"Посли до інших народів": критерії вибору кандидатур за даними візантійських писемних джерел V-ХШ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Посли до інших народів»: критерії вибору кандидатур за даними візантійських писемних джерел V--ХШ ст.

Олена Брайчевська, кандидатка історичних наук, доцентка, кафедри міжнародних відносин та міжнародного права, Київський університет ім. Б. Грінченка

Анотація

Мета студії полягає у вивченні практики освітньої, комунікативної та адміністративно-управлінської підготовки візантійської політичної еліти - імператорських послів за даними історико-літературних творів та епістолярною спадщиною. Методологічну основу складає принцип історизму, який спирається на дослідницьку стратегію історії життя від першої особи. Наукова новизна. Уперше в українській історіографії досліджуються критерії вибору, процедура призначення, підготовка імператорських послів та інших учасників посольства до виконання дипломатичних доручень, рівень їх освіти, особисті риси, протокольні вимоги до поведінки, ризики й небезпеки діяльності.

Висновки. Головним критерієм при визначенні кандидатури імператорського посла була довіра з боку імператора та доволі вузького кола його радників до особи, якій доручалося очолити дипломатичну місію. Посол був безпосереднім представником монарха, тож мав відповідати певним соціальним, освітнім, управлінським, репутаційним критеріям. Послами призначали високопоставлених сановників, представників константинопольської знаті, воєначальників. Велике значення при виборі кандидатури мала освіта, знання історії, філософії, юриспруденції, володіння ораторським мистецтвом, уміння переконувати й вести перемовини. Цінувалися також природний розум, статечність, розважливість, мудрість. Крім того, імператорські посли повинні були мати бездоганну репутацію, а також адміністративний або військовий досвід.

Ключові слова: Візантійська імперія, дипломатія, імператорські посли, посольські місії, дипломатична практика, переговори.

Abstract

“Ambassadors to Other Nations”: Criteria for Selecting Candidates According to Byzantine Written Sources of the Fifth -- Thirteenth Centuries

Olena Braichevska, Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent, Docent at Department of International Relations and International Law, B. Hrinchenko Kyiv University

The purpose of the study is to show up the practice of educational, communicative and administrative training of the Byzantine political elite - the imperial ambassadors according to their historical and literary works and epistolary heritage. The methodological basis of the study constitutes the principle of historicism, which is based on the research strategy of the life stories from the first person. Scientific novelty. For the first time in Ukrainian historiography the criteria for selecting an imperial ambassador, the procedure for his appointment, the preparation of the ambassador and the other embassy staff for the diplomatic missions, their level of education, personal qualities, protocol requirements for the ambassador's behaviour, risks and dangers of diplomatic activities are studied.

Conclusions. The main criterion for the appointment of the imperial ambassador in the Byzantine Empire was the trust of the emperor and a narrow circle of his advisers to the person who was entrusted to head the diplomatic mission. The ambassador was a direct representative of the byzantine emperor and had to meet certain social, educational, presentative and managerial criteria. Ambassadors were appointed not simply from the high-ranking officials, representatives of the Constantinople nobility and military leaders. Of great importance in choosing the candidacy of ambassador was his education level: knowledge of history, philosophy, law, public speaking, the ability to persuade and negotiate, knowledge of protocol rules of diplomatic conduct. The natural intelligence, sedateness, prudence and wisdom were also valued. In addition, the imperial ambassadors had to have an excellent reputation, experience in administrative or military management.

Keywords: Byzantine Empire, diplomacy, imperial ambassadors, ambassadorial missions, diplomatic practice, negotiations.

Дипломатичним акціям Візантійської імперії, спрямованим на утвердження її політичного й економічного впливу на сусідні держави, народи, захист власних кордонів, присвячено величезний масив публікацій. Водночас діяльність послів, перекладачів, інших членів посольських місій, які були безпосередніми виконавцями дипломатичних доручень, здійснювали відповідну комунікацію як із союзниками, так і ворогами імперії в різні періоди її існування, не набула належного висвітлення в науковому дискурсі, зокрема й українському. Окремі аспекти цієї проблематики досліджували К. Нечаєва, О. Бекер, Н. Дрокур, А. Пікін, В. Кузовков Нечаева Е.Н. Участие врачей в позднеантичной дипломатии // Жебелевские чтения-3. - Санкт-Петербург, 2001. - C.194-200; Nechaeva E. Les activites secretes des ambassadeurs dans l'antiquite tardive // Ambassadeurs et ambassades au coeur des relations diplomatiques: Rome, Occident Medieval, Byzance (Ville s. avant J.C. - Xlle s. apres J.C.) / Eds. A.Becker, N.Drocourt. - Metz, 2012. - P.183-202; Becker A. Les relations diplomatiques romano-barbares en Occident au Ve siecle: acteurs, fonctions, modalites. - Paris, 2013; Drocourt N. Introduction // La figure de l'ambassadeur entre mondes eloignes: Ambassadeurs, envoyes officiels et representations diplomatiques entre Orient islamique, Occident latin et Orient chretien (Xie au XVIe siecle). - Rennes, 2015. - P.9-16; Idem. Au nez et a la barbe de l'ambassadeur: Cheveux, poils et pilosite dans les contacts diplomatiques entre Byzance et l'Occident (Vie - Xiie s.) / Ed. E.Juhasz // Byzanz und das Abendland. IV, Studia Byzantino-Occidentalia (Antiquitas, Byzantium, renascentia XXi). - Budapest, 2016. - P.107-134; Idem. Byzantine Diplomacy // Encyclopedia of Diplomacy / Ed. G.Martel. - Vol.i. - Chichester, West Sussex, 2018. - P.247-263; Пикин А.В. Социальный статус кандидатов для посольской миссии Восточной империи в 430-470-х гг. (на материале Приска Панийского) // Вестник Ивановского государственного университета: Серия «Гуманитарные науки». - Вып.4(15). - Иваново, 2015. - С.20-28; Кузовков В. Дипломатія Східної Римської імперії кінця ГУ - початку VІ ст. у працях ранніх візантійських істориків // Емінак. - Вип.1/2. - Миколаїв, 2015. - С.45-49; Його ж. Візантійська дипломатія у творах Константина VII Багрянородного // Науковий вісник Миколаївського національного університету ім. В.О.Сухомлинського: Серія «Історичні науки». - Вип.1. - Миколаїв, 2019. - С.57-62.. Незважаючи на певний поступ у вивченні зазначених питань, критерії вибору очільників та учасників місій, їх підготовка, труднощі, виклики, ризики, небезпеки посольської справи, особливості дипломатичної комунікації в різні періоди існування Візантійській імперії потребують більш детального розгляду.

Згадки про посольства, описи переговорів, імена послів, їх характеристики, дипломатичні успіхи та невдачі неодноразово зустрічаються у візантійських писемних джерелах. Особливий інтерес серед них становлять історико-літературні та епістолярні твори, авторами яких були самі посли або ж інші учасники місій.

Пріск Панійський (між 410-420 - після 472 рр.), Петро Патрикій (бл. 500565 рр.) та Ноннос (дати народження і смерті невідомі) були послами Візантії в VVI ст., коли спостерігався сплеск її дипломатичної активності, спрямованої на відновлення колишніх кордонів Римської імперії. Першочерговими завданнями дипломатії тоді стало протистояння гунам на Дунаї та забезпечення нейтралітету Остготського королівства під час війни з вандалами в Північній Африці. Після розгрому остґотів і захоплення південно-східної частини володінь вестґотів на Піренеях візантійська дипломатія вела складні переговори з персами, метою котрих було припинення їх постійних вторгнень та посилення власного впливу на кочові арабські племена в долинах р. Євфрат, на державні утворення Кавказу. Інтенсивні дипломатичні контакти з народами Аравійського півострова й Ефіопією спрямовувалися на встановлення союзницьких відносин та послаблення перського впливу у цьому реґіоні.

Найбільш відомим візантійським дипломатом у цей період був «софіст і ритор» Пріск Панійський Удальцова З.В. Мировоззрение византийского историка V в. Приска Панийского // Византийский временник. - Т.33. - Москва, 1972. - С.48.. Народився він у фракійському місті Паніоні, у заможній родині провінційних аристократів Там же.. Здобув добру філософську й риторську освіту, що дало змогу обійняти посаду при імператорському дворі. Згодом став радником і секретарем високопоставленого сановника Максиміна. Дипломатична діяльність Пріска розпочалася 448 р., коли у складі відправленого візантійським імператором Феодосієм ІІ посольства, яке очолював його патрон Максимін, він відвідав ставку гунського вождя Аттіли. Брав безпосередню участь у переговорах із «батогом Божим» та в усіх протокольних заходах, якими вони супроводжувалися. Двома роками пізніше у складі візантійського посольства Пріск перебував у Римі, де вів переговори з Хільдеріком І, сином франкського короля Меровея, намагаючись схилити його до союзу з Візантією. Згодом, знову в почті посла Максиміна, відвідав Сирію та Єгипет, беручи участь у перемовинах з арабськими й нубійськими кочовиками. Від 456 р. Пріск перебував у Константинополі, на службі в Євфимія, магістра оффіцій часів правління наступника Феодосія ІІ - імператора Маркіана Дестунис С. Сказания Приска Панийского / Пер. С.Дестуниса, вступ. ст., комм. Г.Дестуниса // Учёные записки второго отделения Имп. академии наук. - Кн.7, вып.1. - Санкт-Петербург, 1860. - С.1-4..

Дипломатична діяльність Пріска знайшла відображення в його історичному творі «Візантійська історія й діяння Аттіли», в основу якого лягли власні враження і спостереження, занотовані під час подорожі та перебування у ставці вождя гунів. Фрагменти цієї праці збереглись у збірці ексцерптів «Про посольства» Константина Багрянородного та у вигляді окремих уривків у творах інших авторів Удальцова З.В. Мировоззрение византийского историка... - С.50.. За свідченнями Пріска, рішення про встановлення дипломатичних контактів, відправлення посольських місій і вибір людей, котрі мали їх очолювати, ухвалював безпосередньо імператор за участі високопоставлених і наближених осіб.

Описуючи підготовку посольства до Аттіли, в якому він сам брав участь, Пріск зазначив, що рішення про це васи- левс прийняв не одноосібно, а разом із сановником Хрисафієм та магістром оффіцій Мартилієм. За словами автора, участь магістра оффіцій, коли йшлося про підготовку посольства, була обов'язковою Див.: Дестунис С. Сказания Приска Панийского. - С.30-33.. Очолити місію доручили придворному Максиміну, який запропонував Пріску, уже відомому на той час у Константинополі ритору та софісту, стати його радником і секретарем. Офіційні завдання, про які повідомляли послам, не завжди збігалися з таємними, що ставилися перед іншими учасниками місії. Так, озвученим дорученням посольства Максиміна до гунів були переговори з Аттілою, а негласним, за пропозицією євнуха Хрисафія, - убивство гунського вождя Там же. - С.31-32.. Про це секретне завдання ані посол, ані його секретар і радник попереджені не були. Коли ж про потаємні наміри візантійців дізнався Аттіла, Максиміну та Пріску довелося докласти значних зусиль і майстерності, щоб не просто зберегти власні життя, а й урегулювати ситуацію, продовжити перемовини Там же. - С.38-43..

Дипломатичний досвід описав у своїх історичних працях і Петро Патрикій. Він був вихідцем із заможної провінційної родини, здобув юридичну освіту в Константинополі, мав там відповідну практику. Сучасник Петра Іоанн Лід, знайомий із ним особисто, характеризував того як неперевершеного знавця законів, успішного захисника своїх клієнтів у судах Дестунис С. Византийские историки Дексипп, Эвнапий, Олимпиодор, Малх, Пётр Патрикий, Менандр, Кандид, Ноннос и Феофан Византиец / Пер. с гр. С.Дестуниса. - Санкт-Петербург, 1860. - С.290.. На відомого у столиці юриста звернула увагу імператриця Феодора, котра й переконала імператора Юстиніана І призначити його в 534 р. послом до остготської королеви-вдови Аламасунти, а 535 р. - до її наступника Теодага Кесарийский Прокопий. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история / Пер., вступ. ст., комм. А.А. Чекаловой. - Москва, 1993. - С.280-283.. Після повернення з Італії, де, попри статус дипломата, йому довелося кілька років провести у в'язниці, Петра призначили магістром оффіцій. У 550 р., уже маючи титул патрикія, він очолював посольство до перського шаха Хосрова І, а в 551-553 рр. - до папи Вігілія. У 561 р. за дорученням василевса він знову вів переговори з Хосровом та уклав мирний договір, що поклав кінець війні між Візантією й Персією на Кавказі Удальцова З.В. Дипломатия ранней Византии в изображении современников // Культура Византии. - Т.1. - Москва, 1989. - С.280-283..

Петро Патрикій став автором кількох історичних праць, які також збереглися лише у вигляді фрагментів. У них він виклав свої роздуми щодо війни та миру, обов'язків посла, детально описав процедуру укладення мирних договорів, проведення переговорів, їх зміст. Він був одним із перших візантійських авторів, який описав історію посади магістра оффіцій (обіймав її впродовж 26 років) і придворні церемонії. Уривки його праці «Про цивільний устрій», де йдеться про палацовий церемоніал, згодом були включені до збірки Константина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору» Дестунис С. Византийские историки... - С.288.. Дипломатичну діяльність та історичні праці Петра Патрикія високо оцінювали його сучасники. Так, описи посольських місій і звіти про переговори з перськими послами й шахом Хосровом І використовував Менандр Протектор при написанні своєї «Історії». Саме завдяки цьому фраҐменти творів Петра Патрикія дійшли до нашого часу. За словами Менандра, у Петра можна прочитати, про що та як говорили повірені двох держав Див.: Там же. - С.355..

Дипломатичні таланти, успіхи й невдачі, особисті риси Петра Патрикія неодноразово згадувалися у працях інших візантійських авторів. Його називали ритором, істориком, знаменитим ученим, блискучим знавцем законів, вихованим на філософії перемагати словами. Сучасники захоплювалися освіченістю, ерудицією, постійним потягом до знань, природним розумом, лагідністю, умінням вести переговори й переконувати інших, нездоланністю у красномовстві, здатністю пом'якшувати «варварські непохитні та пихаті уми» Там же. - С.291.. Обіймаючи посаду магістра оффіцій, який опікувався дорогами, збройними майстернями, прийманням іноземних посольств, Петро Патрикій зарекомендував себе сановником, котрий дбав про велич держави й неухильно дотримувався її законів Там же. - С.290.. Подані в писемних джерелах його дипломатичні та управлінські риси дуже нагадують вимоги до візантійських послів, відомі з ексцерп- тів Константина Багрянородного. Так, посланець повинен дотримуватися певних етикетних норм: бути якомога приємнішим у спілкуванні, великодушним, благодійником, уміти хвалити як своє, так і чуже, не принижувати чужого. Від посла вимагалося вести справи розсудливо, стежити за зміною обставин, а не бездумно виконувати те, що йому наказано (якщо тільки не було розпорядження зробити щось за всяку ціну). Візантійські посли мали бути благочестивими, вільними від звинувачення у злочині та від публічного засудження, розумні від природи, віддані державі, готові жертвувати заради неї Там же. - С.Х-ХІІІ.. Такі вимоги і правила поведінки імператорських дипломатів, наведені Константином Багрянородним, сформувалися, вочевидь, уже в V-VII ст. У Х ст. це вже були усталені норми, включені в довідник «Про посольство», над укладанням якого працював василевс.

Опис власної місії залишив також Ноннос, посол Юстиніана І до Аравії та Ефіопії. Він з'явився на світ у родині сирійських вихідців, котрі мешкали в Константинополі. Представники трьох поколінь його сім'ї, знаючи східні мови, виконували дипломатичні доручення імператорів Анастасія, Юстина І, Юстиніана І, п'ять разів упродовж 502-530 рр. очолюючи візантійські посольства до Аравії й Ефіопії Bowersock G.W. (Glen Warren). Nonnosus and Byzantine diplomacy in Arabia // Rivista storica italiana. - Vol.124. - №1. - 2012. - P.282-290.. Дипломатична діяльність діда та батька Нонноса була спрямована на посилення впливу імперії на арабські племена південного заходу, центру Аравійського півострова. Ноннос продовжив родинну справу, був послом до хім'яритів, до південноаравійських володарів, їздив в Аксумське царство. Метою очолюваних ним місій було схилити їх до союзу з Візантією та заручитися підтримкою у протистоянні з персами в Аравії. У своєму звіті Ноннос описав прийом у неґуса Аксума Удальцова З.В. Дипломатия ранней Византии... - С.383., незвичний спосіб життя народів, які траплялися на шляху дипломата, місцевий клімат, природу, труднощі й небезпеки та ін. Дестунис С. Византийские историки. - С.483-487.

Чималий внесок у висвітлення історії дипломатичної практики ІХ - початку ХІ ст. зробили Лев Хіросфакт (бл. 840 - після 913 рр.) і Никифор Уран (бл. 950 - бл. 1010 рр.). Обидва були послами в період розквіту імперії, коли Візантія зайняла своє чітко визначене місце між двома світами - Сходом і Заходом Острогорський Г. Історія Візантії. - Л., 2002. - С.205.. Залежно від зовнішньополітичних інтересів дипломатія служила різним цілям. У часи територіальної експансії Константинополя головним завданням було замирення аґресивних сусідів і недопущення їхніх вторгнень у володіння василевса, натомість за політичної й воєнної стабільності - розширення впливу на прилеглі території, зокрема на Кавказі, Балканах, у Північному Причорномор'ї. Основну загрозу для Візантії у цей період становили її східні сусіди (перси, араби), а на півночі - слов'янські держави Балканського півострова. Імперія намагалася протидіяти як силою, так і дипломатичними засобами.

Джерелом відомостей про дипломатичну кар'єру вихідця із заможної та знаної пелопоннеської родини, учня Лева Математика, автора анакреонтичних віршів, епіграм, гімнографічних творів, родича четвертої дружини імператора Лева VI Зої Карбонопсини Лева Хіросфакта стала його епістолярна спадщина Хиросфакт Лев. Сочинения / Пер. с гр., комм., вступ. ст. Т.А.Сениной. - Санкт-Петербург, 2017. - С.6.. Збереглися 14 послань із листування з болгарським царем Симеоном, 6 - адресованих імператорові та ін. Там же. - С.202-238. Свого часу він був високопоставленим сановником при дворі Василія І - мав титул містика й відповідав за палацову кореспонденцію та оформлення грамот. У роки правління Лева VI Хіросфакт отримав титул патрикія, виконував обов'язки судді, а згодом - дипломатичні доручення василевса Там же. - С.7-8.. Тричі був послом до болгарського володаря Симеона, до патріархів Александры, Антіохії та Єрусалима, кілька разів очолював місії в Баґдад, де вів переговори з халіфом аль-Муктафі.

Дипломатична діяльність Лева Хіросфакта була пов'язана переважно з вирішенням питань повернення візантійських полонеників, захоплених у ході війн із болгарами та нападу арабів на Фессалоніки 904 р. Острогорський Г Історія Візантії. - С.233. Під час посольських місій до Болгарії він двічі побував у в'язниці, куди його кинув цар Симеон (не вислухавши й не зваживши на статус посла). Утім навіть з ув'язнення за допомогою листування він вів переговори з болгарським володарем про обмін бранців. Результатом посольських місій Хіросфакта до Болгарії стало підписання мирного договору, повернення у Візантію кількох тисяч полонених, передача під контроль імперії 30 фортець в області Діррахій з «усіма багатствами та їхніми жителями» Хиросфакт Лев. Сочинения. - С.226.. Йому також удалося переконати царя Симеона не захоплювати розорені арабами в 904 р. Фессалоніки в обмін на низку поступок із боку Константинополя.

Лев Хіросфакт підписав мир із халіфом аль-Муктафі. Він домовився про повернення додому захоплених під час розграбування Фессалонік візантійців, привів у Константинополь для подальших перемовин послів від баґдадського володаря, забезпечив виплату данини правителями двох прикордонних областей, уклав вигідні для Візантії угоди з напівнезалежними від Аббасидського халіфату емірами Мелітини й Тарсу. Результати посольської місії Лева Хіросфакта на Сході високо оцінив імператор, про що у своєму листі до дипломата повідомляв придворний Генесій, називаючи його найвидатнішим переговорником Там же. - С.211.. Однак після повернення у столицю Хіросфакт став жертвою наклепу, потрапив у немилість до Лева VI, відтак його кар'єра скінчилася.

Дипломатичні доручення виконував і воєначальник та придворний письменник Никифор Уран. Він був вихідцем із константинопольського аристократичного роду, представники якого неодноразово згадувалися в писемних джерелах початку Х ст., зокрема у «Книзі церемоній» Константина Багрянородного Мохов А.С. «Хозяин Востока» магистр Никифор Уран // Уральский исторический вестник. - Вып.3(32). - Екатеринбург, 2011. - С.42.. Свою політичну кар'єру розпочав в імператорській канцелярії, де отримав титул магістра, а згодом став особистим секретарем Василія ІІ. У 980-981 та 982-983 рр. Никифор очолював візантійське посольство до правителя Ірану, Іраку й ал-Джезіру Адуда ал-Даули. Він мав виконати (навіть шляхом підкупу) доручення імператора та повернути в Константинополь бунтівного полководця Варду Скліра, котрий після поразки втік до Багдада, де перебував у почесному полоні Розен В.Р. Император Василий Болгаробойца: Извлечения из летописи Яхьи Антиохийского. - Санкт-Петербург, 1883. - С.12-13.. Під час чергових переговорів Никифора Урана звинуватили у спробі отруїти Варду Скліра, адже домовитися про його видачу не вдавалося. Адуд ал-Даула кинув посла у в'язницю Там же. - C.14.. Лише за кілька років по смерті халіфа Никифора звільнили, тож він із великими труднощами зміг повернутися додому.

До авторів історичних праць, де є згадки про їхню дипломатичну діяльність, належав і Георгій Акрополіт (1217 - кінець 1282/початок 1283 рр.). У часи існування Нікейської імперії та після відвоювання 1261 р. Константинополя він неодноразово виконував дипломатичні доручення Феодора ІІ Ласкаріса й Михаїла VIII Палеолога. За власними свідченнями, походив він із константинопольського аристократичного роду Акрополит Георгий. История / Пер., вступ. ст., комм. и прил. П.И. Жаворонкова; отв. ред. Г.Г. Литаврин. - Санкт- Петербург, 2005. - C.16-17.. У і6-річному віці закінчив курс граматики, після чого батьки відправили його до двору Іоанна ІІІ Дуки Ватаца. За розпорядженням василевса впродовж трьох років вивчав риторику в популярного серед візантійської знаті Феодора Екзаптерига. Згодом студіював філософію в Никифора Влемміда, надихаючись напутнім словом володаря про те, що найзнаменитіші серед усіх людей - імператор і філософ Там же. - C.68-69.. Цікавився також природничими науками, медициною. Після завершення навчання був призначений учителем логіки та філософії до спадкоємця престолу - майбутнього імператора Феодора ІІ Ласкаріса.

Дипломатична кар'єра Георгія Акрополіта розпочалася 1252 р., коли він очолив посольство до епірського деспота Михаїла II Ангела, яке увінчалося підписанням вигідного для Нікейської імперії мирного договору. У 1256 р. брав участь в укладенні миру з II Болгарським царством. Згодом, побоюючись, що домовленості можуть бути не виконані, Феодор ІІ Ласкаріс звинуватив Акрополіта в недбалості та відсутності дипломатичних здібностей. Тож ані освіта, ані широкі знання, ані приязні стосунки з імператором, якого він у дитинстві навчав логіки й філософії, не врятували посла від високого гніву та ганебного покарання - публічного побиття палицями, після чого він довго хворів Там же. - C.109-111.. Вершиною дипломатичної кар'єри Георгія Акрополіта стало очолюване ним 1274 р. посольство до Ліона на XIV Вселенський собор, де він представляв Михаїла VIII Палеолога під час підписання унії між Західною і Східною церквами Там же. - C.17..

Писемні свідчення Пріска Панійського, Петра Патрикія, Нонноса, Лева Хіросфакта, Никифора Урана, Георгія Акрополіта дозволяють зробити висновок, що посол у Візантійській імперії в усі періоди її існування був основною фіґурою в дипломатичній комунікації як із союзниками, так і ворогами. Головним критерієм вибору кандидатури виступала довіра імператора до того, кому доручалося очолити місію. Рішення про встановлення дипломатичних контактів, відправлення посольств та вибір послів володар ухвалював як самостійно, так і за участі високопоставлених або наближених сановників. Дипломатичні доручення василевса вважалися великою честю, від якої не прийнято відмовлятися, навіть попри те, що нерідко місії були пов'язані з небезпеками й ризиками для життя.

У системі візантійського державного управління не було постійного штату послів і спеціальної структури, яка опікувалася б належною підготовкою таких людей. Функції посла доручали виконувати поважним та освіченим достойникам, представникам константинопольської знаті, воєначальникам. «Посли до інших народів» у різні періоди існування імперії відзначалися знанням риторики, історії, філософії, юриспруденції, володіли ораторським мистецтвом, умінням переконувати й вести переговорний процес. Дехто з них був відомий своїми літературними, науковими творами. Перед відправленням місій їх очільників перевіряли на здатність виконувати поставлені завдання. Посол як представник імператора повинен був мати бездоганну репутацію, досвід адміністративного управління або командування військами. Зазвичай це були особи, здатні вирішувати поставлені перед ними складні завдання, що й забезпечувало дипломатичні успіхи Візантійської імперії впродовж усього періоду її існування.

імператорський посол дипломатичний візантійський

References

1. Akropolit Georgij. (2013) Istoriia (Transl. P.I.Zhavoronkov). Sankt-Peterburg: Aletejya. [in Russian].

2. Becker A. (2013). Les relations diplomatiques romano-barbares en Occident au Ve siecle: acteurs, fonctions, modalites. Paris: De Boccard. [in French].

3. Bowersock G. (Glen Warren). (2012). Nonnosus and Byzantine diplomacy in Arabia. Rivista storica italiana, 124,1, 282-290.

4. Drocourt N. (2015). Introduction. La figure de l 'ambassadeur entre mondes eloignes: Ambassadeurs, envoyes officiels et representations diplomatiques entre Orient islamique, Occident latin et Orient chretien (XIe au XVIe siecle), 9-16. Rennes: Presses universitaires de Rennes. [in French].

5. Drocourt N. (2016). Au nez et a la barbe de l ambassadeur: Cheveux, poils et pilosite dans les contacts diplomatiques entre Byzance et l'Occident (Vie - XIIe). Byzanz und das Abendland. IV Studia Byzantino-Occidentalia (Antiquitas, Byzantium, renascentia XXI), 107-134. Budapest. [in French].

6. Drocourt N. (2018). Byzantine Diplomacy. The Encyclopaedia of Diplomacy, 1, 247-263. Chichester, West Sussex: Wiley Blackwell.

7. Kesarijskij Prokopij. (1993). Vojna s persami. Vojna s vandalami. Tajnaya istoriya (Transl., introd., romm. A.A. Chekalova). Moskva: Nauka. [in Russian].

8. Khirosfakt Lev. (2017). Sochineniya (Transl. T. Senina). Sankt-Peterburg: Aletejya. [in Russian].

9. Kuzovkov V. (2015). Dyplomatiia Skhidnoi Rymskoi imperii kintsia IV - pochatku VI st. u pratsiakh rannikh vizantiiskykh isto- rykiv. Eminak, 1-2, 45-49. [in Ukrainian].

10. Kuzovkov V. (2019). Vizantiiska dyplomatiia u tvorakh Konstantyna VII Bahrianorodnoho. Naukovyi visnykMykolaivskoho natsionalnoho universytetu im. V.O. Sukhomlynskoho: Seriia „Istorychninauky”, 1, 57-62. [in Ukrainian].

11. Mokhov A.S. (2011). «Khozyain Vostoka» magistr Nikifor Uran. Uralskijistoricheskij vestnik, 3(32), 41-49. [in Russian].

12. Nechaeva E.N. (2001). Uchastie vrachej v Pozdneantichnoj diplomatii. Zhebelevskie chteniya-3, 194-200. [in Russian].

13. Nechaeva E. (2012). Les activites secretes des ambassadeurs dans l'antiquite tardive. Eds. A. Becker, N. Drocourt. Ambassadeurs et ambassades au coeur des relations diplomatiques: Rome, Occident Medieval, Byzance (VIIIe s. avant J.C. - XIIe s. apres J.C.), 183-202. Metz: Presses Universitaires de Lorraine. [in French].

14. Ostrohorskyi, H. (2002). Istoriia Vizantii. Lviv: Litopys. [in Ukrainian].

15. Pikin A.V. (2015). Sotsialnyj status kandidatov dlya posolskoj missii Vostochnoj imperii v 430-470 gg. (na materiale Priska Panijskogo). Vestnik Ivanovskogogosudarstvennogo universiteta: Seriya “Gumanitarnye nauki”, 4(15), 20-28. [in Russian].

16. Udaltsova Z.V. (1972). Mirovozzrenie vizantijskogo istorika V v. Priska Panijskogo. Vizantijskij vremennik, 33, 47-55. [in Russian].

17. Udaltsova Z.V. (1989). Diplomatiya rannej Vizantii v izobrazhenii sovremennikov. Kultura Vizantii, 1, 371-392. Moskva: Nauka. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru