Українська незалежність як історична неминучість

«Перебудова» у СРСР завдала нищівного удару по старій, від початку нежиттєздатній централізованій адміністративно-командній системі й довела, що вона не підлягає докорінному реформуванню. Її можна або поновити, або зруйнувати.

Серед об'єктивних причин дезінтеграції СРСР були внутрішні національні суперечності. Спроба провідників «перебудови» послабити надмірну централізацію, яка домінувала в усіх сферах життя, призвела до відцентрових тенденцій, піднесення національних рухів і, у підсумку, - до національно-визвольних революцій. Наслідком став розпад Російської імперії в її радянській оболонці й утворення незалежних держав, у тому числі України, за що боролися покоління українців.

Один із лідерів цієї боротьби В.Чорновіл зазначав: «СРСР розвалився тому, що радянська система вичерпала сама себе й розвалилася під тягарем власних суперечностей [...] Як тільки система захиталася, у дію вступив ще один несподіваний для багатьох чинник, що остаточно розвалив європейську псевдокомуністичну імперію. Його ім'я - націоналізм». І йдеться, зрозуміло, не тільки про український, грузинський, литовський чи будь-який інший націоналізм пригноблених націй. Потужний вплив на процеси мав також націоналізм державоутворюючої нації - російський: як «народний», так і «верхівковий». «Жодна сила не розвалила б Радянський Союз, якби цього не побажала російська еліта», - зазначав свого часу лідер Народного фронту Естонії академік М.Бронштейн. Російський історик і громадський діяч українського походження В.Мироненко також стверджує, що «біля колиски державної незалежності України стояла Російська Федерація».

Саме поява російського чинника як самостійного на політичній арені, тобто московське двовладдя, відігравало вирішальну роль у дезінтеграції СРСР, принаймні на початковому, спорадично-імпульсивному, етапі. А на завершальному мали вирішальне значення вже інші фактори. Можна погодитися з професором Гарвардського університету С.Плохієм: «Майбутнє радянської імперії в останні тижні її існування визначили стосунки Росії з Україною - другою за кількістю населення республікою, і аж ніяк не стосунки Росії із знекровленим союзним центром».

Звичайно, і колективний Захід «допоміг» Радянському Союзу у прискоренні його розвалу. Важливу роль відіграли такі важелі впливу, як демонстрація явно вищого рівня життя, ембарго на сучасні технології подвійного (цивільного й військового) призначення, падіння цін на нафту. Протиставити цьому щось суттєве радянські вожді не змогли.

Керівництво УРСР, як відомо, не мало власної моделі «перебудови», оскільки, за словами тодішнього керівника КПУ В.Щербицького, «характер перебудов- чих процесів у всіх регіонах країни спільний, тому що він обумовлений єдиною теорією і політикою оновлення». Звичайно, проблема полягала не тільки й не стільки у відсутності політичної волі у провідників радянської України, а в тому (і про це пишуть сучасні дослідники О.Бойко, С.Кульчицький, В.Литвин, С.Пирожков та ін.), що Україна політично й економічно була повністю залежною від московського центру. Українська верхівка дуже важко адаптувала перебудовчі ініціативи «згори» й зі страхом спостерігала за наростанням змін «знизу». А революційні події у країнах Центральної Європи 1989 р. не лише деморалізували, а й паралізували партійно-радянську номенклатуру. Як зовнішній чинник, вони постали рубіконом між «революцією згори» та «революцією знизу». В українське суспільно-політичне життя влилися сотні тисяч нових активістів, і воно стало некерованим для радянських структур, ґе- неруючи радикальні перетворення.

Для України важливим наслідком «перебудови» виявилася демілітаризація суспільства. У радянські часи українців мобілізовували для участі в усіх війнах, в яких СРСР брав участь. У 1990 р. в республіці вважалися ветеранами учасники чотирьох десятків воєнних конфліктів на різних континентах. Тільки з кінця того року мешканці УРСР почали проходити військову службу в межах своєї республіки.

Найважливіше, що в українському суспільстві було порушено задушливу атмосферу страху й деморалізації. Загальна боязнь поступово вивітрювалася зі свідомості українців, що значно посилювало зусилля громадськості, спрямовані на руйнацію, а в підсумку - і на демонтаж адміністративно-командної системи.

Потужним чинником суспільних трансформацій у часи «перебудови», розвитку й формування громадської думки були гласність та демократизація. Завдяки їм населення СРСР довідалося багато нового з історії своєї країни, зокрема про обидві світові війни, революцію 1917 р. та громадянську війну, сталінський режим, репресії, розстріли польських офіцерів у Катині, зміст домовленостей між Третім Райхом і СРСР (пакт Молотова - Ріббентропа) та ін. Українцям значно більше стало відомо про голодомори, репресії, депортації, національні утиски. Поступово формувалася правдива картина історичного минулого народу. В історичне й національно-культурне поле поверталися сотні, тисячі імен українських борців за волю і незалежність, соціальну справедливість, героїв та патріотів, громадських, державних діячів, письменників, митців, затаврованих у різні часи російською пропаґан- дою як «зрадників», «буржуазних націоналістів» тощо. Важливо те, що складовою національної пам'яті українського народу поступово ставала києворуська спадщина. Україна реально розпочала відновлювати свою ідентичність, сприйматися населенням як єдиний, цілісний державний організм. Історія стала важливим інструментом політичної боротьби.

Хоч період «перебудови» тривав недовго - усього шість років - він увібрав у себе величезну кількість подій, фактів, явищ, котрі корінним чином вплинули на історичний процес. Ініційовані М.Ґорбачовим зміни суттєво відрізнялися від реформ М.Хрущова, які не отримали необхідної підтримки ані суспільства, ані правлячого класу. «Перебудову» сприйняли широкі народні маси, які, позбавля- ючись страху перед системою, рухали її все далі й далі від меж, запрограмованих М.Ґорбачовим і його соратниками. За ці роки завдяки тиску народу країна пройшла шлях від спроб перебудови комуністичної системи до зміни моделі соціального розвитку.

Як «революція згори», коли головним суб'єктом перетворень була державна влада, «перебудова» не досягла поставлених цілей, адже намагалася поєднати непо- єднуване: ринок із централізованим плануванням, політичний плюралізм - із керівною роллю КПРС, суверенітет республік - зі збереженням єдності союзної держави. Через десять років після початку «перебудови» М.Ґорбачов визнає, що «вона зазнала поразки, ставши жертвою жорстоких нападок, захлинувшись у власних суперечно- стях»52. Але, за великим рахунком, вона все ж перемогла, зробивши світ безпечнішим, ініціювавши розпад радянської імперії, відновлення або становлення державності народів, які до цього природно дозріли, повернувши їх у бік світового цивілізаційного розвитку.

«Заповідником застою» без елементів суверенітету й незалежності від центру тривалий час залишалася радянська Україна. Тут була найсильніша протидія змінам із боку ортодоксальної, вірної Кремлю КПУ, консервативних сил у ній на чолі зі В.Щербицьким. Тож закономірно, що в республіці «бюрократична перебудова переросла в національну революцію - третю в історії українського народу, після революцій середини XVII ст. і початку ХХ ст.».

Історична практика СРСР, побудована на неприродних засадах, не могла бути довговічною. Соціальні, міжнаціональні, економічні, політичні, морально-духовні й культурні зв'язки мали слабкий внутрішній потенціал для саморозвитку. Тож крах імперської конструкції був неминучим, як і поява незалежних держав. Відновлення незалежності України відкрило нову сторінку її історії - важку, складну, суперечливу, але вже за межами російсько-радянської системи.

REFERENCES

1. Barsenkov, A.S. (2008). K voprosu o faktorakh formirovaniya sovremennoy russkoy identichnosti v Rossii. Russkaya identichnost napostsovetskomprostranstve, 61-65. Moskva. [in Russian].

2. Bilokin, S. (2017). Masovyi teror yak zasib derzhavnoho upravlinnia v SRSR: 1917-1941 rr.: dzhereloznavche doslidzhennia. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Boiko, O. (2007). Na shliakhu do nezalezhnosti (1985-1991). Ukraina: politychna istoriia: XX - pochatok XXI st. Kyiv. [in Ukrainian].

4. Danylenko, V. & Krupyna, V. (2021). Vid totalitaryzmu do totalnoho dyfitsytu: ekonomika URSR u systemi koordynat resursnoi ekonomiky. Ukraina v epitsentri protystoiannia svitovykhsystem (1939-1990). Kyiv. [in Ukrainian].

5. Danylenko, V.M. (2018). Ukraina v 1985-1991 rr.:ostannia hlava radianskoiistorii. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Deivis, N. (2020). Yevropa:Istoriia. Kyiv. [in Ukrainian].

7. Dzhilas, M. (1992). Litso totalitarizma. Moskva. [in Russian].

8. Gorbulin, V.P. (2009). Bez prava napokaianye. Kharkov. [in Russian].

9. Hrytsak, Ya. (2019). Narys istorii Ukrainy: Formuvannia modernoi natsiiХІХ-ХХst. (3th ed.). Kyiv. [in Ukrainian].

10. Kholmogorov, N. (1975). Novaya istoricheskaya obshchnostlyudey. Moskva. [in Russian].

11. Kremin, V. (1995). Rosiia - Ukraina - Bilorus: chy mozhlyvyi skhidnoslovianskyi trykutnyk? Nova polityka, cherven - lypen. Kyiv. [in Ukrainian].

12. Kukhar, V.P. (1998). Do pytannia perekhodu Ukrainy na pryntsypy staloho rozvytku. Problemy staloho rozvytku Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].

13. Kulchytskyi, S. (2000). Ukraina: vid imperskoi peryferii do suverennoi derzhavy. Suchasnist, 2, 64-90. [in Ukrainian].

14. Kulchytskyi, S. (2013). Chervonyivyklyk:Istoriiakomunizmu v Ukraini vid yohonarodzhenniadozahybeli,3. Kyiv. [in Ukrainian].

15. Kulchytskyi, S. (n.d.). Kapustynnia ta kochan Zhovtnevohoperevorotu u Rosii. Retrieved from https://www.istpravda.com.ua/arti- cles/5be20c962de04/ [in Ukrainian].

16. Lytvyn, V.M. (Ed.). (2008). Politychna systema dlia Ukrainy: istorychnyidosvid і vyklyky suchasnosti. Kyiv. [in Ukrainian].

17. Mkonenko, V.I. (n.d.). Rossiysko-ukrainskie otnosheniya v 1991-2002gg.: Istoriograficheskiy ocherk. Retrieved from http://www. studmed.ru/view/mironenko-vi-rossiysko-ukrainskie-otnosheniya-v-1991-2002-gg-istoriograficheskiy-ocherk_d5a815e2771. html [in Russian].

18. Plokhii, S. (2016). Brama Yevropy: Istoriia Ukrainy vid Skifskykh voien do nezalezhnosti. Kharkiv. [in Ukrainian].

19. Plokhii, S. (n.d.). Ostanni dni Radianskoho Soiuzu. Retrieved from http://www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhenny- a/1471-serhii-plokhiy-ostanni-dni-radianskoho-soiuzu [in Ukrainian].

20. Prisland, D. (2011). Krasnyyflag: istoriya kommunizma. Moskva. [in Russian].

21. Rublov, O. & Cherchenko, Yu. (1991). Stalinshchyna i dolia zakhidnoukrainskoi intelihentsii (20-ti - 40-vi roky XX st.). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 5, 17-28. [in Ukrainian].

22. Sadovskyi, M. (1961). Doroha do myru і dobra. Saskatun. [in Ukrainian].

23. Shelest, P. (2011). „Spravzhniisud istoriishche poperedu”. Kyiv. [in Ukrainian].

24. Shporliuk, R. (n.d.). Imperiia ta natsii (z istorychnoho dosvidu Ukrainy, Rosii, Polshchi ta Bilorusi). Retrieved from http://litopys. org.ua/sporl/sh06.htm [in Ukrainian].

25. Simonyan, R. (2002). Strany Baltii i raspad SSSR. Politicheskiye issledovaniya, 6, 151-154. [in Russian].

26. Vidnianskyi, S. (2015). Chomu ta yak Ukrainska RSR stala odniieiu z krain-zasnovnyts OON? Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, 175-194. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru