Досвід виживання родини громадсько-політичного діяча і кооператора Петра Близнюка в умовах масового штучного голоду 1921-1923 рр. в УСРР

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСВІД ВИЖИВАННЯ РОДИНИ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА І КООПЕРАТОРА ПЕТРА БЛИЗНЮКА В УМОВАХ МАСОВОГО ШТУЧНОГО ГОЛОДУ 1921-1923 рр. В УСРР

Іванець Андрій - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник філіалу «Інститут дослідження Голодомору» Національного музею Голодомору-геноциду

Петренко Іван - кандидат історичних наук, заступник директора філіалу «Інститут дослідження Голодомору» Національного музею Голодомору- геноциду

Анотація

Мета дослідження полягає у дослідженні трагічного досвіду переживання масового штучного голоду 1921-1923 рр. українським громадсько-політичним діячем і кооператором Петром Близнюком та його родиною, які мешкали в одному з епіцентрів гуманітарної катастрофи - м. Херсоні та Дніпровському повіті. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об'єктивності, конкретності. Автори використали такі дослідницькі методи, як аналіз, синтез, історико-генетичний та проблемно-хронологічний. Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексній реконструкції життя активіста українського національного руху, кооператора П. Близнюка та його родини з використанням методології субдисциплін історії (історії повсякденності, усної історії, історичної регіоналістики), документів бібліографічного характеру, матеріали архівно-слідчої «справи “СВУ”», спогадів тощо. Висновки. У 1921-1923 рр., попри важкі особисті втрати, фізичне та моральне виснаження, хвороби і поневіряння, П. Близнюк, як і багато інших представників української інтелігенції зберегли власні переконання, ідеї, цінності, бажання розбудовувати Українську державу. Трагічний досвід родини Близнюків можна вважати типовим для багатьох жителів України після легітимації комуністичного тоталітарного режиму на її теренах. У формуванні світоглядних переконань П. Близнюка важливу роль відіграли Українська автокефальна православна церква та співпраця з групою педагогів із Херсона, серед яких був український поет і громадській діяч М. Чернявський; письменником Миколою Кулішем, який працював у відділі народної освіти Дніпровського повіту.

Ключові слова: масовий штучний голод 1921-1923 рр., Близнюк, Куліш, Чернявський, СВУ, УАПЦ.

THE EXPERIENCE OF THE SURVIVAL OF THE FAMILY OF THE SOCIAL AND POLITICAL FIGURE AND COOPERATOR PETRO BLYZNYUK IN THE CONDITIONS OF THE MASS ARTIFICIAL HUNGER OF 1921-1923 IN THE UKRAINIAN SSR

IVANETS Andriy - Candidate of Sciences in History, Senior Research Fellow of the Holodomor Research Institute of the National Museum of the Holodomor Genocide

PETRENKO Ivan - Candidate of Sciences in History, Deputy Director of the Holodomor Research Institute of the National Museum of the Holodomor Genocide

Abstract. The purpose of the article is to study the tragic experience of the mass artificial famine of 1921-1923 by the Ukrainian public and political figure and cooperator Petro Blyznyuk and his family, who lived in one of the epicenters of the humanitarian catastrophe - the Kherson and Dniprovsky districts. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, specificity. The authors have used such research methods as analysis, synthesis, historical- genetic, and problem-chronological. The scientific novelty of the obtained results lies in the complex reconstruction of the life of the Ukrainian national movement activist cooperator P Blyznyuk and his family using the methodology of history subdisciplines (history of everyday life, oral history, historical regional studies), bibliographic documents, materials of the archival-investigative trial of “the Union for the Liberation of Ukraine”, memories, etc. Conclusion. In 1921-1923, despite heavy personal losses, physical and moral exhaustion, illness, and exile, P. Blyznyuk, like many other members of the Ukrainian intelligentsia, retained their own beliefs, ideas, values, and desire to build the Ukrainian state. The tragic experience of the Blyznyuk family can be considered typical for many Ukrainians after the legitimization of the communist totalitarian regime in its territory. The Ukrainian Autocephalous Orthodox Church and the cooperation with a group of teachers from Kherson, including the Ukrainian poet and public figure M. Chernyavsky, the writer Mykola Kulish, who worked in the department of public education of the Dnipro district, played an important role in the formation of P Blyznyuks worldview.

масовий штучний голод херсон петро близнюк

Постановка проблеми. Найтрагічнішими за масштабами втрат в історії України виявилися три голодних лихоліття: масові штучні голоди 1921-1923 і 1946-1947 рр. та Голодомор-геноцид 1932-1933 рр. Вони виникли в умовах панування на українських землях комуністичного тоталітарного режиму з центром у Москві. Ці катастрофічні події потребують різнопланового аналізу, втім за великими суспільно-політичними, соціально-економічними та демографічними процесами не можна втрачати базовий антропологічний, тобто персональний вимір голодного лихоліття.

Аналіз джерел та останні дослідження. Бачити за статистикою особисті трагедії допомагає вивчення усної історії та документів біографічного характеру. Через політику приховування владою злочину геноциду у 19321933 рр. та правди про масовий штучний голод 1946-1947 рр. довгий час свідчення очевидців цих трагедій відігравали особливо значну роль.

У період Перебудови дослідники в СРСР почали також збирати усні свідчення жертв Голодомору. Поклали початок їх публікації в Україні В. Маняк і Л. Коваленко книгою «33-й: Голод. Народна Книга-Меморіал» (Коваленко, Маняк, 1991). Українські науковці продовжували їх оприлюднювати вже у незалежній Україні - з'явилася низка збірників свідчень як загальноукраїнського (наприклад, книги упорядковані В. Борисенко (Борисенко, 2007), О. Веселовою, О. Нікілєвим (Веселова, Нікілєв, 2009), так і регіонального характеру). Є подібні видання і щодо останнього абсолютного голоду в історії України (наприклад, упорядковані В. Марочком свідчення у книзі «Голод 1946-1947 рр. в Україні : колективна пам'ять») (Марочко, 2019).

У силу часової відстані спогади свідків голоду в УСРР у 1921-1923 рр. зібрати впродовж останніх десятиліть, коли в Україні широко розгорнулися студії з питань масових штучних голодів у ХХ ст., уже неможливо. Не надавали належної уваги цьому питанню й у діаспорі, адже комуністичний режим не закривав повністю інформацію про голод тих років, хоч на його початковому етапі і приховував катастрофічні події в радянській Україні.

За цих обставин особливої ваги набувають документальні свідчення про перший масовий штучний голод в УСРР, що зберігаються в архівах. Наприклад, є покази українського громадсько-політичного діяча і кооператора Петра Степановича Близнюка (1880 - після листопаду 1933-го року), які він давав по сфабрикованій ДПУ справі «Спілки визволення України».

Ця знакова політична справа, яку каральна структура розпочала за завданням КП(б)У і яку «корегував» особисто Й. Сталін, стала передвісником згортання українізації в УСРР та ударом по «старій»/некомуністичній українській інтелігенції, значна частина якої брала участь у створенні українських державних структур у 1917-1920 рр. Більше того, у процесі її реалізації було ліквідовано у січні 1930 р. Українську автокефальну православну церкву.

Обвинуваченими і засудженими на процесі «СВУ» виявилися 45 українських науковців, педагогів, кооператорів, державних, громадсько- політичних, культурних та релігійних діячів, студентів. Незабаром у зв'язку з цією справою арештували ще 700 осіб, а загалом під час процесу та після нього було арештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб (Пристайко & Шаповал, 1995, с. 44).

П. Близнюк був діяльним активістом українського національного руху регіонального масштабу та опинився серед перших 45 засуджених. У документах ДПУ він характеризувався як «видний діяч СВУ». У квітні 1930 р. його засудили за статтями 54-11 і 54-2 Карного кодексу УСРР до шести років позбавлення волі та трьох років позбавлення у правах. Проте ОДПУ вже у серпні 1930 р. почало проти нього додаткове розслідування у зв'язку з агентурно-слідчою розробкою Сімферопольського Українського товариства «Взаємодопомога» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, 130 арк.), а у вересні 1930 р. ще зі справою «Містики» (Кременчузька округа) (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 126). 22 листопада 1933 р. П. Близнюка засудили до висилки у Казахстан (Пристайко, Шаповал, 1995, с. 88), де його сліди губляться.

Біографія цього діяча українського національного руху поки є малодослідженою. Він згадується у книгах і статтях, присвячених «справі «СВУ» (у працях В. Пристайка, Ю. Шаповала (Пристайко, Шаповал, 1995), А. Болабольченка (Болабольченко, 1994), І. Робака, С. Водотики (Робак, Водотика, 2011), І. Ніколаєва, С. Сліпущенка (Ніколаєв, Сліпущенко, 2017), О. Тригуба (Тригуб, 2017) та деяких інших авторів), або висвітленню окремих аспектів українського національного руху в Криму у 1917-1920 рр. (виділимо праці В. Сергійчука, який оприлюднив кілька цікавих документів з цього питання (Сергійчук, 2008, с. 288). Ю. Шаповал написав для «Енциклопедії Сучасної України» коротку біографічну довідку про П. Близнюка (Шаповал, 2004), а нами була оприлюднена стаття про його кримський період діяльності (19141919 рр.) (Іванець, 2011). Ці матеріали висвітлюють життєвий шлях діяча фрагментарно, іноді помилково (наприклад, окремі автори називають його «педагогом», членом Центральної Ради), містять суперечливу інформацію (наприклад, про дату народження - називають 1880, 1881 та 1890 рр.).

Мета дослідження полягає у дослідженні трагічного досвіду переживання масового штучного голоду 1921-1923 рр. українським громадсько-політичним діячем і кооператором Петром Близнюком та його родиною, які мешкали в одному з епіцентрів гуманітарної катастрофи - м. Херсоні та Дніпровському повіті.

Виклад основного матеріалу. Матеріали П. Близнюка у справі «СВУ» дають додаткову інформацію як про його біографію, так і про різні аспекти суспільно-політичного та соціально-економічного життя радянської України у першій третині ХХ ст. Звісно, відомості, які містяться у справі «СВУ», потребують особливо ретельної перевірки, адже, з одного боку, ДПУ нав'язувало жертвам репресій неправдиві покази у сфабрикованих справах, а, з іншого боку, нелояльні до комуністичного режиму люди, які потрапили в лещата каральної системи тоталітарного режиму, не мали причин добровільно розкривати всю правду про себе.

За матеріалами справи видно, як, очевидно, під тиском слідства П. Близнюк поступово починає розповідати подробиці діяльності неіснуючої «СВУ», наприклад, про утворення ним її «філії» у Миколаєві. З іншого боку, у показах він теж приховував частину інформації про себе, як, наприклад, про членство в УПСР. Це було логічним, адже до одіозного процесу «СВУ» його вже тричі арештовували.

Під час допитів у вересні 1929 - на початку 1930 р. П. Близнюк був змушений багатократно описувати свою біографію, у тому числі період 19211923 рр. У статті ми використаємо матеріали архівно-слідчої «справи «СВУ», щоб спробувати реконструювати процес та способи виживання цього діяча та його родини під час голоду 1921-1923 рр. в Україні.

Народився він 5 жовтня 1880 р. у селянській родині у м. Переяслав (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 3), а за іншими даними, у с. Подворки Полтавської губернії (Архів ГУ СБУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 217). У 1890х рр. закінчив Переяславську церковно-приходську школу (Архів ГУ СБУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 5), після чого «поступив в учні» Переяславського волосного правління, звідки був переведений на службу до земської управи Переяславського повіту. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я (туберкульоз) взимку 1914 р. перейшов на службу рахівником до земельно- податкового столу бухгалтерського відділу Сімферопольської земської повітової управи (Архів ГУ СбУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 40 зв., 89). Його дружина працювала у цій же установі канцеляристкою. Разом з сином подружжя мешкало у Сімферополі неподалік від мосту через Салгир.

Свою проукраїнську позицію П. Близнюк маніфестував ще до революції 1917 р. Під час слідства ОДПУ у 1930 р. селянин із с. Новоконстантинівка Сімферопольського району І. Гноєвий, який познайомився з родиною Близнюків у 1915 р. у земській управі та бував у них вдома, розповів характерну деталь: «Близнюк і його дружина завжди ходили в українських костюмах» (Архів ГУ СБУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 1, арк. 93 зв.). Перша жінка нагороджена у ХХ ст. українською державною нагородою (за участь у Зимовому поході Армії УНР 1919-1920 рр.) Харитина Пекарчук, яка походила із заможної польської родини і зростала в Криму, у спогадах написала: «В 1915-ому році я випадково зустріла в трамваї п. П. Б., що був присланий в Симферопіль з Полтавщини до Повітової Земської Управи. Він дав мені багато українських книжок, дав також Кобзаря. Це мене остаточно зукраїнізува- ло» (Пекарчук, 1964, с. 10). Однополчанин Х. Пекарчук у спогадах 1964 р. пояснив, що авторка мемуарів не розкриває ім'я пана «П. Б.», «бо він був большевиками суджений в Харкові», і так його характеризує: «Він був свідомим українцем-патріотом, носив тільки українське вбрання, вишивану сорочку, чумарку та широкі штани» (Б. п., с. 6).

У 1917 р. П. Близнюк занурюється у вир революційних подій. Навесні 1917 р. його, як працівника земства, тимчасово відрядили на посаду комісара Підгороднє-Петровської волості Сімферопольського повіту 4-ї ділянки, на якій він зокрема роз'яснював населенню причини зречення царя (Архів ГУ СБУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 89). Х. Пекарчук згадувала, що після Лютневої революції П. Близнюк з дружиною, нею, іншими особами заснували в Сімферополі «Просвіту». «Почалася праця і то не легка, бо інтелігенція у нас, а особливо старшого віку, боялася виявити себе, щоб не дай Боже, москалі не повикидали їх з праці», - писала вона (Пекарчук, 1964, с. 10). Ймовірно, тут йдеться все ж про утворення Української громади в Сімферополі на чолі з вчителем Клименком. П. Близнюк у показах 1930 р. написав: «коли заклалась українська громада на зразок просвіт, тільки щось ще ширше чим «Просвіта», то я і моя дружина були членами укр. громади... впорядковували більше всього співи і вистави» (Архів ГУ СБУ в АРК, ф. 8, спр. 01670, 1, арк. 89).

Не розповів слідчому ДПУ він про свою участь у політичній діяльності у 1917 р. Між тим, восени 1917 р. його обрали кандидатом у члени Українського губернського комітету Таврії, включили під номером 8 до списку УПСР у Таврійській губернії на виборах до Всеросійських Установчих зборів (українські есери стали третіми за електоральною підтримкою у Криму і Північній Таврії). У Таврійській губернії після більшовицького перевороту у Петрограді та проголошення УНР замість губернського комісара Тимчасового уряду революційно-демократичні сили утворили губернський комісаріат із трьох членів, до якого від українців, за даними В. і О. Зарубіних, увійшов П. Близнюк (Зарубин, 2008, с. 216). Це був не лише пік політичної кар'єри останнього у 1917 р., а й найвища посада революційного часу, яку посів представник українців Криму. Щоправда уже невдовзі його змінив у губ- комісаріаті представник земств.

28-29 серпня 1918 р. П. Близнюк, як голова Ради Сімферопольської громади українців, брав участь у першому З'їзді українців Криму в Сімферополі (Сергійчук, 2008, с. 288). Його обрали членом Крайової української ради в Криму, що мала захищати права кримських українців та координувати їх роботу (Сергійчук, 2008, с. 288). На початку 1919 р. він перебував у Києві, коли Директорія відновила УНР. На слідстві у справі «СВУ» він мету поїздки спочатку пояснив завданнями земства, а пізніше розповів про зустріч з міністром внутрішніх справ УНР О. Мицюком, який, за словами П. Близнюка, мав намір призначити його комісаром Бердянського повіту, а в разі приєднання Криму - Сімферопольського. Інші свідки у цій справі заявляли, що нібито він був призначений владою УНР на посаду комісара Таврії і Херсонщини (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 20). Ці свідчення давалися під тиском і потребують документального підтвердження з інших джерел, адже були вигідні слідству для звинувачень жертви у «контрреволюційності».

На жаль, через напад військ РСФРР, наступ білих та висадку десанту Антанти закріпити владу УНР на півдні не вдалося. П. Близнюк під час повернення у Сімферополь недовго перебував під арештом у Миколаєві (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 31). У 1919 р. став працювати торговим агентом у соляному відділі Сімферопольської контори Дніпровського союзу споживчих товариств (далі - Дніпросоюзу), одного з найбільших об'єднань кооперативів. П. Близнюку доручили транспортування солі з Криму та збут її через споживчі спілки у Одесі, Миколаєві, Нікополі, Вознесенську та Херсоні (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 17, 32, 55). Він залишився працювати «по соляним справам» у Херсонській сільській споживчій спілці (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 56), через поганий поштовий зв'язок з Кримом йому дозволили листуватися у справах як з Сімферополем, так і Одеською філією Дніпросоюзу. Наприкінці 1919 р. до П. Близнюка приїхала з Криму в Херсон дружина, яка почала працювати вихователькою в гуртожитку української школи, утримуваної кооперацією. Він час від часу брав участь у її «господарсько-економічному облаштуванні».

Під час робочої поїздки навесні 1920 р. до Одеси був заарештований ЧК у гуртожитку Дніпросоюзу. Сидів у тюрмі орієнтовно місяць разом з членом правління Дніпросоюзу М. Ботвиновським і полтавським кооператором М. Яценком. П. Близнюк згадував, що все «розслідування» звелося до однієї слідчої дії: це «був самий короткий допит, запитав слідчий: чи українець, чи не повставав проти радвлади, я сказав що я українець і проти Радвлади не повставав... і скоро було мене випущено». Під час його перебування у в'язниці дружина з сином перебралася до с. Федорівка під Херсоном, де працювала у дитячому садку. Дітей у ньому харчували державним пайком, «з чого і вона жила з сином» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 58).

Саме у Федорівці і Херсоні родина Близнюків зустріла у 1921 р. початок голоду. Навесні вона зазнала першої трагічної втрати - від, ймовірно, скарлатини помер син. Через «голодовку велику», писав глава родини, «робота в кооперації припинилась», тобто він втратив джерело доходів від праці у структурах «Дніпросоюзу». А «коли було вже видко, що і в Федорівці пропало все на полі, настав голод, дружина повернулася до Херсона і працювала в дитячій колонії, в помешканні котрої я жив, допомагаючи доставлять з наросвіти чи опродкома харчі для дитколонії», - згадував П. Близнюк.

Варто зазначити, що Херсонщина у 1921-1923 рр. була одним з епіцентрів голодного лиха, до якого призвели засуха, кількарічні бойові дії та політика комуністичного режиму з посиленого викачування та використання ресурсів УСРР, знищення ринкового господарства, експлуатації селянства. Під час голоду 1921-1923 рр. Херсон був одним із найбільш постраждалих міст, - чисельність містян скоротилася з 81,4 тис. до 40 тис. осіб або на 50,86% (Водотика, 2015, с. 190).

За показами П. Близнюка, наприкінці літа 1921 р. до Херсону приїхав із села Благовіщенка Дніпровського повіту «студент чи вчитель» Никифор Жужа і агітував вчителів відкрити Благовіщенську «вчительську семінарію, бо там в селян є багато хліба і ученики знайдуться, є приміщення як для школи, так і вчителів» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 59). Херсонські педагоги вирішили перевірити цю інформацію і залучили до поїздки в Благовіщенку П. Близнюка, який отримав на це мандат Дніпровського відділу народної освіти. Завбачливість учителів була не зайвою - в цілому Дніпровський повіт уже за кілька місяців опинився у стані катастрофічного голоду.

Виявилося, що у Благовіщенці для розташування нової школи (у точному сенсі навряд чи її можна назвати «вчительська семінарія») були: будинок колишньої 3-класної початкової школи, церковна хата і дві кімнати у будинку, де проживав священник. З огляду на нестачу приміщень для школярів останнього «зовсім вирядили», освітній процес організували у дві зміни, а розташований поруч глиняний сарай перебудували у театр. Школа мала бути з сільськогосподарським ухилом, тому їй виділили 25-50 дес. землі.

За показами П. Близнюка, у Благовіщенку на допомогу місцевим педагогам потрібно було привезти 5-10 вчителів, однак «сімейних квартир в селянських хатах майже не було». Потребували ремонту і шкільні приміщення, бракувало парт, шкільного приладдя, а головне - підручників. П. Близнюк був один-два місяці у 1921 р. у Благовіщенці, де, ймовірно, займався вирішенням господарських проблем та облаштуванням нової школи, з виїздами у Херсон чи Миколаїв за книжками.

Після приведення до відносного ладу шкільного приміщення з Херсону прибули вчителі, у тому числі і Соловій Шевченко, який очолив новий заклад освіти. Залучили і місцеві кадри. Серед учителів був поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч, лідер української організації у Херсоні «Рідна Хата» Микола Чернявський (1868-1938). П. Близнюк так згадував про це: «Знаю, що була страшна голодовка, їли що попало, навіть - людське м'ясо, а не те, що макуху чи бур'ян. Таке життя і Чернявського М. Ф. примусило згодитися переїхати до Благовіщенки вчителювати... Турбуючись про життя батька, згодом поїхала до нього його дочка Віра» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 60).

П. Близнюк повідомляв, що через справи Благовіщенської школи познайомився з письменником Миколою Кулішем, який тоді очолював відділ народної освіти Дніпровського повіту (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 52). За кілька років останній стане відомим драматургом, перша п'єса якого - «97» - висвітлювала голод 1921-1923 рр. з прокомуністичних позицій. А у 1921 р. П. Близнюк їздив за дорученням М. Куліша до Миколаївського губернського відділу освіти за «десятками пудів паперу» для друкування буквара українською мовою для початкового навчання, який було написано в Олешках. У показах він писав: «В Миколаєві одобрила наросвіта як буквар, так і Благовіщенську школу». Українській діяч згадував, що цей заклад освіти фінансували і селяни, і повітовий відділ освіти - «давав жалування і Куліш» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 60).

П. Близнюк називає на допитах кількох жителів Благовіщенки, які організовували школу - М. Жужу, Проценка, який, за його інформацією, у часи Директорії УНР мав бути повітовим комісаром тощо. М. Куліш, по гарячих слідах, стверджував, що «вчительська семінарія» була, фактично, дітищем «Просвіти»: «Основатели ее - діячі місцевої Просвіти. Целый год Просвіта вела в селе Благовещенке ожесточенную агитацию за открытие учительской семинарии, Граждане чесали затылки и отнекивались. Наконец мысль, что в селе будет семинария, и что детей можно будет вывести в люди, соблазнила зажиточные группы села. Они первые тряхнули мешками с ячменем и пшеницей. За ними потянулись середняки, потом и бедняки решили, что можно поддержать это дело, раз о семинарии заговорил и волревком (волосний революційний комітет) с комнезаможем (комітет незаможних селян). Село раскачалось, отрезало для семинарии 40 десятин земли, после крупных междоусобиц и споров отобрало у попа дом и, наконец, недели две тому назад вышло на улицы и сотворило великую манифестацию по случаю открытия семинарии» (Куліш, 1990, с. 376).

М. Куліш, як представник органів народної освіти, об'їздив восени 1921 р. школи повіту і на фоні занепаду шкільної справи, який в роки голоду стане катастрофічним, позитивно, хоч і суперечливо поставився до факту відкриття семінарії. З одного боку, він писав, що школа розгортає свою роботу та «крепнет день ото дня», а з іншого оцінював перспективи семінарії вкрай критично через брак приміщень, кадрів. «Не хватит и собранного зернового фонда», - підкреслював він.

Специфічно поставився М. Куліш до настроїв організаторів школи: «Ясно и то, что у местной Просвіти есть кое-какие вожделения по части натаскивания в семинарию узконациональных идей, что в ней, может быть, будут ткаться желто-голубые нити, но у меня не подымаются руки против этого детища революции. Даже просвітяне, чуждые нам по идеологии все же свежие и общественные люди и стоят гораздо выше тех, кто совершенно отрицает и революцию, и изолирует себя от ее широких и бурных волн. Разве не приятно видеть среди мертвой пустыни и развала замирающего перед голодом уезда островок, где прорастает широкая общественная инициатива, бьется и сверкает новая мысль, где ведется борьба между двумя лагерями села, между старым и новым» (Куліш, 1990, с. 376).

Наприкінці осені 1921 р. родина Близнюків зазнала вже фатального удару. Коли Петро Степанович повернувся з Благовіщенки у Херсон, то дружини вдома не застав, бо вона, за його оцінкою, «втекла... невідомо куди від голодної смерті», хоч у листі чоловіку написала про захворювання тифом. За кілька років, він так передавав свій тодішній стан: «Я був зовсім приголомшений, не стало сина і дружини. Всі мої розшуки були безнадійні і де вона не знаю, думаю, що вмерла десь в дорозі від тифу, як тоді вмирали скрізь по вокзалах, бо жива була, то певне обізвалась. ... я рятував своє життя як і кожний в Херсоні, їв кукурудзу з радістю, а средств для виїзду не було, здоров'я розшатане, речі всякі були без ціни» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 61).

Наприкінці 1921 р. П. Близнюк зумів вирішити проблему з харчами і роботою - став отримувати голодні пайки від кооперації і почав працювати в Олешках у Дніпровській спілці сільськогосподарських кооперативів (далі - Дніпровська сілспілка), де невдовзі був обраний членом правління (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 52 зв.). Оскільки вже перехворів тифом, а інші члени правління боялися виїжджати у регіони через епідемії, часто бував у відрядженнях по Миколаївщині та Херсонщині. У столиці УСРР уклав угоди з Всеукраїнською спілкою сільськогосподарських кооперативів «Сільський господар» і акціонерним товариством відбудови і зміцнення сільського господарства України «Село-допомога» на поставку картоплі для голодуючих Миколаївського і Херсонського районів, займався роздачею голодних зернових пайків і зерна для посіву. За що отримав прізвисько «вічний кооператор» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 46).

Він також згадував про безрезультатну спробу у 1921 р. чи у 1922 р. створити групою українців у Миколаєві кооператив «Рідна хата» для вирішення проблем безробіття та голоду (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 46-47).

Катастрофічний початок 1920-х рр. був позначений піднесенням релігійності частини населення, зокрема, розгортанням діяльності Української автокефальної православної церкви (далі - УПАЦ), і посиленням спротиву цьому процесу з боку комуністичного режиму, що призвело, зокрема, до кампанії вилучення цінностей та створенні антирелігійних комісій.

Під час відряджень у 1921-1922 рр. П. Близнюк у Миколаєві та Херсоні долучається до українського автокефального руху. Пізніше згадував, що, коли «бував у Миколаєві, то відвідував українську автокефальну церкву, яку відвідували багато знайомих українців» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 33). Бував і у храмі УАПЦ в Херсоні, але звідти «піп утік з голодовки» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 33).

Вабили П. Близнюка в УАПЦ україномовність служб і віра у те, що саме ця конфесія «є порятунком українського життя» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 70), а також, очевидно, і потреба у психологічній підтримці після важких особистих втрат та у загальній ситуації голодної катастрофи. «Коли служили по українськи і я заходив до церкви, куди збиралося багато народу, співав красиво хор і взагалі це було ново, чому мене туди і вабило, та й молитви - саме служіння було таке точне, таке зрозуміле, що все розбереш, а не так, як у колишніх церквах, де багато слів староболгарських», пояснював він слідчому (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 47). Під час іншого допиту свідчив: «В церкві я пригадую молився дуже щиро, особливо душа боліла за сина» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 63).

Сильне враження на «вічного кооператора» у 1921-1922 рр. справили проповіді митрополита УАПЦ В. Липківського, які він почув на півдні України, та брошура благовісника УАПЦ В. Чехівського «За Церкву, Христову громаду, проти царства тьми».

П. Близнюк прослужив у Дніпровському сільсоюзі до часу його включення до Херсонської кредитспілки у 1923 р. (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 45-46). До правління останнього об'єднання не увійшов через стан здоров'я (туберкульоз з кровохарканням) та, за порадами лікарів, виїхав на кілька місяців до Ялти і Євпаторії. Після повернення з Криму у 1923 р. роботи у Херсоні не знайшов, «без якої було жити важко, була велика голодовка, виїздив з Херсона, хто тільки міг, то і я виїхав до Полтави, де легше було на харчі» (ГДА СБУ, ф. 6, спр. № 67098 ФП, т. 143, арк. 96).

Улітку 1923 р. ситуація для більшості вражених голодом регіонів радянської України нормалізувалася, хоча подекуди голодне лихоліття тривало. Але для П. Близнюка його відлуння дійшло восени 1924 р. у Кременчузі, де він тоді працював у споживчому кооперативі. Його за підозрою у зв'язках повстанцями на чолі з отаманом Сірко, які діяли в околицях Благовіщенки, арештувало ДПУ і доправило у Херсон. Невдовзі за відсутністю доказів П. Близнюка випустили і прокурор справу проти нього закрив. До наступного арешту лишалося 5 років...

Висновки. Отже, досвід виживання українського громадсько-політичного і кооперативного діяча П. Близнюка та його родини в умовах масового штучного голоду 1921-1923 рр. в УСРР виявився вкрай трагічним і, на жаль, типовим для десятків і сотень тисяч сімей. Інформацію про нього ми отримали із архівно-слідчої справи «Спілки Визволення України». Попри специфічність джерела, яке виникло внаслідок діяльності карально- репресивної системи комуністичного режиму, стало можливим реконструювати життя родини у 1921-1923 рр., частково з'ясувати психоемоційний стан П. Близнюка. Його родина зіштовхнулася у голодне лихоліття з проблемами пошуків джерел існування, нестачею їжі, хворобами, у тому числі епідемією тифу. Вже навесні 1921 р., ймовірно, через скарлатину помер син, а восени 1921 р. «втікаючи від голодної смерті» пішла з дому у Херсоні дружина П. Близнюка, яка була ще й хвора на тиф, і, ймовірно, також загинула. За матеріалами справами простежуються процеси руйнування системи освіти в умовах масового штучного голоду, втечі населення з голодуючих міст півдня України у сільську місцевість або інші більш забезпечені продовольством регіони. Херсонські вчителі долучили П. Близнюка у 1921 р. до участі в облаштуванні школи у Благовіщенці Дніпровського повіту, ініціювали створення якої сільська інтелігенція та селяни. Серед тих, хто змушений був через бажання уникнути голоду виїхати з Херсону до нового закладу освіти, був і відомий український поет, прозаїк та педагог М. Чернявський. Під час голодного лихоліття П. Близнюк познайомився з письменником М. Кулішем, якому допоміг у 1921 р. вирішувати технічні проблеми з виданням українського буквара. Загалом вижити в умовах голоду, хвороб, бідності «вічному кооператору» допомогла праця у Дніпровській спілці сільськогосподарських кооперативів, до якої він вступив у 1921 р. Очевидно, що чималу психологічну допомогу П. Близнюк отримав від участі у релігійному житті, адже саме тоді долучився до УАПЦ.

У 1921-1923 рр., попри важкі особисті втрати, фізичне і моральне виснаження, хвороби і поневіряння, П. Близнюк, як і багато інших представників української інтелігенції зберегли власні переконання, ідеї, цінності, бажання розбудовувати Українську державу. Трагічний досвід родини Близнюків можна вважати типовим для багатьох жителів радянської України після легітимації комуністичного тоталітарного режиму на її теренах. У формуванні світоглядних переконань П. Близнюка важливу роль відіграли Українська автокефальна православна церква та співпраця з групою педагогів із Херсона, серед яких був український поет і громадській діяч М. Чернявський; письменником М. Кулішем, який працював у відділі народної освіти Дніпровського повіту.

Список використаних джерел і літератури:

Архів Галузевого управління Служби безпеки України в Автономній республіці Крим. Б., п. (1964). Харитина Пекарчук (Спогад про жінку-героя) / Без прізвища. Вільне слово. Часопис національної єдності. Український тижневик, (6), (8 лют.), 6-7.

Болабольченко, А. (1994). СВУ - суд над переконаннями. Київ: Кобза, 114 с.

Борисенко, В. (2007). Свіча пам'яті. Усна історія про геноцид українців у 19321933 роках. Київ: Стилос, 288 с.

Водотика, С. (2015). Голод 1921-1923 років на Херсонщині: методичні проблеми вивчення в шкільному курсі історії України. Таврійський вісник освіти, (2), 182-192.

Галузевий державний архів Служби безпеки України.

Зарубин, А., Зарубин, В. (2008). Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. Симферополь: АнтиквА, 728 с.

Іванець, А. (2011). До питання про діяльність у Криму в першій третині ХХ століття українського громадсько-політичного діяча Петра Близнюка. Українознавство, (4), 241-247.

Кардаш, П. (Упоряд). (2003). Злочин [Текст]. Мельбурн-Київ: Фортуна, 555 с.

Коваленко, Л. & Маняк, В. (Упоряд.) (1991). 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал. Київ: Радянський письменник, 584 с.

Кулиш, Н. По весям и селам. / Куліш М. Г. Твори, (Т. 2.) / упоряд., підгот. текстів, ко- мент. Л. Танюка (1990). Київ: Дніпро, 364-404.

Марочко, В. (Авт-упоряд.), (2019). Голод 1946-1947 рр. в Україні: колективна пам'ять. Київ: МагкоЬоок, 1176 с.

Ніколаєв, І. & Сліпущенко, С. (2017). Викриття органами держбезпеки «антирадянських, націоналістичних організацій» серед освітян та творчої інтелігенції Миколаївщини. Реабілітовані історією. Миколаївська область, (Кн. сьома). Миколаїв: Іліон, 54-66.

Пекарчук, Х. (1964). Моя служба Україні, як вояка. Дороговказ. Орган національної думки і чину, (1-2) (19-20), 10-13.

Пристайко, В. & Шаповал, Ю. (1995). Справа «Спілки визволення України»: невідомі документи і факти: науково-документальне видання. Київ: Інтел, 448 с.

Робак, І. & Водотика, С. (2011). Особова справа завідувача кафедри латинської мови Харківського державного медичного інституту В. Д. Отамановського як історичне джерело. Спеціальні історичні дисципліни : питання теорії та методики: збірник наукових праць, (19). Київ: НАН України, Інститут історії України, 52-62.

Сергійчук, В. (2008). Етнічні межі і державний кордон України. Київ: ПП Сергій- чук М. І., 560 с.

Смолій, В. (ред.) (2009). Пам'ять народу : геноцид в Україні голодом 1932-1933 років. Свідчення, (1). Київ: Калита, 935 с.

Тригуб, О. (2017). Андрій Гук: між «СВУ» й автокефалією. Реабілітовані історією. Миколаївська область. Реабілітовані історією. Миколаївська область, (Кн. сьома). Миколаїв: Іліон, 388-397.

Шаповал, Ю. (2004). Близнюк Петро Степанович. Статтю оновлено. Енциклопедія Сучасної України. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=35499 (дата звернення: 09.05.2021).

Яблонський, В. (2014). Братство української державності: історія створення та діяльності. Український історичний журнал, (2), 131-143.

Размещено на Allbest.ru