Державні банки Волинського воєводства в 1921-1939 роках

Розподіл кредитно-банківських установ за регіонами на 31.12.1938 р.

Складено на основі даних: Maly Rocznik Statystyczny. 1939. Warszawa, 1939. S. 210

Як видно з таблиці 1, на території Волинського воєводства станом на кінець 1938 р. були відсутні приватні банки та їхні відділення, таким чином кредитно-банківський сектор тут був представлений державними банками та різного роду кредитно-ощадними касами.

Державний банківський сектор Другої Речі Посполитої було створено кількома заходами уряду. 7 лютого 1919 р. на підставі декрету, виданого Юзефом Пілсудським, було створено Поштову ощадну касу (Pocztowa Kasa Oszcz^dnosci) (далі ПКО), яка підпорядковувалася Міністру пошти та телеграфу [25, s. 49]. Завданням цієї установи було нагромадження заощадження населення через мережу поштових відділень, розміщених на всій території Польщі. Сферою діяльності тодішньої ПКО були: оборот заощаджень, купівля, продаж, дисконт та зберігання цінних паперів; інкасо векселів та міжнародні перекази. У 1920 р. підпорядкування банку Міністерству пошти і телеграфу було ліквідовано, натомість установа отримала статус окремої юридичної особи і стала державним банком з гарантіями та під контролем держави. У своїй діяльності ПКО керувалася Розпорядженням Президента Другої Речі Посполитої від 27 червня 1924 р. [25, s. 49].

Першим спеціалізованим державним банком Польської держави став Польський державний сільськогосподарський банк (Polski Panstwowy Bank Rolny), утворений відповідно до Закону Польщі від 5 лютого 1919 року [33], який в 1921 р. був перейменований в Державний сільськогосподарський банк (далі ДСБ) (Panstwowy Bank Rolny) [25, 46]. Основні його завдання: виділення кредитів землевласникам (як великим і середнім, так і дрібним) та фінансова допомога в реалізації аграрної реформи, яка включала в себе три важливі складові - парцеляцію (продаж землі селянам невеликими наділами), комасацію (об'єднання розрізнених селянських земель у одну ділянку) і хуторизацію, або осадництво (розселення по Західній Волині польських військових і цивільних колоністів), а також фінансування меліорації земель. Крім того, банк виступав адміністратором урядових фондів, призначених на допомогу сільському господарству (відбудова господарств, знищених війною, допомога відгодівлі худоби), або призначених на спеціальні загальнодержавні акції, пов'язані з землеробством (створення хлібних резервів, елеваторів) [8, с. 83].

Діяльність ДСБ активізувалася у 1926-1928 роках. З метою зближення банку з населенням, влада почала розбудовувати мережу провінційних відділень. До 3 відділень у Познані, Львові, Вільно, які існували з 1919 року, у 1927 році було відкрито відділення в Луцьку, Кракові, в 1928 р. - у Гданську, Пінську, Любліні [25, s. 47]. Відділення ДСБ, що обслуговувало Волинське воєводство, знаходилося в Луцьку на вул. Пілсудського, 15.

Другий спеціалізований банк, Банк господарства крайового (Bank Gospodarstwa Krajowego), був утворений розпорядженням Президента Другої Речі Посполитої 30 травня 1924 р. шляхом об'єднання трьох галицьких банків органів самоврядування - Польського крайового банку, Державного банку відбудови та Кредитної установи галицьких міст [25, s. 44-45]. У Волинському воєводстві відділення цього банку розташовувалося у м. Луцьку на вул. Ягелонська, 6, а з 1925 р. - і в Рівному, по вул. Французька, 2. До головних завдань новоствореного банку належали: надання довгострокових кредитів через емісію заставних листів, комунальних, залізничних та банківських облігацій, надання позик органам самоврядування, а також кредитування ощадних установ. Окремі обов'язки мав банк щодо державних та самоврядних підприємств, яким банк допомагав у пошуку коштів. Цінні папери, які емітувалися банком, отримували гарантії скарбниці. Після 1926 р. діяльність Банку господарства крайового концентрувалася на підтримці державних і комунальних установ, військової промисловості і сільського господарства, а також управлінні промисловими закладами, які переходили під контроль держави. Банк також управляв державними цільовими фондами, зокрема фондом допомоги кредитним інституціям, державним будівельним фондом і фондом праці [25, s. 44-45].

Протягом 1924 р. було утворено два нових державних банки - у січні Банк Польський (Bank Polski) і у травні -Банк Польський створювався замість утвореного в грудні 1916 р. німецькими окупаційними властями в Варшавському генерал-губернаторстві емісійного банку, що називався Польська крайова кредитна каса (Polska Krajowa Kasa Pozyczkowa).

Державний польський банк виник у формі акціонерного товариства з капіталом у 100 млн. злотих [25, s. 34]. Стартовий капітал банку, було поділено на мільйон акцій вартістю 100 злотих. Акції були іменними. Право одного голосу мали особи, які володіли 25 акціями, але ніхто не міг мати більше як 500 голосів. Раду банку, яка складалася з 12 осіб та 3 заступників вибирали на загальних зборах, а президента і віце-президента банку призначав Президент Польщі. Розкуплені на вільному ринку акції, дозволили банку стати незалежним від інших державних структур та проводити самостійну політику. Головними його завданнями були: емісія грошей, регулювання грошового обігу і надання кредитів під заставу фізичним та юридичним особам, купівля і продаж золота та срібла, іноземної валюти, прийняття депозитів, прийняття вкладів і відкриття рахунків та ін. Однак через кризу 1925 р. Державному польському банку прийшлось зосередити увесь свій капітал на підтримку курсу національної валюти і фактично відмовитися від інших функцій центрального банку країни. Протягом усього періоду існування Другої Речі Посполитої, банк виконував в основному функцію емісійного центру [25, s. 34-37]. У Луцьку відділення державного банку розташовувалося на вулиці Бернардинській, 13. Інше представництво цього банку функціонувало в м. Рівному.

Саме з появою відділень державних Польського банку та Державного сільгосподарського банку було пов'язане поширення неокласицизму в архітектурі. Поява цих інституцій в Волинському воєводстві вимагала певного облаштування їх діяльності. Так, для Луцька у 1925 р. був виконаний, а, з часом і реалізований проект будівлі відділення Польського банку авторства В. Баліньського, а в 1928 - проект будівлі ДСБ авторства академіка архітектури Мар'яна Лялевича. На завершальному етапі до проектування Польського банку в Луцьку були залучені варшавські архітектори Ксаверій Мьончиньськи та Станіслав Щесняк, які й увійшли в історію як автори цієї будівлі [7, с. 159-160].

Серед усього асортименту сфер діяльності державних банків, провідним залишалося кредитування. В залежності від термінів надання, ДСБ надавав 3 види кредитів:

- короткотермінові - на період від декількох місяців до 1 року;

- середньотермінові - від 3 до 5 років;

- довготермінові - від 10 до 30 років [6, с. 145].

Право на кредит мали власники малих та середніх господарств. Для отримання позички потрібно було подати до місцевого відділення ДСБ прохання за спеціально розробленим зразком, з обов'язковим зазначенням цілей майбутнього використання коштів. Основною умовою отримання кредиту в банку було оформлення права власності на землю - іпотеки. Відсутність іпотечної справи при окружному суді значно звужувала коло можливих клієнтів банку. З часом банк зробив певні поступки для осіб, які брали короткотермінові кредити. Однак селяни, які брали позики, зобов'язувалися негайно приступити до врегулювання права власності не пізніше ніж через 1 рік від дня отримання грошей і надати в банк засвідчення відповідного іпотечного відділу про те, що внесок на перше врегулювання іпотеки зроблено. Після цього селяни отримували право переведення кредиту з коротко- довготермінові. Банк мав право на дострокове стягнення всієї суми кредиту, якщо кошти були використані не за призначенням, або господарство було продано до повного погашення позики, або у випадку не надсилання іпотечного засвідчення [8, с. 84].

До 1927 р. всі види банківських кредитів були персональними і надавалися безпосередньо клієнтам, після зазначеного часу ДСБ почав надавати позики через Кредитні товариства, Рільничі товариства, рільничо-торгові та рільничо-переробні кооперативи, повітові та гмінні ощадні каси. Для того, щоб отримати кредит, селянам потрібно було звернутися до гмінної ощадно-позичкової каси, яка формувала загальний витяг прохачів та пропоновану для них суму позичок у Луцький відділ банку. Після того, у 3-місячний термін від дати отримання коштів ці установи подавали детальний звіт про розподіл кредитних коштів. Плата за користування банківськими коштами для посередницьких установ становила величину дисконту Польського банку, а як забезпечення використовували їх власні векселі [8, с. 84-85].

Крім того, державні банки видавали ще й спеціальні кредити. Так, в БГК існувало два види таких кредитів: 1) на який відділення отримувало дотації з центрального відділення; 2) які видавав з власних обігових коштів [3, арк. 57]. Кожен з видів спеціальних кредитів мав власний дотаційний рахунок і відсоткову ставку за користування позичкою. Рахунок дотаційний "А" - відсоткова ставка відповідно до ставки Польського банку - для дотацій головного відділення; рахунок дотаційний "В" - відсоткова ставка 7% для кредитів: 1) для комунальних позичкових обігових кас, 2) для комунальних позичкових кас завьонзкових, 3) для кооперативів; 4) ... 5) ..., 6) лісові, 7) рибні, 8) комунальні готівкові, 9) індивідуальні, які видавалися на цілі, які не були передбачені в жодній з груп; рахунок дотаційний "С" - відсоткова ставка 8% для ремісничих кредитів; рахунок дотаційний "Е" - безвідсотковий - кредити з цього рахунку розприділялися лише за вказівкою центрального відділення; рахунок дотаційний "Н" - відсоткова ставка 6% - для пільгових ремісничих кредитів; рахунок дотаційний "F" - відсоткова ставка 8% кредит на будівництво з Державного Будівельного Фонду (далі ДБФ); рахунок дотаційний "K" - відсоткова ставка 9% кредит на будівництво, який видавався з власних обігових коштів [3, арк. 58-59].

Державний сільськогосподарський банк короткотермінові позички видавав на спеціально визначені цілі: на штучні добрива, на купівлю вогнетривких покрівельних матеріалів, на корми для худоби та риби, на насіння, на вирощування хмелю, на садівництво, на купівлю племінної худоби, на молочарний, бджолярський та інші сільгосподарські промисли. За період, який передував економічній кризі, з 1927 р. до 1930 р. Луцький відділ ДСБ видав близько 30 млн. злотих короткотермінових кредитів, в середньому на одного клієнта припадало від 500 до 1 000 зл [5, с. 7]. Сплата кредиту здійснювалася за ставкою 1,5% понад облікову ставку Польського банку і проводилася ратами (частинами). Для коротко- та середньострокових кредитів виплата боргу розділялася на 2 рати і сплачувалася після завершення одного року від часу отримання грошей [13, s. 11].

Найбільш поширеним видом кредитування ДСБ були довготермінові позички. В залежності від цілей банк виділяв кредити у заставних листах:

- на купівлю землі в зв'язку з парцеляцією;

- на сплату залишку вартості купівлі землі згідно з парцеляцією, якщо борг не перевищував 5 років;

- на купівлю земельних ділянок площею до 20 га.

Для встановлення суми довгострокового кредиту ДСБ проводив оцінку вартості землі. Існувало два види такої оцінки:

- оцінка ґрунту на місці (платна);

- камеральна оцінка зі слів постачальника (безкоштовна) [13, s. 11].

У першому випадку, особа, яка брала кредит могла розраховувати на позичку у розмірі % вартості грунту на купівлю, або % вартості на будівництво, покращення родючості землі чи сплату боргів. У випадку камеральної оцінки - сума позики не перевищувала % вартості землі незалежно від використання кредиту. З метою розширення кола користувачів кредитом банк камеральну оцінку проводив у цінах для найкращої якості грунту, але такий кредит не міг перевищувати 20 000 у золоті. У залежності від бажання прохача могли оцінюватися також житлові та господарські будівлі, однак їх оцінка не могла перевищувати 30-75% вартості грунту і вони мали бути обов'язково застраховані. Від початку своєї діяльності і до 1930-х років Луцький відділ банку видав довготермінових кредитів на купівлю землі близько 20 млн злотих в золоті для більш як 4 000 покупців землі [8, с. 85].

Довгострокові кредити виділялися ДСБ окремим господарствам на час за вибором позичальника. Оплачувалися борги піврічними ратами кожного квітня та жовтня. Відсотки за користування позичкою становили 16,5% для кредиту на 10 років, 11,6% - для 20-річного, 10,36% - для 30 річного кредиту [8, с. 11].

Особливим видом кредиту ДСБ була позика під заставу зерна. Щоб отримати такий кредит, потрібно було подати прохання у відділення банку в Луцьку до 1 липня поточного року. Позичка виділялася середнім та великим господарствам (понад 50 га) у сумі 50% від вартості зерна в снопах, або 60% від його вартості в зерні, оціненому по ринкових цінах. Зерно, яке перебувало в заставі мало бути застрахованим принаймні на місяць довше від часу погашення кредиту. Плата за користування кредитом становила 4%% на рік у 2 ратах без права відстрочення платежів та !4% від вартості зерна одноразово. Аналогічні кредити видавалися дрібним власникам через повітові ощадкаси, але дещо на інших умовах зокрема в залежності від виду зернових культур: 7 зл. на 100 кг жита чи овесу; 8 зл. на 100 кг ячменю; 10 зл. на 100 кг пшениці під 4,5% річних [14, s. 3].

Значну увагу державні банки приділяли кредитуванню будівництва. Так, наприклад, Рівненське відділення БГК мало в своїй структурі окремий підрозділ, що займався кредитуванням будівництва. Центральне відділення банку встановило обмеження максимальної суми кредиту на будівництво, яку могло видати відділення. Так, найбільші суми кредиту в 50 000 зл. мали право видавати відділення в Кракові, Львові та Лодзі; 25 000 зл. - Катовіцах і Познані; 15 000 зл. - Познані; 10 000 зл. - Любліні, Радомі, Рівному, Станіславі, Вільно і Влоцлавіку. За погодженням з центральним відділенням сума будівельного кредиту могла перевищувати встановлену межу [4, арк. 40]. Цікавим, є те що клієнтам не виплачувалася повна сума кредиту на будівництво, а ратами (частками) в міру виконання будівельних робіт. Невиплачена сума кредиту записувалася клієнтові на поточний рахунок з будівельної позички, звідки проводилися подальше кредитування будівництва. Разом з тим клієнт одночасно міг мати два кредити - і з ДБФ і з коштів банку. На відбудову господарств, які постраждали в роки Першої світової війни, ДСБ населенню Волині до 1930-го року було видано 8,5 млн. зл. під 4% річних [6, с. 144]. У рамках цієї акції здійснювалася програма розширення використання нових матеріалів та способів будівництва житлових і господарських споруд.

Не залишилися поза увагою ДСБ інвестування у розвиток переробної промисловості та фінансування землеробства. 8 червня 1935 року було видано Ухвалу економічного комітету при польському уряді про виділення через ДСБ 15 мільйонів злотих на фінансування програм технічної розбудови селянських господарств з метою сприяння переробки та збуту продукції сільського господарства. Ця ухвала пожвавила виділення ще одного виду кредиту - інвестиційного. Цей вид позик виділявся на такі цілі: на будівництво складів насіння, овочів, фруктів, добрив; на будівництво елеваторів, молочарень, сироварень, гуралень, боєнь, крохмальних заводів. Для того, щоб отримати такий кредит, до прохання потрібно також було включити план будівництва та облаштування проектної інвестиції. Такі кредити на будівництво видавалися на 40 років, на купівлю обладнання - на 20 років під заставу іпотеки. Величина позички не могла перевищувати 80% вартості будівництва вцілому. Плата за кредит становила 1% на адміністративні потреби банку, одноразові внески %% на рахунок інвестиційної підкомісії Міністерства сільського господарства та %% на покриття витрат банку на доставку коштів. Сплата кредиту проводилася у річних амортизаційних ратах через 1 рік від дати отримання коштів [5, с. 7]. Серед інвестиційних проектів Волинського воєводства особлива увага приділялася будівництву зернових магазинів та елеваторів. У господарствах міжвоєнної Волині вироблялася велика кількість зерна. В період після збору врожаю через відсутність достатнього споживчого попиту на місцях і розвиненої транспортної мережі по постачанню зерна до найближчих ринків збуту виникало значне падіння прибутків землеробів через низький рівень ринкових цін. Ціни на зерно у Волинському воєводстві відрізнялися від загальнопольських у бік зниження від - 0,58 до - 7,72 злотих за центнер. У 1936 р. будівництво елеваторів на Волині перейшло з проектної фази у практичну. В цей рік ДСБ видав волинським повітовим ощадним касам на дані цілі в Луцьку - 60 тис. зл., Дубно - 66 тис.зл., Кременці - 60 тис. зл., Ковелі - 50 тис. зл., Горохові - 40 тис зл. [15, s. 11]. Згодом кредити на будівництво елеваторів набрали форми регіонального кредитування. За посередництвом банку було розроблено типовий технічний план елеватора на 750 тонн зерна з початковим кошторисом будівництва 43 тис. зл. та 6-8 тис. зл. на пристрої для сушіння зерна [8, с. 87].

ДСБ займався пропагандистською роботою та кредитуванням меліорації Волинського Полісся. Починаючи з 1930-х років у місцевій пресі було розгорнуто широку роз'яснювальну кампанію з метою залучення селян до проведення меліораційних робіт. У 1929 р. Волинське воєводське управління розробило "План меліораційних робіт на 1932-1933рр.", в якому частка державних видатків на меліораційні роботи, асигнованих через ДСБ, складала / від загальної суми і становила 27,632 млн. зл. [8, с. 88].

Отже, протягом майже двадцятирічного перебування Західної Волині у складі Другої Речі Посполитої тут було сформовано дієву мережу державних банків, які стали фінансовою опорою сільського населення краю, а реалізовані при їх сприянні програми дозволили підняти селянські господарства на якісно новий рівень.

Список використаних джерел та літератури