Історичний контекст у збірці статей Тімоті Снайдера "Українська історія, російська політика, європейське майбутнє"

Теоретичною основою дослідження є наукові праці Андреаса Каппелера, Джеймса Мейса, Віктора Брехуненка, Володимира Ковальчука, Михайла Ковальчука, В'ячеслава Корнієнка, в яких розглядається історичний контекст російсько- українських взаємин та події минулого, що до сьогодні залишаються дискусійними. В процесі наукового дослідження використано такі методи: порівняльний, історичний, системний аналіз та інші.

Виклад основного матеріалу дослідження

Комеморація, критичне вивчення та аналіз історії є одними з найважливіших завдань українського суспільства під час інформаційної війни. Адже маніпулювання спільним минулим, ігнорування питомих відмінностей двох народів та апелювання до нерозривної єдності - основне підґрунтя для російської пропаганди, що іменує Україну "меншим братом" і підсилює в українців комплекс меншовартості. Спочатку українсько-російських відносин московська влада намагалася якомога ефективніше русифікувати український народ: через заборону мови, знищення української інтелігенції та неприйняття українців як самобутнього народу. Дослідники Віктор Брехуненко, Володимир Ковальчук, Михайло Ковальчук та В'ячеслав Кор- нієнко зазначають, що московська експансія почалася з кінця XV століття, і до сьогодні відображає суть українсько-російських взаємин. Науковці зазначають, що ще під час війни 1500-1503 років Москва застосовувала таку ж стратегію ведення війни з сусідами, що й зараз: по-перше, це попереднє формування промосковської "п'ятої колони" в середовищі вірогідного супротивника, а по-друге, подання своєї агресії як внутрішній конфлікт ¹.

Зрозуміло, що створення образу України-фашистської держави розпочалося задовго до Революції Гідності. Галина Турченко зазначає, що хоч явище "гібридних воєн" є феноменом XXI століття, в російсько-українських відносинах елементи гібридної війни використовувалися й раніше. Дослідниця звертає увагу на події 1917-1921 років, коли українці захищали свою незалежність, проголошену в січні 1918 року Центральною Радою, й на реакцію Росії. Адже відповіддю були російські регулярні війська під червоним прапором комуністичної революції і фальшивим гаслом "допомоги братньому народу в боротьбі з буржуазією"Брехуненко, В. (2018), "Братня" навала. Війни Росії проти України XII-XXI ст., Інститут української археології та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, Київ, с. 27. Турченко, Г (2016), "Історична наука і сучасна гібридна війна Росії проти України", Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, вип. 46, с. 295.. Андреас Каппелер зазначає, що протиставлення українців та росіян стало проблемою в час українського національного руху та процесу продовження формування російської нації, бо самоідентифікація українців загрожувала самоствердженню російської національної ідеї. Науковець підкреслює, що "[...] російський уряд не вірив, що українці здатні власними силами сформувати націю, йому здавалося, що вони можуть стати знаряддям у руках ворогів Росії"Каппелер, А. (2001), "Мазепинці, малороси, хохли: українці в етнічній ієрархії Російської імперії", Київська старовина, вип. 5, с. 13.. Очевидно, що російсько-українські взаємини завжди базувалися на несприйнятті України як самостійної держави, яка відрізняється від Росії ментально. Російська влада намагалася не тільки колонізувати український народ, але й довести меншовартість українців - ідентифікувати їх як російський народ (через русифікацію), але нижчий за класом.

У час інформаційної війни важливо, аби світова спільнота розуміла споконвічні загарбницькі та безкомпромісні мотиви Росії щодо українських земель, усвідомлювала небезпеку ігнорування державних кордонів та міжнародного права загалом. Сьогодні публічні інтелектуали не лише України, але й світу досліджують генезу конфлікту України та Росії. Праці Марсі Шор, Карла Шльогеля, Анни-Лєни Лаурен, Енн Еплбаум та інших закордонних дослідників прояснюють справжні причин російсько-українського збройного конфлікту, розвіюють міфи щодо минулого України, а також вказують на ментальну спільність України та Європи.

Тімоті Снайдер - науковець та публіцист, який вивчає українське питання. В Україні історик відомий працями "Криваві землі. Європа між Гітлером та Сталіним" та "Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь. 1569-1999 рр.". У 2014 році в Україні вийшла збірка публіцистичних матеріалів Тімоті Снайдера "Українська історія, російська політика, європейське минуле", де зібрано його статті та виступи з грудня 2013 року по серпень 2014 року. Зауважимо, що в цих публікаціях автор не лише аналізує історію України, але й осмислює сучасні події в державі крізь призму європейського минулого.

Т. Снайдер вважає, що професійна відповідальність істориків передбачає свідоме розрізнення пошуку історичної правди та спотворення історичної пам'ятіСнайдер, Т. (2014), Українська історія, російська політика, європейське майбутнє, Дух і Літера, Київ, с. 8.. Бо ж потрібно розуміти, коли судження про минуле має виключно політичний підтекст. Це особливо важливо в контексті російсько-українських взаємин. Тому у збірці статей "Українська історія, російська політика, європейське минуле" виокремлюємо публікації, які спрямовані на аналіз подій минулого та їхній зв'язок із теперішніми подіями, адже конфлікт двох держав має історичну тяглість. Під час відкритої лекції "Навіть не минуле": українська історія, російська політика, європейське майбутнє" науковець підкреслив, що історія України є доволі типовою історією будь-якої європейської країни: протистояння між вікінгами та корінним населенням, пізніше боротьба між західним та східним християнством - характерні і для історії України, і для будь-якої іншої історії європейської країни. Однак, Тімоті Снайдер зазначає, що нетиповою історія України стає у 1914 році, в час Першої світової війни, яку історик називає "тим моментом, коли ти нічого не робиш для державності і все одно маєш її"Там само, с. 22.. Українці - народ, що боровся за свою незалежність, але не отримав її, бо російські білі були проти, а підтримка поляків була запізнілою і лише частковоюТам само, с. 3.. Саме цей факт і вказує на відмінність українського буття від інших європейських країн, які отримали незалежність без боротьби.

Значна частина публіцистики історика присвячена темі Голодомору в Україні 1932-1933 років: необхідності визнання геноциду та засудження винних у цій трагедії. Питання Голодомору і визнання його як геноциду автор порушує ще у "Кривавих землях", де зазначає, що "відрізані від уваги світу державою, яка контролювала газети і пересування іноземних журналістів, відрізані від офіційної допомоги і співчуття партійною лінією, яка прирівнювала голод до саботажу [...], люди, родини і цілі села помирали на самоті"Снайдер, Т. (2011), Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним, Грані-Т, Київ, с. 56.. Українці помирали ізольовано, адже при згадці про Голодомор людину могли б вважати, згідно з радянською пропагандою, агентом нацистів. Тімоті Снайдер підкреслює, що саме в час Голодомору розпочинається асоціація українців з нацизмом. Вважаємо, що це і є однією з основних причин детального висвітлення цієї теми у публіцистиці автора. У матеріалі "Проєкт Путіна" історик також підкреслює небезпеку нерозуміння світовими лідерами паралелі пропаганди 1930-х років із сьогоденням: "Так почалася політика фашизму та антифашизму, згідно з якою Москва поставала захисником усього гарного, а її критики були фашистами [.] варто пам'ятати цей момент: все це велике моральне маніхейство мало служити державі і, як таке, нічим її не обмежувало. Використання антифашизму як риторичної стратегії не тотожне опорові реальним фашистам"Снайдер, Т. (2014), Українська історія, російська політика, європейське майбутнє, Дух і Літера, Київ, с. 156..

Джеймс Мейс, дослідник Голодомору в Україні, аналізуючи політичні причини геноциду 1932-1933 років, акцентував увагу на тому, що ця тема має бути центральною не тільки для українців, але й для світу, адже події тих часів є злочином проти людяності та людства. Дж. Мейс визначив причини недостатнього вивчення Голодомору: "[...] це зумовлено багатьма причинами, не остання з яких - закритість українського світу від світового процесу розвитку гуманітарних наук [...]. Ще одна трудність - орієнтація західних істориків на "російську схему" як домінантну в історії всіх так званих "окраїн", тобто неросійських національних республік"Мейс, Дж. (1995), "Політичні причини голодомору в Україні (1932-1933 рр.)", Український історичний журнал, вип. 1, с. 35..

Снайдер вважає, що історик повинен заповнювати прогалини та виправляти ті місця, де допущені помилки. Як публічний інтелектуал, він вважає неприйнятним свідомо ігнорувати великі фрагменти історії. Тому в публіцистиці автор часто повертається до теми колабораціонізму українців під час Другої світової війни. Він не заперечує факту співпраці українців з нацистською Німеччиною, але наголошує на тому, що співпраця з німцями була характерною для європейських держав і рідко була пов'язана з політикою. Снайдер зауважує, що колаборація заплямовує навіки, а в праці "Перетворення націй: Польща, Україна, Литва, Білорусь. 1569-1999 рр." підкреслює, що співпраця з нацистами була, але значно більша частина українського населення боролася проти нацистської Німеччини, а цього не було у жодній європейській країні. Дискутуючи щодо міфів Другої світової війни, створених російською пропагандою, автор наголошує, що європейська спільнота схильна сприймати минуле так, як цього прагнув Сталін: вважати початком війни 1941 рік, а не 1939, героями війни - російську армію, а не радянську Червону армію, значна частина якої - українці.

Тімоті Снайдер часто порівнює Україну з іншими європейськими державами. У публіцистичній статті "Якщо Росія проковтне Україну - європейській системі кінець" Т. Снайдер порівнює Україну із Австрією. Зауважує, що дві держави виникли в ході драматичної зміни світового порядку: Австрія у ході Першої світової війни, Україна - завдяки розпаду Радянського Союзу. Колись Гітлер захоплював Австрію з такими ж аргументами, як і Путін Україну, - у потребі захисту своїх громадян. Порівнюючи минуле Австрії з сьогоденням України автор обачливо попереджає: "[...] одного разу дозволивши європейській країні померти, європейці могли робити це знову і знову. Коли 1939 року великі країни отямилися, було вже надто пізно"Снайдер, Т. (2014), Українська історія, російська політика, європейське майбутнє, Дух і Літера, Київ, с. 115. Там само, с. 8.. Нерідко автор пише про колективне забуття німецьким народом української історії, яка має прямий зв'язок з минулим Німеччини, особливо в період Другої світової війни. Тімоті Снайдер наголошує на тому, що сьогодні публічна пам'ять Німеччини зосереджена довкола Голокосту і російська пропаганда маніпулює почуттям провини німців, щоб нагадати їм про їхні провини та про росіян-визволителів.

Українська тематика у публіцистиці Т. Снайдера нерозривно пов'язана із аналізом та спростовуванням російської пропаганди. Автор вивчає сильні та слабкі сторони російської маніпуляції, підкреслює її вплив на свідомість світових лідерів та небезпеку, яку несе в собі спотворення реальності російським міфом. Кремлівська пропаганда використовує журналістський стандарт "баланс думок" як нагоду переконувати суспільство в правдивості своїх аргументів. Снайдер зазначає, що в цей спосіб пропаганда потрапляє не тільки в українські ЗМІ, але й у масмедіа США та Європи, де журналісти дотримуються "балансу" між протилежними точками зору. Варто зауважити, що використання цього стандарту, який передбачає всебічність висвітлення події, тобто надання слова усім сторонам конфлікту, є дискусійним в час російсько-української неоголошеної війни і про це українські журналісти сперечаються ще з початку 2014 року. Т. Снайдер стверджує, що російська пропаганда не лише перебільшує потрібні їй аспекти реальності, але й припускається значних неточностей та суперечностей, але її це не хвилює, бо головним завданням є підсилювати точки зору в щоденних новинах ¹¹.

Тімоті Снайдеру властива емпатія історика, і це допомагає йому використовувати історичну аналогію як метод розуміння сьогодення і навіть прогнозування майбутнього. Проводячи паралель між російською пропагандою 1930-х років та сучасними маніпулятивними методами кремлівської влади, Тімоті Снайдер акцентує увагу на тому, що "[...] коли Червона Армія вдерлася в східну Польщу у вересні 1939 року, радянська пропаганда головним чином стверджувала, що польської держави вже немає, а її меншини потребують захисту. Те саме виголошує російська пропаганда про події у східній Україні 2014 року"Там само, с. 11.. Аналогія цілком прозора, до того ж дослідник підкреслює, що російську тактику руйнування сусідніх держав пам'ятає російська влада, але аж ніяк не європейська спільнота. Ще однією важливою паралеллю є союз Сталіна з Гітлером та союз Путіна з європейськими ультраправими. Ці союзи є потрібними для того, щоб зруйнувати усталені порядки, знищити ворогів руками самих ворогів й вийти з гри переможцями.

Сильною стороною російської пропаганди Т. Снайдер вважає усвідомлення Путіним історичних можливостей, а слабкою - саму силу пропаганди та ідей, проголошених нею. Пропаганда, яку Володимир Путін застосовував і під час Помаранчевої революції, і під час Євромайдану повинна була показати вразливість українців та ментальну відмінність східної частини населення від західної, але в кожному випадку громадяни, неочікувано для ворога, об'єднувалися. Т. Снайдер у статті "Величезні ставки битви в Україні" виокремлює ще одну, на його думку, слабкість політики Путіна - неможливість врахувати дії вільних людей, які схильні мобілізуватися, щоб дати відсіч навіть у непередбачуваних моментах.

У збірці статей "Українська історія, російська політика, європейське майбутнє" Тімоті Снайдер аналізує загрозу Євразійського проєкту, який має стати противагою ЄС. Євразійський Союз - союз пострадянських держав з єдиним центром - Російською Федерацією. Одним із ідеологів цього союзу є Олександр Дугін - російський філософ та політолог. Дугін у книзі "Основи геополітики" пише, що суверенна Україна є небезпечним явищем для російської геополітики, бо ж може у будь-який момент спровокувати збройний конфлікт, а також "[...] як самостійна держава з якимось територіальними амбіціями являє собою величезну небезпеку для всієї Євразії [...], стратегічно Україна повинна бути строго проєкцією Москви на півдні і заході [.. .]"Дугин, А. (1997), Основы геополитики. Геополитическое будущее России, Арктогея, Москва, с. 199.. Після інтервенції в Україну Снайдер у статті "Проєкт Путіна" виділив три основні політичні ідеї Олександра Дугіна: колонізувати Україну, спричинити кризу Європейського Союзу та створити своєрідний антипод ЄС - євразійський проєкт від Лісабона до ВладивостокаСнайдер, Т. (2014), Українська історія, російська політика, європейське майбутнє, Дух і Літера, Київ, с. 168-169..

Досліджуючи статті Тімоті Снайдера про російську пропаганду, ми можемо виокремити основні тези автора, серед яких: розуміння Євразійського Союзу як плану Кремля щодо знищення Європейського Союзу; імперська Росія неможлива без України, а це становить загрозу її незалежності, усвідомлення, що російський "захист" своїх громадян на чужій території - приклад для інших держав із загарбницьким апетитом. У минулому під приводом "захисту" Гітлер також проводив програму Volksgenossen, що буквально означає "товариші народу". Очевидно, що саме такі підміни понять колись призвели до Другої світової війни. Потрібно усвідомлювати цю історичну аналогію, бо цього року президент РФ підписав закон про визнання громадян України та Білорусі "носіями російської мови". Очевидно, що ці рішення є частиною експансивних планів російської влади щодо України. Вважаємо, що вони також можуть бути спрямовані на "розхитування" ситуації, адже Кремль розуміє, що мовне питання досі спонукає до дискусій в українському суспільстві, а метод "захисту" своїх громадян матиме нібито правовий характер.

Результати і перспективи подальших досліджень обговорення