"...де Хмельниченок лежить" (до питання останніх років життя та місця поховання Ю. Хмельницького)

Размещено на http://www.allbest.ru/

«...де Хмельниченок лежить» (до питання останніх років життя та місця поховання Ю. Хмельницького)

Сергій ШУМИЛО

кандидат історичних наук, доктор теології,

науковий співробітник,

Інститут історії України НАН України

Валерій ЛАСТОВСЬКИЙ

доктор історичних наук,

професор кафедри міжнародних відносин,

Київський національний університет культури і мистецтв

Анотація

Мета статті - проаналізувати наявні версії щодо останніх років життя, смерті й місця поховання українського гетьмана Юрія Хмельницького та спробувати визначити найбільш реальну з них. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні принципів історизму, системності, науковості, міждисциплінарності. Використано загально-історичні методи історіографічного аналізу, історико-генетичний, порівняльний. Наукова новизна полягає в актуалізації в науковому обігу деяких історичних джерел, які раніше не бралися до уваги. На їх основі здійснено спробу визначити імовірне місце смерті та поховання Ю. Хмельницького.

Висновки. На сьогодні впевнено можна стверджувати, що майже всі версії щодо останніх років життя і смерті гетьмана виявилися хибними й безпідставними. Детальний аналіз ряду джерел, у тому числі маловідомих для істориків, дозволяє стверджувати, що його життя після відставки в 1681 р. закінчилося мирно, у сані ченця та, найімовірніше, він був похований у місті Ґеліболу на Ґалліполійському півострові.

Ключові слова: Юрій Хмельницький, Гедеон, чернецтво, паломництво, Константинопольський патріархат, Єрусалимський патріархат, Калліполь, Ґеліболу, Ґалліполійський півострів.

Abstract

Serhii SHUMYLO

Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Doctor of Theology, Research Fellow,

Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine

Valerii LASTOVSKYI

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor at Department of International Relations, Kyiv National University of Culture and Arts

“...Where Khmelnychenok Lies” (On the Question of the Last Years of Yu.Khmelnytskyi's Life and Burial Place)

Yu.Khmelnytskyi is one of the most controversial figures in Ukrainian history. As a rule, in historical literature it is presented in a more negative light than positive. There are reasons to assert the dominance of many myths related to the son of B.Khmelnytskyi in scientific works. Nevertheless, detailed studies of the hetman's biography have not yet been created. Many aspects of his political activity, as well as the last years of his life, remain unexplained or erroneous. The place of his burial is also a mystery. Today, there are no less than ten versions concerning the death of Yu.Khmelnytskyi, and none of them are true. Documentary sources known today allow us to reconstruct in more detail the last period of the hetman's life and to express and substantiate the idea about his actual burial place. The purpose of the article is to analyze the existing versions regarding the last years of the life, death and burial place of the Ukrainian Hetman Yu.Khmelnytskyi and to try to determine the most real of them. The research methodology is based on the application of the principles of historicism, systematicity, scientificity, and interdisciplinary. The following general historical methods were used: historiographical, historical- genetic and comparative analysis. Scientific novelty consists in the actualization in scientific circulation of some historical sources that were previously not taken into account by historians. Based on them, an attempt was made to determine the likely place of death and burial of Yu.Khmelnytskyi. Conclusions. Today, it is safe to say that almost all the versions regarding the last years of the life and death of the Ukrainian hetman Yu.Khmelnytskyi turned out to be false and unfounded. Detailed analysis of a number of sources, including little known to historians, allows us to assert that his life after his resignation in 1681 ended peacefully, in the sleigh of a monk and, most likely, he was buried in the city of Gelibolu on the Gallipoli peninsula.

Keywords: Yurii Khmelnytskyi, Hedeon, monasticism, pilgrimage, Constantinople Patriarchate, Jerusalem Patriarchate, Callipolis, Gelibolu, Gallipoli peninsula.

Постать гетьмана Юрія Хмельницького в українській історіографії залишається однією з найменш вивчених. Досі відсутнє комплексне й об'єктивне дослідження його життя та діяльності. Немає як такої його цілісної біографії, в якій залишається чимало «білих плям». Значною мірою на це впливає певний ідеологічний штамп в оцінці його діяльності, сформований в історіографії імперського та радянського періодів. Політична потреба формування неґативного уявлення про сина Б.Хмельницького як про «зрадника», «нікчему» спричинила тривалу демонізацію його образу як у російській літературі, так й історіографії, і ця тенденція триває до наших днів. При цьому досі не проводився об'єктивний аналіз усіх наявних джерел про Ю.Хмельницького та його політику під протекторатом Османської імперії, у тому числі із залученням масиву документів з турецьких архівів.

До середини ХІХ ст. постать Ю.Хмельницького лише епізодично виринала у працях істориків (Самовидець, Г.Грабянка, С.Величко, О.Рігельман, автор «Історії русів», Д.Бантиш-Каменський, М.Маркевич та ін.). Чи не вперше його біографія з'явилася 1838 р. завдяки І.Срезневському¹. Щоправда, вона була короткою та витриманою в дусі панівного тоді романтичного напряму. Детально життя Ю.Хмельницького розглянув 1868 р. М.Костомаров Срезневский И. Юрий Хмельниченко: 1658-1680 // Украинские были. - Х., 1838. - С.25-51. Костомаров Н. Гетманство Юрия Хмельницкого // Вестник Европы. - Т.2, кн.4. - Санкт-Петербург, 1868. - 485-536.. У подальшому багато уваги йому приділяли як українські, так і зарубіжні дослідники, зокрема В.Антонович, М.Грушевський, Герасимчук, Ф.Равіта-Ґавронський, М.Кордуба, І.Борщак та ін. Антонович В. Юрась Хмельниченко // Гетьмани України. - К., 1991. - С.55-60; Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Л., 1904. - T.LIX. - С.1-40; T.LX. - С.41-70; Rawita-GawronskiF. Ostatni Chmielniczenko. - Poznan, 1919. - 171 s.; KordubaM. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 f ok. 1681) // Polski Slownik Biograficzny. - T.III/1, zesz.11. - Krakow, 1937. - S.334-336; BorschakE. A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytsky // The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. - Vol.III, 1(7). - 1953. - Р.509-517.

Від кінця ХХ ст. в науковий обіг неодноразово вводилася нова інформація про Ю.Хмельницького (праці Ю.Мицика, Н.Савчук, Є.Луняка, В.Ластовського, Є.Літвіненко, Т.Чухліба, В.Смолія та В.Степанкова, К.Кочеґарова й ін.) Мицик Ю. Юрій Хмельницький // Володарі гетьманської булави. - К., 1995. - С.237-250; Ластовський В. Перебування Юрія Хмельницького в чернецтві: спроба реконструкції // Визвольний шлях. - 2004. - Кн.9. - С.110120; Його ж. Чернецтво Юрія Хмельницького // Генеза. - 2006. - №1(11). - С.64-75; Літвіненко Є. Гетьманат Юрія Хмельницького крізь призму німецької друкованої хроніки «Theatrum Europaeum» (XVII - початок XVIII ст.) // Київська старовина. - 2011. - №1. - С.110-122; Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні за свідченнями французького дипломата де ла Круа // Січеславський альманах. - 2011. - №6. - С.5-16; Його ж. Юрій Хмельницький у свідченнях французьких дипломатів другої половини KVII ст. // Український історичний журнал. - 2012. - №1. - С.143-152; Чухліб Т. Князювання від імені Османської імперії гетьмана Юрія Хмельницького // Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. - 3-тє вид., випр. і доп. - К., 2009. - С.256-269; Макарчук Ю. Іван Виговський та Юрій Хмельницький в оцінці І.Нечуя-Левицького // Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова: Серія 6 «Історичні науки». - Вип.5. - К., 2008. - С.213-215; Смолій В., Степанков В. Українська національна революція ХVII ст. (1648-1676). - К., 2009. - С.206-343; Кочегаров К. Украина и Россия во второй половине KVII в.: политика, дипломатия, культура: Очерки. - Москва, 2019. - С.155.. Проте досі найменше відомостей маємо стосовно останніх років життя та обставин смерті гетьмана. Відсутнє уявлення і про місце його поховання. Хоча від кінця ХУТР ст. були неодноразові спроби заповнити ці лакуни, вже відтоді всі вони суперечили одна одній. Відповідно, на сьогодні є кілька варіантів того, якими були останні роки, місяці, дні Ю.Хмельницького та де, можливо, він закінчив своє життя.

Перша версія: Ю.Хмельницький помер рабом десь у Татарії. З'явилася вона ще за життя Юрія, напередодні Чигиринського походу. Як засвідчив французький дипломат де ла Круа, після звільнення Ю.Хмельницького з ув'язнення в Єдикуле («Замок Семи Башт»), від турецького султана Мегмеда IV до козацтва був відправлений посланець із пропозиціями підтримки нового походу: «Він не знайшов великої прихильності серед козаків дослухатися до тих порад, які він давав. Вони казали, що лист Ю.Хмельницького несправжній, що їхній справжній Генерал цього імені прийняв чернечий постриг, загинув у Татарії, де був рабом»Див.: Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні. - С.15; Його ж. Юрій Хмельницький.

Друга версія: Ю.Хмельницького вбив кошовий Січі І.Сірко. Виникла наприкінці ХУП ст. і вперше була оприлюднена 1689 р. вже згаданим французом де ла Круа. Відповідно до його інформації, у 1679 р., під час відновлюваних робіт, що їх вела турецька влада навколо фортеці у Варні, «Сірко, ватажок запорозьких козаків, який ішов з 15 тис. чол. у похід проти татар, аби забрати їхню худобу, прийшов випадково до цього місця, де застав цих робітників [.] Він їх вирубав упень, залишивши тільки кількох “язиків” для відправки великому князеві московському. Він отаборився у цьому місці, очікуючи наказів цього володаря. Ю.Хмельницький був тут убитий»Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні. - С.16; Його ж. Юрій Хмельницький у свідченння.. У подальшому ця версія зазнавала деяких варіацій, зокрема у працях російського адмірала К.Крюйса на початку XVIII ст. та вже наприкінці того ж століття у О.Рігельмана, котрий ще й підправив версію першого, відзначивши її неточностіРігельман О. Літописна оповідь про Малу Росію. - К., 1994. - С.459..

Третя версія: Ю.Хмельницького отруїли турки. Це думка шевальє де Божо, опублікована 1700 р. Відповідно до його повідомлення, після завоювання України турками, останні поставили тут свого «управителя провінції», «що перебував у залежності від них подібно тій, яку мають господарі Валахії, Молдавії та Трансільванії [.] Його звали Хмельницький (Chmielnicki) (інші називають його Chuminsko, що треба вимовляти як Schmielnieski). Але турки його незабаром отруїли»Луняк Є. Юрій Хмельницький у свідченнях французьких дипломатів. - С.152..

Четверта версія: Ю.Хмельницький був покараний за свої злочини в Кам'янці-Подільському. Вперше оприлюднив її С.Величко у своєму творі: «Станувши прето Хмелниченко в Камянці наычне з жидомь Юруномь предь пашами, былъ роспрашиванъ ы річах, ыт жида Юруна на него прежде пред- ложенихь, в котогорих, кгди не моглъ ыправдатис и вивестись, и всего того жидъ доказал ему в ычи, що и заычне доносиль. Теди всі три паші, виехавши з Камянца к Дунаю, тамь, у концу мосту Дунайского, за всі зліе поступки розстригу Хмелниченка судили и на смерть декретовали. По яком декрету и всказаню янчаре, абіе Хмелниченка з пред пашей похватили і по мбикновенію своему на шію его шнурь скинувши, там же зараз его і удавили»Величко С. Літопис / Упор. Г.Боряк, Т.Таїрова-Яковлєва. - К., 2020. - С.573..

Ця версія смерті Ю.Хмельницького найбільш поширена в історіографії. Її, зокрема, повторили такі історики, як В.Антонович, О.Єфименко, Ю.Ролле, Ф.Равіта- Ґавронський, І.Крип'якевич, Ю.Мицик та ін.

П'ята версія: Ю.Хмельницький помер ченцем. Уперше зафіксована в листуванні польського дипломата та посланця в Османській імперії С.Проського (16361710 рр.). Згідно з нею, Ю.Хмельницький після втечі з ув'язнення в Єдикуле в 1682 р. подався до одного з монастирів Малої Азії, де знову став ченцем. Цю версію було оприлюднено польським істориком і журналістом Л.Повідаєм із посиланням на інформацію німецького теолога й історика, префекта архівів Ватикану А.Тейнера, котру той своєю чергою запозичив із записів С.Проського PowidajL. Kozacy zaporozcy na Ukrainie. - Lwow, 1862. - S.177. История русов. - Москва, 1846. - С.157.. При цьому сам же Л.Повідай, аналізуючи різні версії смерті Ю.Хмельницького, висловлювався, що інформація С.Проського заслуговує на довіру. Аналогічну, хоч і трохи відмінну, думку озвучив на початку ХІХ ст. автор «Історії русів», наголошуючи: «Взят он в Царьград и посажен в Едикул или Семибашенный замок, где содержан четырнадцать лет в заключении и, наконец, сослан в один греческий остров и тамо скончался пономарем в одном греческом монастыре»¹¹. В «Історії русів» ця версія згадується кілька разів у різних місцях як доконаний факт. У наш час її повторив відомий фахівець Ю.Мицик Мицик Ю. Хмельницький Юрій // Енциклопедія історії України. - Т.10. - К., 2013. - С.393..

Шоста версія: Ю.Хмельницького стратили поляки. Таку думку оприлюднив Д.Бантиш-Каменський у 1822 р. Спираючись на запис свого батька М.Бантиша-Каменського, залишений на сторінках подарованого М.Карамзіну «малоросійського літопису», він відзначив: «[...] у польських справах, які зберігаються в колезькому архіві, згадується, що сей зрадник скінчив життя своє від рук поляків, котрі його, буцімто, осліпили, залили відтак оловом, підвісили за ребро й мордували в різні способи до останнього подиху» Бантыш-Каменский Д. История Малой России. - К., 1993. - С.314.. Ця версія так і не прижилася в історичній науці.

Сьома версія: Ю.Хмельницького вбили свої ж козаки в Немирові. Про це надзвичайно живописною мовою, навіть із деякими художніми деталями, написав І.Срезневський 1838 р.: «Козаки вивели зраненого Хмельницького на площу, довго мучили, і потім кинули собакам. Чи встиг він помолитися, хтозна...» Срезневский И. Юрий Хмельниченко: 1658-1680. - С. 50.. В якійсь мірі ця версія перекликається з попередньою. Спільним для обох моментом виступає мученицька смерть Юрія, а різниця лише у виконавцях. Вона також не знайшла підтримки в науковому середовищі.

Восьма версія: Ю.Хмельницький не помер, а перетворився на примару. Це, звісно, народний переказ. Його зафіксував П.Куліш під час своєї подорожі Чигиринщиною. Житель села Суботова розповів йому леґенду, що «Хмельниченко живе ще й досі. Наші старі чумаки розсказували, що бачили его в горах на своі очи, и сам він казав, що “я син Хмельницького”. Его ссе гадина, и він буде мучитись и блукати поміж горами аж до Страшного Суду; а тогді вже Господь его простить, що побусурманивсь и хотів розбить батьківську церкву» Кулиш П. Записки о Южной Руси. - К., 1994. - С.277-278..

Дев'ята версія: Ю.Хмельницький помер на Мальті. Походження її точно не встановлене. Але, можливо, вона має вже сучасні корені, пов'язані з туристичним бізнесом Титаренко Л. Трагедия Юрия Хмельницкого, сына гетмана // Голос України. - 2008. - 5 червня. - С.20; Козаки та мальтійський хрест // Козаки: історія лицарства . В усякому разі, поширюється поза науковою сферою, переважно у середовищах екскурсоводів і журналістів, котрі пишуть на теми міжнародного туризму.

Десята версія: Ю.Хмельницький прийняв іслам і помер власною смертю в Константинополі. Ми бачимо її в М.Аркаса. Сам дослідник у своїй праці спочатку виклав версію, запропоновану С.Величком. А потім уже доповнив: «Инші ж джерела кажуть, що Хмельниченко кончив життя у Константинополі і перед смертю побусурменився» АркасМ. Історія України-Русі. - [Санкт-Петербург], 1908. - С.250..

Кожна з означених вище версій має свої хиби, але, слід зауважити, що деякі з них містять у собі й певну історичну основу. Водночас частина істориків не притримуються жодної з цих версій смерті Ю.Хмельницького. Цього не бачимо у Самовидця, Г.Грабянки, М.Костомарова, С.Соловйова, М.Грушевського, Д.Яворницького та ін. Деякі апелюють до відсутності достовірної інформації (Т.Чухліб, Б.Сушинський та ін.) ЧухлібТ. «Українське князівство» в турецьких планах // Україна крізь віки. - Т.8. - К., 1999. - C.218; СушинськийБ. Юрій Хмельницький - гетьман України // Козацькі вожді України. - Т.1, кн.1-2. - Одеса, 2004. - 591 с..

Перша версія, зрозуміло, не може сприйматися серйозно, оскільки вона виникла ще за часів життя самого Ю.Хмельницького.

Друга фактично неможлива. Вона перекреслюється тим, що І.Сірко, як відомо, помер 1 серпня 1680 р. Мицик Ю. Іван Сірко. - К., 2010. - С.119. Проте документальні джерела показують, що Ю.Хмельницький ще був живим і продовжував свою діяльність пізніше. Крім того, невідомо нічого про похід у цей період І.Сірка на Варну. Така подія й начебто вбивство ним Ю.Хмельницького не відображені ані в козацьких, ані в московських, ані в османських джерелах. Скоріш за все, інформація про напад кошового отамана на цю фортецю та місто - це ніщо інше, як відгомін дуже давньої виправи ще початку XVII ст. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків. - Т.2. - К., 1990. - С.153. Звісно, похідні від цієї версії також хибні. Однак, у зв'язку з нею, слід звернути увагу ще на один її аспект. Як свідчать історичні джерела, відносини між Ю.Хмельницьким та І.Сірком були далеко не ворожими. Ще Д.Яворницький показав, які між ними йшли перемовини та як серйозно московський уряд непокоїла можливість об'єднання обох цих козацьких ватажків і створення антимосковського союзу Там само. - С.411-427..

Третя версія, що належить шевальє де Божо, могла б заслуговувати на певний інтерес, оскільки він разом зі Ю.Хмельницьким деякий час перебував в ув'язненні в Єдикуле. Однак їх можливе знайомство припадає тільки на 1670-ті рр. А у цьому своєму повідомленні француз цілком очевидно користується чутками, які, до того ж, суперечать свідченням С.Проського. Оскільки Ю.Хмельницький був непересічною особою, значення його в міжнародній політиці зберігалося й далі після Бахчисарайського миру (1681 р.). Завдяки збереженню цієї фіґури Висока Порта завжди мала можливість впливати на московську політику. Відсутність у де Божо конкретизації точного місця події й точних дат та використання умовних означень часу (як-от «незабаром») засвідчує, що він не мав достеменних підтверджень описуваного та спирався радше на чутки.

Четверта версія хоч і найбільш поширена, проте має цілий ряд суттєвих вад. Уже сама судова процедура, описана С.Величком, викликає великі сумніви. Перш за все, Ю.Хмельницький отримав свої владні повноваження й титули гетьмана та князя від султана, тому сумнівно, щоб суд над політичним діячем такого рівня могли чинити місцеві урядники в Кам'янці-Подільському. Як мінімум, його мали доправити у Стамбул для подальшого вирішення долі. До того ж в Османській імперії суд був відділений від держави. Більше того, для розгляду справ з немусульманами використовувалися місцеві суди із застосуванням місцевого права Сафонов А. Османская административно-правовая система на Балканах (Х^-Х^ІІІ в.) // Историко-правовые проблемы: Новый ракурс. - Вып.5. - Курск, 2012. - С.121-133; Ковальчук М. Організація провінційного управління Османської імперії Х"7І ст. за даними Канун-наме // Український історичний збірник. - Вип.19. - К., 2017. - С.67-82.. І жоден паша не мав судових повноважень у таких судах. Крім того, паша - це почесне звання, а не адміністративне. Тому гіпотетичний судовий розгляд справи Ю.Хмельницького пашами виглядає нереально. І вже зовсім нелогічна розповідь про покарання Юрія аж на Дунаї, який знаходиться на дуже значній відстані від Кам'янця-Подільського (значно ближче річки Дністер і Прут, а у самому місті - Смотрич). Очевидно, що С.Величко спирався на усні перекази. Більше того, сам наголошує, що «невідомо, скільки років він, Хмельниченко, гетьманував у Немирові» Величко С. Літопис. - С.573., тобто зізнається, що, власне, не знає ані точних дат, ані навіть приблизно років, не має жодних джерел і документальних свідчень. Необхідно також відзначити, що цей період відтворено в рукопису Абдуррагмана Абді Паші «Історія Нішанджи», а сам автор цього твору був учасником Чигиринського походу 1678 р. та управляв Кам'янцем-Подільським у 1681-1683 рр. Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах (друга половина ХУІ - перша чверть ХУШ ст.). - К., 2016. - С.103. І, наскільки нам відомо, там відсутня інформація про суд над Ю.Хмельницьким і деталі його життя після 1679 р.

П'ята версія суттєво відрізняється від усіх інших. Це той випадок, де смерть Ю.Хмельницького, всупереч багатьом гіпотезам і припущенням, виглядає природною та пов'язується безпосередньо з його характером, адже відома його схильність до чернечого життя й перебування деякий час у статусі монаха під іменем Гедеон, навіть архімандрита. Утім історики цю версію практично не аналізували.

Шоста версія має яскравий фантастичний характер. Складається враження, що це просто узагальнене уявлення польської шляхти про покарання бунтівних козаків.

Сьома версія невідомого походження. За своїм сюжетом вона перегукується з попередньою. Сам І.Срезневский зазначав у власній публікації, що описані події йому здаються цілком правдоподібними, а взяв він їх «із записок Шафонського». Однак, як показав М.Горбань у 1926 р., насправді «там нема трагічних подробиць смерти Ю.Хмельницького» Горбань М. «Записки о Малой Россіи» О.Шафонського // Науковий збірник за рік 1926. - Т.ХХІ. - К., 1926. - С.139.. В іншій праці О.Шафонський лише згадував, що Ю.Хмельницький «нарешті пропав» Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малой России. - К., 1851. - С.70.. На сьогодні так і не відомо, звідки ж запозичив цей переказ І.Срезневський.

Восьма версія лише відгомін народних переказів і фольклору. Проте вона дає нам уявлення про те, що історична пам'ять українського населення не зафіксувала жодної реальної інформації про смерть Ю.Хмельницького, а це лише підтверджує припущення, що настала вона за межами України. До певної міри ця леґенда нагадує аналогічні перекази про волоського господаря Влада III Цепеша (бл. 1431-1476 рр.), відомого як Дракул Шумило С. Окультно-художній образ «графа Дракули» як приклад маніпуляції та викривлення історії // Релігія в Україні .

Дев'ята версія має вочевидь не історичний характер, її походження незрозуміле. Можливо, цьому сприяла скульптурна композиція у соборі Св. Іоанна на Мальті, присвячена великому маґістрові Н.Котанеру (1605-1680 рр.), серед фіґур котрої відвідувачі інколи вбачають образ полоненого козака.

Десята версія сама по собі дуже неясна, хоча й має деяку історичну достовірність, пов'язану з інформацією польського дипломата Т.Ґольчевського, про що йтиметься нижче.

Можна зазначити, що існування всіх цих версій у літературі вказує на дві важливі обставини: по-перше, подробиці останніх днів і сама смерть Ю.Хмельницького не були достеменно відомі нікому та, по-друге, ця подія сталася вочевидь поза українськими землями й не була публічною. В іншому випадку, вона не стала б таємницею. Крім того, не можна забувати ту обставину, що Ю.Хмельницький був фіґурою політично значимою, та з огляду на це останні роки його життя і кончину слід розглядати саме в такому контексті.

Оскільки смерть може бути тільки насильницькою або природною, у випадку з Ю.Хмельницьким напрошується простий висновок: перша безумовно мала б політичне значення та відповідний резонанс. І тільки друга, тобто природна смерть, дає підстави для поширення найрізноманітніших чуток, що ми й бачимо в історіографії.

У з'ясуванні долі Ю.Хмельницького остаточно все можуть вирішити тільки достовірні джерела. Але їх, на жаль, в нашому розпорядженні небагато. Проте є ще деяка інформація, котра ніколи не аналізувалася й широко не використовувалася в історіографії, хоч безпосередньо торкається життя Ю.Хмельницького після 1680 р. По-перше, це повідомлення польського дипломата Т.Ґольчевського до свого короля від 4 жовтня 1681 р., написане в Яссах. По-друге, це запис польського дипломата й посланця в Османській імперії С.Проеького 1682 р. про ситуацію у Стамбулі. І, по-третє, повідомлення у записках українського ченця І.Вишенського 1708 р. про його подорож на Афон.

Томаш Ґольчевський, проїжджаючи Ясси, 4 жовтня 1681 р. в листі до короля написав: «Другого дня зустрів Хмельниченка, котрого супроводжували п'ятдесят турків (козаків при ньому лише декілька), і він дуже хворий: розповів, що Кара Мехмету- паші, який був сераскиром у Баб'є, пообіцяв бути бусурманином» («Drugiego dnia potkalem Chmielniczenka, ktorego prowadzilo Turkow pi^cdziesiqt, (Kozakow tylko przy nim kilku) i ten bardzo chory: powiadajq. ze Kara Mechmet Paszy, ktory byl Seraskierem w Babie, przyobiecal byc bisurmaninem») Starozytnosci historyczne polskie czyli Pisma i pami^tniki do dziejow dawnej Polski, listy krolow i znakomitych m^zow, przypowiesci, przyslowia i t.p. z r^kopismow zebr. i przydal zywoty uczonych Polakow Ambrozy Grabowski. - T.2. - Krakow, 1840. - S.528.. Із цього повідомлення випливає, що на жовтень 1681 р. Ю.Хмельницький ще був живий, хоч і «дуже хворий», перебував поза межами України й направлявся у супроводі 50 турків, імовірно, до Стамбулу. Тут же дипломат сповіщав про усну обіцянку Юрія перед пашею «бути бусурманином», проте не про факт остаточного прийняття ісламу, про що не існує жодних достеменних підтверджень. Зрозуміло, що підстав не вірити Т.Ґольчевському наразі не може бути. Тим більше, що він і далі виконував дипломатичні доручення для королівського двору Krolikowska-Jedlinska N. W poszukiwaniu sojusznikow? Rola Chanatu Krymskiego i Persji w polityce Jana III Sobieskiego wobec Imperium Osmanskiego (1674-1696) // Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego: Prace Historyczne. - Т.146, zesz.2. - Krakow, 2019. - S.331-345.. хмельницький османський гетьман ханство

Відзначимо на цьому фоні, що Бахчисарайський мирний договір між Москвою і Кримським ханством підписано у січні - лютому 1681 р., після чого він був ратифікований султаном Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах... - С.358.. І тут значну цікавість викликає та інформація, яку наводив російський історик С.Соловйов щодо ходу перемовин між Стамбулом і Москвою у процесі обговорення майбутнього миру. Виявляється, що особа Ю.Хмельницького та його подальша доля були однією з умов підписання цього договору. В усякому разі, про це непрямо свідчили і грамота московського патріарха Іоакима до муфтія у Стамбул у грудні 1678 р., де викладалася пропозиція «рати, начинающиеся неправдою богомерзкого законопреступника» Ю.Хмельницького припинити, і перемовини у травні 1679 р. між посланцем султана Мегмеда IV капітаном Яном Білевичем та «думними дяками» Соловьёв С. Сочинения. - Кн.7. - Москва, 1991. - С.215.. При цьому начебто сам цей турецький посланець про Юрія заявляв, що «турки раді були б, щоб його не було [...] вся біда від нього» Там же..

На нашу думку, відсторонення турками Ю.Хмельницького від влади та його відкликання до Стамбула пов'язані були не з якимись дрібними подіями в Кам'янці- Подільському, а саме з підписанням Бахчисарайського договору 1681 р., серед пунктів якого, зокрема, йшлося, що «султан і хан не повинні допомагати неприятелям царським» Там же. - С.220..

У московської сторони були свідчення про невдоволення з боку Ю.Хмельницького перебуванням на боці турків і про його намагання вести таємні, в обхід султана, перемовини з І.Самойловичем про замирення 1678, июня 1. Показания челядника переяславского полковника Лысенка Фёдора Яковлева, бывшего в проважатых царского посла Парасукова к турецкому султану // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. - Т.13 (1677-1678). - Санкт-Петербург, 1884. - С.603; Костомаров Н. Руина, Мазепа, мазепинцы // Его же. Исторические монографии и исследования. - Т.15. - Санкт-Петербург, 1882. - С.605-606.. Немає сумнівів, що за цих обставин московські посланці під час переговорів передали представникам султана такі свідчення, щоб остаточно нейтралізувати Ю.Хмельницького руками самих же турків. Ми не володіємо достеменними відомостями про це, але маючи документальні свідчення про наміри Ю.Хмельницького відійти від султана, московська сторона неодмінно мала ними скористатись і пред'явити під час перемовин. Тільки цим можна пояснити несподівані відсторонення та арешт Ю.Хмельницького.

Не виключено, що в рамках переговорів, які тривали з 1678 по 1681 рр., московські делегати могли вимагати передати їм Ю.Хмельницького. Водночас султанові не було резону втрачати такого важливого бранця. Тому, щоб не віддавати його, турки могли самі розпустити чутки про його страту, а насправді продовжувати утримувати у Стамбулі. Поголоски про страту Ю.Хмельницького ходили саме у промосковських колах, а це тільки підтверджує наше припущення, що турки свідомо розпускали плітки, аби зняти це питання з порядку денного перемовин. У будь-якому випадку, мирні домовленості між Москвою та султаном 1681-1682 рр. збігаються з усуненням Ю.Хмельницького від гетьманства, що дає підстави припускати, що це відбулося в рамках якихось домовленостей між московською та османською сторонами.

Не менш важливим фактором у цій ситуації слід уважати не тільки вимоги московських послів, але й створення на підвладних туркам українських землях улітку 1681р. окремої Кам'янецької митрополії Константинопольського патріархату Kolodziejczyk D. The Orthodox Exarchate of Little Rus': A Few Remarks on the Ottoman Confessional Policy in the Late Seventeenth Century // Archivum Ottomanicum. - Vol.33. - Wiesbaden, 2016. - P.254-255; Ченцова В. «Воссоединение» // Вестник «Альянс-Архео». - Вып.30. - Москва; Санкт-Петербург, 2019. - С.87-173.. Очільником нової церковної структури, яка не підлягала юрисдикції Київської митрополії та напряму підпорядковувалася Константинополеві, було призначено грека П.Ахілеаса, котрого наділили титулом «митрополит Галицкий и Каме(н)ца Подольского и всеи Малои России ексарха» вселенського патріарха на українських землях під владою султана Ченцова В. «Воссоединение». - С.100-101..

Очевидно, що створення окремої митрополії в межах «Руського князівства» Ю.Хмельницького відбувалося не за один день і до того мало погоджуватись із ним, а може навіть було його ініціативою. Так само перед тим гетьман Д.Дорошенко під протекторатом Османської імперії в межах своїх володінь домігся поставлення митрополита Йосипа (Нелюбовича-Тукальського), котрий якраз незадовго до того помер 1675 р.

Навряд усі ці події та одночасне відкликання Ю.Хмельницького з Немирова можна вважати випадковістю. Оскільки гетьман сам був ченцем і мав певний вплив у церковному середовищі, цілком можливо, що османська влада могла розраховувати ще й на те, аби в майбутньому використати його вже у впливі на українські землі через церковну політику.

В історіографії іноді можна зустріти думку, що Ю.Хмельницький зрікся свого чернецтва, ставши гетьманом під протекторатом османського султана. Але є факти, які суперечать цьому і вказують на те, що він не зрікався постригу та імені Гедеон. По-перше, повторне прийняття гетьманських повноважень попри чернечий постриг Ю.Хмельницький погодився здійснити не самовільно, а з благословення й за наполяганням константинопольського патріарха Парфенія IV. Про це детально повідомляє французький дипломат де ла Круа Свідчення де ла Круа про перебування Ю.Хмельницького у Стамбулі // Луняк Є. Перебування Юрія Хмельницького у турецькому полоні... - С.10-15.. Так само османські джерела підтверджують роль патріарха у цій справі Туранли Ф. Козацька доба історії України в османсько-турецьких писемних джерелах... - С.351.. По-друге, погодившись стати гетьманом, у своїх універсалах упродовж 1677-1679 рр. він підписувався подвійним ім'ям (світським і чернечим): «Георгий, Гедеонъ, князь» та «Милостию Божиею, Георгий Гедеонъ Веньжикь Хмелницкий, князь сармацкий, Малое Россіи Украины, и вождь Войска Запорозкого» Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687). - К.; Л., 2004. - С.184-189..

Таким чином, обвинувачення Ю.Хмельницького деякими авторами в тому, що він був «розстригою», - це ще один міф, створений із метою демонізації цієї історичної особи, який підлягає спростуванню. У даному випадку, швидше за все, може йтися не про «розстриженство», а про практику суміщення чернечого постригу з посадою очільника держави та князя, що іноді практикувалося як у візантійській, так і католицькій традиції. Серед іншого, як приклад можна навести великого князя литовського Войшелка (1223-1267 рр.), котрий прийняв чернечий постриг і відійшов у монастир, але згодом змушений був залишити його та знову очолити державу, поєднуючи у своєму служінні чернечі обітниці, адміністрування та ратні справи Шумило С. Святогорский след в судьбе волынского православного монаха и великого князя литовского Войшелка (1223-1267) // Труды Киевской духовной академии. - Вып.24. - К., 2016. - С.236-243.. Або приклад леґендарних ченців Пересвіта та Ослябі, які попри чернечий сан простими воїнами брали участь у битві 1380 р. Новгородская IV летопись // Полное собрание русских летописей. - Петроград, 1915. - Т.4, ч.1. - Вып.1. - С.311-320; Ленинград, 1925. - Вып.2. - С.321-325; Софийская I летопись // Там же. - Т.6. - Санкт-Петербург, 1853. - С.90-98. Так само й у західному світі маємо приклад араґонського короля Раміро ІІ (1075-1157 рр.), що спочатку прийняв чернецтво, став єпископом, потім на певний час - знову королем, а згодом знову повернувся до чернечого життя. За часів Ю.Хмельницького під протекторатом султанів яскравий приклад поєднання світської й духовної влади являла Чорногорія, котра хоч і перебувала у васальній залежності від Османської імперії, проте користувалася правами розширеної автономії, а на чолі держави з XVI ст. як світські господарі стояли місцеві ченці-митрополити Вацлик И. Черногорские правящие династии. - Санкт-Петербург, 1889. - С.10; Петрович [Негош] В. История о Черной Горы - Подгорица, 1997. - С.21.. Подібні прецеденти у православній церкві мали місце навіть у ХХ ст. Макарий III // Православная энциклопедия. - TXLII. - Москва, 2016. - С.547-551. Більше того, самі константинопольські патріархи від султана були офіційно наділені повноваженнями етнархів (тур. «міллет-баши») і вважалися вищими релігійними й політичними лідерами грецького народу в межах Османської імперії Халкиадакис Э. Вселенский патриарх Григорий V и греческая революция 1821 г. // Христианское чтение. - 2015. - №2. - С.96.. З огляду на всі ці випадки факт благословення ченця Гедеона (Ю.Хмельницького) патріархом Парфенієм IV на гетьманство та суміщення чернечого сану зі світською політичною посадою не є чимось неймовірним. Так само це не заважало Порті в майбутньому, у разі потреби, використати його як церковного ієрарха, зокрема й на чолі тієї ж Галицько-Кам'янецької митрополії.

Повертаючись до подальшої долі Ю.Хмельницького, варто ще раз звернути увагу на введені не так давно до наукового обігу маловідомі свідчення С.Проського, який у 1682 р. записав: «Хмельниченко вміло викрутився з Єдикуле, живе приватно з того, що в Немирові заощадив, у патріарха єрусалимського, мислить бути знову ченцем і тільки чекає, щоб про нього Порта забула» («Chmielniczeyko chorqbo wykrecil sie z Edikaly zyie prywatnie z tego co w Niemorowie b^dqc nachowal u Patryarchy Jerozalimskiego mesli bydz znowa cherncem y nie czeka tylko zeby Porta o nim zapomniala») Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie. - Archiwum Publiczne Potockich. - Rkps.47. - T.1. - S.102; Кочегаров К. Украина и Россия во второй половине Х^ІІ в. ... - С.155..

Свідчення польських дипломатів С.Проського та Т.Ґольчевського не тільки доповнюють одне одного, але й указують на деякі дуже важливі моменти в подальшій долі Ю.Хмельницького:

- він не був засуджений турецькою владою та повертався до Стамбула після Немирова у супроводі турків і козаків не як в'язень;

- він розглядав можливість переходу в іслам, імовірно з політичних мотивів, однак, зрештою, вирішив повернутися до попереднього свого життя у сані ченця;

- після повернення до Стамбула був тимчасово розміщений у фортеці Єдикуле (імовірно, для політичного нагляду та вирішення подальшої долі);

- у нього явно була якась затяжна хвороба, котра спіткала його ще 1681 р., але тривала й далі;

- мотивуючи своїм хворобливим станом, домігся, щоб йому дозволили проживати за межами фортеці, і це додаткове свідчення, що для турків він не був засудженим злочинцем;

- місцем його проживання у Стамбулі з 1682 р. ймовірно стало подвір'я єрусалимського патріарха;

- чекав «тільки, щоб Порта забула про нього», аби не бути під постійним наглядом і жити ченцем при якомусь монастирі;

- проживав власним коштом, що свідчить про наявність значних статків; якби був засудженим злочинцем чи в'язнем, зрозуміло, турецька влада в нього їх конфіскувала б.

С.Проський повідомляв важливу деталь, що в Константинополі Ю.Хмельницький хотів бути ченцем в єрусалимського патріарха. Виникає питання, чому ж він вирішив перебувати на подвір'ї єрусалимського, а не константинопольського патріарха? Цьому може бути декілька причин. По-перше, у той період єрусалимські патріархі постійно мешкали не в Єрусалимі, а саме в Константинополі, де навіть іноді (на час відсутності) заміщували місцевих патріархів. Константинопольський патріархат переживав тоді не найкращі часи (тільки за період 1672-1682 рр. змінилося 7 патріархів). Якраз у 1682 р. відбувалася чергова така пертурбація: замість Іякова (був уперше із трьох його очільництв патріархії) патріархом став Діонісій IV Муселіміс (утретє з п'яти очільництв). Зрозуміло, що за таких умов Ю.Хмельницький не міг сподіватися на заступництво і стабільність при дворі константинопольського патріарха. Водночас єрусалимський Досифей ІІ, перебуваючи на своїй посаді ще від 1669 р., мав досить близькі зв'язки з султанськими сановниками. До того ж зажив слави захисника православного населення (між іншим, пізніше він буде противником підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату).

Ще одна причина - на цей час у Константинополі не збереглося жодного монастиря, що функціонував. Усі колишні обителі в місті діяли лише як парафіяльні храми Соколов И. Патриархия и храмы в Константинополе от втор. пол. XV в. до настоящего времени: Исторический очерк. - Санкт-Петербург, 1916. - С.41-52.. Осередком чернечого життя тут було Святогробське подвір'я (метох) Єрусалимського патріархату, яке розташовувалося разом із келіями та церквою Св. Георгія в районі Фанар неподалік від Константинопольської патріархії Там же. - С.80.. Тому, прагнучи чернечого усамітнення посеред гамірної столиці Османської імперії, найкраще для цих цілей підходило саме Святогробське подвір'я. До того ж зв'язок із цими подвір'ями надавав шанс покинути Константинополь і вирушити до Єрусалима та Святої землі, де було чимало стародавніх монастирів. Прагненням усамітнення пояснюється і зникнення згодом ченця Гедеона (Ю.Хмельницького) з поля зору як османських, так й іноземних спостерігачів. Імовірно, вирушити в далеку путь до Святої землі йому так і не дозволили. Проте могли надати згоду проживати під наглядом при якомусь із монастирів чи метохів неподалік від Константинополя.

Якраз у 1684 р. на патріаршестві в Константинополі був знову поновлений давній заступник Ю.Хмельницького патріарх Парфеній IV. За його протекції цілком могла бути підтримана ідея щодо дозволу Юрію на проживання в одному з грецьких монастирів. Це тим паче вірогідно, що як чернець він належав до кліру Константинопольського патріархату і тому підлягав його юрисдикції. Якщо ж Парфеній IV міг сприяти звільненню Ю.Хмельницького раніше, то цілком можливо, що так само він міг сприяти й тому, щоб османська влада дозволила йому проживати в якійсь із грецьких обителей неподалік від Константинополя.

Поки що це лише припущення, яке потребує доведення через віднайдення відповідних документів з османського архіву Стамбула, Патріаршого архіву у Фанарі та ін.

Серед згадуваних джерел заслуговує на увагу ще один цікавий документ, який в історіографії залишився без належної оцінки, а проте, можливо, проливає світло на місце смерті й поховання Ю.Хмельницького. Ідеться про паломницькі записки ієромонаха чернігівського Борисоглібського монастиря Іполита Вишенського, який із благословення місцевого архієпископа І.Максимовича в 1708-1709 рр. здійснював через терени Османської імперії паломництво до Єрусалима та на Афон. Свої щоденникові нотатки автор укладав по свіжому сліду безпосередньо під час мандрів Пелгримация, или Путешественник честного иеромонаха Ипполита Вишенского // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских. - Кн.4. - Москва, 1876. - 142 с.. Оскільки це джерело стосується опису Святої землі, афонських та інших монастирів і місць, які авторові доводилося минати, то історики, котрі досліджували козацьку минувшину, не зверталися до цих «малоцікавих» для них свідчень. Уперше опубліковані архімандритом Леонідом (Кавеліним) у 1876 р., вони так і залишилися поза увагою всіх біографів Ю.Хмельницького. А проте тут міститься хоч коротка, утім дуже важлива інформація про ймовірне місце поховання колишнього гетьмана.

Зокрема у своїх нотатках за 1708-1709 рр. чернігівський ієромонах повідомляв, що того року він відвідав місто Калліполь, «де Хмельниченок лежить» Там же - С.139.. Це чи не найперша конкретна вказівка про місце поховання Ю.Хмельницького. Всі інші згадки й версії, починаючи з С.Величка, більш пізнього походження. Фактично свідчення І.Вишенського зафіксовані невдовзі по смерті Ю.Хмельницького, через що можуть заслуговувати на довіру. Він писав про місце поховання Богданового сина як про загальновідоме, чому й не акцентував на ньому особливої уваги. Імовірно, у ті часи українські прочани добре знали про цей факт, а саме місто асоціювалося в них ні з чим іншим, як саме з могилою колишнього козацького гетьмана. Те, що навіть за більш ніж 100 років автор «Історії русів» переказував цю версію як доконаний факт (хоч і не знав уже назви самого міста), наголошуючи, що Ю.Хмельницький помер у турецькому полоні при монастирі на одному з грецьких острів, підтверджує цю думку.

Описане 1709 р. І.Вишенським місто Калліполь (тур. Ґеліболу), «де Хмель- ниченок лежить», розташоване на Ґалліполійському півострові між Егейським і Мармуровим морями, в європейській частині сучасної Туреччини. Від нього недалеко як до Афону, так і до Стамбула, також через нього пролягав шлях до Святої землі. До початку ХХ ст. за складом населення було переважно грецьким, тут функціонувала грецька православна митрополича кафедра, яку очолював митрополит, діяли три православних монастирі та два монастирських метохи (подвір'я), зокрема й афонські, а також кафедральний і парафіяльні храми, грецькі школи тощо.

І тут можна пригадати повідомлення Л.Повідая про поселення Ю.Хмельницького в якомусь монастирі в Малій Азії. Справа в тому, що від Ґалліполійського півострова до Малої Азії через протоку Дарданелли в найближчому місці всього лише 1,3 км.

Саме місто було одним із важливих торговельно-портових центрів Османської імперії, де часто зупинялись як купці, так і паломники, котрі мандрували зі Святої землі та Афону до Константинополя й навпаки. Серед таких прочан нерідко були й українці - ченці та навіть козаки.

У цьому місті ще з візантійських часів існувала велика фортеця з оборонними кам'яними мурами та баштами Turker A. The Gallipoli (Kallipolis) Castle in the Byzantine Period // ДеХтіот тп; Хріотіатікп; Ар^аіоХоуїкп; Етаїре^а;. - Т.28. - АОпта, 2007. - S.55-59, 61, 65.. В османський період, зважаючи на стратегічне розташування міста на березі протоки Дарданелли на водному шляху до столиці імперії, вона була значно укріплена. При фортеці містилася в'язниця для полонених, де утримували, зокрема, українських козаків. Також за часів Османів півострів часто був місцем заслання опальних політичних діячів.

Маловідомий факт: коли в 1775 р. російські війська за наказом Катерини ІІ зруйнували Січ, частина запорожців, перейшовши під протекторат султана, забажала переселитися саме на Ґалліполійський півострів, розташований у відносній близькості до Афону. Як доповідав російський посланець у Константинополі О.Стахієв, станом на 1779 р. у місті Ґеліболу осіли понад 200 козаків, котрі заснували тут своє поселення. При цьому дипломат уточнював, що мешканці направили до Порти подання, в якому наголошували, що для них обтяжливо утримувати таку їх кількість Письмо А. Стахиева графу Панину, 23 сентября 1779 // Дубровин Н.Ф. Присоединение Крыма к России: Документы. - Т.3. - Санкт-Петербург, 1887. - С.365.. Те, що запорожці обрали Ґеліболу, засвідчує, що вони здавна добре знали як саме це місто, так і навколишній край, напевно, неодноразово там бували. Не виключено, що вони його могли знати і як місце поховання колишнього гетьмана Ю.Хмельницького. Адже Ґалліполі відоме було тим, що турки тут (у фортеці чи у засланні на півострові) утримували українських полонених.

Про перебування тут бранців-козаків зберігалися численні свідчення та перекази до початку ХХ ст. Російські військові емігранти, які в 1920-1923 рр. розмістилися табором у Ґеліболу, свідчили, що коли на відведеній для їхніх померлих ділянці на Малому грецькому кладовищі копали нові могили, то постійно наштовхувалися на старі козацькі захоронення, через що їм навіть довелося припинити тут ховати новопомерлих Див.: Душкин В. Забытые. - Париж, 1983. - С.109:

«Кладбище находилось у подножия пологого холма, вдали от города, около долины, шедшей к виноградникам на склоне. На этом месте в годы беспрестанных войн запорожцев с султаном закапывали умерших и замученных казаков. Достоверность этого подтверждалась каждый день. При рытье могил на свет Божий появлялись кости и черепа прежде зарытых во множестве. Пленных запорожцев свозили в Галлиполи. Сидели они в казематах “кубической” тюрьмы, той самой, что я увидел с парохода, подходя к Галлиполи... Вот в память запорожских казаков и был сооружён памятник. А попутно - и в память нашего пребывания».. На встановленому білогвардійцями в місті монументі тоді ж було зазначено, що він присвячений «пам'яті своїх предків-запорожців, які померли в турецькому полоні» Русские в Галлиполи: 1920-1921: Сб. ст., посвящённый пребыванию 1-го армейского корпуса русской армии в Галлиполи. - Берлин, 1923. - С.278-279; Часовой (La Sentinelle): Печатный орган русской эмиграции (Париж; Брюссель). - 1949. - №289. - С.21.*. Російські вояки в Ґеліболу також свідчили, що відбуваючи за порушення військової дисципліни ув'язнення в казематах місцевої «кубічної» тюрми на території фортеці, бачили там на стінах написи, залишені в давні часи невільника- ми-козаками. Мовляв, донині збереглася там «яма» для бранців, в якій тримали полонених запорожців Архив Общества галлиполийцев и РОВС, Париж. КА-54, Гауптвахта N1. Ф-54, КР-12. Таб.11 // Виртуальный музей-архив «Русские в Галлиполи» . Місцеві мешканці переповідали, що в місті нерідко знаходили старовинні надгробні плити зі слов'янськими написами Русские в Галлиполи... - С.35, 37..

Отже, як бачимо, Ґеліболу у часи Османської імперії здавна було місцем заслання захоплених у полон українських козаків, а згодом, після ліквідації російською владою Січі, тут було засновано ще й ціле козацьке поселення.

Повертаючись до долі Ю.Хмельницького, варто зазначити, що після відправлення його до Константинополя, цілком імовірно, він звідти міг переселитися в Ґеліболу й жити тут як чернець при одному з місцевих грецьких монастирів або метохів без права залишати півострів. Така ситуація цілком улаштовувала б як турецьку владу, так і самого Ю.Хмельницького. Виїхати йому, скажімо, на Афон чи у Святу землю, де дуже легко розчинитися серед прочан та уникнути «опіки», турки навряд чи дозволили б. Тоді як у Ґеліболу, розташованому не так далеко від столиці Османської імперії, значно легше було тримати його під умовним наглядом і водночас виконати побажання самого колишнього гетьмана залишок життя провести у чернечому усамітненні.

Через нищівне руйнування міста в 1915-1916 рр. під час Першої світової війни в ньому фактично не збереглися споруди старовинних храмів і монастирів Takaoglu T, Ataba M. On the Fate of Ottoman Cultural Properties during the Gallipoli Campaign // (^anakkale Ara^tirmalari Turk Yilligi. - Year 2017, vol.15, issue 23. - P.249-256; Оракіка... - T.25. - S.91-97; T.44. - S.44, 48-49; Kopvyvffiov Г. Дростій... - Y.92-93., що значно ускладнює пошуки й ідентифікацію ймовірного місця поховання Ю.Хмельницького. Після депортації 1922 р. всього грецького населення міста та півострова за межі Туреччини (так звана «грецька малоазійська катастрофа»), осередки історичного духовно-культурного життя греків у місті було остаточно знищено, а вивчення їх історії тривалий час не проводилося.

Щоб визначити приблизне місце поховання Ю.Хмельницького, необхідно більш ретельно дослідити наявні там у XVII-XVIII ст. православні храми та монастирі. Так, про існування в Ґеліболу монастирського метоху (подвір'я) афонської обителі Іверон відомо принаймні з XVIII ст., хоча точна дата його заснування незнана. На початок ХХ ст. при ньому залишався лише один чернець з Іверського монастиря. Будівлі цього афонського метоху були суттєво зруйновані за часів Першої світової й остаточно занепали після подій 1922 р. Ще три грецьких монастирі в Ґеліболу - на честь Свт. Харлампія, на честь Дива Богородиці в Мадіто та на честь Св. Іоанна Богослова, найімовірніше, засновані вже в XIX ст., проте під час артобстрілів міста також зазнали руйнації Kopvyvidov Г. Дростіа... - S.92-93..