Держава та право України в період Української Козацько-Гетьманської держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВО «Львівський університет бізнесу та права»

Держава та право України в період Української Козацько-Гетьманської держави

Дорош М.М., викладач

Анотація

У статті, на основі наукових досліджень та поглядів вчених, спираючись на використані джерела та літературу, аналізується, процес становлення і розвитку держави та права у період Української Козацько-Гетьманської держави. Досліджено наукові доробки вітчизняних мислителів та представників української політико-правової думки, - в яких висвітлено сутність козацької державності як національної державної ідеї.

Ключові слова: козацька доба, народно-визвольна війна, Гетьман, держава та право, козаччина, державотворення.

Annotation

Based on scientific research and the views of scientists, based on a bibliography of sources and literature used, analyzes the process of formation, development and decline of the state and law during the Cossack era. The works of domestic thinkers, representatives of Ukrainian political and legal thought, in which the ideas of the Cossack statehood as a national state idea are presented, are studied.

The problem is of special socio-political significance in Ukraine Cossacks acquires from the second half of the XVI century.

During the Cossack period, processes took place that determined the peculiarities of the formation and development of the modern Ukrainian state.

An important stage in the assertion of Ukrainian statehood was Zaporizhya Sich - a socio-political and military-administrative organization of the Ukrainian Cossacks. During the Hetmanate and the Cossack era, Ukraine was part of the Commonwealth, and then the Moscow state. As a result of the liberation war of the Ukrainian people against the Polish nobility, national-territorial autonomy was created for the Cossack population of Ukraine.

The law on the Ukrainian lands in the days of the Cossacks had different sources and was characterized by the then economic situation. On the one hand, this is the emergence of a small owner, and on the other - the growth of large land ownership.

Contrary to the official policy of individual states to limit and further the complete elimination of Ukrainian statehood and despite the agreement of the majority of officers and nobility in the Ukrainian Cossack state during its existence in the XVIII century the national-state idea continued to exist, carried by the best, educated representatives of the Ukrainian elite.

The Cossacks, having taken over the functions of governing the state within the Ukrainian Cossack state, enshrining in legal acts, including interstate agreements, rights and privileges as the leading social stratum, took shape as a separate full-fledged social class.

Key words: Cossack era, people's liberation war, Hetman, state and law, Cossacks, state formation.

Вступ

Козацька доба не просто одна зі сторінок української історії - це грандіозний шар історичної пам'яті народу, важливий період еволюції української держави та права який варто розглядати як на ідеологічному, так і на інституційному рівні. Даному дослідженню державотворення України у період козацької доби сприяли думки та пропозиції, викладені в наукових роботах та працях таких відомих представників історичної та юридичної наук. Зазначеній проблемі присвячено низку публікацій як вітчизняних, так і зарубіжних істориків, рідше істориків права, серед яких варто відзначити роботи О. Апанович, В. Борисенко, І. Борщак, В. Брехуненко, В. Голобуцький, В. Горобець, М. Грушевський, О. Гуржій, Д. Дорошенко, В. Липинський, С. Леп'явко, Л. Мельник, Ю. Мицик, О. Мезько- Оглоблин, С. Плохій, Н. Полонська-Василенко, О. Путро, П. Сас, В. Смолій, В. Степанков, О. Субтельний, В. Шевчук, В. Щербак, Н. Яковенко, Т. Яковлева та інших.

У період козаччини відбувалися процеси, які визначили особливості формування і розвитку новочасної української держави [11, с.10].

Українське козацтво було провідною суспільною силою в боротьбі за національне визволення України. Діяльність козаків торкалася всіх сфер життя українського народу: вони боронили українські землі, освоювали південні степи, підтримували українську культуру і православну церкву, а також, - брали участь в антифеодальних виступах. Зокрема, з середини XVI ст. козацьке військо безпосередньо почало впливати на перебіг політичних подій в Україні та Європі.

Важливим етапом у ствердженні української державності стала Запорізька Січ. Вона склалася за дніпровими порогами у районі острова Хортиця та виступала як суспільно-політична та військово- адміністративна організація українського козацтва. На Січі сформувалась козацька республіка, створена на основах рівності та братства. Історики вбачали в Запорізькій Січі тільки військову організацію українського козацтва. Натомість, сучасні українські дослідники (Я. Малик, Б. Вол, В. Чуприна) на основі комплексного підходу до вивчення української козацької держави зробили ґрунтовний аналіз і встановили, що «козацька держава» мала всі характерні для будь-якої держави ознаки [9].

Задовго до початку національно-визвольної війни розпочалася боротьба за українську державу, мову, культуру та церкву, що постійно проявляла себе різних формах. Саме козацтво було організатором цієї боротьби. Уже за гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1616-1622 рр.) окремі козацькі ватаги було об'єднано в регулярне військо з суворою дисципліною. Діяльність Сагайдачного відкрила шлях для повстання українського народу за свою незалежність у роки національно- визвольної війни. Період середини - другої половини XVII ст. був одним з найважливіших етапів боротьби українського народу за незалежність і створення національної державності.

З огляду на вищесказане, метою статті є деталізований аналіз процесу становлення, розвитку та занепаду держави та права у період Української Козацько-Гетьманської держави.

Результати дослідження

козацька державність національний

Козацтво в першій чверті XVII ст. «...стояло мов на роздоріжжі своєї соціальної еволюції, як антагоніст привілегій шляхетства, логікою соціального розвитку воно було покликане того, щоб прийняти в свій протекторат міщанство. визволити його від феодального утиску, допомогти Україні перейти з феодальної доби в добу буржуазного будівництва.» [4].

У буремних подіях зламу першої половини XVII ст., коли Європейський континент лише починав поступово оговтуватися після тридцяти років жорстоких воєнних протистоянь, що кардинально порушили самі основи усталеного міжнародного порядку, здивований світ несподівано побачив, що на, здавалося б, обійдених війною теренах Речі Посполитої з розміреним плином суспільного життя несподівано постала нова держава українців із принципово відмінними політичними і соціальними інститутами. Її поява була далеко не однозначно сприйнята європейською політичною елітою. У когось це викликало щире захоплення, в когось - відверте здивування.

Національно-визвольна війна українського народу, яка тривала з 1648 по 1654 роки, закінчилася звільненням значної частини українських земель з-під влади Речі Посполитої і утворенням української національної держави Гетьманщини. Внаслідок переможної народно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького сформувалася Українська Козацько-Гетьманська держава, що зупинила денаціоналізацію, окатоличення та соціально-економічні утиски українців [ 6, с. 152]. Власне, захист прав і вольностей людини став причиною очолюваної ним війни, яка об'єднала усі прошарки суспільства у спільну боротьбу проти гніту польської шляхти. Саме національно-визвольна війна, стала визначальним чинником формування української держави - політичної влади, військової структури (козацького війська), адміністративного апарату, упорядкування фінансової сфери та налагодження закордонних зв'язків [7, с. 29]. За своїм розмахом та значенням для подальшої долі України, - «Хмельницький» став одним із найважливіших етапів боротьби народу за незалежність. Історія підняла на своїх хвилях українського Гетьмана насамперед тому, що він втілив прогресивні вимоги свого часу в історичній обстановці тогочасної України.

Гетьман був головою і правителем держави. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, керував зовнішньою політикою, мав право видавати універсали- акти обов'язкові для виконання усіма козаками [1]. Найближчими помічниками Гетьмана у вирішенні державних справ і в управлінні військом були генеральні старшини, які одночасно виступали і як вищі військові чини в українському козацькому війську, і як виборні посади і члени гетьманського уряду української козацької держави [13].

Гетьман зайнявся організацією української козацької держави. Україна була поділена на полки та сотні, як адміністративні й разом з тим військові одиниці. Всюди встановлено козацьку адміністрацію. Своєю резиденцією Богдан Хмельницький вибрав старе козацьке місто Чигирин і звідти почав широку дипломатичну діяльність. За формою правління Україна козацької доби була республікою, за формою державного режиму - демократією.

Уряд Богдана Хмельницького вибудовував централізовану вертикаль влади, за допомогою якої реалізовував функції внутрішнього суверенітету держави, а також створював можливості для проведення зовнішньополітичних акцій. В основних своїх рисах соціально-політична структура і модель функціонування української козацької держави сформувалася у середині 1650 років. Тоді ж, утвердився своєрідний адміністративно-територіальний устрій нової держави - полково-сотенний, що найбільш повно відповідав реалізації головної на той час державної функції, а саме військово-мобілізаційної [2].

В економічному плані, на козацьких територіях скасовувалося кріпосне право та фільваркова система господарювання. Основою господарства ставало сільське господарство фермерського типу, з приватною власністю на землю. Більшу частину податків у скарбницю держави сплачували з оренди та мит. Розвивалося й українське міщанство та купецтво, котре мало замінити традиційну роль єврейських громад. Провідною в державі була роль православної церкви, яка укріпила своє становище та мала тепер монополію на інтелектуальне життя українських земель.

Формування козацької верстви супроводжувалося виробленням відповідних правових норм. Зокрема, діяльність запорізьких козаків досить часто була не на користь державності України [5].

За часів Руїни, Запорізька Січ, не виробивши в себе сталих політичних принципів, є своєрідним центром деструктивної, а часом згубної для української козацької держави політики. Проте, виникнення зародків козацького права належить до тих давніх часів, коли перебування в небезпечних умовах «Дикого Поля» змушувало козаків об'єднуватися у згуртоване товариство з притаманними йому звичаями й традиціями. Право на українських землях у добу козаччини мало різні джерела і характеризувалося тодішньою економічною ситуацією. З одного боку, - це поява дрібного власника, а з другого - зростання великої земельної власності. В політичній сфері, крім тенденцій централізації влади, мали місце і певні особливості регіональної політики, яку вели окремі землі: Київщина, Брацлавщина, Слобожанщина тощо. Особливо на нестабільність політичної ситуації впливали часті перевибори місцевої адміністрації.

Значний політичний вплив на вибір форми права в період Української Козацько-Гетьманської держави мав і той факт, що утворення сильної національної української влади не влаштовувало уряди Росії, Польщі, та Туреччини, з якими в той час особливо тісно співіснувала Україна. Соціальний аспект права зводився до пошуку компромісу щодо пом'якшення різних видів покарання за вчинення злочинів і інших правопорушень. Система покарань була дуже суворою, що пояснюється постійним перебуванням Січі у воєнному стані, а також тим, що окрім постійних козаків, періодично, туди приходили люди з сумнівною моральністю та кримінальним минулим. Суворість січового життя була спричинена й тим, що військо жило без жінок і не зазнавало їх пом'якшуючого впливу на звичаї. Мета покарання полягала у відплаті за скоєний злочин, залякуванні потенційних злочинців, а також у відшкодуванні заподіяної шкоди. Суворі покарання слугували пересторогою іншим козакам. Тому, вони мали публічний характер і здійснювалися за участі усієї громади. Важливу роль у судочинстві, особливо нижчих інстанцій, відігравали положення звичаєвого права. Звичаєві норми як автономна підсистема норм козацького права регулювали правові відносини козаків Запорізької Січі до ХУІІІ ст. у сфері публічного й приватного права. Наприклад, ними регулювалися окремі питання виборчого, цивільного, кримінального, фінансового права, адміністративного процесу, юридичної відповідальності та судочинства. Звичаєві норми характеризувалися підкресленою обрядовістю. Джерелом права, на основі якого приймалися судові та адміністративні рішення, також була правосвідомість козаків, в основі якої лежали уявлення козаків про справедливість та моральні цінності.

Зауважимо, що з часом на Січі створилися достатні техніко-юридичні умови для напрацюванння власного писаного права: серед козаків були високоосвічені люди, що зналися на юриспруденції, функціонувала січова школа, високого рівня досягло діловодство. Відсутність писаного права пояснюється, передусім, умовами існування козацького товариства. Його особливостями були: соціальна структура, яка ще не мала достатнього розшарування на класи та звичаєва традиція «батьківських відносин» у громаді між отаманами й підлеглими козаками. До того ж, у відсутності писаного права була зацікавлена козацька старшина, оскільки усна форма права давала їй змогу трактувати 161 стародавній звичай у власних інтересах, а формальна відсутність старшинських привілеїв не викликала потреби в їх письмовій фіксації.

Зокрема, А.О. Скальковський наводить текст рішення Коша, в резолютивній частині якого не було жодних посилань на правові звичаї чи нормативно-правові акти. У тексті зазначалося: «У тому підписуємося усіх куренів отамани зі стариками і козаками по простоті хрестами, а хто можу письмом і що повинні усі вищеописаного дотримуватися і виконувати неодмінно сугубо і охоче зобов'язуємося, а в апробацію і в підтвердження пан Кошовий отаман і військові старшини нинішні і колишні на цьому підписатися мають, і військову печатку при всіх прикласти, і надати всім високим владам, і читати сіє в раді при зібранні старшин» [8, С. 527-539].

Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох засадах, які часто вступали між собою в протиріччя - демократії та авторитаризму. Ускладнення державного життя відбилось у розбудові повноцінного органу виконавчої влади - Генеральної військової канцелярії, де зосередилися важелі реалізації як внутрішньої, так і зовнішньої, політики. Українська козацька держава мала власну судову систему, що включала в себе сотенні суди, полкові суди та Генеральний військовий суд, які замінили собою існуючі гродські суди, земські суди, підкоморські суди і Коронний трибунал. Судочинство здійснювалось на підставі Статутів Великого князівства Литовського, норм магдебурзького права і кодексу німецького походження «Саксон». Козацтво, перебравши в межах української козацької держави на себе функції управління державою, закріпивши в правових актах, у тому числі й міждержавних угодах, права і привілеї як провідної суспільної верстви, - оформилося в якості окремого повноправного соціального стану. Утім, незважаючи на традиції ведення козацьких реєстрів і компутів упродовж XVII-XVIH ст., виокремитися в замкнутий соціальний стан козацтву все ж не вдалося. Тому, зважаючи на це й надалі існували можливості як входження до його лав представників інших соціальних станів і груп, так і виходу, в силу різних причин із нього..

Історія формування української держави цікава для нас як така, що тісно взаємопов'язана з історією утвердження українського народу, а провідні його діячі є носіями української ідеї та державності [10, с. 8-19].

Висновки

Поява козацтва відкрила у вітчизняній історії добу з новим змістом і складом. В період гетьманщини і козацької доби Україна була в складі спочатку Речі Посполитої, а потім Московської держави. У результаті визвольної війни українського народу проти польської шляхти було створено національно-територіальну автономію для козацького населення України. Вступ до січової громади передбачав взяття козаком на себе зобов'язання служити власному народу, виконувати певні військові обов'язки. Аналіз організації козацького самоврядування і судочинства дає підстави стверджувати, що тут відроджувалась українська державність. На частині своєї території Україна мала козацьке державне утворення Запорізьку Січ з республіканською формою правління, унітарним устроєм і демократичним державним режимом. Право на українських землях мало такі джерела як правові звичаї, нормативні договори, нормативно-правові акти. Варто зазначити, що, попри відносно мирний відхід з історичної арени, українське козацтво залишило глибокий і неоднозначний слід в історичній пам'яті українського та сусідніх народів.

Всупереч офіційному курсу політики окремих держав на обмеження і в подальшому повну ліквідацію української державності та попри угодовство переважної частини старшини й шляхетства, - в українській козацькій державі в часи її існування у XVIII ст. продовжувала існувати національно-державницька ідея, носіями якої були кращі, освічені представники української еліти.

Підсумовуючи все викладене у статті, варто звернутися до Угоди та Конституції Пилипа Орлика, текст якої у повній мірі відображає притаманну тим історичним часам доцільність утворення Української Козацько-Гетьманської держави як основної національної державної ідеї: «Дивний і невгадний у долях своїх Бог, милосердний і довготерпеливий, праведний у покарах як завжди від початку видимого всього світу, вивищує на праведнім мірилі свого правосуддя одні держави, а інші за гріхи та беззаконня смиряє; одні уярмлює, інші звільняє; одні підносить, інші скидає долі [12]. Так і народ бойовий стародавній козацький, який раніше називався козарський, спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі й на землі, і то так далеко, що цісар східний, бажаючи його собі довічно примирити, з'єднував подружнім союзом синові своєму каганову дочку, тобто, князя козарського» [3, с. 509-527.].

Перспективним напрямком подальших досліджень є аналіз звичаєвих норм, як одних з найважливіших та найдієвіших джерел права Української Козацько-Гетьманської держави.

Список використаних джерел

1. Бойко І.Й. Історія держави і права України: козацько-гетьманська доба. - 584 с.

2. Горобець В.М. Українська козацька держава [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=ukrajnska_kozacka_derzhava.

3. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. - К.: Ґенеза, С. 509-527.

4. Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1995. - Т. 7. - 628 с.

5. Дорошенко Д. Історія України / - Вид. 5-те. - Нью-Йорк: Видавнича Корпорація Булава, 1957. - 253 с.

6. Іванов В.М. Історія держави і права України: підручник. / В.М. Іванов - К.: КУП НАНУ, 2013.- С. 152.

7. Лапшин С.А. Характеристика політичних поглядів Б. Хмельницького та особливості їх формування наукові записки вдпу ім. М.М. Коцюбинського / Серія: історія. - 2017. - вип. 25. - с. 29.

8. Скальковский А. О. К истории Запорожья. Внутренние распорядки / А. О. Скальковский // Киевская старина. - 1882. - Т. 4. Декабрь. - С. 527-539.

9. Смолій В. Українська держава середини XVII століття [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.golos.com.Ua/article/314097

10. Солдатенко В., Сиволюб Ю. Передумови і зародження української національної ідеї // УІЖ. - 1994. - № 23. - С. 8-19.

11. Терлюк І.Я., Флис І.М. Політико-правова доктрина козацького державотворення: нарис історії української державної ідеї. - Львів: Вид-во Тараса Сороки, 2008. - С. 10.

12. Угоди та Конституції Пилипа Орлика

13. Український Гетьманат: нариси історії національного державотворення XVII-XVIII ст., кн. 1-2. К., 2018.

Размещено на Allbest.ru