З. Зайцевої, Н. Шуманської. Так, початком вивчення історії товариства, на думку М. Алексієвця і В. Савенка, варто вважати 90-ті рр. ХІХ ст., першими дослідниками якого були самі члени осередку (О. Барвінський, М. Грушевський та ін.). У перші роки ХХ ст. сторінки преси зарясніли публікаціями про діяльність НТШ, серед яких вирізняються статті М. Грушевського, В. Дорошенка, а також перші монографічні дослідження (праці В. Дорошенка, В. Гнатюка), проте, на чому акцентують автори, ці роботи носили науково-популярний характер і не розкривали всі сфери діяльності інституції. Окремі роботи 1920-х рр. (наприклад, К. Студинського) мали звітний характер і не висвітлювали сповна усіх аспектів діяльності НТШ. Авторами було проаналізовано й діаспорну літературу (публікації В. Дорошенка, В. Лева, Я. Падоха, Ю. Герича), яка з'явилася внаслідок ліквідації товариства у Львові у 1939 р. і зміщення дослідницьких акцентів на еміграцію. Вищезгадані праці носили, в основному, оглядово- популярний характер, видавалися з метою популяризації товариства серед української діаспори, тому, маючи цінне практичне значення, хибують недостатністю і поверхневістю даних, вважають дослідники [1, с. 8]. Автори відзначили, що першому з нових позицій переосмислити роль НТШ у формуванні української науки вдалося Я. Грицаку у 1989 р. [14]. Серед робіт сучасних вітчизняних науковців або тих, чиї публікації були перевидані в незалежній Україні, М. Алексієвець і В. Савенко відзначили, в першу чергу, В. Кубійовича [33], Р Кучера [35], Т Кульчицьку [42]. Зокрема, нарис генерального секретаря НТШ проф. В. Кубійовича, створений групою членів товариства ще у 1948 р. і перевиданий у Львові у 1991 р., за словами М. Алексієвця, відзначається «великою кількістю фактичних даних, інформативністю і охоплює 75 років діяльності НТШ, включно з першим етапом діяльності Товариства в еміграції» [1, с. 9]. Автори високо оцінили й роботу Р Кучера про НТШ, як одну з перших спроб у сучасній українській історіографії подати історію осередку в монографічному вигляді. Зокрема, дослідники звернули увагу на той факт, що Р Кучер пов'язав процес творення і функціонування НТШ з діяльністю діючої у 1990-х рр. Академії наук України, зокрема в західних областях, де в основному й зосереджувалася активність осередку [1, с. 10]. Одна з перших спроб, на думку авторів, показати в цілому творчий доробок товариства та систематизувати його наукові видання належить саме Т. Кульчицькій.

Н. Шуманська, висвітлюючи історіографію діяльності Математично-природописно- лікарської секції НТШ, у дисертаційному дослідженні проаналізувала, в цілому, незначну кількість наукової літератури, даючи, крім того, їй доволі загальну оцінку. Вражає той факт, що дослідниця, звернувшись до публікацій, які вийшли уже в незалежній Україні (а слід відмітити, що це доволі значна кількість наукових одиниць!), проаналізувала окремі з них, які були надруковані лише на початку 1990-х рр. (дисертаційне дослідження авторки датується 2007 р.), і при цьому констатувала, що «...фрагментарне вивчення (історії Математично-природописно-лікарської секції Наукового товариства ім. Т Шевченка - І.Д.) було започатковане в Києві, а автором статей була авторка даного дослідження (тобто Н. Шуманська - І.Д.)» [60, с. 16]. Молода дослідниця дала доволі загальну оцінку таким виданням про НТШ як роботи В. Кубійовича, Р. Кучера, О. Романіва тощо, відзначивши, що всі вони мали переважно науково-популярний характер, характеризувалися вузькістю джерельної бази та недостатнім використанням архівних матеріалів [60, с. 18]. При цьому Н. Шуманською не були проаналізовані навіть дисертаційне дослідження і монографія М. Алексієвця і В. Савенка, а також значний науковий доробок З. Зайцевої, які вже були опубліковані на час написання дисертаційної роботи. Неозброєним оком помітно, що історіографічний огляд доробків попередників у рукописі дисертації Н. Шуманської повторює аналогічний з праць М. Алексієвця і В. Савенка, і висновки, зроблені цими дослідниками, є майже ідентичними, у зв'язку з чим історіографічні напрацювання Н. Шуманської оцінюються нами як вкрай низькі.

Історіографічний огляд у цілому питання інституціоналізації української науки наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., у тому числі й у формі наукових товариств, зокрема НТШ і Українського наукового товариства у Києві (далі - УНТ), поданий З. Зайцевою у дисертаційному дослідженні, ґрунтується не на традиційній схемі політизованої моделі періодизації історіографічного процесу в Україні, а, перш за все, на врахуванні «внутрішньо наукових чинників з їх автономною еволюцією та проблематикою», проте, як стверджує авторка, і в цій перспективі тропіка історіографії досліджуваної проблеми піддається не стільки поділу на періоди, які б розмежовувалися вагомими методологічними зрушеннями чи пізнавально-фактографічними здобутками, виходом синтетичних праць узагальнюючого характеру, як радше встановленню і окресленню плинності/міграції у просторі центрів її розвитку - інституцій, які займалися чи потенційно могли б займатися історією національної науки [22, с. 39]. З. Зайцева стверджує, що історіографічне освоєння проблеми позначене переривчастою лінією, без спадковості у кадрах за типом наукових шкіл: засновник - послідовник [22, с. 40], крім того, концептуально-науковому модусу історіографії досліджуваної проблеми передували дві вагомі категорії публікацій: інформаційно- популяризаторського та публіцистичного характеру. Об'єкт і предмет дослідження З. Зайцевої набагато ширший, ніж, скажімо, діяльність НТШ, проте дослідницею подана власна оцінка напрацювань, присвяченим даному осередку. Власне звертає на себе увагу аналіз робіт саме діаспорних істориків, які здебільшого досліджували життя видатних постатей української науки, що З. Зайцева пояснювала не лише відзначенням ювілеїв учених рубежу ХІХ-ХХ ст., а й тим, що проблематика інституалізації української науки в умовах діаспори більше, ніж інша мала доступну джерельну базу у вигляді друкованих праць учених, частково - їх кореспонденцій, матеріалів мемуарного характеру [22, с. 52]. Систематичне опрацювання в діаспорі різних аспектів українознавчої тематики було пов'язане з заснуванням журналу Український історик (1963 р.) і створенням Українського історичного товариства (1965 р.), а також з відновленням у 1989 р. діяльності НТШ у Львові. Сама ж З. Зайцева наполягає на думці про те, що Наукове товариство ім. Тараса Шевченка у Львові стало неофіційною протоакадемією, а українська академічна наука веде тяглість саме від цієї інституції (а також УНТ), тоді як багато, у тому числі й сучасних дослідників, відкидають цю доволі сміливу думку.

Крім того, З. Зайцевою достатня увага приділена й історіографії видавничої діяльності НТШ, окремі аспекти якої опрацьовувалися бібліографами, журналістами, дослідниками історії періодичної преси, авторами праць біографічного жанру. Як зазначає дослідниця, видання НТШ мають тривалу традицію бібліографічних оглядів, тому неточностей дослідники практично не припускаються. За виключенням некоректного трактування належності окремих видань як органів комісій, у той час як насправді вони були органами Історично-філософічної секції НТШ, відхилень не спостерігається. Дослідниця подала й власну оцінку напрацюванням М. Алексієвця і В. Савенка. Оцінивши монографічне дослідження досить високо, науковець, між тим, відзначила, що широкі хронологічні рамки праці не сприяли зосередженню учених «саме на науковій, власне основній за статутами, сфері діяльності НТШ» [22, с. 57]. Не відкидаючи правомірності трактування товариства у парадигмі «просвітницького, морально-виховного руху», його «ролі у піднесенні національної свідомості народу», З. Зайцева відзначила, що без висвітлення усієї сукупності національних інституцій, зазначені акцентуації створюють враження ніби наукова інституція з академічними цілями могла мати безпосередній вплив на суспільний загал, адже відомо, що суспільна рецепція науки здійснюється шляхом її популяризації засобами просвітництва [22, с. 57]. науковий товариство шевченко

У цілому ж, оцінюючи так звану історіографію історіографії питання, варто констатувати, що в цьому напрямі дослідниками (зокрема, М. Алексієвцем, В. Савенком, З. Зайцевою та ін.) уже зроблений важливий крок: проведена узагальнююча оцінка напрацювань з історії НТШ. Цінність цих історіографічних оглядів полягає перш за все у тому, що вчені удосконалили бібліографічну базу даних за темою дослідження і методику аналізу великих масивів джерельної інформації, розглянули наявну літературу різних історіографічних періодів, виділили особливості даних етапів у нагромадженні конкретних знань, констатували невирішеність і нерозв'язаність до того часу окремих аспектів проблеми, зробили власні висновки й узагальнення, які є прийнятними для сучасної історичної науки. Наукова цінність нашої публікації полягає в тому, що нами залучені та вперше проаналізовані в історіографічному плані публікації саме останніх років, які ще не підлягали історіографічному аналізу, проте які суттєво доповнюють загальну картину вивчення дослідниками діяльності НТШ у ХІХ - на початку ХХ ст.

З початку 1990-х рр. почали активно проводитися численні наукові конференції та видаватися збірники праць, присвячені як відновленню діяльності НТШ у Львові, так і річницям існування осередку або ж ювілеям його визначних діячів - як приклад - Міжнародна українознавча конференція 1991 р., присвячена 120-річчю з дня народження українського фольклориста і громадського діяча Володимира Гнатюка (був незмінним секретарем НТШ у 1898-1926 рр.) та 70-річчю заснування Українського вільного університету; у 1992 р. опубліковано збірник матеріалів даної конференції, на шпальтах якого привертає увагу, зокрема, стаття М. Мушинки «Від Наукового товариства ім. Шевченка до Українського вільного університету» (с. 19-27), у якій подано коротку історію НТШ та його секцій і комісій, їхня наукова і видавнича діяльність; окрім того, вміщено цілий ряд публікацій про життя і діяльність В. Гнатюка та його участь у роботі товариства; висвітлено історію наукового осередку протягом ХХ ст., у тому числі в еміграції [9].

Цього ж року надруковано збірник праць Першої наукової сесії НТШ (відбулась у березні 1990 р.), в якому опубліковані доповіді та повідомлення про діяльність товариства та його науковий доробок. Зокрема, в кількох статтях збірника викладена історія функціонування як у Львові, так і в діаспорі; зосереджено увагу на тих завданнях, що постали перед науковцями в період незалежності щодо вивчення питань роботи осередку: «вимагають осмислення з історичної дистанції постаті цілої плеяди україністів НТШ...», «створення енциклопедичної історії НТШ - одне з невідкладних завдань наших секцій та комісій» [40, с. 25]. Науковці, у зв'язку з посиленням самостійницьких тенденцій на початку 1990-х рр. та ідеєю обґрунтування української державності, закцентувалися перш за все на ролі осередку як «першої новітньої самодіяльної академії наук», як «центру колективного інтелекту народу», певного феномену народу, в якому члени проводили дійсно титанічну наукову працю, борючись при цьому з утисками царської влади, які вважали товариство «мазепинським осередком». У збірнику вміщено статті про діяльність найвизначніших репрезентантів НТШ - М. Грушевського, І. Франка, В. Гнатюка, І. Горбачевського,

І. Пулюя, К. Студинського; окремо наголошувалося на співпраці НТШ з визначними представниками світової науки (публікація Ю. Головача та Я. Грицака «Іноземні вчені - члени НТШ», С. 109-115).

Серед монографічних видань, що побачили світ на початку 90-х рр. ХХ ст., слід назвати розвідки уже згадуваних нами В. Кубійовича та В. Кучера. Голова європейського осередку НТШ (в Сарселі, Франція), який очолив товариство з самого початку його перенесення з Мюнхену до Сарселю (1951 р.), - В. Кубійович - висвітлив історію організації від моменту заснування Товариства ім. Шевченка у 1873 р. до 1943 р. (дана розвідка була створена ще в 1948 р.), прослідкував процес його реформування в наукове, становлення статутів, охарактеризував склад і структуру. Дослідник коротко описав роботу секцій і комісій товариства, особливу увагу звернув на видавничу діяльність НТШ, висвітлив фінансове становище товариства, його бюджет, грошові фонди, згадав про вагому діяльність бібліотеки, формування і наповнення її фондів, музей, а також про громадську діяльність членів НТШ на ниві українства. В. Кубійович, як і інші його активні члени, вважав, що «хоч Товариство через опір поляків не дістало титулу академії, але працею в усіх майже царинах знання воно виконувало фактично функції академії» [33, с. 18]. Р Кучер - професор, український вчений-хімік, який належав до провідних ініціаторів відродження НТШ в Україні, брав активну участь у відновленні його структур, очолював хімічну комісію НТШ у Львові у кінці 1980-х - на початку 1990-х рр., показав передумови створення товариства, початковий період його історії, роботу секцій, комісій, видавничу діяльність, а також роботу осередку між двома світовими війнами і в діаспорі. Дана монографія відзначається фактологічною наповненістю, цілісністю, змістовністю; на наш погляд, є першою роботою про НТШ, в якій здійснена спроба відобразити тяглість розвитку наукових традицій даного осередку з другої половини ХІХ ст. до періоду незалежності України [35].

У 1993 р. відзначалося 120 років з часу заснування у Львові Товариства ім. Т Шевченка, а, за рік до цього, у 1992 р., святкувався сторічний ювілей його реорганізації у НТШ, у результаті чого проведено ряд чергових заходів, ознаменованих друком наукової літератури, присвяченої його діяльності. У 1993 р. комісія бібліографії і книгознавств разом з археологічною комісією НТШ організували круглий стіл на тему «Бібліотека НТШ: книги і люди», приурочений, крім іншого, до 100-річчя бібліотеки товариства, матеріали якого опубліковані у збірнику за 1996 р. [5] (про бібліотеку до того моменту було видано лише кілька робіт І. Кревецького (1910-1920-ті рр.) та В. Дорошенка (1920-1930-ті рр.). Власне дослідники підкреслювали думку про те, що бібліотека НТШ - це «справді феномен суспільно-культурного, духовного в житті нашого народу. Її створення - гідний подиву й найвищої оцінки громадянський подвиг галицької інтелігенції, а по суті - і всієї України, передусім її наукової і літературно-мистецької еліти. Це явище не лише культурницьке, це державницька акція на найвищому рівні...» [5, с. 7-8]. Зокрема у збірнику висвітлено саму історію бібліотеки (Л. Крушельницька), джерела комплектування фондів, процеси книгообміну з іншими товариствами, комісіями, навчальними закладами (О. Юркевич), наповнення бібліотечних фондів стародруками (О. Колосовська), охарактеризовано Меморіальну бібліотеку Олександра Кониського в НТШ (О. Дзьобан), картографічну збірку (С. Височенко, А. Сімутіна), збірку рукописів (П. Баб'як), подано історію створення і функціонування Музею НТШ, охарактеризовано його колекції та їхню історичну долю (С. Костюк, В. Петегирич), бібліографічну роботу в товаристві (Л. Ільницька), діяльність першого бібліотекаря НТШ - Михайла Павлика (М. Вавричин), а також внесок інших членів НТШ (І. Кревецького, В. Дорошенка) у розвиток бібліографії, літературознавства й українознавства в цілому. У цей же час з'являються поодинокі статті, у яких відображено внесок НТШ й у інші наукові галузі, зокрема медицини [44].

Вагоме значення для розуміння багатогранної діяльності НТШ у ХІХ - на початку ХХ ст. мали дисертаційні дослідження В. Савенка [49], О. Сапеляк [50], А. Франка [53]. Так, А. Франко через призму діяльності одного з організаторів товариства, члена НТШ у 1895-1916 рр. - І. Франка, - зумів показати й авторську інтерпретацію особливостей функціонування наукового осередку. До того часу, як стверджував дисертант, внесок відомого українського письменника і видавця у розгортання науково-організаційної діяльності секцій і комісій НТШ, по суті, не вивчався, а він, поряд із М. Грушевським, С. Томашівським та іншими, відіграв важливу роль у функціонуванні історико-філософської секції товариства, у методологічному забезпеченні та науково-джерельному опрацюванні різноманітних історичних відомостей і фактологічного матеріалу, а також в об'єктивній інтерпретації багатьох неоднозначно трактованих питань історії України [53, с. 2]. Зокрема А. Франко висвітлив організаційну роль Івана Яковича у формуванні та функціонуванні НТШ, стверджуючи, що письменник ще задовго до перетворення товариства в науковий осередок висловлював таку думку щодо його реформування, причому І. Франко навіть брав участь у розробці статутних документів товариства; вироблений І. Франком проект статуту 1904 р. діяв з деякими доповненнями до 1940 р. [53, с. 7]; письменник був причетний до створення музею, бібліотеки, «Академічного дому », доброчинних фондів НТШ. Автор дисертаційного дослідження наполягав на думці, що І. Франко, ще навіть не будучи членом товариства, стояв біля витоків його реформування в наукову інституцію і протягом двадцяти років сприяв удосконаленню її організаційних основ. Окрім того, у дисертації розглянуто діяльність І. Франка в історико-філософській, філологічній і математично-природописно-лікарській секції, участь у засіданнях, де він виступав з доповідями, залучався до упорядкування і редагування видань товариства; а під проводом письменника майже 15 років відбувалися засідання філологічної секції. У третьому розділі дисертації проаналізована діяльність І. Франка в комісіях НТШ, зокрема в археографічній, етнографічній, правничій, статистичній, бібліографічній і мовній (він був заступником голови археографічної комісії; етнографічна комісія була утворена за сприяння громадського діяча, зрештою - він став її очільником). У четвертому розділі дисертації «Програмне спрямування І. Франком видань Товариства» подано загальний огляд видань НТШ, протокольно-довідкового видання «Хроніка НТШ», участь у виданні та редагуванні яких брав і І. Франко, що в цілому сприяло організації видавничої справи в Україні.

О. Сапеляк (автореферат дисертації якої датований 1998 р.) детально висвітлила процес створення Етнографічної комісії у складі НТШ, проаналізувала її мету і завдання, напрями діяльності, зокрема, організацію експедицій та збирання етнографічних матеріалів, музейну та видавничу діяльність (створення Етнографічної збірки музею НТШ, його наукова та просвітницько-культурна робота); охарактеризувала видання праць з народознавства, а також випуск серійних видань Етнографічної комісії («Матеріали до українсько-руської етнології», «Етнографічний збірник»); авторкою висвітлено питання теорії народознавчих студій у працях І. Франка, М. Грушевського, Ф. Вовка, В. Гнатюка, а також окреслено міжнародні зв'язки та контакти членів Етнографічної комісії НТШ. О. Сапеляк проводить думку про те, що вчені-етнологи та фольклористи, згуртовані в НТШ, не лише зуміли продовжити роботу своїх попередників, а й піднесли народознавчі студії на новий науковий рівень завдяки організованій праці, що детермінувала чітко визначені наукові завдання; вироблення нових програм згідно з цими завданнями; введення нових, раніше не досліджуваних тем; розширення території дослідження; комплексне вивчення етнографічних груп українців; введення нових методологічних засад у зборі етнографічних матеріалів, їх опрацюванні та науковому осмисленні; залучення до етнографічної діяльності (особливо збиральницької) широкого кола інтелігенції [50, с. 4]. Окрім того, О. Сапеляк подала й історіографічний огляд етнографічної діяльності НТШ, однак до аналізу в основному традиційно були залучені відомі вже праці, а також публікації, які висвітлюють в основному народознавчу діяльність членів товариства (В. Гнатюка, Зенона Кузелі, Ф. Вовка, І. Франка, М. Зубрицького та ін.); відзначено, що частково питання музейної діяльності НТШ розглянуто у монографіях Г Скрипник [51] і Т. Гонтар [13]. Як стверджує О. Сапеляк, хоча доробок НТШ в галузі етнографії і фольклористики широко використовувався, проте діяльність самої організації, як правило, замовчувалася або ж трактувалася тенденційно, особливо в радянський період; окрім того, замовчувався по суті академічний характер установи, яка мала широку наукову програму і зорганізовану на її виконання структуру [50, с. 7].

У дисертаційному дослідженні В. Савенка, а згодом - і в колективному монографічному виданні В. Савенка та М. Алексієвця ґрунтовно проаналізовано історію НТШ - «української праакадемії», першої установи національного рівня, яка заклала основи для розвитку всіх галузей української науки [1, с. 4], окреслено передумови виникнення товариства, зокрема, охарактеризовано структуру і завдання попередника НТШ - Товариства ім. Шевченка. Так, дослідники підтримали думку, висловлену Р Кучером і В. Кубійовичем, що дійсними засновниками товариства у 1873 р., окрім О. Кониського і Є. Милорадович, були Д. Пильчиков, С. Качала і М. Жученко, а статут організації, за дорученням української громади, складали Д. Пильчиков і М. Драгоманов [1, с. 18]. Дослідниками проаналізовано процеси реформування Товариства ім. Шевченка у Наукове Товариство ім. Шевченка (1892 р.), зокрема, охарактеризовано прийнятий Статут, в якому були чітко прописані завдання НТШ: «...плекати та розвивати науку і штуки в українсько- руській мові та збирати всякі пам'ятки старинности і предмети наукові України-Руси. Для цього потрібно проводити: 1. Наукові досліди: а) з філології руської і славянської, з історії українсько-руського письменства і штуки; б) з історії і археології України-Руси, а також з наук фільозофічних, політичних, економічних і правничих; в) з наук математичних, природничих з географією і лікарських. 2. Відчити, розправи і розмови наукові. 3. З'їзди вчених, літераторів і артистів. 4. Видання наукових Записок Товариства і інших творів наукових. 5. Премії і підмоги ученим і літераторам. 6. Збираніє матеріалів до музею і бібліотеки в краю і заграницею. 7. Удержування власної друкарні і книгарні» [1, с. 25-26].

Автори монографії проаналізували порядок членства, внутрішню структуру, зокрема, склад секцій Товариства (Історично-філософської, Філологічної, Математично- природописно-лікарської) та предметних комісій (Археографічної, Бібліографічної, Статистичної, Правничої, Лікарської, Етнографічної, «Язикової», Фізіографічної), діяльність бібліотеки та музею. Науковці вважали, що НТШ найбільшого розвою набрало саме на початку ХХ ст. (до кінця 1890-х рр. через нестачу коштів воно ще не могло проводити активної роботи, проте з початком Першої світової війни вплив товариства на наукове середовище - дещо послабився) [1, с. 41]. Дослідники детально проаналізували видавничу діяльність Товариства ім. Шевченка і НТШ, зокрема: літературно-науковий журнал «Правда» (1878 р.), часопис «Зоря» (1885 р., який у 1898 р. був перетворений у місячник «Літературно-Науковий Вісник»), славнозвісні «Записки НТШ», характеризуючи в цілому публіцистичну діяльність активних дописувачів збірника. Автори не оминули увагою секційні друковані органи: «Збірник математично-природописно-лікарської секції» (почав видаватися з 1897 р.), «Збірник філологічної секції» (виходив із 1896 р.), «Збірник історико-філософської секції», зокрема, опублікування на його сторінках праці М. Грушевського «Історія України-Руси» (здійснено деталізований аналіз самої концепції історії М. Грушевського, еволюції його поглядів на українську державність). Поза дослідницькою увагою не залишилися й інші, менш відомі періодичні та наукові видання НТШ: видання історико-філософської секції «Руська історична бібліотека», перейняте у 1894 р. від О. Барвінського; «Українсько-Руський архів» - серійне видання, що відділилося від «Руської історичної бібліотеки» у 1903 р. і в якому публікувалися опрацьовані вченими архівні матеріали з історії Галичини й української мови та літератури; «Жерела до історії України-Руси» - підбірки документів, літописів і інших архівних матеріалів з різних періодів української історії, які видавала Археографічна Комісія НТШ, утворена у 1896 р.; друковані органи Етнографічної комісії - «Етнографічний збірник» і «Матеріали до українсько-руської етнології», Статистичної (з 1909 р.) - «Студії з поля суспільних наук і статистики», Правничої - «Часопись правнича і економічна» (1900-1912 рр.), «Правнича бібліотека» (1901-1909 рр.), Бібліографічної (з 1909 р.) - «Матеріали до української бібліографії» тощо.

Окрім того, авторами окреслено роль НТШ у процесі піднесення національної самосвідомості українського народу, зокрема, дослідники вказували на товариство як на потужний осередок національної науки і культури кінця ХІХ - початку ХХ ст., акцентували увагу на українознавчих дослідженнях його членів, чітко означивши внесок М. Грушевського, В. Гнатюка, О. Барвінського та ін.; описали участь членів НТШ у громадсько-політичних і культурних заходах: святкування 25-ї річниці діяльності І. Франка, відкриття пам'ятника І. Котляревському у Полтаві (1905 р.), участь в Археологічних з'їздах, заснування фондів для забезпечення стипендіями здібних студентів, проведення анкетувань і опитувань у вишах тощо. Проте, якщо автори найбільш повно охарактеризували видавничу й організаційну роботу товариства в цілому, його еволюцію і внесок у духовне відродження народу та в розвиток українознавства, то поза їхньою увагою залишилися зв'язки з іншими науковими інституціями, а також досить слабко представлена історія створення і функціонування окремих секцій і комісій НТШ, що, відповідно, відкривало можливості для подальших розвідок. У цілому, це - ґрунтовні наукові праці, створені на основі маловідомих архівних матеріалів ЦДІА України (м. Київ), ЦДІА України (м. Львів), Інституту археології АН України, Відділу рукописів Інституту літератури ім. Шевченка АН України, Львівського державного обласного архіву, а також залучених до обігу опублікованих документів і матеріалів (зокрема друкованих праць НТШ), монографічних видань, статей і окремої довідкової літератури. У додатках уміщено поіменні Списки почесних і дійсних членів НТШ, склад секцій і комісій НТШ.

Як уже відзначалося нами вище, склалася добра традиція публікувати матеріали наукових сесій і конференцій НТШ. Так, 10-ий том Збірника доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові, видрукуваний у 1998 р., присвячений виключно багатогранній історії наукового осередку [18]. Виділяємо кілька тематичних ліній досліджень, представлених на сторінках збірника: 1) науково-організаційна та видавнича діяльність товариства (статті О. Пріцака «Чому відновлене Наукове товариство ім. Шевченка у Львові» (с. 7-15), О. Купчинського «Дещо про форми та напрями наукової і науково- видавничої діяльности Наукового товариства ім. Шевченка. 1892-1940 роки (Міжнародний аспект)» (с. 16-23), А. Жуковського «З історії Наукового товариства ім. Шевченка в Європі» (с. 151-206), Я. Федорука «Нові документи про розформування НТШ у Львові» (с. 242-249); 2) структура товариства та його розвиток у минулому та сьогодні (статті О. Пріцака, А. Жуковського, О. Найди «Окремі аспекти діяльности Історично-філософічної секції Наукового товариства ім. Шевченка. 1913-1940 роки» (с. 24-33), І. Головацького «З історії музейництва Наукового товариства ім. Шевченка, зокрема Музею історично- воєнних пам'яток у Львові та Празі» (с. 207-216), Є. Чайковського «Природознавчий музей Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. 1912, 1927-1944 роки» (с. 217-231); 3) наукові дослідження гуманітарних і природничо-математичних наук у товаристві (статті Я. Падоха «Правнича наука в НТШ упродовж його першого сторіччя» (с. 34-43), О. Гузар «Роль Наукового товариства ім. Шевченка у формуванні єдиного загальноукраїнського правопису. 1900-1929 роки» (с. 44-68), Д. Гринчишина «Проблеми мовознавства на сторінках довоєнних видань Наукового товариства ім. Шевченка» (с. 69-77), А. Прикарпатського, А. Пчілка та М. Зарічного «Українські математичні школи у Львові. 1892-191 та 19451990 роки» (с. 78-83); 4) визначні особистості товариства (статті О. Гузар, О. Франко «Діяльність Федора Вовка в Науковому товаристві ім. Шевченка» (с. 84-100), М. Дячук «Участь жінок у діяльности Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (Хронікально- біо-бібліографічний аспект)» (с. 101-150), А. Жуковського); 5) музеї та архіви НТШ (статті

Головацького, Є. Чайковського, Г Сварник «Архів Наукового товариства ім. Шевченка в Національній бібліотеці у Варшаві» (с. 232-241); 6) приміщення НТШ (стаття В. Вуйцика «З історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка» (с. 250-259) тощо.

Дані наукові розвідки відзначаються актуальністю і новизною, адже підняті та розв'язані у них проблеми не були об'єктом окремих досліджень. У збірнику піднято низку суттєвих невирішених питань з історії становлення і діяльності НТШ. Зокрема, як стверджує О. Купчинський, співпраця НТШ з науковими установами зарубіжжя «ішла різними шляхами і в різних формах»: спочатку наукові взаємини не були прямими, а опосередковувалися літературною працею і виражалися у засвоєнні теоретичних основ гуманітарних, суспільствознавчих і природничо-математичних дисциплін; лише згодом НТШ запозичило досвід світової науки, у тому числі у видавничій справі, проте вже з кінця ХІХ - початку ХХ ст. «провідні члени Товариства ... пропонують світовій науці свій науковий доробок» (наукові відкриття І. Пулюя, Ю. Гірняка, І. Горбачевського, антропологічні дослідження Ф. Вовка, джерелознавчі праці В. Гнатюка, Ф. Колесси) [18, с. 17], українські учені цікавилися проблематикою інших країн (Д. Оленчин вивчав історію Швеції та її зв'язки з Україною, Ф. Савченко та І. Борщак - французько-українські контакти тощо). Серед різних форм співпраці членів НТШ із зарубіжними науковими установами О. Купчинський виділив також замовлення у зарубіжних учених статей і наукових розвідок на теми, які повинні були заповнити прогалини в українознавстві, друк публікацій вітчизняних учених у зарубіжних виданнях, участь членів НТШ у закордонних конференціях, семінарах, симпозіумах тощо, допомога науковим інституціям Європи, значний книгообмін (так, 1913 р. Товариство здійснило обмін книгами і часописами із 236 установами, з них у Галичині - 20, Наддніпрянській Україні - 18, Закарпатті та Буковині -

у закордонних центрах - 196) [18, с. 23]. Дослідник відмітив, що кожен названий напрям взаємин заслуговує окремої розвідки, а «різні аспекти зв'язків НТШ із зарубіжними науковими інституціями взагалі - монографічного дослідження» [18, с. 23].

Я. Падох проаналізував діяльність Правничої комісії, яка спочатку функціонувала як відділ у рамках історико-філософської секції НТШ, і лише з часом була виділена в окремий підрозділ. Однак, як стверджує дослідник, ухвала про окремий правничий відділ в історико-філософській секції либонь ніколи не була легалізована в статуті товариства, а її члени реферували матеріали, призначені для правничих періодичних видань, на засіданнях повної секції [18, с. 35]. Окрім того, існували певні розбіжності щодо самої назви комісії і часу її існування. Так, В. Дорошенко відносив створення комісії до 1898 р., а її ліквідацію (перетворення у Статистичну комісію) - до 1906 р. [17, с. 32], що автор названої статті вважав помилковим [18, с. 35], посилаючись при цьому на М. Грушевського, який вказував, що Правнича комісія перебрала видання «Часописі Правничої» у 1892 р., після її появи заходами д-ра Костя Левицького [15, с. 121]; проіснувала комісія до ліквідації НТШ в 1940 р., що засвідчує вихід її друкованого органу у 1925-1929 р. - «Збірника Правничої Комісії». Помилка В. Дорошенка виникла, певно, на тлі намірів М. Грушевського заснувати окреме Правниче товариство, яке б перейняло платні суто правничі видання від Правничої комісії НТШ. Однак задум М. Грушевського не був реалізований, не дивлячись на те, що у 1910-х рр. постало Товариство українсько-руських правників, яке проіснувало до 1939 р., видаючи в 1910-1913 рр. журнал «Правничий Вісник». Я. Падох відмітив погрішність В. Лева, який помилково називав Правничу комісію Правничо-економічною [36, с. 10].

Вагомою заслугою Я. Падоха стало ґрунтовне висвітлення і аналіз видань Правничої комісії: «Часопись Правнича» (1889-1899 рр., 10 томів), «Часопись Правнича і Економічна» (1900-1926 рр., 10 томів) і серійних видань більш пізнього періоду. Дослідник проаналізував їхній зміст, відзначивши найбільш вагомі публікації, а також указав на помилку, присутню у відомій «Енциклопедії українознавства» у т. 6 на сторінці 2 299, де зазначалося, що «Часопись Правничу» редагував С. Дністрянський. «Насправді редактором «Часописі Правничої» весь час був Кость Левицький. С. Дністрянський був редактором «Часописі Правничої і Економічної», що виходила у 1900-1912 рр.» [18, с. 38]. Окрім того, автор окреслив наявність публікацій з правничої тематики і в інших, не правничих виданнях НТШ, зокрема «Записках НТШ». Таким чином, Я. Падох здійснив досить ґрунтовний і вагомий екскурс (у межах невеликої за обсягом статті) в історію правничої (правової) галузі, яку розробляли члени НТШ.

О. Гузар висвітлила історію «язикової комісії», створеної 24 січня 1900 р. на засіданні історико-філософської секції НТШ під головуванням О. Колесси, означила її внесок у розробку окремих мовознавчих питань і дискусії, що панували в її «стінах» щодо українського правопису. Окремі мовознавчі проблеми (питання лексикографії, діалектології, ономастики), розроблені членами НТШ, зокрема О. Потебнею, А. Кримським, М. Смаль- Стоцьким та ін., підняв і Д. Гринчишин, відзначивши, що вчених насамперед цікавили ті мовознавчі проблеми, які були недослідженими чи малодослідженими, дискусійними, важливими й актуальними для даного етапу розвитку лінгвістики, а особливу цінність становили численні публікації давніх писемних пам'яток української мови, здійснені на високому науковому рівні, а також діалектні словники, що фіксують багатство народної мови [18, с. 77].

А. Прикарпатський, А. Плічко та М. Зарічний коротко проаналізували діяльність Математично-природописно-лікарської секції НТШ, утвореної у 1892 р., зокрема, напрямки математичної науки, яка інтенсивно розвивалася, внесок окремих відомих математиків у розвиток науки. О. Франко звернулася до персоналії Ф. Вовка, який стояв біля витоків НТШ, був дійсним членом товариства (з 1899 р.), заступником голови (1898-1905 рр.), головою Етнографічної комісії (1905-190 рр.) і заступником директора Історико-філологічної секції (1904-1909 рр.). Авторська публікація побудована на маловідомих архівних джерелах, є ґрунтовною і глибоко висвітлює невідомі аспекти діяльності ученого у товаристві.

У статті М. Дячук окреслено гендерний підхід щодо складу НТШ, зокрема дослідниця стверджувала, що «з усіх наукових і науково-освітніх товариств західного регіону Наукове товариство ім. Шевченка представляло найчисельнішу групу жінок-науковців» [18, с. 101]. М. Дячук відзначила роль Єлизавети Милорадович (благодійниця, співзасновниця Товариства), Северини Сушкевич (одна з перших членів-жінок НТШ (з 1874 р.), Йосифи Паньківської, а також жінок-письменниць: Марко Вовчок, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Ольги Кобилянської та ін., які публікувалися на шпальтах видань НТШ і популяризували українську мову. Як стверджує М. Дячук, згідно архівних даних, «станом на 1896-1897 рр. у наукових виданнях НТШ узяло участь 80 осіб (між ними дві жінки)... Зразу ж після реформи (1893). до наукової роботи прилучилися жінки. Приплив жіночих сил до НТШ припадає на час, коли в 1894 р. до Львова приїхав М. Грушевський...». Авторка подала списки жінок - членів товариства, почерпнуті з архівних справ, окреслила їхню діяльність у НТШ, прослідкувала основні біографічні віхи, а також оформила бібліографічні списки їхніх основних праць. Дана стаття відзначається новизною, актуальністю, а її тематика може бути розширена у вигляді монографічного дослідження, адже торкається малодослідженого аспекту.

Публікація І. Головацького присвячена неопрацьованій доти історії музею НТШ, створеного у 1892 р., наповненню його колекцій, збірок, а також діяльності відділів музею (археології, етнографії, історично-воєнних пам'яток) і подальшій долі його експонатів після ліквідації товариства у 1939 р. Працівник Природознавчого музею НТШ Є. Чайковський згадав про діяльність даного осередку, заснованого у 1912 р., проте, як відзначив сам дослідник, він «свою діяльність проявив далеко пізніше» [18, с. 217], тобто аж у 1920-х - 1940-х рр. Автор публікації досить детально описав музейні збірки (ссавців, птахів, земноводних і риб, «м'якунів морських, водяних наземних», ентомологічної збірки, утвореної за сприяння природознавця професора І. Верхратського, зоопалеонтології, фітопалеонтології, четвертинної геології, палеоліту, антропології, ботаніки, лісоботаніки, мінералогії загальної, мінералогії західноукраїнських земель, природничих заповідників у південно-західній Україні тощо).

Наступні ювілеї НТШ також супроводжувалися виданням збірників, присвячених річницям функціонування товариства (у 2001 р. відзначалося 125 років; збірник праць містить офіційні привітальні листи, телеграми політиків, чиновників, публікації відомих науковців про сучасний стан розвитку науки). О. Купчинський писав, що «НТШ стало не лише першим самостійним представництвом української наукової думки, а й важливою ідейно-світоглядною опорою національного руху» [52, с. 7], на досягнення чого вплинуло «дуже вдале об'єднання навколо НТШ однодумців, високоерудованих людей різних професій і наукових зацікавлень із Західної і Східної України, для яких національне стало святим. . А поряд - залучення до праці у різних формах науковців із-за кордону.; добре продумана науково-організаційна політика управ НТШ у різний час, особливо у «золотий» його вік 1897-1913 рр., щодо одночасного дослідження різних галузей гуманітарних і природничо-математичних наук на різних рівнях у Секціях, Комісіях. Великою перевагою Товариства була можливість міждисциплінарної координації українознавчих дисциплін і репрезентантів різних наукових інституцій.; правильно спланована видавнича діяльність, а втім, організація власної видавничої бази та систематичне і масштабне поширення шляхом прямого пересилання і обміну видавничою продукцією Товариства» [52, с. 7-8].

З початку 2000-х рр. продовжувалася публікація окремих видань і статей про НТШ, створених як самими членами товариствами, так і незалежними науковцями. У цьому плані відзначається невелика за об'ємом науково-популярна брошура О. Романіва - голови НТШ у Львові, член-кореспондента АН УРСР [47], публікація В. Масненка - голови осередку Наукового товариства ім. Шевченка у м. Черкаси, у якій проаналізована роль об'єднання у становленні української історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. (зокрема професор відзначав, що з самого початку існування товариство мало чітко виражений загальноукраїнський консолідуючий характер [37, с. 16], і до 1917 р. залишалося найвпливовішою українською науковою інституцією [37, с. 19], що саме цей осередок українознавчих досліджень відіграв вирішальну роль у закладенні основ національної історичної думки, а також, що в його структурі була виплекана національна історична концепція, видрукуваний стартовий комплекс україномовних наукових текстів, підготовлена школа дослідників [37, с. 25]), статті І. Іванюти [27], Н. Мерфі [38], А. Міщук [39], А. Петрика [43], І. Ровенчака [46], В. Савенка [48]. Діяльність НТШ обов'язково висвітлюється і в підручниках з історії науки і техніки, наприклад, у підручнику за редакцією проф. Л. Дещинського [16, с. 157-170].