Іменування та письмове означення осіб у пізньосередньовічних документах на прикладі двомовного акта від 19 жовтня 1404 р

Abstract. The objective of the article. This article uses the text of a unique bi-lingual document, demonstrates the strategies of naming and written representation of people who gathered on October 19, 1404 in Medyka near Peremyshl (now - Przemysl) to resolve a land dispute between the King Wladyslaw II Jagiello on the one hand, and Jadwiga Pilecka and her daughter Elzbieta Granowska, on the other. The definitions of 42 persons, their names, nicknames, and surnames are presented in two language versions of this document - Latin and Ruthenian. The applied methodology consists of comparative, prosopographic, linguistic and anthropological research methods to outline and analyze the names, nicknames, and surnames of the parties of the dispute (litigation). Scientific novelty. For the first time, the author uses such a bilingual document to present ways of identifying persons mentioned in public legal bills of the second half of the 14th - first half of the 15th century coming from Ukrainian lands. Conclusions. The article uses numerous examples, documents and historical dictionaries, to show the dependence of the use of the form of a name, an optional nickname, and a surname on a certain written tradition in the definition of persons. The stability of the Latin form of the document and the clarity of the representation of persons in it are clearly visible, especially when it comes to district and castles officials. The Ruthenian version of the document shows a completely different approach to the written representation of persons. The Ruthenian-speaking scrivener identified local Ruthenians and those who had lived here for a long time quite well. However, when it comes to the crown nobility accompanying the King during this trip to the Ruthenian lands, he shortened or tried to adapt their names, nicknames, and surnames to the Ruthenian alphabet and relied on own preferences choosing the form of representation for people, or ignored them. In general, this bilingual document demonstrates completely different ways of defining and representing people who lived at that time in Latin and Ruthenian written cultures.

Keywords: naming, nobles, administration, document, Latin language, Ruthenian language.

Пізньосередньовічні актові документи, що масово з'явилися на українських землях від середини XIV ст., слугують основою для вивчення нашого минулого. Відсутність літописів і хронік місцевого походження створює своєрідний джерельний вакуум, що провокує послаблення уваги дослідників до періоду ХГ^-ХУ ст. Використання літописних пам'яток, які походять із XVI ст. і стосуються передусім історії Великого князівства Литовського, узагалі зводить на марґінес студіювання суспільства руських земель у пізньому середньовіччі. Ще гірше ми знаємо про те, які імена, прізвиська, прізвища використовували в той час. Попри наявність значної маси актів, вітчизняні історики практично не зверталися до цього аспекту досліджень. У представленій статті аналізується означення осіб з виняткового для нашої історії документа. Його унікальність полягає в тому, що ми маємо справу з двома мовними версіями - латинською та руською. Фізично це два пергаменти, де перший списано латиною, а другий - руською мовою. Вони скріплені пергаментними шнурками з печатками учасників судової суперечки між королем Владиславом II Яґайлом та його хресною матір'ю Ядвіґою Пілецькою і її донькою Ельжбетою, на той час дружиною Вінцентія Ґрановського (див. ілюстр.) Оригінал документа зберігається в: Biblioteka Czartoryskich. - Dzial r^kopisцw. Pergaminy. - Sygn.272. Сам він відомий

1 неодноразово друкувався (зокрема руськомовна версія) впродовж 1863-1928 рр. Перша публікація руськомовної версії: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. - T.1: 1361-1598. - Санкт-Петербург, 1863. - №8. - С.4-5. Найкраща й остання за часом: Українські грамоти XIV в. і перша половина XV в. / Опубл. В.Розов. - К., 1928. - №38. - С.69-71. Перша та єдина публікація латинськомовного варіанту: Kodeks dyplomatyczny Malopolski / Wyd. F.Piekosinski. - Krakцw, 1905. - №1084. - S.93-94..

Документ від 19 жовтня 1404 р. - латинська версія

Документ від 19 жовтня 1404 р. - руська версія

Документ від 19 жовтня 1404 р. - зворот руської версії

Нижче буде показано, як представлено та означено осіб (а їх у документі чимало - 42 імені, прізвища, прізвиська, та ще й у двох мовних версіях). У кількох таблицях наочно демонструється різниця у способах презентації, залежності від мови, формуляра і традицій іменування та означення тих, хто виступили свідками в такій важливій справі, як вирішення майнової суперечки короля зі своїми підданими Ця стаття - фрагмент ширшого дослідження, в якому будуть висвітлені всі можливі аспекти історії цього документа та осіб, що в ньому згадуються. За браком місця тут не представлено особливостей його мови й формуляра, сфрагістичного матеріалу, що був і що зберігся, історії публікацій, які мали маніпулятивний характер, просопографічного аналізу всіх учасників правової акції..

На перший погляд, презентація типова для кожної з двох мовних версій цього документа. Адже ця типовість сильно закорінена в латинську та руську традиції, а також відображає розвиток формуляра. Звісно, краще вивчено та розбудовано формуляр у латинському варіанті, що має набагато довшу традицію писання подібних правових актів у Польському королівстві. У руській версії видно також типові риси презентації осіб, якщо їх порівнювати з іншими документами того часу. Що виразно проступає в руськомовному тексті, то це те, що писарів ще не надто цікавили точні представлення інших, переважно не русинів. Головним чином це стосувалося передачі назв урядів, що їх вони тримали. Детальніше це дуже добре видно тоді, як персони, зазначені у цьому документі на початку XV ст., іменуються і представляються впродовж усього їхнього життя.

Для кращого представлення, розмістимо осіб у тому порядку, в якому вони виступають у документі (сторони суперечки в таблиці відсутні). Усіх цих людей в акті узагальнено як «шляхту та зем'ян Руської землі» («nobiles et terrigene terre Russie»). У руськомовній версії на їх означення не використано жодного слова, окрім початкового «Мы», що може відноситися або тільки до двох єпископів, зазначених першими, так і до загалом присутніх на зібранні. Відразу зауважу, що не всіх можна окреслити як шляхту та зем'ян Руської землі (хоча б з огляду на уряди). Імовірно, що урядники, подані в документі, окрім ґенерального старости Руської землі Яна Тарновського, супроводжували Владислава II Яґайла. Про це свідчить їх присутність як свідків на королівських документах під час подорожі монарха у жовтні - листопаді 1404 р. GqsiorowskiA. Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly 1386-1434. Wyd. 2. - Warszawa, 2015. - S.57-58.

Особи, що брали участь у судовій справі 19 жовтня 1404 р.

Із табл.і видно кілька вагомих відмінностей між двома мовними версіями документа. Насамперед, як не дивно, це кількість осіб, що були присутні під час правової акції. У руськомовному варіанті їх на одного більше - 39. Тим, хто відсутній у латинському тексті, став Васько Чорткович («Васко Чорткович»). Припущень може бути багато: від неуважності латинськомовного писаря під час списування чернетки, якої немає в нашому розпорядженні, і до помилки писаря руськомовної версії, котрий міг записати «зайву» особу у свій варіант документа. Ця проблема не вирішується навіть аналізом оригіналу. Адже Васька Чортковича в латинському тексті дійсно немає ВіЬІіогека Czaгtoгyskkh. - Dzial г^корко^ Ре^атіпу. - $уЈп. 272. - Агк. 1.. «Казус Васька» не останній. Є ще інші учасники юридичної акції, яких важко впізнати насамперед у руськомовному примірнику. Перейдімо до аналізу імен, прізвиськ і прізвищ осіб, що їх обидва писарі зазначили у своїх версіях. прізвище публічний український двомовний документ

Це завдання не таке вже і просте. Попри те, що ми маємо два мовних варіанти, і що, можливо, використовуючи їх, зможемо точно знати, про кого йдеться. Проблеми виникнуть насамперед із тими, хто не був місцевим. Тут не йдеться про те, що писарі погано виконували свою роботу, не знали їхніх імен, прізвиськ, прізвищ, та ще й урядів. Як і не йдеться про те, що вони могли недочувати, і це «зіпсувало» правильне написання. Хоч із латинською версією це було складніше, з огляду на давню традицію передачі імен та прізвиськ. Ні, мова не про те. Тут варто все ж таки розділяти написання місцевих, якими були здебільшого не так русини, як ті, хто давно осів на руських землях, люди, знані в локальній шляхетській, і не тільки, спільноті, та тих, хто постійно тут не перебував. До останніх належать особи, що супроводжували короля в його подорожі.

З усіма немісцевими якраз буде та проблема, що ми не маємо польськомовних документів із того часу, аби побачити, як писалися старопольською їхні імена, прізвиська, здебільшого похідні від головних маєтків, а також прізвища. Усі, навіть найнадійніші (тобто з ориґінальних актів, що дійшли до нашого часу) варіанти написання їхніх імен, прізвиськ, прізвищ походять із документів, виконаних латиною. А це аж ніяк не та мова, якою вони користувалися у щоденному житті. Складнощів нам додає й те, що варіантів написання одних і тих самих осіб чимало - як руською, так і латиною.

Спробуємо тепер подивитися на імена, прізвиська та прізвища цих осіб - як їх написано в кожній із двох мовних версій документа, як вони взаємодоповнюються та вза- ємоуточнюються, і якими є розбіжності або складнощі з їх подальшою ідентифікацією.

Прізвиська і прізвища

Більшість зазначених у документі осіб мають біля імен прізвиська та прізвища. Але тут картина стає ще більш заплутаною і складною для розуміння логіки їх презентації в обох мовних версіях. Для деяких людей на позначення використано лише їхні імена. Якщо для представників церкви це прийнятний спосіб представлення, то для інших вочевидь уже ні. Принаймні з середини XIV ст. прізвища та прізвиська стають нормою задля точнішого позначення більшості осіб шляхетського стану в актах, що походять із руських земель і збереглися до нашого часу. Спробуємо розібратися у цьому, розпочавши з церковнослужителів.

Два перемишльські єпископи, католицький і православний, позначені на самому початку документа, виступають під своїми церковними іменами: «Mathias» ^ «Маціи» та «Offanassius» ^ «Офанасіи». Тут не видно особливих трансформацій у двох мовних версіях. Ім'я перемишльського єпископа Мацея передано латинською як «Mathias», що цілком відповідає трансформації польського імені латиною. Натомість руською його ім'я подано за фонетичним принципом без змін. Інший церковний ієрарх, єпископ Афанасій, позначений руською мовою як «ОфанасІи». У цьому випадку є заміна -а- на -о-, що, можливо, іде від адаптації руською грецького імені «Aцavдaiog» (гр. «безсмертний»). Похідними на руських землях від нього були чоловічі імена Опанас, Панас. Латинський варіант цього імені передано теж фонетично - «Offanassius», де лише писар двічі використав подвоєння приголосних -ff- та -ss-. Варто зазначити, що латинська транскрипція імені з грецької виглядає як «Athanasios». Тому в нашому випадку писар, котрий виконував латинську версію документа, удався до рутенізованої форми «Offanassius» (імовірно на слух).

Як не дивно, але осіб, що їх історики зазвичай позначають уже за прізвищами (наприклад, Яна Тарновського), у документі означено ще цілком архаїчно. Або ж, можливо, і нормально як для того часу. Подібний спосіб позначення стосується й урядників, тобто тих впливових персон, котрі супроводжували короля в його подорожі восени 1404 р. Першим серед них буде, звісно, ґенеральний руський староста Ян із Тарнова - у латинському варіанті «Iohannes de Tamow», тобто дослівно «Ян із Тарнова», а в руській версії «пан янъ дідич тарновски». Якщо в латинському варіанті зазначено місце його головного маєтку у формі «de Tamow», то в руському використано типологію цієї власності Яна над Тарновим. Він спадковий господар цього міста - «дідич тарновски». Подібний спосіб представлення цієї особи зустрічається не раз. Тут лише зазначу, що в одному з документів, які він посвідчив уже після 1404 р., надання для Ходка на с. Ярмолинці на Поділлі зроблене у Кракові 8 березня 1407 р. Королівський писар Марко («A piszal krolowei piszar Marco») позначив його як «пан Ян Краковський дідич Тарновський» («pan Jan Cracowski dzidzicz Tharnowski») ZDM. - T.VI. - №1700. - S.266. Транслітерація латинською абеткою з 1559 р.. Тому все, імовірно, залежало від звичок писаря, котрий виконував акт тією чи іншою мовою.

Прізвища або прізвиська осіб, що позначені в документі з урядами воєводи, каштеляна, підкоморія, підчашія, представлені досить одноманітно - вирізняє їх лише наявність уряду. Це притаманно обом мовним версіям. Особливістю для них буде те, що в руському варіанті їх представлено у скороченій формі. Писар руського документа записав цих осіб тільки з прізвищем або ж з іменем. Так, сандомир- ський воєвода Пьотр Кміта, позначений як «Petrus Kmithe», стане «лише» «паном Кмітою» («панъ Кмита»). Інші «позбудуться» своїх прізвищ / прізвиськ: Пьотр Пилікович («Petrus Pylicouicz») буде «паном Петром» («па« Пєтр^>), Миколай із Міхалова («Nicolaus de Michalow») - «паном Миколаєм» («пан Миколаи»), Флоріан із Коритниці («Florianus de Korithnicza») - «паном Творияном» («пан Твориянъ»). Лише краківський підкоморій Ґнєвош («Gnewossius») так і залишиться Гнєвошем («Гнівом») - без означення «пан» (принаймні ми знаємо його уряд і можемо точно встановити особу).

Ще двоє, котрі виконували урядницькі функції в 1404 р., позначені, як і єпископи, лише зі своїми іменами. Обидва судді, Костько та Яцко, означені іменами, із додаванням території чи міста, де вони реалізовували суддівські повноваження - перемишльський і сяноцький («Costhco» ^ «Костко», «Iaczko» ^ «Яцко»). У цих випадках писарі обмежилися тільки іменами та урядами.

Решту осіб представлено практично ідентично. Якщо латинський писар у восьми випадках використовував частку -de- на позначення місця їх походження чи проживання (головний маєток, від якого утворювалося прізвище, прізвисько чи вживалося станом на 1404 р.), то його руськомовний колеґа послуговувався іншими інструментами. Зазначу, що всього з часткою -de- в латинській версії дев'ятеро людей. Різниця полягає в тому, що братів Андрія і Грицька з Бубеля було позначено разом як «Andreas et Hriczco fratres germani de Bubel». В усіх випадках, окрім зазначених вище на позначення Яна з Тарнова, Миколая з Міхалова та Флоріана з Коритниці, руськомовний писар утворював прізвища з суфіксами -цки-, -аки- («Iwo de Kleczicze» ^ «Иванъ

Клєцки»; «Iaschko de Rzeschow» ^ «Яшко Рєшевски»; «Benko de Zabokruk» ^ «Бійко Жабокрицки»; «Nicolaus de Kulikow» ^ «Мичко Куликовски»; «Cristinus de Marczinouicz» ^ «Крщєнь Мартиновски»; «Andreas et Hriczco fratres germani de Bubel» ^ «Андріико Бубєлски брат єго Грицко»).

Ще один аспект, на який варто звернути увагу. Там, де в латинськомовній версії використано частку Яе-, руськомовний писар позначив осіб означенням «па«». Але він не був у цьому надто послідовним. Адже якщо частку -de- використано вісім, то означення «пан» - лише п'ять разів («пан Янъ діди« тарновски», «пан Кмита», «пан Пєтр^>, «пан Миколаи», «пан Твориянъ»). Непослідовність полягає в тому, що Пьотр Кміта та Пьотр Пилікович у латинському документі позначені без -de- («Petrus Kmithe», «Petrus Pylicouicz»). І це попри високий статус сан- домирського й «мазовецького» воєвод. Натомість особи з часткою Яе- («Іво з Клешиць» / «Iwo de Kleczicze», «Яшко з Ряшева» / «Iaschko de Rzeszow», «Бенько з Жабокрюків» / «Benko de Zabokruk») у руського писаря представлені без означення «пан» («Иванъ Клєцки», «Ящко Рєшевски», «Бінко Жабокрикци»).

Прізвиська / прізвища (всього чотири випадки), які в латинськомовній версії подавалися без частки -de-, передавалися в руському варіанті в подібний спосіб із використанням суфіксів -цки-, -теи-. Хоча спочатку варто зазначити, що деякі випадки були лише фонетичним відтворенням. Таких усього три («Nicolaus Pstrossky» ^ «Миколаи Прсрозки», «Hrinko Sokoleczski» ^ «Гринко Соколєцки», «Danilo Zadreweczski» ^ «Данило Задєрєвєцки»). Останній приклад трансформації пов'язаний з особою Яшка Клюса чи то Клюса Вижнянського, який у латинськомовному тексті позначений як «Iaschco Kluss», а в руськомовно- му його означення «Клюсъ» уже стає «іменем» із додаванням прізвиська / прізвища «Віжнянски». Імовірно, що руськомовний писар знав його за таким варіантом представлення за його головним маєтком с. Вижняни, що у Львівський землі, на шляху зі Львова до Глинян, яке він отримав після 1393 р., коли одружився з Мариною, донькою Ходка Лойовича Sperka S. Zarys migracji rycerstwa sl^skiego na ziemie Rusi koronnej w okresie panowania Wladyslawa Jagielly // Княжа доба: історія і культура. - Вип.5. - Л., 2011. - С.222..

Що ж до решти осіб, то справа з їхнім представленням виглядає доволі просто. Писар, котрий виконував руську версію документа, намагався фонетично передавати їхні імена та прізвиська / прізвища. Якщо для декого можна зі впевненістю сказати, що йдеться вже про прізвища, то для інших ішлося насамперед про використання біля їхніх імен патронімів, імен їхніх батьків, котрі писалися як латиною так і руською мовою з використанням суфікса -ич-, -ович-. Усього таких одинадцятеро або дванадцятеро. Різниця пов'язана з тим, що Васько Чорткович («Васко Чорткови«») зазначений тільки в руській версії документа. Можна лише припустити, що в латинській він писався як «Wasko Czortkouicz». Але важко уявити функціонування імені «Чорт». Також у таблиці не представлено випадок Васька Тептюковича (Тяптюковича). У латинському варіанті він, як і ті, чиї патроніми з суфіксом -ич-, -ович-, позначений «Wasco Tepticouicz». Натомість у руський версії його ім'я та патронім записані з суфіксом -ов- («Васко Тяптюкое»). Решту осіб, чиї прізвиська утворювалися від імен батька або пращура, представлено в табл.3 із зазначенням, якщо є така можливість, імені батька.

Табл.з