Тюремне ув’язнення у Гетьманщині середини XVIII ст. як фільтр від незнайомців (за матеріалами Стародубського полку)

тюремне ув'язнення гетьманщина

На нашу думку, переважання такого роду злочинів ілюструє специфіку життя прикордоння. Стародубщина, котра мала кордони з Річчю Посполитою й Російською імперією, була своєрідною брамою до Гетьманщини Не можна забувати, що на території Стародубського полку були значні земельні воло-діння, котрі належали гетьману та монастирям і мали особливий статус (Лаєвський, А. 2015, с. 88-89). Окремим організмом у межах Стародубщини були «Государеві описні малоросійські розкольницькі слободи», підпорядковані Київській губернській канцеля-рії (Волошин, Ю. 2005, с. 4)., «вікном» для втікачів з російських та польських земель на колишню Малоросію і навпаки. Окрім того, прикордоння було зручним ареалом для діяльності злочинців Наприклад, власність, украдену на території однієї з сусідніх держав можна було про-дати на теренах колишньої Малоросії і навпаки.. Саме цим чинником, на нашу думку, можна пояснити контроль влади за переміщенням населення Стародубського полку. Для порівняння, у Полтавському гродському суді 1775 р. лише 13 осіб (16,7%) було арештовано за цей злочин.

Механізм арешту безпаспортних. Ми вважаємо, що досить цікаво, хто саме заарештовував чужинців. Таку інформацію вказано щодо 27 заарештованих. Затримували переважно представники місцевої адміністрації. Лідером за цим показником був топальський сотник Григорій Рубець (10 осіб) Загалом, судячи зі звітів Стародубської полкової канцелярії, Топальська сотня була од-нією з лідерів за показником арештів.. Нерідко безпаспортних відправляли до в'язниці з Псковського карабінерного полку (6 осіб) Карабінери -- це загони важкої кавалерії. До цього псковський полк був драгунським. 14 січня 1763 р. було реорганізовано за наказом Катерини ІІ (Висковатов, А. 1899, с. 20). і з розкольницької контори (4 особи). Трьох чужаків прислали з Другої Почепської сотні, ще двох підозрілих «зловив» стародубський поліцмейстр Григорій Великошапка.

У деяких випадках арешти проводили після скарг старшини Стародубського полку. Наприклад, вісім осіб відправили до в'язниці після звернень членів старшинської родини Борозен (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 6 зв.) 7 згаданих осіб заарештував Топальський сотник Григорій Рубець з подання Якова Борозни. Цей випадок уже згадано. Ще про один арешт, який здійснив сотник, ітиметь-ся далі.. Представники цієї родини іноді затримували безпас- портних власноруч. Так, 10 лютого 1763 р. до Стародубської в'язниці передано п'ять осіб від Дмитра Борозни Борозна Дмитро Іванович -- бунчуковий товариш у Стародубському полку (Кривошея & Кривошея & Кривошея 2009, с. 45).. Їх заарештував бунчуковий товариш на території Польської держави. Молодики чинили опір, внаслідок чого відбулася бійка з підданими Дмитра Борозни. У результаті Гаврило Федоров, один з членів ватаги, «будучи при поимке битъ», помер Отже, загалом Дмитро Борозна за кордоном зустрівся з 6 чоловіками, а до в'язниці пе-редав 5.. Серед п'яти заарештованих лише одного чоловіка запідозрили у скоєнні розбійних нападів, а чотирьох відправили додому Троє походило з території російських повітів, а один був підданим бунчукового то-вариша Івана Ширая. На 1763 р. в Гетьманщині мешкали два бунчукові товариші з та-ким іменем -- Іван Стефанович та Іван Федорович (Кривошея & Кривошея & Криво-шея 2009, с. 410). Цю справу ми не врахували під час складання статистичних даних ареш-тів, адже її заввели в лютому 1763 р., за 5 місяців до початку досліджуваного часового проміжку.

Цей випадок арешту підозрілих осіб є показовим і змушує порушити низку питань. По-перше, які підстави для затримання мав Дмитро Борозна? По-друге, чим були підкріп-лені повноваження Дмитра Борозни для арешту на території Польської держави? По-тре-тє, чому бунчуковий товариш не постав перед судом за вбивство під час арешту?.

Наведений випадок ілюструє, що безпаспортні могли чинити опір під час арешту. Далеко не кожна спроба влади затримати підозрілих осіб завершувалась успіхом. Досить часто порушники, дізнавшись про загрозу арешту, кидали речі й намагалися втекти. Якщо спроба уникнути ув'язнення була вдалою, то перед місцевими органами влади поставало питання: що робити з залишеним майном? Зазвичай у таких випадках речі передавали до сотенних канцелярій. Наприклад, подібна ситуація трапилася у Пи- рятині в травні 1696 року На жаль, у джерелі не вказано, чи справді незваний гість був злочинцем, але сюжет досить типовий (Книги третие меские Ператинские. 1908, с. 112).. До господи Семена Петренка зайшов незнайомець і залишив у нього вдома свої речі та коня на випасі. Після цього зайда не повернувся за майном, а пирятинець віддав усі пожитки до со- тенної канцелярії.

Варто зазначити, що втікачі могли залишати як свої, так і крадені речі. Тому зберігати покинуті пожитки в сотенній канцелярії було потрібно, тому що господарі могли розшукувати свою власність. Якщо ж господар не звертався за речами, то їх продавали на торгу. Таку практику узаконили в грудні 1761 р. указом гетьмана Кирила Розумовського. Відповідно до нього, полкові канцелярії мали вести облік коштів, зароблених від продажу речей, і звітувати про них у Глухів кожні 4 місяці (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 16748. Арк. 4). Отримані гроші витрачали на утримання в'язнів у секвестрах Гетьманщини (купівля одягу колодникам, кайданів, забезпечення харчування та інші витрати, котрі супроводжували тюремне ув'язнення). Досить часто продане майно належало безпаспортним, котрі тікали від переслідування влади.

Термін ув'язнення. Звинувачені в безпаспорстві зазвичай перебували в Стародубському полковому секвестрі 2 тижні. Менш тривалим було ув'язнення військовослужбовців -- їхню долю вирішували протягом 1-2 днів. Проте навіть при такому швидкому ухваленні рішень солдати знаходили спосіб уникнути покарання За втечу з війська відповідно до «Артикула воинского» 1715 р. солдат карали биттям шпіцрутенами.. Навіть короткотерміновий арешт безпаспортних осіб і втікачів з війська містив ризик втечі. Оскільки арештантів у в'язниці не забезпечували їжею, новоприбулі в'язні мали самі собі здобувати харчі. Щоб правопорушники не померли з голоду, в Гетьманщині, як і в Російської імперії, їм дозволяли просити милостиню 20 вересня 1722 р. Петро І заборонив в'язням просити милостиню. Однак через брак інших способів забезпечити колодників харчами, до неї повернулись уже 17 жовтня 1722 р. (Акельев, Е. 2012, с. 353-354).. Вихід на вулицю для жебракування був зручним моментом для втечі, адже арештанти не мали шукати спосіб оминути стіни, котрі оточували тюрму. Колодникам залишалося перехитрити охоронців Найчастіше арештанти давали караулу алкогольні напої й чекали моменту, коли пиль-ність охорони послабиться. Див. подібні ситуації для Москви середини XVIII ст. (Аке-льев, Е. 2012, с. 352-358)..

Подібний випадок відбувся в Полтаві 12 серпня 1755 р., коли до полкового секвестру козаки Другої Полтавської сотні передали двох чоловіків -- Левка Коноплєєва і Єремія Баткова. Перший був утікачем з Курського ланд- міліційного, а другий -- з Архангельського драгунського полку. Єремію Баткова в день арешту відправили в похідну канцелярію генерал-майора Якова Лукича Фролова-Багрєєва. Його «колега», Левко Коноплєєв, провівши ніч у полтавському секвестрі, вранці 13 серпня 1755 р. втік. Арештант, «випро- сясь в... приказного для испрошения милостыни в базаре», зумів сховатися від караульного, котрий супроводжував його, і втік з міста (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 13314. Арк. 2-3). Жодної згадки про втечі зі Стародуб- ського секвестру в звіті Стародубської полкової канцелярії не зазначено. Проте описана ситуація ілюструє одну з можливостей розвитку подій, у якому арешт завершувався безрезультатно.

Походження злочинців. Усього за безпаспортний хід заарештували 40 осіб (Див.: Табл. 2). Із них 22 в'язні (55%) походили з Російської імперії Якщо враховувати втікачів з війська, то кількість «мігрантів» з території Російської ім-перії становила 29 осіб., 13 осіб (33%) -- Речі Посполитої та 5 (12%) -- з Гетьманщини (Див.: Рис. 1).

Безпаспортні з Російської імперії. Лише для 9 з 22 осіб з Російської імперії було вказано, звідки вони родом. Більшість з них мешкали на території найближчих до Стародубщини губерній Новоторжський пов. Новгородської губ.; Брянський пов. Білгородської губ.; Муром-ський пов. Володимирської провінції Московської губ.; Рильський пов. Сєвської провін-ції Білгородської губ.; Козельський пов. Калузької провінції Московської губ.; Костром-ський пов. Костромської провінції Московської губ.; Мещовський пов. Калузької про-вінції Московської губ.; Севський пов. Севської провінції Білгородської губ.. Серед арештованих з російських земель переважали селяни (9 осіб). Наступними за кількістю були піддані (7 чоловік). Трьох осіб варто віднести до священнослужителів. Ще про трьох арештантів інформацію не вказано.

У реєстрі в'язнів Стародубського полку описано два випадки арешту підданих російських поміщиків. Під час першого затримали 5 кріпаків. Імена їх господарів не вказано («крестьяне разних помещиков») (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 9). У іншому випадку в'язні були втікачами з володінь Бєлгородського губернатора Імені губернатора не вказано. 1764 р. цю посаду займали 2 особи. Спочатку Шахов-ской Григорій Іванович (1761-1764 рр.), а потім -- Василь Васильович Наришкін (1764-1766 рр.).. Обидва рази втікачів було заарештовано з сім'ями (2 і 5 родин). Членів родини у звіті не записували, натомість вказували тільки її голову. Тому можна припустити, що дітей і дружин утікачів утримували в інших приміщеннях Наприклад, за умови переповненості колодниками Глухівського секвестру, злочинців могли ув'язнювати в «квартерах», тобто в житлах місцевих обивателів..

У Стародубі втікачів з російських територій не карали. Арештантів зазвичай відправляли до їхніх рідних повітів, де місцеві органи влади мали прийняти рішення про долю «мандрівників». Ще одним варіантом розвитку подій було відправлення до Брянської воєводської канцелярії, звідки їх переправляли далі.

Єдиним винятком був Петро Немчинов, котрого прислали з Топальської сотенної канцелярії. Він був родом з Новоторжського повіту Новгородської губернії, проте останнім часом перед арештом мешкав на території розкольницьких слобод Стародубщини. Тому правопорушника відправили до управителя цих територій -- Григорія Титова (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 44). Ще одним винятком було переміщення двох священнослужителів Санкт-Петербурзького Свято-Троїцького Олександро-Не- вського монастиря до Глухова для подальшого слідства (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 28).

Відправлення безпаспортних додому не завжди гарантувало спокій для влади. У травні 1764 р. з Другої Почепської сотні до Стародуба передали трьох арештантів. Як з'ясувалось у ході допиту, цих трьох порушників раніше відправили з Стародуба до Брянської воєводської канцелярії для повернення на попереднє місце проживання. Проте вони не повернулися на батьківщину, натомість пішли до м. Почеп, де їх і заарештували в місцевому шинку (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 28).

Безпаспортні зі Стародубського полку. Серед заарештованих за безпаспорство, п'ятеро походили з території Стародубського полку. Четверо з них були підданими місцевої старшини: 1 -- стародубського полковника Юрія Хованського, 1 -- бунчукового товариша Петра Савича, 2 -- земського судді Петра Іскрицина Можна припустити, що мається на увазі Петро Іскрицький, котрий мав володіння на території Стародубського полку (Кривошея & Кривошея & Кривошея 2009, с. 155).. Ще один порушник був родом з однієї з розкольницьких слобід. У двох випадках порушники були винні й в інших злочинах. Так, Давид Грищенко вкрав з Новгород-Сіверського Спасо-Преоб- раженського монастиря п'ять смушків, а Прокіп Однодворенок украв двох коней (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 28).

Доля безпаспортних родом зі Стародубщини була аналогічна до російських порушників -- їх повертали власникові або на попередній пункт проживання Цікавий момент: Давида Грищенкова повернули після покарання на тілі за крадіжку, а Прокопа Однодворенка відправили управителю Чолховської волості без покарання.. Досить цікаві обставини арешту Трохима Гилярова та Ро- діона Юрченка. Двох підданих Петра Іскрицина піймали після переходу кордону з Польщі на Стародубщину. Чоловікам раніше вдалося перевести свої сім'ї з с. Слище За свідченнями, поданими в О. Лазаревського, населений пункт заселив саме Петро Іскрицький (Лазаревский, А. 1888, с. 354)., і вони планували допомогти односельцям перетнути кордон для поселення на території Речі Посполитої. Після того, як порушників привезли до Стародуба, місцева полкова канцелярія подала інформацію про них Генеральній військовій канцелярії. За ордером Генеральної канцелярії було наказано «семьи их ис Полщи отискат пристойним способом, а пока отискани будут содержать их под караулом» (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 42 зв.).

Безпаспортні з Речі Посполитої. З Речі Посполитої з серпня 1763 р. по серпень 1764 р. заарештували 13 осіб. Походження польських безпаспортних вказано щодо чотирьох осіб (троє були родом з Гомельського староства, а один -- з містечка Костюковичі Кричевського староства). Варто зазначити, що сімох чоловіків «полской нации» заарештовувли одночасно в прикордонному селі Клюси Топальської сотні. Так, до топальського сотника Григорія Рубця звернувся згаданий Яків Борозна. Він скаржився, що на території села з'явилися «заграничніе сумнителние люди». Порушників, яких заарештував Григорій Рубець, доставили до Стародубської в'язниці. Після допитів і розслідування Стародубська полкова канцелярія ухвалила дозволити польським вихідцям жити в с. Клюси.

Ще одного безпаспортного заарештували в с. Ліщичі Новоміської сотні й згодом повернули назад з дозволом на проживання. Ще в двох випадках вихідців з Речі Посполитої Місце арешту не вказано. теж поселено на Стародубщині (одну сім'ю втікачів у Ропській волості Перебувала у володінні гетьмана Кирила Розумовського (Дегтярьов, С. 2010, с. 32).; іншу родину -- у володіннях Уляни Петрівни Корецької, дружини на той момент уже померлого генерального хорунжого Миколи Ханенка).

Лише по двох справах польських вихідців повернули додому (згадані 3 особи з Гомельського староства і 1 мешканець містечка Костюковичі). Цікавим видається арешт іще одного «поляка» Моісея Стратаковича. Його піймав Шептаківський отаман Михайло Плаксина, коли розшукував злодіїв у Машівському лісі*****. Відповідно до розповіді заарештованого, він був сином священнослужителя і навчався в Могилевському училищі. 1764 р. студент у супроводі двох ченців поїхав до Києва поклонитися мощам. Проте під час мандрів паспорт було втрачено, тому Моісей Стратакович повертався до Могилева без документів. Стародубська полкова канцелярія вирішила передати його до канцелярії Псковського карабінерського полку, де йому мали видати паспорт для повернення додому (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 10).

Проведення злочинців через кордон. Безпаспорство як явище було тісно пов'язане з переселенням до іншої держави. Як можна побачити, для громадян «полской нации» перехід на Стародубщину не був проблемою. Навіть у разі арешту вихідцям з Речі Посполитої неодноразово дозволяли жити на території Гетьманщині. Діаметрально протилежною видається ситуація з вихідцями з російських повітів. Імовірне повернення останніх на батьківщину ілюструє важливість «поводирської праці». Втікачам були необхідні люди, здатні допомогти успішно перетнути кордон, усіяний митницями й форпостами. За допомогу поводирі вимагали немалі гроші, а іноді вони взагалі видавали втікачів прикордонній сторожі (Анисимов, Е. 2002, с. 199).

У досліджуваний період за подібний злочин заарештували двох чоловіків (одного за проведення через кордон двох росіян; ще одного -- за допомогу перетнути кордон селянам купця Карнаухова та одному розкольнику зі слободи Климової до польської слободи Городня*). У Стародубській в'язниці обидва поводирі відкидали обвинувачення й затягували слідство. Окрім арешту, поводирям загрожувала небезпека від прикордонного населення, котре могло не прийняти переселенців. Подібний випадок відбувся у жовтні 1763 р. Підданий Марії Корецької Омелян Кушнеренко допомагав переселитися з с. Карповичі** до с. Щербиничі*** Ісаю Боброву з сім'єю. Між «прийшлими» та «корінними жителями» виник конфлікт, у ході якого Омеляна Кушнеренка вбили. Отже, як можна помітити з даного випадку, місцеве населення було суттєвим фактором, котрий міг стати перешкодою на шляху «переселенців».

Без шансів на успіх. Недоліки «паспортної системи». Варто зазначити, що наявність проїзних документів у чужинців не гарантувала спокою. Наприклад, 15 листопада 1763 р. з волосного Шептаківсько- го правління до Стародубської в'язниці передали Максима Авдіменка. Він був підданим Лубенського полкового хорунжого Стефана Корнієви- ча й мешкав в с. Городище Пирятинської сотні Лубенського полку. На території Стародубського полку він скоїв дві крадіжки коней. Одним з питань, яке йому поставили на допиті, було: як він опинився на території Стародубського полку? Арештант надав паспорт, виданий у канцелярії Першої Пирятинської сотні. На допиті Максим Авдіменок зізнався і його покарали батогом. Після екзекуції його зі Стародуба відправили до Пи- рятина з листом місцевій канцелярії. В ньому Стародубська полкова канцелярія прохала «впредь таковия и подобния оному людям пашпортов не давать и в том поступать осмотрително» (ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078. Арк. 30).

Отже, особа, котра залишила місце проживання без дозволу, автоматично ставала винною у безпаспорстві. Натомість, наявність документів давала злочинцям змогу вільно переходити з місця на місце, скоюючи нові правопорушення. Завданням місцевих органів влади було, по-перше, не видавати документи «ненадійним» особам, що помітно у випадку з Максимом Авдіменком. По-друге, заарештовувати чужинців, котрі їх не мали. Завдяки контролю за переміщенням населення намагалися досягти спокою на підвладній території. В цьому сенсі в'язниця стала своєрідним фільтром від волоцюг. Там їх допитували, і, якщо виникала потреба -- карали та повертали на попереднє місце проживання.

Таким чином, серед злочинів, скоєних на території Стародубського полку, найпоширенішим було безпаспорство. Воно було підставою для ув'язнення до полкового секвестру 40 осіб (35,4% від загальної кількості затриманих). Такий високий показник зумовлений прикордонним положенням Стародубського полку. Тривалість арешту винних у «безпашпортному ході», зазвичай становила близько двох тижнів. Ув'язнені за безпаспорство були родом з Російської імперії (55%), Речі Посполитої (33%) та Стародубського полку (12%). Доля порушників багато в чому залежала від території, звідки вони походили. Так, вихідців з Російської імперії й Гетьманщини повертали на попереднє місце проживання, а втікачам з польських земель зазвичай дозволяли переселитися на територію Стародубського полку. На нашу думку, аналіз міграцій на і з території Гетьманщини у XVIII ст. є перспективним напрямом досліджень. Одним із варіантів наукової розробки проблеми є розгляд зміни місця проживання без дозволу органів влади.

Література

Акельев, Е. 2012. Повседневная жизнь воровского мира Москвы во времена Ваньки Каина. Москва: Молодая гвардия.

Анисимов, Е. 2002. Политический розыск и тайная полиция в XVIII веке. Жандармы России. Политический розыск в России. XV-XX века. М.: ОЛМА-ПРЕСС; СПб.: Нева. С. 89- 200.

Висковатов, А. 1899. Историческое описание одежды и вооружения Российских войск: с рисунками, составленное по Высочайшему повелению. Ч. 4. СПб.: издание Главнаго ин- тендантскаго управления.

Во все полки о собрании з колодничьих вещей денегъ і исправлении за оніе на колод- никовъ кандаловъ и о протчем. 1761-1762. Центральний державний історичний архів України в м. Києві (ЦДІАК України). Ф. 51. Оп. 3. Спр. 16748.

Волошин, Ю. 2005. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у XVIIIст. (історико-демографічний аспект). Полтава: АСМІ.

Волошин, Ю. 2016. Кримінальна злочинність. Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. Київ: К.І.С. С. 227-267.

Дегтярьов, С. 2010. Маловідомий опис м. Батурин 1760 р. Сумський історико-архів- ний журнал. Вип. VIII-IX. С. 32-66.

Книги третие меские Ператинские. 1908. Стороженки: фамильный архив, Т 6. Киев: Типография товарищества Г. Л. Фронцкевича. С. 1-388.

Кривошея, В. & Кривошея, І. & Кривошея, О. 2009. Неурядова старшинаГетьман- щини, К.: Стилос.

Лаєвський, А. 2015. Політико-адміністративний устрій Стародубського полку. Український історичний збірник. Вип. 18. С. 81-91.

Лазаревский, А. 1888. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Том первый. Полк Стародубский. К.: Типография К. Н. Милевского.

По доношению полковника полтавского Горленка о предложении во все Малороссийские полки о сиску і поимки бежавшего великороссийского человека Левка Коноплеева. 1755. ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 13314.

Статейние списки присилаеміе с полков о содержачихся в острогахъ колодниках, также о колодничьихъ и челобитничьихъ делахрешенних и нерешенних. 1763-1764. ЦДІАК України. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 18078.

Шпіренбург, П. 2009, Людина і держава: Європа ранньої модерної доби. Оксфордська історія в'язниць. К.: Всесвіт. С. 73-106.

Akelev, E. 2012. Povsednevnaya zhizn vorovskogo mira Moskvyi vo vremena Vanki Kai- na [Everyday life of the criminal world of Moscow in the days of Cain Vanka]. Moskva: Mo- lodaya gvardiya.

Anisimov, E. 2002. Politicheskiy rozyisk i taynaya politsiya v XVIII veke [Political Investigation and the Secret Police in 18th Cent.]. Zhandarmyi Rossii. Politicheskiy rozyisk v Ros- sii. XV-XXveka. Moskva: OLMA-PRESS; Sankt-Peterburg: Neva. S. 89-200.

Viskovatov, A. 1899. Istoricheskoe opisanie odezhdyi i vooruzheniya Rossiyskih voysk: s ri- sunkami, sostavlennoepo Vyisochayshemupoveleniyu [HistoricalDescription of Clothing and Arms of the Russian Army: with Drawings, Compiled According to the Highest Command]. Ch. 4, Sankt-Peterburg: izdanie Glavnago intendantskago upravleniya.

Vo vse polki o sobranii z kolodnichih veschey deneg i ispravlenii za onIe na kolodnikov' kandalov ' i o protchem [In all the Regiments about Collecting Money from the Prisoners 'Belongings and Repairing the Prisoners Shackles and about Other Things]. 1761-1762. TsDIAK Ukrainy. F. 51. Op. 3. Spr. 16748.

Voloshyn, Yu. 2005. Rozkolnytski slobody na terytorii Pivnichnoi Hetmanshchyny u XVIII st. (istoryko-demohrafichnyi aspekt) [Slobody of Old Believers on the Territory of Northern Getmanshiny in 18th ct.: Historical-Demographic Analysis]. Poltava: ASMI.

Voloshyn, Yu. 2016. Kryminalna zlochynnist [Crime]. Kozaky ipospolyti: Miska spilno- ta Poltavy druhoipolovyny XVIIIst. Kyiv: K.I.S. S. 227-267.

Dehtiarov, S. 2010. Malovidomyi opys m. Baturyn 1760 r. [Little known description of the town of Baturin (1760)]. Sumskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal. Vyp. VIII-IX. S. 32-66.

Knigi tretie meskie Peratinskie [The Third Book of the Town of Pyriatyn]. 1908. Storoz- henki: familnyiy arhiv, T. 6. Kiev: Tipografiya tovarischestva G. L. Frontskevicha. S. 1-388.

Kryvosheia, V. & Kryvosheia, I. & Kryvosheia, O. 2009. Neuriadova starshyna Hetmanshchyny [Non-governmental Officers of the Hetmanate]. Kyiv: Stylos.

Laievskyi, A. 2015. Polityko-administratyvnyi ustrii Starodubskoho polku [Political and administrative structure of Starodub regiment]. Ukrainskyi istorychnyizbirnyk, Vyp. 18. S. 81-91.

Lazarevskiy, A. 1888. Opisanie staroy Malorossii. Materialyi dlya istorii zaseleniya, zem- levladeniya i upravleniya. Tom pervyiy. Polk Starodubskiy [A description of the old Little Russia. Materials for the history of settlement, land ownership and management. Volume one. The Starodub regiment]. Kiev: Tipografiya K. N. Milevskogo.

Po donosheniyu polkovnika poltavskogo Gorlenka o predlozhenii vo vse Malorossiyskie po- lki o sisku I poimki bezhavshogo velikorossiyskogo cheloveka Levka Konopleeva [The Report of the Poltava Colonel Gorlenko about the Proposal to all Little Russian Regiments about the Search and Capture of the Runaway Great Russian man Levko Konopleev]. 1755. Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv (TsDIAK Ukrainy). F. 51. Op. 3. Spr. 13314.

Shpirenburh, P. 2009. Liudyna i derzhava: Yevropa rannoi modernoi doby. [The Body and the State: Early Modern Europe]. Oksfordska istoriia viaznyts. Kyiv: Vsesvit. S. 73-106.

Stateynie spiski prisilaemIe s polkov o soderzhachihsya v ostrogah kolodnikah, takzhe o kolodnichih i chelobitnichih delah reshennih i nereshennih [Article Lists from the Regiments about Prisoners Held in Prisons, and about Criminal and Civil Cases Decided and Unresolved]. 1763-1764. TsDIAK Ukrainy. F. 51. Op. 3. Spr. 18078.

Размещено на Allbest.ru