Європейська система міжнародних відносин і дипломатична практика в період Тридцятилітньої війни (1618-1648 роки): інституціональний та конгруентний дискурси

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейська система міжнародних відносин і дипломатична практика в період тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.): інституціональний та конгруентний дискурси

Вячеслав Ціватий

Анотація

Ціватий Вячеслав. Європейська система міжнародних відносин і дипломатична практика в період Тридцятилітньої війни (1618-1648рр.): інституціональний та конгру ентний дискурси. У статті проаналізовано події та наслідки Тридцятилітньої війни (1618 1648) для нової європейської дипломатії та політико-інституціонального розвитку Європи. Увагу акцентовано на дипломатичному інструментарії, національній специфіці та особли востях переговорного процесу європейських держав у ході та за підсумками Тридцятилітньої війни. Підсумки Вестфальського конгресу слугували важливим стимулом для подальшого со ціально-економічного, безпекового, політичного та дипломатичного європейського розвитку. Практичні здобутки Вестфальського конгресу і досвід, набутий європейською дипломатією першої половини XVII століття, визначили майбутній інституціональний розвиток світо вої дипломатії та міжнародного права, не втративши своєї актуальності й для сьогодення. У статті розглянуто події Тридцятилітньої війни 1618-1648 років, боротьба за національ ний суверенітет і утворення національних держав, заключення мирного договору, станов лення нової постійної дипломатії та нової системи міжнародних відносин.

Ключові слова: зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, Тридцятилітня війна (1618-1648 рр.), Вестфальська система міжнародних відносин, Вестфальський кон грес (1648 р.), Вестфальський мир, Європа.

Аннотация

Циватый Вячеслав. Европейская система международных отношений и диплома тическая практика периода Тридцатилетней войны (1618-1648 гг.): институциональ ный и конгруэнтный дискурсы. В статье проанализировано Тридцатилетнюю войну (1618-1648 гг.) как выдающееся историческое событие для политико-дипломатического и институционального развития Европы. Внимание акцентировано на дипломатическом инструментарии, национальной специфике и особенностях переговорного процесса евро пейских государств на конгрессе. Итоги Вестфальского конгресса стали важным стимулом для дальнейшего социально-экономического, политического и дипломатического европейско го развития. Практические достижения Вестфальского конгресса и опыт, приобретённый европейской дипломатией первой половины XVII века, предопределили будущее институци ональное развитие мировой дипломатии и международного права, не утратив своей акту альности и для сегодняшнего дня. В статье рассмотрены события Тридцатилетней войны 1618-1648 гг., борьба за национальный суверенитет и создание национальных государств, заключение мирного договора и становление новой системы международных отношений.

Ключевые слова: внешняя политика, дипломатия, институционализация, Тридцатилетняя война (1618-1648), Вестфальская система международных отношений, Вестфальский конгресс, Вестфальский мир, Европа.

Abstract

Tsivatyi Viacheslav. European System of International Relations and Diplomatic Practice in the Period of the ThirtyYears War (1618-1648): Institutional and Congressive Discourses.

The Thirty Years War (1618-1648) as a important historical event for political and diplomatic and institutional development of Europe is analized at the article. The attention paid to the diplomatic tools, national specifics and peculiarities of negotiations on the Congress of European countries. Results of the Congress of Westphal served as an important stimulus for the further socio-eco nomic, security, political and diplomatic European development. Practical achievements of the Congress of Westphal and the experience gained by European diplomacy of the late XVIII - early XIX century determined the future institutional development of world diplomacy, foreign policy and international law, not losing its relevance for today.

At the turn of the Middle Ages and early modern times there is an objective process driven by the launch of the institutional design of foreign policy and diplomatic services of the leading coun tries in Europe. Accordingly, there is the relationship between the original concepts and priorities: «Europe», «identity», «humanity», «foreign policy» and «diplomacy», «war» and «peace» and so on. To that issues related to contemporary and evaluation for various state-legal forms and types of government, institutional political processes, characteristics of reality and ideals create tasks and in covering practice power models diplomacy, diplomacy institutions, humanistic traditions of diplomatic tools and more. The article deals with the analysis of the foreign policy and diplo macy of the European states of the Middle Ages. Particular attention is given to the institutional development of public and political opinion as well as to the institutional and diplomatic practices in Europe. Particular attention is paid to the institutional development of the diplomatic services, the diplomatic tools, standards of the protocol, the etiquette and the ceremony of the leading coun tries in Europe. The directions of the evolution of the theory and practice of diplomacy in historical perspective.

The professional demands to the diplomats and government employees, who are engaged in the foreign policy in the context of particular historical period of their activities and continuity of diplomatic practice, are analyzed. In article are considered events of the Thirty Year War 1618 1648 years, fight for national sovereignty and creation national state, conclusion peace treaty and formation of the new system of the international relations.

Keywords: foreign policy, diplomacy, institutionalization, Thirty Years War (1618-1648), the Westphal system of international relations, the Congress of Westphal (1814-1815 гг.), Peace of Westphalia, Europe.

Події Тридцятилітньої війни (1618-1648), що передували найважливішим дипломатичним переговорам у Вестфалії, а також сам Вестфальський конгрес 1648 року, його результати та історичні наслідки вже понад триста років при вертають пильну увагу істориків, політиків, дипломатів різних держав світу. За останні роки в різних державах відзначається зростання інтересу науко вої громадськості до історичних реалій доби раннього Модерного часу (ХУІ- ХУІІІ ст.), а особливо - політико-дипломатичних подій Вестфальського (1648) і Віденського (1814-1815) конгресів1.

Міжнародні відносини в історії Європи та світу пройшли ряд складних етапів2. Від сильного впливу релігійних і династичних принципів вони посту пово набували сучасного світського характеру. Генрі Кіссінджер із цього приво ду писав: «Коли завалилася концепція єдності, держави Європи, що народжу валися (інституціоналізувалися), стали потребувати в будь-якому політичному принципі міждержавних відносин, який би виправдовував їх політико-дипло- матичні запити і регулював би взаємовідносини між ними. Вони знайшли його в концепції raison d'йtat і рівноваги політичних сил. Одне залежало від іншого»3.

Для доби раннього Нового часу (ХУІ-ХУІІІ ст.) характерний об'єктивно обумовлений процес інституціонального оформлення зовнішньої політики і дипломатичних служб держав Європи4.

Для вивчення цих історичних процесів, явищ і подій автор пропонує до раніше існуючих досліджень підійти з нових методологічних засад, а саме - використати теорію інституцій та інституціональних змін у політичних і ди пломатичних системах. Постановка проблеми інституціоналізації зовнішньої політики і дипломатії є новою для історичного дослідження, відтак вимагає за стосування системного аналізу та відповідної термінології, яка необхідна для виконання наукових завдань.

Виходячи з постановки проблеми, маємо вивчати не лише схему хроно логічних подій зовнішньополітичної діяльності держав і їх дипломатичний ін струментарій спираючись на джерельну базу, показати перетворення зовніш ньої політики і дипломатії як політичного явища на організовану системоус- тановчу інституцію, проаналізувати внутрішні та зовнішні функції держави, виявити критерії ефективності зовнішньої політики і дипломатії з погляду формування європейської системи держав чи визначення пріоритетів зовніш ньої політики держав Європи.

У сучасній українській історіографії проблеми міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії доби раннього Нового часу в контексті їх актуалізації та комплексного розуміння досліджувалися такими вітчизняними науковцями, як Б.М. Гончар, О.Б. Дьомін, В.О. Дятлов, А.І. Кудряченко, В.А. Смолій, А.І. Дмітрієв, Н.Г. Подаляк, С.С. Троян, Б.О. Ачкіназі, В.В. Ададуров, О.П. Машевський, О.І. Сич, С.І. Лиман, Т.В. Чухліб та інші5.

Суттєву увагу до проблем міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії раннього Нового часу у своїх наукових розробках приділяють представники французької, іспанської, німецької, італійської, російської, англо-американської та латиноамериканської історіографічних шкіл. Характерною рисою зарубіжної історіографії другої половини ХХ - початку ХХІ ст., щодо дослідження проблем міжнародних відносин, зовнішньої політики і дипломатії раннього Нового часу, стало створення як узагальнюючих праць, так і наукових розробок регіонального та країнознавчого спрямування. Окремо необхідно виділити праці зарубіжних істориків-дослідників, таких як - Т. Ленц, М. Жарет, Б. Барбіш, Дж. Блек, Г. Білер, С.Д. Сказкін, Б.Ф. Поршнєв, Ю.Є. Івонін, П.Ю. Уваров, Л.І. Івоніна, А.Ю. Прокопьєв, М.А. Юсім, М.В. Бєляев, Г. Духхардт, В. Вільсон та інші6.

Англо-американська і французька історіографія представлена в праці Марка Жаретта7. На особливу увагу, як приклад, заслуговує монографія фран цузького історика Тьєррі Ленца, яка була видана в Парижі у 2013 р.8 Ця робота відображає особливості поглядів представників новітньої французької історі ографії на результати Тридцятилітньої війни та їх інституціональний зв'язок з Віденським конгресом. Першочергове завдання свого дослідження Т. Ленц вбачає не стільки в тому, щоб висвітлити фактичні події та інституціональну історію ХУІІ-ХУІІІ століть у різних її проявах, а головно в тому, щоб оцінити значущість його наслідків для всієї Європи. Французький дослідник підкрес лює, що він намагався написати європейську дипломатичну історію ранньо го Нового часу, відмовившись від позитивних або негативних стереотипів і міфологем. Вельми показово, що автор книги заявив про необхідність подо лати певною мірою застарілі франкоцентричні погляди на Вестфальський і Віденський конгреси.

У цілому, аналіз науково-теоретичних розробок стосовно генезису та розвитку системи європейських держав свідчить про усталену в історіографії традицію фактологічного відтворення процесів, спираючись на принцип історизму, що значною мірою свідчить про неможливість за таких умов уникнути схематизації відтворення історичних подій. У той же час, необхідно виявити організаційні та кількісні, якісно нові зміни в зовнішній політиці й дипломатії європейських держав досліджуваного періоду. Для вивчення порушеної проблеми необхідно використовувати нові методики пізнання, однією з яких є теорія інституцій та інституціональних змін.

Метою цієї статті є спроба проаналізувати історичне значення і особливий вплив Тридцятилітньої війни на міжнародно-політичний розвиток Європи у добу раннього Нового часу, а також акцентувати увагу на новій дипломатії та її диплома тичному інструментарії досліджуваного періоду.

У період Італійських воєн (1494-1559 рр.) розпочався процес формування політико-дипломатичної системи в Європі, та відповідно формування євро пейської системи міжнародних відносин - т. зв. Довестфальська система між народних відносин (або Середземноморська, або Като-Камбрезійська система міжнародних відносин). Ці назви (Довестфальська/Середземноморька/Като- камбрезійська) для позначення відповідної системи міжнародних відносин та політико-дипломатичної системи автором вперше вводяться в науковий обіг у контексті обгрунтування теорії та історії політико-дипломатичних систем. У цей період було закладено основи інституціонального розвитку постійних ди пломатичних представництв в Європі, визначено їх політико-правовий статус, було закладено основи практики переговорного процесу, етикету та церемоні алу, елементи протокольної практики в дипломатії тощо9.

Наступним етапом посилення міждержавних відносин за підсумками Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр.), і, відповідно, Вестфальського мирно го договору (1648 р.), стало становлення Вестфальської системи міжнародних відносин і удосконаленої політико-дипломатичної системи. Весфальський мир забезпечив юридичні підвалини для інституціонального закріплення ряду но вих принципів й інститутів міжнародного права, формування й трансфор мації раніше існувавших постійних дипломатичних представництв в Європі, визначення режиму іноземців, переходу до епохи нового міжнародного права тощо10. Вестфальський мир чітко закріпив принципи «державного інтересу» і констатував інституціональне закріплення націй в Європі11. війна дипломатія політичний інституціональний

Характер Вестфальського миру 1648 р., який додав нового інституціональ ного вигляду і підвищив значення європейського нормативного порядку, створив новий ідейний, а пізніше і політико-дипломатичний простір. Вестфальський мир вперше в європейському масштабі продемонстрував, що політика може бути тех нологією залагодження конфліктів. Він також поклав край Тридцятилітній війні в Західній Європі і санкціонував розпад Священної Римської імперії на 355 самостій них держав, увінчав цілу смугу боротьби, гострого протистояння середньовічного католицького універсалізму, підкріпленого амбіціями Габсбургів, з молодими сила ми майбутнього в особі протестантських станів Імперії, керованих княжої елітою12.

Саме з цього часу в якості головної форми політичної організації суспіль ства повсюдно стверджується національна держава (у західній термінології - «держава-нація»). Нові зміни обумовили й нові підходи абсолютистських мо нархій до своєї зовнішньополітичної діяльності в період ХУІ-ХУІІ ст.13

Масштаби міждержавних відносин уже не окреслювалися стосунками із сусідніми чи найближчими державами. Вже напередодні Тридцятилітньої війни існувала європейська система міжнародних відносин, а зовнішньополі тична активність держав поширювалася на всю Європу. Форми і методи ди пломатії доби раннього Нового часу були спрямовані на створення своїй дер жаві, шляхом використання різноманітного дипломатичного інструментарію, найсприятливіших умов у стосунках з іншими державами14.

Якщо поставленої мети не вдавалося досягти мирним, політико-дипло- матичним шляхом, то мета реалізовувалася за допомогою військової сили та зброї, що яскраво підтвердили події та історичні наслідки Тридцятилітньої війни для європейського простору XVII ст. Адже саме для цього періоду іс торії міжнародних відносин симптоматичне зростання масштабів військових зіткнень та протистояння численних армій держав. Армії вимагали на своє утримання величезних коштів, які зтягувалися з рядових платників податків. Цей грошовий тягар і безпосередньо самі гроші в тогочасних сучасників-хро- ністів отримали назву - «нерв війни»15.

У цей період також активізується ще один впливовий чинник міжна родних відносин - релігійний. Нові моделі дипломатії європейських держав раннього Нового часу поєднували в своєму арсеналі і звичні для них із по переднього середньовічного періоду звичаї: систематично використовувалися принципи династичних шлюбів, принципи династичних успадкувань тощо. Також залишалися стереотипними й ментальні установки суспільства щодо зовнішньої політики і дипломатії раннього Нового часу - на зовнішню політи ку кожної держави продовжували мати вплив особистісні антипатії чи симпа тії, прихильність чи відстороненність її очільників.

Відповідно до загальноприйнятої періодизації Тридцятилітньої війни виділяється чотири її основні етапи: чеський, або чесько-пфальцський період (1618-1624); данський період (1625-1629); шведський період (1630-1635) і франко-шведський (1635-1648).

Накопичення протиріч у міждержавних відносинах європейських держав XVII ст. супроводжувалося безумовними змінами і в їх дипломатичній діяльності та оновленні її дипломатичного інструментарію. Характерною рисою цього періоду було існування постійних дипломатичних представництв у більшості держав. Утримання посольств на постійній основі вимагало достатнього фінансування, тому не всі тогочасні держави мали такі можливості. Але розуміння важливості існування постійних дипломатичних представництв спонукало відшукувати такі кошти. Напередодні Тридцятилітньої війни система постійного дипломатичного представництва стала загальноєвропейським явищем.

Робота послів мала традиційний характер. Зокрема, добу раннього Нового часу вони збирали необхідну і корисну для своєї країни інформацію та на систематичній основі (навіть, інколи двічі-тричі на день) надсилали до своєї столиці звіти про стан військ, події внутрішнього життя, оцінки та реакції на міжнародні події в Європі та світі, фінансову спроможність країни перебуванння, культурні події тощо. Уся ця інформація допомагала у військових баталіях та на дипломатичних раутах безпомилково обирати союзників чи противників, успішно використовувати слабкі місця чи вагомі важелі впливу своїх супротивників, вести правильно і обгрунтовано переговори між державами, позиціюнуватися в різних міждержавних чи міжнародних конфліктах і суперечках, оперативно корегувати свої зовнішньополітичні стратегії та реальні плани, а за обгрунтованої доцільності - і зовнішньополітичний курс держави тощо16.

Війни завершувалися договорами: і тут дипломати допомагали підписати мир на вигідних умовах чи інколи, навіть після поразки, відстояти імідж свого монарха чи знизити негативні наслідки від підписання невигідного договору.

У добу раннього Нового часу (XVI-XVIII ст.) дипломатія стає профе сійним полем діяльності і справжнім мистецтвом. У цей період формується дипломатичний церемоніал, етикет і основні аспекти протокольної практики, порядок прийому послів і обов'язковий перелік почестей, які мають надавати ся послам зарубіжних країн17.

Інституціоналізація нової дипломатії - постійної дипломатії, сприяла появі спеціальних трактатів і підручників для дипломатів. У них чітко фор мулювалися права і обов'язки посла, особливості його поведінки в країні перебування. Принцип посольської недоторканності став загальновизнаним принципом. Урочистий прийом означав повагу до держави, і навпаки - стри маний («холодний») прийом означав неприховане невдоволення її міжнарод ною політикою чи політико-дипломатичну зневагу. Досягненням цього істо ричного періоду стала інституціоналізація та розвиток міжнародного права. Цей процес розпочався в період Італійських війн (1494-1559) і завершився після закінчення Тридцятилітньої війни. Норми зовнішніх зносин уже чітко фіксували і обгрунтовували норми взаємовідносин між державами, давали визначення концептів «війна», «мир», «договір» і т. д. Дипломатичний корпус (Сотрі diplomatique) з'явився при кожному великому дворі та в кожній столи ці. Живучи за умов певної небезпеки, дипломати швидко виробили необхідні правила імунітету, взаємодії, екстериторіальності, складання вірчих грамот і прецеденту. У 1643-1648 рр., коли в Мюнстері та Останбрюку було скликано велику дипломатичну конференцію, щоб покласти край Тридцятилітній війні, уже зароджувалась «Європейська згода»18.

Тридцятилітня війна була яскравим проявом і віддзеркаленням тих між народно-політичних і політико-дипломатичних процесів, які характеризували Європу першої половини XVII ст. На початок XVII ст. взаємних образ і претен зій накопичилося так багато, що єдиним засобом розв'язання міжнародно-по літичних суперечок та розірвання конфліктогенного вузла протиріч здавалося є тільки війна... Перепетії Тридцятилітньої війни багаті на цікаві військові сюжети, дипломатичні раути, тривалий і оригінальний переговорний процес, політико-дипломатичне європейське життя і мирне улаштування тридцяти літнього конфлікту.

Інституціональний процес набуття дипломатією статусу постійної ди пломатії в добу раннього Модерного часу обумовив і появу численних дипло матичних дилем, які доводилося вирішувати дипломатам у нових міжнародно- політичних умовах під час і по завершенню Тридцятилітньої війни. Цей період налічує багато унікальних і цікавих сторінок в історії європейської дипломатії XVII ст. У фінальних військових подіях Франція відстояла свою політико-ди- пломатичну індивідуальність. Завдяки політичним і дипломатичним успіхам кардинала Мазаріні та військовим перемогам в баталіях Анрі де Тюренна і Луї де Конде, Франція відновила свої політико-дипломатичні позиції, особливі міжнародні позиції та гегемонію в Європі на найближче майбутнє.

Вестфальський мир став переломним моментом у зовнішній політиці ав стрійських Габсбургів. Її головним змістом в наступні 250 років стала експан сія на південний схід. Решта учасників Тридцятилітньої війни продовжували колишню зовнішньополітичну лінію і дипломатичну тактику. Швеція спробу вала добити Данію, поглинути Польщу і не допустити розширення російських володінь у Прибалтиці. Франція систематично опановувала територіями в Імперії, не перестаючи підривати і без того слабкий тут авторитет імператор ської влади. Швидке піднесення належало Бранденбургу, який у другій поло вині XVII ст. став небезпечним для своїх сусідів - Швеції і Польщі19.

Як було прийнято в ті часи, та й пізніше, варто було початися конфлік ту, як негайно зав'язувалися таємні або завуальовані (кулуарні) дипломатичні контакти: свої послуги відразу пропонували посередники. Урбан VIII вступив до сфери таємної дипломатії на самому ранньому етапі, виступаючи за необ хідність союзу всіх християн і новий хрестовий похід (турки в той момент об- лаштувалися поблизу венеціанських і австрійських земель). Колись Папа на віть використовував молодого Мазаріні в мирних місіях (Джуліо не вірив в їх успіх).

З 1641 р. Людовик XIII і імператор разом виношували ідею - вона так і не була втілена в життя в повному форматі - організації двох паралельних кон гресів у двох сусідніх містах Вестфалії. Відкриття конгресу, призначене на бе резень 1642 р. було перенесено на квітень, а потім на грудень 1644 р.: 4 грудня меса і пишна процесія ознаменували відкриття переговорів. До речі, початок роботи довелося затримати: французи хотіли дочекатися представників кня зів і вільних міст Німеччини, найчастіше тісно пов'язаних з королівством20.

По суті, конгрес працював досить повільно, тому що всі європейські пробле ми (за винятком англійських) підлягали обговоренню і - головне - кожен учасник стежив за змінами військової ситуації на різних фронтах, що впливали на пере говори і на подальше прийняття важких політико-дипломатичних рішень21.

Мирний конгрес проходив у німецькій Вестфалії і сумарно охоплює в цілому майже сім років. Саме підписаний у 1648 р. мирний договір - Вестфальський мир - підвів підсумки Тридцятилітньої війни і закріпив нове співвідношення політико-дипломатичних сил в Європі22.

Вивчаючи Вестфальський мир і Тридцятилітню війну в Європі слід пам'ятати і про інші політико-дипломатичні події, які відбувалися в той час - Англійська революція під проводом Кромвеля і Українська під проводом Богдана Хмельницького. Тісне переплетіння і взаємозв'язок політичних подій, що відбувалися в Західній і Східній Європі наприкінці Тридцятилітньої війни, найактивніше проявилися під час підготовки і підписання Вестфальського миру 1648 р. і в підсумковому форматі самої війни, яка фактично продовжи лась до 1653 р.23

Вступ католицької Франції в Тридцятилітню війну на боці антигабсбурзь- ких сил поклав край її релігійній спрямованості. А франко-шведський альянс привів війну багато в чому до суто політичного фіналу, підсумком якого і став Вестфальський мир. Матеріали Оснабрюцького та Мюнстерського договорів да ють найбільш чітке уявлення про ключові події європейської історії першої по ловини XVII ст., а також про процес становлення сучасного міжнародного права.

24 жовтня 1648 р. в німецькому Оснабрюці був остаточно підписаний Вестфальський мир, який припинив Тридцятилітню війну24. У 1648 р. важливі віхи європейської історії були розставлені в Мюнстері (де велися переговори з католицькою стороною) і Оснабрюці (де велися переговори з протестантською стороною). Насправді, дипломати як зазвичай «приправили блюдо» дріжджами майбутніх сварок, в які доведеться вплутатися Людовику XIV. Отже, багато рис середньовічного світогляду, неточність, схильність до складнощів і суперечностей, правова витонченість, зовнішня незлобивість були живі ще в середині XVII ст. і не збиралися зникати із дипломатичних практик.

Водночас, за підсумками Тридцятилітньої війни вперше європейські дер жави розглядали континент як єдине ціле і були готові нести за нього спільну відповідальність25.

Гарантами Вестфальського миру стали Швеція і Франція. Жодна стаття Вестфальського миру не могла бути змінена без їх згоди. Для німців, які проживали в більш ніж 300 дрібних і дуже дрібних князівствах, це означало, що якби вони надумали об'єднатися в єдину державу, то для цього їм треба було б схвалення Швеції та Франції. Постанови Вестфальського миру стосувалися територіальних змін, релігійних відносин, політичного устрою імперії.

Сучасні історики розглядають Вестфальський мир як подію, яка заклала основи сучасного світового порядку - поділу світу на національні держави і появу пов'язаних з цим принципів міжнародного права. У деякому розумін ні саме Вестфальський мир заклав основи сучасної Європи, більша частина якої входила в ті часи до сфери впливу Священної Римської Імперії. Цей мир фактично зрівняв у правах реформоване християнство (різні протестантські церкви) з римо-католицьким християнством. На міжнародному рівні був ви знаний принцип - чия держава того й віра. Окрім того, у міжнародній політиці з'явилось поняття - Вестфальська система, яка забезпечувала суверенітет дер жави на своїй території.

Що ж являв собою «європейський політико-дипломатичний пейзаж піс ля битви» - Вестфальський мир у XVII ст.? Німецький історик Хайнц Духхардт визначає його як «європейський мир». Тридцятилітня війна та інституціоналі- зована Вестфальська система міжнародних відносин - це унікальне для свого часу політико-дипломатичне явище, за підсумками якого були випрацьовані принципи міждержавного діалогу, використання інститутів офіційної но вої постійної дипломатії та неформальної (кулуарної) дипломатії, елементів і основ норм дипломатичного протоколу, етикету й церемоніалу, які лягли в основу дипломатичної практики у всьому світі, а не лише в Європі.

Вестфальський мирний трактат маємо усі підстави вважати тогочасним і сучасним кодексом практичної дипломатії. Дипломатичні раути і баталії Тридцятилітньої війни знайшли своє логічна інституціональне завершення у Вестфальському мирному договорі, який став фактично кодексом сучасної ди пломатії. Вестфальська система підтвердила свій статус як інституція, зі стій ким і ефективним дієвим міжнародним механізмом. Можна констатувати, що вона успішно діяла протягом усього періоду XVII-XVIII ст., хоча й поступово йшла до свого занепаду й була замінена новою архітектурою міжнародних від носин вже лише після Віденського конгресу (1814-1815). Свою захисну інсти- туціональну функцію Вестфальська система міжнародних відносин цілком ви правдала: коли не має можливості уникнути місцевих і локальних конфліктів, можливо й необхідно перешкоджати їм вилитися у загальну війну.

Модель Вестфальського компромісу (тобто не його конкретний зміст як миру між католиками і протестантами, а його певну формальну структуру, спроможну бути застосованою до конфліктів інших сил) втілила в собі проти річчя між технічними та етичними аспектами, утримуючи їх в деякій єдності й породжуючи нову динаміку західної цивілізації. Починаючи з Вестфальського миру 1648 р. режим суверенітету замінив усі інші форми політичної організа ції на міжнародному рівні. Вестфальською системою міжнародних відносин були закладені основні принципи сучасної світової політики ХХ-ХХІ ст. Поява національних держав - найважливіша ознака, яка ознаменувала початок Нового часу, з приходом якого світ вступив на шлях індустріального розвитку.

Цілком заслуговує на подальші дослідження поставлене питання про політи ко-дипломатичний вплив інституціональної історії, традицій та практичного досві ду постійної дипломатії від доби Середньовіччя і раннього Нового часу до сього дення: через призму сучасності до історичних витоків інституціональної та конгру ентної дипломатичної історії Європи. Перспективи подальших досліджень у цьому напрямі нададуть можливість створити цілісну системну картину політико-дипло- матичного світу і національних особливостей політико-дипломатичних систем Європи доби Середньовіччя та раннього Нового часу, як інституціонального клас теру міждержавних відносин, як інституціонального кластеру політики, диплома тії, філософії, релігії та культури тогочасної та сучасної європейської цивілізації.

Примітки

1. Кризис и трагедия континента. Тридцатилетняя война (1618-1648) в событиях и коллективной памяти Европы / науч. ред. и сост. Ю. Е. Ивонин и Л. И. Ивонина. Москва: Транс-Лит, 2015. 564 с.

2. Black J. A History of Diplomacy. Reaktion Books, 2010. 312 p.

3. Киссинджер Г. Дипломатия. Москва, 1997. С. 47.

4. Ціватий В. Г. Європейська зовнішня політика доби раннього Нового і Нового часу: проблеми інституціоналізації (теоретико-методологічний аспект) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Київ: «ДЕМІД», 2000. Вип. 4. С. 268-274.

5. Дмитрієв А. І. Вестфальський мир 1648 року і сучасне міжнародне право: моно граф. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. 426 с.

6. Беляев М. П. Французская и имперская дипломатия в поисках мира: Из истории Вестфальского мирного конгресса. Москва, 2000. 111 с.

7. Jarrett Mark. ^e Congress of Vienna and its Legacy. War and Great Power Diplomacy After Napoleon / Mark Jarrett. London/New York, I.B. Tauris, 2013. 522 p.

8. Lentz 'ttierry. Le congrиs de Vienne. Une refondation de l'Europe, 1814-1815. Paris, 2013. 400 p.

9. Correspondance inedite du Grand Conde // Louis Joseph de Bourbon Conde (prince de), Charles Louis de Sevelinges. Mйmoires pour servir а l'Histoire de la Maison Condй / Par L.-G. Michaud. T. I. P., 1820.

10. История Европы. От средневековья к новому времени. Москва: Наука, 1993. Т. 3.

11. Вестфальський мир 1648 року і організація міжнародного правопорядку // Гернот Білер, Анатолій Дмитрієв. Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). Київ: Ін Юре, 1998. С. 11-78.

12. Прокопьев А. Ю. Тридцатилетняя война в современной немецкой истори ографии // Альманах «Университетский историк». Санкт-Петербург.: Изд-во Санкт- Петербург. ун-та, 2002. Вып. 1.

13. Pages G. La guerre de Trente ans. 1618-1648. Paris, 1939.

14. Arndt Johannes. Der DreiЯigjдhrige Krieg 1618-1648. Stuttgart: Reclam, 2009.

15. Ціватий В. Г. Віденський конгрес 1814-1815 рр.: інституціональний вердикт євро пейського політико-дипломатичного та суспільно-історичного розвитку // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. Вип. 25: Міжвідомч. зб. наук. пр. / відп. ред. С.В. Віднянський. Київ: Ін-т історії України НАН України, 2016. С. 229-246.

16. Bonney R. ^e thirty Years' War 1618-1648. Osprey, 2002. 96 p.

17. Barbiche B. Les institutions de la monarchie franзaise а l'йpoque moderne. XVI-e - XVIII-e siиcle. - Paris: Presses Universitaires de France, 2012. 369 р.

18. Dickmann F. Der Westfalishe Frieden. Munster, 1965.

19. Henri d'Orlйans, Duc d'Aumale. Histoire des princes de Condй pendant les XVI et XVII siиcle. Vol. 5. Paris, 1889.

20. Lettres du cardinal Masarin pendant son ministere / Par M. A. Cheruel et G. Avenel. T. III.P., 1877.

21. Alcalв-Zamora J. Espana, Flandes y el mar del Norte (1618-1639): La ultima ofensiva europea de los Austrias madrilenos. Barcelona, 1975.

22. Benecke G. Germany in the Thirty Years War. Munster, 1978.

23. Чухліб Т. Магнат, Козак і Гайдамака. Боротьба за владу Русі - України з короною польською (1569-1769 рр.). Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2018. 256 с.

24. Мабли Г. Б. де. Принципы переговоров: пер. с фр., примеч. и указ. Л. А. Сифуровой. Москва: Научная книга (НК), 2014. 295 с.

25. Кальер Франсуа де. Каким образом договариваться с государями: Рус. пер. 1757 г. Репр. воспроизведение изд., выпущ. в Санкт-Петербурге в 1772 г., с прил. Москва: МИА, 2001. 290 с.

Размещено на Allbest.ru