Іменування та письмове означення осіб у пізньосередньовічних документах на прикладі двомовного акта від 19 жовтня 1404 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Іменування та письмове означення осіб у пізньосередньовічних документах на прикладі двомовного акта від 19 жовтня 1404 р.

Віталій Михайловський

доктор історичних наук,

професор кафедри історії України,

Київський університет ім. Б.Грінченка

Анотація

Мета дослідження. На прикладі унікального двомовного документа показано іменування осіб, що зібралися 19 жовтня 1404 р. в Медиці біля Перемишля для вирішення земельної суперечки між королем Владиславом II Яґайлом та Ядвіґою Пілецькою і її донькою Ельжбетою Ґрановською. Представлено означення 42 персон, їхні імена, прізвиська та прізвища у двох мовних версіях акта - латинській та руській. Методологія полягає у використанні порівняльного, просопографічного, лінґвістичного, антропологічного методів для представлення й аналізу імен, прізвиськ, прізвищ учасників суперечки.

Наукова новизна. Уперше використано двомовний документ для представлення способів означення осіб, що присутні в публічно-правових актах другої половини XIV - першої половини XV ст. походженням з українських земель.

Висновки. На численних прикладах показано залежність використання форми імені, варіанту прізвиська і прізвища від письмової традиції тієї чи іншої мови в означенні осіб. Виразно видно усталеність латинсько-мовного формуляра документа та чіткість представлення в ньому, особливо, коли йдеться про земських і ґродських урядників. Натомість руськомовний варіант дає інший підхід до означення, адже писар дуже добре позначив місцевих русинів і тих, хто давно проживав у руських землях. Коли ж ішлося про коронну шляхту, що супроводжувала монарха, то він скорочував або намагався адаптувати імена, прізвиська, прізвища до руського письма і власних уподобань форми представлення певних персон. Загалом двомовний документ демонструє цілком різні способи означення, що побутували в той час у латинсько- й руськомовній писемних культурах.

Ключові слова: іменування, шляхта, уряд, документ, латинська мова, руська мова.

Abstract

Vitaliy MYKHAYLOVSKIY

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),

Professor of the Department of History of Ukraine,

B.Hrinchenko Kyiv University

Naming and Written Representation of Persons in Late Medieval Documents Based on a Bilingual Document Dated October 19, 1404

The objective of the article. This article uses the text of a unique bi-lingual document, demonstrates the strategies of naming and written representation of people who gathered on October 19, 1404 in Medyka near Peremyshl (now - Przemysl) to resolve a land dispute between the King Wladyslaw II Jagiello on the one hand, and Jadwiga Pilecka and her daughter Elzbieta Granowska, on the other. The definitions of 42 persons, their names, nicknames, and surnames are presented in two language versions of this document - Latin and Ruthenian. The applied methodology consists of comparative, prosopographic, linguistic and anthropological research methods to outline and analyze the names, nicknames, and surnames of the parties of the dispute (litigation). Scientific novelty. For the first time, the author uses such a bilingual document to present ways of identifying persons mentioned in public legal bills of the second half of the 14th - first half of the 15th century coming from Ukrainian lands. Conclusions. The article uses numerous examples, documents and historical dictionaries, to show the dependence of the use of the form of a name, an optional nickname, and a surname on a certain written tradition in the definition of persons. The stability of the Latin form of the document and the clarity of the representation of persons in it are clearly visible, especially when it comes to district and castles officials. The Ruthenian version of the document shows a completely different approach to the written representation of persons. The Ruthenian-speaking scrivener identified local Ruthenians and those who had lived here for a long time quite well. However, when it comes to the crown nobility accompanying the King during this trip to the Ruthenian lands, he shortened or tried to adapt their names, nicknames, and surnames to the Ruthenian alphabet and relied on own preferences choosing the form of representation for people, or ignored them. In general, this bilingual document demonstrates completely different ways of defining and representing people who lived at that time in Latin and Ruthenian written cultures.

Keywords: naming, nobles, administration, document, Latin language, Ruthenian language.

Пізньосередньовічні актові документи, що масово з'явилися на українських землях від середини XIV ст., слугують основою для вивчення нашого минулого. Відсутність літописів і хронік місцевого походження створює своєрідний джерельний вакуум, що провокує послаблення уваги дослідників до періоду XIV-XV ст. Використання літописних пам'яток, які походять із XVI ст. і стосуються передусім історії Великого князівства Литовського, узагалі зводить на марґінес студіювання суспільства руських земель у пізньому середньовіччі. Ще гірше ми знаємо про те, які імена, прізвиська, прізвища використовували в той час. Попри наявність значної маси актів, вітчизняні історики практично не зверталися до цього аспекту досліджень. У представленій статті аналізується означення осіб з виняткового для нашої історії документа. Його унікальність полягає в тому, що ми маємо справу з двома мовними версіями - латинською та руською. Фізично це два пергаменти, де перший списано латиною, а другий - руською мовою. Вони скріплені пергаментними шнурками з печатками учасників судової суперечки між королем Владиславом II Яґайлом та його хресною матір'ю Ядвіґою Пілецькою і її донькою Ельжбетою, на той час дружиною Вінцентія Ґрановського (див. ілюстр.) Оригінал документа зберігається в: Biblioteka Czartoryskich. - Dzial r^kopisdw. Pergaminy. - Sygn.272. Сам він відомий неодноразово друкувався (зокрема руськомовна версія) впродовж 1863-1928 рр. Перша публікація руськомовної версії: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. - T.1: 1361-1598. - Санкт-Петербург, 1863. - №8. - С.4-5. Найкраща й остання за часом: Українські грамоти XIV в. і перша половина XV в. / Опубл. В.Розов. - К., 1928. - №38. - С.69-71. Перша та єдина публікація латинськомовного варіанту: Kodeks dyplomatyczny Malopolski / Wyd. F.Piekosinski. - Krakow, 1905. - №1084. - S.93-94..

Документ від 19 жовтня 1404 р. - латинська версія

Документ від 19 жовтня 1404 р. - руська версія

Документ від 19 жовтня 1404 р. - зворот руської версії

документ публічний мова акт

Які імена, прізвиська, прізвища використовували в той час. Попри наявність значної маси актів, вітчизняні історики практично не зверталися до цього аспекту досліджень. У представленій статті аналізується означення осіб з виняткового для нашої історії документа. Його унікальність полягає в тому, що ми маємо справу з двома мовними версіями - латинською та руською. Фізично це два пергаменти, де перший списано латиною, а другий - руською мовою. Вони скріплені пергаментними шнурками з печатками учасників судової суперечки між королем Владиславом II Яґайлом та його хресною матір'ю Ядвіґою Пілецькою і її донькою Ельжбетою, на той час дружиною Вінцентія Ґрановського (див. ілюстр.) Оригінал документа зберігається в: Biblioteka Czartoryskich. - Dzial r^kopisdw. Pergaminy. - Sygn.272. Сам він відомий неодноразово друкувався (зокрема руськомовна версія) впродовж 1863-1928 рр. Перша публікація руськомовної версії: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. - T.1: 1361-1598. - Санкт-Петербург, 1863. - №8. - С.4-5. Найкраща й остання за часом: Українські грамоти XIV в. і перша половина XV в. / Опубл. В.Розов. - К., 1928. - №38. - С.69-71. Перша та єдина публікація латинськомовного варіанту: Kodeks dyplomatyczny Malopolski / Wyd. F.Piekosinski. - Krakow, 1905. - №1084. - S.93-94..

Нижче буде показано, як представлено та означено осіб (а їх у документі чимало - 42 імені, прізвища, прізвиська, та ще й у двох мовних версіях). У кількох таблицях наочно демонструється різниця у способах презентації, залежності від мови, формуляра і традицій іменування та означення тих, хто виступили свідками в такій важливій справі, як вирішення майнової суперечки короля зі своїми підданими Ця стаття - фраґмент ширшого дослідження, в якому будуть висвітлені всі можливі аспекти історії цього документа та осіб, що в ньому згадуються. За браком місця тут не представлено особливостей його мови й формуляра, сфрагістичного матеріалу, що був і що зберігся, історії публікацій, які мали маніпулятивний характер, просопографічного аналізу всіх учасників правової акції..

На перший погляд, презентація типова для кожної з двох мовних версій цього документа. Адже ця типовість сильно закорінена в латинську та руську традиції, а також відображає розвиток формуляра. Звісно, краще вивчено та розбудовано формуляр у латинському варіанті, що має набагато довшу традицію писання подібних правових актів у Польському королівстві. У руській версії видно також типові риси презентації осіб, якщо їх порівнювати з іншими документами того часу. Що виразно проступає в руськомовному тексті, то це те, що писарів ще не надто цікавили точні представлення інших, переважно не русинів. Головним чином це стосувалося передачі назв урядів, що їх вони тримали. Детальніше це дуже добре видно тоді, як персони, зазначені у цьому документі на початку XV ст., іменуються і представляються впродовж усього їхнього життя.

Для кращого представлення, розмістимо осіб у тому порядку, в якому вони виступають у документі (сторони суперечки в таблиці відсутні). Усіх цих людей в акті узагальнено як «шляхту та зем'ян Руської землі» («nobiles et terrigene terre Russie»). У руськомовній версії на їх означення не використано жодного слова, окрім початкового «Мы», що може відноситися або тільки до двох єпископів, зазначених першими, так і до загалом присутніх на зібранні. Відразу зауважу, що не всіх можна окреслити як шляхту та зем'ян Руської землі (хоча б з огляду на уряди). Імовірно, що урядники, подані в документі, окрім Генерального старости Руської землі Яна Тарновського, супроводжували Владислава II Яґайла. Про це свідчить їх присутність як свідків на королівських документах під час подорожі монарха у жовтні - листопаді 1404 р. GqsiorowskiA. Itinerarium krola Wladyslawa Jagielly 1386-1434. Wyd. 2. - Warszawa, 2015. - S.57-58.

Таблиця 1. Особи, що брали участь у судовій справі 19 жовтня 1404 р.

Із табл.і видно кілька вагомих відмінностей між двома мовними версіями документа. Насамперед, як не дивно, це кількість осіб, що були присутні під час правової акції. У руськомовному варіанті їх на одного більше - 39. Тим, хто відсутній у латинському тексті, став Васько Чорткович («Васко Чорткович»). Припущень може бути багато: від неуважності латинськомовного писаря під час списування чернетки, якої немає в нашому розпорядженні, і до помилки писаря руськомовної версії, котрий міг записати «зайву» особу у свій варіант документа. Ця проблема не вирішується навіть аналізом оригіналу. Адже Васька Чортковича в латинському тексті дійсно немає Biblioteka Czartoryskich. - Dzial r^kopisdw. Pergaminy. - Sygn. 272. - Ark. 1.. «Казус Васька» не останній. Є ще інші учасники юридичної акції, яких важко впізнати насамперед у руськомовному примірнику. Перейдімо до аналізу імен, прізвиськ і прізвищ осіб, що їх обидва писарі зазначили у своїх версіях.

Це завдання не таке вже і просте. Попри те, що ми маємо два мовних варіанти, і що, можливо, використовуючи їх, зможемо точно знати, про кого йдеться. Проблеми виникнуть насамперед із тими, хто не був місцевим. Тут не йдеться про те, що писарі погано виконували свою роботу, не знали їхніх імен, прізвиськ, прізвищ, та ще й урядів. Як і не йдеться про те, що вони могли недочувати, і це «зіпсувало» правильне написання. Хоч із латинською версією це було складніше, з огляду на давню традицію передачі імен та прізвиськ. Ні, мова не про те. Тут варто все ж таки розділяти написання місцевих, якими були здебільшого не так русини, як ті, хто давно осів на руських землях, люди, знані в локальній шляхетській, і не тільки, спільноті, та тих, хто постійно тут не перебував. До останніх належать особи, що супроводжували короля в його подорожі.

З усіма немісцевими якраз буде та проблема, що ми не маємо польськомовних документів із того часу, аби побачити, як писалися старопольською їхні імена, прізвиська, здебільшого похідні від головних маєтків, а також прізвища. Усі, навіть найнадійніші (тобто з оригінальних актів, що дійшли до нашого часу) варіанти написання їхніх імен, прізвиськ, прізвищ походять із документів, виконаних латиною. А це аж ніяк не та мова, якою вони користувалися у щоденному житті. Складнощів нам додає й те, що варіантів написання одних і тих самих осіб чимало - як руською, так і латиною.

Спробуємо тепер подивитися на імена, прізвиська та прізвища цих осіб - як їх написано в кожній із двох мовних версій документа, як вони взаємодоповнюються та взаємоуточнюються, і якими є розбіжності або складнощі з їх подальшою ідентифікацією.

Імена

Помітна різниця в їх написанні. Можна було б сподіватися, що в руськомов- ного писаря існувала певна послідовність щодо неруських імен, і він їх передаватиме однаково, але цього не видно навіть на такому простому для нього імені, як «Миколай». Зазначене стосується й решти, коли в руській версії вони інші. Якщо, для прикладу, «Johannes» є відповідником «Янь», «Petrus» ^ «Пєтрь», «Nicolaus» ^ «Миколаи», «Iwo» ^ «Івань», «Benko» ^ «БІнко», «laschco» ^ «Яшко» чи «Яшєкь», «Franciscus» ^ «Францєкь», «Hrinko» ^ «Гринко», «Andreas» ^ «АндрІико», «Hriczko» ^ «Грицко» (двічі), «Hleb» ^ «ГлІбь», «Wolczko» ^ «Волчко» (двічі), «Danilo» ^ «Данило», «Kosto» ^ «Костко», «Costhco» ^ «Костко», «lacko» ^ «Яцко», «Wasco» ^ «Васко», «Michaelo» ^ «Михаило» (двічі), «Drahin» ^ «Драгун», «Chodko» ^ «Ходко», «Wasko» ^ «Васко», «Oleschco» ^ «Олєшко», «Georgius» ^ «Юрьи», і це не потребує жодних пояснень. У міру своїх можливостей обидва писарі в наведених прикладах намагалися бути послідовними. Це стосується як написання тих самих імен, де відмінності можуть бути лише в одній, максимум двох літерах, так і у відповідності цих імен за фонетичним звучанням в обох мовних версіях.

Інша справа, коли писарі, особливо руський, передають імена, прізвиська, прізвиська інакше, ніж у латинському тексті. І так само, як латинський писар позначає тих, кого ми знаємо здебільшого за руськомовними документами з цього часу. І тут можна вести мову про те, як відбувається означення навзаєм, або представлення «чужого», «іншого», немісцевого.

Для прикладу, імена осіб, що трансформуються у зручний для руського писаря спосіб: «Florianus» стає «Творияном», «Gniewossius» ^ «ГнІвош», «Nicolaus» ^ «Мичко», «laschco» ^ «Янь». Останній випадок можна було б уважати за такий, що надається саме на таку форму написання руською, якби в подібному випадку «Iaschco» передавалося як «Яшко», «Яшекь», так, як представляються інші особи у цьому документі. Але так не сталося. «Яшко» в латинській версії став «Яном» у руській. Хоча трапляються і зворотні впливи руських форм імені в латинськомов- них документах. Для прикладу, Ян із Тарнова в королівському акті, виставленому у Львові 27 вересня 1389 р., позначений як «lescone de Tarnow pallatino Sandomiriensi et capitaneo Russiae» Zbior dokumentow malopolskich (далі - ZDM) / Wyd. S.Kuras, I.Sulkowska-Kurasiowa. - TVI. - Wroclaw, 1974. - №1561. - S.72.. Певні сумніви є лише в тому, що найбільш рання копія цього документа походить зі впису до Коронної метрики від 1553 р., а там виразно написано «Jescone» Archiwum Glowne Akt Dawnych. - Metryka Koronna. - Sygn.82. - K.596. Видавці чомусь виявилися непослідовними. У цьому ж переліку свідків є Яшко (Ясєк) Мазовшанин, ім'я якого пишеться у цьому документі однаково з іменем Яна з Тарнова - «Jescone». У публікації вони вжили для Яська Мазовшанина варіант «Jescone» (див.: ZDM. - TVI. - №1561. - S.72)..

Окремо варто ще навести приклад імені «Cristinus», переданого руською мовою як «Крщєнь». Подібний випадок, коли в руськомовному королівському документі особа з подібним іменем позначена як «Хрщень», не рідкість. Так, в акті від 29 червня 1394 р., виставленому у Кракові, про надання низки сіл для Данила Задеревецького, серед свідків присутній гофмейстер Кристин, якого руськомовний писар записав «пань гофмистрь крщнь» Українські грамоти... - №29. - С.54.. У цьому випадку писар документа Малофей, присутній серед учасників акції, у 1399 р. позначив першого серед свідків сандомирсько- го каштеляна Кристина з Острова як «пань Хрщень судомирски» Там само. - №32. - С.59. Кристин з Острова був сандомирським каштеляном від 1392 до 1406 рр. (див.: Urz^dnicy malopolscy XII-XV w.: Spisy / Opr. J.Kurtyka i in. - Wroclaw, 1990. - №753. - S.176).. У 1401 р. в акті галицького старости Пьотра з Харбіновиць Кристин Мартиновський позначений «па^н Хр^счєнь Мартиновскы» Українські грамоти... - №36. - C.66.. Тут руськомовний писар відійшов від практики позначання каштелянів за формулою: «пан» - інколи ім'я і прізвисько, - а далі прикметник, утворений від центру каштелянії. У 1409 р. той таки Мартиновський знову присутній серед свідків документа галицького старости, де писар подав його ім'я як «панъ хрщнъ мартиновьскии», тобто взагалі без голосних Там само. -№40. - С.74.. Ще складніше зрозуміти логіку презентації Яшка Клюса («Iaschco Kluss»), котрого в руській версії зазначено «Клюсъ Віжнянски». Так він позначений у кількох документах кінця XIV ст., що дійшли до нас в оригіналах.

Якщо ж повернутися до головних дійових осіб суперечки за землю, то короля, Ядвіґу Пілецьку та її доньку Ельжбету представлено таким чином. У латинськомовній версії монарх виступає як «Владислав Божої милістю король Польщі», «Владислав король Польщі» («Wladislaum dei gratia Regem Polonie», «Wladislao Rex Polonie», «Wladislao Rege Polonie»), натомість у руськомовній - «наш король Владислав» («нашъ кроль Влодиславъ»). Передача імен жінок значно відрізняється в обох варіантах документа. У латинському Ядвіґу й Ельжбету представлено як «Ядвіґа вдова Оттона з Пільчи, померлого сандомирського воєводи» («Heduigim relictam Ottonis de Pylcza, olim palatine Sandomiriensis»), «донька Ельжбета дружина Вінцентія з Ґранова накельського каштеляна» («Elisabeth natam ipsius, consortem Vincentiy de Granow, castellani Naklensis»). У руському тексті їх подано доволі просто: «панєю Адвигою ©тиною Пилецкою и еи дівкой Алжбітою, Адвига и єи дівка Алжбіта». У тогочасних руськомовних документах імена зустрічаються у формах «ІЛдвига» та «Алжбіта», «Алжка». Саме так позначені дружина та сестра Хмеля Прибка в акті руського старости Іво з Обехова, що був списаний у Львові 14 травня 1412 р. Там само. - №44. - С.81 («пани І Ядвига хмєлєва», «по прибковє сєстрє алжбіті», «сєстрою с алжкою»). Виглядає так, наче руськомовного писаря не цікавив статус Ельжбети (котра на той час уже була дружиною Вінцентія з Ґранова) - для нього вона чомусь лише «дівка Алжбіта».

Висновки, які можна зробити з порівняння написання імен, спонукають визнати, що, скоріш за все, руськомовний писар зазначав осіб (а це переважно місцева шляхта руського домену короля) так, як вони були йому відомими, або ж так, як вони представлялися руською мовою в публічних справах і знаних писареві документах, котрі він міг для них виготовляти Питання щодо осіб писарів обох мовних версій цього документа складне й потребує ширших палеографічних та дипломатичних студій над оригінальними документами з цього часу й регіону.. Звісно, не варто виключати помилки, коли «Nicolaus» стає «Мичком», а «Iaschco» - «Яном». Можна спробувати простежити частотність використання того чи іншого варіанту на позначення однієї й тієї самої особи в русько- та латинськомовних актах із руських земель за той час. Але для цього потрібно принаймні мати кілька ориґінальних документів, писаних руською мовою, а також опрацьовані біограми цих людей, де зазначено всі варіанти написання їхніх імен. Та й цей спосіб не ідеальний з огляду на те, що деякі імена тих, хто був у Медиці 19 жовтня 1404 р., можуть використовуватися нехристиянами.

Візьмемо ім'я «Волчко», яким послуговувався Волчко Переслужич. Є ціла низка документів 1420-1430-х рр. для єврея, якого звати «Волчко» («Wolczko»). Так, 17 червня 1423 р. у Самборі король Владислав II Яґайло перевів с. Вербіж, що у Щирецькому повіті Руської землі, на магдебурзьке право. Зробив він це на прохання юдея Волчка («judie n[ost]ri Wolczko»), котрий отримав ще й спадкове війтівство у цьому селі Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі - ЦДІАЛ України). - Ф.131. - Оп.1. - Спр.67. Публ.: Akty grodzkie i ziemskie (далі - АGZ). - T.II. - Lwow, 1870. - №42. - S.70.. Цей таки Волчко вже 3 листопада 1425 р. отримав право осадження на пустці Вербіж, що на р. Щирець. У привілеї його окреслено як «Волчка юдея нашого львівського митника» («Walczkonis Judei n[ost]ri Theolonator[is] leopolien[sis]») ЦДІАЛ України. - Ф.131. - Оп.1. - Спр.76. Публ: AGZ. - Т.П. - №45. - S.75.. Тож не тільки русини, волохи чи поляки могли користуватися ексклюзивними іменами на кшталт «Волчко». Хоча тут, скоріш за все, маємо справу з адаптацією єврейського «Вольф» («Вовк») ^ «Волчко» («Wolczko») Про цього Волчка див. також: AGZ. - T.II. - №46. - S.76-78; №49. - S.82-83; №53. - S.88-89; №58. - S.100-102..

Нижче подивімося на варіанти імен осіб, зазначених в аналізованому документі, та на форми цих імен, зафіксовані у відповідних словниках.

Табл.2 Імена осіб, зазначених свідками в документі від 19 жовтня 1404 р., та їх форми за словниками Staropolski slownik nazw osobowych: W 7 t. - Wroclaw, 1965-1987 (у таблиці - SSNO); Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.: У 2 т. - К., 1977-1978 (у таблиці - ССМ).

Прим.: Зірочкою (*) позначено варіанти імен, що у словнику представлені в одиничній формі та походять з аналізованого у цій статті документа.

Табл.2 свідчить, що практично всі випадки використання імен в аналізованому документі були поширеними в той час та зафіксовані у словниках. Тут «Старопольський словник особових назв» дає в розпорядження дослідників чималу джерельну базу для студій і порівнянь. Натомість зовсім інакше виглядає ситуація з передачею прізвиськ та прізвищ осіб, що засвідчували акцію в Медиці.

Прізвиська і прізвища

Більшість зазначених у документі осіб мають біля імен прізвиська та прізвища. Але тут картина стає ще більш заплутаною і складною для розуміння логіки їх презентації в обох мовних версіях. Для деяких людей на позначення використано лише їхні імена. Якщо для представників церкви це прийнятний спосіб представлення, то для інших вочевидь уже ні. Принаймні з середини XIV ст. прізвища та прізвиська стають нормою задля точнішого позначення більшості осіб шляхетського стану в актах, що походять із руських земель і збереглися до нашого часу. Спробуємо розібратися у цьому, розпочавши з церковнослужителів.

Два перемишльські єпископи, католицький і православний, позначені на самому початку документа, виступають під своїми церковними іменами: «Mathias» «МацІи» та «Offanassius» «Офанасіи». Тут не видно особливих трансформацій у двох мовних версіях. Ім'я перемишльського єпископа Мацея передано латинською як «Mathias», що цілком відповідає трансформації польського імені латиною. Натомість руською його ім'я подано за фонетичним принципом без змін. Інший церковний ієрарх, єпископ Афанасій, позначений руською мовою як «ОфанасІи». У цьому випадку є заміна -а- на -о-, що, можливо, іде від адаптації руською грецького імені «AQavaaio^» (гр. «безсмертний»). Похідними на руських землях від нього були чоловічі імена Опанас, Панас. Латинський варіант цього імені передано теж фонетично - «Offanassius», де лише писар двічі використав подвоєння приголосних -ff- та -ss-. Варто зазначити, що латинська транскрипція імені з грецької виглядає як «Athanasios». Тому в нашому випадку писар, котрий виконував латинську версію документа, удався до рутенізованої форми «Offanassius» (імовірно на слух).

Як не дивно, але осіб, що їх історики зазвичай позначають уже за прізвищами (наприклад, Яна Тарновського), у документі означено ще цілком архаїчно. Або ж, можливо, і нормально як для того часу. Подібний спосіб позначення стосується й урядників, тобто тих впливових персон, котрі супроводжували короля в його подорожі восени 1404 р. Першим серед них буде, звісно, Генеральний руський староста Ян із Тарнова - у латинському варіанті «Johannes de Tarnow», тобто дослівно «Ян із Тарнова», а в руській версії «пан янь дідич тарновски». Якщо в латинському варіанті зазначено місце його головного маєтку у формі «de Tarnow», то в руському використано типологію цієї власності Яна над Тарновим. Він спадковий господар цього міста - «дідич тарновски». Подібний спосіб представлення цієї особи зустрічається не раз. Тут лише зазначу, що в одному з документів, які він посвідчив уже після 1404 р., надання для Ходка на с. Ярмолинці на Поділлі зроблене у Кракові 8 березня 1407 р. Королівський писар Марко («A piszal krolowei piszar Marco») позначив його як «пан Ян Краковський дідич Тарновський» («pan Jan Cracowski dzidzicz Tharnowski») ZDM. - TVI. - №1700. - S.266. Транслітерація латинською абеткою з 1559 р.. Тому все, імовірно, залежало від звичок писаря, котрий виконував акт тією чи іншою мовою.

Прізвища або прізвиська осіб, що позначені в документі з урядами воєводи, каштеляна, підкоморія, підчашія, представлені досить одноманітно - вирізняє їх лише наявність уряду. Це притаманно обом мовним версіям. Особливістю для них буде те, що в руському варіанті їх представлено у скороченій формі. Писар руського документа записав цих осіб тільки з прізвищем або ж з іменем. Так, сандомир- ський воєвода Пьотр Кміта, позначений як «Petrus Kmithe», стане «лише» «паном Кмітою» («пань Кмита»). Інші «позбудуться» своїх прізвищ / прізвиськ: Пьотр Пилікович («Petrus Pylicouicz») буде «паном Петром» («па« Пєтрь»), Миколай із Міхалова («Nicolaus de Michalow») - «паном Миколаєм» («па« Миколаи»), Флоріан із Коритниці («Florianus de Korithnicza») - «паном Творияном» («пан Твориянь»). Лише краківський підкоморій Ґнєвош («Gnewossius») так і залишиться Гнєвошем («Гнівом») - без означення «пан» (принаймні ми знаємо його уряд і можемо точно встановити особу).

Ще двоє, котрі виконували урядницькі функції в 1404 р., позначені, як і єпископи, лише зі своїми іменами. Обидва судді, Костько та Яцко, означені іменами, із додаванням території чи міста, де вони реалізовували суддівські повноваження - перемишльський і сяноцький («Costhco» ^ «Костко», «laczko» ^ «Яцко»). У цих випадках писарі обмежилися тільки іменами та урядами.

Решту осіб представлено практично ідентично. Якщо латинський писар у восьми випадках використовував частку -de- на позначення місця їх походження чи проживання (головний маєток, від якого утворювалося прізвище, прізвисько чи вживалося станом на 1404 р.), то його руськомовний колега послуговувався іншими інструментами. Зазначу, що всього з часткою -de- в латинській версії дев'ятеро людей. Різниця полягає в тому, що братів Андрія і Грицька з Бубеля було позначено разом як «Andreas et Hriczco fratres germani de Bubel». В усіх випадках, окрім зазначених вище на позначення Яна з Тарнова, Миколая з Міхалова та Флоріана з Коритниці, руськомовний писар утворював прізвища з суфіксами -цки-, -єки- («Iwo de Kleczicze» ^ «Ивань Клєцки»; «laschko de Rzeschow» ^ «Яшко Рєшевски»; «Benko de Zabokruk» ^ «Бінко Жабокрицки»; «Nicolaus de Kulikow» ^ «Мичко Куликовски»; «Cristinus de Marczinouicz» ^ «Крщєнь Мартиновски»; «Andreas et Hriczco fratres germani de Bubel» ^ «Андріико Бубєлски брат єго Грицко»).

Ще один аспект, на який варто звернути увагу. Там, де в латинськомовній версії використано частку Де-, руськомовний писар позначив осіб означенням «пан». Але він не був у цьому надто послідовним. Адже якщо частку -de- використано вісім, то означення «пан» - лише п'ять разів («пан Янъ дідич тарновски», «пан Кмита», «пан Пєтрі.», «пан Миколаи», «пан Твориянъ»). Непослідовність полягає в тому, що Пьотр Кміта та Пьотр Пилікович у латинському документі позначені без -de- («Petrus Kmithe», «Petrus Pylicouicz»). І це попри високий статус сан- домирського й «мазовецького» воєвод. Натомість особи з часткою Де- («Іво з Клешиць» / «Iwo de Kleczicze», «Яшко з Ряшева» / «laschko de Rzeszow», «Бенько з Жабокрюків» / «Benko de Zabokruk») у руського писаря представлені без означення «пан» («Иванъ Клєцки», «Ящко Рєшевски», «Бінко Жабокрикци»).

Прізвиська / прізвища (всього чотири випадки), які в латинськомовній версії подавалися без частки -de-, передавалися в руському варіанті в подібний спосіб із використанням суфіксів -цки-, -еки-. Хоча спочатку варто зазначити, що деякі випадки були лише фонетичним відтворенням. Таких усього три («Nicolaus Pstrossky» ^ «Миколаи Прсрозки», «Hrinko Sokoleczski» ^ «Гринко Соколєцки», «Danilo Zadreweczski» ^ «Данило Задєрєвєцки»). Останній приклад трансформації пов'язаний з особою Яшка Клюса чи то Клюса Вижнянського, який у латинськомовному тексті позначений як «Iaschco Kluss», а в руськомовному його означення «Клюсъ» уже стає «іменем» із додаванням прізвиська / прізвища «Віжнянски». Імовірно, що руськомовний писар знав його за таким варіантом представлення за його головним маєтком с. Вижняни, що у Львівський землі, на шляху зі Львова до Глинян, яке він отримав після 1393 р., коли одружився з Мариною, донькою Ходка Лойовича Sperka S. Zarys migracji rycerstwa sl^skiego na ziemie Rusi koronnej w okresie panowania Wladyslawa Jagielly // Княжа доба: історія і культура. - Вип.5. - Л., 2011. - С.222..

Що ж до решти осіб, то справа з їхнім представленням виглядає доволі просто. Писар, котрий виконував руську версію документа, намагався фонетично передавати їхні імена та прізвиська / прізвища. Якщо для декого можна зі впевненістю сказати, що йдеться вже про прізвища, то для інших ішлося насамперед про використання біля їхніх імен патронімів, імен їхніх батьків, котрі писалися як латиною так і руською мовою з використанням суфікса -ич-, -ович-. Усього таких одинадцятеро або дванадцятеро. Різниця пов'язана з тим, що Васько Чорткович («Васко Чорткович») зазначений тільки в руській версії документа. Можна лише припустити, що в латинській він писався як «Wasko Czortkouicz». Але важко уявити функціонування імені «Чорт». Також у таблиці не представлено випадок Васька Тептюковича (Тяптюковича). У латинському варіанті він, як і ті, чиї патроніми з суфіксом -ич-, -ович-, позначений «Wasco Tepticouicz». Натомість у руський версії його ім'я та патронім записані з суфіксом -ов- («Васко Тяптюков»). Решту осіб, чиї прізвиська утворювалися від імен батька або пращура, представлено в табл.3 із зазначенням, якщо є така можливість, імені батька.

Табл. 3. Прізвища і прізвиська, утворені від імен пращурів

Представлені в табл.3 відіменні прізвища / прізвиська демонструють нам типові імена руських земель у цей час. Винятком є «Кирдей» виразно тюркського походження. Утворення прізвиська «Мошончичь» варто пов'язувати зі словом «мошна» («калитка, гаманець»), а не з іменем.

Ще одна особа позначена фонетично - Ходко Чемер («Chodko Czemer» ^ «Ходко Чємєрь»). Тут русько-, як і латинськомовний писарі не стали трансформувати це прізвисько. Чи йшлося про якусь особливість передачі руською або латинською мовами - важко відповісти. Маємо просто прийняти ці варіанти. Адже три особи, що явно походили з-поза руських земель, та один, скоріш за все, місцевий Ходко Чемер, практично без змін представлені в обох версіях документа. Ідеться про Яшка Мазовшанина («lascho Mazouita» ^ «Яшєкь Мазовшанид»), Яшка Фортуну («laschco Fortuna» ^ «Янь Фортуна») та Драга Волошина («Drahin Walachus» ^ «Драгун Волошин»). «Мазовшанин» і «Волошин» означали території, звідки вони походили. Зокрема форми «Mazouita» та «Walachus» подані цілком з усталеними практиками позначення цих теренів латиною «Mazovia» і «Walachia», то вже руськомовні відповідники адаптовані - «Мазовшанин» (із польської «mazowszanin»), та власні руські - «Волошин». Прізвисько «Фортуна» може взагалі бути прибраним через тогочасну освіту, що велася латиною. Звісно, це лише припущення, але іншого пояснення того, як на початку XV ст. хтось з іменем Яшко позначається латинським словом «fortuna», немає.

З усього грона осіб, що були присутні на правовій акції восени 1404 р., мабуть, лише Франциск Боршніц представлений як «Franciscus Borsnicz» ^ «Францєкь Боршниць», що відповідає німецькому написанню його прізвища «Borschnitz, von Borschnitz», яке в такій формі вже функціонувало у другій половині XIII - першій половині XIV ct. Jurek T. Obce rycerstwo na Sl^sku do polowy XIV w. - Poznan, 1998. - S.207-209., тобто чи не найраніше серед усіх прізвищ тих, хто зібрався в Медиці.

Походження прізвиськ / прізвищ зазначених у документі людей варто розподілити на кілька груп. До першої належатимуть прізвиська / прізвища, утворені від регіонів: Мазовія («Mazouita» ^ «Мазовшанин»), Валахія («Walachus» ^ «Волошин»); від міст: Ряшів («de Rzeschow» ^ «Рєшевски»), Сокілець («Sokoleczski» ^ «Соколєцки»). Зазначу, що якщо Ряшів (сучасний Жешув) був приватним містом у бл. ю км на північ від Тичина та у бл. 85 км від Медики, то Сокілець знаходився на відстані понад 480 км на схід від місця проведення акції. Натомість найбільша кількість відгеографічних прізвиськ / прізвищ походила від сіл: Клещиці («Kleczice» ^ «Клєцки»), Жабокрюки («Zabokruk» ^ «Жабокрицки»), Куликів («de Kulikow» ^ «Куликовски»), Вижняни («ВІжнянски»), Мартинув / Мартинів (?) («de Marczinouicz» ^ «Мартиновски»), Библо («de Bubel» ^ «Бубєлски»), Задеревичі («Zadrzeweczki» ^ «Залєрєвєцки») і, можливо, Чортковичі / Чортовичі («Чорткович»).

Наостанок зауважу, що означення «Мазовшанин» зустрічається не тільки поряд з іменем учасника правової акції в Медиці 19 жовтня 1404 р. Принаймні ще три особи з таким прізвиськом трапляються в руськомовних документах із другої половини XIV - першої третини XV ст. Разом з Яшком Мазовшанином іу[і2] березня 1382 р. у Львові посвідчив угоду між Клішком Ягольниковичом за 15 гривень срібла с. Розворяни Ходкові Лойовичу пан Мічко Мазовшанин («пань мичко мазовшанинь») Kolekcja dokumentow pergaminowych Tomasza Niewodniczanskiego (далі - Perg. Newod.). - Sygn. A16. Фотокопії в бібліотеці історичного інституту Варшавського університету. Публ.: Молдован А. Пять новонайденных украинских грамот конца XIV - начала XV в. // Лингвистическое источниковедение и история русского языка. - Москва, 2000. - С.263.. Ще один випадок, коли разом були дві особи з подібним прізвиськом, стався 29 вересня 1389 р., коли свідками королівського документа для Павла Равша на с. Тенетники в Галицькій землі стали Яшко та Миколай («Nicolao Mazouita») Мазовшанини Perg. Niewod. - Sygn. A20.. У 1393 р. у Вишні серед свідків розмежування між Волчком і вдовою Ходка Лойовича був Пашко Мазовшанин («пашко мазувшанинь») Українські грамоти... - №28. - C.52. На фотокопії цього документа виразно видно літеру -п- в імені Пашко (див.: Соболевский А., Пташицкий С. Палеографические снимки с русских грамот преимущественно XIV в. - Санкт- Петербург, 1903. - №27).. Форма «Мазовецький» («мазовєски») зафіксована і жовтня 1399 р. в королівському акті для Ходка Чемеревича, де серед свідків - пан Пашко Мазовецький («пань пашко мазовєски») Українські грамоти... -№32. - C.59.. Певною мірою тут також видно написання «на слух» прізвиська Пашка - «Мазовєскі» (від пол. «Mazowiecki»), де -ck- може вимовлятися та сприйматися як -s-.

Не варто шукати якусь логіку в передачі імен, прізвиськ і прізвищ (не всі зазначені в документі особи мали вже на той час усталені прізвища, таких було вкрай мало), як і вимагати від писаря / писарів узгодження в написанні імен, прізвищ, прізвиськ.

Але акт від 19 жовтня 1404 р. дозволяє нам побачити зустріч двох традицій означення осіб - руської й латинської (в її польській версії). Друга в порівнянні з першою виглядає чіткішою, що стало наслідком більш ширшого та давнішого використання цієї мови в публічно-правових актах. Окремо варто відзначити чималу кількість публічних документів, писаних латиною в тодішньому Польському королівстві. Натомість руська є живою, і її ми бачимо у процесі уніфікації. Руська версія позначення на письмі певних осіб базувалася на тій писемній культурі, що у XIV ст. почала масово застосовуватися в письмових актових документах. Привертає увагу виразна байдужість руськомовного писаря до чіткої презентації чужих йому персон. Його не цікавили точні означення урядів та прізвиськ. Він на свій лад називав цих людей, іґноруючи певні означення, присутні в латинській версії, і трансформуючи їх. Можна лише пошкодувати, що, з огляду на незначну кількість збережених документів, писаних руською мовою, ми мало знаємо про той час, і про людей, що проживали тоді. А тим паче, що, як свідчать кілька прикладів актів, котрі дійшли до нас у пізніших копіях, практика виставляння подібних документів у той час була поширеною ZDM. - TVIII. - №1619. - S.146-149; №1704. - S.270-271; №1711. - S.279-280.. Добре збережений ориґінал акта від 19 жовтня 1404 р. з Медики робить цей приклад унікальним і надзвичайно важливим для нашої історії.

References

1. Gasiorowski, A. (2015). Itinerariumkrola WladyslawaJagielly 1386-1434. Wyd. 2. Wa...