Вижити і відбутися: "довге українське XX століття"

Потужний вплив право- і ліворадикальних ідеологій, інтегрального націоналізму в Україні впродовж усього ХХ століття і навіть тепер обумовлюється саме тим, що у період радянської історії націєтворення Йдеться про самонародження нації, а не про спроби її штучного моделювання/ конструювання згори за заданими владою критеріями. Для такого процесу доречніше застосовувати визначення націєбудівництво. влада його насильницьки гальмувала, виразно маргіналізуючи класовими сурогатами самоусвідомлення. Штучне уповільнення становлення етнічної нації та переходу її на якісно новий рівень (або ж: модернізації, становлення як нації громадянської/політичної) спричинило не лише ерозію засад націєтворення (соціальних і культурних), а й непоправні зміни у її якісних показниках. Їхнє народження в нових історичних обставинах (не варто сумніватися у спроможності соціального організму до самовідтворення під впливом глобальної динаміки) є історичним завданням наступних поколінь українців.

Тонкі налаштування процесу націєтворення у сучасному розвиненому світі відтворюються в ментальній та інформаційній царинах. Люди (носії всіх культурно-цивілізаційних матриць) прагнуть переважно свободи. Націоналізм є органічним втіленням природно притаманного прагнення особистої свободи через національне звільнення. Воно, як засвідчують результати референдуму в Шотландії, втрачає актуальність лише там, де особистій свободі вже нічого не загрожує. Перед Україною, на жаль, нині постають інші завдання й інші виклики.

Мобілізація політичних українців навколо захисту суверенітету України обумовлюється сьогодні передусім негативним зовнішньополітичним порядком денним. Екзистенційна загроза з боку російського державного гібриду, що після 2014 р. став на шлях консервативного розвороту, і де ідеологія "русского мира" перетворилася чи не на державну, змушує українців прискорювати власний пострадянський транзит і руйнувати застиглі десятиліттями стандарти та орієнтації. Втім, негативний зовнішній виклик не має відволікати від провідного завдання, спрямованого в майбутнє, - розбудови належного соціально-економічного та етнокультурного фундаменту модернізації української нації.

На величезній частині пострадянських просторів, за винятком країн Балтії, транзит, започаткований у 1917 р. триває. І, відповідно, триває й "довге" ХХ сторіччя з його завданням - невиконаним ані Україною, ані Росією, ані Білорусією - суспільної модернізації. Чимдалі очевидніші намагання підмінити суспільну модернізацію черговою апаратною квазімодернізацією. Чимдалі очевиднішим стає також, що це лише відтерміновує чергове загострення, бо не вирішує базової суперечності між інтересами суспільства і державного апарату по суті.

Тоді, як "система" функціонує "одночасно у двох паралельних вимірах - у реальному вимірі боротьби за владний ресурс та імітаційному вимірі боротьби ідей, гасел та іміджів" (Розумний, 2016, с. 69), у школах підростають нові покоління, які чимдалі упертіше вимагають переходу від імітаційних практик до реальної політики, від корпоративного типу правління до реального владного суверенітету народу. На щастя для молодих поколінь, імітаційні практики політичного життя на тлі симетричного цинічного переділу власності не переросли в суцільну фабрику брехні, як це сталося в Росії. Зіткнення реальної політики у вигляді ситуаційних Майданів із політичними симулякрами системи стало поворотним моментом сучасної історії України, що дає надію на те, що країна зможе вискочити з колії, прокладеної більшовиками наприкінці 1917 року.

Як засвідчує історія пострадянського транзиту України (і не лише її), останнє виявилося чи не найскладнішим. У цьому сенсі Революція Гідності стала висхідною точкою, найвищим вивершенням кількох спроб революційним шляхом змінити систему та обличчя влади. Вона також діагностувала невидимі пересічному оку процеси, що відбуваються в товщі пострадянського соціального організму, який уже майже три десятиліття вагається поміж радянським минулим і досі не усвідомленим майбутнім. Про ці глибинні процеси на диво багато знають українські соціологи, які кілька десятирічь тримають руку на пульсі цього тіла, яке й досі не зрозуміло, є мертвим, вистигає і тліє, чи живим організмом, який народжується для нового життя. Діагноз з радянської кіноказки: "Пацієнт скоріше мертвий, аніж живий!", час від часу ставлять йому навіть найбільш оптимістичні інтелектуали- суспільствознавці, не кажучи вже про громадських активістів та політиків, а ще більше - зарубіжні ненависники України. Іронізувати з приводу надзвичайно важливих речей стало нормою українського політичного сьогодення.

Проте, яким би бурхливим воно не видавалося, з огляду на історичну перспективу стає зрозумілим - ще ніколи Україна не перебувала так близько до мети реальної суверенізації, реальної демократизації, реального народовладдя. Соціологічні заміри "життєвих показників" українського організму дають підстави робити висновки, що він зрештою став на шлях подолання кризи надзвичайно складної затяжної хвороби і поволі одужує. Переламним моментом став Майдан-2014, принциповим досягненням якого стало пере- прочитання і актуалізація на масовому рівні поняття Гідності як такого.

Про цю віху Вахтанг Кебуладзе писав так: "Не можна редукувати Майдан до інтересів і розглядати його лише як виступ за краще життя або до ресентименту і жаги помсти, мовляв, головною була вимога посадити Януковича та членів його злочинної зграї. Майдан також аж ніяк не був лише виступом за створення направду української держави, вільної від руйнівного впливу російської імперії. Дуже важливим елементом дискурсу Майдана було відчуття власної гідності. Люди виходили не тому, що вони погано жили і, до речі, всі соціологи мають підтвердити, що Майдани відбуваються не тоді, коли економічний занепад. Навпаки, люди виходять не заради того, щоби краще жити, люди виходять тому, що відчувають, що їхня гідність під загрозою" (Кебуладзе, 2020).

Не доводиться применшувати історичне значення цього зламу в житті нації, яку не одне сторіччя намагалися стерти з лиця землі та з історії, знищуючи передусім Гідність, а вже потім - фізично, економічно, інституційно, ментально, етнічно, мовно, культурно.

Висновки

Визначальною ознакою процесу українського державотворення впродовж ХХ сторіччя була проблема дотримання балансу між суб'єктністю держави, як територіальної і політичної форми існування української нації, та суспільства, як його соціальної та етнокультурної форми. Власне через відсутність спільності між формою та змістом доводиться казати про незавершеність "довгого ХХ сторіччя" в Україні та незмінну актуаль ність завдання модернізації.

Українська - чи не єдина з тих націй, які волею долі увійшли в комуністичний експеримент як його активний учасник і співтворець, сповна розплатилася за свою ілюзію, випробувавши на собі всю руйнівну потугу комунобільшовизму, вистоявши зокрема у найбільших соціодемографічних катастрофах ХХ століття - Голодоморі та Голокості, переживши тотальне розчарування комуністичною утопією, безліч принижень та нехтувань з боку "народної" влади, чи не найяскравіше оприявлене на сконі радянського ладу під час Чорнобильської катастрофи, пройшовши випробування неефективного стагнуючого пострадянського транзиту, врешті знайшла в собі сили поставити на належну висоту питання Гідності та впритул підійшла до осмислення комуністичного експерименту як катастрофи планетарного масштабу. Виживши в тих умовах, які важко уявити мешканцям країн золотого мільярду, українці довели своє право на історичну та геополітичну суб'єктність.

Вся історія української нації - це історія пошуку адекватних відповідей на виклики високого геополітичного масштабу. Це нація, яка вижила, відбулася і йде в майбутнє, перебуваючи в епіцентрі цивілізаційного розламу. Все "довге ХХ сторіччя" територія України була полем протистояння світових систем і політичних проєктів, що визначали саму суть цього періоду в історії людства. Від 1917 р. Україна опинилися в епіцентрі світового геополітичного конфлікту. Комунобільшовицький експеримент - явище вищого онтологічного порядку, відповідальний за низку трагедій ХХ сторіччя, що врешті докорінним чином переформатували карту світу. Однак водночас комунобільшовицький експеримент переформатував сутність світу: світу політичного і світу ментального. СРСР загалом, радянська Україна зокрема, були в серці темряви, що розповзалася світом, поглинаючи світло, змінюючи його напівтонами темряви, замулюючи словарним багном Слово.

Вирватися з її міцних пазурів, викрити всі її приховані страшні якості, зробити її повернення неможливим і врешті здобути справжню свободу - це і є місія і покликання України на поточному етапі світової історії.

Список використаних джерел і літератури

1. Гунчак, Т. & Сольчаник, Р. (Упорядн.) (1983). Українська суспільно-політична думка в 20 столітті, (1). Мюнхен, 510 с.

2. Єфіменко, Г. 6 липня як "червоний день" календаря: Причини появи сталінського міфу про дату створення СРСР та потреба його реконструкції. (2007). Проблеми історії України: факти, судження, пошуки, (16, ч. 1). Київ, 134-153.

3. Єфіменко, Г.Г. (2019). Українська Радянська Держава. Енциклопедія історії України: Україна - Українці, (2). Київ, 842 с. URL: Ьїїр://м'шм'.Ьі8Їогу.оі^.иа/?їегтіп=икга]іп 8ка_ габ]ап 8ка_беггйауа (дата звернення: 11.10.2020).

4. Єфіменко, Г. & Якубова, Л. (2012). Національні відносини в радянській Україні. Національне питання в Україні ХХ - початку XXI ст.: Історичні нариси. Київ: Інститут історії України НАН України, 196-263.

5. Кебуладзе, В. (2020). Дикувата посмішка демократії - жахливий вищир тиранії. Тиждень.иа. (10 берез.). URL: https://tyzhden.ua/Columns/50/241368?fbclid=IwAR1 sXe4Sk_hiN-nXsUgBDKkjgVof23F-TdHsFx_B5BBOz7RfheSNV_XCl7k (дата звернення: 10.01.2021).

6. Конквест, Р. (1990). Культ личности ничто по сравнению с террором и фальсификацией. Известия. (19 мая).

7. Красильщиков, В.А. (1998). Вдогонку за прошедшим веком: Развитие России в ХХ веке с точки зрения мировых модернизаций. Москва: РОССПЭН, 148 с.

8. Левандовський, В. (1996). Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття. Українська державність у ХХ столітті (Історико-політологічний аналіз). Київ. URL: http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm (дата звернення: 16.10.2020).

9. Мироненко, О.М. (1997). Історія Конституції України. Київ: Ін Юре, 60 с.

10. Политика Советской власти по национальным делам за три года. 1917 - XI.1920. (1920). Москва: Гос. изд-во, 178 с.

11. Попов, Н.Н. (1929). Очерк истории Коммунистической партии (большевиков) Украины (2-е изд.). Харьков.

12. Репринцев, В. (1996). Україна у польських зовнішньополітичних доктринах. Українська державність у ХХ столітті (Історико-політологічний аналіз). Київ. URL: http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm (дата звернення: 16.10.2020).

13. Розумний, М.М. (2016). Виклики національного самовизначення: монографія. Київ: НІСД, 196 с.

14. 7 февраля. Постановление ВЦИК об образовании комиссии по разработке вопросов федеративного устройства РСФСР. (1968). Декреты советской власти (10 декабря 1919 - 31 марта 1920). (VII). Москва.

15. Смолій, В.А. (ред.). (2011). Нариси історії Української революції 1917 - 1921 років (кн. 1). Київ: НВП "Видавництво "Наукова думка" НАН України", 390 с.

16. Смолій, В.А. (ред.). (2012). Нариси історії Української революції 1917 - 1921 років (кн. 2). Київ: НВП "Видавництво "Наукова думка" НАН України", 464 с.

17. Стяжкіна, О. (2020). Рокада: Чотири нариси з історії Другої Світової. Київ: ДУХ І ЛІТЕРА, 272 с.

18. Україна є результатом розширення Заходу на Схід - історик Ярослав Грицак. (2019). Громадське. (14 лют.). URL: https://hromadske.ua/posts/ukrayina-ye-rezultatom- rozshirennya-zahodu-na-shid-istorik-yaroslav-gricak?fbclid=IwAR2Q8gPdumHlCW2l2LN nq-_yiFJLZSXzwxNI5EiWgQ1kL_ewmpRamfVpzQo (дата звернення: 15.01.2021).

19. Хавкин, Б. (2020). "Особые пути" России и Германии и их отражение в зеркале немецкой и русской культуры памяти. Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры: русское издание, (1-2), 28-49. URL: http://www1.ku-eichstaett.de/ZIMOS/ forum/inhaltruss33-34.html (дата звернення: 23.12.2020).

20. Якубова, Л. (2020). Євразійський розлам: Україна в добу гібридних викликів. Київ: ТОВ "Видавництво "Кліо"", 391 с.

21. Якубова, Л. (2020). Формування української державності у ХХ ст. Україна як ци- вілізаційний суб'єкт історії та сучасності: національна доповідь. Київ: Ніка-Центр, 128-149.

22. Applebaum, A. (2010). The Worst of the Madness. The New York Review of Books, 11. URL: www.nybooks.com/articles/2010/11/11/worst-madness/ (дата звернення: 26.10.2020).

23. References:

24. Hunchak, T., Solchanyk, R. (Uporiadn.) (1983). Ukrainska suspilno-politychna dumka v 20 stolitti [The Ukrainian socio-political thought in the XX century], (1). Miunkhen, 510 s. [in Ukrainian].

25. Yefimenko, H. 6 lypnia yak "chervonyi den" kalendaria: Prychyny poiavy stalinskoho mifu pro datu stvorennia SRSR ta potreba yoho rekonstruktsii [July 6^th as a red letter day: The reasons for the appearance of Stalin's myth about the date of the creation of the USSR and the need for its reconstruction]. (2007). Problemy istorii Ukrainy:fakty, sudzhennia,poshuky, (16, ch. 1). Kyiv, 134-153. [in Ukrainian].

26. Yefimenko, H. H. (2019). Ukrainska Radianska Derzhava [the Ukrainian Soviet State]. Entsyklopediia istorii Ukrainy: Ukraina - Ukraintsi, (2). Kyiv, 842 s. Retrieved from http:// www.history.org.ua/?termin=ukrajinska_radjanska_derzhava. [in Ukrainian].

27. Yefimenko, H., Yakubova, L. (2012). Natsionalni vidnosyny v radianskii Ukraini [National relations in Soviet Ukraine]. Natsionalne pytannia v Ukraini KhKh - pochat- ku XXI st.: Istorychni narysy. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 196-263. [in Ukrainian].

28. Kebuladze, V. (2020). Dykuvata posmishka demokratii - zhakhlyvyi vyshchyr tyranii [The savage smile of democracy - a terrible outburst of tyranny]. Tyzhden.ua. (10 berez.). Retrieved from https://tyzhden.ua/Columns/50/241368?fbclid=IwAR1 sXe4Sk_hiN-nXsUg- BDKkjgVof23F-TdHsFx_B5BBOz7RfheSNV_XCl7k [in Ukrainian].

29. Konkvest, R. (1990). Kult lychnosty nychto po sravnenyiu s terrorom y falsyfykatsyei [The cult of personality is nothing compared to terror and falsification]. Yzvestyia. (19 maia). [in Russian].

30. Krasil'shchikov, V. A. (1998). Vdogonku za proshedshim vekom: Razvitiye Rossii vХХ veke s tochki zreniya mirovykh modernizatsiy [In pursuit of the past century: Development of Russia in the XX century from the world modernizations perspective]. Moskva: ROSSPEN, 148 s. [in Russian].

31. Levandovskyi, V. (1996). Ukraina v heopolitychnykh kontseptsiiakh pershoi tretyny ХХ stolittia [Ukraine in the geopolitical concepts of the first third of the XX century]. Ukrainska derzhavnist u ХХ stolitti (Istoryko-politolohichnyi analiz). Kyiv. Retrieved from http://litopys. org.ua/ukrxx/zmist.htm [in Ukrainian].

32. Myronenko, O. M. (1997). Istoriia Konstytutsii Ukrainy [History of the Constitution of Ukraine]. Kyiv: In Yure, 60 s. [in Ukrainian].

33. Politika Sovetskoy vlastipo natsionalnym delam za trigoda [The policy of the Soviet government on national affairs for three years]. 1917 - XI.1920. (1920). Moskva: Gos. izd-vo, 178 s. [in Russian].

34. Popov, N. N. (1929). Ocherk istorii Kommunisticheskoy partii (bolshevikov) Ukrainy [The essay on the history of the Communist Party (Bolsheviks) of Ukraine] (2-ye izd.). Xar'kov. [in Russian].

35. Repryntsev, V. (1996). Ukraina u polskykh zovnishnopolitychnykh doktrynakh [Ukraine in Polish foreign policy doctrines]. Ukrainska derzhavnist u ХХ stolitti (Istoryko- politolohichnyi analiz). Kyiv. Retrieved from http://litopys.org.ua/ukrxx/zmist.htm [in Ukrainian].

36. Rozumnyi, M. M. (2016). Vyklyky natsionalnoho samovyznachennia [Challenges of national self-determination]: monohrafiia. Kyiv: NISD, 196 s. [in Ukrainian].

37. 7 fevralya. Postanovleniye VTSIK ob obrazovanii komissii po razrabotke voprosov feder- ativnogo ustroystva RSFSR [February 7^th. The resolution of the All-Russian Central Executive Committee on the formation of a commission for the development of issues of the federal structure of the RSFSR]. (1968). Dekrety sovetskoy vlasti (10 dekabrya 1919 - 31 marta 1920). (VII). Moskva. [in Russian].

38. Smolii, V. A. (red.). (2011). Narysy istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rokiv [The essays on the history of the Ukrainian revolution of 1917-1921] (kn. 1). Kyiv: NVP "Vydavnytstvo "Naukova dumka" NAN Ukrainy", 390 s. [in Ukrainian].

39. Smolii, V. A. (red.). (2012). Narysy istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917 - 1921 rokiv [The essays on the history of the Ukrainian revolution of 1917 - 1921] (kn. 2). Kyiv: NVP "Vydavnytstvo "Naukova dumka" NAN Ukrainy", 464 s. [in Ukrainian].

40. Stiazhkina, O. (2020). Rokada: Chotyry narysy z istorii Druhoi Svitovoi [Rokada: Four essays on the history of WWII ]. Kyiv: DUKh I LITERA, 272 s. [in Ukrainian].

41. Ukraina ye rezultatom rozshyrennia Zakhodu na Skhid - istoryk Yaroslav Hrytsak [Ukraine is the result of the expansion of the West to the East - the historian Yaroslav Hrytsak]. (2019). Hromadske. (14 liut.). Retrieved from https://hromadske.ua/posts/ukrayina-ye-rezul- tatom-rozshirennya-zahodu-na-shid-istorik-yaroslav-gricak?fbclid=IwAR2Q8gPdumHlC- W2l2LNnq-_yiFJLZSXzwxNI5EiWgQ1kL_ewmpRamfVpzQo [in Ukrainian].

42. Khavkin, B. (2020). "Osobyye puti" Rossii i Germanii i ikh otrazheniye v zerkale nemets- koy i russkoy kul'tury pamyati ["Special ways" of Russia and Germany and their reflection in the mirror of German and Russian culture of memory]. Forum noveyshey vostochnoyev- ropeyskoy istorii i kul'tury: russkoye izdaniye, (1-2), 28-49. Retrieved from http://www1.ku- eichstaett.de/ZIMOS/forum/inhaltruss33-34.html [in Russian].

43. Yakubova, L. (2020). Yevraziiskyi rozlam: Ukraina v dobu hibrydnykh vyklykiv [The Eurasian Fault: Ukraine in the Age of Hybrid Challenges]. Kyiv: TOV "Vydavnytstvo "Klio"", 391 s. [in Ukrainian].

44. Yakubova, L. (2020). Formuvannia ukrainskoi derzhavnosti u ХХ st. [The formation of the Ukrainian statehood in the XX century]. Ukraina yak tsyvilizatsiinyi subiekt istorii ta suchasnosti: natsionalna dopovid. Kyiv: Nika-Tsentr, 128-149. [in Ukrainian].

45. Applebaum, A. (2010). The Worst of the Madness. The New York Review of Books, 11. Retrieved from www.nybooks.com/articles/2010/11/11/worst-madness/ [in English].

Размещено на Allbest.ru