Видання "Вісті з України" як джерело дослідження проблеми участі подолян у європейському русі опору в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Видання «Вісті з України» як джерело дослідження проблеми участі подолян у європейському русі опору в роки Другої світової війни

Юрій Клімчук

У статті подано характеристику та аналіз публікацій на шпальтах створеного Товариством зв'язків з українцями за межами України громадсько-політичного видання - «Вісті з України» впродовж 1960 - 1998 рр. про участь подолян у європейському Русі Опору періоду Другої світової війни.

Мета роботи. Проаналізувати публікації громадсько-політичного видання - «Вісті з України», в яких висвітлювалися питання участі подолян в європейському Спротиві періоду Другої світової війни.

Методологія. При написанні роботи нами використано такі принципи проведення історичного дослідження: історизму, об'єктивності і системності. З спеціально-історичних методів використані: історико-порівняльний, термінологічний, хронологічний, ретроспективний і метод актуалізації. Досліджування викладено в проблемно-систематичній послідовності.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняній історичній науці проаналізовано публікації громадсько-політичного видання - «Вісті з України». Підкреслено, що найбільше матеріалів у газеті за цей період присвячено розкриттю діяльності вихідців з Поділля у Русі Опору Франції. Встановлено, що найбільша кількість публікацій із заданої проблематики припадає саме на ювілейні роки з нагоди Перемоги в Другій світовій війні та на підкріплення ідеологеми «дружби народів» - інтернаціональної допомоги в боротьбі з нацизмом.

Висновки. Проаналізувавши публікації в газеті «Вісті з України», можна прийти до висновку, що європейські патріоти надавали велику допомогу радянськими громадянам, в т. ч. і українцям, які після втечі з таборів зустрічалися із значними труднощами на незнайомій території: не знали мови, не мали зброї, були вкрай виснаженими фізично. Місцеве населення переховувало їх від переслідувачів, ділилося з ними продуктами харчування, постачало зброю, допомагало встановити зв'язок з учасниками Руху Опору.

Ключові слова: «Вісті з України», джерело, Друга світова війна, Рух Опору, партизани, подоляни, Франція, Італія.

Yurii Klimchuk

Kamianets-Podilskiy Ivan Ohiienko National University

EDITION «NEWS FROM UKRAINE» AS A SOURCE OF RESEARCH OF THE PROBLEM OF PODOLYAN'S PARTICIPATION IN THE EUROPEAN RESISTANCE MOVEMENT IN THE SECOND WORLD WAR

The article describes and analyzes the publications on the pages of the sociopolitical publication «News from Ukraine» created by the Society for relations with Ukrainians outside Ukraine during 1960 - 1998 about the participation of podolians in European Resistance during the Second World War.

The objective. Analyze the publications of the socio-political publication - «News from Ukraine», which covered the participation of podolians in the European Resistance during the Second World War.

Methodology. In writing the work, we used the following principles of historical research: historicism, objectivity and systematicity. From special-historical methods are used: historical-comparative, terminological, chronological, retrospective and actualization method. The research is presented in a problem- systematic sequence.

Scientific novelty. For the first time in the domestic historical science the publications of the social and political publication - «News from Ukraine» were analyzed. It is emphasized that most of the materials in the newspaper during this period are devoted to the disclosure of the activities of people from Podillya in the Russian Resistance of France. It has been established that the largest number of publications on this issue falls on the jubilee years on the occasion of the Victory in the Second World War and on the support of the ideology of «friend- ship of peoples» - international assistance in the fight against nazism.

Conclusions. Analyzing the publications in the newspaper «News from Ukraine», we can conclude that European patriots provided great assistance to Soviet citizens, including Ukrainians, who after escaping from the camps encountered significant difficulties in unfamiliar territory: did not know the language, not had weapons, were extremely physically exhausted. The local population hid them from the persecutors, shared food with them, supplied weapons, and helped to establish contacts with members of the Resistance Movement.

Key words: «News from Ukraine», source, World War II, the Resistance Movement, guerrillas, podolians, France, Italy.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасний історіографічний дискурс позначено активною динамікою, швидкою дифузією ідей та освоєнням дослідницького інструментарію, що стають загальним надбанням і стимулюють науковий пошук у всіх куточках світу. Цей позитивний прояв глобалізації не оминув і нашу країну, де історичні студії продовжують виконувати не тільки суто пізнавальну функцію, а й (до певної міри) суспільну місію. Традиційна апеляція політикуму та держави до історичного полотна, продиктована ідеологічними, корпоративними, електоральними та іншими раціями, ставить професійних істориків України в порубіжну ситуацію між фундаментальною наукою й політично заангажованою ситуацією. Тема переможної війни СРСР проти нацистської Німеччини була одним із центральних, стрижневих конструктів, спрямованих на легітимацію радянського тоталітарного режиму.

Аналіз останніх досліджень. Практично усі публікації на цю тематику перебували під жорстким ідеологічним контролем. Завдяки вмілому використанню технологій маніпулювання масовою свідомістю комуністичний режим зумів сформувати штучно препарований образ війни і закріпити його в історичній пам'яті повоєнного покоління. Для поширення радянського «міфу про Велику Вітчизняну війну» «партійна верхівка» СРСР використовувала різні заходи, в т. ч. і публікації в ЗМІ, які творять своєрідне альтернативне історієписання війни. Після розпаду Радянського Союзу, відновлення української державності, демократизації суспільства розпочався пошук україноцентричної версії Другої світової війни, яка апріорі мала деконструювати радянський міф про «Велику Вітчизняну» (Лисенко, Пастушенко, 2017, 140--141; Лисенко, 2007, 119; Вєдєнєєв, Лисенко, 2010, 5).

Мета публікації. Автор ставить собі за мету проаналізувати публікації громадсько-політичного видання - «Вісті з України», в яких висвітлювалися питання участі подолян в європейському Спротиві періоду Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу

Проведений аналіз публікацій газети «Вісті з України» (під даною назвою видання виходило з травня 1960 по червень 1998 р. - прим. авт.) засвідчує, що, по-перше, на шпальтах газети інформація про участь подолян у європейському Русі Опору була відображена вже починаючи з 1962 р. і стосувалась вона, переважно, французького Опору (героїчної боротьби національного героя Франції та Героя Радянського Союзу Василя Порика з с. Соломірка (тепер с. Порик) Хмільницького району Вінницької області, по-друге - статті з даної проблематики «бачили світ» в роки ювілейних дат.

Так, у публікації за 1962 р. описується приїзд першої делегації з СРСР на місце загибелі українця в 1961 р., під час якого, біля стін Арраської фортеці, було покладено квіти біля мармурової плити з написом «Basil Borik» (Каштанов, 1962, с. 3). Наступні статті про В. Порика вийшли вже в 1964 р., з нагоди поїздки першого секретаря ЦК Комуністичної партії України П. Ю. Шелеста до Франції, під час якої відвідав у департаменті Па-де-Кале міста Аррас, Енен-Льєтар, Салломін і Ланс, в районі яких у роки Другої світової війни діяв партизанський загін під командуванням відважного сина українського народу лейтенанта В. Порика (Клімчук, 2019, с. 47). П. Ю. Шелест поклав квіти на місці розстрілу героїчного партизана з України і на могилу в м. Енен-Льєтар. Підкреслюється, що у Франції з любов'ю і вдячністю згадують про хороброго українського воїна, вважаючи його своїм національним героєм. Прикладом цього став випуск великим накладом поштових листівок із портретом легендарного лейтенанта.

Автори статей велику увагу приділили опису героїчних вчинків В. Порика. Зокрема, у виданні йдеться про те, що влітку 1942 р. подолянин потрапив у табір «Бомон», розміщений в провінції Артуа промислового району французького департаменту Па-де-Кале. На початку 1943 р. в'язень став одним з організаторів бойового підпільного центру із числа в'язнів Бомонського табору. Невдовзі на шахтах почали діяти диверсійні групи. Патріоти почали виходити за дріт і здійснювати сміливі диверсії на залізниці, шосейних дорогах та інших важливих об'єктах, пускаючи під укіс німецькі ешелони, знищуючи гітлерівських солдат і офіцерів, руйнуючи залізничне полотно, пошкоджуючи лінії телеграфного й телефонного зв'язку. Для виходу з табору партизани користувались перепустками, які видавав В. Порик, який виконував функції табірного капо з охорони табору. Ці привілеї В. Порик використовував для своїх підпільних цілей і зменшував ризик розкриття діяльності підпільних груп табору з боку адміністрації (Клімчук, 2019, с. 48).

Встановивши зв'язок із французьким Рухом Опору, він зумів утекти з концтабору. Після втечі створив партизанський загін, який воював проти окупантів у районі міст Артуа і Аррас. В статті «Героєві присвячується» за 1974 р. зазначено: «... загін В. Порика розпочав свої дії в липні 1943 р. Його силами було знищено близько 300 гітлерівців, пущено під укіс із різноманітним військовим вантажем і солдатами 11 фашистських поїздів, зірвано 2 залізничних мости, спалено 14 автомашин, захоплено велику кількість зброї та боєприпасів» (Славний, 1964, 3). В іншій статті наведено текст присяги, яку приймали новоприбулі до його загону, що красномовно засвідчує про самопожертву і вільний вибір вступаючого: «Я, патріот своєї Батьківщини, беру на себе високе, відповідальне і почесне звання бійця партизанського фронту... Я завжди готовий віддати життя за нашу справедливу справу і за своїх товаришів по зброї. Виконуючи свій обов'язок перед Радянською Батьківщиною, я буду також чесним і справедливим по відношенню до французького народу, на землі якої захищаю інтереси своєї Батьківщину. Я всіма силами буду підтримувати своїх братів-французів у їх боротьбі проти спільного ворога - німецьких окупантів» (Озерна, 1974, с. 4).

В цій же статті названі прізвища побратимів В. Порика - В. Колесника, В. Доценка і О. Ткаченка. Далі розповідаються подробиці його поранення в одному з боїв, схоплення і розміщення у в'язниці Сен-Нікез м. Аррас. Також зазначається, що вночі з нелюдськими зусиллями В. По- рику вдалося вирватись із пастки. Він переховувався та лікувався в сім'ї Гастона та Емілії Оффр, яку пізніше називав «французькою матір'ю». Підлікувавшись, месник налагодив зв'язок із партизанами й приєднався до французьких патріотів для подальшої боротьби. За голову українця нацисти оголосили винагороду в один мільйон франків. Протягом квітня-травня 1944 р. багатонаціональний загін В. Порика, який складався з французів, чехів, поляків, англійців і радянських людей, підірвав 2 ворожих ешелони, знищив понад 200 гітлерівців, розгромив охорону концтабору Бомон і звільнив усіх в'язнів.

Працюючи у підпіллі, він обирався членом Центрального комітету радянських військовополонених. Згодом, 25 червня 1944 р. В. Порик створив «Штаб керівництва радянських партизан на півночі Франції». Відтак почав керувати практично усіма групами радянських партизан, котрі діяли в північних департаментах Франції. 22 липня 1944 р. за містом Аррас, під час поїздки до однієї з конспіративних підгруп, В. Порик, через зраду одного з партизан, потрапив у засідку і в черговий раз був схоплений гітлерівцями. Того ж дня нацисти його розстріляли в Арраській в'язниці. Тіло

В. Порика з тюремного рову було перенесено його друзями на кладовище міста Енен-Льєтар (нині в складі Енен-Бомон).

Наприкінці публікації наведено цікавий факт: «До с. Соломірка, де народився В. Порик, на весілля сестри загиблого друга - Надії, приїхали побратими лейтенанта, його друзі і соратники по зброї (Клімчук, 2019, с. 47). Серед прибулих були І. Ф. Фомичов із Харкова - колишній командир партизанського загону ім. Чапаєва, В. К. Таскін з Одеси, колишній начальник з'єднаного партизанського загону на північному сході Франції (відповідальний за організацію підпільних комітетів у концтаборах і партизанських груп на сході Франції - прим. авт.), І. Н. Скрипаль, командир партизанського загону ім. М. Горького (І. М. Скрипай «полковник Ніколя» - прим. авт.) та саратовчанин М. Я. Солодинський, колишній секретар ЦК радянський військовополонених у Франції (М. Я. Слободинський, родом із Вінниччини - прим. авт.)» (Озерна, 1974, с. 4).

У публікації «Так воювали соратники В. Порика» автор вказує, що окупована Франція поступово перетворювалася на величезний інтернаціональний табір рабів... Бути рабами судилося 275800 особам із Київщини, 125 тис. із Донецької обл., більше 10 тис. із Луганської обл. (Роготченко, 1964, с. 2).

Журналіст В. Чудовський, у своїх спогадах про поїздку наприкінці 1984 р. до Франції в складі туристичної групи товариства «Україна», згадує про «пам'ятні місця» В. Порика і його побратимів: «Могилу В. Порика завжди прикрашають живі квіти. Тут, біля величного пам'ятника Герою, стихійно виник мітинг, поети і письменники, що були у складі туристичної групи, прочитали свої твори, присвячені В. Порику та 40-річчю Перемоги на гітлерівським фашизмом. Квіти були покладені також біля меморіалу загиблим бойовим побратимам В. Порика - французьким «макі» в Мон-Валер'єн» (Лемещук, 1971, с. 3). Авторами пам'ятника В. Порику, герою французького Руху Опору були київські скульптори В. Зноба і Г Кальченко (Чудовський, 1985, с. 7).

Під час свого офіційного візиту Генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Горбачов, у своєму виступі по французькому телебаченні в жовтні 1984 р., звертаючись до французького населення зазначив: «З історії не викреслити того, що радянські люди і французи були братами по зброї у боротьбі з фашизмом. Ми б зрадили пам'ять полеглих у цій священній боротьбі, коли б забули, як французькі льотчики полку «Нормандія-Неман» героїчно билися з фашистами в радянському небі, а радянські партизани - у рядах макіза- рів на французькій землі. 20 млн. радянських людей загинули в тій страшній війні - за нашу і вашу свободу. За вашу і нашу свободу віддали своє життя і французи. Більш як 20 тис. радянських воїнів-антифашистів поховано на землі Франції. Я знаю, у вашій країні шанують їх пам'ять» (Галина, 1975, с. 7).

Участь українців в італійському Русі Опору представлено в двох публікаціях за 1970 рр. Зокрема, в статті «Гарібальдійці з України» автор узагальнює внесок наших співвітчизників у звільнення окупованої території Італії від нацифашизму, на прикладі найбільш відомих фактів. Публікація розпочинається з роз'яснення, яким чином на територію Італії потрапили вихідці з Радянського Союзу: «гітлерівці вивозили до Італії військовополонених зі Сходу для будівництва фортифікаційних об'єктів, автошляхів, ремонтних і вантажних робіт... Завдяки італійцям, вони здійснювали втечі та приєднувалися до місцевих партизан, а згодом, з появою великою кількості втікачів, утворювали окремі радянські підрозділи» (Виступ, 1985, с. 2; Клімчук, 2019, с. 49). З більш ніж п'яти тисяч радянських партизан, які брати участь у місцевому Русі Опору, значний відсоток становили подоляни.

В області Фріулі-Венеція-Джулія діяв радянський батальйон «Сталін» під керівництвом росіянина Д. Авдєєва, який налічував 150 бійців. Серед них - 120 були громадянами СРСР, у тому числі багато українців. Подоляни перебували в командному складі підрозділу: комісаром батальйону був В. Бобко з Донеччини (з Вінницької обл. - прим. авт.), а командиром 1-ї роти - хмельничанин А. Мельничук. Впродовж весни-літа 1944 р. вони здійснили ряд диверсій на важливих об'єктах ворога.

В околицях Риму діяв інтернаціональний загін М. Касьяна «Тененте Мікеле» з Київщини. В ньому діяли М. Остапенко і В. Пристайчук з Вінниччини. Загін М. Касьяна, в якому було багато італійців, діяв із жовтня 1943 по червень 1944 р. (4.06.1944 р. силами союзних військ і партизан був визволений від окупантів Рим - прим. авт.). Він визволяв Палестріну, Костело, Капранікі.

Крім вище наведених свідчень про діяльність подолян в італійському Русі Опору, автор наводить прізвища ще багатьох наших співвітчизників, серед яких є і наші краяни: М. Чорноуса з Кіровоградської області; В. Мельника з Житомирської обл.; Г. Василину і Г. Тригуба з Полтавщини; О. Кіпоренко, Ю. Радченко, І. Мороза з Вінниччини, М. Булаха, Х. Маслинка з Черкащини; С. Бітька з Харкова; Я. Долинного із Запорізької обл.; В. Семенюта, А. Зубрицького з Київщини та одесита В. Осадчого (Кудрицький, 1970, с. 4). видання подоляни українець

Окремо на шпальтах громадсько-політичного видання «Вісті з України» розміщено інформацію про присвоєння (посмертно) подолянину Миколі Буянову - бійцю загону «Кьятті» («Chiatti») 5-ї роти партизанської бригади «Сінігалья», за подвиг на полі бою найвищої нагороди Італії - Золотої медалі «За військову доблесть» в 1985 р. та передачу її родині партизана. В ній зазначено. Що на початку липня 1944 р. нацифашисти почали масштабну каральну акцію проти партизан і мирного населення. Під Ареццо були перекинуті великі каральні частини, в тому числі альпійські стрілки. За кілька днів було розстріляно близько 200 чоловік, і мирне населення почало масово йти в гори. 8 липня 1944 р. біля села Кастельнуово де Саббіоні (Castelnuovo dei Sabbioni) поблизу міста Каврилья (Cavriglia) загін «Кьятті» проводив евакуацію цивільного населення, але їх вистежив ворог і вони потрапили в оточення. Кулеметник М. Буянов зголосився самостійно прикривати відхід загону і цивільного населення. Після того, як в нього закінчилися патрони, нацисти розстріляли українця на місці. Окрім причин загибелі, повідомляється і про пам'ятні місця: могила українця знаходиться на місцевому кладовищі м. Сан-Джованні-Вальдарно провінції Ареццо, в м. Кастельнуово є площа М. Буянова, а в м. Каврілья є парк його імені. Автор статті вказує, що біля могили українця завжди лежать живі квіти (Валуєв, 1986, с. 2).

На шпальтах газети «Вісті з України» інформація про участь подолян у Спротиві на території інших європейських країн представлена лише згадками в небагатьох публікаціях про українців з інших куточків України (Белень, 1975, с. 4; Мілодан, 1965, с. 2; Шахова, 1965, с. 3).

Висновки

Загальна кількість матеріалів щодо участі подолян у європейському Русі Опору за вказаний період виходу газети «Вісті з України» становить 10 (28 - стосовно європейського Спротиву нацифашизму загалом) від усіх публікацій видання, що з огляду на суспільно-політичну вагу цієї проблематики, гостроту й актуальність питання та підвищену сьогодні увагу до політики пам'яті про війну таку кількість можна вважати мізерною. Пояснення причин такої ситуації слід вбачати в тому, що газета з 38 років свого існування під назвою «Вісті з України» - 30 виходила в радянський період історії України, де всі публікації на цю тематику перебували під жорстким ідеологічним контролем і боротьбою з «вільнодумством» через боязнь розриву з «пуповиною» партії, а тому дана проблема була заборонена для вивчення професійними істориками, особливо стосовно дослідження участі та внеску конкретних народів СРСР у Другій світовій війні. Ще однією з головних причин такого замовчування було розпорядження Головного штабу Червоної Армії від 16 серпня 1941 р., згідно з яким взятий у полон солдат вважався зрадником, а в основній своїй масі, саме військовополонені, які тікали з трудових таборів, розташованих на території Західної Європи, ставали бійнями місцевих партизанських підрозділів. Таким чином, зазначене періодичне видання є важливим джерелом вивчення та осмислення проблеми участі вихідців з Поділля у європейському Русі Опору.

Список використаних джерел і літератури

1. Белень, А. (1975). Дві медалі партизанки. Вісті з України, 1, 4. Валуєв, Ю. (1986). Боєць загону Кьятті. Вісті з України, 20, 2.

2. Вєдєнєєв, Д. В. & Лисенко, О. Є. (2010). Україна у Другій світовій війні: деякі питання теорії, методології й суспільних рефлексій. Український історичний журнал, 3, 4-29.

3. Виступ М. С. Горбачова по французькому телебаченню. (1985). Вісті з України, 41, 2.

4. Галина Никифорівна Кальченко. (1975). Вісті з України, 12, 7.

5. Каштанов, В. (1962). Французи пам'ятають його ім'я. Вісті з України, 77, 3.

6. Клімчук, Ю. А. (2019). Видання «Вісті з України» як джерело дослідження проблеми участі українців у французькому та італійському Русі Опору в роки Другої світової війни. Військово-історичний меридіан. Електронний науковий фаховий журнал, 4 (26), 41-54.

7. Кудрицький, А. (1970). Гарібальдійці з України. Вісті з України, 20, 4-5. Лемещук, М. (1971). Так воювали соратники В. Порика. Вісті з України, 18, 3. Лисенко, О. Є. & Пастушенко, Т. В. (2017). Сучасний дискурс Другої світової війни крізь призму публікацій «Українського історичного журналу» останнього десятиліття. Український історичний журнал, 6, 140-162.

8. Лисенко, О. Є. (2007). Тематика Другої світової війни на сторінках «Українського історичного журналу»: історіографічна ретроспектива на суспільно-політичному тлі. Український історичний журнал, 6, 119-142.

9. Мілодан, Г. (1965). Людство пам'ятає. Вісті з України, 15, 2-3.

10. Озерна, А. (1974). Героєві присвячується. Вісті з України, 23, 4.

11. Роготченко, А. (1964). Василь Порик - герой Франції. Вісті з України, 21, 1-2. Славний син українського народу. (1964). Вісті з України, 31, 3.

12. Чудовський, В. (1985). На побачення з Францією. Вісті з України, 3, 7.

13. Шахова, Л. (1965). Його знають Арденни. Вісті з України, 18, 2-7.

References

1. Belen, A. (1975). Dvi medali partyzanky. Visti z Ukrainy, 1, 4. [in Ukrainian]

2. Valuiev, Yu. (1986). Boiets zahonu Kiatti. Visti z Ukrainy, 20, 2. [in Ukrainian]

3. Viedienieiev, D. V. & Lysenko, O. Ye. (2010). Ukraina u Druhii svitovii viini: deiaki pytannia teorii, metodolohii y suspilnykh refleksii. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 4-29. [in Ukrainian]

4. Vystup, M. S. (1985). Horbachova po frantsuzkomu telebachenniu. Visti z Ukrainy, 41, 2. [in Ukrainian]

5. Halyna Nykyforivna Kalchenko. (1975). Visti z Ukrainy, 12, 7. [in Ukrainian]

6. Kashtanov, V. (1962). Frantsuzy pam'iataiut yoho im'ia. Visti z Ukrainy, 77, 3. [in Ukrainian]

7. Klimchuk, Yu. A. (2019). Vydannia «Visti z Ukrainy» yak dzherelo doslidz- hennia problemy uchasti ukraintsiv u frantsuzkomu ta italiiskomu Rusi Oporu v roky Druhoi svitovoi viiny. Viiskovo-istorychnyi merydian. Elektronnyi naukovyi fakhovyi zhurnal, 4 (26), 41-54. [in Ukrainian]

8. Kudrytskyi, A. (1970). Haribaldiitsi z Ukrainy. Visti z Ukrainy, 20, 4-5. [in Ukrainian]

9. Lemeshchuk, M. (1971). Tak voiuvaly soratnyky V. Poryka. Visti z Ukrainy, 18, 3. [in Ukrainian]

10. Lysenko, O. Ye. & Pastushenko, T. V. (2017). Suchasnyi dyskurs Druhoi svitovoi viiny kriz pryzmu publikatsii “Ukrainskoho istorychnoho zhurnalu” ostannoho desia-tylittia. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, 140-162. [in Ukrainian]

11. Lysenko, O. Ye. (2007). Tematyka Druhoi svitovoi viiny na storinkakh «Ukrainskoho istorychnoho zhurnalu»: istoriohrafichna retrospektyva na suspilno-politychnomu tli. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, 119-142. [in Ukrainian]

12. Milodan, H. (1965). Liudstvo pam'iataie. Visti z Ukrainy, 15, 2-3. [in Ukrainian]

13. Ozerna, A. (1974). Heroievi prysviachuietsia. Visti z Ukrainy, 23, 4. [in Ukrainian]

14. Rohotchenko, A. (1964). Vasyl Poryk - heroi Frantsii. Visti z Ukrainy, 21, 1-2. [in Ukrainian]

15. Slavnyi syn ukrainskoho narodu. (1964). Visti z Ukrainy, 31, 3. [in Ukrainian]

16. Chudovskyi, V. (1985). Na pobachennia z Frantsiieiu. Visti z Ukrainy, 3, 7. [in Ukrainian]

17. Shakhova, L. (1965). Yoho znaiutArdenny. Visti z Ukrainy, 18, 2-7. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru