Прорив "Гебена" та "Бреслау" в зовнішній політиці Великої Британії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прорив "Гебена" та "Бреслау" в зовнішній політиці Великої Британії

Грачов Артем - аспірант кафедри всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

Анотація

Мета дослідження - проаналізувати події довкола крейсерів "Гебен" та "Бреслау" в британській зовнішній політиці, їх зв'язок із ширшими проблемами дипломатії Foreign Office в Османській імперії та сусідніх державах. Методологія дослідження ґрунтується на принципах науковості, об'єктивності, системності та на використанні загальнонаукових (аналізу, синтезу) та спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, проблемно-хронологічного) методів. Наукова новизна полягає у застосуванні комплексного підходу до вивчення проблеми прориву крейсерів "Гебен" та "Бреслау" у їх зв'язку із зовнішньою політикою Великої Британії стосовно Османської імперії, Константинополя, проток Босфор та Дарданелли й держав регіону. Висновки. Прорив "Гебена" та "Бреслау" тісно пов'язаний з низкою проблем британської зовнішньої політики: боротьбою за Османську імперію, проблемою Константинополя та проток Босфор і Дарданелли, а також конфіскацією побудованих Британією кораблів "Султан Осман" та "Решадіє". Слід погодитись із загальноприйнятою в історіографії думкою, що інцидент довкола "Султан Осман" та "Решадіє" зіпсував британо-османські взаємини та дав німецькій дипломатії можливість перехопити ініціативу й влаштувати авантюру з "Гебеном" і "Бреслау". Результат останньої дозволив німцям посилити свій контроль над політичними й військовими справами Османської імперії та мав відповідний ефект на британську зовнішню політику стосовно Болгарії та Греції, а також союзника по Антанті - Російської імперії. Пасивність Foreign Office стосовно інциденту з "Гебеном" та "Бреслау" в російській та радянській історіографії часто трактувалась як умисний крок проти Петрограду, який зазіхав на Константинополь, Босфор та Дарданелли. Однак, британські джерела переконливо показали безпідставність цих тверджень.

Ключові слова: зовнішня політика, Перша світова війна, Велика Британія, Османська імперія, Foreign Office, "Гебен", "Бреслау".

THE BREAK-THROUGH OF "GOEBEN" AND "BRESLAU" IN BRITISH FOREIGN POLICY

The work analyzes the events around cruisers "Goeben" and "Breslau" in British foreign policy, and their connection with the broader problems of Foreign Office diplomacy in the Ottoman Empire and neighboring countries. The research methodology is based on the principles of scientificity, objectivity, systematics and the use of general scientific (analysis, synthesis) and special-historical (historical-genetic, historical-comparative, problem-chronological) methods. The scientific novelty lies in the fact the multimethodology is used to the problem of cruisers "Goeben" and "Breslau" and their connection with the foreign policy of Great Britain concerning the Ottoman Empire, Constantinople, the Bosphorus and Dardanelles and the states of the region. Conclusions. The breakthrough of "Goeben" and "Breslau" is closely connected with numerous British foreign policy issues: the struggle for the Ottoman Empire, the problem of Constantinople and the Bosphorus and Dardanelles, and the confiscation of the British-built "Sultan Osman" and "Reshadie" ships. We must agree with the generally accepted opinion in historiography that the incident around "Sultan Osman" and "Reshadie" upset British-Ottoman relations and allowed German diplomacy to seize the initiative and arrange a risking undertaking with "Goeben" and "Breslau." The result of the latter allowed the Germans to strengthen their control over the political and military affairs of the Ottoman Empire and had a corresponding effect on British foreign policy toward Bulgaria and Greece, as well as the Entente's ally - the Russian Empire. The Foreign Office's passivity regarding the "Goeben" and "Breslau" incidents in Russian and Soviet historiography had often been interpreted as deliberate action against Petrograd, which encroached on Constantinople, the Bosporus, and the Dardanelles. However, British sources have convincingly shown the groundlessness of these allegations.

Key words: foreign policy, the First World War, Great Britain, the Ottoman Empire, Foreign Office, "Goeben," "Breslau."

Постановка проблеми. Прорив крейсерів "Гебен" та "Бреслау", без перебільшень, є подією історичного значення, адже ознаменував поразку дипломатії Антанти в боротьбі за Османську імперію. Оскільки провідним гравцем у зовнішній політиці держав Сердечної згоди в Османській імперії була саме Велика Британія, дослідження її зовнішньої політики в період Першої світової війни неможливе без докладного розкриття окресленої проблеми. крейсер дипломатія османський

Аналіз джерел та останні дослідження. Авантюра із "Гебеном" та "Бреслау" є популярним сюжетом історіографії. Серед найвідоміших праць, в яких розглядається дана проблема, роботи Г. Ліддел-Гарта (Liddel Hart, 1930), Ю. Рогана (Роган), Ф. Ахмада (Ahmad, 1988), В. Едвардса (Edwards, 1934), Д. Фромкіна (Fromkin, 2001), В. Готліба (Готлиб, 1960), Дж. Ф. Еббота (Abbott, 1922), Ф. Патті (Pattee, 2010), Р. Кокса й М. Демірера (Cox, 2019), С. Демірчі (Demirci, 2017), С. та Е. Шоу (Shaw, 1977), В. Девіса (Davis, 1923), Р. Субаєва (Subaev, 2015) та інших. Щодо спеціальних досліджень, то серед них стаття німецького історика Гейнца Ріхтера (Richter, 2013), присвячена конфіскації крейсерів "Султан Осман" та "Решадіє", яку автор вважає причиною, що підштовхнула німецьку та османську політичну верхівку до авантюри із "Гебеном" та "Бреслау". Прориву крейсерів до Мармурового моря присвятив статтю український історик О. Машевський (Машевський, 2009). Однак його робота присвячена безпосередньо переслідуванню німецьких кораблів та їх проникненню до Дарданелл, у той час як подробиці зовнішньополітичних перипетій, а також згаданого інциденту із вилученням кораблів для Османської імперії, залишилися поза увагою автора. Тому, в нашому дослідженні запропоновано вивчити це питання шляхом комплексного підходу, з точки зору його нерозривного зв'язку з інцидентом довкола конфіскації Британією кораблів "Султан Осман" та "Решадіє" та проблеми майбутнього Константинополя й проток Босфор і Дарданелли.

Джерельна база статті включає матеріали Національного архіву Великої Британії ('Шє National Archives, TNA), документи збірника "Международные отношения в эпоху империализма" та мемуари В. Черчилля (Churchill, 1923a; Churchill, 1923b) та Г. Моргентау (Morghenthau, 1918).

Метою дослідження є аналіз події довкола крейсерів "Гебен" та "Бреслау" в британській зовнішній політиці, їх зв'язок із ширшими проблемами дипломатії Foreign Office в Османській імперії та сусідніх державах.

Виклад основного матеріалу. Грецький історик Дімітріс Міхалопоулос писав, що якби не "Гебен" та "Бреслау", цілком ймовірно, Османська імперія залишилася б нейтральною (Michalopoulos, 2014, p. 96-97). Посол Сполучених Штатів в Османській імперії Генрі Моргентау згадував: "Я переконаний, що коли розсудливі історики вивчатимуть цю війну та її наслідки, вони скажуть що прохід через протоки цих німецьких кораблів [зробив вступ Османської імперії у війну на боці Німеччини неминучим]" (Morghenthau, 1918, p. 51). Британський військовий історик Генрі Безіл Ліддел-Гарт писав: "Гігант [німецький посол в Константинополі до 1912 р., Адольф фон Біберштейн], три кораблі та страх спаплюження були трьома головними факторами, що втягнули Туреччину у війну проти її традиційного союзника - Британії". Кораблі - це "Гебен" та два крейсери, що їх будували в Британії, - "Султан Осман" та "Решадіє" (Liddel Hart, 1930, p. 159).

У 1909 р. османський уряд замовив у Британії два кораблі сумарною вартістю 3,7 млн. фунтів стерлінгів. Скарбниця Османської імперії не мала достатніх коштів, тож у тавернах, кав'ярнях, школах та на ринках розмістили скриньки для пожертв на кораблі, а серед населення проводилася масштабна пропагандистська робота. Ця кампанія досягла успіху, пожертви на поповнення для османського флоту здійснювали навіть бідняки (Ahmad, 1988, p. 2). За свідченням Моргентау, збір коштів на крейсери проілюстрував незвичний для Османської імперії вибух патріотизму (Morghenthau, 1918, p. 49).

Станом на кінець липня 1914 р. обидва кораблі були готові до відправки в Османську імперію. Британо-османська військова співпраця, навіть попри певне погіршення взаємин обох держав (наприклад, у 1911 р. Османська імперія просила Британію про заступництво в питанні наступу Італії на Лівію, в чому Лондон відмовив (Готлиб, 1960, с. 72)), продовжувала розвиватися. Компанії "Vickers", "Armstrong-Whitworth", що спеціалізувались на виготовленні зброї та військової техніки, отримали замовлення на побудову доків у Константинополі (Richter, 2013, p. 2).

29 липня 1914 р. помічник заступника міністра іноземних справ Ейр Кроу повідомив Адміралтейство, що корабель "Султан Осман" готовий до завантаження вугіллям і незабаром буде доправлений до Константинополя (Richter, 2013, p. 3). Однак, з огляду на розпал Липневої кризи, Перший лорд Адміралтейства Вінстон Черчилль, як він писав у своїх мемуарах, наполіг на тому, щоб передача корабля Османській імперії не була здійснена. Ці крейсери "...разом із "Гебеном" сформували б силу, що вимагала б не менш як п'яти британських дредноутів чи крейсерів, щоб наглядати за ними" (Churchill, 1923a, p. 221-222). Ріхтер слушно розкритикував слова Черчилля, адже на той момент не могло бути впевненості, що "Гебен" відійде туркам. Іншими словами, Черчилль всього лише постфактум виправдовував свої запальні дії на початку війни, які сам Ріхтер вважає такими, що призвели до авантюри з німецькими крейсерами, і зрештою до приєднання Османської імперії до Центральних держав (Richter, 2013, p. 3, 15).

31 липня Черчилль видав інструкції виставити збройну охорону навколо "Решадіє", другого добудованого крейсера, й ні за яких обставин не допустити турецький екіпаж, що вже прибув до Британії, на борт (Churchill, 1923a, p. 222). 1 серпня британські моряки зайняли крейсери (Richter, 2013, p. 4).

3 серпня міністр закордонних справ Великої Британії Едуард Грей доручив виконуючому обов'язки посла в Константинополі Бомону (на той момент британський посол Луї Маллет був поза межами Османської імперії та повернувся лише 16 серпня (Heller, 1976, p. 6)) повідомити Порту про затримання кораблів. Великий візир Османської імперії Саід Хелім обурився й розцінив такі дії як недружній акт, адже його держава залишалась нейтральною. Втім, британська сторона погодилась на фінансову компенсацію (Машевський, 2010, c. 546; Ahmad, 1988, p. 272).

Грей писав у мемуарах, що вчинок Адміралтейства був законним. Усі військові кораблі, що будувалися в Британії для іноземців, за надзвичайних обставин могли бути вилучені британським урядом. Якщо власником була нейтральна держава, вартість кораблів мала бути відшкодована (Grey, 1925, p. 171). Проте громадськість залишилась традиційно байдужою до юридичних тонкощів. Публіка в Османській імперії розгнівалась на Велику Британію зокрема, та держави Антанти в цілому (Попов, 1935, с. 370), почала схилятися на бік Німеччини (Машевський, 2010, с. 546; Ahmad, 1988, p. 272), а конфіскацію кораблів називали не інакше, як актом піратства (Ahmad, 1988, p. 272). В османській пресі з'явились "жорстокі", як їх характеризували самі британці, публікації проти Великої Британії (TNA. FO 800/240. p. 605 recto). Масла у вогонь підливав і той факт, що турки пов'язували з крейсерами свої надії поквитатися з греками за острови Егейського моря (Morghenthau, 1918, p. 49).

Інцидент із "Султан Осман" та "Решадіє" поставив британську дипломатію в Константинополі у вкрай незручне становище. З одного боку, британським представникам слід було не провокувати турків і відтермі- нувати їх вступ до війни, як цього хотіли британський військовий міністр Герберт Кітченер і War Office, з іншого - донести думку, що Османська імперія не одержить крейсери, як цього хотіло Адміралтейство (Grey, 1915, p. 171-172). Не в кращому світлі опинились і британці, не пов'язані з Foreign Office. Так, серед архівних матеріалів є лист або телеграма до повіреного в справах у Константинополі Генрі Бомона (він очолював британське посольство в Османській імперії, поки Маллет був відсутній). Автор повідомлення, Едвін Пірс, британський письменник та історик, що вже тривалий час жив у Константинополі, запитував у Бомона, якими є юридичні обґрунтування конфіскації кораблів Великою Британією, які він міг би представити туркам (TNA. FO 800/240. p. 605 recto - 606 recto). У тій же справі FO 800/240 знаходимо непідписаний меморандум з поясненням ситуації, що зводиться до такої тези: "Султан Осман" та "Решадіє" не було передано Османській імперії, над ними не було піднято османський прапор, отже, вони залишаються власністю Великої Британії, якою вона "без сумніву" може розпоряджатись відповідно до умов "негайних військових потреб" (TNA. FO 800/240. p. 620 recto).

Попри інцидент із конфіскацією, османські урядовці на чолі з великим візиром формально запевняли дипломатів Антанти, що Османська імперія залишатиметься нейтральною (Виноградов, 2002, с. 106). Водночас, уже 1 серпня німецький посол в Константинополі Ганс фон Вангенхайм повідомив у Берлін, що варто відправити "Гебен" в Чорне море, аби нейтралізувати російський флот та запобігти висадці російського десанту в Болгарії. На той момент "Гебен" та "Бреслау" тільки йшли до Алжиру, щоб зашкодити транспортуванню французьких військ до Європи (Машевський, 2010, с. 549; Shaw, 1977, p. 311).

2 серпня Османська імперія та Німеччина підписали секретний договір, за яким між двома державами було укладено військовий союз (Edwards, 1962, p. 369; Trumpener, 1962, p. 369; Ward, 1923, p. 510). 4 серпня Велика Британія офіційно вступила у Першу світову війну (Subaev, 2015, p. 142). Того ж дня командир "Гебена" адмірал Сушон отримав телеграму про укладення османо- німецького союзу та наказ негайно рушити до Константинополя (Машевський, 2010, с. 549). На той момент Адміралтейство надало такі інструкції британському Середземноморському флоту: атакувати, якщо крейсери нападуть на французькі транспорти, однак перед цим попередити. Згодом було надіслано інші інструкції: британський ультиматум Німеччині спливає опівночі 4 серпня, до того часу щодо Німеччини не слід вчиняти жодного акту війни. Дозвіл британським кораблям атакувати "Гебен" скасували (Churchill, 1923a, p. 240241; TNA. CAB 37/122/174. p. 4). Надалі, коли Британія та Німеччина вже були в стані війни, британські кораблі марно намагалися наздогнати "Гебена" та "Бреслау" в силу переваги останніх у швидкості та помилок британського морського командування (Машевський, 2009, с. 69-71, 77).

Політична верхівка Османської імперії, приховуючи факт військового союзу з Німеччиною, продовжила маневрувати. Більше того, 5 серпня військовий міністр Османської імперії Енвер-паша (де-факто політичний лідер в державі) навіть запропонував Російській імперії військовий союз (Попов, 1935, с. 85-90; Subaev, 2015, p. 142). У той же час, 6 серпня Вангенхайм та Саід Хелім обговорили долю "Гебена" та "Бреслау". Саід Хеліму вдалось виторгувати в німецького посла скасування капітуляцій в Османській імперії, а також інші вигоди в разі перемоги Центральних держав в обмін на те, що "Гебен" та "Бреслау" пропустять у Мармурове море (Роган; Fromkin, 2001, p. 64).

Тим часом, "Гебен" та "Бреслау" продовжили свій шлях до Дарданелл. Кораблі потребували дозаправки й несподівано на користь німецько- османського союзу зіграв одвічний суперник Константинополя - грецький прем'єр-міністр Елефтерос Венізелос. Він дозволив німецьким крейсерам дозаправитись вугіллям від німецького же транспорту в грецьких територіальних водах. Важливо зазначити, що Венізелос, поборник "Мегалі ідеї" (Великої ідеї, що передбачала включення Константинополя, островів Егейського моря та територій в Малій Азії до складу Греції (Michalopoulos, 2007, p. 5-6)), також схилявся до військового союзу Греції із Антантою, а не з Німеччиною. Маневр Венізелоса дозволив йому використати прохід "Гебена" та "Бреслау" як аргумент до союзу з Антантою та відкритого протистояння з Османською імперією. Для грецького суспільства це означало, що конфлікт з останньою загострювався, причому з ініціативи Берліну - отже, слід було приєднатись до Антанти, щоб мати змогу протистояти посиленому османському флоту та відповісти німцям за таку ворожу поведінку. А перед дипломатами Сердечної згоди Венізелос використав посилення османського флоту як аргумент для підтримки Греції як давнього ворога Османської імперії - відтепер німецького союзника (Машевський, 2010, с. 554, 558-559; Нотович, 1947, с. 295).

Уранці 10 серпня "Гебен" та "Бреслау" дісталися Дарданелл. Енверу- паші довелося переконувати своїх більш поміркованих колег, що прагнули уникнути участі у війні, й кораблі пропустили всередину проток лише ввечері (Cox, 2019, p. 256; Subaev, 2015, p. 145; Davis, 1923, p. 378; Edwards, 1934, р. 149; Muraviev, 2015, p. 79; Pethik, 2001, p. 81; Shaw, 1977, p. 311-312, Сазонов, с. 254-255). За день до цього, 9 серпня, Вангенхайм та Саід Хелім зустрілись знову. Саід Хелім переконував Вангенхайма організувати фіктивну угоду, за якою Османська імперія нібито придбала обидва кораблі для власного флоту. Це мало бути своєрідною компенсацією за конфісковані Британією кораблі. Вангенхайм був проти, однак турецький уряд публічно оголосив, що "Гебен" та "Бреслау" було придбано за 80 млн. марок, й німецькому послу, щоб уникнути негараздів з османською громадськістю, зрештою довелось поступитись. Хоча Вангенхайм погодився на аферу аж 14 серпня (Готлиб, 1960, с. 75-76; Роган; Fromkin, 2001, p. 64-65), ще 10 серпня на вимогу британського та французького уряду інтернувати кораблі османський уряд відповів, що "Гебен" та "Бреслау" було куплено в кредит (Роган; Muraviev, 2015, p. 79; Pethik, 2001, p. 81; Shaw, 1977, p. 311-312).

Моргентау в мемуарах прокоментував це так: "Тих, хто розумів фінансове становище Туреччини, ідея придбання нею цих сучасних кораблів могла хіба що розсмішити. Більше того, ці кораблі ніколи не були включені до турецького флоту; навпаки, правда була в тому, що це турецький флот було анексовано цими кораблями". "Своїми", в розмовах з Моргентау, їх не вважав і Талаат-паша, міністр внутрішніх справ Османської імперії та соратник Енвера (Morghenthau, 1918, p. 50).

Пропустивши "Гебен" та "Бреслау", Османська імперія відверто порушила конвенції стосовно проток та власні заяви про нейтралітет (Готлиб, 1960, с. 561; Demirci, 2017, p. 262; Duggan, 1917, p. 49). Моргентау слушно зауважив, що за Паризьким договором 1856 р. та Лондонським договором 1871 р. військові кораблі могли перетинати Дарданелли лише з дозволу султана, який, в свою чергу, міг видати такий дозвіл лише у мирний час (Боровець, 2014, с. 14; Morghenthau, 1918, p. 47; Treat of Paris of 1856, p. 3).

Саід Хелім продовжив маневрувати. Він обурився, коли почув від дипломатів Антанти, що остання побоюється використання "Гебена" та "Бреслау" проти російського флоту. Візир стверджував, що крейсери потрібні для захисту від Греції та навіть офіційно попросив, щоб британська місія адмірала Лімпуса (який був у хороших відносинах із турками) залишилась у Константинополі (Машевський, 2010, с. 562; Churchill, 1923a, p. 525). Німецькі екіпажі, за словами Саід Хеліма, буде знято з крейсерів, а їх місце займуть команди, що були призначені для конфіскованих британцями кораблів. Але час йшов, екіпажі для "Султан Осман" та "Решадіє" повернулися додому, а команди "Гебена" і "Бреслау" залишалися німецькими (Davis, 1923, р. 378; Savinsky, p. 229; Morghenthau, 1918, p. 64).

Коли ж у ніч на 11 серпня британські кораблі, що переслідували "Гебен" та "Бреслау", підійшли до проток, османський уряд категорично відмовив їх пропускати (Машевський, 2010, с. 561; Cox, 2019, p. 256). Грецький адмірал Кондуріотіс, який вважав, що британські кораблі штурмуватимуть Дарданелли, запитав дозволу увійти разом з ними на чолі грецької ескадри. Йому відповіли, що британський флот ніяких інструкцій стосовно атаки на протоки не отримав (Готлиб, 1960, с. 63).

Політична верхівка Британії та Франції були готові визнати купівлю крейсерів. Черчилль писав Грею 12 серпня, що на такий крок потрібно буде піти, але якщо німецькі екіпажі буде репатрійовано (Машевський, 2010, с. 563; Churchill, 1923a, p. 526; Michalopoulos, 2014, p. 96). В свою чергу, Греція та Росія одностайно вважали, що Османська імперія грає за німецьким планом (Abbott, 1922, p. 19). Росія, крім того, була занепокоєна, оскільки не володіла на Чорному морі кораблями, рівними "Гебену" (Pattee, 2010, p. 163).

16 серпня "Гебен" та "Бреслау" було "продано" Османській імперії й перейменовано у "Явуз Султан Селім" та "Міділі" відповідно. Адмірал Вільгельм Сушон зайняв пост командуючого турецький флотом (Роган; Cox, 2019, p. 256; Shaw, 1977, p. 312) (що підтверджує метафору Моргентау, про те, що "турецький флот було анексовано цими кораблями" (Morghenthau, 1918, p. 50)). Екіпажі крейсерів залишилися німецькими, їм лише видали турецьку уніформу (Demirci, 2017, p. 262).

У доповіді Черчилля Грею 17 серпня йшлося, що ситуація з крейсерами незадовільна, німецькі команди їх так і не залишили. Британському флоту доведеться чатувати біля Дарданелл (Машевський, 2010, с. 576; Churchill, 1923a, p. 526). 22 серпня Грей надіслав Малетту інструкції: посли Антанти мають повідомити османському уряду, що вони гарантують територіальну цілісність Туреччини й не будуть укладати миру на умовах, що її порушать та готові поступитися капітуляціями. Натомість Османська імперія має репатріювати офіцерів та екіпаж "Гебена" та "Бреслау" й дати письмове зобов'язання не перешкоджати руху торгових суден та дотримуватися нейтралітету упродовж війни (Готлиб, 1960, с. 80; Grey, 1925, p. 173; Shaw, 1977, p. 312; Ward, 1923, p. 510).

Моргентау згадував, що британські, французькі та російські дипломати усвідомлювали неможливість зробити Османську імперію активним союзником Антанти. Але вони сподівалися, що Османська імперія залишиться нейтральною, й докладали до цього всіх можливих зусиль. Вони намагались донести до Енвера і Талаата думку, що Османська імперія достатньо воювала за останні роки (три війни за останні чотири роки), і нова війна її зруйнує (Готлиб, 1960, с. 77; Morghenthau, 1918, p. 63; Buchanan, p. 223-224).

7 вересня було скасовано капітуляції, чим завдано удару по економічних інтересах держав Антанти в Османській імперії. В своїх мемуарах, під датою 9 вересня, Черчилль писав, що на той момент позиція Османської імперії була настільки очевидною, що він вважав за потрібне відкликати морську місію Лімпуса (Churchill, 1923a, p. 535), що й відбулося 15 вересня (Машевський, 2010, с. 576-577).

26 вересня Османська імперія закрила Дарданелли для іноземних кораблів. У свою чергу, 2 жовтня британське адміралтейство віддало Середземноморській ескадрі наказ блокувати Дарданелли ззовні (Pattee, 2010, p. 164).

Подальші події добре відомі в історіографії. 29 жовтня німецькі крейсери під турецьким прапором обстріляли російські порти, 2 листопада Російська імперія, а 5 листопада Велика Британія та Франція оголосили Османській імперії війну. 11 листопада султан Османської імперії оголосив війну державам Антанти, проголосив себе халіфом та закликав усіх мусульман вести війну проти Антанти (Savinsky, p. 229-230; Shaw, 1977, p. 312).

У радянській та російській історіографії присутня думка, що Велика Британія навмисне пропустила "Гебен" та "Бреслау" до Мармурового моря, щоб таким чином нейтралізувати загрозу російського флоту та унеможливити успіх потенційної атаки російських військ на Константинополь. Цим також пояснювали і подальшу пасивність Лондону стосовно "купівлі" "Гебена" та "Бреслау" (Машевський, 2010, с. 556-558; Шорников, 2016, с. 96).

Ця теза спростовується двома фактами. По-перше, Велика Британія побоювалась війни з Османською імперією та прагнула або відвернути її, або відтермінувати на якомога більший термін, чим і пояснюється поступливість та пасивність Foregin Office в питанні "Гебена" та "Бреслау". Як писав сам Грей, уже сам інцидент з "Гебеном" та "Бреслау" міг би зіграти в ролі casus belli. Однак проти оголошення війни були налаштовані Адміралтейство, War Office та India Office (TNA. FO 800/206. p. 311 recto). В Лондоні побоювались, що війна проти Османської імперії підштовхне британських підданих- мусульман до повстання; важливо було (в тому числі й з попередньої причини) продемонструвати, що війну почала саме Османська імперія, в той час як Велика Британія прагнула зберігати мир. Британія не володіла достатніми силами для оборони Єгипту та Суецького каналу, а для передислокування військ із Індії потрібен був час. Кітченер наполягав на тому, щоб війну з Османською імперією відтермінували хоча б до моменту, коли підрозділи з Індії прибудуть в Єгипет (Готлиб, 1960, с. 74-75; Попов, 1935, с. 176; Grey, 1925, p. 170; TNA. FO 800/206. p. 311 recto).

По-друге, Британія не бачила серйозної проблеми в тому, щоб Константинополь було передано Росії. Насамперед, таку думку висловив Грей російському послу в Лондоні Олександру Бенкендорфу 9 листопада, а 14 листопада вже британський посол в Петрограді Джордж Бьюкенен заявив, що майбутнє Константинополя буде вирішено за погодження із Росією (Kerner, 1929, р. 407). Можна припустити, що Грей та Бьюкенен планували лише замилити очі союзникам. Однак про щирість слів дипломатів свідчить і звіт британської морської розвідки, складений 1903 р., стосовно підготовки Росією військових операцій щодо оволодіння Константинополем та протоками. Автори документу дійшли висновку, що успіх такої операції "не внесе жодних помітних змін до нашої стратегічної диспозиції" (TNA. CAB 24/1/11. p. 6).

Актуальність документу в роки Першої світової війни підтверджується тим, що він був зачитаний на засіданні Комітету імперської оборони 11 березня, саме в той час, коли відбувались британо-франко-російські переговори про повоєнне майбутнє Константинополя (TNA. CAB 24/1/11. p. 6).

Важливо звернути увагу на контекст, в якому цей документ було використано. Цими днями здійснювалась Дарданелльська операція. Станом на 11 березня, атаки британо-французького флоту на укріплення проток відбувалися успішно (Liddel Hart, 1930, p. 167), що мало відповідний вплив на політичні верхівки ворогуючих сторін. Так, наприклад, навіть пронімець- ки налаштована еліта Болгарії почала всерйоз розглядати переорієнтацію на Антанту (Churchill, 1923b, p. 199; TNA CAB 37/131/2. p. 6). На підтримку передачі Константинополя та прилеглих територій Росії висловились і учасники засідання Військової ради 15 березня - в тому числі навіть Черчилль (TNA. CAB 42/2/3. p. 2), якому проросійські історики закидають прагнення не допустити входження Царграду до Російської імперії (Шорников, 2016, с. 98). Зрештою, за результатами проведених у березні-квітні переговорів, Константинополь та протоки після війни передбачалось передати Росії (Готлиб, 1960, с. 148; Kerner, 1929, p. 400). Іншими словами, для Британії не було проблемою поступитись містом та територіями навколо навіть в момент, коли британо-французький флот був, як тоді здавалось, за крок від захоплення османської столиці.

З іншого боку, Моргентау писав у мемуарах, що, якби британський флот поводився менш "по-джентельменськи" та зайшов би до Дарданелл й потопив німецькі кораблі, османський флот не став би сильнішим за російський, і російська атака на Константинополь залишалася б можливою (Morghenthau, 1918, p. 51). Однак ця теза не свідчить прямо про те, що британське Адміралтейство або Foreign Office навмисне пропустили крейсери до Мармурового моря. Тож офіційної позиції Foreign Office, позиції політичної верхівки Британії у внутрішніх переговорах, стратегічного аналізу змін внаслідок переходу Константинополя та проток до Росії достатньо, щоб спростувати тезу про нещиру гру Лондона стосовно Петрограду в питанні османської столиці, Босфору та Дарданелл.

Дещо менш помітним і позитивним прориву "Гебена" та "Бреслау" наслідком стало спрощення зовнішньополітичної позиції Foreign Office. В списку балканських держав, між якими слід було лавірувати британським дипломатам, стало одним гравцем менше. Крім того, відтепер Лондон міг вільно "розпоряджатися" османською територією, а саме обіцяти ті чи інші землі, що належали туркам, їх нейтральним сусідам, насамперед Болгарії та Греції. Так, уже до кінця жовтня (ще до стану війни між Британією та Османською імперією, однак тоді, коли позиція останньої стала очевидною) Грей обіцяв Болгарії Адріанополь та Фракію за виступ на боці Антанти (Renzi, 1970, p. 5).

Поява "Гебена" та "Бреслау" в Дарданеллах також вплинула на позицію Болгарії, де впевненість в потребі залишитися нейтральною тільки посилилась (Yokell, 2010, p. 44).

Грецький прем'єр Венізелос, попри спротив короля та його оточення, 12 серпня спробував провести зондування щодо умов, які Антанта надасть Греції в разі вступу останньої у війну як союзника Сердечної згоди (Вино^адов, 2002, с. 121-122). 20 серпня британська сторона відповіла, що вона не стане негайно визнавати Грецію своїм союзником. Проте Маллет повідомив османський уряд, що в разі війни Османської імперії проти Греції, османські кораблі будуть розглядатись як частина німецького флоту та будуть потоплені при спробі увійти до Егейського моря. Як пише О. Соколовська, Венізелос, очевидно, не довіряв обіцянкам Лондону, тому погодився на пропозицію Саід Хеліма розглянути мирне врегулювання проблеми островів Егейського моря, висунуте вже після авантюри з "Гебеном" та "Бреслау" (Соколовская, 1990, с. 31). Отже, навіть Венізелос, один із найбільш переконаних поборників співпраці з Антантою (і насамперед, Великою Британією), перед загрозою посилення Османської імперії на морі взяв до уваги вирішення суперечностей з нею шляхом переговорів. До цього важливо додати, що і взаємини між Лондоном та Константинополем були зіпсовані не лише подіями навколо конфіскованих крейсерів, але й прогрецьким курсом Foreign Office (Kerner, 1929, p. 406). Результат видається парадоксальним: підтримуючи Грецію, Лондон відштовхнув від себе Османську імперією, якій в свою чергу допоміг Берлін, наслідком чого, зрештою, стала недовіра Венізелоса до Британії.

Висновки

На наш погляд, неможливо дати впевненої відповіді на питання, чи була конфіскація Британією крейсерів "Султан Осман" та "Решадіє" безумовною причиною вступу Османської імперії у війну на боці Німеччини. З огляду на "безпринципність" візира Саід Хеліма та військового міністра Енвера-паші, немає жодних гарантій того, що в разі, коли б Османська імперія отримала зазначені кораблі, вона б залишилась нейтральною. Однак, керуючись висловом "Die Geschichte kennt kein Wenn" ("Історія не знає "якщо""), слід зазначити, що інцидент довкола "Султан Осман" та "Решадіє" зіпсував британо-османські взаємини та дав німецькій дипломатії можливість перехопити ініціативу й влаштувати авантюру з "Гебеном" і "Бреслау". Результат останньої дозволив німцям посилити свій контроль над політичними та військовими справами Османської імперії та мав відповідний ефект на британську зовнішню політику стосовно Болгарії та Греції, а також союзника по Антанті - Російської імперії.

Пасивність Foreign Office стосовно інциденту з "Гебеном" та "Бреслау" в російській та радянській історіографії часто трактувалась як умисний крок проти Петрограду, який зазіхав на Константинополь, Босфор та Дарданелли. Однак, британські джерела переконливо показали безпідставність цих тверджень.

Список використаних джерел і літератури