Пилявецька битва 1648 року: чинники поновлення воєнних дій та проблеми локалізації її місця й розташування таборів українського і польського військ

Проте більшість присутніх (київський воєвода Я. Тишкевич, берестейський воєвода Я.Ш. Щавінський, староста лолежинський Радзієвський та ін.) «... вперто наполягали, щоб обов'язково вирушати до табору Хмельницького, - підкреслював В.-Д. Заславський, - бо з таким зволіканням, говорили, ви не заженете противника за Дніпро (виділено нами - авт.). Інші їх мм. говорили вони, що слід ворога випередити, допоки татарські підкріплення з ним не об'єдналися. А все рицарство обвинувачувало нас у якійсь боязні і погрожували бунтом, відходом, відмовою від несення служби, обранням нових гетьманів». Окрім цього на раді, з ініціативи очільника війська, А. Кисіль зачитав пропонованого листа до Б. Хмельницького, в якому лунав заклик до нього схаменутися і «... допоки ще не розпочалися воєнні дії» засвідчити покірність й «дотримуватися термінів комісії». Його зміст викликав глибоке обурення з боку не тільки комісарів і полковників, але й від осіб «підліших (низького походження - авт.)». Вони почали кричати, вимагаючи, «аби по-швидше вирушати до ворога. А якщо тхір оволодів гетьманами нашими, то інших собі оберемо». Бо, мовляв, «комісія вже завершилася, слід зробити спробу (діяти) зброєю». Тому, за визнанням В.-Д. Заславського, «довелося поступитися більшості їх мм.» з огляду непослуху й рівного (з моїм) авторитету їхніх мм». Як повідомляв згодом краківському воєводі «... я такими голосами змушений був дозволити посунути обоз до ворога»¹⁰⁸.

Щоправда, анонімний автор «Щоденника помилок мм. пп. реґіментарів під Пилявцями» подає іншу причину залишення військом околиць Старокостянтинова: «й.м.п. гетьман (В.-Д. Заславський - авт.) боявся, щоб цей маєток не був спустошений (був його власністю - авт.), бо навіть упродовж цих двох чи трьох днів, коли табір знаходився біля Костянтинова, постійно перебувала охорона біля усіх сіл, аби не можна було взяти найменшого снопа на корм для коней і кожного, хто що-небудь узяв, неминуче брали під варту і позбавляли свободи (виділено нами - авт.)»¹⁰⁹. Не сумніваємося в тому, що цей фактор відіграв немаловажну роль у прийнятті головнокомандуючим плану наступальних дій, але не вирішальну. На переконання окремих осіб, ухвала про наступ мала негативні наслідки. Так, А. Кисіль не сумнівався в тому, що вона стала «початком теперішнього занепаду, який настав»¹¹⁰. А на думку анонімного автора «Щоденника Пилявецької битви»: «Настала не мужність, а безумство і це змусило гетьмана рушити, а відповідно пришвидшило загибель Вітчизни»¹¹¹.

17 вересня польське військо розпочало просування до Пилявець і його авангард зупинився «у добрій півмилі за Костянтиновим (виділено нами - авт.; під нею, вочевидь, розумілася велика польська миля, що складала тоді 7,8 км)» - десь бл. 4 км. Наступного дня воно перебувало на місці, очікуючи завершення переправи возів, яких налічувалося щонайменше 50-60 тис. Нарешті 19 вересня, повільно рухаючись, зупинилося від українського табору в милі (7 км - авт.)¹¹², десь північніше сучасного села Деркачі. Саме ж військо було величезним (більшим за польсько-литовське у Хотинській кампанії 1621 р.), як підкреслював В. Мясковський, воно «зібралося дуже добре і в порядку, так що сміливо могло б поборотися вже з оттоманським цісарем ...»¹¹³.

В історіографії уже відзначалося, що його чисельність становила, за одними даними 30 тис., а за іншими - 40 тис. професійних вояків і шляхтичів¹¹⁴. Схиляємося до сприйняття інформації останніх і вважаємо, що із 40 тис. жовнірів «і у вогні, і в залізі» 30 тис. були кіннотники, а 10 тис. - піхотинці. У жодному разі не можна ігнорувати й численної кількості обозних слуг, кухарів, візників («люжної челяді»). З цього приводу

С. Твардовський стверджував, що останніх «... при возах важких, незліченних (у наших тут обозах старожитним способом), яких втричі було більше (за вояків - авт.), а також мали мушкети і зброю ручну ...»¹¹⁵. Папський нунцій І. Торрес, добре обізнаний з внутрішньополітичним і військовим становищем Польщі середини XVII ст., 26 вересня 1648 р. повідомляв до Ватикану, що наших вояків «. лише 30 тисяч, не рахуючи одначе челяді (servitori), число якої в усякому випадку вдвічі більше і котра також зазвичай вся озброєна і разом зі своїми панами (виділено нами - авт.) бере участь у всіх воєнних операціях»¹¹⁶. Проаналізувавши різні джерела, польський історик Р. Сікора вивів своєрідну формулу визначення кількості «люжної челяді»: слід чисельність кіннотників помножити на 2¹¹⁷. Зробивши відповідний підрахунок, встановили, що в обозі налічувалося окрім 40 тис. жовнірів ще 60 тис. вояків, а всього військо нараховувало 100 тис. осіб. Встановлення цього факту дозволило нам адекватніше реконструювати розміри табору.

Зібрана 19 вересня рада ухвалила перенести розташування обозу поближче до противника, доручивши коронному підчашому М. Остророгу «вибрати місце для табору». Наступного дня той, обстеживши місцевість, віднайшов його. 21 вересня військо вирушило до нього. Відомо, що коли далеко не всі його підрозділи розташувалися там, Я. Тишкевич наступом на переправу започаткував Пилявецьку битву. І навіть упродовж дня формування табору тут ще не завершилося¹¹⁸. За свідченням учасника битви Подостажі, він знаходився «на добрий постріл з гармати (виділено нами - авт.)»¹¹⁹ від українського. У даному випадку важко збагнути, що він мав на увазі, повідомляючи аноніму про «добрий постріл». Якщо це був постріл з 6-тифунтової гармати, ядро пролітало до 2 км, якщо ж з 12-тифунтової - то до 2,8 км.¹²⁰ Отже, маємо підстави стверджувати, що він знаходився у 2-3-х км від позицій війська Б. Хмельницького. Тобто підтверджується припущення Л. Виногродської про його розташування в районі сучасного села Кантівки, хоча зроблене на помилковому тлумаченні довжини тогочасної польської милі (середньої): замість 7 км потрактувала її сучасним розміром у 1,6 км.¹²¹. Додамо тільки незначне уточнення: дещо південніше від нього.

Всі без винятку джерела засвідчують, що обрана локація місця була для війська вкрай несприятливою до проведення наступальних операцій силами кінноти (саме на це й розраховував, як пам'ятаємо, Б. Хмельницький). Як нарікав С. Кушевич, воно виявилося не обстеженим «нашими» та «жоден з тих, хто наказав розбити табір» його «не знав»¹²². У «Щоденнику помилок їх мм. пп. реґіментарів під Пилявцями» аноніма читаємо: «Підійшли з табором близько до противника. Не передбачено було належного місця, і табір до того ж безладно розташувався, що знаходився на шести горах і захищати його було неможливо»¹²³. Чому? Інформація інших джерел дозволяє відповісти на це запитання. По-перше, через рельєф місцевості. Як визнавав А. Кисіль, не знайшли належного «місця для обозу, тільки у («pulkach»? ( можливо помилка, а йдеться про «polki» - прискалки - авт.) і хащах обоз мусів ставати ...»¹²⁴. С. Кушевич наголошував: «Табір оточували різні долини, переправи, стави й подібне, що не давало можливості окопатись, сприяючи нападові досвідчених ворогів»¹²⁵. Подостажа висловлював подібне судження, вважаючи, що стали нерозважливо у поганому місці «. по пагорбах і поміж пагорбів, в якому не було можливості захиститися, якщо б наступало військо в кілька десятків тисяч [жовнірів]»¹²⁶. За даними С. Твардовського, «. вози безкінечні були розкидані по пагорбах і вертепах, до яких важко було доступитися»¹²⁷. В силу чого вже 22 вересня В.-Д. Заславський зробив наступний висновок: «. під табір визначено дуже погане місце», а відтак «вирішив перенести його в інше місце й окопатися»¹²⁸.

По-друге, панування в таборі хаосу, породженого амбіціями реґіментарів, воєвод, каштелянів тощо, браку послуху полковників реґіментарям, ротмістрів полковникам, жовнірів ротмістрам, що вкрай негативно позначалося на його обороноздатності. За визнанням одного з анонімних авторів «реляцій» про Пилявецький погром, «. протягом кількох тижнів уповноважені Речі Посполитої нічого не робили в таборі, тільки сперечалися про свою першість»¹²⁹. С. Кушевич наступним чином охарактеризував їхні взаємини: «Троє реґіментарів наказували кожен на свій розсуд, більше того, діяли наперекір один одному і з взаємними перебільшеннями, що, звичайно, буває при численних вождях, а зокрема, в наших польських сміливців . Повітові хоруги не хотіли коритися наказам реґіментарів, а кожен полк слухав свого полковника. Через невиконання наказів не було ні необхідної варти, ні путньої розвідки»¹³⁰. Навіть під час бою 23 вересня, «... кожен панок хотів бути гетьманом і не ставав там, де йому було наказано, а тільки там, де йому подобалося»¹³¹. Внаслідок чого «...затиснули Хмельницького не суцільними таборами, а де окопами, де сторожею, де гарматами, як якому полковнику забагнулося»¹³². Врешті-решт маємо визнання самого головнокомандуючого: «Прокляте честолюбство ганебно підвело, бо кожен товариш (так називалися у польському війську жовніри шляхетського походження - авт.) хотів бути ротмістром, ротмістр - полковником, а полковник - гетьманом»¹³³.

Отже, складнощі рельєфу місцевості помножені на бездіяльність командування й стали головною причиною відсутності належних укріплень табору. Тому не без підстав ротмістр Заборовський докоряв командуванню за те, «що прийшовши так близько до ворога, ми не мали укріпленого табору, а це все занапастило славу, а погані й безчесні реґіментарі призвели до втечі і вважай загибелі всієї Речі Посполитої ...»¹³⁴. Автор «Щоденника помилок ...» теж вважав, що «. велика помилка полягала і в тому, що не звели хорошого валу, а лише [викопали] звичайні рови»¹³⁵. Саме враховуючи відсутність укріплень табору, В.-Д. Заславський змушений був спонукати військо у ніч з 21 на 22 вересня «стояти в шику на обох берегах плоти- ни», побоюючись атаки противника¹³⁶.

Місце табору мало, окрім названих, ще одну значну ваду, про яку традиційно не згадують (за винятком Ю. Тисс- Крохмалюка¹³⁷) - це гостра нестача питної води, яку можна було дістати лише у річці. Одним з перших учасників битви, хто звернув увагу на неї, був А. Кисіль, котрий засвідчив факт боротьби за воду: «. не знайшли місця потрібного під обоз . і обоз мусів стати і відразу ж за воду йти боротися («. о wodeza lebchodzic»)¹³⁸. За цю інформацію І. Гаврилюк піддав його вбивчій критиці: «.(був то абсурд, бо коронні жовніри і без здобуття греблі мали доступ до води) ...»¹³⁹. Проте, В.-Д. Заславський у листі від 8 жовтня до краківського воєводи підтвердив твердження брацлавського воєводи: жовніри Я. Тишкевича подалися «... до непотрібної гребельки, яка нас відгороджувала від води («wodu bronila»») (виділено нами - авт.)¹⁴⁰. Як на перший погляд, то направду ці зауваги польських очільників сприймаються якимось непорозумінням. Адже води у ставах і річці було чимало! Але якої? Йдеться про питну! Не забуваймо про наявність принаймні 100 тис. жовнірів і десятків тисяч коней. Адже застояна вода у заболочених ставах, мала, зрозуміло, неприємний запах і смак. Тим паче, як з'ясувала Л. Виногродська, саме у місці розташування табору знаходилися відомі ікавські болота (3-3,5 км від переправи вверх проти течії), в яких у ХХ ст. видобували торф»¹⁴¹. А торфові води відзначаються коричневим кольором і високою окислюваністю, а відтак є малопридатними / непридатними для вживання людьми й тваринами.

Відсутність належної джерельної інформації не дозволяє визначити розміри табору. Маємо дані тільки двох джерел. Так, С. Кушевич стверджував, що «... табір зайняв місце окружністю у польську милю ...»¹⁴² (7 км). Швидше всього, якщо він розташовувався у формі прямокутника, то його сторони могли мати 2х1,5 км або 2,5х1 км. Враховуючи чисельність війська, кількість коней і возів, то вони виглядають замалими. Проте є й інша інформація, яку подає анонім: «Наш обоз розтягнувся на добру милю ... (виділено нами - авт.)»,¹⁴³ вочевидь, під нею мав на увазі велику польську милю (7,8 км). Але ж «окружність» і «розтяжність» - це різні поняття. Чи могла остання (себто довжина) сягати 7-7,8 км? Думаємо, що так, враховуючи розташування не на рівнині, а на пагорбах, у заболочених долинах, хащах та ін. У такому випадку його ширина мала становити щонайменше 1,5-2 км. Отже розміри табору швидше були 7-7,8 х 1,5-2 км.

Висновки:

• українсько-польські переговори упродовж липня - початку вересня про укладення угоди майже не мали шансів на успішне завершення. Проти неї рішуче виступала переважна більшість польської політичної еліти, магнатів і шляхти, неформальним очільником яких був князь І. Вишневецький. Воно зробило ставку на придушення українського повстання «вогнем і мечем»;

• з українського боку безоглядним противником замирення була більшість нереєстрового козацтва й покозачене поспільство, котрі домагалися ліквідації польської влади аж «до Вісли». Їхнім очільником став наказний гетьман М. Кривоніс;

• Б. Хмельницький позитивно ставився до перемовин й не відкидав можливості укладення угоди за умови задоволення вимог Війська Запорозького й припинення утисків православному духовенству й населенню Русі, а також припинення репресій проти повсталого населення півдня Волині й півночі Поділля, й відсутності наступальних операцій з боку польських підрозділів;

• зважаючи на каральні акції І. Вишневецького й наближення ворожого війська до Човганського Каменя з одного боку, й настрої радикально налаштованих старшин і вояків з другого, воднораз шукав місце для розташування військового табору. Знайшов його в околицях містечка Пилявці, роз-ташованого на правому березі Ікви. Здійснений нами аналіз джерел повністю підтвердив істинність утвердженого в історіографії концепту локації місця битви й необґрунтованість спроби спростувати його;

• з метою реалізації стратегічного плану гетьмана українське військо розташувалося у 2-х таборах. Правобережний (в якому знаходилася переважна більшість вояків) становив собою трикутник (а не чотирикутник, як це подається в історіографії) розмірами 3,5х3х2 км, а не квадрат розміром 1х1 км. Він охоплював височину «Бутову», безіменне підвищення, розташоване північніше, замок, переправу і брід нижче нього тощо. Лівобережний, спрямований на захист доступу для основного табору, зокрема замку, греблі і броду, був прямокутним із розмірами 2х1 км;

• польський табір 19-20 - зранку 21 вересня перебував за 7 км. від українських позицій. До речі 21 вересня перемістився поближче до нього на відстань 2-3 км і розташувався у пересіченій місцевості (пагорби, балки, струмки, зарості та ін.), що перешкоджало ефективному використанню кінноти. Припускаємо, що становив собою прямокутник з розмірами бл. 7-7,8х1,5-2 км.



Примітки:

1. Виногородська Л.І. Археологічні дослідження у с. Пилява Хмельницької області Старосинявського району. Пилявецька битва 1648 року в історії України. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 400-річчю від дня народження Богдана Хмельницького 22-24 вересня 1995 року. Стара Синява, 1995. С. 31-32; Її ж. Історико-археологічні дослідження поблизу с. Пилява Хмельницької області (до локалізації місця Пилявецької битви). Археологія. Публікації археологічних матеріалів. Нові відкриття і знахідки. Статті, рецензії, хроніка, пам'ять археології, дискусії. Археологія за рубежем. Охорона пам'яток археології. 1997. № 1. С. 89-106; Її ж. Про локалізацію місця Пилявецької битви. Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали П'ятих Всеукраїнських історичних читань. Київ; Черкаси, 1995. С. 198-199.

2. Її ж. Історико-археологічні дослідження ... С. 89-106.

3. Погорілець О.Г. Археологічні розвідки місць битви під Пиляв- цями 1648 р. (2005-2008 рр.). Пилявецька битва 1648року в історії України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю Пилявецької битви / під ред.: Вавринчука М.П. (голова) та ін. Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2008. С. 22-27; Його ж. До питання локалізації населеного пункту Пилявці середини XVII ст. Пилявецька битва 1648 року в історії України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції присвяченої 360-річчю ... С. 102-106; Його ж. До проблеми пошуку місця битви під Пилявцями (11-13 вересня 1648 р.). Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні: зб. наук. ст. / [ред. кол.: Телегін Д.Я. (відп. ред.) та ін.]. Київ: ХІК, 2007. Вип. 16. С. 27-31; Його ж. Карти Гійома Левассера де Боплана середини XVII ст. як джерело дослідження подій битви під Пилявцями восени 1648 р. Хмельницькі краєзнавчі студії: Наук.-краєзн. зб. / [редкол. Баженов Л.В. (голова) та ін.]. Хмельницький, 2014. Вип. 1. С. 150-155; Його ж. Карти Гійома Левассера де Боплана середини XVII ст. як джерело дослідження подій Національно-визвольної війни українського народу (16481657 рр.). Пилявецька битва. Зб. наук. ст. Дер.жавного історико-культурного заповідника «Меджибіж» / уклад. І. Западенко. Житомир, 2020. С. 67-74; Його ж. Пилявці на картах Боплана середини XVII ст. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Козацька доба в історії Поділля та Південно-Східної Волині», присвяченої 365-річчю Пилявецької битви / [редкол.: Баженов Л.В. (голова) та ін.]. Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2013. С. 75-79.

4. Gavryliuk I. Niewygrana Wojna. Sztuka wojenna Bohdana Chmielnickiego i innych dowodcow kozackich w latach 16481651. Oswi^cim: Napoleon V, 2019. S. 112-124, 368-370; Plowy D. Od Konstantynowa do Pilawiec. Dzialania wojenne na ziemiach ukrainnych od czerwca do wrzesnia 1648 roku. Zabrze - Tarnowskie Gory: Wydawnictwo inforteditions, 2012. S. 170-185.

5. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII століття. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського державного університету, 1996. Кн. 1: Воєнні дії 1648 - 1652 рр. С. 196-208.

6. Gavryliuk I. Op. cit. S. 97-116; Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець, дипломат, державотворець. 3-є вид., допов. та перероб. Київ: Парламентське вид-во, 2020. С. 151-171; Стороженко І.С. Назв. пр. С. 190-196; Plowy D. Ор. cit. S. 127-154; Serczyk W.A. Naplonacej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny, 1648-1651. Warszawa: Wydawnictwо «Ksiazka i Wicdza». 1999. S. 106-134.

7. Rawita-Gawronski F. Sprawy i rzeczy ukrainskie do dziejow Kozaczyzny i Hajdamaczyzny. Lwow, 1914. S. 113.

8. Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов. Киев, 1898. Т. 1. С. 296.

9. Drozdowski M. P. My o nas i o innych. Szlachta Rzeczypospolitej wobec Kozaczyzny Zaporoskiej w latach 1648-1659. Bialystok: Instytut Badan nad Dziedzictwem Kulturowym Europy, 2015. S. 87-98.

10. Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел). Національно-визвольна війна українського народу середи ни ХУІІ століття: політика, ідеологія, військове мистецтво (збірник статей). Київ: Ґенеза, 1998. С. 308.

11. Rudawski J.W. Historia Polska. Petersburg, 1855. Т. 1. S. 38.

12. Ковальський Н.П., Мыцык Ю.А. Анализ архивных источников по истории Украины ХУ І - ХУІІ вв. Днепропетровск: ДГУ, 1994. С. 51.

13. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. / упоряд. д. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Ю. Мицик. Київ, 2012. Т. 1: (1648-1649 рр.). С. 44.

14. Брехуненко В. Східна брама Європи. Козацька Україна в середині ХУІІ - ХУІІІ ст. Київ: Темпора, 2014. С. 60-62; Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий. Москва: Чарли, 1994. С. 212218, 241, 250-256, 286, 294-295; Смолій В., Степанков В. Назв. пр. С. 122-132, 201-207; Томашівський С. Межи Пиляв- цями і Замостєм. Жерела до історії України-Руси. Львів, 1913. Т. УІ. С. 1-13, 41, 65-66, 106-111; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. 2-е вид., перероб. та розшир. Київ: Критика, 2005. С. 324; Serczyk W.A. Ор. cit. S. 168.

15. Документи Богдана Хмельницького, 1648-1657 / упоряд.: І. Крип'якевич та І. Бутич. Київ: Видавництво АН УРСР, 1961. С. 33-84; Документи українського козацтва ХУІ - першої половини ХУІІ ст.: універсали, листування, угоди, присяги / упо- ряд.: В. Брехуненко (відп. секр.), О. Заяць та ін. Київ, 2016. С. 347-367; Сас П.М. Витоки українського націотворення. Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. С. 211-213.

16. Документи Богдана Хмельницького ... С. 39-53; Степанков В.С. Зрада королю чи законне право на виступ? (Козацьке повстання першої половини 1648 р. у сприйнятті Війська Запорозького). Соціум. Альманах соціальної історії. Київ, 2006. Вип. 6. С. 249-256.

17. Документи Богдана Хмельницького . С. 35, 41, 43.

18. Петрів В. Стратегічні операції Богдана Хмельницького під час війни 1648-1649 років. Військо України. 1993. № 7. С. 79-84; № 8. С. 99; Стороженко І.С. Назв. пр. С. 176-177, 192-199; Gavryliuk I. Op. cit. S. 97-98, 111-112.

19. Стороженко І.С. Назв. пр. С. 192-193; Gavryliuk I. Op. cit. S. 93, 97, 109-112; Plowy D. Ор. cit. S. 163-166.

20. Документи Богдана Хмельницького . С. 64-67; Памятники. T. 1. С. 278-282; Грушевський М. Історія України-Руси. Київ: Наукова думка, 1995. Т. УІІІ. Ч. 3. С. 59-60.

21. Документи Богдана Хмельницького . С. 63.

22. Там само. С. 65.

23. Там само. С. 67.

24. Там само. С. 68.

25. Памятники ... Т. 1. С. 279-280, 283-285, 291-294; Грушевсь- кий М. Назв. пр. С. 61-65; Смолій В., Степанков В. Назв. пр. С. 160-161, 168-169; Serczyk W.A. Op. cit. S. 120-130.

26. Бібліотека музею Чорторийських (Краків). Спр. 142. Арк. 613: Бібліотека Національна (Варшава) (далі - БН). Відділ мікрофільмів (далі - ВМ). № 6713; Там само. Спр. 143. Арк. 518: БН. ВМ. № 6691; Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника. ВР. Ф. 5. Спр. 225/11. Арк. 121зв. - 123; Архів ранньомодерної Української держави. Київ, 2019. Т. 3: Мартин Голінський. Silva Rerum: (1648-1665) / упоряд. О. Заяць, Я. Федорук. Ч. І: (1648-1649). С. 166; Памятники ... С. 279.

27. Архів національний у Кракові. Ф. 465. Спр. 41. Арк. 66; БМЧ. Спр. 143. Арк. 63-64: БН. ВМ. № 6691; Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 1230. Оп. 1. Спр. 50. Арк. 26; Спр. 194. Арк. 17; Архив Юго-Западной России. Киев, 1914. Ч. 3. Т. VI. С. 27-28; Джерела ... Т. 1. С. 147.

28. Джерела ... Т. 1. С. 122, 124, 128, 138, 155; Памятники ... Т. 1. С. 295.

29. Грушевський М. Назв. пр. С. 49.

30. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах / ред. кол.: П.П. Гудзенко и др. Киев: Из-во АН СССР, 1953. Т. 11: 1648-1651 годы. С. 129; Хмельницкая Летопись (1636-1650 г.). Летопись Самовидца по новооткрытым спискам / под ред. О.И. Левицкого. Киев, 1878. С. 80.

31. Воссоединение. Т. 11. С. 129; Документи Богдана Хмельницького. С. 66, 68, 664-665.

32. Джерела . Т. 1. С. 145.

33. Так само. С. 138.

34. Воссоединение . Т. ІІ. С. 129.

35. Документы . С. 113.

36. Погорілець О. Археологічні розвідки місць битви . С. 26.

37. Так само.

38. Його ж. Археологічні розвідки ... С. 22-27; Його ж. До питання локалізації ... С. 102-106; Його ж. До проблеми пошуку . С. 27-31; Його ж. Карти Гійома Левассера де Боплана середини XVII ст. як джерело дослідження подій битви під Пилявцями . С. 150-155; Його ж. Карти Гійома Левассера де Боплана середини XVII ст. як джерело дослідження подій Національно-визвольної війни . С. 67-74; Його ж. Пилявці на картах . С. 75-79.

39. Документы . С. 123.

40. Джерела . С. 157.

41. Памятники . Т. 1. С. 302.

42. Michalowski J. Op. cit. S. 195.

43. Джерела . С. 159.

44. Так само. С. 169.

45. Michalowski J. Op. cit. S. 209.

46. Джерела ... С. 506.

47. Twardowski S. Wojna domowa z Kozaki i Tatary, Moskwa, potym Szwedami, i z Wegry... Calissi, 1681. Cz. I. S. 27.

48. Крикун М. Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2015. С. 228.

49. Michalowski J. Op. cit. S. 195.

50. Ibidem. S. 198.

51. Документы ... С. 139.

52. Джерела ... С. 159.

53. Там само. С. 160.

54. Michalowski J. Op. cit. S. 209.

55. Ibidem. S. 197.

56. Памятники ... Т. 1. С. 302.

57. Michalowski J. Op. cit. S. 205.

58. Документы ... С. 123.

59. Там же. С. 135.

60. Там же. С. 148.

61. Джерела . С. 163.

62. Там само. С. 169.

63. Сварник І. Ів. «Листи зі Львова» та її автор. Жовтень. 1980. № 3. С. 102.

64. Pamietniki o wojnach kozackich za Сhmielnickiego. Wroclaw, 1840, S. 21.

65. Twardowski S. Op. cit. T. 1. S. 27.

66. Ibidem.

67. Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza przez nie- znajomego autora. Poznan, 1840. T. 1. S. 11.

68. Погорілець О.Г. До питання локалізації ... С. 106.

69. Крикун М. Документи комісарського суду ... С. 129, 189, 228; Його ж. Подільське воєводство у XV - XVIII століттях. Статті і матеріали. Львів, 2011. С. 280-281.

70. Дячок В.В. Писемні джерела кінця XVIII - ХІХ ст. до встановлення місця Пилявецької битви. Пилявецька битва 1648року в історії України... С. 74.

71. Виногродська Л.Т. Кторико-археолоичне дослідження ... С. 90.

72. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець . С. 170-173.

73. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 570; Архів ранньомодерної Української держави . С. 184; Воссоединение . Т. II. С. 129; Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець ... С. 169; Тис-Крохмалюк Ю. Бої Хмельницького. Військово-історична студія. Мюнхен: Видання Братство кол. вояків I-ої Української Дивізії УНА, 1954. С. 91; Serczyk W.A. Naplonacej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny, 1648-1651, Warszawa: Wydawnictwo Ksiazkai Wiedza, 1999. S. 142.

74. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 570; Грушевський М. Назв. пр. С. 72.

75. Сіцінський Є. Оборонні замки Західного Поділля ХІУ-ХУІІ ст. (історично-археологічні нариси). Київ, 1928. С. 87.

76. Виногродська Л. Історико-археологічне дослідження ... С. 95.

77. Дячок В.В. Назв. пр. С. 70-71.

78. Виногродська Л. Історико-археологічне дослідження ... С. 95-96.

79. Сіцінський Є. Назв. пр. С. 86, 88.

80. Виноградська Л. Історико-археологічне дослідження ... С. 93.

81. ЛННБ. ВР. ф. 5. Спр. 5769/ІІІ. Арк. 307; Джерела ... С. 170; Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець . С. 176.

82. Стороженко І.С. Назв. пр. С. 203.

83. Gawryliuk І. Op. cit. S. 122.

84. Джерела ... С. 163; Документы ... С. 148; Степанков В.С., Степанков В.В. Пилявецька битва 1648 року: джерела до вивчення теми (на допомогу викладачам, учителям, студентам). Проблеми дидактики історії. Збірник наукових праць. Кам'янець-Подільський: К-ПНУ імені Івана Огієнка, 2014. Вип. 5. С. 67.

85. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: полководець . С. 176.

86. Тисс-Крохмалюк Ю. Назв. пр. С. 94.

87. Виногородська Л.І. Археологічні дослідження ... С. 31; Її ж. Історико-археологічні дослідження ... С. 92; Її ж. Про локалізацію місця . С. 198.

88. Її ж. Історико-археологічні дослідження . С. 92.

89. Стороженко І.С. Назв. пр. С. 195.

90. Виногродська Л. Історико-археологічні дослідження . С. 92.

91. Дячок В.В. Назв. пр. С. 71-72.

92. Документы . С. 149.

93. Twardowski S. Op. cit. S. 27-28.

94. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 127.

95. Джерела . С. 169.

96. ЛННБ. ВР. ф. 5. Спр. 225/ІІ. Арк. 165 зв.

97. Джерела . Т. І. С. 159.

98. Документы . С. 139.

99. Там же. С. 149.

100. Тисс-Крохмалюк Ю. Назв. пр. С. 94.

101. Kochowski W. Op. cit. S. 11-12.

102. Джерела . С. 162.

103. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 138; Michalowski J. Op. cit. S. 191.

104. Документы . С. 147.

105. Michalowski J. Op. cit. S. 197.

106. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 176; Документы . С. 147.

107. Michalowski J. Op. cit. S. 205.

108. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 177; Документы ... С. 147.

109. Документы ... С. 134.

110. Michalowski J. Op. cit. S. 205.

111. Джерела ... С. 169.

112. Там же. С. 115, 147.

113. Там же. С. 126.

114. Грушевський М. Назв. пр. С. 68; Gawryliuk І. Op. cit. S. 111.

115. Twardowski S. Op. cit. S. 26.

116. Донесения папского нунция Іоанна Торреса, архиеп. Адрианопольского, о событиях в Польши во время возста- ния Богдана Хмельницкого ... Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России, издаваемой Киевской комиссией для разбора древних актов. Киев, 1916. Вып. 2-й. С. 118.

117. Sikora R. Zapomnia na armia. W kregu Hadziacza A.D. 1658. Od Historii do Literatury / Роd red. P. Borkа. Krakow, 2008. S. 159.

118. Документы ... С. 147-148.

119. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 127.

120. Wimmer J. Wojsko polskie w drugiej polowie XVII wieku. Wyd. drugie poszerzone. Oswi^cim: Napoleon V, 2013. S. 313.

121. Виногродська Л.І. Історико-археологічні дослідження ... С. 90-93; Її ж. Про локалізацію місця ... С. 199.

122. Кушевич С. Назв. пр. Жовтень. 1980. № 3. С. 103.

123. Документы . С. 135.

124. Michalowski J. Op. cit. S. 205.

125. Кушевич С. Назв. пр. Жовтень. 1980. № 3. С. 103.

126. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 127.

127. Twardowski S. Op. cit. S. 27.

128. Документы . С. 148.

129. Там же. С. 119.

130. Кушевич С. Назв. пр. Жовтень. 1980. № 3. С. 103.

131. Документы . С. 120.

132. Там же. С. 139.

133. Там же. С. 150.

134. Джерела . С. 163.

135. Документы . С. 135.

136. Там же. С. 148.

137. Тисс-Крохмалюк Ю. Назв. пр. С. 101.

138. Michalowski J. Op. cit. S. 205.

139. Gawryliuk І. Op. cit. S. 121.

140. БМУ. ВР. Спр. 143. Арк. 177.

141. Виногродська Л. Археологічні дослідження . С. 32; Її ж. Історико-археологічні дослідження . С. 93.

142. Кушевич С. Назв. пр. Жовтень. 1980. № 3. С. 103.

143. Архів ранньомодерної Української держави . С. 184.



Valeriy Stepankov, Vitaliy Stepankov

BATTLE OF PYLIAVTSI IN 1648: THE FACTORS OF THE RESUMPTION OF HOSTILITIES AND, THE PROBLEMS OF ITS LOCALIZATION AND THE DISPOSAL OF CAMPS OF UKRAINIAN AND POLISH TROOPS

The articles consider three interrelated problems, the clarification of which allows not only studying out several controversial provisions in the created historiographical image of Battle of Pyliavtsi but also rejecting not argued by analysis of sources of judgment, and thus contribute to its transformation into a more adequate historical reality. In particular, the reasons for the resumption of hostilities were clarifi ed, and the scientifi c insolvency of the concept aimed at questioning the established view of the location of the battle was proved. Adjustments were made to determine the reasons for the passivity of B. Khmelnytsky's military actions during August and the first half of September and choosing the area for the camp on the banks of Ikva River (Pyliavka) near the town of Pyliavtsi. The location of Ukrainian and Polish camps and their configuration had been clarified.

Key words: Battle of Pyliavtsi, localization, Pyliavtsi, Ikvariver, dike, camp, B. Khmelnytsky, river crossing site.

Размещено на Allbest.ru

...