Загострення словацького питання у Чехословаччині в 1930-1937 рр.

Размещено на http://allbest.ru

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Загострення словацького питання у Чехословаччині

в 1930 - 1937 рр.

Іван Боровець

Анотація

Мета статті - здійснення узагальнюючої характеристики словацької проблеми у внутрішньополітичному життя Чехословацької республіки у 1930 - 1937 рр.

Методологія. У процесі підготовки найширше використано компаративний аналіз джерел та наукових праць, а також історико-генетичний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний структурно-функціональний методи.

Наукова новизна полягає у комплексному розкритті концепції тогочасного суспільно-політичного та економічного розвитку Словаччини, запропоновані аграрною, комуністичною, народною та національною партіями.

Висновки. Резонансні події внутрішньополітичного життя засвідчили конфліктний характер взаємин між владою та словацькими опозиціонерами. Спроби налагодження між ними політичної співпраці зазнали невдачі, адже словацькі автономісти значно радикалізували свої вимоги та очікували від центрального уряду негайного виконання давно декларованих обіцянок. З іншого боку, чехословацька влада зволікала, що означало недооцінку нею глибинних змін у політичній свідомості словацького суспільства, яке було рішуче налаштоване на боротьбу з централізмом.

Ключові слова: Чехословацька республіка, словацька проблема, регіоналізм, економічний розвиток, автономістських рух, вибори, радикалізація, криза.

Abstract

Aggravation of the Slovak question in the Czechoslovak Republic in 1930 - 1937

Ivan Borovets Kamianets-Podilskiy Ivan Ohiienko National University

The objective of the article is making a general characteristic of the Slovak problem in the domestic political life of the Czechoslovak Republic in 1930 - 1937.

Methodology. The author used a comparative analysis of sources and scientific works in the process of writing of the article as well as historical-genetic, historical-typological, problem-chronological structural-functional methods.

Scientific novelty of the work lies in the comprehensive disclosure of the concept of the then social, political and economic development of Slovakia, proposed by the agrarian, communist, people's and national parties.

Conclusion. The resonant events of domestic political life demonstrated a conflicting nature of the relations between the authorities and the Slovak opposition. Attempts to establish political cooperation between them failed because Slovak autonomists significantly radicalized their demands and expected that the central government immediately would start to implement the long-declared promises. On the other hand, the Czechoslovak authorities delayed solving the problem. The government underestimated the profound changes in the political consciousness of Slovak society, which was determined to fight against centralism.

Key words: Czechoslovak Republic, Slovak problem, regionalism, economic development, autonomist movement, elections, radicalization, crisis.

Вступ

Постановка проблеми. Значною проблемою політичного розвитку Чехословацької республіки (ЧСР) у міжвоєнний період були чесько-словацькі суперечності. Словацький опозиційний рух, лідером якого була Глінкова словацька народна партія (ГСНП), домагався від празької влади забезпечення політичної автономії Словаччини. Центральний уряд вбачав у цьому загрозу цілісності держави й дотримувався концепції «чехословакізму», що проголошувала чехів і словаків єдиною нацією. Якщо у 1920-х рр. празька влада та словацькі автономісти спорадично співробітничали, то у 1930-х рр. внутрішньополітичне протистояння набуває все гостріших форм.

Мета дослідження. В українській історіографії найбільше уваги цьому питанню приділив у своїй дисертації та монографії ужгородський дослідник І. Шніцер. Але історик зробив акцент на активність саме ГСНП, в той час як в пропонованій статті показано ширший політичний спектр словацької проблеми, включаючи аграріїв та комуністів.

Виклад основного матеріалу

На початку 30-х рр. внаслідок розгортання «великої депресії» соціально-економічна ситуація у Словаччині різко загострилася й була більш складною, ніж у чеських землях. У перших місяцях 1933 р. безробітними були понад 50% кількості промислових робітників (Bartlova, 2010, s. 188). Зупинка підприємств, повернення трудових мігрантів з-за кордону спричинили низку соціальних виступів, які

іноді завершувалися сутичками із силовими органами (Кошути, Чорний Балог) (Kovac, 1998, s. 200). Одночасно спостерігається криза ідеології чехословакізму, яка вже фактично не сприймається словацьким суспільством. За інформацією з центральної газети ГСНП «Словак», у 1930 р. серед жителів Ружомберка майже 12 тис.осіб назвали себе словаками, 1736 - чехами і лише 139 - чехословаками (Bakke, 2004, p. 31).

Задля нейтралізації негативного впливу економічної кризи лідер аграріїв М. Годжа у 30-х рр. висунув регіоналістську концепцію про децентралізацію управління та рівномірний господарський розвиток всіх частин республіки (Barilova, 2010, s. 61). Дану платформу активно підтримували й молоді словацькі економісти І. Карваш та П. Затько, які вважали регіоналізм «золотою серединою» між автономістською та централістською чехослова- кістською концепціями. Вони доводили, що актуальна словацька проблема є не політичною, а господарською. Регіоналісти вказували на те, що центральна влада у своїй економічній політиці не враховує особливості, а часто й прямо утискує господарство окремих регіонів. Так, у словацьких землях склалася негативна ситуація у промисловому секторі через відсутність державних замовлень, небажання (чи точніше незацікавленість) чеських підприємців інвестувати кошти та засновувати нові промислові об'єкти у краї. У Словаччині банки встановили більш високі відсотки на кредити, ніж у чеських землях. Державні дотації на економічний розвиток краю складали лише 5% від їх загальної суми у той час, як внесок Словаччини у державний бюджет становив 15-16% (Vass, 2012, s. 106). Звідси витікали і соціальні проблеми словацького суспільства: життєвий рівень населення був більш ніж вдвічі нижчий, ніж у Чехії, а продуктивність праці словацького землероба складала лише 1/3 показників чеського селянина.

Для подолання економічних негативів та відставання Словаччини Карваш та Затько пропонували, щоб празький уряд розпочав проведення планомірних далекосяжних заходів, спрямованих на економічну допомогу краю. Так, у 1931 р. пролунала вимога про виділення державою 30 млн. крон для залучення непрацюючих до громадських робіт (Vass, 2012, s. 104). У рамках регіоналістського проєкту було утворено Національно- господарський інститут Словаччини, який у 30-х рр. ініціював низку заходів щодо господарського розвитку краю (Kamenec, 2009, s. 18). Мабуть, найбільшим досягненням стало будівництво у другій половині 30-х рр. нових збройних заводів у Дубніці та Повазькій Бистриці (Західна Словаччина), на яких у роки Другої світової війни працювало близько 25 тис. осіб. Відтак, саме ініціативи регіоналістів заклали фундамент для економічного зростання у наступний період функціонування Словацької держави.

Комуністи випрацювали та опубліковували у 1937 р. свій «План господарського, соціального та культурного піднесення Словаччини». Як і проекти регіоналістів, він передбачав пожвавлення економічного життя на словацьких землях ( зокрема проведення індустріалізації). Наголошувалося на самобутності словацької культури та ставилася вимога розширення компетенції земського самоврядування краю. Проте дані пропозиції мали виключно декларативний, популістський характер (Veresova, 2008, s. 133-134).

У цей час розпочався і новий етап автономістської боротьби. 8 травня 1930 р. ГСНП висунула черговий законопроект про автономію. Він передбачав самоврядування для Словаччини, подібне до обіцяного у конституції ЧСР автономного статусу Підкарпатської Русі, але дещо розширене у відомстві юстиції (Dokumenty slovenskej identity a statnosti, 1998, s. 148). Дана пропозиція була відкинута вже у парламентських комітетах, а до обговорення проекту власне на засіданні Національних Зборів справа взагалі не дійшла. Молодий член ГСНП К. Сідор розчаровано прокоментував ситуацію: «Централісти могли хоча б розпочати обговорення пропозиції, могли його критикувати, розглядати деталі або й відкинути його у ході парламентської дискусії. Натомість настало велике мовчання. Централістський табір у празькому сеймі не виявив бажання навіть говорити про другий проект закону про автономію Словаччини, не те щоб турбуватися про його прийняття» (Bartlova, 2010, s. 91).

Великий резонанс у суспільному житті Словаччини мала боротьба за правописні правила. У травні 1932 р. було висловлено протест проти планованих владою змін правил словацького правопису в сенсі наближення їх до чеської мови. Звернення підписало 130 словацьких письменників і журналістів (Kamenec, 2009, s 105). В акції взяла активну участь ГСНП, що надало проблемі політичного виміру. Національно-оріентована позиція Словацької Матиці, яка на загальних зборах організація не затвердила нові правописні правила (Zigo, 2009, s. 111) у даному питанні зблизила її з автономістським рухом, зате уряд поступово перестав надавати Матиці державні дотації.

ГСНП вдалася до тактики пошуку політичних союзників. Спроби налагодити співпрацю з Чехословацькою народною партіею успіху не мали (Bartlova, 1992, s. 83-84). Натомість позитивний результат мали переговори з Словацькою національною партією (СНП). Епізодичні моменти співпраці між партіями були вже у 20-х рр. з приводу перевірки чеських чиновників у Словаччині, гарантій того, що не будуть ігноровані словаки при обійманні посад, вимоги окремої шкільної ради на словацьких землях тощо. Але тісному співробітництву заважав конфесійний фактор (СНП спиралася на лютеран, а ГСНП - на католиків).

Велике значення мало й те, що влада ЧСР зі симпатіею ставилася до прогресивних словацьких лютеран. Тому вони мали значно більший вплив на суспільно-політичне та культурно-освітне життя Словаччини, ніж переважаючі чисельно консервативні католики. Так, представники кількох десятків лютеранських родин, які стали на ідейні позиції аграрної партії, зайняли ключові посади у політичних та господарських органах влади Словаччини (Lacko, 2008, s. 22). Така ситуація зумовила з одного боку атмосферу недовіри у відносинах словацьких католицьких та лютеранських політиків, а з іншого - вузькість соціальної бази СНП, хоча й вона у своїй програмі відстоювала автономію.

Вказані суперечності не стали перешкодою для оголошення А. Глінкою та лідером національної партії М. Разусом спільної платформи у Зволенському маніфесті від 16 жовтня 1932 р. У ньому було підкреслено фіктивність конструкції «чехословацької нації», а боротьба за автономію мала вестися під гаслом «За християнсько-національну Словаччину, за міцну і щасливу Чесько-словацьку (виділено мною - І. Б.) республіку» (Dokumenty slovenskej identity a statnosti, 1998, s. 152). На нараді у Тренчіні у грудні того ж року було заявлено, що спільна партійна програма є практичним виявом утвердження суверенітету словацької нації, що було свідченням радикалізації вимог автономістів.

Ще більш серйозніші політичні наслідки мали події так званих Прібінових урочистостей 14-15 серпня 1933 р. у Нітрі з нагоди 1100-річчя освячення першого християнського храму на словацьких землях (Bartlova, 2004). Уряд спершу планував святкування як масштабну маніфестацію за чехословацьку державність.

Відкрити урочистості мав виступ прем'єр-міністра ЧСР Я. Маліпетра, а надавати слово Глінці програмою взагалі не передбачалося. Однак натовп присутніх громадян одразу ж став вимагати виступу лідера ГСНП та скандувати його прізвище. Збентежені та дезорієнтовані організатори змушені були надати слово Глінці. У результаті він проголосив «Нітранську декларацію словацької нації», у якій чітко пролунала вимога державотворчого суверенітету нації. Декларація була з ентузіазмом зустрінута і затверджена присутніми на зібранні.

Нітранський конфуз болюче вдарив по престижу влади у Словаччині. Вже на другий день у виступі у тій же Нітрі «чехословакіст» І. Дерер гостро засудив діяльність автономістів та закликав уряд до рішучих дій. Дійсно, усі учасники Прібінових урочистостей були допитані правоохоронними органами, 120 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності (наприклад, торгівець Сляцький був оштрафований на 4 тис. крон за те, що вигукнув «Хай живе Глінка») (Шніцер, 2008, с. 97). Крім того, 30 активістів було засуджено, звільнено з роботи декілька вчителів та викладачів за прояви симпатії до ГСНП (Letz, 2006, s. 43). На вересень-листопад 1933 р. було призупинено видання «Словака» (Mart'ak, 2009, s. 220). Утім, словацькі політики коаліційних партій, особливо І. Дерер, вимагали більш радикальних кроків з боку влади, аж до повної заборони ГСНП. Проте ці пропозиції було розцінені в Празі як такі, що можуть ще більше ускладнити ситуацію.

Напередодні парламентських виборів 1935 р. був утворений виборчий блок ГСНП та СНП, до якого приєдналися також партії польської та українсько-русинської меншин у ЧСР. Результати виборів виявилися непоганими й автономістський блок підтримали понад 30% словацьких виборців, але між союзниками дуже швидко виявилися суперечності. За попередніми домовленостями СНП розраховувала на отримання трьох депутатських мандатів, але католики відмовилися від чіткого виконання угоди та погодилися лише надати одне депутатське місце у нижній палаті Національних Зборів для М. Разуса. Мотивація полягала у тому, що частина лютеран не голосували за спільний блок, а особисто А. Глінка дуже скептично оцінював внесок СНП у спільний результат виборів: «Ви нікого не прихилили на свій бік. Ваш протестантизм зазнав цілковитого краху» (Rogul'ova, 2006, s. 230). У підсумку співробітництво між партіями швидко згорнулося, а СНП стала отримувати фінансові дотації від М. Годжі і стала фактичним політичним союзником аграріїв.

У грудні цього ж року в політичному житті ЧСР відбулася ще одна важлива подія - вибори нового президента. Престарілий та хворий Масарик подав у відставку, висловивши побажання бачити своїм наступником учня і довгорічного соратника Е. Бенеша (Holak, 2006, s. 203). Але ситуація у парламенті, який мав обрати нового президента, складалася не цілком на користь даної кандидатури. Праве крило республіканської аграрної партії не бажало підтримувати Е. Бенеша та висунуло свого претендента Б. Немеца. Загалом, розстановка політичних сил у Національних Зборах у цей час робила для влади вельми цінними голоси депутатів ГСНП, які могли бути вирішальними у виборах президента.

Тому розпочалися інтенсивні переговори між Е. Бенешем та його представниками з одного боку, та лідерами ГСНП - А. Глінкою і Й. Тісо - з іншого. Користуючись непевним становищем кандидата у президенти, католицькі політики в обмін на позитивне голосування висунули свої, вже давно сформовані і неодноразово висловлювані, автономістські вимоги. Серед обіцяного Е. Бенешем було: сумісна із єдністю децентралізація держави спочатку для Підкарпатської Русі, а потім для Словаччини, Моравії, Богемії; пропорційне зайняття словаками центральних урядових посад; «християнська атмосфера» у словацьких школах; розгляд питання про амністію засудженого у 1929 р. члена ГСНП Туки (Holak, 2006, s. 208-209). Важливо наголосити, що кандидатуру Е. Бенеша підтримував і Ватикан, а папський нунцій К. Ріттер особисто переконував А. Глінку забезпечити позитивне голосування словацьких депутатів (Bartlova, 2006, s. 648-649). Хоча серед керівництва ГСНП не було цілковитої одностайності, все ж за ініціативи А. Глінки та Й. Тісо було прийняте рішення публічно заявити про підтримку Е. Бенеша. Вірогідно, що саме це було вирішальним чинником у обранні його президентом.

Подальший розвиток подій приніс автономістам нові розчарування. У черговий раз довірившись загальним обіцянкам Праги, вони не дочекалися їх конкретної реалізації у сенсі власного їх розуміння. Переговори про вступ ГСНП до урядової коаліції, які розпочалися після виборів, з боку влади вів М. Годжа, який фактично єдиний зі словацьких «чехословакістів» зберігав порівняно приязні відносини з А. Глінкою. То ж не дивно, що з його особою пов'язувалися надії на політичні зміни та перемогу над празькими централістами. чехословацький автономістський політичний депресія

Після того, як 5 листопада 1935 р. М. Годжа став прем'єр-міністром ЧСР (перший словак на цій посаді) (Кріль, 2006, с. 168), а депутати від ГСНП підтримали Е. Бенеша на виборах президента, здавалося, що партія знову вийде з опозиції. У січні-березні 1936 р. відбулося кілька турів переговорів, але вони не увінчалися успіхом. Однією з причин невдачі була вимога представників ГСНП про надання їм крісла міністра освіти, на що категорично не погоджувалася Прага (Bartlova, 2010, s. 69).

Епізодичні контакти М. Годжі з католиками продовжувалися й надалі, але вже без конкретних домовленостей. У владних колах знову заговорили про антидержавні настрої очільників ГСНП, а ті, у свою чергу, відчували себе ошуканими. Пізніше Й. Тісо з гіркотою констатував, що підтримка Е. Бенеша на президентських виборах була однією з найбільших його політичних помилок (Kronika Slovenska, 1998, s. 211).

Особисто президент Е. Бенеш, як досвідчений дипломат, дивився на словацьку проблему з точки зору безпеки та цілісності держави. В умовах зростання активності та зближення агресивних держав (Німеччини, Італії, Японії) все більшої небезпеки набував угорський ревізіонізм, адже його ідейна основа була схожою до зовнішньополітичних програм нацистів та фашистів.

На думку Е. Бенеша, для того, аби протистояти даним потенційним ворогам, ЧСР має бути внутрішньо стабільною, а задоволення вимог словацьких автономістів дестабілізує й ослабить республіку (Пугач, 2013, с. 164). Натомість католики неодноразово заявляли, що саме тверда негативна позиція Праги у даному питанні є причиною внутрішньополітичної слабкості держави перед лицем зовнішньої небезпеки (Osykova, 2010, s. 83).

Нові невдачі автономістів зумовили зростання радикальних настроїв у словацьких політичних колах. Особливо гостро виступала проти цен- тралістського курсу Праги нова генерація політичних діячів, яка здобула освіту та сформувала світоглядні засади і політичні погляди вже у період ЧСР. Парадоксально, але у даному випадку демократична система республіки сприяла активізації молодих словаків, які з юнацьким запалом та ентузіазмом сприймали і відстоювали більш рішучі методи боротьби за національні інтереси. Так, у червні 1932 р. в Тренчанських Теплицях відбувся з'їзд молодої словацької інтелігенції, учасниками якого були представники різних політичних сил. Резолюція з'їзду однозначно відкидала ідею чехословацької єдності, висловила протест проти нерівноправного становища словаків у республіці (Dokumenty slovenskej identity a statnosti, 1998, s. 27).

Більш активними у відстоюванні словацьких інтересів стали члени молодіжної групи аграрної партії навколо журналу «Земля» (В. Моравчік, Ф. Леднар) (Krajcovicova, 2006, s. 41). Вони висунули концепцію словацького активізму та творчого націоналізму, які, втім, не мають шкодити чехословацькій батьківщині (Kamenec, 2009, s. 227). Учасники групи прагнули домогтися від центральної влади створення окремого словацького виконавчого комітету і хоча не висловлювали відкрито вимогу автономії для Словаччини, але їх публікації у «Землі» засвідчили саме таку тенденцію (Hanula, 2017, s. 51-53).

Молоді члени ГСНП брати Фердінанд і Ян Дюрчанскі у 1933 р. заснували щомісячник «Наступ», навколо якого сформувалася група ради- калів-«наступістів». Активну пропагандистську діяльність розгорнув перспективний журналіст А. Мах. Дані діячі та їх однодумці відкидали будь-які компроміси з владою. У 1934 р. представники нового покоління ГСНП Ф. Дюрчански, Й. Кіршбаум, П. Чарногурски розробили власний проєкт автономії Словаччини, який де-факто передбачав федералізацію ЧСР: окремі законодавчі органи, можливість власної словацької закордонної торгівлі та право укладати самостійні міжнародні угоди (Rychlik, 1997, s. 135). Все більш популярною у середовищі молодих радикалів ставала думка, що словацьку проблему слід вирішувати не еволюційним шляхом, а національною революцією. У даному випадку відчувався ідейний вплив модерного європейського націоналізму, на засадах якого провадили свою політику франкістська Іспанія, салазарівська Португалія, нацисти у Німеччині та фашисти в Італії (Hertel, 2017, s. 38).

Таким чином, у середовищі ГСНП окреслилися дві течії, які на партійному з'їзді 1933 р. Й. Тісо назвав радикальною (молодь, схильна до безкомпромісної боротьби) та активістською (старші партійці, що дотримувалися поміркованої тактики). Особисто Й. Тісо став на бік другої, заявивши: «не радикалізм, який руйнує, а активізм, який будує і творить, повинен бути нашою програмою» (Шніцер, 2008, с. 99). Він же у 1935 р. запевняв Я. Маліпетра, що втримає молодих радикалів у міцній вуздечці.

Проте сам А. Глінка симпатизував молоді. Можливо йому імпонувала її енергія та максималізм, викликаючи ностальгію за власним «бунтарським» минулим. Але не виключено, що мотиви були менш сентиментальні. Висуваючи молодих партійців на важливі й відповідальні посади, А. Глінка тим самим зменшував вплив Й. Тісо та інших «активістів», який ставав все більш небезпечним для його статусу особистого авторитарного лідера партії. У результаті, після виборів 1935 р. депутатами від ГСНП стала ціла плеяда нової генерації: К. Сідор, Ш. Гашшік, М. Пружінски, М. Сокол, Р Чавойски. Наприклад, депутату Р Чавойскому, який був представником християнських профспілок, навіть ще не виповнилося 34 роки і він став одним з наймолодших членів парламенту (Barilova, 2006, s. 634).

Впливовим не по літах у партії став К. Сідор. За протегування А. Глінки він став головним редактором «Словака», у 1935 р. отримав депутатський мандат. Під час виборів президента К. Сідор організував власну політичну акцію. Різко критикуючи схильність колег по партії підтримати кандидатуру Е. Бенеша, він вів переговори з правими аграрниками щодо умов підтримки Б. Немеца, але вони завершилися безрезультатно (Holak, 2006, s. 209). К. Сідора у партійних кулуарах та на сторінках преси часто називали можливим наступником Глінки на посаді голови партії (Kazmerova, 2004, s. 103), що робило його найсерйознішим конкурентом Й. Тісо у боротьбі за посаду голови ГСНП.

Крах сподівань на домовленості з владою на початку 1936 р. ще більше підняв авторитет та вплив радикального крила ГСНП. З'їзд партії у Пєштянах у вересні 1936 р. демонстративно засвідчив дрейф партії від плюралізму і демократії до радикалізму й авторитаризму. Без «зайвих» дискусій відбулися вибори голови ГСНП ( її очільником знову став А. Глінка), виконкому партії, затвердження концептуальної резолюції з'їзду, яка була сформульована радикалами (Arpas, 2004). З уст А. Глінки пролунала заява, що вступ партії до владної коаліції можливий лише за умови передачі до рук ГСНП усієї влади на території Словаччини (Шніцер, 2008, с. 108). У виступі Й. Тісо простежувалися амбіції показати партію у статусі єдиного репрезентанта політичних прагнень словаків, а кинуте гасло «Одна нація - одна партія - один вождь» цілком відповідала його новій політичній позиції: «Не кланятися демократії, якщо вона буде означати смерть нації» (Letz, 2006, s. 57). З'їзд засвідчив антикомуністичну позицію партії, засудивши договір 1935 р. про взаємодопомогу між СРСР та ЧСР. Крім того, офіційною вимогою ГСНП стала програмна ідея радикалів про перебудову республіки на федеративних засадах.

Внутрішньополітична ситуація у Словаччині все більше набувала ознак кризи. На зменшення напруги була спрямована часткова амністія В Туки, якого у 1937 р. звільнили з в'язниці за умов проживання лише у Чехії, та неучасті в політиці (Arpas, 2006, s. 155-156; Veresova, 2008). Восени цього ж року депутати від ГСНП внесли в парламент законопроєкт про загальнодержавну рівноправність чеської та словацької мові. Вулиці Братислави сколихнули студентські демонстрації за вживання винятково словацької мови у навчальному процесі та діловодстві. У відповідь поліція вжила жорстких заходів проти демонстрантів (Lets, 2006, s.58). Офіційна Прага кваліфікувала протести як прояв солідарності з міжнародним фашизмом (Пугач, 2013, с. 165).

Зрештою, М. Годжа здійснив ще одну спробу досягти компромісу, адже він у цей час виношував проекти розширення повноважень земських (крайових) органів самоврядування. Даним маневром прем'єр-міністр ЧСР прагнув зменшити не лише словацькі претензії, але й зростаючі амбіції Судето-німецької партії щодо статусу Судетської області. Поступкою з боку влади мало бути декларування словацької мови як офіційної для словацьких земель республіки, а також надання переваги словакам при обійманні там посад (Hanula, 2017, s. 51-52).

М. Годжа у своїх тогочасних публічних виступах ніколи не озвучував критики чехословакізму. Проте з 1937 р. у Жіліні став виходити журнал «Словацький голос», фінансування якого пов'язували з особою прем'єр-міністра, на шпальтах якого викладалися думки з «погано прихованою підтримкою автономії» (Hanula, 2017, s. 53). Тобто, можна припустити, що М. Годжа усвідомлював неминучість подальшого загострення словацької проблеми і намагався грати на всі сторони. Дійсно, події 1938 р. стали доленосними для її вирішення.

Висновки

Отже, у 1930 - 1937 рр. кристалізується внутрішньополітична боротьба щодо місця і ролі Словаччини у ЧСР. Всі впливові партії (ГНСП, аграрії, комуністи, СНП), з яких найбільш активними були католики, висували власні проєкти вирішення словацької проблеми, однак це не зменшило напруги, адже центральна влада та автономістська опозиція так і знайшли прийнятної спільної платформи.

Список використаних джерел і літератури

Arpas, R. (2004). Piestansky zjazd ako medznik na ceste HSLS k totalite. Clovek a spolocnost', (7, 3). URL: http://www.saske.sk/cas/archiv/3-2004/index.html.

Arpas, R. (2006). HSLS a amnestia Vojtecha Tuku v roku 1937. Studia historica Nitriensia, (XIII), 151-157.

Bakke, Е. (2004). The making of czechoslovakism in the first Czechoslovak republic. Loyalitaten in der Tschechoslowakischen Republik 1918 - 1938. Politische, nationale und kulturelle Zugehorigkeiten. Munchen: R. Oldenbourg Verlag, 23-44.

Barnovsky, M., & Benko, J. (red.). (1998). Dokumenty slovenskej identity a statnosti, II, Bratislava: Narodne literarne centrum-Dom slovenskej literatury, 593 s.

Bartlova, A. (1992). Jozef Tiso. - funkcionar HSLS a poslanec Narodneho Zhromazdenia (1918 - 1938). Pokus opoliticky a osobnyprofil Jozefa Tisu. Zbornik materialov z vedeckeho sympozia. Casta-Papiernicka, 5 - 7 maja 1992. Bratislava: SAP, 76-88.

Bartlova, A. (2004). Vyuzitie tradicii a jubilejnych oslav v propagacnej politike HSLS v prvej polovici 30. rokov 20. Storocia. Clovek a spolocnost', 7, 3. URL: http://www.saske.sk/cas/archiv/3-2004/index.html

Bartlova, A. (2006). HSLS v roku 1935, bohatom na dolezite politicke udalosti. Historicky casopis, 54, 4, 631-652.

Bartlova, A. (2010). Tuzby, projekty a realita. Slovensko v medzivojnovom ob- dobi. Bratislava: HU SAV, 262 s.

Hanula, M. (2017). Agrarnici z druhej republiky do Slovenskeho statu. Dva rezimy jednej krajiny. Bratislava: Veda, 49-74.

Hertel, M. (2017). Eudaci na ceste k statostrane. Dva rezimy jednej krajiny. Bratislava: Veda, 31-46.

Holak, M. (2006). Hlinkova slovenska 1'udova strana pocas parlamentnych a prezidentskych volieb roku 1935. Slovenska I'udova strana v dejinach. 1905 -1945. Martin: Matica slovenska, 196-217.

Kamenec, I (2009). Spolocnost'. Politika. Historiografia. Pokrivene (?) zrkadlo dejin slovenskej spolocnosti v dvadsiatom storoci. Bratislava: HU SAV, 266 s.

Kazmerova, L. (1992). Pohlad Karola Sidora na osobnost' Jozefa Tisu. Pokus opoliticky a osobny profil Jozefa Tisu. Zbornik materialov z vedeckeho sympozia. Casta-Papiernicka, 5-7 maja 1992. Bratislava: SAP, 101-104.

Kovac, D. & kol. (red.). (1998). Kronika Slovenska 2. Slovensko v 20 storoci. Bratislava: Fortuna Print & Adut, 608 s.

Kovac, D. (1998). Dejiny Slovenska. Bratislava, 381 s.

Krajcovicova, N. (2006). K posobeniu agrarneho politickeho hnutia na Slovensku v rokoch 1918 - 1938. Slovensko a svet ve 20 storoci. Kapitoly k 70 narodeninam PhDr Valeriana Bystrickeho, DSc. Bratislava: HU SAV, 34-48.

Lacko, M. (2008). Slovenske narodne povstanie 1944. Bratislava: Slovart, 224 s.

Letz, R. (2006). Hlinkova Slovenska I'udova strana (pokus o sinteticky pohlad).

Slovenska I'udova strana v dejinach. 1905 -1945. Martin: Matica slovenska, 12-108.

Mart'ak, M. (2006). K vztahom agrarnej strany na Slovensku a HSES v prvej polovici tridsiatich rokov 20 storocia. Ruzomberksky historicky zbornik, III, 205-223.

Osykova, L. (2010). Volebna kampan 1'udovej strany pred parlamentnymi volb- ami v 20 rokoch 20 storocia. Historicky casopis, 58, 2, 233-261.

Rogul'ova, J. (2006). Cesta Slovenskej narodnej strany a Hlinkovej slovenskej 1'udovej strany k volebnemu paktu v rokoch 1934 - 1935. Slovenska I'udova strana v dejinach. 1905- 1945. Martin: Matica slovenska, 218-232.

Rychlik, J. (1997). Cesi a slovaci ve 20 stoleti (cesko-slovenske vzt'ahy 1914 - 1945), I. Bratislava: AEP, 360 s.

Vass, M. (2012). Narodnohospodari Imrich Karvas - Peter Zatko a slovenska otazka v tridsiatych rokoch 20 storocia. Historicky casopis, 60, 1, 99-114.

Veresova, T. (2008). Navrat Vojtecha Tuku na Slovensko. Clovek a spolocnost', (11, 2). URL: http://www.saske.sk/cas/archiv/2-2008/index.html

Zigo, P. (2009). Tendencie v spisovnej slovencine v medzivojnovom obdobi. Od osmicky k osmicke. Premeny v slovenskej spolocnosti v rokoch 1918 - 1938. Bratislava: Historicky Ustav SAV, 109-116.

Кріль, М. (2006). Історія Словаччини. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету, 264 с.

Пугач, Е. (2013). История Словакии. Харьков: ХНУ имени В. Н. Каразина, 344 с.

Шніцер, І.О. (2008). Історія словацького автономістського руху 1918 - 1938рр. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 168 с.

References

Arpas, R. (2004). Piestansky zjazd ako medznik na ceste HSES k totalite. Clovek a spolocnost, 7, 3. Available at: http://www.saske.sk/cas/archiv/3-2004/ index.html. [in Slovak]

Arpas, R. (2006). HSES a amnestia Vojtecha Tuku v roku 1937. Studia historica Nitriensia, XIII, 151-157. [in Slovak]

Bakke, Е. (2004). The making of czechoslovakism in the first Czechoslovak republic. Loyalitaten in der Tschechoslowakischen Republik 1918 - 1938. Politische, nationale und kulturelle Zugehorigkeiten. Munchen: R. Oldenbourg Verlag, 23-44. [in English]

Barnovsky, M., & Benko, J. (red.). (1998). Dokumenty slovenskej identity a statnosti, (II), Bratislava: Narodne literarne centrum-Dom slovenskej literatury, 593 p. [in Slovak]

Bartlova, A. (1992). Jozef Tiso. - funkcionar HSES a poslanec Narodneho Zhromazdenia (1918 - 1938. Pokus o politicky a osobny profil Jozefa Tisu. Zbornik materialov z vedeckeho sympozia. Casta-Papiernicka, 5-7 maja 1992. Bratislava: SAP, 76-88. [in Slovak]

Bartlova, A. (2004). Vyuzitie tradicii a jubilejnych oslav v propagacnej politike HSES v prvej polovici 30. rokov 20. Storocia. Clovek a spolocnosf, 7, 3. Available at: http://www.saske.sk/cas/archiv/3-2004/index.html. [in Slovak]

Bartlova, A. (2006). HSES v roku 1935, bohatom na dolezite politicke udalosti. Historicky casopis, 54, 4, 631-652. [in Slovak].

Bartlova, A. (2010). Tuzby, projekty a realita. Slovensko v medzivojnovom ob- dobi. Bratislava: HU sAv, 262 p. [in Slovak]

Hanula, M. (2017). Agrarnici z druhej republiky do Slovenskeho statu. Dva rezimy jednej krajiny. Bratislava: Veda, 49-74. [in Slovak]

Hertel, M. (2017). Eudaci na ceste k statostrane. Dva rezimy jednej krajiny. Bratislava: Veda, 31-46. [in Slovak]

Holak, M. (2006). Hlinkova slovenska 1'udova strana pocas parlamentnych a prezidentskych volieb roku 1935. Slovenska 1'udova strana v dejinach. 1905 - 1945. Martin: Matica slovenska, 196-217. [in Slovak]

Kamenec, I (2009). Spolocnosf. Politika. Historiografia. Pokrivene (?) zrkadlo dejin slovenskej spolocnosti v dvadsiatom storoci. Bratislava: HU SAV, 266 p. [in Slovak]

Kazmerova, L. (1992). Pohfad Karola Sidora na osobnosf Jozefa Tisu. Pokus o politicky a osobny profil Jozefa Tisu. Zbornik materialov z vedeckeho sympozia. Casta-Papiernicka, 5 - 7 maja 1992. Bratislava: SAP, 101-104. [in Slovak]

Kovac, D. & kol. (red.). (1998). Kronika Slovenska 2. Slovensko v 20 storoci. Bratislava: Fortuna Print & Adut, 608 p. [in Slovak]

Kovac, D. (1998). Dejiny Slovenska. Bratislava, 381 p. [in Slovak]

Krajcovicova, N. (2006). K posobeniu agrarneho politickeho hnutia na Slovensku v rokoch 1918 - 1938. Slovensko a svet ve 20 storoci. Kapitoly k 70 narodeninam PhDr. Valeriana Bystrickeho, DSc. Bratislava: HU SAV, 34-48. [in Slovak]

Kril' М. (2006). Istoriia Slovachchyny. L'viv: Vydavnychyi tsentr L'vivskoho natsional'noho universytetu, 264 p. [in Ukrainian]

Lacko, M. (2008). Slovenske narodne povstanie 1944. Bratislava: Slovart, 224 p. [in Slovak]

Letz, R. (2006). Hlinkova Slovenska fudova strana (pokus o sinteticky pohfad). Slovenska fudova strana v dejinach. 1905 - 1945. Martin: Matica slovenska, 12108. [in Slovak]

Marl'ak, M. (2006). K vzfahom agrarnej strany na Slovensku a HSES v prvej polovici tridsiatich rokov 20 storocia. Ruzomberksky historicky zbornik, III, 205223. [in Slovak]

Osykova, L. (2010). Volebna kampan fudovej strany pred parlamentnymi volb- ami v 20 rokoch 20 storocia. Historicky casopis, 58, 2, 233-261. [in Slovak]

Puhach E. (2013). Istoriia Slovakii. Khar'kov: KHNU imeni V N. Karazina, 344 p. [in Ukrainian]

Rogul'ova, J. (2006). Cesta Slovenskej narodnej strany a Hlinkovej slovenskej 1'udovej strany k volebnemu paktu v rokoch 1934 - 1935. Slovenska Iadova strana v dejlnach. 1905 - 1945. Martin: Matica slovenska, 218-232. [in Slovak]

Rychlik, J. (1997). Cesi a slovaci ve 20 stoleti (cesko-slovenske vzfahy 1914 - 1945), I. Bratislava: AEP, 360 p. [in Slovak]

Shnitser І.О. (2008). Istoriia slovats'koho avtonomists'koho ruchu 1918 - 1938. Uzhorod: Vyd-vo UzhNU “Hoverla”, 168 p. [in Ukrainian]

Vass, M. (2012). Narodnohospodari Imrich Karvas - Peter Zafko a slovenska otazka v tridsiatych rokoch 20. Storocia. Historicky casopis, 60, 1,99-114. [in Slovak]

Veresova, T. (2008). Navrat Vojtecha Tuku na Slovensko. Clovek a spolocnosf, (11, 2). URL: http://www.saske.sk/cas/archiv/2-2008/index.html. [in Slovak]

Zigo, P. (2009). Tendencie v spisovnej slovencine v medzivojnovom obdobi. Od osmicky k osmicke. Premeny v slovenskej spolocnosti v rokoch 1918 - 1938. Bratislava: Historicky Ustav SAV, 109-116. [in Slovak]

Размещено на Allbest.ru