Розгляд стану українського суспільства в контексті рівноправності крізь призму часу останньої третини XVI - початку XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розгляд стану українського суспільства в контексті рівноправності крізь призму часу останньої третини XVI - початку XXI століття

Перів І. В., Голова ГО «Ярій; Баранов А.М., кандидат технічних наук, старший викладач кафедри тактики підрозділів бойового (оперативного) забезпечення факультету підготовки спеціалістів бойового (оперативного) забезпечення, Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Анотація

З огляду на важливість тендерної проблематики світовою спільнотою було зроблено чимало спроб виміряти гендерну нерівність в світовому масштабі. Адже тендерна рівність важлива не тільки з внутрішньої точки зору, що жінкам не повинно бути відмовлено в благополуччі. Але також і з точки зору політики, згідно з якою розширення прав і можливостей жінок позитивно впливає на усі сфери розвитку демократичного суспільства.

Видається актуальним через призму особистісних характеристик шляхетної плеяди українок детально проаналізувати проблеми становлення та розвитку в зазначені періоди жіночого руху в Україні, розглянути його роль у національному русі загалом. Адже тендерний аналіз полягає не тільки в простому описі основних характеристик чоловіків та жінок, а в систематичній реконструкції їхніх взаємозв'язків через постійне порівняння за різноманітних історичних ситуацій.

Ключові слова: становище жінок, історична ретроспектива, гендер, гендерна рівність, соціальна свідомість, стереотипи, українське суспільство, рівноправність.

Annotation

Given the importance of gender issues, the world community has attempted to measure gender inequality globally. After all, gender equality is essential not only from the internal point of view, that women should not be denied well-being. But also from the point of view of the policy according to which the empowerment of women has a positive impact on all spheres of development of a democratic society.

It seems important through the prism of personal characteristics of the noble constellation of Ukrainian women to analyze in detail the problems of formation and development in these periods of the women's movement in Ukraine, to consider its role in the national movement in general. After all, gender analysis is not just a simple description of the basic characteristics of men and women but a systematic reconstruction of their relationships through constant comparison in different historical situations.

The historical retrospective testifies that the Ukrainian women's movement for equality was a significant factor in social life and reflected social transformations. Dynamically developing, it influenced all spheres of Ukrainian life, gradually got rid of the established patterns of behavior of the patriarchal society, built a powerful infrastructure, set socially significant goals, and engaged in their practical implementation.

The historical events of the period under study became a difficult test for the fate of Ukrainians. Our ethnic lands were part of empires, and all attempts to create our own national state were not successful. Women found themselves in a critical situation because, in addition to national discrimination, they also experienced oppression based on their gender.

And it was the Ukrainian women's movement that became an essential factor in the formation of national consciousness. Women become creators of their futures. United women were characterized by a variety of ideological directions, intentions, ideologies, and tasks. Still, they managed to find their purpose in a not quite simple society and to work on an equal footing with men for the benefit of an independent state.

Keywords: position of women, historical retrospective, gender, gender equality, social consciousness, stereotypes, Ukrainian society, equality.

Вступ

Український жіночий рух досліджуваного періоду розвивався в несприятливих умовах існування української нації в складі різних держав. Історичні передумови відіграли одну із наскрізних ролей у формуванні тендерної нерівності. Адже у суспільстві з давніх-давен жінка завше займала пригнічене становище. Проте у різні часи воно було більш чи менш критичним.

Історична ретроспектива засвідчує, що український жіночий рух відображав соціальні трансформації. Динамічно розвиваючись, він впливав на всі сфери українського буття.

Сьогодні перед нами не постають такі питання такі як освіта для жінок, вільний вибір професії чи роду діяльності, а також рівноправність з іншими членами суспільства. Що були фактично неприпустимими для соціуму у певні часи. Проте з плином часу це почало змінюватися. Дотримуватися принципів тендерної рівності є надзвичайно важливо для будь-якого суспільства. Ґендерна рівність виступає складником поняття рівних прав та рівних можливостей у демократичному суспільстві.

Стан українського суспільства в контексті рівноправності у різні історичні періоди досліджували І. Андрусяк, С. Геник, М. Богачевська-Хомяк, О. Козуля, Л. Смоляр, О. Драч, В. К. Борисенко, О. Маланчук-Рибак, М. Байдак, М. Дядюк та інші. Мета статті - на основі аналізу нормативно-правових актів, історичних джерел та наукових праць, охарактеризувати жіночий рух в Україні установити найважливіші причини та передумови виникнення процесу жіночої емансипації. Дослідити значення соціальної активності відомих українок та довести їхній вплив на національний розвиток українського народу.

Результати

Для того, щоб найточніше зрозуміти правове становище українки у другій половині XVI - першій половині XVII ст. проаналізуємо ставлення до жінок найстарішого на українських теренах «копного» (себто громадського) суду, в судочинстві якого збереглись найдавніші світоглядні вірування та традиції. Отож, жінка-міщанка, і навіть селянка - були повноправними учасницями копного суду. Жінка мала право не лише заносити на копу скаргу від свого імені, але і бути свідком у справі. Свідчення чоловіків і жінок уважалися рівноцінними. На щастя, тоді ще церква та суспільство не встигли остаточно узурпувати жіночу особисту свободу. Та апофеоз тривав недовго і якщо звичаєве право українського народу в XVI - середині XVII ст. передбачало участь жінки в копних судах і дозволяло їй у разі відсутності чоловіка виходити і відповідати на копному суді за нього, то вже від XVIII ст. жінка поступово втрачає це право.

І вже від середини XVII ст. в українську судову практику проникає і поступово закріплюється ґенезис чоловічого свідчення над жіночим. В кодифікованих збірниках українського права XVIII ст. перевага чоловічого свідчення над жіночим була остаточно закріплена. Згладжувала усі «гострі кути» хіба не пригніченість української жінки в сім'ї, її рівноправність із чоловіком у вихованні дітей і веденні домашнього господарства та освіченість, хоча й не завжди.

Звісно, пізнє Середньовіччя - епоха переможного поступу патріархату. Та, в порівнянні з тим же Московським царством із його політикою «Домострою», в українському суспільстві тендерні відносини були набагати кращими.

Феномен козацтва полягав у тому, що це був новий соціяльний прошарок. Який формувалася у Дикому полі, перехідній зоні, де не діяли традиційні суспільні норми. Тож дилема у тому, що це було і вираження чоловічої маскулінності й, водночас, можливість всім людям вийти за межі обумовленої системи координат, в тому числі патріархальних норм.

Здавалось із становищем жінок на Запорізькій Січі все зрозуміло, вона була неприступною для жінок. Все ж українки мало не єдині жінки, які в тогочасній Європі мали причетність до війська та справ, які стосувались військових обов'язків. Жінки просто не могли залишатись осторонь, нестабільна ситуація з татарськими набігами зумовлювала бути активними учасницями баталій.

Як свідчать документи, 1524 р. після битви під замком Прухник на Поділлі серед убитих захисників були знайдені тіла жінок, переодягнених у чоловічий одяг. Щоб їх не розпізнали, жінки навіть поголили собі голови [1].

Українських жінок забирали в полон не рідше, ніж чоловіків, але доля їхня була трагічнішою. Невільниць чекала тяжка, виснажлива праця в маєтках поневолювачів, а наймолодші та найкращі потрапляли до гаремів. Українські полонянки цінувалися на невільничому ринку дуже високо за свою вроду, розум і високу фізичну витривалість.

Ще однією «класичною» українкою, яку на рівні з княгинею Ольгою оспівують вітчизняні історики є Настя Лісовська, котра увійшла в історію як Роксолана. Зуміла з наложниці стати дружиною Сулеймана І Пишного. Безумовно, вона є видатною жінкою в історії Туреччини й узагалі - вражаючим прикладом виживання жінки в патріархальному суспільстві. Починаючи з 1930 років був витворений міф, про її піклування долею України й не дозволяла туркам і татарам нападати на православні землі. Та це є цілковитою художньою вигадкою, адже немає жодних фактичних підтверджень.

Жінки-землевласниці не були усунуті й від сплати податків, котрі збиралися з них як з повноправних членів суспільства, без будь-яких обмежень. Показовим є й факт участі жінок у прийнятті найважливіших політичних рішень. Жінки могли обіймати та наслідувати посаду старости. Також жінки активно стають меценатками, вже закономірністю вважалось заснування православних церков та шкіл при них.

Самостійність і свобода жінок не визначалась лише економічними факторами. Незалежно від станової належності, жінки мали право самостійно вирішувати свою особисту долю в сімейному житті, оскільки були економічно самостійними. Започатковується новий цивільно-майновий інститут, як материзна. Власне, це придане жінки, яке передавалось лише по жіночій лінії і вона була сама в праві розпоряджатись ним [2, с. 122].

Після підпорядкування Гетьманщини Російській імперії у другій половині XVIII століття настає період поступового обмеження й позбавлення українських жінок значної кількості суспільно-політичних прав. У результаті політична тендерна рівноправність в українському суспільстві була остаточно знівельована.

Входження українських земель до складу Російської імперії, втрата автономії суттєво вплинули на правовий статус жінок, який є важливою складовою визначення їх становища в суспільстві. Застосування норм місцевого права на території України було практично припинено і в І пол. ХІХ ст. тут набув чинності «Звід Законів Російської імперії».

Корені відносної рівноваги між чоловіком та жінкою розгойдували вже в церкві, під час вінчання, де жінці «сіяли» в голову зерно смирення через читання апостольських послань, що чоловік її господар і що вона повинна не лише підкорятися йому, але й боятися його. Фактично, з моменту вінчання жінка від іга батька переходила до прямого підпорядкування чоловіка. Також на другий план відійшли почуття та особисті переконання жінки, шлюб вже влаштовували батьки, на їх думку, велике практичне значення для майбутньої сім'ї мали можливості отримання здорового потомства, працездатності нареченого та нареченої, та, відповідно, економічної самостійності нової сім'ї.

Законодавчі акти, які були залишками феодально-кріпосницької системи, ставили жінку у повну залежність від чоловіка. Активно втягуючись у трудову діяльність, жінки постійно наштовхувалися на кабальні статті, які забороняли їм свободу пересування, вимагали дозволу від чоловіка при влаштуванні на роботу, отриманні паспорта. В галузі політичних прав жінки Російської імперії були віднесені до категорії неправоздатних громадян. Вони не мали пасивного виборчого права і були позбавлені можливості приймати участь в державному управлінні та самоуправлінні.

Український жіночий рух як складова національного суспільно-політичного життя, будучи породженням внутрішніх обставин як західного, так і східноукраїнського життя, входив у типологічному відношенні до єдиного загальноєвропейського процесу. Розірваність українських земель, що перебували у складі різних держав, не завадила цьому, хоч зумовила певні відмінності у формуванні характеру жіночого руху. Домінуючими у цьому були риси національної спільності. Ідея емансипації жінки в Україні з'являється як складова світогляду епохи романтизму, головним гаслом якої, як відомо, стала емансипація особистості [3, с. 93].

Від правової культури суспільства напряму залежить успіх емансипаційного жіночого руху. Тогочасне законодавство Російської імперії всіма способами блокувало діяльність активного жіноцтва, а про розвиток ліберально-феміністичних організацій і мови йти не могло. Тому жіночі організації Наддніпрянщини виникали дещо пізніше, ніж в Галичині.

Інтелектуали того часу мислили, що: «якщо жінки хочуть піднятися до становища і прав чоловіків, вони повинні піднятися також до того ж рівня почувань і ідей..., але ця майбутня доля жінок не може бути відмежована від морального стану світу... чоловік ще надто слабкий для звільнення жінки. У нашому теперішньому стані звільнена жінка, чи така, що стоїть нарівні з чоловіком, буде йому не під силу. Де рівність, там досконалість, а її до цього часу у нас немає» [4, с. 76].

Австрійська конституція 1867 року формально не обмежувала жінок у громадянських правах, але de facto виникали колізії, бо усі закони були консервативними й не дозволяли жінкам користуватися ними. Це сповільнювало процес позитивних змін у суспільстві. У Російській імперії тогочасне цивільне законодавство практично прирівнювало жінок до кріпаків. Хоча кріпацтво відмінили у 1861 році, жінки залишались надалі безправними і повністю залежними: до заміжжя від батька, а після - від чоловіка. На нашу думку, кабальні середньовічні закони, стереотипне мислення патріархального суспільства, відсутність власної держави стали важливою передумовою жіночої боротьби.

ХІХ століття - початок жіночого руху в Україні. Постають перші жіночі організації. У 1840 році в Харкові - Товариство допомоги вищій жіночій освіті. За ініціативи Наталі Кобринської, у 1884 році в Станіславі (нині - Івано-Франківськ) Товариство руських женщин. За керівництва Олени Доброграєвої, у 1884 році Перший український жіночий гурток. І далі - все більше нових подібних організацій [5, с. 145-146].

Наростання руху за права жінок в Україні стало відчутне вже під час Першої російської революції 1905-1907 років. Тоді, у 1905 році в делегації з чотирьох осіб від українства до міністра внутрішніх справ Вітте задля скасування заборони на український друк (Емського указу) їде і жінка - письменниця та громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Косач).

З 1914 року західноукраїнські землі перебували під гнітом одразу трьох держав: Польщі, Румунії та Чехословаччини. Однак обидва боки Дніпра жінок об'єднував прогресивний емансипаційний жіночий рух, який уособлював національну трансформацію та ставив соціально значущі цілі. Такий рух відрізнявся від феміністичних традицій західноєвропейських країн своєю ідеологією, зумовленою впливом історичних обставин. Особливістю українського жіночого руху цього періоду стала ідея здобуття державності. Вважалося, що подолання національного гніту мало б кардинально змінити становище жінки. Таким чином реалізація національної ідеї стала найголовнішим завданням, досягнення якого можливе лише за співпраці жінок.

Одним із чільних каталізаторів процесу емансипації стала Перша світова війна. Хоча вважається загальноприйнятим така стереотипна думка , що війна є суто маскулінним явищем. Саме завдяки війні відкрились нові горизонти для самореалізації жіноцтва у повсякденному житті. Через нестачу чоловічих кадрів, в тому числі і на фронті українське жіноцтво зуміло отримати можливість проявити свої здібності у тих сферах, які у мирний час залишались поза їх компетенцією [6, с. 352].

Представниці Українських січових стрільців Олена Степанів, Гандзя Дмитерко, Софія Галечко вперше з'явились на фронті та брали активну участь у бойових діях. Не кажучи вже про те, що в цей період широких масштабів набуло заняття харитативною діяльністю.

Становлення та зміцнення жіночого руху саме припало на середину ХІХ ст. До початку ХХ ст. він вже набув рис масовості. Тому досліджуваний період знаменується визначенням жіночого руху як суспільно-політичного феномену [7, с. 218].

Тож на момент початку Другої російської та Української революцій у 1917 році та спроби відродження української державності, жіночий рух уже мав вагу. Поруч з різними національними і соціальними запитами, у повний голос зазвучали вимоги і щодо прав жінок. Вперше за багато часу жінки долучилися, хоч далеко так широко, як би це мало бути і до державотворчих процесів на теренах України.

Загалом же, у Центральній Раді було 11 жінок: зокрема, педагогиня Софія Русова, перекладачка Зинаїда Мірна, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська. Була Марія Грушевська і членкинею Української трудової партії, близької за ідеологією до українських есерів.

У 11 параграфі Конституції вже незалежної УНР, де за основу було покладено проект Грушевського, зазначалося, що: «Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає». На той момент, разом з низкою інших положень, щодо прав людини, Конституція УНР була однієї з найпрогресивніших у світі. Сумна іронія: діяла вона менше доби. 29 квітня 1918 року Центральна Рада її затвердила і цього ж дня правий монархіст Павло Скоропадський при підтримці німців здійснив переворот, проголосив себе гетьманом і скасував Конституцію.

Умови життя українських жінок, залучення їх до роботи у державних органах влади, громадських організаціях УСРР та наслідки цих процесів, проаналізувала у своїх працях Марта Богачевська-Хом'як. У них дослідниця звертає увагу на те, що задекларована рівноправність жінок в УСРР у 1920-х роках теоретично була спрямована на активізацію їх участі в суспільному житті та у тих соціально-економічних перетвореннях, які проходили в процесі розгортання непу в СРСР та республіці зокрема. Однак, на думку М. Богачевської-Хом'як, жіночі організації (переважно жінвідділи при комітетах в партійних організаціях КП(б)У) УСРР фактично не мали автономного права участі та впливу на громадське життя. Тому ініціатива їх створення не належала жінкам, а партійним організаціям. Відтак, жінвідділи працювали не самостійно, а під керівництвом партійних організацій [8, с. 312-313]. Власне ці права мали лише декларативний характер і окрім популізму нічого не ретранслювали.

Тому лідерки жіночих рухів були першими, хто винесли болючі і трагічні для України питання на міжнародну арену. Таким чином організоване українське жіноцтво перетворилось на вагомий самостійний чинник міжнародної політики. Разом із еміграційними жіночими організаціями «Союз українок» на чолі із Міленою Рудницькою та інші жіночі об'єднання виконували функції національного представництва закордоном. Завдяки цій діяльності формувалась позитивна думка міжнародної громадськості щодо прав українців на національну свободу та незалежну державу. Поступ українських жіночих організацій у цій царині найбільш виразно ретранслював ідейну та організаційну зрілість жінок, як одного із найважливіших факторів національного розвитку [9].

З проголошенням незалежності України - українська держава продовжила багатовіковий шлях боротьби за паритетність статей. Ідею рівних прав і можливостей закріплено в статтях Конституції України [10]. Для розвитку тендерного законодавства Конституція виступає своєрідною правовою базою. Практичне втілення принципу рівності статей у всі сфери життя покликаний забезпечити Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» від 8 вересня 2005 року [11]. У цьому законі подана законодавчо закріплена дефініція поняття тендерна рівність», а саме те, що тендерна рівність є рівним правовим статусом жінок та чоловіків та надає можливості для його реалізації. Тим самим дозволяючи представникам обох статей паритетно бути активними у всіх суспільних сферах

Незважаючи на те, що прогрес помітний і упродовж останніх десятиріч правовий статус жінок в Україні беззаперечно покращився, але до реального досягнення рівноправ'я жінок та чоловіків на практиці ще далеко. Ґендерна нерівність та структурні бар'єри існують у багатьох сферах, відводячи жінкам та чоловікам їх традиційні соціальні ролі та обмежуючи жінок у можливостях користуватися своїми основними правами. Моніторинг і дослідження вказують на те, що прогрес щодо політичної участі жінок, доступ до правосуддя та викорінення тендерних стереотипів відбувається дуже повільно.

Висновки

Історична ретроспектива засвідчує, що рух українських жінок за рівноправ'я виступив вагомим чинником суспільного життя та відображав соціальні трансформації. Динамічно розвиваючись, він впливав на всі сфери українського буття, поступово позбувався усталених моделей поведінки патріархального суспільства, розбудовував потужну інфраструктуру, ставив перед собою суспільно значущі цілі й займався їх практичною реалізацією.

Історичні події досліджуваного нами періоду стали нелегким випробуванням на долю українців. Наші етнічні землі перебували у складі імперій, і усі спроби створити власну національну державу не були успішними. Жінки опинились в критичній ситуації, адже окрім національної дискримінації, переживали ще гноблення за ознакою статі.

І саме вагомим чинником на формування національної свідомості став український жіночий рух. Жінки стають творчинями власного майбутнього. Об'єднане жіноцтво характеризувало різноманіття ідейних напрямків, намірів, ідеологій та завдань, однак вони зуміли знайти своє призначення в не досить простому соціумі та на рівні з чоловіками трудитися на благо незалежної держави.

емансипація українська жінка право

Список використаних джерел

1. Чухим Н. Візія жінки у західній філософській традиції (від античності до модерну). К.: Київський інститут тендерних досліджень, 2006. 192 с.

2. Аніщук Н.В. Правове становище жінок за давньоруським законодавством. Актуальні проблеми держави і права. 2003. Вип. 21. С. 120-124.

3. Оксана Маланчук-Рибак. Типологічна ідентичність українського емансипаційного руху жінок.

4. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 томах. - К., 1990. - Т. 3. - С. 76.

5. Андрусяк І.П. Ідея тендерної рівності в українській правовій думці другої половини ХІХ століття : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Національний університет «Львівська політехніка». Львів, 2017. 233 с.

6. Українки в історії / С. Андрусів [та ін.]; ред. В. Борисенко. Київ: Либідь, 2004. - 326 с.

7. Дядюк М.С. Український жіночий рух у міжвоєнній Галичині: між гендерною ідентичністю та національною заангажованістю: монографія. Львів: Астролябія, 2011. 368 с.

8. Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 18841939/ Центр жіночих студій в УКУ: перевид., випр. і доповн. Львів: Український католицький університет. перевидання, випр. і доповн. 2018. 520 с.

9. Рудницька Мілена. Статті, листи, документи (Збірник документів і матеріалів про життя, суспільно-політичну діяльність і публіцистичну творчість Мілени Рудницької)/ Упор. М. Дядюк. Львів, 1998. 844с.

10. Конституція України від 28 червня 1996 року. Офіційний сайт Верховної Ради України,

11. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005. Офіційний сайт Верховної Ради України,

Размещено на Allbest.ru