Ранньомодерна Україна - складова європейської цивілізації. Підсумкові уроки з історії України у 8 класі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ранньомодерна Україна - складова європейської цивілізації. Підсумкові уроки з історії України у 8 класі

Олексій Струкевич м. Вінниця

Нині чинна оновлена програма з історії, укладена «відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України № 52 від 13 січня 2017 р. і № 201 від 10 лютого 2017 р., на виконання Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 р.» вимагає завершити вивчення курсу історії України учнями 8 класу узагальненням «Історія України в контексті епохи раннього нового часу». Провідною ідеєю узагальнення є підкреслення нерозривного зв 'язку України з європейською цивілізацією.

Ключові слова: Україна XVI-XVIII ст., європейська цивілізація, історичне джерело, національно-визвольна війна, європейці, українці.

Сегодня действующая оновленная программа по истории, составлена «соответственно приказам Министерства образования и науки Украины № 52 от 13 января 2017 г. и № 201 от 10 февраля 2017 г., на выполнение Концепции реализации государственной политики в сфере реформирования общего среднего образования «Новая украинская школа» на период до 2029 г.» требует завершить изучение курса истории Украины учениками 8 класса обобщением «История Украины в контексте эпохи раннего нового времени». Основной идеей обобщения является подчеркивание неразрывной связи Украины с европейской цивилизацией.

Ключевые слова: Украина XVI-XVIII вв, европейская цивилизация, исторический источник, Национально-освободительная война, европейцы, украинцы.

Урок 1. Взаємопов'язаність історії України та Європи

Щоб активізувати пізнавальну активність учнів, актуалізувати їх знання і певний життєвий досвід ми пропонуємо учителеві розпочати урок з коментування учнями слів історика Йогана Енгеля.

Видатний австрійський історик, автор першої наукової історії України Йоган Християн Енгель у 1796 р. написав «Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нециві- лізованою Азією». Але ж Україна - це не просто лінія чи мур - це простора земля з мудрим і працьовитим народом. То куди нас включати, до «культурної Європи чи нецивілізованої Азії».

1. «Україна - складова Європейської цивілізації»

Козацькі літописці завжди наголошували, що наша Україна - європейська сторона. Вони були цілком праві. Підгрунтя зв'язків з Європою було закладене ще у стародавні часи впливами давніх греків і римлян, про що Ви довідалися з історії у попередні роки. У середньовіччі Русь-Україна стала однією з великих держав європейської цивілізації.

Спільне історичне минуле, схожість господарювання сформували у європейців, включаючи й українців спільні риси характеру. Нашу спільність пропонуємо виводити з самоочевидного факту: і українці, і європейці були хліборобами (відмовтеся від неоковирного слова «землероб», що є невдалою спробою перекладу російського «зємлєдєлєц»).

Саме спосіб господарювання - отримання життєво необхідних ресурсів від природи відігравав визначальну роль у формуванні рис характеру того чи іншого народу. Первісними формами при- власнювального способу господарювання були збирання, полювання, рибальство. (Щиро сподіваємося, що студенти-практиканти і молоді учителі під час уроків уникнуть повторення наведених у попередніх реченнях академічних формулювань і невимушено скажуть приблизно так.: «Ви пам'ятаєте з попередніх класів, що первісні люди займалися збиранням істивних плодів, коренів, мушель на морському узбережжі...») Загалом можна сказати, що первісні люди жили дарами природи. І за умов природного достатку ім доводилося працювати 8 год.. на тиждень, як підрахували французькі вчені-історики. (Ж. Башлер) зростання чисельності людей та одночасне виснаження, природних ресурсів, пам'ятаємо, призвело до мезолітичної кризи та неолітичної революції.

Після раннього періоду збирання, мисливства та рибальства, коли люди жили дарами природи, нашим давнім предкам довелося шукати нові джерела харчування. Степовики відкрили можливості скотарства: хай худоба живиться дарами природи, а ми її пастимемо, захищатимемо від хижого звіра, лікуватимемо від хвороб, перероблятимемо продукти тваринництва тощо. Працювати доводилося принципово більше, однак праця винагороджувалася достатком харчів.

Хлібороби перебували у ще складнішому становищі. Вони не могли сподіватися на дари природи. Усе необхідне для прожиття мусили створювати власною працею. Навіть корм для худоби мали принести з обробленого поля чи доглянутих луків і кинути у ясла. Адже хлібороби уже не мали широких просторів для вільного випасу худоби та утримували її у стійлах.

Таким чином, життя спонукало хліборобів постійно працювати. Працьовитість стала найбільш характерною їх рисою. Але ж праця - це неприродний прояв життєдіяльності живих істот. Усі вони нічого не створюють власними зусиллями. Це робить лише людина.

У праці хлібороби виховали у собі такі риси як тверда воля, наполегливість і цілеспрямованість. Щоб спонукати себе до праці, хлібороб навчився проявляти волю, насамперед, щоб примусити себе займатися виснажливою, монотонною, нецікавою справою. Водночас селянин характеризується і такою рисою як цілеспрямованість. Адже тільки чітко визначена мета могла спонукати хлібороба, до виявлення вольового імпульсу та готовності витрачати свої життєві сили.

Щоб якось пом'якшити вплив на дитячу психіку інформації про невблаганну диктатуру необхідності, ми пропонуємо тут помістити ілюстрацію, яка б показала, що життя хлібороба не було таким безрадісним, яким воно може видатися нашим сучасникам - людям інформаційної доби.

Отже, поміщаємо тут картину Іллі Рєпіна «Вечорниці» (Качанівка, 1881).

Хоча селяни - це мирні господарі. Вони навчилися й войовничості та жертовності (героїзму). Адже селянин для господарювання потребує широкої ниви, поля, степу. У разі появи на виднокраї войовничого кочівника у селянина немає ніякого шансу вижити, уникнувши сутички зі степовиком, утекти чи сховатися, наприклад, у лісових хащах чи непрохідних для кіннотника горах. Панічно втікаючи, хлібороб прирікав себе на смерть від шаблі степовика. Щоб вижити, він міг лише повернутися обличчям до нападника і своє знаряддя праці перетворити у зброю. Шанси вижити були невисокі, однак він, принаймні, міг на якийсь час затримати ворога, щоб його родина встигла добігти до захищеного городищем села. Селянин був готовий був віддати своє життя й заради сільської громади, бо знав, що у разі його смерті громада подбає про його дружину й дітей, не кине їх напризволяще. Так, захищаючи власні працю, родини й дітей, селяни перетворювалися на мужніх воїнів, героїчних і жертовних лицарів.

Тому відкиньте всілякі стереотипи про «мирних гречкосіїв», які нездатні себе захистити і живуть на цьому світі лише завдяки нібито захисту «братнього історично войовничішого народу»». До речі, забудьте і московське штучне слівце «община»» та послуговуйтеся прадавньоіндоєвропейським «громада»», що походить від «грама»» і у перекладі з санскриту означає спільноту.

Хлібороби мають чітко сформоване уявлення про власність, а тому вони законослухняні, дисципліновані, прагнуть до порядку. Власність для хлібороба - річ очевидна. «Моє» - це те, що створене моїми руками й руками моєї родини, на моєму полі. «Твоє» - те, що створене твоєю працею на твоїй землі. А межа між нами - втілення закону, за яким ніхто, нетрудний, не може скористатися результатами чужої праці. Лише у такому разі, утверджуються порядок і спокій.

Працьовитість винагороджує селян певним достатком, перетворює їх у самодостатніх господарів. Водночас усвідомлення того, що поруч живуть такі ж господарі, спонукає кожного з них шукати узгодження своїх інтересів через обговорення, громадську раду. Що робить хлібороба демократом у поглядах на суспільне життя, починаючи з селянина давньої Греції і завершуючи українським селянином.

Європейцями були й українські містяни. Українські ремісники з часів княжої Русі об'єднувалися у цехи і користувалися усіма правами, які мали європейські ремісники.

Кращому засвоєнню матеріалу посприяє прийом опори на історичне джерело, що допоможе учителю занурити уяву учнів у історичне минуле, скориставшись образами сприйняття, роздумами сучасників подій.

Історичне джерело. Посол імператора Священної Римської імперії німецької нації до Війська Запорозького низового Е. Лясота записав у подорожньому щоденнику 1594 р.: «Київ, Кам'янець, Прилуки своїми будинками, чистотою, впорядкованістю, багатством, укріпленнями можуть успішно конкурувати з найліпшими європейськими містами».

Коли у Європі з'явилося магдебурзьке право, воно поширилося й на Україну, охопивши біля 400 міст та містечок. І лише після полтавської поразки російська влада поступово знищила магдебурзьке самоврядування українських міст.

Українські книжники та соціальні верхи завжди належали до європейської книжної культури. Так, легендарний Морозенко (полковник Мрозовицький з оточення Б. Хмельницького) вищу освіту здобув у Краківському та Падуанському університетах. Юрій Немирич (оточення Б. Хмельницького, І. Виговського) здобував освіту в університетах Лейдена, Амстердама, Оксфорда, Кембриджа, магістерську дисертацію з права захистив у Сорбонні (Париж). Серед освічених людей України була поширена латина - мова науки та міжнародного спілкування у Європі.

Історичне джерело. Той же Е. Лясота писав про запорозьких очільників: «Запорозькі старшини - люди високоосвічені, поводилися як добре виховані європейські аристократи, знали всі тонкощі європейського дипломатичного етикету, взагалі, дуже культурні європейські лицарі ...»

Православна церква України внаслідок реформ Петра Могили наблизилася до західноєвропейського християнства. Це чітко засвідчили московські священики ХУІІ ст., які в часи заселення Слобожанщини, перехрещували усіх українців через їхню «зараженість латинством», тобто західноєвропейськими уявленнями.

Українська політична система вибудовувалася на зразок європейської демократичної, а не азійської деспотичної. Політичні зв'язки київських князів теж були спрямовані у Європу, що засвідчують династичні шлюби.

Княжа дружина була різновидом європейського лицарства. Поправу, лицарями вважали себе і козаки. Адже вони виконували в Україні ту ж суспільну роль, що лицарі, а потім шляхтичі у Європі.

Ми європейці у ставленні до жінки. Пригадайте хоча б слова митрополита П. Могили про любов, кохання, подружню згоду, на яких має триматися українська родина.

Історичне джерело. П. Могила у Требнику1646 р.: писав: «Чоловік і жінка, які одружені, повинні підтримувати любов і згоду. Подружнє життя без згоди - це з'єднання лише тілесне. а не духовне, з'єднання хребтів, а не голів, робить тільки шкоду. Та й узагалі об'єднання чоловіка й жінки без кохання створює в домі прикрості й розпалює пожежу неспокою, а втіхи не дає».

Пропонуємо у якості ілюстрації картину Іллі Рєпіна «Українка» (1875).

Українці ХУІ-ХУІІІ ст. - європейці у одязі, навіть у традиції голитися.

Відомо, що до початку ХУІІІ ст. українців та європейців мос- ковити вважали чортами, (а не братами). За їхніми уявленнями «справжній мужик»> мав бути обов'язково бородатим Поголеним на картинах страшного суду й пекла московити зображали лише чорта. Асоціювання українців з чортами засвідчує і лист полтавських старшин та козаків до гетьмана І. Брюховецького 9 липня 1666р. зі скаргою на воєводу Я. Хитро во, який вульгарно облаяв полковника і старшин: «він ваш полковник, мать його...; я-су тут від государя посланий вище всіх, а ви б. всі підчорти».

Українське суспільство було пов'язане з Європою безліччю зв'язків. З моменту свого виникнення Русь була складовою спільного європейського економічного простору. На наших теренах поширилися європейська срібна монета - динарій. Міцні господарські зв'язки з Європою продовжувалися і в ХУІ-ХУІІІ ст. Активно розвивалася торгівля. У Європу експортувалася продукція рослинництва, тваринництва і лісівництва, з Європи ж надходила промислова продукція. Як стверджують науковці, Україна тоді мала позитивний торговий баланс з Європою, тобто більше вивозила ніж ввозила.

У якості ілюстрації пропонуємо портрет Мотрі Кочубей (автор невідомий, ХІХ ст.), який у родині Кочубеїв був визнаний як портрет Мотрі Кочубей/ Чуйкевич. Він допоможе учителю подолати стереотип про образ українки виключно у етнографічному сенсі. Перед нами дівчина із української соціальної верхівки, яка в усіх дрібницях виглядає як європейка.

Коли Європу між 1500-1600 рр. охопила революція цін та призвела до небаченого їх зростання на харчові товари, землі України, разом з іншими територіями Речі Посполитої охопила «продовольча лихоманка». Прагнучи швидко збагатитися, феодали створювали фільварки й закріпачували селян і водночас посилювали національний і релігійний гніт. Це призвело до низки козацьких і козацько-селянських повстань.

Здавалося б, це була внутрішня боротьба. Однак вона мала вплив і на європейські відносини. Повстання не дозволяли Польщі брати активну воєнну участь у спілці реакційних католицьких країн у 30-річній війні. Так повстання в Україні працювали на користь європейських прогресивних сил.

Буремні події Національно-визвольної війни були проявом не лише українських, але і загальноєвропейських глибинних перетворень, які супроводжувалися повстаннями й революціями. Визвольна війна стоїть в одному історичному ряду з буржуазною революцією в Англії (1640-1660 рр.), Сегадорським повстанням проти іспанського абсолютизму в Каталонії (1640-1652 рр.), розгортанням, починаючи з 1647 р., антиіспанської боротьби в Південній Італії та Сицилії, посиленням фронди у Франції, зростанням соціальної напруженості в Данії, Голландії, Португалії, вибухами масових селянських повстань у Швеції, Австрії, Швейцарії.

У якості ілюстрації пропонуємо зображення. «Сегадорське повстання».

У ХУІІ ст. європейські народи стали на шлях творення своїх національних держав. І саме національну державу створили українці у ході Національно-визвольної війни, що зумовила революційні зміни в українському суспільстві.

У Європі все міцніше утверджувалися буржуазні відносини, і ті ж буржуазні принципи утверджувалися у звільненій від польських феодалів Україні: особиста свобода; рівність у праві власності на землю і сільськогосподарські угіддя; свобода господарювання й заняття будь-якими видами промислової діяльності чи торгівлі.

Українське суспільство було пов'язане з Європою також культурними зв'язками. Освітні заклади України викладали ті самі предмети, що і європейські. Навчання у Острозькій академії, Києво-Могилянському колегіумі/академії давали можливість навчатися в університетах Європи.

Українські студенти, навчаючись у Європі проймалися європейськими ідеями Реформації. Ці ж ідеї несли в Україну європейські ремісники, лікарі, учителі, економи тощо - усі хто поселялися в українських містах чи кого наймали заможні шляхтичі та магнати.

Реформація принесла в Україну такі ідеї як створення національної церкви, ведення церковної служби рідною мовою, переклад на неї священних книг, посилення ролі громади у церковному житті, контроль мирян за духівництвом у господарських справах, збереження української традиції, за якою громада обирала собі священика, а не підкорялася вибору церковного керівництва. Ідеї Реформації надихали й українських полемістів у боротьбі з контр- реформаційним наступом польських католиків на православ'я.

До кінця існування Лівобережної Гетьманщини в українському суспільстві зберігалося прагнення зміцнити зв'язки з Європою. Так, у «Проханні малоросійського шляхетства і старшин, разом з гетьманом...» підготованого останнім старшинським з'їздом у Глухові наприкінці 1763 р. йшлося про відновлення митного кордону з Росією і скасування митниць на західних і південних кордонах Гетьманщини; заснування двох університетів за європейським зразком, включаючи й вільні друкарні, бібліотеки у їх складі.

2. Особливості суспільного життя України XVI-XVIII ст.

Суспільний лад українців завжди відзначався демократизмом. Вільні українці заперечували феодальну залежність і станову нерівноправність. Усі користувалися вільним доступом до козацького стану незалежно від станового чи національного походження або колишньої релігійної віри. Усі мали право обирати органи самоуправління чи бути обраними до них.

У козацькій Україні утвердилася республіканська форма правління. Центральне місце в ухваленні доленосних загальносуспільних рішень займала Генеральна Військова Рада. Рішення ради були обов'язковими до виконання гетьманами, старшинами, рядовими козаками. Усі старшинські посади були виборними.

Пропонуємо використати у якості ілюстрації частину діорами «Військова рада на Січі» (національний музей історії козацтва на Хортиці). Художник М. Овечкін.

Вищу військову та виконавчу владу Військо Запорозьке на раді передавало обраному гетьманові. В умовах боротьби за незалежність Б. Хмельницький отримав практично необмежену владу. Однак це була влада не східного азійського деспота, а європейського монарха, який не лише поширював свою владу на підданих, але й брав на себе зобов'язання гарантувати їм станові права та вольності. Так, у червні 1657 р. Б. Хмельницький прийняв у підданство шляхту Пінського повіту (землі сучасної Білорусі). Пінська шляхта присягнула гетьманові на вірність, а Богдан, як і належало європейському монархові, теж присягнув шляхті «Так само всі умови, до союзу належні, статечно додержати». Таким чином, сторони уклали взаємну, європейську, присягу.

Третю гілку влади уособлював Генеральний Військовий Суд. Тривалий час він знаходився під зверхністю Генеральної Військової Канцелярії та гетьмана. Проте у 1760 р. К. Розумовський вивів Суд з підпорядкування виконавчій владі і перетворив у колективний судовий орган. На допомогу двом генеральним суддям у полках періодично обирали 10 виборних засідателів.

Проте і до того вільний український суд дотримувався принципу колективного судівництва. По перше, генеральних суддів в Українській козацькій державі було два. Брати участь у роботі Генерального Суду міг і гетьман. У засіданнях полкового і сотенного судів у якості «при сидячих товаришів» брали участь представники того стану, до якого належав підсудний.

Лише у другій половині ХІХ ст. у Російській імперії з'явиться інститут «присяжних засідателів».

Однією з яскравих ознак суспільного ладу було регулювання взаємин за допомогою права і суду. Під час переходу 10 правобережних полків під владу І. Самойловича у березні 1674 р. полковники вимагали від гетьмана, аби він «з товариством військовим і посполитим народом щоб не з волі своєї, але за судом і правом посполитим чинив». Щоб усунути з політичного життя України такі ганебні явища як доноси та наклепи, гетьман І. Мазепа запропонував у квітні 1692 р. розслідувати 'їх у Генеральному Військовому Суді.

Історичне джерело. У листі до царського уряду І. Мазепа просив, «щоб на гетьмана ніякі наклепи ні від кого у вас, великих государів, не приймалися й без правового доказу та розшуку (слідства. - Авт.), щоб гетьман не був у вірності своїй соромлений». Гетьман пропонував запровадити такий порядок, при якому наклепи розглядалися б в українському суді за участі московських урядовців, «щоб тут на всілякі наклепи були докази свідче- ні й тут слідство було чинене». Наслідком судового розгляду мало б бути справедливе покарання або гетьмана, або позивача.

Український суд опирався і загальноєвропейський принцип змагальності. Як писав Ю. Рубець до двоюрідного брата Я. Рубця у 1696 р. з приводу успадкування дідових сіножатей: «Кожний нехай знає своє і правом щититься». Свої судні ради збирали і сільські громади.

Ілюстрація: Т. Шевченко «Судня рада» (1844).

Надзвичайно вагому роль у суспільному житті українців відігравали громадські норми. Вони регулювали життя сільських і міських громад у повсякденному житті. Зокрема, зобов'язували молодих людей виявляти повагу до старших. Старші члени громади сиділи, а молоді могли і постояти. Не було прийнято перебивати старших. Традиційна етика не припускала громадських образ та бійок на сходках, на майданах, на вулиці, в полі чи на подвір'ї. Громада вважала за необхідне примирити тих, хто сварився.

Неодмінною ознакою життя була громадська взаємодопомога. Коли у господаря траплялася біда (наприклад, пожежа) чи потрібно було виконати трудомістку роботу на користь громади, вважалося гріхом не допомогти. Всі сходилися на толоку зводити церкву, готувати і ткати посаг для нареченої-сироти чи зводити будинок для наречених-сиріт тощо. У народі казали: «Без толоки, як без руки: ні хати не зробиш, ні сіна не скосиш». Як правило, толоки були веселими, з жартами, піснями та забавами.

Вагоме значення мало побратимство (посестринство) та кумівство. Побратими, куми вважали своїм обов'язком підтримувати дружбу, а головне, докладати всіх зусиль, щоб порятувати один одного з біди, турбуватися долею хресних дітей.

Запитання і завдання

1. Назвіть предмети, які викладалися в українських колегіумах та академіях.

2. Порівняйте переяславську присягу та договір з пінською шляхтою. Що засвідчує у поведінці московського царя як азійського деспота, а Богдана Хмельницького як європейського монарха?

3. Поміркуйте, чому для правосуддя дуже вагомо, щоб суд був не одноосібним, а колективним.

4. Визначте риси українських селян, містян, соціальної верхівки, які доводять європейськість українського суспільства ХУІ-ХУІІІ ст.

5. Доведіть, що українські ознаки суспільного ладу - це європейські ознаки.

6. Хто і з якою метою замовчував та досі замовчує факти глибинного зв'язку України з Європою?

Урок 2. Внесок України XVI-XVIII ст. у формування європейської цивілізації

Поміркуйте, яким чином треба оцінювати здобутки наших предків? Оцінювати їх з погляду того, чого вони, мовляв, не зрозуміли, не допрацювали, порівняно з сьогоденням, або над чим з минулого зуміли піднятися, додати нового, кращого.

1. Здобутки українського суспільства

Насамперед, упродовж ХУІ-ХУІІІ ст. українці зуміли відвоювати у Степу переважну частину земель, які входять до складу сучасної України. Ці землі були не просто загосподарені, а й культурно освоєні. На них наші предки збудували храми, в яких отримували духовну наснагу, які слугують духовним підгрунтям і сучасним українцям. На цих землях наші предки здобули ті перемоги, якими ми пишаємося й досі і наснажуємося для відсічі сучасним ворогам України.

Українці повернули собі звання державного народу. Ще за півтора десятиліття до Національно-визвольної війни козаки прийшли до думки, що можуть відмовитися від влади й держави польського короля, якщо він відмовляється визнавати їхні «права й вольності». Цю ідею у 1632 р. чітко обгрунтував гетьман Іван Петражицький, а Корсунська козацька рада ухвалила рішення не пускати «ляхів» на Лівобережну Україну.

А що ж мало замінити польську державну владу? Військо Запорозьке у першій чверті ХУІІ ст. на теренах південніше Білої Церкви запровадило власне самоуправління, ґрунтоване на полково-сотенному устрої, власному судочинстві, військовій організації і навіть дипломатії - самостійному укладенні міжнародних договорів. Польський король та сейм визнавали, що українці творять власну республіку - «річ посполиту». А в ході Національно- визвольної війни українці створили Українську козацьку державу - Військо Запорозьке (Гетьманщину).

Тоді, коли більшість європейських народів жили під владою монархів і навіть абсолютних володарів, українці вибудували демократичну державу, продовжуючи кращі традиції європейської демократії. Чому так сталося? Тому що українці, як і європейці, є вільними господарями, а здійснювати владу над ними ні в якому разі не означає - чинити свавілля, чи хоча б не зважати на їхні потреби. Це не раби чи холопи. Вільні господарі погоджуються лише на владу демократичну. Як заявляв Ю. Хмельницький, козаки і старшини визнавали владу гетьмана, «постерігаючи здоров'я свого, жінок і діток і цілості маєтків своїх, і вольностей, криваво набутих».

2. Роль козацтва в українській історії

Український народ продемонстрував світові залізну волю у боротьбі з ворогами. Втративши монаршу династію, а потім і політичну еліту, народи, зазвичай, розчинялися серед сусідів, назавжди сходили з історичної арени. Проте наші предки не зламалися. Коли королівська династія Данила Галицького припинилася, а соціально-політична верхівка зрадила власний народ, українці витворили нову, невідому Європі, верству захисників народу і церкви - козацтво. До того ж козацтво показало своєму народові, що можна успішно господарювати і організовувати суспільне життя без монархів, їхнього чиновництва та феодалів-гнобителів.

Козаки порятували наш народ від повного винищення нападниками-людоловами. Козацтво стало символом свободи та життєвого успіху. До нового ідеалу потягнулися селяни і містяни, прагнучи покозачитися, завжди підтримуючи козацькі повстання, а 1648 р., разом з козацтвом вони піднялися на Національно- визвольну війну. У її ході українці відновили свою державу, наслідуючи саме козацький політичний устрій і запозичили у козаків навіть назву держави «Військо Запорозьке».

Одним з величних здобутків цієї доби стало, на думку історика Ярослава Дашкевича, «лавиноподібне піднесення національної свідомості». Патріотично налаштована шляхта, вище духівництво розвинули ідею спадкоємності й неперервності життя українського народу з часів Русі.

Історичне джерело. У «Протестації» від 28 квітня 1621 р. київський митрополит Йов Борецький наголошував, що козаки походять з «племені славного народу Руського, з насіння Яфетового, що воювало Грецьке царство морем Чорним і сухопуть. Се з того покоління військо, що за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах (човнах) по морю й по землі (приробивши до човнів колеса) плавало й Константинополь штурмувало. Се ж вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірик. Се ж їх предки разом з Володимиром хрести- лися, віру християнську від Константинопольської церкви приймали, і по сей день в сій вірі родяться, хрестяться і живуть».

Козацькі старшини і гетьмани інтереси України піднімали вище за інтереси усіх монархів.

Історичне джерело. До турботи національними інтересами закликав, наприклад, лубенчан у 1670 р. призначений П. Дорошенком наказний гетьман Яків Лизогуб: «...Хай цар московський, король польський, як монархи християнські, будуть собі здорові, а вам з нами між собою для чого різнитися? Тим більше, коли вони, монархами будучи, про заспокоєння держав своїх між собою домовляються, належить і нам, не розділяючись, а спільно всім про зміцнення своїх вольностей і про заспокоєння своєї Батьківщини України дбати».

Під тиском нападників від трьох цивілізацій українці втратили свої державні й політичні завоювання. Їх знову перетворили на кріпаків, однак не зуміли зламали українського духу. Незважаючи на вкрай несприятливі суспільно-політичні і культурні умови, які принесла в Україну східна московська деспотія, нехтування інтересів українства у Австрійській імперії, українці зуміли зберегти свою самобутність, щоб відродити повноцінне життя у наступних століттях.

Українці зуміли себе зберегти як народ. Це стало вирішальним здобутком того грізного і несприятливого історичного часу. І однією з підойм незламного українського духу була історична пам'ять про козацькі часи, козацьку звитягу і славу.

2. Внесок України у скарбницю європейської цивілізації

Європейська цивілізація сформувалася навколо ідеї свободи. І сьогодні шляхом розширення свободи людини і рівних прав народів рухається все людство.

Знаходячись на покордонні з «диким Степом», українці чітко усвідомлювали значення свободи. Адже ніхто з наших предків не був застрахований від долі жертви східних людоловів і продажу на азійському ринку рабів.

Борячись за власну свободу і рівноправність, українці працювали й на утвердження цих цінностей в усій європейській цивілізації, нагадували про них європейцям, спонукали замислитися над їх значенням.

Історичне джерело. У дискусії, що виникла у польському суспільстві з приводу укладення Гадяцької угоди з Україною познан- ский воєвода Ян Лещинський сказав: «Що досі з ними не прийшли до згоди, не козаки, а ми винні, бо дивилися на них згорда, не як на людей - не те що, як на нерівних нам, але не вважаючи їх за людей! Та Бог показав, що це такі ж люди, як і інші, покарав нашу пиху, і тепер вони варті великої пошани - що так завзято стояли за свої вольності, що годилися радше погинути, ніж жити без свободи. Ми стали нижчими від них, бо вони билися за свободу, а ми за своє безсиле панування. нехай один нарід над другим не має ніяких окремих прав, бо тільки законними відносинами тримаються держави, а вивищення одного народу над другим приносить безлад».

Самовіддано захищаючи рідний край, українці водночас захищали і європейську цивілізацію. Ми уже знаємо як Османська імперія змушена була тримати у Чорному морі четверту частину свого флоту, як козаки під командуванням П. Сагайдачного під Хотином у 1621 р. і порушили усі плани турків завоювати Європу, як у 1677 та 1678 рр. зупинили турків під Чигирином, як брали участь у знятті облоги Відня від турецьких сил та про інші звитяжні справи українців як захисників Європи.

На думку вченого. Щиро про роль українців у захисті європейської цивілізації висловився професор Тюбінгенського університету Ж. Б. Шерер. Він запитав: «Рим залишив нам свої закони і свої руїни, Греція - своїх поетів і статуї, але за що мусимо оцінювати козаків?» Його відповідь така: «Коли український козацький народ однією рукою відстоював власну свободу (у боротьбі з польською короною) чи не прикривав він другою рукою весь цивілізований світ від татар і варварського сходу?»

Українці збагатили європейську цивілізацію своїми правовими ідеями. Саме Україна започаткувала у Європі та світі традицію писаної Конституції. Цю роль виконали «Пакти й Конституції Війська Запорозького...» Пилипа Орлика. Майже за 4 десятиріччя до виходу у світ Праці Ш. Монтеск'є «Про дух законів» з її ідеями поділу влади на три гілки, парламентаризму, ці ідеї були зафіксовані у Конституції П. Орлика, а ще вагоміше - вони відображали вже чинні з часів Б . Хмельницького особливості українського політичного ладу.

Під наступом трьох імперських сусідів Україна втратила свою державу, а з нею і незалежність, європейські мислителі висловлювали тверду впевненість у державному майбутньому України.

На думку вченого. Видатний німецький вчений і філософ Й. Коль у книжці «Україна» (1841) заявив: «Нема найменшого сумніву, що одного дня величезна Московська імперія розвалиться, а Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається повільно, але несхитно».

Українці продемонстрували Європі і світові, що вони народ творчий. Завдяки суспільному піднесенню часів української козацької держави українці не просто запозичували зразки європейської культури, а створили власний культурний стиль - козацьке бароко. Про конкретні культурні досягнення українських митців та вчених у Батьківщині та за її межами ви читали у попередньому розділі.

Високий рівень культури українці проявляли й у повсякденному житті. Представники української соціальної верхівки слідкували за європейськими книжними новинками й за каталогами замовляли у Європі нові книги, приймали в Глухові європейські театральні трупи, виписували європейські журнали і газети, влаштовували кав'ярні та салони. Висловлювали незадоволення роботою пошти, яка не завжди могла за два тижні доставити, наприклад, з Амстердаму до Глухова свіжі європейські газети й часописи.

Високу культуру господарювання й побуту демонстрували й українські соціальні низи - селяни й містяни. Європейці дивувалися їхній охайності, впорядкованості господарств, порівнюючи навіть наприкінці ХУІІІ ст. Україну з півднем Британії чи Голландією - найрозвинутішими у тодішній Європі.

Історичне джерело. Англійський професор Едвард Кларк після подорожі Російською імперією у 1800 р. записав у своєму щоденнику: «Всі хати там були побілені як у нашім Велсі. Українці білять хати щороку і дуже дбайливо. Подорожній може подумати, що він не в кількох кілометрах від Московщини, а в Голландії. Все всередині регулярно миється, навіть стеля і сволок. Столи і лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує нам внутрішній вигляд домів у Норвегії. ... У їхніх маленьких кухнях ми бачили в кожному кутку скрупульозну чистоту й порядок, у протилежність до темних, брудних, повних диму смердючих московських ізб. Посуд і начиння завжди виварені й вичищені, а не брудні і смердючі, як у москвинів. ... Їхні садки повні фруктових дерев, а перед хатою чудовий килим квітів, що дає англійський вигляд їхнім домам. Українські хати мають велську зовнішність, норвезьку внутрішність, а своїми садками і стодолами виглядають на англійські ферми. Взагалі, в українців не знайдено навіть натяку на бруд чи комашню - блощиці, таргани, які зустрінете в кожній московській ізбє тисячами... Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя».

Українська культура характеризувалася високим демократизмом. Якщо у Європі між високою (аристократичною) та низькою (народною) культурами у ХУІ-ХУІІІ ст. існувала глибока прірва, то в Україні ці дві культури взаємно збагачували одна одну. Це сталося завдяки тому, що заново сформовані верстви українських військовиків, адміністраторів, канцеляристів з'явилися на світ унаслідок національної революції і продовжували розмовляти рідною мовою, відвідувати народні зібрання, одягатися у народний одяг, жити традиційним побутом.

Зближенню високої та низької культур суттєво допомагала діяльність мандрівних дяків-бакалярів. Далеко не всі випускники Києво- Могилянської академії та православних колегіумів влаштовувалися на високі адміністративні чи хоча б канцелярські посади. Значна їх частина мусила заробляти на життя мандрівним учителюванням. Ці освічені вихідці з народу віддячували йому знаннями й ідеями високої культури, навчаючи дітей, ставлячи з ними театральні вистави, спілкуючись з людьми у невимушених життєвих ситуаціях.

Унаслідок цього до ідеї народності - поваги до народу та його культури, відчуття власного зв'язку з ними - в Україні звернулися, щойно у Європі з'явилися перші ідеї романтизму й націоналізму. Так, у 1777 р. побачила світ книга Григорія Калиновського «Опис весільних українських простонародних обрядів у Малій Росії.» У 1798 р. Яків Маркевич опублікував «Записки про Малоросію, її жителів та виробництва» - коротку енциклопедію про історію, трудову діяльність, мову й культуру українського народу.

Увінчала європейські здобутки української культури тієї доби «Енеїда» І. Котляревського - першоджерело сучасної української літературної мови.

Запитання і завдання

Поміркуйте, символом чого є той історичний факт, що першоджерело сучасної української літературної мови написане з використанням сюжету класичної давньоримської літератури.

Спробуйте конкретні питання до останнього параграфа з Історії України у 8 класі сформулювати самостійно, адже самостійність - це те, до чого ви прагнете як особистості, це те, що є чеснотою гідної людини, це те, до чого прагнули ваші прадіди у ХУІ-ХУІІІ ст. і здобували у боротьбі з трьома імперськими великодержавними сусідами.

реформування середня освіта українська школа

Размещено на Allbest.ru