Враження Миколи Костомарова від Києва

Размещено на http://allbest.ru

ВРАЖЕННЯ МИКОЛИ КОСТОМАРОВА ВІД КИЄВА

Тарасенко Ольга Олексіївна

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії України, Історико-філософський факультет, Київський університет імені Бориса Грінченка

Івахненко Ірина Олександрівна

студентка IV курсу спеціальності «Історія та археологія», Історико-філософський факультет, Київський університет імені Бориса Грінченка

Анотація. Проведено дослідження невеликих за обсягом вражень Миколи Костомарова від Києва в 1844-1847 рр., які він залишив в своїй «Автобіографії». Методологія дослідження побудована на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності, методів аналізу та синтезу, логічному, історико-хронологічному, ретроспективному, біографічному. Зосередження уваги на враженнях від спогадів про Київ 1844-1847 рр., які наведені в автобіографії Микола Костомаров є науковою новизною. Мета дослідження: вивчення «Автобіографії» Миколи Костомаров київського періоду його життя з ціллю поповнити знання про Київ та його міське середовище в 1844-1847 рр. очима розповідача. Висновки. Ми вивчили особисті враження Миколи Костомарова та дізналися його думки про ознайомлення з Софійським собором, прогулянки по Печерську, старому місту, Хрещатику, Подолу, Києво-Печерській Лаврі, про спілкування з Пантелеймоном Кулішем під час прогулянок містом, про його враження від довгих і палких бесід з Тарасом Шевченком у садочку Сухоставських. Ми проаналізували враження Микола Костомаров про його працю в Університеті Св. Володимира та знайомство зі студентством. Адже саме Університет Св. Володимира та його студенти створювали особливу атмосферу Києва того часу. Ми дізналися, що в Університеті Микола Костомаров поринув у викладання, заглибився у заняття історією, готував лекції, писав працю «Славянская мифология», мало обертався в колі професорів університету. Ми довідалися, що молодий професор відзначав кращу підготовку польського студентів, а також те, що керівництво Університету через острах виникнення політичного вільнодумства серед студентів забороняло дружні стосунки між викладачами та студентами. У своїх враженнях Микола Костомаров підсумовував, що політика русифікації Правобережної України призвела до того, що її польське населення могло називати себе лише католиками, а не поляками, а саме поняття «католик», втративши своє значення віросповідання, означало національність. Історик завважував, що польське населення не бажало вивчати російську мовою, розмовляло виключно польською, а ті, хто вивчав російську мову у навчальних закладів намагалися якнайшвидше її забути. Ми переконалися, що київський період життя Миколи Костомарова. та його робота в Університеті Св. Володимира відіграли важливу роль на становлення його як історика, науковця, викладача. Підсумуємо, вивчені нами враження Миколи Костомарова від Києва 1844-1847 рр., які він залишив в своїй «Автобіографії», доповнили наші знання про образ Києва та його міське середовище, дозволило побачити місто очима розповідача, відчути саме його емоційний настрій від міста в цілому.

костомаров автобіографія київ враження

Tarasenko Olha Oleksiivna

Associate Professor of History of Ukraine Department, Ph.D. in History (Candidate of Historical Science), Associate Professor, History and Philosophy Faculty Borys Grinchenko Kyiv University

Ivakhnenko Iryna Oleksandrivna

4th year student majoring in History and Archeology, History and Philosophy Faculty, Borys Grinchenko Kyiv University

MYKOLA KOSTOMAROV'S IMPRESSIONS FROM KYIV

Abstract. A study of Mykola Kostomarov's impressions of Kyiv from 1844 to 1847, which he left in his Autobiography, was conducted. The research methodology is based on the application of the principles of science, objectivity, historicism, systematics, methods of analysis and synthesis, logic, historical-chronological, retrospective, and biographical. Focusing on the impressions of the memoirs about Kyiv of 1844-1847, which are given in the autobiography of Mykola Kostomarov, is a scientific novelty. The article aims to explore the "Autobiography" of Mykola Kostomarov during his Kyiv period of life from 1844 to 1847 in order to supplement the knowledge about Kyiv and its urban environment through the eyes of the narrator. Conclusions. We have studied the personal impressions of Mykola Kostomarov and learned his thoughts on getting acquainted with St. Sophia Cathedral, walks in Pechersk, the old town, Khreshchatyk, Podil, Kyiv-Pechersk Lavra, communication with Panteleimon Kulish during walks around the city, his impressions of long and passionate conversations with Taras Shevchenko in the Sukhostavsky garden. We have analyzed Mykola Kostomarov's impressions of his work at St. Volodymyr's University and his acquaintance with students. After all, it was the University of St. Volodymyr and its students that created a special atmosphere in Kyiv at that time. We have learned that at the University Mykola Kostomarov immersed himself in teaching and history, prepared lectures, and wrote the work "Slavic Mythology", but had little to do with university professors. We have learned that the young professor noted the better training of Polish students, as well as the fact that the University's management, for fear of political free-thinking among students, forbade friendly relations between teachers and students. In his impressions, Mykola Kostomarov summed up that the policy of Russification of the Right Bank of Ukraine led to the fact that its Polish population could call themselves only Catholics and not Poles, and the concept of "Catholic", having lost its religious meaning, meant nationality. The historian noted that the Polish population did not want to study Russian, and spoke only Polish, and those who studied Russian at schools tried to forget it as soon as possible. We are convinced that the Kyiv period of Mykola Kostomarov's life and his work at St. Volodymyr's University played an important role in his development as a historian, scientist, and teacher. To sum up, we have studied the Kyiv impressions of Mykola Kostomarov from 1844 to 1847, which he left in his "Autobiography". We have supplemented our knowledge of the image of Kyiv and its urban environment, have seen the city through the eyes of the narrator, and have felt his emotional mood from the city as a whole.

Keywords: Mykola Kostomarov, Kyiv, 1844 - 1847, autobiography, impressions, St. Volodymyr's University, students, urban environment.

Постановка проблеми. Враження від Києва в 1844-1847 рр. в «Автобіографії» Миколи Костомарова доповнюють наші знання про образ міста та міське середовище того часу, дозволяють побачити Київ очима оповідача, познайомитись з його спостереженнями та відчути його емоційний настрій від міста. Невеликі за обсягом, лаконічні, але дуже промовисті враження, спостереження, відчуття Миколи Костомарова від міста та його мешканців ми цитуємо мовою оригіналу, щоб відчути стиль, тон, манеру розповідача та разом із ним поринути в атмосферу Києва 1844-1847 рр.

Методологія дослідження базується на застосуванні принципів науковості, об'єктивності, історизму, системності, методів аналізу та синтезу, логічному, історико-хронологічному, ретроспективному, біографічному.

Зосередження уваги на враженнях від спогадів про Київ 1844-1847 рр., які наведені в автобіографії Микола Костомаров є науковою новизною.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джерельною базою статті стала автобіографія Миколи Костомарова [1, с. 426-651]. Микола Костомаров надиктував свою автобіографію дружині Аліні Леонтьєвні влітку 1875 р., перебуваючи в її маєтку у селі Дідівці (нині Прилуцький район Чернігівської області). У наступні роки було зроблено деякі доповнення та виправлення. У 1881 р. він зробив кілька правок, надписав на першому аркуші посвяту коханій дружині від Ієремії Галки, більше автобіографія не доповнювалась. Ми посилаємося на спогади Миколи Костомарова за працею «Костомаров, Н.И. Исторические произведения. Автобиография» [1, 736 c.]. Ми проаналізували третій розділ «Учительство и профессура в Киеве» [1, с. 462-480].

Історіографію теми статті склали праці Вікторії Іващенко, Юрія Пінчука, Валерії Пустовіт, Ольги Тарасенко, стаття у біографічному словнику професорів та викладачів Університету Св. Володимира.

Вікторія Іващенко у статті «Конструювання «життєвого шляху» в автобіографіях українських істориків ХІХ - початку ХХ ст.» М. І. Костомарова, В. Б. Антоновича, М. П. Драгоманова розглянула концепти «подія життя», «життєвий шлях», «життєва стратегія», «лінія життя», виклала своє розуміння концепту «події життя» як культурного та інтелектуального конструкту [2, с. 50-65].

Юрій Пінчук, багаторічний дослідник життя та наукової спадщини Миколи Костомарова, у статті «М. І. Костомаров у Києві (1844-1847 рр.)» прослідкував викладацьку діяльність історика, його роль як вченого і політика - лідера Кирило-Мефодіївського товариства під час київського періоду його життя [3, с. 3-15].

Валерія Пустовіт у статті «Жанри мемуаристики у творчому доробку Миколи Костомарова» розкрила постать Миколи Костомарова в українській мемуаристиці ХІХ ст., використавши наявні в його творчій спадщині жанри: автобіографію, листи, некролог [4, с. 61-66].

Ольга Тарасенко у статті «До становлення школи істориків Університету Св. Володимира: В. Ф. Домбровський та М. І. Костомаров» дослідила період діяльності професора Університету Св. Володимира Миколи Костомарова на початку його викладацької та наукової кар'єри під час київського періоду (1844-1847) життя, довела що Микола Костомаров своєю діяльність в Університеті Св. Володимира формував перший період становлення школи істориків закладу, був серед фундаторів української історичної освіти і науки, започатковував вивчення, розробку, видання документальної історії України, закладав традиції українського освітянського і наукового простору [5, с. 59-68].

Ольга Тарасенко у статті «Школа істориків Університету Св. Володимира: Микола Іванович Костомаров» розглянула викладацьку та наукову діяльність Миколи Костомарова в Університеті Св. Володимира у серпні 1846 - березні 1847 р., роботу в Київській археографічній комісії, обґрунтувала, що саме у стінах Університету Св. Володимира розпочалося становлення Миколи Костомарова як університетського викладача та науковця [6, с. 127-134].

Стаття про Миколу Костомарова в ювілейному виданні «Биографического словаря профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884)» розкриває його викладацьку та наукову діяльність під час роботи в Університеті Св. Володимира в Києві [7, с. 283-297].

Мета статті. Вивчення «Автобіографії» Миколи Костомаров київського періоду його життя з ціллю поповнити знання про Києва та його міське середовище в 1844-1847 рр. очима повістяра складає мету дослідження.

Виклад основного матеріалу. Микола Іванович Костомаров (1817-1885) - видатний український та російський вчений, історик, публіцист, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, один із лідерів товариства Кирила і Мефодія, професор Університету Св. Володимира (серпень 1846 р. - березень 1847 р.) залишив враження від Києва у 1844-1847 рр. у третьому розділі «Учительство и профессура в Киеве» своєї «Автобіографії» [1, с. 462-480].

Феномен автобіографії постійно привертає увагу дослідників. На думку Вікторії Іващенко, «правдиві автобіографії, які відкривають істину», або автобіографії, які є виключно «інтерпретаціями», поступаються більш виваженим думкам та оцінкам, згідно з якими автодокументи є «наративами про практики, орієнтованими на сутнісну реальність та істину, де істина розглядається з унікальної позиції автора, який одночасно і є оповідачем, і розглядає себе в такій якості» [2, с. 51].

У Києві Микола Костомаров зустрів кохання, яке залишило глибокий слід у його житті, адже 30-ти річного вченого заарештували саме в той день, коли він мав намір одружитися і присвятити Києву та праці в Університеті Св. Володимира все своє подальше життя [3, с. 3-15].

В «Автобіографія» Миколи Костомарова ми знаходимо не лише його життєпис, а й захопливий нарис про прожитий час із емоційними враженнями та спостереженнями, екскурсами в історію, про цікаві особистості, які мали стосунки з Миколою Костомаровим або були причетні до його діяльності [4, с. 62].

Саме у Києві в стінах Університету Св. Володимира, розпочалося становлення Миколи Костомарова як університетського викладача та науковця. У Києві було сформовано спрямування його життєвого шляху як громадянина, історика та вченого. Сам вчений вважав київський період свого життя і працю в Університеті Св. Володимира найщасливішими та найяскравішими моментами свого життя [6, с. 127-134].

Саме у київський період діяльності професор Університету Св. Володимира Микола Костомаров формував перший етап становлення школи істориків закладу, перебував серед фундаторів української історичної освіти і науки, започатковував вивчення, розробку, видання документальної історії України, закладав традиції українського освітянського і наукового простору [5, с. 59-68].

У третьому розділі автобіографії «Учительство и профессура в Киеве» Микола Костомаров поділився враженнями про київський період свого життя [1, с. 462-480]. Спогади Миколи Костомарова про його контакти з членами Кирило-Мефодіївського товариства, яке наведено в «Автобіографії», ми не аналізували, так як це є темою окремого дослідження.

У жовтні 1844 р. після знайомства із Пантелеймоном Кулішем історик разом із ним оглянув Софіївський собор у Києві: «... я отправился в соборную церковь св. Софии и осматривал ее с большим любопытством; в то время она еще не была реставрирована, старые фрески не были открыты ...» [1, с. 462]. Він згадував, що «при драгоценном Софийском соборе, превосходящим по древности все русские церкви, не осталось никаких следов старых жилищ» [1, с. 462].

Товаришування з Пантелеймоном Кулішем та їх міські прогулянки допомогли Миколі Костомарову краще познайомитися з містом.

Свої перші емоційні враження від Києва він описав так: «Припоминая тогдашнее мое обозрение Киева, я не могу без удивления не заметить, какую разницу представлял этот город в то время с тем видом, какой он имеет в настоящее время. Печерск был центром торговой деятельности; в той местности, которая теперь вошла в крепость, были ряды лавок, наиболее посещаемых публикою; университет стоял почти в поле, посреди неудобопроходимых бугров и песчаных насыпей; Старый город был немощен, усеян некрасивыми мазанками и лачугами и кроме того представлял большие пустыри; Крещатик не имел тогда ни магазинов, ни лавок, ни отелей. Большая часть построек была деревянная, мостовой совсем не было, в сырое время была там большая грязь и слякоть. Набережной по Днепру вовсе не было; берег его от Подола под горою был буквально непроходим, и я, затеявши пойти по берегу с Подола с намерением добраться до Лавры, принужден был воротиться за невозможностию идти по косогору, особенно в дождливое осеннее время. Город плохо освещался, так что ходить ночью было истинным наказанием. Мне, приехавшему из Харькова, Киев показался как город гораздо хуже последнего [1, с. 462-463].

Про переведення в 1845 р. у Першу київську гімназію із Рівненської Микола Костомаров згадував: «В августе я отправился снова в Киев и по приезде туда вступил в свою новую должность учителя Первой киевской гимназии. Сначала я поместился на Старом Городе, потом перешел на Крещатик и нанял квартиру» [1, с. 473].

Після продажу батьківського маєтку в грудні 1845 р. Микола Костомаров повертався в Київ: «На дороге между Полтавою и Киевом я простудил себе горло и получил нарыв; а таком состоянии прибыл я в Киев на первый день Рождества (1846 р. - О.Т., І.І). Квартира моя оказалась нетопленою ... и я принужден был приютиться в какой-то грязной гостинице, находившейся на Крещатике на углу Бессарабской площади» [1, с. 473].

Якщо у жовтні 1844 р. історик відзначав, що готелів у Києві не було, то у січні 1846 р. він зауважив, що оселився у брудному готелі на Хрещатику. Мова йшла про старе приміщення готелю «Національ», зруйноване у вересні 1941 р.

1 лютого 1846 р. у Київ до сина приїхала мама Миколи Костомарова, про що він згадував: «Вместе с матушкой я поселился на Крещатике в доме Сухоставской. Через несколько домов, на противоположной стороне, в той самой гостинице, куда я прибыл на праздник Рождества по возвращении с продажи моего имения, квартировал Тарас Григорьевич Шевченко, приехавший тогда из Петербурга в Малороссию с намерением приютиться здесь и найти себе должность» [1, с. 475].

Микола Костомаров пригадував своє спілкування з Тарасом Шевченком: «Узнавши о нем, я познакомился с ним и с первого же раза сблизился. Тогда была самая деятельная пора для его таланта, апогей его духовной силы. Я с ним видался часто, восхищался его произведениями, из которых многие, еще неизданные, он дал мне в рукописях. Нередко мы просиживали с ним длинные вечера до глубокой ночи, а с наступлением весны часто сходились в небольшом садике Сухоставских, имевшем чисто малорусский характер: он был насажен преимущественно вишнями; было там и несколько колод пчел, утешавших нас своим жужжанием» [1, с. 475].

У кінці травня 1846 р. Миколу Костомарова прочитав пробну лекцію перед Вченою радою Університету Св. Володимира, яка: «...произвела самое хорошее впечатление. ... я принят единогласно .... То был один из самых светлых и памятных дней моей жизни. Университетская кафедра давно уже для меня была желанною целью, которой достижения, однако, я не надеялся так скоро. ... я переехал на другую квартиру, на Старый Город, на Рейтарскую улицу» [1, с. 475].

Вступна лекція Миколи Костомарова пройшла дуже добре, з великою кількістю професорів та студентів Університету Св. Володимира. Микола Костомаров споминав, що він одразу ж поринув у викладання, заглибився у заняття історією, готував лекції, писав працю «Славянская мифология», яка була складовою його лекцій, мало обертався в колі професорів університету [1, с. 477].

Атмосферу та настрій тогочасного Києва створював саме Університет Св. Володимира та все те, що будо з ним пов'язане. Після знайомства зі студентами Микола Костомаров помітив, що студенти поділялися на дві, у майбутньому ворогуючі, партії: «Студенты по своему настроению резко выделялись в две партии: русскую и польскую. Симптомы национальной враждебности, которые так резко отличали Киевский университет впоследствии, тогда еще были в зародыше или по крайней мере не смели проявляться слишком рельефно» [1, с. 478].

Микола Костомаров спостеріг кращу підготовку польського студенства: «Судя по экзаменам, как вступительным, так и переводным, я имел случай вывести заключение, что поляки вступали в университет с лучшею подготовкой, чем русские, и это зависело уже не от школьного учения, а от первоначального домашнего воспитания. Малорусское юношество, уроженцы левой стороны Днепра, за исключением немногих, одаренных особыми выдающимися талантами, отличались какою-то туповатостью, ленью и апатией к умственному труду» [1, с. 478-479].

Молодий професор вгледів, що у відносинах між студентами та професорами теплих або дружніх стосунків не існувало, але і керівництво цього не бажало. Вважали, що це руйнує репутацію самих професорів через острах виникнення політичного вільнодумства, яке могло сформуватися у молоді, якщо вона буде обізнаною з ідеями та поглядами своїх наставників. Навчання в університеті відбувалось доволі спокійно та звичайно, тобто професор читав лекцію, студенти її завчали та здавали іспити. «Таким образом, из этого очерка духа, господствовавшего в университете того времени, даже и при некоторых профессорах, отличавшихся дарованием и преданных науке, не могло возникнуть ничего живого и богатого задатками для будущого» [1, с. 479], - підсумовував вчений.

Політика русифікації Правобережної України призвела до того, що її польське населення могло називати себе лише католиками, а не поляками: «... слово «католики» в Киевском крае теряло свое повсеместное значение вероисповедания и стало означать как бы какую-то национальность; но, отличая себя католиком, поляк, однако, ни за что бы не назвал себя русским, потому что в этом крае и слово «русский», наоборот, перешло как бы в значение вероисповедания»» [1, с. 480], - споминав Микола Костомаров.

Історик добачав, що польське населення не бажало вивчати російську мовою і розмовляло виключно польською, а ті, хто вивчав російську мову у навчальних закладів намагалися якнайшвидше її забути. «Интеллигентный язык во всем крае был исключительно польский, и даже крестьяне поневоле должны были усваивать его. Иначе и быть не могло там, где огромная масса малорусского православного народа оставалась в порабощении у польских панов-католиков и где самый закон империи давал последним столько прав над первыми» [1, с. 480], - згадував Микола Костомаров.

Підтвердженням того, що старе місто мало в основному дерев'яну забудову став переїзд Миколи Костомарова перед весіллям із Аліною Леонтьевною Крагельською, призначеним на 30 березня 1847 р., у нову квартиру: «Находя бывшую свою квартиру тесною и неудобною для предстоящей семейной жизни, я перешел на другую на Старом же Городе, в дом Моньки, близ Андреевской церкви. Квартира эта отличалась превосходным видом, с галереи открывался прекрасный пейзаж; внизу расстилался Подол, далее - светлая полоса Днепра, а за нею - обширная панорама лугов и лесов. Дом этот, деревянный, был только что отстроен. Наступила пасха. Весна была в то время ранняя: благовещение приходилось во вторник пасхи и уже в то время можно было ходить в одних сюртуках; луга зеленели, развивались вербы. Приближался день моей свадьбы, и як нему готовился не подозревая, что над моей головой собирается туча, из которой должен постигнуть меня удар» [1, с. 480].

Микола Костомаров повернувся у Київ, після арешту 30 березня 1847 р., лише через 26 років у 1874 р. на зібрання членів попереднього комітету Третього Археологічного з'їзду. Разом з Павлом Чубинським він відвідав Києво-Братський Богоявленський монастир на Подолі та зупинився біля будинку, де він мешкав із нареченою, звідки його заарештували: «Все было здесь так, как четверть века тому назад, только деревья, окаймлявшие забор, теперь стали большими и тенистыми» [1, с. 635]. Він зайшов у будинок, поспілкувався з господинею, в якій упізнав колишню маленьку дівчинку, дочку господарів, яких вже не було у живих, відзначив як подорожчала оплата: «За квартиру, которую отдавали мы прежде триста рублей в год, просили теперь семисот» [1, с. 636], - згадував він.

Висновки. Ми провели дослідження невеликих за обсягом, проте достатньо промовистих вражень Миколи Костомарова від Києва в 1844-1847 рр., які він залишив в своїй «Автобіографії».

Ми вивчили особисті враження Миколи Костомарова та дізналися його думки про ознайомлення з Софійським собором, прогулянки по Печерську, старому місту, Хрещатику, Подолу, Києво-Печерській Лаврі, про спілкування з Пантелеймоном Кулішем під час прогулянок містом, про його враження від довгих і палких бесід з Тарасом Шевченком у садочку Сухоставських.

Ми проаналізували враження Микола Костомаров про його працю в Університеті Св. Володимира та знайомство зі студентством. Адже саме Університет Св. Володимира та його студенти створювали особливу атмосферу Києва того часу.

Ми дізналися, що в Університеті Микола Костомаров поринув у викладання, заглибився у заняття історією, готував лекції, писав працю «Славянская мифология», мало обертався в колі професорів університету.

Ми довідалися, що молодий професор відзначав кращу підготовку польського студентів, а також те, що керівництво Університету через острах виникнення політичного вільнодумства серед студентів забороняло дружні стосунки між викладачами та студентами.

У своїх враженнях Микола Костомаров підсумовував, що політика русифікації Правобережної України призвела до того, що її польське населення могло називати себе лише католиками, а не поляками, а саме поняття «католик», втративши своє значення віросповідання, означало національність. Історик завважував, що польське населення не бажало вивчати російську мовою, розмовляло виключно польською, а ті, хто вивчав російську мову у навчальних закладів намагалися якнайшвидше її забути.

Ми переконалися, що київський період життя Миколи Костомарова в 1844-1847 рр. та його робота в Університеті Св. Володимира відіграли важливу роль на становлення його як історика, науковця, викладача.

Підсумуємо, вивчені нами враження Миколи Костомарова від Києва 1844-1847 рр., які він залишив в своїй «Автобіографії», суттєво доповнили наші знання про образ Києва та його міське середовище, дозволило побачити місто очима розповідача, відчути саме його емоційний настрій від міста в цілому.

Література:

1. Костомаров, Н.И. (1990). Исторические произведения. Автобиография. Сост. и ист.-биогр. очерк В.А. Замлинского; Примеч. И Л. Бутича. К.: Лыбидь. C. 426-651. III. Учительство и профессура в Киеве. C. 462-480.

2. Іващенко, В. (2018). Конструювання «життєвого шляху» в автобіографіях українських істориків ХІХ - початку ХХ ст. Історіографічні дослідження в Україні. Вип. 29. C. 50-65.

3. Пінчук, Ю.А. (1992). М. І. Костомаров у Києві (1844-1847 рр.). Український історичний журнал. Вип. 5. C. 3-15.

4. Пустовіт, В. (2007). Жанри мемуаристики у творчому доробку Миколи Костомарова. Вісник Львівського університету. Вип. 41. C. 61-66.

5. Тарасенко, О.О. (2016). Школа істориків Університету Св. Володимира: Микола Іванович Костомаров. Київські історичні студії. Вип. 1. C. 127-134.

6. Тарасенко, Ольга. (2015). До становлення школи істориків Університету Св. Володимира: В. Ф. Домбровський та М. І. Костомаров. Грані. Вип. 12/2 (128). С. 59-68.

7. Костомаров, Н.И. (1884). Биографический словарь профессоров и преподавателей Университета Св. Владимира (1834-1884). Составлен и издан под. ред. В. С. Иконникова. Киев: Тип. Ун-та Св. Владимира. C. 283-297.

Размещено на Allbest.ru