Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в Х—ХІ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Поморська академія

Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в Х-ХІ ст. Переклад із польської мови - проф. Володимир Комар (Івано-Франківськ)

Ярослав Сохацький, габілітований доктор,

професор кафедри середньовічної історії,

Слупськ, Польща

Анотація

Мета статті полягає у з'ясуванні характеру політичних відносин між Східно- Франкською державою та Київською Руссю в Х-ХІ ст.

Методологія дослідження. Для розв'язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської держав представлено у хронологічному порядку, із використанням наявних джерел та сучасних історичних інтерпретацій.

Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження встановлено, що впродовж означеного періоду постійні та безперервні відносини між двома політичними організмами не склалися. Це стосувалося також окремих східно-франкських монархів, які не були зацікавлені у встановленні постійних контактів із Руссю, чиї володарі вважалися суверенними, але номінально нижчими за ранґом від імператора. Загалом, спільною характерною рисою східнофранксько-руських відносин, особливо в XI ст., була політика щодо польської держави.

Висновки. Контакти Східно-Франкської держави (періодів правління Саксонської та Салічної династій) із Руссю встановилися лише за Оттона І, зокрема на ґрунті релігійної політики. Після тривалої паузи ці стосунки відновилися за Генріха II у зв'язку з його намірами щодо Болеслава Хороброго. По суті відтоді й до кінця XI ст. спільним знаменником у взаєминах між імперією та Руссю стане польський чинник. За Генріха II, Конрада II контакти з Київською Руссю зосереджувалися на союзах проти Болеслава Хороброго та його спадкоємця Мешка II. З іншого боку, у часи Генріха III було укладено союз з Ярославом Мудрим, метою якого була реституція правління Казимира Відновителя в Польщі. Можна стверджувати, що за Генріха IV відновився традиційний політичний напрям у політиці імперії, котрий полягав у використанні відносин із Руссю супроти Польщі, який, однак, у тогочасних умовах не мав значних шансів на успіх і був фактично заблокований дипломатичними заходами Болеслава II Сміливого (Щедрого). У цьому контексті дивує надзвичайна пасивність східнофранкських правителів щодо Русі, оскільки лише Генріх II, імовірно, чи не єдиний виступив із пропозицією укласти союз.

Ключові слова: Східно-Франкська держава, Київська Русь, Польща, Оттон I, Генріх II, Генріх III, Генріх IV, Конрад II, Болеслав Хоробрий, Мешко II, Казимир Відновитель, Болеслав II Сміливий (Щедрий), Ярослав Мудрий.

Відносини Київської Русі та Східно-Франкської держави знайшли своє відображення як у джерелах, так і у сучасній літературі, хоча, на жаль, цей матеріал не вражає якимось особливим обсягом. Що стосується джерельних видань, то це переважно хроніки й літописи, здебільшого з території майбутньої німецької держави, найчастіше написані майже одночасно з обговорюваними в них подіями. Цінна праця, котра містить основну інформацію про них - це текст В.Ваттенбаха та Р.Ґольцмана, цитований нижче. Щодо сучасної літератури, як випливає із заголовку статті, основний акцент робиться на студіях німецьких істориків. Окрім монографій, присвячених певним монархам, і публікацій з історії середньовічної Німеччини (наприклад Ґ.Альтгоффа, Г.Келлера, Г.Боймана, Е.Босгофа та Й.Лаудаґе), слід згадати Т.Едіґера й Б.Відера, які всебічно обговорювали питання русько-німецьких відносин. Серед авторів, котрі займаються окремими питаннями, варто згадати З.Епперляйна (Русь, Польща, Німеччина, папство під час боротьби за інвеституру), Ф.Тіннефельда (княгиня Ольга), М.Геллмана (шлюбна політика Ярослава Мудрого). Оскільки відносини між Київською Руссю та Східно-Франкською державою в XI ст. розгорталися на тлі їхніх взаємин із Польщею, до наших міркувань було залучено й польську літературу. Тут особливої уваги заслуговують праці К.Коллінґера, що обговорює східну політику Болеслава Хороброго, та А.Кіяса, який пише про Київську Русь з урахуванням найновіших публікацій. Інша література у цій галузі має загальний характер, тобто вона присвячена або правителям Польщі (наприклад, студії Н.Делестовича, К.Дружджа, А.Ф.Ґрабського, Ґ.Лябуди, Т.Ґрудзінського), або ж історії Німеччини (Є.Стшельчик, Я.Сохацький).

У результаті договору, укладеного 843 р. у Вердені, окремі наділи отримали всі живі нащадки Людовика Благочестивого. На північ від Альп західна частина країни дісталася Карлові II Лисому, східна - Людовикові, а довга смуга між двома цими теренами від Північного моря до Італії - Лотарові. Невдовзі ситуація змінилася, оскільки було ліквідовано останній наділ, левова частка якого потрапила під владу Людовика та його синів Щодо Верденського трактату див.: SochackiJ. Formowanie si^ wczesnosredniowiecznego panstwa niemieckiego w latach 919-962. - Slupsk, 2014. - S.41-42, 55-58, 71-72.. У східній половині колишньої монархії Каролінґів, відомої у сучасній історіографії як Francia orientalis, Людовикові нащадки правили до початку X ст. Людовик Дитя помер 911 р., на престолі його змінив Конрад І, якому, однак, не вдалося забезпечити наступність влади для власних спадкоємців. Засновником нової династії став Генріх І, обраний у 919 р. Незважаючи на спроби саксонських історіографів обґрунтувати нову політичну реальність, він і його син свідомо посилалися на франкську традицію, висловлюючи тим самим владні претензії на території, що належали Людовику та його спадкоємцям Ibid. - S.178-179.. Про силу цієї традиції свідчить повідомлення єпископа Оттона Фрайзінзького, датоване серединою XII ст., в якому зазначалося, що королівство франків продовжило своє існування в королівстві тевтонів, а держава Карла Великого протривала до середини XII ст. Він також зауважував, що панування Генріха І означало лише зміну правлячої династії Sochacki J. Pocz^tki panstw: Niemcy. - Poznan, 2016. - S.9-10..

Відносини між Східно-Франкською державою та Київською Руссю були започатковані за Оттона І - у 959 р. до нього прибули посланці княгині Ольги (Олени), яка на той час уже прийняла християнство в Константинополі Відносно часу прибуття княгині Ольги до Константинополя в історіографії не склалося єдиного погляду (див.: Ediger T. Russlands дlteste Beziehungen zu Deutschland, Frankreich und der rцmischen Kurie. - Halle, 1911. - S.11; Tinnefeld F. Die russische Fьrstin Olga bei Konstantin VII. und das Problem der «purpurgeborenen Kinder» // Russia Mediaevalis. - VI, 1. - 1987. - P.30-35).. У ході зустрічі остання звернулася з проханням про висвячення єпископа та священиків для її народу.

Уже на початку наступного року гамбурзько-бременський архієпископ Адальдаґ висвятив Лібуція на єпископа Русі. Однак приготування до далекої подорожі тривали так довго, що той помер 15 лютого 961 р. На його місце за рекомендацією архієпископа Майнца Вільгельма був призначений позашлюбний син Оттона І - Адальберт Адальберт, майбутній перший магдебурзький архієпископ, продовжив хроніку Реґінона Прюмського. Із цієї праці взято послання княгині Ольги, датоване 907-967 рр. Див. докл.: Wattenbach W., Holtzmann R. Deutschlands Geschichtsquellen im Mittelalter: Die Zeit der Sachsen und Salier. - Tl.l: Das Zeitalter des Ottonischen Staates (900-1050). - Darmstadt, 1967. - S.166-170, Hauck K. Erzbischof Adalbert von Magdeburg als Geschichtsschreiber // Festschrift fьr Walther Schlesinger. - Bd.II / Hrsg. v. H.Beumann. - Kцln; Wien, 1974. - S.276-344.. Причому сам він навіть нарікав, що, мовляв, нічого такого супроти свого зверхника не вчинив, щоб його за це відправили за кордон. Утім, отримавши від короля належне забезпечення, вирушив виконувати доручену місію. Успіху вона не мала, тож Адальберт, побачивши, що його зусилля марні, вирішив повернутися на Батьківщину в 962 р. Під час повернення додому Адальберт з'явився у Славника - батька св. Войцеха (див.: Sancti Adalberi Pragensis episcopi et martyris vita altera // MPH SN IV, 2 / Ed. J.Karwasinska. - Warszawa, 1969. - P.4-5; Pismiennictwo czasow Boleslawa Chrobrego / K.Abgarowicz, J.Karwasinska. - Warszawa, 1966. - S.93; Lьbke Ch. Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an). - Tl.II: Regesten 900-983. - Berlin, 1985. - №120a, S.166. Це було пов'язано з величезними труднощами, свідченням чого стало вбивство русичами деяких його людей. Незважаючи на невдачу, Оттон І люб'язно прийняв Адальберта, а від архієпископа Вільгельма він отримав винагороду Adalberti continuatio Reginonis // ScRG L / Ed. F.Kurze. - Hannover, 1890. - P.624-625; Kontynuator Reginona // Sochacki J. Szkice ^rodloznawcze do dziejow Niemiec we wczesnym sredniowieczu (Kontynuator Reginona, Zywot starszy і mlodszy krolowej Matyldy) // Analecta Medievalia. - T.I. - Slupsk, 2014. - P.33-35..

Налагоджені княгинею Ольгою контакти з Візантійською імперією не вповні відповідали її очікуванням, тому вона і звернулася до Оттона І з проханням прислати місіонерів (імовірно, аби уникнути політичного та релігійного впливу Константинополя) Ediger T. Russlands... - S.12; Powiesc minionych lat / F.Sielicki. - Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1999. - S.50; Beumann H. Die Ottonen. - Kцln, 2000. - S.87; Lьbke Ch. Das цstliche Europa. - Mьnchen, 2004. - S.169.. Невдачу своєї місії Адальберт пояснював тим, що в 959 р. син Ольги Святослав Bartlett R. Historia Rosji. - Warszawa, 2010. - S.27; Kijas A. Pocz^tki panstw: Rus. - Poznan, 2014. - S.38. успадкував владу й рішуче відкинув пропозицію матері про прийняття християнства Див.: Powiesc. - S.50-51; Ediger T. Russlands. - S.15; Beumann H. Die Ottonen. - S.87; Hellmann M. Westeuropдische Kontakte der alten Rus // Millenium Russiae Christaianae: Tausend Jahre christlichen RuЯland 988-1988 / Hrsg. v. G.Birkfellner. - Kцln; Weimar; Wien, 1993. - S.87-88. Тут висловлено думку, що якби Оттон I відправив місію відразу після того, як Ольга направила до нього посланника, то вона була б успішною. Натомість А.Кіяс (див.: Kijas A. Pocz^tki... - S.38) заперечив, адже в 960 р. в Києві відбувся поганський заколот, гору в якому взяли сили, опозиційні княгині Ользі, та відсторонили її від влади.. Для Оттона І, правління якого на той час поступово набирало імперського характеру («імперське королівство»), це означало, що до фактичної імператорської коронації він сприймався як політичний гегемон у масштабі всієї ка- ролінзької спадщини Щодо ідеї «імперського» королівства див. докл.: Althoff G., Keller H. Heinrich I. und Otto der Grosse: Neubeginn auf karolingischem Erbe. - Gцttingen; Zьrich, 1985. - S.158-161; Boshof E. Kцnigtum und Kцnigsherrschaft im 10. und 11. Jahrhundert. - Mьnchen, 1993. - S.105-107; Laudage J. Otto der Grosse (912-973): Eine Biographie. - Regensburg, 2001. - S.158-170; Althoff G. Die Ottonen: Kцnigsherrschaft ohne Staat. - Stuttgart, 2013. - S.111-112; SochackiJ. Formowanie. - S.291; Strzelczyk J. Otton I Wielki. - Poznan, 2018. - S.169-184.. А пропозиція руської княгині створювала можливість місіонерського, церковно-політичного оточення угорців і західних слов'ян Beumann H. Die Ottonen. - S.87.. Тож не дивно, що на прохання Ольги було дано позитивну відповідь. Однак справи, пов'язані з руською місією, ускладнили плани Оттона І щодо створення Магдебурзького архі- єпископства. Чернець із майнцького монастиря Св. Альбана Лібуцій підпорядковувався архієпископові Вільгельму, котрий повинен був висвятити його на єпископа-місіонера. Але оскільки той виступив проти наміру створення нової метрополії, то така честь випала Адальдаґові. Угода між королем та архієпископом Майнца відбулася лише після смерті Лібуція, від'їзд якого ймовірно затримав Вільгельм. Новий кандидат - Адальберт - із монастиря Св. Максиміна у Трірі, як відомо, був висвячений за згодою батька та сина в 961 р. Beumann H. Die Ottonen. - S.87; Strzelczyk J. Otton I... - S.159-160; Kretschmar G. Der Kaiser tauft: Otto der Grosse und die Slawenmission // Bleibendes im Wandel der Kirchengeschichte. - Tьbingen, 1973. - S.129-130. Це означало, що його діяльність у Русі відбувалася за дещо інших політичних обставин, і це не давало великих шансів на успіх.

Питання східнофранксько-руських відносин за Оттона І знову виникло вже наприкінці його правління під час зібрання у Кведлінбурґу 973 р. Про цю подію повідомляється у хроніках Відукінда (висловлювався загальними фразами, без подробиць) Widukindi monachi Corbeiensis rerum gestarum Saxonicarum libri tres // ScRG LX / Ed. P.Hirsch. - Hannover, 1935. - III, 75. - P.152., Титмара (перераховував у делеґаціях Мешка І й Болеслава - причому невідомо, чи це син Мешка І, чи то чеський правитель Болеслав II, - посланців із Греції, Беневенто, Угорщини, Болгарії, Данії, а також від слов'ян) Thietmari Merseburgensis episcopi chronicon // ScRG NS IX / Ed. R.Holtzmann. - Berlin, 1935. - II, 31. - P.76. та у Кведлінбурзьких, Гільдесгаймських, Альтайхських і Ламберта з Герсфельда анналах. Усі ці джерела походять з XI ст., із них перші два - це копії зі втрачених оригіналів XI ст., а у випадку з Альтайхськими анналами доступна лише копія історика XVI ст. Авентина. Проте всі вони залежні від втрачених для нас герсфельдських записів, які були продовжені до 984 р. Див.: SochackiJ. Stosunki publicznoprawne mi^dzy panstwem polskim a Cesarstwem Rzymskim w latach 963-1102. - Slupsk; Gdansk, 2003. - S.13-14; Lorenz H. Jahrbьcher von Hersfeld nach ihren Ableitungen und Quellen untersucht und wiederhergestellt. - Leipzig, 1885 (повідомлення мало б звучати так: «Illuc venerunt legati Graecorum, Beneventorum [cum muneribus 12 primates] Ungariorum, Bulgariorum [duo] cum regiis muneribus; [etiam legati ducis Haroldi», S.103). Із даними, поданими Титмаром, збігаються повідомлення Альтайхських, Гільдесгаймських та анналів Ламберта з Герсфельда щодо посольств із Греції, Беневенто, Данії, Угорщини й Болгарії, так що їх можна вважати абсолютно достовірними Кведлінбурзькі аннали за 973 p. містять неточності. Однак Титмар використовував перепис, датований 998 р. Він отримав їх у ході написання праці й тому в перших трьох книгах використовував у вигляді пізніших вставок. Див. докл.: Wattembach W., Holtzmann R. Deutschlands Geschichtsquellen. - S.55.. Хоча лише в Альтайхських анналах підтверджується прибуття слов'янського князя Болеслава - імовірно чеського правителя Болеслава II Благочестивого. Але й цього достатньо, щоб уважати його участь у з'їзді достовірною, як і русичів, що було засвідчено лише Ламбертом, котрий у загальних рисах згадував якихось слов'ян. Це збігається з відомостями, поданими в інших джерелах, за винятком Альтайхських анналів Див.: Annales Hildesheimenses // ScRG VIII / Ed. G.Waitz. - Hannover, 1878. - P.23; Annales Altahenses maiores // MGH SS XX / Ed. L.B. ab Oefele. - Hannover, 1989. - P.787; Lamberti annales // MGH SS III / Ed. G.Pertz. - Hannover, 1839. - P.63..

З'ясувати, спираючись на наявну джерельну базу, які ж саме питання обговорювала руська делеґація з Оттоном І, складно. У фаховій літературі з'явилося твердження про співпрацю Святослава зі східнофранкським володарем. Це відбулося під час походів князя на Болгарію та Візантійську імперію в 967-971 рр. Тоді ж Оттон І розпочав воєнні дії на півдні Італії Lьbke Ch. Das цstliche. - S.170.. Синхронне ведення війни проти одного й того самого супротивника, а також поява у Кведлінбурґу посольств із Русі, Греції та Болгарії підтверджують правдоподібність цієї гіпотези. Можна припустити, що під час цієї асамблеї було усталено позиції сторін, розмежовано сфери впливу, підтверджено мирні угоди, укладені Святославом й Оттоном І із Візантійською імперією. Цьому твердженню не суперечить той факт, що Святослав загинув у 972 р., а владу успадкували його сини, старший з яких Ярополк осів у Києві та, скоріш за все, міг продовжувати політику свого батька у цьому напрямі. Однак це лише припущення, настільки ж правдоподібне, як і те, що посланці Ярополка прибули до Кведлінбурґа з аналогічною метою, як колись посланці його бабусі до Оттона I в 959 р. Kijas A. Pocz^tki. - S.50.

Новий етап у налагодженні відносин між Східно-Франкською державою та Руссю настав лише за правління Генріха II на тлі його політики щодо Польщі. Тому для кращого розуміння слід коротко охарактеризувати заходи Болеслава Хороброго щодо Києва до початку XI ст. Згідно з даними Гільдесгаймських анналів, у 992 р. старший син Мешка І не міг особисто брати участь в організованому Оттоном Ill поході проти полабських слов'ян, адже йому загрожувала війна з Руссю An. Hild. - Р.25. Див. також: Lьbke Ch. Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an). - Т1.Ш: Regesten 983-1013. - Berlin, 1986. - №272. - S.92-94; Zakrzewski S. Boleslaw Chrobry Wielki. - Krakow, 2000. - S.90; Grabski A.F. Boleslaw Chrobry: Zarys dziejow politycznych і wojskowych. - Warszawa, 1964. - S.64-65; StrzelczykJ. Boleslaw Chrobry. - Poznan, 1999. - S.162-163.. У фаховій літературі на цю тему, як правило, уважається, що Болеслав Хоробрий лише виправдовувався, оскільки діяльність східнофранкського короля в 992 р. зосереджувалася на Бренні/ Бранденбургу й велася в інтересах сім'ї його мачухи Оди. Більше того, є серйозні сумніви, чи дані з Гільдесгаймських анналів слід пов'язувати з Руссю, що здається вірогідним, чи їх слід віднести до пруссів? К.Коллінґер, котрий усебічно дослідив східну політику Болеслава, дійшов висновку, що Володимир, імовірно, хотів скористатися поділом полянської держави після смерті Мешка І. Але мотиви його невідомі, оскільки важко поєднати його похід проти білих хорватів із Польщею. До того ж це припущення позбавлене будь-якого джерельного підтвердження. Незабаром відбулося польсько-руське порозуміння, свідченням чого стало одруження невідомої на ім'я дочки Болеслава Хороброго із сином Володимира Святополком (до іооб р.) KollingerK. Polityka wschodnia Boleslawa Chrobrego (992-1025). - Wroclaw, 2014. - S.13-58.. Відносини між Генріхом II, Болеславом Хоробрим і Володимиром також пов'язані з особою Бруно з Кверфурта Див. про нього, напр.: Voigt H.G. Brun von Querfurt: Mцnch, Eremit, Erzbischof der Heiden und Mдrtyrer. Lebenslauf, Anaschauungen und Schriften eines deutschen Missionars und Mдrtyrers und die Wende des zehnten und elften Jahrhunderts, ein Beitrag zur Geschichte Deutschlands und Italiens im Zeitalter Ottos III. und zur дltesten Kirchengeschichte Ungarns, RuЯlands, Polens, Schwedens und PreuЯens. - Stuttgart, 1907; Idem. Brun von Querfurt als Missionar des rцmischen Ostens. - Prag, 1908; Idem. Brun von Querfurt und seine Zeit. - Halle, 1909; WidajewiczJ. Bruno z Kwerfurtu // Polski Slownik Biograficzny. - T.III. - Krakow, 1937. - S.25-26; Mikoletzky H.L. Brun von Querfurt // Neue deutsche Biographie. - Bd II. - Berlin, 1955. - S.674-675; Wenskus R. Studien zur historisch-politischen Gedankenwelt Bruns von Querfurt. - Mьnster; Kцln, 1956; Meysztowicz W. Szkice о swi^tym Brunonie-Bonifacym // Sacrum Poloniae Millenium. - 5, 1958. - S.445-501; Modrzewska H. Bruno z Querfurtu // Slownik starozytnosci slowianskich. - T.I. - Wroclaw; Warszawa; Krakow, 1961. - S.166; Gustaw o. R. Bruno // Hagiografia polska: Slownik bio-bibliograficzny. - T.I. - Poznan; Warszawa; Lublin, 1971. - S.219-226; Karolewicz G. Brunon z Querfurtu // Encyklopedia katolicka. - T.II. - Lublin, 1995. - S.1110; StrzelczykJ. Apostolowie Europy. - Warszawa, 1997. - S.211-233., який отримав омофор від папи Сильвестра II, що означало згоду на єпископське освячення та використання титулу архієпископа. У цьому випадку йшлося про особливу пастирську місію Бруно до печенігів і в Русь, датовану 10071008 рр., про яку ми знаємо лише з його листа до Генріха II Epistola Brunonis ad Henricum regem // MPH SN IV. 3 / Ed. J.Karwasinska. - Warszawa, 1973. - P.97-106.. Про його зв'язки зі східнофранкським монархом свідчить той факт, що він був висвячений на архієпископа за дорученням короля 21 серпня 1004 р. Обряд здійснив новообраний магдебурзький архієпископ Таґінон, омофор якому особисто вручив Генріх II Thietmari... - VI, 94. - P.386.. Про його зв'язки з Болеславом Хоробрим свідчить надзвичайно доброзичливий тон, про що він згадував у своєму листі до Генріха, а також його перебування при дворі польського правителя. Незважаючи на це, видається, що на сході Бруно представляв політичні інтереси польського князя, адже внаслідок польсько-німецького конфлікту він втратив його підтримку для своєї місіонерської діяльності, а також що Володимира слід сприймати як покровителя його місії серед печенігів KollingerK. Polityka wschodnia. - S.61-85.. Те саме можна сказати і про Генріха II, котрий розгнівався на Бруно за те, що той, покинувши його, займався світськими справами, занедбавши духовні Epistola Brunonis. - P.101..

Руське питання у відносинах Болеслава Хороброго й Генріха вперше з'явилося під час укладеного мирного договору в Мерзебурґу 1013 р. Після опису церемоній, що супроводжували цю подію, Титмар додає, що польський правитель вирушив на Русь за підтримки «наших військ» Thietmari... - VI, 91. - Р.382. Про військову допомогу Болеславові Хороброму згадується також у: Annales Magdeburgenses // MGH SS XVI / Ed. G.H.Pertz. - Hannover, 1994. - P.165 («nostris ad hoc auxiliantibus petit»); Annalista Saxo // MGH SS VI / Ed. G.Waitz. - Hannover, 1980. - P.665 («Teutonicis auxiliantibus»).. Ці повідомлення доповнюють Кведлінбурзькі аннали, вносячи інформацію про прибуття багатьох слов'янських делеґацій до Мерзебурґа, зокрема Удальрика з Чехії Annales Qeudlinburgenses // MGH SS III / Ed. G.H.Pertz. - Hannover, 1839. - P.82.. Титмар також подав додаткові відомості. Він, зокрема, писав, що і жовтня 1017 р. імператор прибув у Мерзебурґ, де зустрів, серед інших, посла від Болеслава Хороброго, який прагнув миру. Після чого імператор дізнався, що Ярослав Мудрий, згідно з попередньою обіцянкою, напав на польського правителя, але не зміг захопити обложений замок та, імовірно, повернувся на Батьківщину Thietmari. - VII, 65. - P.478.. Із подальшого перебігу подій в анналах довідуємося, що один із синів Володимира Великого одружився з дочкою Болеслава Хороброго й що їх незабаром було заарештовано. Святополкові вдалося звільнитися з полону лише після смерті батька, а потім він утік до свого тестя Ibid. - VII, 72-73. - P.486-488.. Наслідком цих подій стало вторгнення Болеслава Хороброго у Русь 1018 р. Як зазначено в Титмара, «він за нашим підбурюванням наробив там великої шкоди» та, заручившись підтримкою 300 східнофранкських воїнів, «узяв в облогу Святополка на київському престолі» Ibid. - VIII, 31-32. - P.528-530..

Повідомлення Титмара, хоча й доволі розлогі, не містять усіх подробиць щодо формування союзу проти Болеслава Хороброго між Генріхом II та Ярославом Мудрим. По-перше, невідомо, коли саме його зять Святополк прибув до польського правителя, але можна припустити, що це сталося після поразки останнього під Любечем наприкінці 1016 р. Залишається таємницею, коли було укладено згаданий альянс і хто виступав його ініціатором? Оскільки Генріх II дізнався про напад Ярослава Мудрого на Болеслава Хороброго у жовтні 1017 р., то укладення союзу мало відбутися напередодні цього походу. Також можливо, що це відбулося після лютого того ж року, коли імператор вирішив організувати виправу проти Польщі, ініціюючи одночасно з цим переговори з правителем Русі Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Rus zu Deutschland in der ersten Hдlfte des 11. Jahrhunderts // Jahrbuch fьr die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Lдder Europas. - 5, 1961. - S.237 (автор припускає, що укладення союзу Генріха II з Ярославом Мудрим відбулося 1017 р.).. В історіографії проблеми дискусійним є питання про те, чи Генріх II, переслідуючи власні вигоди, надихнув Болеслава Хороброго здійснити похід на Русь GrabskiA.F. Boleslaw Chrobry... - S.259-260.. Тим більше, що «наші» з хроніки Титмара, котрі його підтримували, не були формальним військовим підрозділом, а загоном найманців An. Qued. ... - 1019. - P.84. Див. також: KollingerK. Polityka wschodnia... - S.198.. Будь-які плани Генріха щодо Русі фактично виглядають дуже сумнівними. Однак правдоподібним здається, що, зважившись на мирну угоду з Болеславом Хоробрим, він тим самим розривав союз із Руссю. Можливо, це відбулося вже у жовтні 1017 р., коли він дізнався про невдалий похід Ярослава Мудрого KollingerK. Polityka wschodnia. - S.159-184.. Після смерті Генріха II східнофранкським правителем став Конрад II. На рубежі 10201030-х рр. він активно провадив політику у східному напрямку, воюючи проти Мешка II Про тогочасні відносини Польщі з імперією див.: Labuda G. Mieszko II krol Polski (1025-1034): Czasy przelomu w dziejach panstwa polskiego. - Krakow, 1992. - S.62-84 [Poznan. 2008. - S.51-63]; Sochacki J. Kontakty Mieszka II z opozyj lotarynsk^ // Komturzy, rajcy, zupani: Studia z Dziejow Sredniowiecza. - 11, 2005. - S.373-390; Idem. Okolicznosci jedynej wyprawy Mieszka II na Saksoni^ w 1028 r. // Krzyzacy, szpitalnicy, kondotierzy: Studia z Dziejow Sredniowiecza. - 12, 2006. - S.267-281..

У цьому контексті викликають інтерес відомості про Польщу Конрадового біографа - Віпона, котрий писав, що Болеслав Хоробрий залишив після себе двох синів Мешка II й Оттона, якого брат прогнав на Русь за його сприяння Конрадові II. Оттон, опинившись там у незвичних умовах, просив милосердя в імператора, щоби через його заступництво та допомогу повернутися на Батьківщину. Конрад погодився на це й вирішив, що вони разом атакують Мешка II одночасно зі сходу та заходу Gesta Chuonradi imperatoris // Wiponis opera // ScRG LXI / Ed. H.Bresslau. - Hannover; Leipzig, 1915. - С. IX. - P.32 І, C.XXIX. - P.48.. Відомості з Гільдесгаймських анналів дещо по-іншому відображають ці події. А саме станом на 1031 р. у цьому джерелі була зафіксована інформація про напад зі сходу Безприма Про цього нащадка Болеслава Хороброго див.: Sliwinski B. Bezprym: Pierworodny syn pierwszego krola Polski (986 - zima/wiosna 1032). - Krakow, 2014., що змусило Мешка II втекти до Чехії, а в повідомленні, датованому 1032 р., згадується про вбивство старшого сина Болеслава Хороброго, до якого були причетні його брати An. Hild. ... - 1031-1032. - P.36-37.. Тому постало питання про те, скільки братів було у другого польського короля? Цю проблему намагалися вирішити німецькі історики, об'єднавши обидвох братів Мешка II в одну особу - Оттона-Безприма, або згадавши тільки одного з них. Лише С. фон Галко Halko S. von. Richeza Kцnigin von Polen, Gemahlin Mieczyslaws II. - Freiburg, 1914. - S.47., посилаючись на дослідження А.Левицького, відповідні записки Титмара та Гільдесгаймських анналів, висловив думку, що Безприм й Оттон - це дві різні особи Див.: Sochacki J. Stosunki... - S.79-80.. Спираючись на ці дані, було прийнято вважати, що брати після вигнання на Русь «поділилися ролями». Поки Безприм шукав підтримки руського князя, Оттон робив те саме в імперії Див., напр.: Labuda G. Mieszko II. - S.81 (1992).. Щодо ролі Безприма в укладенні союзу Конрада II з Ярославом Мудрим, то, за словами Віпона, йому, а не руським князям, належить основна заслуга в перемозі над польським правителем. Це відбулося завдяки домовленості з імператором, який погодився йому допомогти. Проте Безприм не спирався на власні війська, а тому справжніми партнерами Конрада II були Ярослав Мудрий і його брат Мстислав. німецький київський генріх польща мудрий

Ця угода могла бути вже укладена в 1030 р., коли Ярослав захопив Белз Powiesc. - 6538 [1030]. - S.117.. З іншого боку, похід руських князів на Мешка II завершився оволодінням червенськими градами та спустошенням Польщі Ibid. - 6539 [1031]. - S.117.. Це сталося 1031 р., через місяць після укладення мирного договору між Мешком II і Конрадом II в Лужицях An. Hild. ... - 1031. - P.36.. Тому, цілком можливо, що напад Ярослава Мудрого та Мстислава в 1031 р. відбувся незалежно від тодішньої кампанії Конрада II, але він не був узгоджений з імператором. Однак, також цілком імовірно, що Безприм вів переговори з Конрадом II, про які знав руський князь. Метою було обговорення спільного нападу на Польщу з двох сторін Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Rus zu Deutschland. - S.240. Про незалежну поведінку Конрада II та Ярослава Мудрого разом із його братом див.: Boshof E. Die Salier. - Stuttgart, 2008. - S.71.. Незалежно від того, чи було укладено офіційний союз між Руссю та Східно-Франкською державою чи ні, слід зазначити, що Конрад II, уклавши мир із Мешком II у 1031 р., визнав його суверенним правителем Польщі в ранзі короля Див.: Sochacki J. Stosunki. - S.76-77.. Водночас це означало, що він не лише поривав зі своїми братами, але й розірвав контакти з Ярославом Мудрим, установлені завдяки їхньому посередництву. Лише за правління Генріха III було відновлено контакти між Східно-Франкською державою та Руссю. А саме 30 листопада 1040 р. посольство з дарами від Ярослава Мудрого прибуло в Альтштедт An. Saxo. - 1040. - P.684.. Ця ситуація повторилася через два роки, коли Генріх на рубежі 1042-1043 рр. перебував у Ґосларі. Тоді руська делеґація запропонувала йому багаті подарунки, за що отримала більш цінніші дари для свого володаря An. Alt. ... - 1043. - Р.798.. Цього разу у джерелах можна знайти інформацію про мету цієї місії. Напередодні її приїзду овдовілому Генріхові запропонували одружитися з однією з дочок Ярослава Мудрого, але пропозиція була відхилена. Засмучені відмовою руські посли повернулися на Батьківщину Lamberti Hersfeldensis annales // MGH SS V / Ed. C.L.F.Hesse. - Hannover, 1985. - 1043. - P.153..

На основі згаданої вище джерельної бази можна припустити, що метою обох посольств було намагання переконати Генріха III взяти за дружину одну з дочок київського князя Steindorff E. Jahrbьcher des Deutschen Reiches unter Heinrich III. - Bd I. - Leipzig, 1874. - S.164; Ediger T. Russlands. - S.36-37; Ochmanski J. Dzieje Rosji do roku 1861. - Warszawa; Poznan, 1986. - S.36; Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Rus zu Deutschland. - S.243-244; Hellmann M. Die Heiratspolitik Jarolavs des Weisen // Forschungen zur Osteuropдischen Geschichte. - 8, 1962. - S.20. Мету цього шлюбу вбачаємо в політиці Ярослава Мудрого супроти Візантії.. Допускаємо участь у цьому Казимира Відновителя LowmianskiH. Pocz^tki Polski. - TVI, 1. - Warszawa, 1985. - S.86-87., одруженого з Добронігою (Марією) - сестрою Ярослава Мудрого. У цьому контексті відмова схід- нофранкського короля сприймалася як дошкульна дипломатична поразка польського князя, котрий прагнув зміцнення свої позиції щодо Бржетислава І Kftrzynski S. Kazimierz Odnowiciel 1034-1056 // Polska X-XI wieku. - Warszawa, 1961. - S.478-479.. Можливо, що здійснення цієї мети могло стати реальністю лише для другого руського посольства, а в 1040 р. йшлося про узгодженість взаємних позицій у справах війни. Наступ Генріха III на Чехію мав створити умови для Казимира та Ярослава Мудрого для вільного ведення воєнних дій на Мазовії супроти Мечислава Drozdz K. Kazimierz Odnowiciel: Polska w okresie upadku і odbudowy. - Wodzislaw Sl^ski, 2009. - S.95; Widera B. Die politischen Beziehungen der Kiever Rus zu Deutschland. - S.241. Це передбачає, що метою спільних воєнних акцій Генріха III та Ярослава Мудрого було також надання можливості Казимирові повернутися до Польщі. Докл. про це також див.: Boshof E. Die Salier. - S.116.. Таке припущення передбачає існування від 1040 р. офіційного русько-східнофранкського союзу. Якщо це було так, то до його розпуску, імовірно, дійшло б у 1042 р., після відмови Генріха III одружитися з дочкою Ярослава Мудрого На той час Генріх збирався взяти шлюб з Аґнешкою з Пойту (див., напр.: Boshof E. Die Salier. - S.114).. Оскільки всі дискусії про подальше існування союзу, хоча б у вигляді конґреґації, організованої Генріхом III у Мерзебурґу - Майсені в 1046 р. Про переговори, які там проводилися, див.: Sochacki J. Relacja rocznikow altajskich o ksi^ciu pomorskim Zemuzile // Sredniowiecze Polskie і Powszechne. - 4, 2007. - S.74-92., а також завершальний похід Казимира та Ярослава Мудрого проти Мечислава, який відбувся через рік, не підтверджені джерелами.

Утвердившись при владі Генріх IV зробив спробу встановити контакти з Руссю, про що згадується у джерелах від 1068 р. Він вирядив свого довіреного посланника до «короля» Русі з таємною просьбою про його вбивство або ув'язнення. Коли ця справа стала явною, посланник знищив лист свого правителя і продовжив місію. Прибувши до місця призначення, він із честю виконав завдання. За деякий час повернувся на Батьківщину й передав своєму панові отримані ним дари Brunonis liber de bello saxonico // MGH SS V / Ed. G.H.Pertz. - Hannover, 1985. - C. 13. - P.333; An. Saxo. - P.696. Тут подавалася інформація про те, що цим послом був Фридерик.. Хоча це повідомлення має анекдотичний характер Див.: Ediger T. Russlands. - S.38., однак у спеціальній літературі воно назагал уважається свідченням раннього інтересу Генріха IV до руського питання. На жаль, не лише мета цього посольства невідома, але й також до кого воно їздило. У цьому випадку загалом припускають, що йшлося про Ізяслава Див., напр.: Abraham W. Powstanie organizacji kosciola lacinskiego na Rusi. - T.I. - Lwow, 1904. - S.18; Epperlein S., Widera B. Die Beziehungen der Kiever Rus und Polens zu Papst und Kaiser wдhrend des Investiturstreites // Jahrbuch fьr die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Lдnder Europas. - 8, 1964. - S.272-273; Widera B. Die politischen Beziehungen zwischen Deutschland und RuЯland in der Zeit der Salier und Staufer // Russisch-deutsche Beziehungen von der Kiever Rus' bis zur Oktoberrevolution / Hrsg. v. H.Lenke, B.Widera. - Berlin, 1976. - S.26; Lьbke Ch. Ottonen, Rjurikiden, Piasten: Ergдnzende Bemerkungen zum Verwandtenkreis Kunos «von цhningen» // Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas. - 37, 1989. - H.l. - S.13., хоча Святослав також згадувався, і у цьому випадку переговори, що відбулися 1069-1070 рр., могли стосуватися його шлюбу з Одою Див.: Delestowicz N. Boleslaw II Szczodry: Tragiczne losy wielkiego wojownika 1040/1042 - 2/3 IV 1081 albo 1082. - Krakow, 2016. - S.190-191.. На особливу увагу у цьому повідомленні заслуговує факт, що «король» Русі прихильно прийняв прибулого посла, що може свідчити про попередні контакти та навіть про готовність укласти офіційну політичну угоду.

Відновлення інтересу до руського питання, знову ж таки в контексті відносин із Польщею, відбулося після вигнання Ізяслава з Києва його братами Святославом та Всеволодом у 1073 р. Руський князь деякий час перебував у Болеслава II Сміливого (Щедрого), проте, не дочекавшись допомоги, він подався у Східно-Франкську державу Про втечу Ізяслава та ставлення до нього польського двору див.: Ibid. - S.189-207.. На початку 1075 р. зустрівся у Майнці з Генріхом IV, якому приніс багаті дари, а згодом попросив підтримки для свого брата. Король відреагував негайно й направив посольство до Святослава на чолі з Бурхардом, який був парафіяльним священиком у м. Трір. Останній передав вимогу про добровільне зречення незаконно захопленого престолу і про загрозу збройної інтервенції у випадку відмови. Посла було обрано свідомо, оскільки це був брат Оди, дружини Святослава. Тому Бурхард щиро просив володаря суворо не карати свого шваґра. Наприкінці зустрічі Генріх IV доручив Ізяслава опіці лужицького маркграфа Деді, з яким він прибув до Майнца, щоб там дочекатися повернення посольської делеґації Lamberti Hersfeldensis... - 1075. - Р.219.. Повернення Бурхарда відбулося влітку або восени 1075 р. Від Святослава він привіз надзвичайно багаті дари, щоб підкупити Генріха IV та відмовити його від підтримки Ізяслава Ibid. - P.230.. Повідомлення Ламберта з Герсфельда доповнив Нестор, котрий писав про прибуття німецьких послів до Святослава, яких той щедро обдарував, на що вони відповіли: «Селяни кращі за це, бо чоловіки здобудуть більше» Повідомлення датовано 6583 [1075] рр. (див.: Powiesc... - S.154).. У фаховій літературі було звернено увагу на важке становище, в якому опинився Генріх IV у 1075 р., що зробило неможливим його втручання в руські справи, а також поставило питання про мету й ультимативні вимоги його посольської делеґації Якщо можна вірити даним: Chronica Sigeberti Gemblacensis // MGH SS VI / Ed. G.H.Pertz. - Hannower, 1844. - 1073. - P.362 щодо обіцянки Ізяслава визнати суверенітет Генріха IV над Руссю, то це, без сумніву, могло б стати переконливим арґументом щодо невблаганної позиції східнофранкського короля.. Група дослідників уважає це намаганням розірвати польсько-руський союз, укладений між Болеславом II Сміливим (Щедрим) і Святославом у 1074 р., а також спробою залучення останнього на бік Генріха IV супроти польського правителя Grudzinski T. Polityka papieza Grzegorza VII wobec panstw Europy srodkowej і wschodniej (1073-1080) // Roczniki Towarzystwa Naukowego w Toruniu. - 62, 1957. - Z.1. - S.79-80; Idem. Boleslaw Smialy-Szczodry і biskup Stanislaw: Dzieje konfliktu. - Warszawa, 1986. - S.52; PowierskiJ. Kryzys rz^dow Boleslawa Smialego: Polityka і jej odzwierciedlenie w literaturze sredniowiecznej. - Gdansk, 1992. - S.84.. Якщо це так, то східнофранкський король не досяг своєї мети, оскільки союз між Руссю та Польщею тривав і далі. Тому видається слушним розглядати набагато скромніші плани посольської делеґації, що прибула до Києва. По-перше, Генріх IV, котрий опинився у скрутному матеріальному становищі, отримав щедрі дари з обох сторін, завдяки яким, як зазначав Ламберт, він міг розплатитися зі своїм військом. По-друге, позиція Святослава не була такою невблаганною, адже надіслані ним подарунки могли означати готовність до порозуміння, як це раніше було з Болеславом II Сміливим (Щедрим) Але видається занадто надуманим твердження, що він та його брат Всеволод зобов'язалися не втручатися у внутрішні справи Генріха IV, оскільки й не мав жодної можливості це зробити Grekow B. Rus Kijowska. - Warszawa, 1955. - S.517; Epperiem S., Widera B. Die Beziehungen der Kiever Rus. - S.283; Deiestowicz N. Boleslaw II. - S.197-200..

У 1089 р. Генріх IV одружився з Аделаїдою (Пракседою) - удовою Генріха, який був маркграфом саксонської Північної марки. Вона від народження відома як Євпраксія - дочка київського князя Всеволода Ekkehardi chronicon universale // MGH SS VI / Ed. G.H.Pertz. - Hannover, 1980. - 1089. - P.207; Annales Augustani // MGH SS III / Ed. G.H.Pertz. - Hannover, 1839. - 1089. - P.133.. Чимало істориків убачають тут політичні мотиви Ediger T. Russlands. - S.59; Heiimann M. Westeuropдische. - S.93. для укладення салічно-руського союзу, який сприяв би візантійсько-папському зближенню Epperiein S., Widera B. Die Beziehungen der Kiever Rus. - S.285.. З огляду на сучасний стан джерельних даних, відкрите широке поле для дискусій, однак через нетривке подружнє життя Генріха IV та Аделаїди, а також неминучу смерть її батька (13 квітня 1093 р.), небагато можна сказати про їх достовірність. Те саме стосується й останнього сліду контактів між Руссю та Східно-Франкською державою. Видається більш правдоподібним, що не стільки ідея створення салічно-руського союзу, а врода обраниці тогочасного імператора стала причиною цього шлюбу Wies E. W. Cesarz Henryk IV. - Warszawa, 2000. - S.208..

Зі сказаного випливає, що в політиці східнофранкських правителів щодо Русі не спостерігалося спадкоємності, і не лише у зазначений період, але також у політиці окремих правителів, за винятком Оттона II й Оттона Ill, стосовно яких не знайдено жодних відомостей про їхні контакти зі східним сусідом Польщі.

Це також продемонструвало виняткову пасивність імперії, оскільки саме з боку Русі були спроби налагодження стосунків. Зокрема Оттон І прийняв пропозицію посольства княгині Ольги. Але про попередні спроби налагодження стосунків нічого невідомо, і тому, мабуть, це стало для Оттона І великою несподіванкою. Конрад II, якщо він узагалі укладав союз з Ярославом Мудрим, зробив це за посередництвом братів Мешка II - Безприма й Оттона.

Для Генріха III посли від київського правителя стали радше несподіванкою. Він їх прийняв, але відхилив пропозицію про шлюб і до кінця невідомо, якою у цьому була роль Казимира. Лише щодо Генріха II можна припустити, хоча це не безсумнівно, що він уклав союз з Ярославом Мудрим проти Болеслава Хороброго та Генріха IV, чиє ймовірне посольство в 1068 р. могло б засвідчити поглиблення контактів із Руссю та прагнення налагодити офіційні відносини. Щодо цього останнього правителя слід зазначити, що справа Ізяслава також свідчить про пасивність у його політиці стосовно Русі, оскільки він би не взявся за це, якби той не прибув до нього. Однак, слід зауважити, що шлюб Аделаїди з Генріхом IV, який з усіх королів та імператорів саксонської й салічної династій у Х-ХІ ст. найактивніше провадив руську політику Посилаючись на В.Татищева, Т.Едіґер (Ediger T. Russlands. - S.44-45) згадує про посольство Генріха 1082 р. до Всеволода з проханням про допомогу проти Ґейзи. Однак, ураховуючи, що той помер 1077 р., дослідник скептично ставиться до цієї інформації. Я.Поверський (PowierskiJ. Kryzys. - S.129) уважає, що Генріх звернувся до Всеволода в 1078 р. з пропозицією військової співпраці проти Владислава., не відображав цілісної поступальної стратегії, але відзначався характерною заанґажованістю в реалізації власних потреб.

Таким чином, починаючи від Генріха II, відносини Східно-Франкської держави з Руссю відбувалися на виразному тлі стосунків із Польщею. Слід підкреслити високий ранґ київських правителів, які брали участь у переговорах у зазначений період. Незважаючи на те, що у джерелах вони нерідко наділялися королівськими титулами, їх уважали суверенними правителями, лише номінально нижчими за статусом від імператорів Західної Європи, котрі претендували на зверхність над усім християнським світом.

References

1. Abgarowicz, К., Karwasinska, I. (ED.). (1966). PismiennictwoczasowBoleslawa Chrobrego. Warszawa. [in Polish].

2. Althoff, G. (2013). Die Ottonen. Kцnigsherrschaft ohne Staat. Stuttgart: Verlag W.Kohlhammer. [in German].

3. Althoff, G., Keller, H. (1985). Heinrich I. und Otto der Grosse. Neubeginn auf karolingischem Erbe. Gцttingen/Zьrich: MusterSchmidt Verlag. [in German].

4. Bartlett, R. (2010). Historia Rosji. Warszawa: Bellona. [in Polish].

5. Beumann, H. (2000). Die Ottonen. Kцln: Verlag W.Kohlhammer. [in German].

6. Boshof, E. (1993). Kцnigtum und Kцnigsherrschaft im 10. und ll.Jahrhundert. Mьnchen: R.Oldenbourg Verlag. [in German].

7. Boshof, E. (2008). Die Salier. Stuttgart: Verlag W.Kohlhammer. [in German].

8. Delestowicz, N. (2016). Boleslaw II Szczodry: Tragiczne losy wielkiego wojownika 1040/1042 - 2/3IV1081 albo 1082. Krakow: Avalon. [in Polish].

9. Drozdz, K. (2009). Kazimierz Odnowiciel:Polska wokresieupadku i odbudowy. Wodzislaw Sl^ski: Templum Wydawnictwo. [in Polish].

10. Epperlein, S., Widera, B. (1964). Die Beziehungen der Kiever Rus und Polens zu Papst und Kaiser wдhrend des Investiturstreites.

Jahrbuch fьr die Geschichte der UdSSR und der volksdemokratischen Lдnder Europas, 8, 271-287. [in German].

11. Grabski, A.F. (1964). Boleslaw Chrobry: Zarys dziejowpolitycznych i wojskowych. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej. [in Polish].

12. Grekow, B. (1955). Rus Kijowska. Warszawa: Ksi^zka i W iedza. [in Polish].

13. Grudzinski, T. (1957). Polityka papieza Grzegorza VII wobec panstw Europy srodkowej i wschodniej (1073-1080). Roczniki Towarzystwa Naukowego w Toruniu, 62, 15-127. [in Polish].

14. Grudzinski, T. (1986). Boleslaw Smialy-Szczodry i biskup Stanislaw: Dzieje konfliktu. Warszawa: Interpress. [in Polish].

15. Gustaw o., R. (1971). Bruno. Hagiografiapolska: Slownik bio-bibliograficzny, 219-226. Poznan; Warszawa; Lublin: Ksi^garnia sw. Wojciecha. [in Polish].

16. Hauck, K. (1974). Erzbischof Adalbert von Magdeburg als Geschichtsschreiber. Festschrift fьr Walther Schlesinger, II. Hrsg. v. H.Beumann, 276-353. Kцln; Wien: Bцhlau Verlag. [in German].

17. Hellmann, M. (1962). Die Heiratspolitik Jarolavs des Weisen. Forschungen zur Osteuropдischen Geschichte, 8, 7-25. [in German].

18. Hellmann, M. (1993). Westeuropдische Kontakte der alten Rus. Millenium Russiae Christaianae. Tausend Jahre christlichen RuЯland988-1988. Hrsg. v. G.Birkfellner, 81-94. Kцln; Weimar; Wien: Bцhlau Verlag. [in German].

19. Hesse, C.L.F. (Ed.). (1985). Lamberti Hersfeldensis annals. MGHSS V. Hannover. [in Latin].

20. Karolewicz, G. (1995). Brunon z Querfurtu. Encyklopedia katolicka, II, 1110. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego. [in Polish].

21. Karwasinska, J. (Ed.). (1969). Sancti Adalberi Pragensis episcopi et martyris vita altera. MPH SN IV, 2. Warszawa. [in Latin].

22. Karwasinska, J. (Ed.). (1973). Epistola Brunonis ad Henricum regem. MPH SN IV, 3. Warszawa. [in Latin].

23. K^trzynski, S. (1961). Kazimierz Odnowiciel 1034-1056. Polska X-XI wieku, 353-592. Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy. [in Polish].

24. Kijas, A. (2014). Poczqtki panstw:Rus. Poznan: Wydawnictwo Poznanskie. [in Polish].

25. Kollinger, K. (2014). Polityka wschodnia Boleslawa Chrobrego (992-1025). Wroclaw: Chronicon Wydawnictwo. [in Polish].

26. Kretschmar, G. (1973). Der Kaiser tauft. Otto der Grosse und die Slawenmission. Bleibendes im Wandel der Kirchengeschichte, 101-150. Tьbingen: J.C.B. Mohr. [in German].

27. Labuda, G. (1992-2008). Mieszko II krol Polski (1025-1034). Czasy przelomu w dziejach panstwa polskiego. Krakow; Poznan: Wydawnictwo i Drukarnia «Secesja» / Wydawnictwo Poznanskie. [in Polish].

28. Laudage, J. (2001). Otto der Grosse (912-973): Eine Biographie. Regensburg: Friedrich Pustset Verlag. [in German].

29. Lowmianski, H. (1985). PoczqtkiPolski, VI, 1, Warszawa; Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. [in Polish].

30. Lьbke, Ch. (1985). Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an), TI. II: Regesten 900-983. Berlin: Duncker und Humbold. [in German].

31. Lьbke, Ch. (1986). Regesten zur Geschichte der Slaven an Elbe und Oder (vom Jahr 900 an), TI. III: Regesten 983-1013. Berlin: Duncker und Humbold. [in German].

32. Lьbke, Ch. (1989). Ottonen, Rjurikiden, Piasten. Ergдnzende Bemerkungen zum Verwandtenkreis Kunos «von Цhningen».

Jahrbьcher fьr Geschichte Osteuropas, 37, H.1, 1-20. [in German].

33. Lьbke, Ch. (2004). Das цstliche Europa. Mьnchen: Siedler. [in German].

34. Meysztowicz, W. (1958). Szkice о swi^tym Brunonie-Bonifacym. Sacrum PoloniaeMillenium, 5, 445-501. [in Polish].

35. Mikoletzky, H.L. (1961). Brun von Querfurt. Neue deutsche Biographie, II, 674-675. Berlin: Dunckner und Humbold. [in German].

36. Modrzewska, H. (1961). Bruno z Querfurtu. Slownik starozytnosci slowianskich, I, 166. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. [in Polish].

37. Ochmanski, J. (1986). Dzieje Rosji do roku 1861. Warszawa; Poznan: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. [in Polish].

38. Oefele, L.B. ab. (Ed.). (1989). Annales Altahenses maiores. MGH SS XX. Hannover. [in Latin].

39. Pertz, G.H. (Ed.). (1980). Ekkehardi chronicon universale. MGH SS VI. Hannover. [in Latin].

40. Pertz, G.H. (Ed.). (1985). Brunonis liber de bello saxonico. MGH SS V. Hannover. [in Latin].

41. Pertz, G.H. (Ed.). (1994). Annales Magdeburgenses. MGH SS XVI. Hannover. [in Latin].

42. Powierski, J. (1992). Kryzys rzqdow Boleslawa Smialego: Polityka i jej odzwierciedlenie w literaturze sredniowiecznej. Gdansk: Marpress. [in Polish].

43. Sielicki, F. (ed.). (1999). Powiesc minionych lat. Wroclaw; Warszawa; Krakow. [in Polish].

44. Sliwinski, B. (2014). Bezprym: Pierworodny synpierwszego krola Polski (986- zima/wiosna 1032). Krakow: Avalon. [in Polish].

45. Sochacki, J. (2003). Stosunkipublicznoprawne mi^dzy panstwem polskim a Cesarstwem Rzymskim w latach 963-1102. Slupsk; Gdansk. Pomorska Akademia Pedagogiczna w Slupsku, Officina Ferberiana [in Polish].

46. Sochacki, J. (2005). Kontakty Mieszka II z opozyj lotarynsk^. Komturzy, rajcy, zupani: Studia z Dziejow Sredniowiecza, 11, 373-390. [in Polish].

47. Sochacki, J. (2006). Okolicznosci jedynej wyprawy Mieszka II na Saksoni^ w 1028 r. Krzyzacy, szpitalnicy, kondotierzy: Studia z DziejowSredniowiecza, 12, 267-281. [in Polish].

48. Sochacki, J. (2007). Relacja rocznikow altajskich о ksi^ciu pomorskim Zemuzile. SredniowieczePolski i Powszechne, 4, 74-92. [in Polish].

49. Sochacki, J. (2014). Formowanie si% wczesnosredniowiecznego panstwa niemieckiego w latach 919-962. Slupsk: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pomorskiej w Slupsku. [in Polish].