Генезис зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни (історико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГЕНЕЗИС ЗОВНІШНІХ ФУНКЦІЙ УГОРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ВІД ЇЇ СТВОРЕННЯ ДО ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

Ткач Дмитро Іванович,

доктор політичних наук, професор, проректор Університету економіки та права «КРОК» Горбаченко Олександра Володимирівна, аспірантка Університету економіки та права «КРОК»

Анотація

угорщина історичний королівський міжнародний

У статті досліджено питання генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. При цьому наголос робиться саме на історико-правовому аспекті. Особливу увагу приділено становленню зовнішньої політики Угорщини у різні історичні проміжки її існування. Показано, що оскільки у цей період у країні була головним чином монархічна форма правління, то рішення тієї чи іншої проблеми міжнародного життя залежало від волі та розсуду короля. Проаналізовано дії у цій царині найвидатніших керманичів Угорської держави від правління Святого Стефана І до жовтня 1914року, коли була створена Національна рада Угорщини й оголошено про вихід країни з Австро-Угорської імперії.

Метою статті є визначення генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни.

Наукова новизна полягає в тому, що в українській науковій літературі практично не досліджувалася проблема генезису зовнішніх функцій Угорської держави від її створення до Першої світової війни. Особливо з позиції аналізу історико-правових аспектів.

Висновки. У статті визначено, що в різні періоди свого існування Угорщина прагнула проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечила країні входження в існуючу систему європейських держав, незалежність, сталий розвиток та захист власних територій.

Серед найвизначніших керманичів Угорської держави, які внесли великий вклад у формування та здійснення зовнішньої політики країни, варто назвати: Святого Стефана І, Святого Ласло І, Кальмана Книжника, Гезу ІІ, Белу ІІІ, Андраша ІІ, Лайоша І (Великого), Жигмонда Люксембурзького, Хуняді Матяша, Ференца ІІ Ракоці, Лайоша Кошута, Міхая Каройі.

Щодо засадничих правових документів, які суттєво вплинули на зовнішню політику, то тут варто назвати Золоту Буллу, видану у 1222 році при правлінні короля Андраша ІІ. Цей документ не містив якихось положень про зовнішню політику Угорщини, але створював умови для укріплення державного ладу в країні і тим самим для здійснення успішної міжнародної діяльності.

Черговим правовим документом, який визначив угорську юрисдикцію на багато років вперед, став Тріпартітум (звід звичаєвого права Угорського королівства в трьох частинах) - правовий кодекс, складений королівським протонотарієм Іштваном Вербеці. Був представлений на розгляд так званого Дикого сейму 1514року і схвалений королем. Отримавши офіційну санкцію в 1517році, став основою юрисдикції Угорського королівства (до 1848 року).

Цей документ також не стосувався зовнішньої політики Угорщини, але систематизував звичаєве право і королівські закони з деякими запозиченнями з римського та канонічного права, що укріплювало міжнародний авторитет країни.

Далі Угорщина знаходилася під правлінням Габсбургів і в країні діяли австрійські закони. Ситуація змінилася під час існування Австро-Угорської імперії, але все одно з верховенством імперського права.

Ключові слова: Угорщина, генезис зовнішніх функцій Угорської держави, історико-правові аспекти, визначні керманичі Угорської держави, засадничі правові документи.

Abstract

Genesis of external functions of the hungarian state from its foundation t o the first world war (historical and legal aspect). Tkach Dmytro I., Doctor of Political Sciences, Professor, Vice-Rector of «KROK» University. Horbachenko Oleksandra V., PhD student of «KROK» University

The article examines the genesis of the external functions of the Hungarian state from its foundation to the First World War, with an emphasis on the historical and legal aspect. Special attention is paid to the formation of Hungary's foreign policy in different historical periods of its existence. It is shown that during this period the country was mainly a monarchical form of government, the solution of a problem of international life depended on the will and discretion of the king. In this article the actions of the most known leaders of the Hungarian state from St. Stephen I to October 1914 were analyzed. It is the period when the Hungarian National Council was established and the country's withdrawal from the Austro-Hungarian Empire was announced.

The aim of the article is to determine the genesis of the external functions of the Hungarian state from its foundation to the First World War.

The scientific novelty lies in the fact that the problem of the genesis of the external functions of the Hungarian state from its foundation to the First World War was not practically studied in a complex way in the Ukrainian scientific literature, especially from the point of analysis of historical and legal aspects.

Conclusions. The article states that in different periods of its existence, Hungary sought to pursue a foreign policy that would ensure the country's integration into the existing system of European states, independence, sustainable development and protection of its territories.

Among the most known leaders of the Hungarian state, having made a great contribution to the formation and implementation of the country's foreign policy there are: St.Stephenl, St.LaszloI, Coloman the Learned, Geza II, Bela III, AndrewII, Louis the Great, Sigismund of Luxembourg, Matthias Corvinus, FrancisII Rakoczi, Louis Kossuth, Michael Karolyi.

As for the basic legal documents that significantly influenced foreign policy, it is worth mentioning the Golden Bull issued in 1222 during the reign of King Andrew II. This document did not contain any regulations on Hungary's foreign policy, but created the conditions for strengthening the state system in the country and thus created the conditions for successful international activities.

The next legal document that defined Hungarian jurisdiction for many years was the Tripartitum (a set of customary law of the Kingdom of Hungary in three parts) - legal code compiled by the royal prothonotary Istvan Werboczy. It was submitted to the so-called «Dykyi Seim» in 1514 and approved by the king. Having received official sanction in 1517, it became the basis of the jurisdiction of the Kingdom of Hungary (until 1848).

This document also did not concern Hungary's foreign policy, but systematized customary law and royal laws with some borrowings from Roman and canon law, which strengthened the country's international prestige.

Later on Hungary was ruled by the Habsburgs and Austrian law was in force in the country The situation changed during the existence of the Austro-Hungarian Empire, but still with the rule of imperial law.

Key words: Hungary, genesis of external functions of the Hungarian state, historical and legal aspects, known leaders of the Hungarian state, basic legal documents.

Постановка проблеми

Кожна держава реалізує основні напрямки діяльності через внутрішні та зовнішні функції, що є запорукою мирного та безпечного існування. Ці головні напрямки і види діяльності держави взаємопов'язані та взаємозалежні.

Для України, яка знаходиться в стані гібридної війни з Російською Федерацією, питання ефективного здійснення зовнішньої функції держави є життєво необхідним. І тому вивчення досвіду тих держав, які пройшли схожий з Україною шлях політичних та економічних трансформацій, є надзвичайно актуальним завданням.

Для нашого дослідження ми вибрали саме Угорщину, країну, яка спромоглася, не дивлячись на своє соціалістичне минуле, досить швидко увійти в європейський економічний та безпековий простір. Але для того, щоб зрозуміти, що є основою угорського успіху, на наш погляд, варто проаналізувати генезис зовнішніх функцій Угорської держави за весь період її існування. У цій публікації ми зробимо спробу дослідити саме історико-правовий аспект зовнішньої політики Угорщини від її створення до Першої світової війни.

При цьому до зовнішніх функціональних проявів державної політики Угорщини за цей період ми відносимо діяльність у дипломатичній та військовій сферах і місце країни в європейському просторі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В яких започатковано розв'язання дослідницької проблеми. В українській науковій літературі генезис зовнішніх функцій угорської держави за період, що досліджується, не розглядався. Угорські вчені Baba Ivan, Baller Barbara, Halasz Ivan, Toth Norbert, V M. Chvosztov, J. J. Minh, Dioszegi Istvan, Somogyi Eva, Gyorffy Gyorgy, Csorba Csaba, Ustor Endre розглядали цю проблематику в різні історичні періоди розвитку зовнішньої політики країни. Однак в українському науковому обігу ці роботи не використовувалися.

Виклад основного матеріалу

У монархічній формі правління зовнішня політика повністю залежить від суверена, тому вона здійснюється не за певними правовими нормами, а її напрями залежать від волі глави держави. Війна між сусідніми країнами з метою завоювання територій одна одної, різного роду союзи та договори, шлюбна дипломатія - ось характерні риси монархічної епохи в Європі.

Звичайно, і Угорщина будучи монархією з Х ст., проводила аналогічну зовнішню політику. Тому коли ми говоримо про генезис зовнішніх функцій Угорської держави, у першу чергу потрібно аналізувати діяльність у міжнародній сфері найвизначніших в історії Угорщини королів.

Угорці, які прийшли в Східну Європу із Західної Азії, на початку першого тисячоліття поводилися досить агресивно по відношенню до сусідніх держав. У першій половині Х століття угорські племена здійснювали постійні набіги в північному, західному і південному напрямку. Ці набіги, з одного боку, спрямовувалися на пограбування та завоювання нових територій, з іншого боку, мали характер превентивних нападів.

Угорські кінні загони здійснювали свої набіги по території всієї Європи від Балкан до Італії, Франції і навіть Піренейського півострова. Минуло понад п'ятдесят років, перш ніж західноєвропейські держави і Візантійська імперія змогли належним чином протистояти цим походам і завдати поразки угорським військам на власній території.

Все частіші невдачі набігів показали, що для захисту від могутніх сусідів угорцям слід відшукати інший шлях. За таких міркувань князь Геза вступив у відносини з королем Німеччини й імператором Священної Римської імперії Оттоном I, потім з окремими монархами імперії. Він вважав за необхідне ввести країну в існуючу систему європейських держав. Його син Вайк, який отримав при хрещенні ім'я Іштвана (Стефана) і пізніше зарахований до лику святих, вступивши в 997 році на трон, продовжив справу батька. У його військо входили як загони вірних йому старійшин, так і лицарі з важким озброєнням, які прибули у свиті його дружини з Баварії та інших німецьких територій.

Але Святий Стефан І розумів, щоб вижити в Європі - потрібно повністю поміняти агресивну зовнішню політику й добитися визнання провідних європейських держав. Єдиним шляхом для цього було прийняття християнства та визнання над собою влади Святого престолу. Тому він звернувся до Риму з проханням надати йому корону, а також апостольський хрест та спис. Папа Сильвестр II позитивно відреагував на це прохання і надіслав ці клейноди - символи монархії. У такий спосіб Папа визнавав Іштвана суверенним християнським монархом, у родині якого влада передається у спадщину. На Різдво 1000 року Іштван був коронований, ставши главою християнського королівства, підзвітним тільки Риму [1, с. 98].

Це була перша дипломатична перемога угорського короля, яка заклала на віки угорську державність. За короля Стефана були засновані конституційні положення, які й сьогодні містяться в Основному законі, а саме: визначена державна релігія Угорського королівства - «угорська», «християнська», «Церква-мати», він заснував незалежну християнську церкву Богоматері (Бог - Дім - Сім'я), уніфікував письмо та систематизував латинські літери.

Після смерті у 1038році Святого Стефана І Угорщину протягом половини століття потрясали боротьба із зовнішніми ворогами та громадянські війни. Під час правління майже кожного короля германо-римські імператори намагалися поширити своє панування на Угорщину. Зі сходу країні загрожували кочові печеніги та узи.

Становище країни вдалося зміцнити тільки в 1070-хроках, під час правління Гези І і Ласла І (Святого). Зовнішня політика Ласла І була також агресивною. Після того, як припинилася хорватська королівська династія, він завоював Хорватію і тим самим вперше забезпечив для Угорського Королівства вихід до моря.

Після Ласло І на трон вступив син короля Гези І - Кальман. За роки свого правління він проводив вельми енергійну й далекоглядну зовнішню політику, цілком використовуючи сприятливу зовнішньополітичну ситуацію, при якій західноєвропейські держави і римська Курія концентрували сили для ведення хрестових походів. Він продовжив політику Ласло Святого щодо Хорватії та Далмації, повністю підпорядкувавши їх Угорщині. У 1102 р. у Біограді (Тенгерфехерваре) Кальман був коронований королем Хорватії, об'єднавши її з Угорщиною на правах особистої унії. До 1105 р. Угорщина повернула собі також адріатичні порти Спліт і Зару, а потім - прилеглі острови. З цього моменту аж до 1918 р. правителі Угорщини завжди носили титул королів Хорватії. Вихід Кальмана до Адріатики викликав невдоволення Венеції, однак самі хорвати виступили проти територіальних претензій венеціанців, віддаючи перевагу більш ліберальному правлінню угорських панів, які зберігали привілеї торгових портів на берегах Адріатичного моря.

Щоб не бути втягнутим у протистояння римських пап та імператорів Священної Римської імперії, Кальман Книжник в 1106 р. відмовився від інвеститури (права призначення єпископів), після чого зміг вести практично незалежну від папської Курії зовнішню політику. Проте це рішення залишалося суто політичним, а Кальман і його наступники фактично зберігали за собою інвеституру, оскільки Папа міг тільки стверджувати вибір короля без права подачі власної ініціативи. Надалі Кальман дозволяв собі орієнтуватися не стільки на Рим, скільки на Константинополь, що став союзником пап у боротьбі з мусульманами. Намагаючись заручитися підтримкою в конфлікті з Венецією, Кальман нормалізував відносини із Візантійською імперією та, навіть, вступив у тісний союз з імператором Олексієм І Комніним, видавши за його сина Іоанна II Комніна дочку Ласло І Пірошку.

Проводячи політику «шлюбної дипломатії», сам Кальман двічі одружувався на іноземних принцесах. У 1097 р. він одружився на Феліції, дочці Роджера І Сицилійського. У Кальмана і Феліції було троє дітей - сини Ласло та Іштван II і дочка Софія, причому тільки Іштван II дожив до повноліття. Після смерті першої дружини (1102 р.) Кальман Книжник одружився вдруге. Цього разу його обраницею стала Євфимія, дочка князя Київської Русі Володимира Мономаха. Однак незабаром Євфимія була викрита в зраді і вислана з Угорщини.

Кальман спробував також закріпитися на руських землях, використовуючи міжусобні війни руських князів. У 1099 р. йому навіть вдалося повністю анексувати Карпатську Русь (сучасне Закарпаття), що до цього моменту виконувала роль буферної області між Київською Руссю, Королівством Угорщина і Королівством Польща. Однак подальше угорське вторгнення в Галичину закінчилося повним розгромом угорських військ при Перемишлем князями Галицького князівства Володарем і Васильком [2, с. 122].

Кальман Книжник помер 3 лютого 1116 р. і був похований у Секешфехерварі поруч з Іштваном I Святим. Після його смерті угорсько-візантійські війни набули сталого характеру. Проте угорські королі регулярно влаштовували походи в Галич та австрійські герцогства. У 1146 р. король Геза ІІ вперше в історії Угорщини розбив у битві на річці Лейта лицарське військо західного типу, більше того, він втручався у внутрішні чвари Візантійської імперії, що за кілька десятиліть до цього здавалося абсолютно немислимим. Однак під час правління нащадків Гези II вже постало питання, чи зможе Угорщина зберегти свою незалежність [3, с. 145]. Один із наступних королів - Іштван IV - зміг зайняти трон лише за підтримки візантійського зброї. Більш того, країна втратила значні території: Візантії перейшли Хорватія, Далмація і Срем.

Становище в країні, зрештою, стабілізувався завдяки королю Белі III, який підтримував із Візантійською імперією хороші відносини, але після смерті імператора Мануеля 1180 року скористався становищем Візантійської Імперії та спочатку повернув Хорватію, Далмацію і Срем, а потім почав загарбницькі походи на Балканському півострові.

Молодший син Бели ІІІ Андраш ІІ продовжував активну, експансіоністську політику батька. Він був першим і єдиним угорським правителем, який у 1217році взяв участь в одному з хрестових походів на Святу Землю. У роки його правління почалося формування угорської станової держави, про що свідчить видання 1222 року Золотої булли. Цим документом історично були закладені юридичні основи угорського феодального ладу, дворянству надано широкі привілеї і, водночас, простий люд ставав повністю безправним.

Золота Булла не містила якихось положень про зовнішню політику Угорщини, але створювала умови для укріплення державного ладу в країні і тим самим сприяла здійсненню успішної міжнародної діяльності. Знадобилася тривала історична еволюція, подальше переродження самого угорського лицарства та зближення його зі знаттю, щоб Золота Булла зрештою перетворилася в загальнодворянську конституцію - класичну хартію загальнодворянських станових привілеїв [4, с.76].

Син Андраша ІІ - Бела ІУ - спробував повернути подаровані батьком володіння і відновити авторитет королівської влади. Під час його правління, у 1241 році, над Угорським Королівством нависла загроза зі Сходу. Монгольські племена, які рухалися із Азії на Захід одне за іншим завойовували руські князівства. Взимку 1241 року монголи наблизилися до північних і східних кордонів країни. Навесні вони вже досягли північної частини Угорської низовини та завдали тяжкої поразки військам Бели IV, а взимку 12411242 року переправилися через Дунай і розорили Задунайський край. Біда ускладнилася тим, що австрійський герцог Фрідріх, скориставшись скрутним становищем Бели ІУ, окупував кілька областей Західної Угорщини, потім змусив угорського короля визнати свої територіальні придбання.

Спустошивши Угорщину, монгольські орди покинули країну так само швидко, як і з'явилися. Уже в кінці 1242року Бела ІУ збройним шляхом повернув територію Західної Угорщини, зайняту австрійським герцогом Фрідріхом. І хоча найважливішою метою в роки свого правління він вважав відбиття нового монгольського нападу, проте й надалі продовжував завоювання своїх попередників на Балканах, брав активну участь і в боротьбі Чехії проти Австрії.

В останні роки свого правління Бела ІУ був примушений до поділу королівської влади, більш того, був втягнутий у громадянську війну зі своїм сином Іштваном. Іштван V під час свого нетривалого правління вів успішну війну проти короля Чехії Оттока- ра [5, с.111].

Після Іштвана на трон вступив його син Ласло, який отримав через походження матері прізвисько Куман (по-угорськи: Кун). Його правління почалося значним військово-політичним успіхом. Коли в 1273 році німецькі князі обрали своїм королем Рудольфа Габсбурга, можна було припускати, що король Чехії Оттокар, який також прагнув німецького королівського трону, спробує досягти своєї мети силою зброї. У 1276році спалахнула війна, в якій Ласло IV став на сторону Рудольфа. Останній 26серпня 1278року у вирішальній битві в Моравії біля Сухих Крут переміг завдяки підтримці угорських загонів. Ця битва заклала основи 640-річного правління династії Габсбургів у Центральній Європі.

Син Ласло IV Андраш III зробив спробу відновити територіальну єдність країни і завдяки своїй успішній зовнішній політиці позбавив глав провінцій зарубіжної підтримки, однак 14 січня 1301 року раптово помер.

Далі з допомогою підтримки Папи Римського трон посів Карой Роберт з неаполітанської лінії Анжуйскої династії. Йому знадобилися довгі роки для того, щоб впоратися з можновладцями, відновити територіальну єдність країни і колишню силу королівської влади. Зміцнивши свої позиції, Карой Роберт став проводити активну зовнішню політику. Його син Лайош (Людовік) I (Великий) вже стояв на чолі сильної з військової точки зору країни. Країни, в якій не лютували внутрішні чвари, і яка могла поширити своє панування на інші території. З часу вступу на престол в 1342 році і до своєї смерті Лайош провів не менше 35 військових походів і в більшості з них особисто керував своїми військами. Більшу частину воєн він вів за межами країни, його військові дії охоплювали територію від Південної Італії до Польщі, від далматинського узбережжя до Валахії.

Король Польщі Казимир III (Великий), будучи дядьком Лайоша, вже 1339 року намітив його своїм наступником. Лайош регулярно підтримував свого дядька в його військових походах. Східним сусідом Польщі на той час була держава язичників-литовців. Лайош у 1351-1355 роках брав участь у військових діях проти Литви. Після смерті Казимира 1370року Лайош безперешкодно вступив на польський трон. У роки правління «короля лицаря» Угорщина входила до числа най- впливовіших європейських держав [6, с. 177].

Лайош не залишив сина-спадкоємця, тому після майже дворічної громадянської війни, у 1387 році, на престол вступив чоловік дочки Лайоша Марії - Жигмонд Люксембурзький.

У той час зовнішньополітична обстановка навколо Угорщини була надзвичайно складною. З півдня загрожував новий ворог, небезпечніший, ніж всі попередні - османське військо, яке до кінця XIV століття завоювало або підпорядкувало своєму пануванню кілька балканських держав й охопило смертельним кільцем залишки Візантійської імперії. Спочатку Жигмонд спробував відкинути їх за допомогою наступального походу, проте після поразки в 1396році біля Нікополя йому довелося визнати, що Угорщина не зможе вигнати турків із Балканського півострова своїми силами - навіть за підтримки західних держав. Однак король вважав країну досить сильною для того, щоб захиститися від османів. Тому він почав будівництво на південному кордоні прикордонних укріплень, що пізніше було продовжено його наступниками. Завдяки цьому Угорщина до 1520-хроків успішно затримувала османських завойовників на своїх кордонах.

1410 року курфюрсти обрали Жигмонда королем Священної Римської імперії. Він став єдиним імператором, який був угорським королем. Після вступу на престол 1419року Жигмонд протягом півтора десятиліття вів війни проти гуситів, що проголошували релігійне оновлення [7, с. 201].

Наступним королем, який вніс великий вклад в історію зовнішньої політики Угорщини, був король Хуняді Матяша. В його особі на угорський престол зійшов один із найталановитіших угорських королів й один із кращих полководців Середньовіччя. Перше десятиліття його правління було присвячено стабілізації внутрішнього становища країни. Головною запорукою влади короля було організоване ним постійне наймане військо.

Матяш вирвався із зовнішньополітичної ізоляції в 1463 році, спочатку уклавши договір із Венецією, потім вступивши в союз із Фрідріхом III. Багато хто припускав, що Матяш продовжить антитурецьку політику батька, але король не діяв, коли армія султана в 1463 році зайняла Боснію. Однак після відходу турецьких загонів Матяш розорив Західну Сербію, потім зайняв найважливішу фортецю Боснії Яйце і близько шістдесяти дрібніших укріплень. Окупацією боснійських фортець, розпочатою при Жигмонді, завершилося створенням системи прикордонних укріплень на півдні Угорщини, перша лінія яких проходила в основному по території колишніх балканських держав, а друга - за сто кілометрів на північ від неї - від Темешвара до Сенджу.

Матяш усвідомив, що Угорщина не здатна самотужки зупинити просування турків, але зможе пересунути свою захисну лінію якнайдалі від кордонів країни, щоб частина тягаря від ведення війни припадала на завойовану ворогом територію. У 1476році він зайняв фортецю Сабач, яка лежить на березі річки Сави. Удар у відповідь було завдано турками через три роки: османське військо, яке вторглося в Трансільванію 13жовтня 1479 року, було повністю розгромлене біля Кеньєрмезе. Після цього, до 1521 року, аналогічних за своїми масштабами нападів турків на Королівство Угорщину не спостерігалося.

Матяш досяг успіхів і на інших фронтах антитурецької війни: коли турецький флот влітку 1480 року захопив південно-італійський порт Отранто, що належав тестю Матяша неаполітанському королю Фердинанду I, воїни Матяша 1481 року змусили гарнізон Отранто скласти зброю. Потужний удар у відповідь справив на іншу сторону серйозний вплив: у 1483 році син і наступник Мехмеда ІІ султан Баязид ІІ підписав із Матяшем мирну угоду на десять років.

Матяш прагнув перетворити Угорщину в європейську державу, яка завдяки своїм розмірам і ресурсам здатна відбивати напади всіх своїх сусідів, у тому числі турків. У 1468році він почав війну з Чехією, щоб зайняти чеський трон, і в 1469 році частина чеських станів обрала його королем.

Матяш вже в 1477 році почав військові дії проти Австрії, щоб змусити Фрідріха І визнати його королем Чехії і, отже, занести його ім'я в число курфюрстів Німецької імперії. Після успішних військових операцій імператор передав йому чеське королівство, однак австро-угорські відносини й надалі не покращилися. 1482 року війна відновилася: війська Матяша напали на Австрію. 1485 року угорська армія захопила Відень, а в 1487 році взяла і фортецю Бечуйхей, облога якої тривала кілька років. Сам Матяш у 1485 році переніс свою столицю до Відня. Однак його політичні надії у війні не справдилися: Матяш не опинився ближче до трону германо-римської імперії, більш того, 1486року німецькі імперські збори обрали наступником імператора сина Фрідріха Максиміліана [8, с. 78].

Далі була найтрагічніша сторінка в угорській історії: з 1541 до 1699року територія сучасної Угорщини перебувала під владою Османської імперії, були завойовані в основному центральні й південні території колишнього середньовічного Угорського королівства, майже вся Велика Угорська низовина (за винятком північно-східної частини) і Південного Задунав'я.

Після поразки об'єднаного угорсько-чесько-хорватського війська в битві при Могачі 29серпня 1526року більша частина угорських земель потрапила під владу османів. Османська імперія зайняла Тисо-Дунайську рівнину, яку турки планували перетворити на плацдарм для підкорення нових територій і подальшого поширення ісламу.

Але відсіч з боку австрійських Габсбургів привела до фактичного поділу угорських земель на турецьку й австрійську частини. При цьому до австрійців за договором 1547 року відійшли землі зі змішаним угорсько-слов'янським населенням, а до турків - власне угорські та угорсько-волоські області. Адміністративно влада османів у центральній Угорщині протрималася аж до 1686року, хоча ряд найпівденніших угорських земель було звільнено лише 1717 року. Опір турецькому пануванню чинили як угорські партизани-гайдуки, так і австрійці.

У цей період говорити про зовнішню політику Угорщини немає сенсу, оскільки країна знаходилася під зовнішнім керуванням і не мала можливості впливати на міжнародне життя в Європі.

1683року великий візир Кара Мустафа відправився в похід з наміром захопити Відень. Величезне турецьке військо зайняло майже всю Угорщину. Однак союзна польсько-баварсько-саксонсько-імперська армія 12 вересня розгромила турків і зняла облогу Відня.

У березні-квітні 1684року Папа Римський Інокентій ХІ створив Святий Союз, в який, крім Леопольда І, входили також король Польщі і Венеція. Імператор запросив до союзу й Текелі, який очолив національно-визвольний рух куруців (1678-1685рр.) і прийняв заступництво турецького султана, але той не зміг своєчасно порвати відносини з турецьким союзником. Турки також проявляли недовіру до нього, і восени 1685року він був схоплений за наказом паші Надьваради, після чого його куруци тисячами стали переходити в імператорські загони.

1686року союзні війська під проводом герцога Лотарингії Карла звільнили Буду і більшу частину Задунайського краю та Славонії. 12серпня 1687року війська великого візира зазнали нищівної поразки, у 1688 році в руки християнських загонів перейшов Белград, а в 1689році були здобуті нові перемоги вже на Балканах. За шість років армія Леопольда досягла кордонів середньовічної Угорщини епохи Жигмонда. Війна була завершена перемогою принца Євгенія Савойського, здобутою в 1697 році в битві при Зента. Після цього розпочато мирні переговори, і 24 січня 1699року в місті Карловіце був укладений мирний договір, за яким звільнена вся територія Угорщини, за винятком частини Срем і Темешского межиріччя.

Визвольні війни лягали величезним тягарем на всю Угорщину, у першу чергу на обкладене податками населення країни. 1703 року невдоволення набуло відкритої форми. Боротьбу очолив найбагатший феодал Угорщини Ференц II Ракоці. Під час визвольної боротьби керовані ним загони куруців контролювали значні регіони країни, проте програли всі важливі битви. Після того, як король Франції Людовик ХІУ, який підтримував Ракоці, зазнав поразки у війні за іспанську спадщину, шанси угорських повстанців також істотно погіршилися. Внаслідок суттєвої переваги сил імперської армії й епідемії чуми, яка спустошила країну, військовий розгром став лише питанням декількох тижнів.

30 квітня 1711року Куруц Шандор Каройї та імперський генерал Янош Палффі підписали мирний договір і армія куруців була розпущена.

Після Сатмарського миру Угорщина знову увійшла до складу імперії Габсбургів. Повернені території, однак, не потрапили в одні руки. Управління Трансільванією, що перейшла до Габсбургів в 1690 році, здійснювалося окремо, як військової прикордонної області, утвореної на початку XVII століття. Лише в 1778 році до Угорщини знову перейшла від Османської імперії частина Темешского Банату, створеного на відвойованих у 1715-1716 роках територіях. У нових антитурецьких війнах 1738-1739 і 1788-1789років імперія втратила регіони, зайняті на Балканах в 1715-1716 роках.

Під імперською владою зовнішня політика Угорщини повністю залежала від Відня і жодних самостійних кроків у цій царині Будапешт не мав права робити [9].

24лютого 1848року у Парижі скинули короля Луї-Філіпа. Через тиждень майбутній лідер угорського повстання Лайош Кошут виголосив у Державних зборах історичну промову, зажадавши автономії від Австрії, створення уряду, відповідального перед парламентом, і ліберальних реформ. Натомість 31 серпня імператор Франц-Йосиф розпустив угорський парламент й оголосив, що всі його колишні рішення не мають сили. Парламент відмовився розпускатися і передав виконавчу владу Комітету оборони на чолі з Кошутом. Призначений надзвичайним губернатором генерал фон Ламберг був схоплений натовпом і повішений на мосту через Дунай. У жовтні почалися бойові дії.

21квітня (9квітня за старим стилем) 1849року австрійський уряд звернувся до Петербургу з проханням про військову допомогу. 8травня (26квітня) Микола I видав маніфест «Про рух армій наших для сприяння імператору Австрійському на погашеними заколоту в Угорщині і Трансільванії». 16травня Микола I і Франц-Йосиф зустрілися у Варшаві і вирішили практичні питання.

В Угорщину вступив 120-тисячний російський експедиційний корпус під командуванням фельдмаршала Івана Паскевича. З урахуванням частин, які перебували в резерві, деякі автори говорять про 170-тисячну й навіть 200-тисячну армію.

24липня угорці втратили Пешт і Буду (тоді це були два різних міста), а 13 серпня їх основні сили капітулювали неподалік від селища Вілагош. Над ватажками й учасниками революції була вчинена жорстока розправа: у Пешті був страчений голова Ради міністрів Лайош Баттяні, а в Араді - тринадцять вищих офіцерів угорської армії. Загальна кількість жертв розправи склала близько 145 осіб [10, с. 211].

Так з допомогою російської армії була потоплена в крові угорська революція. Всі спроби її керівників заручитися підтримкою сусідніх держав були марними.

1867 року Угорщина та Австрія підписали австро-угорський компроміс, який встановив подвійну монархію. Компроміс поклав край 18-річній військовій диктатурі й абсолютистському правлінню в Угорщині, введеним австрійським імператором після угорської революції 1848 р., та відновлював територіальна цілісність Угорського королівства.

Дві країни проводили єдину зовнішню дипломатичну й оборонну політику. Для цих цілей «загальні» міністерства закордонних справ та оборони перебували в прямому підпорядкуванні монарха.

Перебуваючи у складі монархії, Королівство Угорщина об'єднало всі території історичної Угорщини. Трансільванія возз'єдналася з Угорщиною, військові прикордонні провінції були скасовані. 1868року була досягнута хорватсько-угорська угода.

28липня 1914року розпочалася Перша світова війна, яка привела до краху Австро-У- горської монархії, і вже у ніч з 23 на 24 жовтня був створена Національна рада Угорщини, на чолі якого став граф Міхай Каройі. Угорщина знову стала незалежною державою [11, с. 305].

Висновки

У різні періоди свого існування Угорщина прагнула проводити таку зовнішню політику, яка б забезпечила країні входження в існуючу систему європейських держав, незалежність, сталий розвиток та захист власних територій.

Щодо засадничих правових документів, які суттєво вплинули на зовнішню політику, то тут варто назвати Золоту Буллу, видану у 1222 році при правлінні короля Андраша ІІ. Цей документ не містив якихось положень про зовнішню політику Угорщини, але створював умови для укріплення державного ладу в країні і тим самим для здійснення успішної міжнародної діяльності.

Черговим правовим документом, який визначив угорську юрисдикцію на багато років вперед, став Тріпартітум (звід звичаєвого права Угорського королівства в трьох частинах) - правовий кодекс, складений королівським протонотарієм Іштваном Вербеці. Був представлений на розгляд так званого Дикого сейму 1514року і схвалений королем. Отримавши офіційну санкцію в 1517році, став основою юрисдикції Угорського королівства (до 1848 року).

Цей документ також не стосувався зовнішньої політики Угорщини, але систематизував звичаєве право і королівські закони з деякими запозиченнями з римського та канонічного права, що укріплювало міжнародний авторитет країни.

Далі Угорщина знаходилася під правлінням Габсбургів і в країні діяли австрійські закони. Ситуація змінилася під час існування Австро-Угорської імперії, але все одно з верховенством імперського права.

References

1. Kristo, Gyula. (2002). Szent Istvan Kiraly/ Kapcsolat Europaval. Budapest: Neumann Kht.

2. 1000 ev torvenyei, internetes adatbazis. (2003). CompLex Kiado Kft., Wolters Kluwer.

3. Baba, Ivan, Baller, Barbara, Halasz, Ivan, Toth, Norbert. (2016). A magyar kulugyi igazgatas alapjai. Dialog Campus Kiado.

4. Kristo Gyula. (1986). Az Arpad-kor haborui; Zrinyi Kiado, Debrecen.

5. Grandpierre, K. Endre. Kiralygyil- kossagok. Magyarok Titkos Tortenete.

6. Kukullei, Janos. (2000). Lajos kiraly kronikaja, Nevtelen szerzo: Geszta Lajos kiralyrol; Osisris Kiado, Budapest.

7. C. Toth Norbert. (2009). Luxemburgi Zsigmond uralkodasa 1387-1437. Magyarorszag tortenete 6. Foszerk: Romsics Ignac. Bp.: Kossuth Kiado.

8. Banhegyi, Ferenc. (2008). A Hunyadiak dicsosege, Celldomolk, Apaczai Kiado.

9. Dioszegi, Istvan. A kulpolitikai ugyintezes strukturaja es a donteshozatal mechanizmusa az Osztrak-Magyar Monarchiaban. URL: www. grotius.hu (Last accessed: 15.06.2021).

10. Csikany, Tamas. (2015). A szabadsagharc hadmuveszete 1848-1849. Zrinyi kiado, Budapest.

11. Romsics, Ignac. (2005). Magyarorszag tortenete a XX. Szazadban, Osiris, Bp.

Размещено на Allbest.ru