Особливості еміграції до Канади з Волинського воєводства II Речі Посполитої в 1930—1939 рр.

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії,

Рівненський державний гуманітарний університет (Рівне, Україна)

Анотація. Мета дослідження полягає у характеристиці особливостей еміґрації з території Волинського воєводства в Канаду впродовж 1930-1939 рр. Методологія. У статті використано спеціальні історичні (історико-генетичний, порівняльно-історичний, історико-системний, структурно-функціональний, соціально-психологічний, історико-ретроспективний), статистичні (прямі й непрямі, вибіркового статистичного вивчення), соціологічні (кількісні та якісні) методи отримання інформації, а також загальнонаукові прийоми (узагальнення, аналізу, синтезу, порівняння). Наукова новизна. На основі широкого кола архівних джерел, більшість з яких уведено в науковий обіг уперше, здійснено аналіз особливостей еміґрації з території Волинського воєводства до Канади в 1930-1939 рр. Доведено, що, незважаючи на труднощі, частина волинян вирушила за межі рідного краю в пошуках кращої долі. Висновки. У 1920-х рр. питаннями виїзду громадян за кордон займалися різні установи, що призвело до розпорошення матеріалів, які стосуються еміґрації, по різних архівних фондах. Утворення в 1930 р. Еміґраційного синдикату як єдиного органу, що займався питаннями еміґрації, зумовило концентрацію документів у фонді цієї установи, що зберігається в Державному архіві Рівненської обл. Опрацювання наявних матеріалів дасть можливість залучити до наукового обігу цілий комплекс нових джерел.

Ключові слова: імміґрація, еміґрація, Канада, Волинське воєводство, міжвоєнний період.

У 1921 р. Західна Волинь опинилася у складі ІІ Речіпосполитої. «Східні креси» (близько 32% площі відродженої Польщі, а саме Волинське, Поліське, Віленське, Новогрудське воєводства) вважалися економічно відсталою територією. На початку 1920-х рр. тут мешкали 16,5%, а в 1931 р. - 17,3% населення держави. Більша частина мешканців була зайнята у сільському господарстві СхжЬ^а А. Gospodarka wojew6dztwa Wolynskkgo 1921-1939. - Lublin, 2016. - 268 s.. Економічна слабкість реґіону пояснювалася, з одного боку, російською імперською спадщиною, а з іншого - завданими в 1915-1920-х рр. збитками. Складна ситуація, викликана аграрним перенаселенням і малоземеллям, зумовила масштабну еміґрацію, яку багато хто вважав єдиним виходом.

Канада, яка в той час мала значні імміґраційні можливості, стала одним із найбажаніших пунктів призначення для волинян міжвоєнного двадцятиліття. Темі в'їзду до цієї країни присвячено достатньо репрезентативний доробок вітчизняної й зарубіжної історіографії. Окреме місце в ній займає вивчення еміґраційних процесів на українських землях ІІ Речіпосполитої. Серед численних праць варто відзначити дослідження С.Качараби Качараба С. Еміграція з Західної України (1919-1939). - Л., 2003. - 416 с.. Один із розділів його монографії присвячений саме переселенню на Північноамериканський континент. Щоправда, автор дає загальну характеристику еміґрації до Канади з теренів Західної України, не виділяючи специфічних особливостей виїзду з деяких районів тодішньої Польщі. Спеціальну статтю дослідник присвятив і проблемі трудової імміґрації в Канаду міжвоєнного періоду Качараба С. Трудова імміграція з Західної України в Канаду (1919-1939 рр.) // Вісник Львівського університету: Серія історична. - Вип.37. - Ч.1. - Л., 2002. - С.350-364.. Соціальну структуру української міжвоєнної еміґрації з Волині розглянуто у розвідці А.Шваба Шваб А. Соціальна структура міжвоєнної еміграції з Волині // Питання історії нового та новітнього часу. - Вип.7. - Чернівці, 2000. - C.279-289.. Спираючись на дані офіційної статистики, робиться висновок про вирішальний вплив низького рівня соціально-економічного розвитку. Водночас такий узагальнюючий підхід не дозволив розкрити особливості окремих місцевостей реґіону. Науковою евристикою й широкою джерельною базою відрізняються студії О.Дзири Дзира О. Імміграційна політика Канади щодо суспільно-політичного статусу українських переселенців 19181939 рр.: Дис. ... канд. іст. наук. - К., 2017. - 225 с.. Варто відзначити ґрунтовний аналіз зарубіжної та вітчизняної історіографії Дзира О. Вітчизняні дослідження історії української діаспори Канади у міжвоєнний період // Рукописна та книжкова спадщина України. - Вип.21. - К., 2017. - С.283-296; Її ж. Українська міжвоєнна імміграція до Канади в зарубіжній історіографії // Там само. - Вип.26. - К., 2020. - С.185-196.. Щоправда, авторка залишила поза увагою доробок польських фахівців. Білоруська історіографія проблеми представлена дослідженнями В.Коваль Коваль В. Узаемасувязі беларускай і украінскай дыяспар у міжваенньї перыяд. - Мінск, 2012. - 314 с. і В.Мярчук Мярчук В. Зміграцьія насельніцтва з Заходняй Беларусі (1921-1939 гг.): Аутарэф. дыс. ... канд. гіст. навук. - Брэст, 2016. - 21 с., польська - Г.Яновської Janowska H. Wychodzstwo polskie w Kanadzie // Pami^tniki emigrantow: Kanada. - 1971. -№1-16., А.Речинської Reczynska A. Emigracja z Polski do Kanady w okresie mi^dzywojennym. - Wroclaw, 1986. - 223 s., А.Земби Zigba A. Ukraincy w Kanadzie wobec Polakow i Polski (1914-1939). - Krakow, 1998. - 404 s.. У працях цих авторів значною мірою узагальнено процеси, які відбувалися на Волині та Галичині, зводячи все до єдиного тематичного комплексу - еміґрація із Західної України. Натомість кожен реґіон мав специфічні особливості, які зазнавали змін упродовж міжвоєнного часу.

Джерельною базою цієї статті стали документи Рівненського відділення Еміграційного синдикату, заснованого у Варшаві у січні 1930 р. як кооператив з обмеженою відповідальністю. Після ліквідації в 1932 р. Еміграційного управління та його експозитур саме синдикат став центральною інституцією в еміґраційному русі Західної України. На території Волинського воєводства він мав розгалужену мережу аґентур і відділів, що працювали в Дубні, Горохові, Корці, Костополі, Ковелі, Кременці, Любомлі, Луцьку, Рівному, Сарнах, Володимирі-Волинському, Здолбунові. Основу фонду складають справи у зв'язку з розглядом заяв жителів різних повітів Волинського воєводства про виїзд за межі Польщі. Самі заяви можна поділити на дві великих групи: про надання допомоги в оформленні необхідних для цього документів та про узгодження формальностей безпосередньо перед виїздом. Серед документів фонду трапляються листи жителям краю від рідних із-за кордону на підтвердження наявності поручителів у пунктах призначення. Тут розглядалися листи-повідомлення про надання дозволу на виїзд, які видавалися міністерством громадської опіки й затверджувалися цим самим відомством, повідомлення про час та місце прибуття на збірний пункт, анкети, картки на громадян, котрі виїжджали, картки-довідки про стан здоров'я кожного члена сім'ї, до яких, крім того, вносилися відомості про вік, національність, віросповідання. Документи фонду стали доступними для широкого кола дослідників 1990 р., коли їх розсекретили й передали на загальне зберігання КоблюкМ. Фонд «Відділ Еміграційного синдикату в м. Ровно» // Архіви України. - 1992. - №1/3. - С.52-53.. Загалом матеріали Рівненського відділу Еміґраційного синдикату ілюструють відповідні процеси лише з частини Волинського воєводства - території Сарненського, Костопільського, Рівненського, Здолбунівського, Дубенського, Кременецького повітів.

Реалії 1930-х рр. вплинули на імміґраційну політику Канади. Світова економічна криза спричинила падіння промислового виробництва в 1933 р. наполовину, а безробіття охопило 700 тис. осіб та суттєво вплинуло на масштаби переселення Сорока-Цюпа О. История Канады. - Москва, 1985. - С.170.. Частина тих, хто прибув у країну в 1929-1930-х рр., була приречена на поневіряння й голод.

Реально оцінюючи загрозу економіці від новоприбулих, Таємна рада королеви для Канади не продовжила «залізничну угоду» Підписана 1 вересня 1925 р. між канадським урядом і компаніями «Канадська національна залізниця» та «Канадська тихоокеанська залізниця», яким надавалося право набирати, перевозити й розселяти еміґрантів із країн Центрально-Східної Європи., термін якої сплив 31 серпня 1930 р. Натомість 21 березня наступного року було прийнято розпорядження PC695, яким консервативний уряд прем'єр-міністра Р.Б.Беннетта реалізував найсуворішу політику прийому імміґрантів в історії Канади. Під час Великої депресії для боротьби зі стрімким безробіттям і подальшим економічним спадом було визнано за необхідне вдатися до значних обмежень. Згідно з документом, на територію Канади дозволявся в'їзд таким категоріям: 1) британським громадянам, народженим або натуралізованим у Великобританії, Північній Ірландії, Ірландській Вільній Державі, Ньюфаундленді, США, Австралії, Новій Зеландії, Південно-Африканському Союзі, з відповідними фінансовими можливостями для проживання до офіційного працевлаштування; 2) громадянам США з належним грошовим утриманням до працевлаштування; 3) жінкам і дітям до 18 років, які є близькими родичами громадян Канади; 4) сільськогосподарським працівникам, що мають достатньо коштів для створення власного фермерського господарства. Положення цього наказу не застосовувалися до імміґрантів-вихідців із будь-якого азіатського етносу. Крім цього, заборонялася рееміґрація тим, хто проживав у Канаді менше п'яти років і на певний час виїхав на Батьківщину. Для самотніх жінок та дівчат віком понад 12 років обов'язковою умовою в'їзду на територію британського домініону було пред'явлення «свідоцтва моральності» Див.: [Електронний ресурс]: http://pier21.ca/research/immigration-history/order-in-council-pc-1931-695-1931.

Один з еміґрантів у лютому 1931 р. так описував ситуацію, що склалася: «[...] до Канади виїзду немає, а буде може за яких 3 роки. Всі ці, котрі колись мали їхати в Канаду, тепер виїжджають до Бразилії на колонію» Державний архів Рівненської обл. - Ф.39. - Оп.1. - Спр.699. - Арк.40. Тут і далі цитати подано за оригіналом, внесено лише пунктуаційні правки згідно з сучасним правописом.. Водночас багато хто з потенційних еміґрантів сподівався, що такі обмеження мають тимчасовий характер. Про це, зокрема, писав Петро Дивчук у листі до свого родича Трохима Бойчука: «[...] ти, швагре, просиш аби тебе забрати до Канади і ти приїдеш за свої гроші. І я би радий тобі то зробити од всеї душі, але, на жаль, не можу з тої причини, що тепер до Канади еміграція дуже обмежена... І так, швагре, я би тобі радив почекати, я думаю, як буде спокій, то до Канади незадовго пустять знов еміграцію без залогу, то тоді аби було на дорогу, то й добре» Там само. - Спр.86. - Арк.44-45.. В іншому листі Мері Міллік із Вінніпеґа до знайомих так змалювала ситуацію з імміґрацією до Канади в листопаді 1938 р.: «Вы мне пишите, что вы хотите поехать в Канаду, но в Канаду теперичи без денег не пускают, а только едут з деньгами и покупают фармы. Если кто мают лишни гроши, то можна, а если нету грошей, только купить тикет и поехать, Канада не хочет таких» Там само. - Спр.412. - Арк.29..

Для започаткування процесу виїзду слід було звернутися листом до Еміґраційного синдикату. Зазвичай звернення були однотипними. Наприклад:

«Прошу ласкаво повідомлена з вашого бюра, чи мона було б виїхати тепер де за границю. Первопочатково прошу вас повідомлена, в який спосіб мона тепер до Канади, чи жонатому мона виїхати, чи самітньому теж вдалося виїхати, і які гроші мусе мати той, хто їде до Канади. Обще прошу вас якнайхучого повідомлення.

Тепер же за Аргентину прошу, повідомте міні, на яких варунках мона виїхати, бо вже єсть багато вохотніков їхати в Аргентину. То буду просити ласкаво вас за пораду й дайте пораду таку, аби мона було виїхати десь за границю через ваше бюро» Там само. - Спр.80. - Арк.8..

Установа мала у своєму арсеналі велику кількість різнопланової інформаційної продукції з відомостями про умови виїзду та адреси своїх відділів і бюро. Частина матеріалів для Волинського, Поліського, Тернопільського, Львівського, Станіславського воєводств друкувалася українською мовою.

Зорієнтувавшись у цінах і зваживши власні можливості, потенційний кандидат готував подання «до пана інспектора з справ еміграційних у Варшаві» з метою отримати дозвіл на виготовлення у старостві закордонних паспортів. Такі подання цікаві серед іншого анкетою з певними запитаннями: про причину еміґрації, про джерело інформації щодо можливостей та умов виїзду, про мету тощо. Крім того, подання містило анкетні дані всіх членів родини й родичів, які мали намір вирушити за океан, а також тих, хто залишався (дружина, діти), відомості щодо розмірів земельної власності, приблизної її ціни Там само. - Спр.186. - Арк.113-113 зв.. Практично в усіх поданнях, незалежно від країни призначення, головною причиною називався брак землі.

Голова кожної родини, яка бажала виїхати до Канади, заповнював анкету для відсилання в Департамент колонізації й сільського господарства з офісом у Лондоні. Анкета містила 22 питання. Крім традиційних щодо віку, місця народження, віросповідання тощо, були й такі: «Чи має Пан кревних, чи знайомих у Канаді? Якщо так, подайте точні адреси», «Чи був Пан і коли в Канаді чи в Америці? Якщо так, коли, де, чим займався і з якої причини виїхав?», «Чи має Пан досвід роботи в рільництві? Як довго працює на ріллі? Вид праці?», «Чи вміє Пан доїти?», «Чи вміє Пан орати?», «Чи має Пан інші вміння, окрім рільництва?», «В якій провінції і окрузі хотів би Пан оселитися?», «Хто з членів родини не вміє читати?». Окрім того, укладачів анкети цікавили питання про фізичні вади, проблеми зі здоров'ям членів родини Там само. - Спр.5. - Арк.167..

Обов'язковою вимогою для виїзду до Канади був висновок канадського лікаря, котрий постійно приймав охочих еміґрувати у Ґдині, а в окремих випадках виїжджав до Варшави, що значно полегшувало проходження обов'язкового для всіх членів родини медогляду. Якщо ж сім'я з певних причин не пройшла обстеження в лікаря, їхні документи поверталися в Канаду та більше до розгляду не приймалися. Кандидати повинні були мати ідеальне здоров'я. У випадку, якщо один із членів родини психічно хворий або страждав на ідіотизм, епілепсію, туберкульоз, трахому, грибкові, венеричні, шкірні, серцево-судинні захворювання, мав варикозне розширення вен, хвороби залоз, органів черевної порожнини, слуху, фізичні вади (відсутність пальців або фаланг, плоскостопість), вагітність, - лікар міг відмовити такій родині в дозволі на еміґрацію. Уся інформація про стан здоров'я вносилася в медичну карту, обов'язковим елементом якої була наявність фотоТам само. - Спр.1. - Арк.135-136..

В окремих випадках канадський лікар давав свої приписи, виконавши які, родина могла отримати право на виїзд. Так, наприклад, сімейство Тита Мойсейця з колонії Погулянка Костопільського повіту складалося з чоловіка і дружини, яким було по 35 років, та 6 дітей віком від 1 до 12 років. Медик визначив, що вони зможуть поїхати до Канади лише тоді, коли діти наберуть трохи ваги та матимуть кращий виглядТам само. - Спр.577. - Арк.126.. В іншому випадку канадський лікар рекомендував голові родини Михайлові Хадзеризі з с. Ридомель Кременецького повіту, якому було 58 років, повидаляти «пеньки» і вставити зубні імплантиТам само. - Спр.604. - Арк.177.. У випадку відмови сім'я знімалася з розгляду, а на її місце брали іншу. Так, у липні 1939 р., після візиту до канадського лікаря родини Макара Рудюка з с. Хорупань Дубенського повіту, її голова отримав рекомендацію пролікувати варикозне розширення вен, після чого можна буде готувати справу на виїзд. Утім чоловік залишив цю рекомендацію без відповіді, відтак усю сім'ю викреслили зі списківТам само. - Спр.793. - Арк.85..

В окремих випадках фізичні вади чи хвороба когось одного ставали перешкодою для виїзду всієї родини. Так, наприклад, Іван Опанасюк із с. Обарів Рівненського повіту в 1920-х рр. перебрався до Канади. У 1931 р. він повернувся, щоб продати майно й забрати пасинка Василя Волощука, котрий у 2-річному віці пошкодив ногу і став калікою. Канадські власті відмовили йому в еміґрації, тож він виїхав у ПараґвайТам само. - Спр.670. - Арк.86.. Ця держава, а також Арґентина обмежень за станом здоров'я не встановлювали, тому родини, що поставили собі за мету еміґрувати, зазвичай переоформлювали документи на одну з них. Зокрема у травні 1939 р. канадський лікар дискваліфікував родину Данила Продуна з с. Гайки Дубенського повіту, і вони переписалися на ПараґвайТам само. - Спр.689. - Арк.45..

Серед усього загалу охочих перебратися до Канади можна виокремити категорії: рееміґранти, ті, хто був там на заробітках і повернувся додому; члени родин еміґрантів, як правило жінки й діти, котрі залишалися на батьківщині; родичі тих, хто виїхав до Канади в попередні періоди; особи, які мали намір еміґрувати.

Найчисельнішою групою серед охочих виїхати були родини, в яких у Канаді жили родичі чи знайомі, з якими вони спілкувалися поштою. У листах описувалося тамтешнє життя, тим самим стимулюючи вирушати з Волині за океан. Так, Пилип Бабич, котрий мешкав у Гаффорді (провінції Саскачеван), писав своєму приятелеві Агеєві Варжелю в листопаді 1938 р.:

«У Канади е земли доста, земля хорошая, уся пшеничная. Земли переважно тяжкие. Земли можна достать на выгодных условиях. Близько местечка земли дорогие, чем подальше от железной дороги, то дешевше. Земли е чысти, и з будинкамі, і без будинков, і з лесом. Тепер можна достать 118 моргов земли от 400 до 1100 доларов на виплат на довгі роки альбо збожем платіть. Здесь хорошие кузнеци імєют роботу. У нас еще хватит земли на 100 міліонов людей. Канада ещё пару тисяч міль незаселена» Там само. - Спр.415. - Арк.60-60 зв..

В іншому листі його автор К.Дідик писав своєму кумові Григорію та братові Дмитру:

«Я вам можу отповісти всю правду о цілій Канаді, не лише о одній місцевості, і все правда, брихати нихочу, бо се є зрада людей, шось ниправду казати [...] тут так що як пощасливить хлопові, то за 2 або 3 роки нажиє великий маєток, але тра єднак бути трудячому і розумному. Типер зачну вам описувати правду, можете вірити, мой ні, і можете дати навіть в бюро мого листа прочитати, і нех вони мені скажуть щось, що се ниправда - сущая правда. Але се ни дам віри, щоби ви взяли відвагу на се зі своїм братом. Ви якби приїхали до Канади, то були б дуже счасливі, і ваша фамілія [...] а жиби я вернув до краю, то повірте, що не вернув би я і зара» Там само. - Спр.324. - Арк.141..

Досить часто намагалися виїхати не просто родинами, а забираючи з собою й літніх батьків. Так, у Микити Полячука з с. Залісся Кременецького повіту виїхали два сини та дочка із зятем, але він сам не продав майно і не зміг вирушити в дорогу, тому залишився з дружиною Там само. - Спр.746. - Арк.65..

Певне пожвавлення у виїзді за океан припало на другу половину 1930-х рр. У 1935 р. канадський уряд дозволив переселення з Польщі сільськогосподарських родин, котрі мали кошти від 500 до 1000 канадських доларів. Власники 1000 доларів отримали право оселятися у провінціях Квебек та Онтаріо, інші - лише в Манітобі, Альберті, Саскачевані, Британській Колумбії Там само. - Спр.863. - Арк.173.. Кількість переселенців на кожен рік визначав Департамент імміграції та колонізації. З цією метою представники канадської влади проводили зустрічі та співбесіди з кандидатами на виїзд. Посадовці також були відповідальними за селекцію переселенців, яка у Волинському воєводстві відбувалася в Рівному та Ковелі Там само. - Спр.866. - Арк.32..

Зважаючи на можливості волинських селян, найчисельнішу групу становили сім'ї, які мали 500 канадських доларів. Хоч і таку суму вдавалося зібрати з трудом, адже слід було продати землю, худобу, обійстя. Проте в більшості випадків необхідний капітал отримували за землю. її потрібно було продати за реальні кошти, а селяни такі гроші не завжди мали, погоджувалися купити, але у кредит. Родини, які бажали виїхати, потребували для цього готівку. Мефодій Нагорний у серпні 1931 р. писав до дружини:

«Дорогая моя жена Мария, ото маеш твое требование, возми его и з ным до Кременця заявы на документ и купцив на землю. Зара гляды, бо тоби документ скоро выйде, тилько лижбы ты успила прыготовытысь. Старайся чим скорише, для тебе буде лучше, для дитей, и для мене тоже, а хоч кому земли на выплат ныздумай одаты, бо мени зара треба грошей» Там само. - Спр.638. - Арк.93 зв..

Від часу подачі документів до отримання дозволу на виїзд минали роки. Господарство ж мали ліквідувати лише після отримання цього дозволу. Набагато простіше було вирушити в Арґентину, адже якщо для Канади потрібно було мати щонайменше 500, то для країн Латинської Америки вистачало і 200 доларів. Саме це ставало однією з основних причин еміґрації волинян в Арґентину, Параґвай та ін. Так, наприклад, родина Малецьких із Гощі отримала дозвіл на виїзд у Канаду з показовою сумою 1000 доларів, проте не змогла вчасно продати землю та втратила цю можливість, після чого переписалися на Арґентину, куди й вирушили у вересні 1936 р. Після того, як сім'ї не вдавалося все ж виїхати в Канаду, виникало природне бажання повернути свою землю, проте нові власники вже її засіяли Там само. - Спр.559. - Арк.95..

Звичним явищем у волинському селі було спільне господарювання родини на землі. Тому існував варіант: або виїжджати всім, або нікому. Така ситуація пояснюється складністю виділити частку бажаючим еміґрувати. Так сталося з сімейством Георгія Яремчука з с. Терентіїв Рівненського повіту. У 1928-1930 рр. Терентій Яремчук працював на різних фермах. Канадський уряд дозволив йому в'їхати лише з власною родиною, його ж анкета включала батьків, брата та ще одного брата з сім'єю. Основна проблема полягала в тому, що всі вели спільне господарство, і в такому випадку його необхідно було ділити Там само. - Спр.1047. - Арк.67. Там само. - Спр.324. - Арк.143. Там само. - Спр.138. - Арк.137..

Волиняни, які вже еміґрували до Канади, мали можливість підтримати на місці новоприбулих, натомість не мали вільних коштів, щоб допомогти охочим виїхати матеріально. Причиною цього було те, що до еміґрації за океан вони долучилися лише в міжвоєнний період, на відміну від, наприклад, вихідців зі Східної Галичини чи Буковини, котрі обживали Канаду з кінця ХІХ ст. Родини, які приїхали у другій половині 1920-х рр., потребували коштів на облаштування власних господарств (ферм, чи то «фарм»). Інформація про це трапляється чи не в кожному листі:

«Я можу вам помогти, в кожнім разі квартиру вам дам навіть на п'ять фамілій, бо маю здорову хату на 3 руми, і маю вже другу фарму, тоже там єсть хата і стайня [...] типер можу вам помогти машинерією всілякою, бо все маю, кіньми тоже, їсти вам дам, а коли поможете мені в роботі, то я вам можу дати отримання і навіть одежу за роботу, і можу вам помогти, шо ви маєте зробити з тими грішми, як зачати, і звідки, бо вас тут можуть обманути»36; «Я, товаришу, фінансової помочі дать тобі не можу, але як приїдеш, то поможу устроїця, наскілько буду мать спромогі»37; «А щодо моєї помочі, то я можу дати поміч требованям і погарантувати поміч матеріальну, а грішми то я не можу, бо у мене запасних нема, а тілько шо на домашні росходи [...] Зараз я міг би дати утримання коло себе ще другій сімї, але готових грошей нема» Там само. - Спр.86. - Арк.45..

Степан Щербатюк у листі до представництва британської судноплавної компанії «Cunard-White Star Line» охарактеризував ситуацію так: «[...] хто хоче виїхати, і має за що, то того не пускають, а хто не хоче, і не має за що, то того пускають» Там само. - Спр.715. - Арк.124..

Підставою для відмови в дозволі на еміґрацію могла слугувати й мала чисельність родини. Так, Адам Слик із колонії Радом'янка Кременецького повіту отримав відмову через те, що сім'я його складалася лише з нього та дружини Там само. - Спр.817. - Арк.228..

Обов'язковою умовою для охочих виїхати в Канаду було поручительство когось із цієї країни. В окремих випадках переселенці зловживали цим. Про це, зокрема, згадує Пилип Бабич: «Я вже заручился за 30 душ. Воно, друг, большой ризик, и ніхто не хоче брати на себе клопоту... Родичі нам кажуть, ти подпісав і мусіш нам содержанія давать. Я вже мав таку справу. Однак я поручуся за тебя» Там само. - Спр.415. - Арк.60 зв..

Серед усього масиву документів не трапилося жодного факту відмови надати таку допомогу. Більше того, окремих еміґрантів прохали знайти іншого поручителя, якщо вказаний не міг цього зробити з якихось причин. Не маючи можливості допомогти, залучали до цього сусідів. Так, Матвій Корольчук пропонував своєму товаришеві Пилипку Самолюку такий варіант:

«Я попрошу сусіда, аби він поручився за тебе, але це буде коштувати 5 доларів, бо він мусить стратити кілька днів робочих. То як ти приїдеш до Канади, то ти зможеш одробити його страчені дні, а як ні, то значить пропало. Я своїх грошей закладати не можу, бо не є певний, що ти приїдеш. Я був вислав требоване Сергею Василишину, коштувало мені 15 доларів, і він не приїхав - моє пропало» Там само. - Спр.864. - Арк.28-28 зв..

Звісно, тут розглянуто далеко не всі аспекти еміґрації з Волинського воєводства до Канади в 1930-1939 рр. Тим більше, немає можливості використати як ілюстрації до теми численні конкретні приклади. Можна лише ще раз зазначити, що переїзд за океан був набагато складнішим процесом, ніж це подається зазвичай у літературі.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що українське населення Західної Волині втягнулося в еміґраційні процеси набагато пізніше, аніж українці Австро-Угорської імперії. Із 1920-х рр. волиняни почали активно виїжджати за океан. Частина з них, заробивши грошей, поверталися на малу батьківщину. Проте у часи економічної кризи інша частина спробувала знайти можливість виїхати за кордон. Лише для незначної кількості волинян став можливим виїзд у Канаду, яка в 1930-х рр. максимально посилила вимоги до охочих оселитися у цій країні.

На еміґрацію із Західної Волині в 1930-х рр. впливала ціла низка чинників, передусім економічного характеру. З одного боку, аграрна перенаселеність і малоземелля штовхали селян шукати кращої долі за океаном, з іншого боку, світова економічна криза зумовила скорочення імміґрації в Канаду. Функціонування Еміґраційного синдикату значною мірою стимулювало міґраційні процеси. Цьому сприяла й велика кількість рекламно-аґітаційних друкованих матеріалів. Тих, хто виявив бажання знайти кращу долю на чужині, чекав складний процес - від оформлення документів до продажу майна та, власне, виїзду. Водночас еміґрація в Канаду вимагала досить значних фінансових вкладень, яких волиняни в переважній більшості не мали. Ці процеси назавжди забрали з краю значну частину фізично здорового населення, але водночас цим людям пощастило уникнути страхіть радянської й німецької окупацій.