Ризький договір 1921 р. і розв’язання проблеми спадщини Кременецького ліцею в радянсько-польських відносинах 1921-1926 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ризький договір 1921 р. і розв'язання проблеми спадщини Кременецького ліцею в радянсько-польських відносинах 1921-1926 рр.

М.П. Гетьманчук

Досліджується процес реалізації Українською СРР ХІ статті Ризького мирного договору щодо повернення Польщі фондів колишнього Кременецького ліцею у першій половині 20 - х років ХХ століття. Основну увагу зосереджено на діяльності групи українських експертів на чолі з академіком Д. Багалієм, які вивчали та обґрунтовували правову приналежність фондів Кременецького ліцею та доказали, що правових підстав повертати їх Польщі немає.

Ключові слова: Українська СРР, Російська СФРР, Польща, Ризький мирний договір 1921 р., Кременецький ліцей, Київський університет.

M. Hetmanchuk

THE TREATY OF RIGA OF 1921 AND SOLUTION OF THE KREMENETS LYCEUM HERITAGE PROBLEM IN THE SOVIET-POLISH RELATIONS BETWEEN 1921 AND 1926

The issue of implementation of the XI article of the Riga Peace Treaty of 1921 in the Soviet- Polish relations of the interwar period has been studied. The direct participation of the Ukrainian SSR in solving the problem of returning the holdings of the former Kremenets (Volyn) Lyceum to Poland has been demonstrated. The main focus is on the activities of a group of Ukrainian experts led by Academician D. Bahalii who studied and substantiated the legal affiliation of the holdings of the Kremenets Lyceum, which were part of the Kyiv University: the library (34,378 volumes - parchment documents, incunabula, rare books of the seventeenth and eighteenth centuries, Ostroh Bible, etc.), the numismatic collection - 17,378 units, botanical, laboratories. Ukrainian experts in the course of their work investigated two aspects of the issue: 1) the history of the Kremenets Lyceum foundation in 1819; 2) the transfer of the Kremenets Lyceum to Kyiv and its reformation into the Kyiv University. As a result, Ukrainian experts have proved that there are no legal grounds for returning the holdings of the Kremenets Lyceum to Poland: the Lyceum was created by the Russian authorities and cannot be considered the Polish educational institution; Lyceum served the population not only of Volyn, but also Podiliya provinces; Lyceum was not liquidated as a result of the uprising in Poland in 1830 - 1831, but was transferred to Kyiv and reformed into a university; the Kyiv University from the legal point of view is a successor of the Kremenets Lyceum.

Keywords: Ukrainian SRR, Russian SFRR, Poland, Riga Peace Treaty, 1921, Kremenets Lyceum, Kyiv University.

Вступ

Постановка проблеми. Задекларована у назві статті проблема недостатньо висвітлена у працях як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. Лише в окремих працях фрагментарно досліджувалися її аспекти, але тільки в контексті відносин Радянського Союзу та Польщі у міжвоєнний період [2, с. 200 - 206]. Виходячи з актуальності проблеми, автором зроблена спроба проаналізувати складний процес реалізації ХІ статті Ризького договору, зокрема - питання повернення Польщі фондів колишнього Кременецького (Волинського) ліцею. В основі статті лежать архівні матеріали й опубліковані збірники документів, присвячені діяльності російсько - українсько - польської Змішаної спеціальної комісії у Москві, а також роботі групи українських експертів на чолі з академіком Д. Багалієм. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1921 - 1926 рр., період від моменту ратифікації сторонами Ризького договору до повного обґрунтування українськими експертами правової приналежності Українській СРР фондів Кременецького ліцею.

Результати дослідження

спадщина кременецький ліцей

Згідно з Ризьким мирним договором 1921 р., РСФРР і УСРР взяли на себе зобов'язання повернути польському народові його культурні цінності періоду поділів польської держави. Стаття ХІ Ризького договору передбачала повернення Польщі її культурних цінностей за період з 1 січня 1772 р. по 9 листопада 1918 р.: військові трофеї часів боротьби польського народу за незалежність, бібліотеки, архівні і археологічні зібрання, твори мистецтва, колекції, предмети старовини, які мали історичну, національну та культурну цінність [4, с. 628 - 658]. Тут необхідно зауважити, що ці вимоги в основному стосувалися російської сторони. За період після поділів Польщі у Москву, Петербург та інші російські міста були вивезені великі культурні багатства польського народу: державні архіви, бібліотеки (тільки бібліотека Залуських налічувала 268 633 книги, 12 тис. рукописів, 25 754 картини і ескізи), скарби королівських палаців та замків, колекції творів мистецтва та ін. [14, р. 19 - 20]. Вимоги про повернення культурних цінностей не поширювалися: 1) на предмети, вивезені з територій, розташованих на схід від кордону Польщі, якщо буде доказано, що вони є складовою частиною української духовної культури; 2) на предмети, які потрапили в Україну шляхом добровільних угод або були вивезені їх законними власниками. Якщо б у Польщі були віднайдені українські культурні цінності вказаних категорій за цей період часу, то вони підлягали поверненню УСРР [2].

Приступивши до виконання умов договору, Народний комісаріат закордонних справ УСРР вже 31 березня 1921 р. дав вказівку Народному комісаріату освіти надати йому допомогу у виявленні і взятті на облік польських культурних цінностей та майна[12, арк. 4 -6]. Восени цього року сторони створили Змішану спеціальну російсько - українсько - польську комісію (голова польської частини комісії А. Ольшевський, російської О. Шмідт, а згодом П. Войков, української - Д. Багалій). У листопаді 1921 р. українська сторона констатувала, що польські культурні цінності зосереджені в основному в Києві, Житомирі, Харкові, Одесі та інших містах України. Зокрема, тільки в Київському університеті було виявлено значну їх частину: велику бібліотеку (34 378 томів) Кременецького ліцею, куди входили пергаментні документи, рідкісні книги (інкунабули), видання XVI - XVIII ст., нумізматична та інші колекції [3, с. 194 - 195].

Основна робота українських експертів на чолі з Д.Багалієм була зосереджена навколо кількох важливих проблем: 1) вивчення вимог польської сторони щодо видачі архівних документів «волинських книг», які стосувалися Волинського воєводства; 2) повернення Польщі бібліотеки і музею колишнього Кременецького ліцею; 3) передачу Польщі архівних актів особливого відділу Київського архіву (500 тис. документів); передачу Польщі «Литовської метрики» (архіву Великого Князівства Литовського), бібліотеки та колекцій Віленського університету тощо. Польська делегація мала намір повернути бібліотеку і нумізматичну колекцію ліцею вже у березні 1922 р. За погодженням сторін, Змішана комісія ухвалила рішення розглянути питання приналежності фондів Волинського ліцею 25 січня - 25 березня 1922 р. Українська делегація отримала меморандум польської сторони з обґрунтуванням статусу Кременецького ліцею як польського навчального закладу [13, арк. 39 - 40]. Суть меморандуму, як констатував Д. Багалій, зводилася головним чином до висвітлення історії питання. У ньому вказувалося, що ліцей був популярним навчальним закладом у польському суспільстві, яке зібрало для нього великі пожертвування у вигляді стипендій та колекцій. Завдяки цим коштам була сформована бібліотека (35 тис. книг), нумізматичний кабінет, природничо - історична колекція. Під керівництвом відомого польського діяча Т. Чацького ліцей перетворився на один із найкращих навчальних закладів Польщі. Після польського повстання 1830 р. ліцей було ліквідовано і у 1833 р. його майно перевезено до Київського університету [15, с. 19 - 21]. Автори польського меморандуму: 1) заперечували всякий наступний зв'язок між Кременецьким ліцеєм і Київським університетом; 2) відкидали будь - яку участь органів влади Російської імперії (міністерства народної освіти), російського суспільства, українського населення Правобережної України (Київська, Волинська, Подільська губернії) в організації Кременецького ліцею і його діяльності.

Розглянувши та проаналізувавши меморандум польської делегації, група українських експертів, до якої були залучені відомі вчені та спеціалісти, дійшла висновку про його однобічний характер і тенденційність у мотивації. Українська сторона у подальшій роботі вирішила зосередити увагу на двох аспектах проблеми: 1) на виникненні Кременецької гімназії та перетворенні її у ліцей; 2) на реформуванні Кременецького ліцею у Київський університет і на долі викладацького та учнівського складу ліцею, його майна, бібліотеки та колекцій [13, арк. 40].

На початку ХІХ ст. місто Кременець перетворилося на один з найбільших освітніх центрів Волині. У корпусах колишнього єзуїтського колегіуму в 1805 р. на кошти здебільшого приватних пожертвувань у Кременці була відкрита Вища Волинська гімназія [11, с. 27 - 29]. У 1807 р. при ній працювали школи землемірів, садівників і семінарія підготовки сільських вчителів. Цей факт особливо підкреслювався українськими експертами, оскільки гімназія була створена після поділів Польщі, і її не можна було зараховувати до навчальних закладів Польської держави. Відкриття Кременецької гімназії, констатували експерти, стало результатом російської політики у сфері освіти початку ХІХ ст. [3, с. 197 - 198]. На підтвердження цього українською стороною називалися очевидні факти.

Російські власті 24 січня 1803 р. розробили і затвердили загальні положення про навчальні заклади. Всі навчальні заклади Російської імперії поділялися на чотири типи: приходські; повітові; губернські (гімназії); університети. Загальний нагляд за навчальними закладами здійснювали університети, посилаючи туди своїх представників (візитаторів). За статутом Віленського університету в кожній губернії, йому підвідомчій (Київській, Волинській, Подільській), потрібно було відкрити не менше однієї гімназії. Природно, що це питання викликало велике зацікавлення серед населення цих губерній. У 1803 р. граф Т. Чацький, призначений візитатором Міністерства народної освіти у Волинській губернії, відвідав Кременець, де вів розмову про можливість відкриття гімназії [16, s. 62 - 72]. Водночас із задумом про відкриття гімназії у Кременці виникла думка про заснування університету в Києві. Цей факт підтверджується прямими вказівками у «Попередніх правилах народної освіти», а також словами міністра народної освіти графа Завадовського під час його візиту до Києва у 1815 р. Завдання Кременецької гімназії були сформульовані попечителем створеного Київського навчального округу Є. фон Брадке: «...Виховувати молодих людей вірними підданими російського імператора, але зі збереженням народності» [13, арк. 41 - 42]. Ознайомившись із документами, а також промовою Т. Чацького на відкритті гімназії, українські експерти зробили висновок про те, що вона нічим не відрізнялася від слів фон Брадке.

На утримання гімназії були зібрані численні пожертвування. Позиція експертів групи Д. Багалія у цьому питанні зводилися до того, що пожертвування не можуть служити критерієм належності фондів Кременецького ліцею до Польщі, оскільки в Російській імперії подібні пожертвування були загальноприйнятою практикою. Навіть підготовлені російським урядом «Попередні правила народної освіти» їх передбачали. Наприклад, одночасно із Кременецькою гімназією у 1805 р. був відкритий Харківський університет. Його відкрили не з ініціативи уряду, а завдяки невтомній діяльності місцевого дворянства на чолі з В. Каразіним і виключно на пожертвування громадськості [1, с. 219]. Така ж ситуація була і з гімназією вищих наук у Ніжині, пожертвування для якої організували брати князі О. Безбородько та І. Безбородько в 1820 р. [6, с. 394]. Кременець було вибрано тільки завдяки енергії Т. Чацького, Харків - особистого впливу В. Каразіна. Але з правової точки зору, на думку українських експертів, вони виступали тільки як уповноважені російського міністерства народної освіти.

Українські експерти доказали, що тільки на одні пожертвування Кременецька гімназія існувати не могла. Сума коштів, зібрана Т. Чацьким на час затвердження статуту гімназії, становила 194 400 карбованців. Окрім сум, які виділялися їй за штатом, як іншим гімназіям імперії, 5 700 карбованців були отримані від царя Олександра І, 1 600 карбованців сріблом виділило Кременецьке староство. Всього щорічно для потреб гімназії із державних коштів виділялася сума 15 420 карбованців, які йшли на утримування викладачів, службовців, господарські потреби. Крім того, для закупівлі й поповнення колекцій щорічно виділялося 1 640 карбованців [13, арк. 43 - 44]. Завдяки клопотанням попечителя Віленського округу А. Чарторийського, у 1819 р. гімназію перейменували на ліцей - вищий навчальний заклад, що за програмою прирівнювався до Віленського університету. Реформування гімназії у ліцей мало на меті передусім збільшити кількість учнів, при чому не тільки з Волинської, а й з Подільської губернії. У рескрипті, надісланому міністру народної освіти князю Голіцину 18 січня 1819 р. вказувалося, що населення цих губерній бажає мати свій вищий навчальний заклад [13, арк. 45]. Українські експерти відзначали й те, що доля Кременецького ліцею значною мірою залежала від російського адміністративно - територіального реформування. До січня 1831 р. з Віленського навчального округу були вилучені Волинська, Подільська, Київська та Мінська губернії і приєднані до Харківського навчального округу, який внаслідок цього став громіздким. Тому у грудні 1832 р. з його складу виділили Київський навчальний округ, до якого увійшли Волинська, Київська, Подільська і Чернігівська губернії. Ці зміни не могли не позначитися на діяльності Кременецького ліцею.

На цей час Кременецький ліцей мав велику бібліотеку, де налічувалося 50 тис. книг (понад 1 500 інкунабул). Ботанічний сад ліцею був одним із найкращих в Росії, його колекція налічувала 12 000 видів і форм рослин [5, с. 8 - 9]. Він був розрахований переважно для дітей польської та полонізованої української шляхти, духовенства та частково міщан. У березні 1831 р. у зв'язку з епідемією холери за розпорядженням подільського і волинського військового генерал - губернатора В.Левашова ліцей тимчасово припинив навчальну діяльність, і тільки з жовтня цього ж року куратор Харківського навчального округу В. Філатьєв дозволив відновити заняття [13, арк. 46]. Надзвичайно старанно українські експерти вивчали тезу польського меморандуму про закриття ліцею чи навіть його ліквідацію у 1831 р. через польське повстання. Аналіз її не підтвердив, кваліфікував як безпідставну. Спираючись на вивчені документи та архівні матеріали, експерти доказали, що ліцей у 1831 р. ліквідований не був, а повстання у Польщі не мало вирішального впливу на його долю. Вони також констатували, що даних про причетність ліцею до повстання не виявлено, навчальні заняття було припинено внаслідок епідемії холери, а викладацький склад стояв осторонь організацій, що приєдналися до повстання [13, арк. 47 - 48].

Безумовно, повстання мало трагічні наслідки для долі польської освіти та культури. Після його придушення цар Микола І вжив рішучих заходів щодо подальшої русифікації краю. Українські експерти доказали низкою фактів, що повстання впливало на внутрішнє життя ліцею, але не в такій мірі, щоб увесь склад ліцею, викладачі й учні, брали в ньому участь. Так, через рік після повстання, при обговоренні благонадійності викладачів, російські власті визнали їх непричетність до нього. На благонадійну поведінку викладачів вказував і харківський попечитель В. Філатьєв, перебуваючи в Кременці у 1832 р. [13, арк. 48 - 49]. Майже всі викладачі ліцею, яких згодом перевели до Києва, зберегли свої посади. Більшість із тринадцяти новостворених кафедр Київського університету (на історико - філологічному відділенні - 5, на фізико - математичному - 8) очолили викладачі Кременецького ліцею [7, с. 159].

Російський уряд після польського повстання у вересні 1831 р. створив таємний Комітет західних губерній, який на своєму засіданні 30 грудня цього ж року ухвалив рішення щодо Віленського університету та Кременецького ліцею. З метою ліквідації ліцею як провідного осередку збереження польської ідентичності в Правобережній Україні у грудні 1832 р. ліцей підпорядкували Київському навчальному округові, а 12 квітня 1832 р. вирішили перевести до Києва [10, с. 317]. Остаточне рішення про переведення Кременецького ліцею в Київ, а не про його ліквідацію і закриття, російський Кабінет міністрів ухвалив тільки 23 травня 1833 р. У відповідному документі вказувалося: «Перевести в Київ до 1 липня все управління ліцею, кабінети ботанічний, зоологічний, мінералогічний, тваринний, хімічну лабораторію, найпотрібнішу частину бібліотеки» [13, арк. 49]. Для цього у червні 1833 р. була створена Особлива комісія, завданням якої стало переведення ліцею до Києва. Згодом, 8 листопада 1833 р. вийшов імператорський указ про заснування в Києві університету. Цей указ, на думку українських експертів, двозначно трактувати не можна. Отже, Кременецький ліцей був не ліквідований, вказали вони, а реформований у Київський університет, який є його наступником [13, арк. 49 - 50].

Всі колекції ліцею і його бібліотека збереглися як єдине ціле в Київському університеті, який на думку експертів, мав велике значення не тільки для українців, росіян, а й для поляків. Куратор Київського навчального округу Є. фон Брадке 8 березня 1834 р. затвердив викладачів ліцею викладачами університету, який успадкував: 1) усі пожертви шляхти Правобережної України на гімназію та ліцей; 2) кошти, виручені за продаж майна та будинків ліцею; 3) кабінети та лабораторії; 4) бібліотеку, яка налічувала 24 379 праць у 34 378 томах (її основу становили: а) бібліотека польського короля С. Понятовського, придбана Т. Чацьким; б) книги, подаровані ліцеєві князями Ю. Понятовським та М. Кутузовим; в) бібліотека професора Ф. Шейда; г) збірки та твори українських полемістів і Острозька Біблія); 5) нумізматичну колекцію, яка налічувала 17 352 одиниці (1 828 одиниць за розпорядженням Миколи І відправили до Віленського університету); 6) частину насаджень ботанічного саду [10, с. 317; 23, с. 7 - 8].

Вивчивши всі обставини, пов'язані з питаннями правової належності фондів Кременецького ліцею, експерти на чолі з Д. Багалієм дійшли висновку, що підстав для передачі їх Польщі немає. У зв'язку з цим вони підкреслювали: 1) гімназія в Кременці була створена російською державною владою для потреб імперії і вважатися польським навчальним закладом вона не може; 2) гімназія і ліцей функціонували не лише на кошти від пожертвувань, а й на державні кошти, які відпускалися за штатом для всіх навчальних закладів Російської імперії; 3) Кременецький ліцей обслуговував не тільки Волинську, а й Подільську губернії; 4) переведення Кременецького ліцею в Київ не було зумовлене повстанням у Польщі 1830 - 1831 рр.; 5) Кременецький ліцей не ліквідовувався, а був лише переведений до Києва та реформований в університет; 6) Київський університет з правової точки зору є наступником Кременецького ліцею [13, арк. 53].

Українська сторона при цьому враховувала і той факт, що в 1921 р. польський уряд відновив діяльність Кременецького ліцею. Ще 27 травня 1920 р. Ю. Пілсудський своїм указом новоствореному ліцею повертав всі маєтки та землі, що належали йому раніше: 3 414,81 га орної землі, 794,84 га луків, 2 000,79 га невикористаної землі та 35 414 га лісів, три лісопильні заводи і меблеву фабрику. Крім того, до складу ліцею увійшли: 1) загальноосвітня гімназія і ліцей ім. Т. Чацького; 2) педагогічне училище ім. Ю. Словацького; 3) лісовий та сільськогосподарський ліцей; 4) кооперативна гімназія; 5) середня семикласна торгівельна школа; 6) школа садівництва та городництва; 7) математично - природнича школа; 8) школа теслярів та механіків; 9) школа стародавнього промислу; 10) народні університети, дитячі садки та інтернати; 11) Науковий Волинський інститут; 12) Музей Кременецької землі ім. В. Бессера [8, с. 197 - 198; 17, s. 33 - 34]. Із самого початку в ліцеї навчалася польська молодь, яка, на думку офіційних властей, мала стати активним учасником полонізації Волині [18, с. 253 - 254]. Тому домагання польської сторони українські експерти пояснювали ще й прагненням поповнити матеріальну базу новоствореного навчального закладу фондами колишнього Кременецького ліцею.

Таким чином Українська СРР до 1926 р. виконала свої зобов'язання, які випливали із ХІ статті Ризького мирного договору. Російсько - українська делегація відмовилася передавати зазначені архівні матеріали та бібліотеки, колекції (литовські культурні цінності були передані Литві). Через труднощі, пов'язані з пошуком і відбором польських культурних цінностей, цей період затягнувся. Із Житомирського окружного архіву польській стороні передавалися лише документи, що стосувалися волинської території, яка відійшла до Польщі. Між Польщею та СРСР 16 листопада 1927 р. було підписано Генеральну угоду, яка остаточно вирішила проблему [19, s. 206]. Свою діяльність Змішана спеціальна комісія завершила 18 квітня 1934 р., коли Російська СФРР передала Польщі останні архівні документи.

Висновки

Підсумовуючи сказане, слід наголосити, що українській громадськості надзвичайно мало відомі факти процесу видачі Польщі культурних цінностей з України. Тільки протягом 1946 - 1947 рр. до Вроцлава Національному інституту ім. Оссолінських було передано 210 393 одиниці видань, серед яких 41 505 стародруків, у тому числі 100 інкунабул і палеотипів із Львівської національної бібліотеки ім. В. Стефаника [2, с. 209 - 210]. Книги і мистецькі цінності із бібліотек та музейних фондів Львова без будь - якого вивчення їх правової належності передавалися Польщі протягом 1946 - 1985 рр. Україна у цьому процесі участі не брала, польська сторона у відповідь повертала російські культурні цінності, які направлялися в Москву та Петербург. Тому діяльність групи українських експертів на чолі з академіком Д. Багалієм є прикладом для гідного наслідування у питаннях захисту культурної спадщини незалежної України.

Список використаної літератури

1. Багалій Д. Історія Слобідської України / Д. Багалій. - Харків: Основа, 1991. - 256 c.; Bahalii D. Istoriia Slobidskoi Ukrainy / D. Bahalii. - Kharkiv: Osnova, 1991. - 256 c.

2. Гетьманчук М. П. Між Москвою та Варшавою: українське питання в радянсько- польських відносинах міжвоєнного періоду (1918 - 1939 рр.) / М. П. Гетьманчук. - Львів: Вид-во Національного університет «Львівська політехніка», 2008. - 432 с.; Hetmanchuk M.P. Mizh Moskvoiu ta Varshavoiu: ukrainske pytannia v radiansko-polskykh vidnosynakh mizhvoiennoho periodu (1918 - 1939 rr.) / M. P. Hetmanchuk. - Lviv: Vyd-vo Natsionalnoho universytet «Lvivska politekhnika», 2008. - 432 s.

3. Гетьманчук М. П. До питання про реалізацію Українською СРР ХІ статті Ризького договору щодо повернення Польщі культурних цінностей в 1921-1926 рр. / М.П. Гетьманчук // Проблеми слов'янознавства. - 1999. - Вип. 50. - С. 193-202; Hetmanchuk M. P. Do pytannia pro realizatsiiu Ukrainskoiu SRR Khl statti Ryzkoho dohovoru shchodo povernennia Polshchi kulturnykh tsinnostei v 1921-1926 rr. / M. P. Hetmanchuk // Problemy slovianoznavstva. - 1999. - Vyp. 50. - S. 193-202.

4. Документы внешней политики СССР в 22 т. - Москва: Госполитиздат, 1959. - Т. 3. - 723 с.; Dokumenty vneshney politiki SSSR v 22 t. - Moskva: Gospolitizdat, 1959. - T. 3. - 723 s.

5. Ельгорт В. Кременець: історико-краєзнавчий нарис / В. Ельгорт. - Львів: Каменяр, 1977. - 40 с.; Elhort V. Kremenets: istoryko-kraieznavchyi narys / V. Elhort. - Lviv: Kameniar, 1977. - 40 s.

6. Енциклопедія історії України у 10-ти т. / редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. - Київ: Наукова думка, 2010. - Т. 7. - 728 с.; Entsyklopediia istorii Ukrainy u 10-ty t. / redkol.: V.A. Smolii (hol.) ta in. - Kyiv: Naukova dumka, 2010. - T. 7. - 728

7. История Киева: в 3-х т. - Киев: Наукова думка, 1983. - Т. 2: Киев периода позднего феодализма и капитализма. - 463 с.; Istoriya Kieva: v 3-kh t. - Kiev: Naukova dumka, 1983. - T. 2: Kiev perioda pozdnego feodalizma i kapitalizma. - 463 s.

8. Коляденко С. Діяльність Кременецького ліцею (1921-1939) як комплексу навчально-виховних закладів / С. Коляденко // Кременецький ліцей в контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст.: зб. наук. пр. - Тернопіль: Терно-граф, 2009. - С. 197 - 201; Koliadenko S. Diialnist Kremenetskoho litseiu (1921-1939) yak kompleksu navchalno-vykhovnykh zakladiv / S. Koliadenko // Kremenetskyi litsei v konteksti rozvytku osvity, nauky ta kultury na Volyni v pershii tretyni KhKh st.: zb. nauk. pr. - Ternopil: Terno-hraf, 2009. - S. 197 - 201.

9. Нариси історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка / B. Різун та ін. - Київ: Наша культура і наука, 2004. - 440 с.; Narysy istorii Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka / V. Rizun ta in. - Kyiv: Nasha kultura i nauka, 2004. - 440 s.

10. Собчук В. Д. Кременецький ліцей / В. Д. Собчук // Енциклопедія історії України: в 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (гол.) та ін. - Київ: Наукова думка, 2008. - Т. 5: Кон-Кю. -

C. 315-318; Sobchuk V. D. Kremenetskyi litsei / V. D. Sobchuk // Entsyklopediia istorii Ukrainy: v 10 t. / redkol.: V.A. Smolii (hol.) ta in. - Kyiv: Naukova dumka, 2008. - T. 5: Kon-Kiu. - S. 315-318.

11. Ходаковська Я. Волинська гімназія та Волинський ліцей у Кременці (1805-1833) / Я. Ходаковська // Волинські Афіни. 1805 - 1833: зб. наук. пр. / під ред. С. Маковського, В. Собчука. - Тернопіль: Богдан, 2006. - С. 23-40; Khodakovska Ya. Volynska himnaziia ta

Volynskyi litsei u Krementsi (1805-1833) / Ya. Khodakovska // Volynski Afiny. 1805 - 1833: zb. nauk. pr. / pid red. S. Makovskoho, V. Sobchuka. - Ternopil: Bohdan, 2006. - S. 23-40.

12. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (Далі ЦДАВО України). - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр. 49; Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy (Dali TsDAVO Ukrainy). - F. 166. - Op. 2. - Spr. 49.

13. ЦДАВО України. - Ф. 166. - Оп. 2. - Спр. 975; CDAWO Ukrajiny. - F. 166. - Op. 2. - Spr. 975.

14. Dokumenty dotyczonce akcji delegacy) polckich w komisjach Mieszanych Reewakuacyjnej i Specjalnej w Moskwie od 1 stycznia do 15 kutego 1922 r. - Warszawa: Tlocznia Wl. Lazarskiego, 1922. - Zeszyt 2. - 174 s.

15. Jedynak S. Tadeusz Czacki i szkoly Krzemienieckie / S. Jedynak // Місто Кременець в історії освіти, науки і культури: матер. міжнарод. наук. конф., 23-24 травня 2002 р. - Кременець: Кременецький обласний комунальний коледж, 2002. - С. 19-21; Jedynak S. Tadeusz Czacki i szkoly Krzemienieckie / S. Jedynak // Misto Kremenets v istorii osvity, nauky i kultury: mater. mizhnarod. nauk. konf., 23-24 travnia 2002 r. - Kremenets: Kremenetskyi oblasnyi komunalnyi koledzh, 2002. - S. 19-21.

16. Krzemieniec. Ateny Juliusza Slowackiego / by Stanislaw Makowski. - Warszawa: Biblioteka Narodowa, 2004. - 588 s.

17. Medrzecki W. Wojewodztwo Wolynskie 1921 - 1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych i politycznych / W. Medrzecki. - Wroclaw [etc.]: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1988. - 202 s.

18. Szmyt A. Organizacja i struktura Liceum Krzemienieckiego 1920 - 1939 / A. Szmyt // Кременецький ліцей в контексті розвитку освіти, науки та культури на Волині в першій третині ХХ ст.: зб. наук. пр. - Тернопіль: Терно-граф, 2009. - С. 251-261; Szmyt A. Organizacja i struktura Liceum Krzemienieckiego 1920 - 1939 / A. Szmyt // Kremenetskyi litsei v konteksti rozvytku osvity, nauky ta kultury na Volyni v pershii tretyni KhKh st.: zb. nauk. pr. - Ternopil: Terno-hraf, 2009. - S. 251-261

19. Szczepanski J. Rewindykacja polskich archiwaliow w swietle traktatu Ryskiego /J. Szczepanski // Traktat Ryski 1921 roku po 75 latach / by M. Wojciechowski. - Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikolaja Kopernika, 1998. - S. 20-208.

Размещено на Allbest.ru