Заходи радянських органів держбезпеки із дискредитації очільника ДЦ УНР Симона Петлюри

Нижче газета вмістила широке інтерв'ю з головою ГПУ Всеволодом Балицьким в якому той детально перераховує здобутки й успіхи радянської влади, які змусили Тютюника і його прибічників «добровільно» переглянути свої погляди і просити про помилування. А ще декількома реченнями Балицький згадав про виконання Тютюником його «умов»: «Мої умови Тютюник прийняв і виконав. Архив, що являється великою історичною цінністю і відбиває боротьбу петлюровщини з Радянською владою у 1919-21 роках, дано було в моє розпорядження. Архив дає величезний матеріял про моральний стан керовників української еміграції і про тісний зв'язок їх з закордонними державами, на утриманні яких вони фактично перебувають, провадячи свою злочинну роботу за їхні кошти. Особливо цінна та частина архиву, що малює підготовку відомого наскоку самого Тютюника в листопаді 1921 року з багатим фактичним матеріялом і документами, спеціальним мандатом, писаним рукою Петлюри; що особливо цікаво - в архиві є документи, що характеризують участь наших сусід в підтримці активної еміграції і в організації банд на нашій території» (Розмова, 1923: 2).

Балицький підкреслив, що «приїзд» родини Тютюника в Харків, «повернення» низки його прибічників, що «порвали» з еміграцією і закордонними контррозвідками, передача архіву, що компрометує Петлюру й інших діячів УНР, а також заклики Тютюника до українських емігрантів про повернення до УСРР переконали його в «серйозності намірів» Тютюника і змусили підтримати заяву про легалізацію. Незабаром видання найвищого органу державної влади УСРР повідомило про помилування Юрія Тютюника президією ВУЦВК (Помилування, 1923: 2).

Звістка про перехід Юрія Тютюника на бік більшовиків стала шоком для української еміграції та справжньою сенсацією в західноукраїнській пресі. Приміром, галицька газета «Діло» 9 листопада 1923 року повідомляла, що вслід за генералом Тютюником в радянську Україну вирушили всі його співробітники. Маси козаків Армії УНР, що перебували в таборах інтернованих, повертаються до дому. На днях виїхав перший потяг із 700 козаками, їх на першій станції з радянського боку зустрічали з військовими почестями. Газета передавала зміст листа Тютюника до редакції в якому він пояснював мотиви свого виїзду до Харкова, а також відозву Тютюника до українських вояків із закликом повертатися на Батьківщину (Поворот, 1923: 2).

Лідери УНР і соратники Юрія Тютюника по боротьбі, які залишалися на еміграції, «крок» Тютюника гостро засуджували. До прикладу, генерал Михайло Омелянович- Павленко стверджував: «Він каже Юрко, - робить щось - то робить - але це куплено занадто дорогою ціною (має на думці якісь архіви петлюрівські) й зовсім не по лицарські» (ГДА СЗР України, ф. 11012. т. 35: 67). Головний отаман Симон Петлюра в інтерв'ю агенції РУСС-ПРЕСС в грудні 1923 р. коментував факти повернення частини українських політиків та громадських діячів до України. Він стверджував, що ці процеси залишилися майже не поміченими серед українських емігрантів: «.. .Зацікавившим вас фактом «зміновіхівства» українською «перекидництва» проф[есора] Грушевського і генерала Тютюника, ні я, ні наскільки мені відомо, серйозні кола української еміграції особливого значення не надають/ [.] Що стосується генерала Тютюника, то його політична нестійкість для нашої еміграції не таємниця. Він вже раз переходив до більшовиків, теперішній його перехід до них нікого не дивує, як не здивує нікого і новий крок його в зворотному напрямку, коли ситуація докорінним чином зміниться» (Українська, 2008: 166). Однак ці слова Головного отамана радше виглядають спробою видати бажане за дійсне, оскільки і Грушевський, і Тютюник були знаковими фігурами в українському визвольному русі. У чому можна погодитися із Головою Директорії, то це у тому, що частина із тих українських діячів, які повернулися - не завжди були відданими ідеї української самостійності та незалежності від Росії.

Викриття та ліквідація чекістами частини антибільшовицьких підпільних структур, пов'язаних із Державним центром, повідомлення про зраду Тютюника завдали дошкульного удару самостійницькому українському рухові. Частина українських еміграційних діячів відійшли від активної політичної діяльності, втративши сподівання на близьке повалення більшовицького режиму в Україні. Цими ж мотивами керувалися і закордонні уряди, для яких «українське питання» і так не було першочерговим у порядку денному. На певний час знизилася і активність Симона Петлюри та його ближчих соратників із Державного центру. Лідер УНР зміг відносити системну роботу лише із переїздом до Франції у 1924 році.

У підсумковому документі який мав назву «Огляд оперативної розробки, проведеної органами ЧК-ҐПУ у 19211923 роках з виведення генерала армії УНР Ю. Тютюника» чекісти підсумовували результати використання полоненого отамана. Там стверджувалося, що листи Ю. Тютюника до української еміграції мали дезорганізуючий вплив на контрреволюцію за кордоном, підваживши авторитет лідерів націоналістичних закордонних центрів. Ці впливи Тютюника призвели до того, що частина військових діячів УНР (Бондаренко, Очеретько, Добротворський та інші) припинила свою боротьбу проти радянської влади і повернулася з еміграції до України. Ще одним здобутком операції стало те, що деякі озброєні загони на території України також припинили свою діяльність, коли дізналися про перехід Тютюника на бік більшовиків (Юрій Тютюник, 2012: 552). Як свідчать віднайдені нами документи, комуністичний режим докладав значних зусиль для того, щоб дискредитувати Симона Петлюру в очах населення УСРР, української еміграції та перед польською владою. Для цього уживався цілий комплекс заходів, починаючи зі спроб розколоти українську еміграцію й зменшити вплив Головного отамана на неї та антибільшовицький збройний спротив на території України. Однак, це завдання було вирішене лише частково, тому більшовицький режим через три роки змушений був вдатися до організації убивства Симона Петлюри та створення потужної інформаційної кампанії для дискредитації його імені вже після смерті.

Джерела та література

радянська спецслужба український еміграційний уряд петлюра

1. Вронська Т. Інформаційний інструментарій розколу української політичної еміграції у міжвоєнний період: незасвоєні уроки минулого. Інформація і право. 2018. № 2(25). С.142-157.

2. Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ), ф. 13, спр. 439.

3. ГДА СБУ, ф. 13, спр. 450.

4. ГДА СБУ, спр. 73862фп.

5. Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України (ГДА СЗР України), ф. 11012, т. 35.

6. Заява Тютюника. Вісти ВУЦВК. 1923 р. №242. С. 1.

7. Каяття отамана Тютюника. Вісти ВУЦВК. 1923. №242. С. 2.

8. Поворот ген. Ю. Тютюника на Вел. Україну (Від власного кореспондента). Діло. 1923. № 176. С. 2.

9. Помилування Тютюника. Вісти ВУЦВК. 1923. №293. С. 2.

10. Розмова з тов. Балицьким. Вісти ВУЦВК. 1923. №242. С. 2.

11. Юрій Тютюник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали. Інститут історії України НАН України; Упоряд.: В.Ф. Верстюк, В.В. Скальський, Я.М. Файзулін. К.: «Дух і літера», 2012. 616 с.

12. Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. Упорядн.: Лозицький В.С. (голова), Бажан О.В., Власенко С.І., Кентій А.В. Київ: Парламентське вид-во, 2008. 928 с.

13. Файзулін Я. Юрко Тютюник і оперативна розробка органів ДПУ «Справа №39. Студії з історії Української революції 1917-1921 років. Збірник на пошану доктора історичних наук, професора Руслана Яковича Пирога з нагоди 70-річчя з дня народження та 40-річчя наукової діяльності. К., 2011.С. 383-403.

14. Яблонський В. Братство української державності: історія створення та діяльності. Український історичний журнал. 2014. № 2. С. 131-143.

REFERENCES

1. Vronska, T. (2018). Informatsiinyi instrumentarii rozkolu ukrainskoi politychnoi emihratsii u mizhvoiennyi period: nezasvoieni uroky mynuloho [Information Tools Aimed to Split Ukrainian Political Emigration in the Interwar Period: Unlearned Lessons of the Past]. Informatsiia i pravo, 2(25), 142-157 [in Ukrainian].

2. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy [Sectoral state archive of the Security Service of Ukraine], f. 13, spr. 439 [in Ukrainian].

3. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy [Sectoral state archive of the Security Service of Ukraine], f. 13, spr. 450 [in Ukrainian].

4. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy [Sectoral state archive of the Security Service of Ukraine], spr. 73862fp [in Ukrainian].

5. Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby zovnishnoi rozvidky Ukrainy [The Sectoral State Archive of the Foreign Intelligence Service of Ukraine], f. 11012, t. 35 [in Ukrainian].

6. Zaiava Tiutiunnyka (1923) [Statement of Tiutiunnyk]. Visty VUTsVK, 242, 1 [in Ukrainian].

7. Kaiattia otamana Tiutiunyka (1923) [Repentance of Tiutiunyk]. Visty VUTsVK, 242, 2 [in Ukrainian].

8. Povorot hen. Yu. Tiutiunnyka na Vel. Ukrainu (Vid vlasnoho korespondenta) (1923) [Return of Gen. Yu. Tiutiunyk to Great Ukraine (From Own Correspondent)]. Dilo, 176, 2. [in Ukrainian].

9. Pomyluvannia Tiutiunnyka (1923) [Pardon of Tiutiunyk]. Visty VUTsVK, 293, 2 [in Ukrainian].

10. Rozmova z tov. Balytskym (1923) [Conversation with Comrade Balytsky]. Visty VUTsVK, 242, 2 [in Ukrainian].

11. Verstiuk V.F. & Skalskyi V.V. & Faizulin Ya.M. (Eds.). Yurii Tiutiunyk: vid «Dviiky» do GPU. Dokumenty i materialy (2012.) [Yurii Tiutiunyk: from «Dviyka» to «GPU». Documents and Materials]. Kyiv: Dukh i litera [in Ukrainian].

12. Lozytskyi V.S. (Eds.). (2008). Ukrainska politychna emihratsiia 1919-1945: Dokumenty i materialy [Ukrainian Political Emigration 1919-1945: Documents and Materials]. Kyiv: Parlamentske vyd-vo [in Ukrainian].

13. Faizulin Ya (2011). Yurko Tiutiunyk i operatyvna rozrobka orhaniv DPU «Sprava №39 [Yurko Tiutiunyk and Operation of the DPU «Case №39»]. Studiiz istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rokiv - Studies on the History of Ukrainian revolution of 1917-1921: Collection in honor of Ph.D. in History, Professor Ruslan Pirog on the Occasion of His 70th Anniversary and the 40th Anniversary His Scientific Activities. (pp. 383-403). Kyiv [in Ukrainian].

14. Yablonskyi V. (2014). Bratstvo ukrainskoi derzhavnosti: istoriia stvorennia ta diialnosti [Brotherhood of Ukrainian Statehood: History of Creation and Activities]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 2, 131-143 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru