Лексика давньокиївської писемності в аспекті перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні Національної академії наук України

Лексика давньокиївської писемності в аспекті перекладу

Гончаренко А.В.

У статті порушено актуальну у сучасних умовах збереження і відновлення національно-культурної спадщини проблему перекладу текстів пам'яток писемності попередніх епох засобами новітньої мови (української та російської). Увагу зосереджено на варіантах адаптації ботанічної назви лФпокж. засвідченої в українській літературі лише у двох творах середньовічного періоду - Повісті временних літ і Києво-Печерському патерику. Звернення до подібних рідковживаних найменувань із обмеженим колом текстів функціонування є особливо важливим. оскільки такі слова переважно фіксовані в історичній лексикографії з недостатньо глибокою семантичною інтерпретацією. що призводить до хибного їх трактування у межах сучасної мови. У спробах відтворення літописного джерела українською чи російською мовами від ХІХ ст. до наших днів простежуються різноманітні способи передачі цієї лексеми: одні перекладачі зберігали давню назву. зрідка даючи окремі приблизні коментарі до неї. інші ж пропонували замінити її словами з досить віддаленою. як вдалося з'ясувати. семантикою. Уважне прочитання контексту. аналіз етимології найменування. народнорозмовних матеріалів. свідчень. узятих зі споріднених мов. дозволили встановити семантичний обсяг виділеного слова та його сучасні відповідники. З'ясовано. що у літописній оповіді йдеться про рослину Galium odorata. Назву лФпокж і її континуанти зі значенням, відомим у старокиївському письменстві, досі зберігають діалекти української мови. що є одним із фактів на підтвердження думки про існування протоукраїнських мовних рис на південноруській території уже в середньовічний період. Тож будь-яке відтворення тексту віддаленого джерела сучасними вербальними засобами передбачає реконструкцію мови попередньої епохи. а тому потребує залучення спеціальних лінгвістичних досліджень і спонукає до розуміння самостійного наукового значення завдань перекладу пам'яток писемності. Аналіз семантичного обсягу рідковживаних назв у пам'ятках писемності та встановлення коректності їх інтерпретації на сучасному етапі є перспективним напрямом студій з історії української мови.

Ключові слова: переклад. давньокиївська писемність. літопис. лФпокж. українська мова. російська мова.

Honcharenko A. V. VOCABULARY OF THE OLD KYIV WRITING IN THE ASPECT OF TRANSLATION

The article raises the urgent in modern conditions of preservation and restoration of national and cultural heritage problem of translation of texts of written monuments of previous epochs by means of the modern language (Ukrainian and Russian). The attention is focused on the adaptation variants of the botanical name лФпокж. fixed in Ukrainian literature only in two works of the medieval period - the Tale of Bygone Years and the Kyiv Pechersk Pateryk. Appeal to such rarely used names with a limited range of functioning texts is especially important, as such words are mostly found in historical lexicography with insufficiently deep semantic interpretation, which leads to their misinterpretation within the modern language. In attempts to reproduce the chronicle source in Ukrainian or Russian from the XIX century to this day, there are different ways of translation this word: some translators have retained the old name, occasionally given some approximate comments on it, while others have proposed to replace it with words of a rather distant semantics, as it turned out. Careful reading of the context, the analysis of the etymology of the word, vernacular materials, and testimonies taken from related languages allowed establishing the semantic scope of the selected word and its modern counterparts. The chronicle reveals that the plant Galium odorata. The name лФпокъ and its continuants with the meaning known in Old Kyiv writing are still preserved in the dialects of the Ukrainian language, which is one of the facts that prove the idea of the existence of the proto-Ukrainian language features in southern Rus ' territory in the middle ages. Hence any reproduction of the text of the remote source by means of verbal means provides for the reconstruction of the language of the previous epoch, and therefore requires the involvement of special linguistic research and encourages understanding of the independent scientific significance of the translation tasks of written monuments. Analysis of the semantic volume of rarely used names in the monuments of writing and establishing the correctness of their interpretation at the present stage is a promising area of study of the history of the Ukrainian language.

Key words: translation, Old Kyiv writing, chronicle, лФпокъ. Ukrainian, Russian.

Вступ

Постановка проблеми. Питання збереження національно-культурної ідентичності, відтворення літературно-історичної спадщини нині посідають важливе місце у багатьох сферах гуманітарних знань. Актуальним залишається інтерес до поглибленого вивчення давньої української літератури, результатом якого стало виникнення низки перекладів пам'яток писемності київської доби. Процес втілення текстів попередніх епох сучасними вербальними засобами завжди пов'язаний зі змінами фонетичного, морфологічного і лексичного аспектів мови протягом її історичної еволюції. Перед тлумачем під час такої діяльності постають доволі складні завдання: для адекватного сприйняття віддаленого джерела нинішніми читачами його необхідно модернізувати відповідно до вимог теперішньої мови, але відтворити історико-літературний колорит оригінального твору. Хибне ж потрактування тих чи інших мовних одиниць, фрагментів оповіді тягне за собою викривлення змісту. Така робота є своєрідною реставрацією давнього тексту, до задовільного стану якої можуть спричинитися спеціальні лінгвістичні дослідження, що глибше простежують еволюцію мови, зміни її семантичного простору. Тож проблема еквівалентності й адекватності перекладу пам'яток сьогочасною мовою набуває самостійного наукового значення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Спроби мовної адаптації текстів старокиївського письменства здійснюються від ХІХ ст., проте нерідко їх завдання сприймалося насамперед як прикладне, таке, яке має популяризаторський характер, що ставало на заваді виробленню строго наукового підходу до перекладу як важливої форми філологічної й історичної інтерпретації джерела. Застосовувалися різні способи передачі давньоруської фрази - «осучаснення» її чи, навпаки, наслідування оригіналу зі збереженням окремих слів і виразів, значення яких застаріле або відмінне від відомого нині. До перегляду виправданості виконаних перекладів, традиційних прочитань певних фрагментів твору, лексем, словосполучень учені зверталися найчастіше у зв'язку з новим осмисленням «темних місць» «Слова о полку Ігоревім», внесенням відповідних виправлень у його переклад (М. О. Максимович, В. Л. Виноградова, Ю. М. Лотман, Л. А. Булахов- ський, В. Г Скляренко), аналізом доречності вживання тих чи інших назв у відтворенні засобами сучасної мови (української або російської) «Повісті временних літ» (П. В. Петрухін, О. О. Гіппіус).

Історію перекладів пам'яток давньої української літератури новоукраїнською літературною мовою (також англійською) детально розглянув Т В. Шмігер. Він зосередив увагу на розробленні схеми перекладознавчого аналізу художнього твору для оцінки відтворення форм історичної свідомості, оперуючи терміном «внутрішньомовний переклад» і відзначаючи недослідженість і знехтуваність цієї ділянки теорії перекладу як в українській, так і у світовій філології [18, с. 143].

Потрактування деяких застарілих лексичних одиниць у межах сучасної мови й сьогодні викликає суперечності, адже київські джерела середньовічного періоду часом фіксують малопомітні, рідковживані найменування, здебільшого з розмитою, не дуже зрозумілою семантикою, з обмеженим колом текстів функціонування, яким у наукових розвідках приділено мало уваги, а в історичних словниках вони фіксовані зазвичай із недостатньо глибокою семантичною інтерпретацією, тому уважне прочитання таких слів залишається важливим аспектом у роботі з першотворами.

Постановка завдання. Розвідка має на меті розглянути семантичний обсяг маловідомої нині давньокиївської ботанічної назви лФпокж і проаналізувати способи її відтворення засобами сучасної української та російської мов.

Виклад основного матеріалу

Слово лФпокж засвідчене в українській писемності лише у двох творах середньовічного періоду. Уперше воно трапляється в одному із сюжетів Повісті временних літ під 6582 р. (1074), де йдеться про ченця Печер- ського монастиря Матвія, котрий мав здатність бачити видіння, пророкувати майбутнє. Одного разу під час богослужіння він помітив у церкві біса, що обходив братію і кидав на неї квіти л^пки. До кого вони прилипали, той чернець, захотівши спати, покидав службу: вндФ окиуо- ДЯЩА Б±СА, ВЖ ОБрЛЗ± Ля\А, В ЛуД±, Н НоСЯЩА в приполі ЦВ±ТКБІ, нже глаголєтся лФпокж... ВЗИМАЯ из лона лФпокж, вержАше на кого любо: ащє прилняше кому цвФтокж, мало постоявж Н рАСЛАБЛеНЖ умомж, ВННу СТВорБ КАКу ЛЮБо, НЗНДЯШе НС ЦерКВН, шедщ В К±ЛБЮ, и усняше [10, с. 184-185]. Згодом сюжет запозичили автори Києво-Печерського патерика.

Попри те, що згадана літописна оповідь є загальновідомою, тлумачення іменника лФпокж, котрий не потрапив до літературних мов, довгий час викликало сумніви та труднощі в учених. Про це свідчать, зокрема, різноманітні способи його відтворення засобами сучасної української чи російської мов від ХІХ ст. дотепер. Найчастіше перекладачі зберігали давню назву, не даючи жодних коментарів до неї. Пор. переклад Повісті временних літ російською мовою Д. С. Лихачова і Б. О. Романова (1950), Д. С. Лихачова (1978), А. Г Кузьміна (2003), українською мовою - В. В. Яременка (1990); переклад Києво-Печерського патерика російською мовою М. І. Вікторової (1870), Л. А. Ольшевської (1999) Такого самого принципу дотримано і в англомовному перекладі Києво-Печерського патерика, базованому на тексті Другої Касіянівської редакції 1462 р. Дет. див.: The Paterik of the Kievan Caves Monastery / transl. by M. Heppell. Cambridge (Mass): Harrard Ukranian Research Institute, 1988. P 109.. Виняток становить переклад Повісті временних літ Л. Є. Махновця (1989), де наведено пояснення, що ліпок - це смолка (Silene L.) [11, с. 115]. Є. М. Поселянін, перетлумачуючи Патерик російською мовою (1900), використав описову конструкцію «липкие цветы» [4, с. 204]. Інші ж автори вдавалися до заміни незрозумілої лексеми. Наприклад, перекладаючи текст Патерика російською мовою, Л.О. Дмитрієв змінив лФпокж на шиповник: «.увидал, как по церкви ходит бес в образе ляха, держа под полой цветы шиповника, и бес вынимал из-под полы цветок и бросал на кого хотел. Если к кому-либо из стоявших иноков прилипал цветок, тот, немного постояв, начинал дремать, придумывал какую-нибудь причину, и уходил из церкви, чтобы поспать, и уже не возвращался до конца службы» [5, с. 470]. Україномовні переклади Патерика І. В. Жиленко, М. В. Кашуби та Н. Ф. Пікулик пропонують вживання на місці назви лФпокж слова реп'ях: «І бачить біса, що в образі ляха обходить [церкву], і в полі носить квіти, які називаються реп'яхами. Бере одну квітку і кидає на кого хоче. І якщо до кого з братій, які стоять, прилипне квітка, то [той], трохи постоявши і ослабнувши розумом, [та] яку-небудь причину собі придумавши, виходить із церкви і йде спати, й не повертається до молитви» [13, с. 81], «І побачив злого духа, що обходив усіх в образі ляха і носив у пелені квітки, які називаються реп'яхами...» [6, с. 52].

Наявність розрізнених інтерпретацій виділеного найменування спонукає до роздумів щодо коректності запропонованих варіантів перекладу, з'ясування семантики давнього іменника, що потребує його комплексного історико-лінгвістич- ного аналізу.

Як підтверджує контекст, назва лФпокъ мотивована чіпкими властивостями цієї рослини. Отож, можемо припустити, що етимологічно слово належить до утворень із давнім коренем *lip- «ліпити, прилипати». Імовірно, воно походить від прасл. діал. *1ёръкъ, утвореного за допомогою суфікса -ъкъ від *1ерь]ь «клейкий, липкий», спорідненого з *1epiti «ліпити», *1ipeti, *1ьрпой «липнути» (ЕСУМ 3, с. 239-240; ЭССЯ 14, с. 225-229).

Першу лексикографічну згадку про лнпокъ (лепокъ, лепчица) віднаходимо у виданому 1859 р. Імператорською АН «Ботаническом словаре» М. І. Анненкова, де воно тлумачиться як «малоруський» (український) відповідник латинській назві рослини Asperula aparine (підмаренник чіпкий), охарактеризованій як бур'ян [1, с. 53]. Слова з таким коренем наведено також як простонародні найменування Asperugo procumbens (гостриця) (укр. липчиця, лепчиця, лепиць) і Galium aparine Роди Galium L. і Asperula L. належать до однієї родини. (підмаренник чіпкий) (укр. липчица, лепець, рос. лепчица, липушник) [1, с. 151]. Вокабулами словникових статей праці є систематичні назви рослин латинською мовою, що певною мірою ускладнює пошук за розмовним варіантом номінації. Тож спроби роз'яснення згаданої лексичної одиниці серед науковців, зокрема російських, ще довгий час були досить приблизними, а то й помилковими.

У покажчику предметів, доданому до петербурзького археографічного видання Лаврентіївського списку, знаходимо таке тлумачення: «AhnKH - приворотное зелье» [10, с. 53]. У такому ж покажчику до виданого тією самою Археографічною комісією Іпатіївського списку сказано: «лФпокъ - цветок» [9, с. 6]. Слово не увійшло до реєстру «Материалов для словаря древнерусского языка» О. Л. Дювернуа (1894), а в «Материалах...»

І. І. Срезневського пояснення ґрунтується на здогадах ученого: «АФпокъ название цветка, может быть, репей» [16, с. 74].

Натомість роз'яснення цієї назви уже із другої половини ХІХ ст. пропонувалося у працях українських дослідників. У «Малорусько-німецькому словарі» Є. І. Желехівського та С. І. Недільського лексему ліпок наведено як синонімічну до назви марянка й перекладено іменником Waldmeister, що означає рослину Aspеru1a odorata (маренка, підмаренник запашний); споріднені форми лепок, лепець, лепчиця, липчиця, липник зазначено як відповідники до Galium aparine (підмаренник чіпкий) [3, с. 409]. О. О. Потебня згадував літописний фрагмент як можливу основу мотивації простонародної «великоруської» назви рослини Lvchnis flos-cuculi, яка належить до роду Смілки, - дрема [14, с. 531-532] Споріднені фітоназви лепець `росл. Asperugo procumbeus; Galium aparine', лепчиця `росл. Galium aparine; Asperugo aparine (гостриця)', липник `Galium aparine', липчик `Asperugo procumbeus' липчиця `Galium aparine' фіксують у своїх працях також Б.Д. Грінченко й І. Г Верхратський. Див.: Словарь української мови: в 4 т. / упоряд. з додатком власного матеріалу Б. Д. Грінченко. Т 2. Київ: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 355, 356, 360; Верхратський І. Г Початки до уло- ження номенклатуpи і теpмінології пpиpодописної, наpодної. Львів: Печатня М. Ф. Поремби, 1864. С. 10..

Утім, найбільш детально слово ліпок було розглянуте А. Ю. Кримським у праці «Древнекиевский говор». Учений схарактеризував його як давній південноруський лексичний діалектизм і пояснив, чому воно тривалий час не знаходило точного тлумачення. «Ніхто досі з російських учених не дав пояснення, що це за лФпокъ, тому що жодна квітка ніде у Великоросії, у жодному великоруському наріччі, не називається лепком, - писав учений, - а до мовлення сучасних київських малоросів звернутися не здогадалися. На сучасній же Київщині (як, власне, і в багатьох інших місцях України) ліпок - це Asperula (рослина із сімейства Rubiaceae (маренових - А. Г.), що за російською ботанічною термінологією перекладається словом “шерошница”). Ліпком на Київщині називається як груба Asperula aparine (великоруською “сеплюга”, польською ostrzyca (укр. підмаренник чіпкий - А. Г.)), так і приємнаAspiru1a odorata (великоруською ясменник, польською marzanka wonna (укр. підмаренник запашний - А. Г.)). Судячи з літописного контексту, принадний ліпок, що знаходився у бісівського ляха в приполі, був Aspеru1a odorata, тобто “ясменник”» [8, с. 232-233]. На підтвердження своїх міркувань учений навів також власні спостереження щодо діалектного вживання назв: «Я з особистого досвіду знаю, що на Київщині ліпком називають не лише Aspеru1a odorata, але й Asperula aparine, зокрема чим далі на південь, до степів (а починаючи з межі Херсонської губернії і далі по південному степу духмяна Aspеru1a odorata припиняє навіть називатися ліпком, і називається вона там уже остудник (також смілка), під ліпком там розуміють лише одну грубу Asperula aparine)» [8, с. 232-233]. київ писемність переклад

Думку А. Ю. Кримського підтвердив згодом Ф. П. Філін: «Дійсно, у картотеках Словникового сектору і ДРС не знайшлося жодного прикладу з території російської мови на слово лФпокж `вид квітки'. У сучасних російських говірках слово лепок означає `глиняний черепок', `метелик', `комаха', `шматок мотузки', переносно `товстун', але не `квітка'» [17, с. 555-556].

Надалі згаданий іменник в історичних лексикологічних і лексикографічних працях пояснювали як саме українську назву рослини Aspеrula odorata (підмаренник запашний) і, часом, Asperula aparine (підмаренник чіпкий). Зокрема у «Словаре русского языка XI-XVII вв.» зазначено: лФпокж - назва квітки (пор. укр. ліпок - Asperula aparine, рос. сеплюга, і Aspеrula odorata, ясменник) (СлРЯ 8, с. 208). Погляди А. Ю. Кримського поділяли також Л. А. Булаховський [2, с. 85], В. В. Нім- чук [12, с. 290-291]. Ліпок у літописному тексті як рослину виду Galium aparine L. тлумачить І. В. Сабадош [15, с. 241].

Отже, сьогодні можемо з упевненістю говорити, що у літописній оповіді йдеться про рослину роду Aspеrula (Galium). Її чіпкі властивості зумовлені наявністю на стеблах, листі, плодах колючок, гачків, шипиків, завдяки яким вона може липнути до опори, одягу людини чи шерсті тварини. Вдаючись до деталізації конкретного виду, слід звернути увагу на те, що за текстом кинуті квіти мали седативну дію на людину. Під впливом їхнього специфічного запаху ченці, котрі проводили своє життя у частих нічних богослужіннях, хотіли спати та покидали відправу. З-поміж згаданих різновидів рослини яскраво виражений приємний запах, що надає заспокійливого та снодійного ефекту, має саме підмаренник запашний (Galium odorata). У народі його називають також маренкою, мар'янкою, моронькою, маринкою, остудником, шершавкою, сухітником, пахучкою, люб-зіллям, часом смілкою тощо [7, с. 197]. Носіям російської мови ця рослина відома як ясменник, пахучка, лесной чай, жасмин- ник. Замінюючи давнє слово іншими ботанічними найменуваннями (реп'ях/репей, шиповник), перекладачі закладали семантико-поняттєві відхилення від оригінальної назви у свої тексти. Було враховано лише найпрозоріший компонент значення - «чіпкість», тоді як інший, не менш важливий, але завуальований у контексті - «седативний вплив», лишався поза увагою.

На засвідчення у літописному тексті вузького діалектизму, а не поширеного давньоруського слова, указують його континуанти та деривати, що нині цілісно зберігаються в українських (винятково розрізнено - у окремих російських) говірках і позначають загалом рослини з роду Asperula (Galium) «маренка» (укр. лепок, леп- чиця, липник, липок, липтиці, липчиця, липчеця, ліпок; рос. липучка, липуха, лепчица), рідше - Asperugo «гостриця» (укр. ліпчиця, ліпиця, леп- чиця, липчиця, лептиці, липтиці) (Закр., с. 111; Корз., с. 154; Гуйв., с. 259; Лис., с. 114; Он. 1, с. 410; СРНГ 17, с. 59; СРНГ 16, с. 366-367). Перейнятою з української мови В. Махек вважає чеську форму lepik «Asperugo» [19, с. 187]. На споріднені фітономени натрапляємо й у інших слов'янських мовах, проте у жодній із них, окрім української, вони не позначають Aspеrula odorata. Пор.: пол. діал. lepczyca lezqca «Asperugo procumbens», lepczyca przylegajqca «Galium aparine», болг. лФпка «росл. Galium, торила, підмаренник; трав'яна рослина, що приклеюється, чіпляється», лепка «росл. бур'ян, що липне й використовується для лікування від пристріту, Galium aparine», лепкъ «трава з липким листям», лиепкъ «бур'ян, що липне до одягу», словен. lepek, -pka «реп'ях».

Висновки і пропозиції

Отже, запропоновані варіанти адаптації сучасною мовою слова лФпокж не відображають його справжньої семантики, часто лише приблизно передаючи значення, модернізуючи його чи, навпаки, залишаючи без перекладу та коментарів назву, невідому у літературній мові. Ідентифікація подібних малопомітних елементів давнього тексту стає можливою за комплексного залучення контекстуальних, етимологічних, діалектних свідчень, матеріалів, узятих зі споріднених мов, і є важливим підґрунтям праці перекладача. Будь-яке відтворення тексту віддаленого джерела сучасними вербальними засобами передбачає реконструкцію мови попередньої епохи, а тому має базуватися на наукових засадах.

Називаючи рослину Aspеrula odorata, слово лФпокж фіксується лише у старокиївському письменстві та часом трапляється у народнорозмовному українському мовленні, що вказує на цю назву як на давній лексичний українізм і є одним із фактів на підтвердження думки про існування протоукраїнських мовних рис на південноруській території вже у середньовічний період.

Перспективним видається подальший аналіз семантичного обсягу рідковживаних назв у пам'ятках писемності та встановлення коректності їх інтерпретації на сучасному етапі.

Список літератури

1. Анненков Н. И. Ботанический словарь. Санкт-Петербург: Типография Императорской Академии наук, 1878. 648 с.

2. Булаховський Л. А. Питання походження української мови. Київ: Видавництво АН УРСР, 1956. 219 с.

3. Желехівський Є. І., Недільський С. І. Малорусько-німецький словник: у 2 т. Т 1. Львів: НТШ, 1886. 589 с.

4. Киево-Печерский Патерик / в пер. Е. Поселянина. Полное собрание житий святых в Киево-Печерской лавре подвизавшихся. Москва: Издание книгопродавца А. Д. Ступина, 1900. 394 с.

5. Киево-Печерский патерик / подготовка текста, перевод и комментарии Л. А. Дмитриева. Памятники литературы Древней Руси: XII век. Москва: Художественная литература, 1980. С. 413-623.

6. Києво-Печерський патерик / пер. із церковнослов. М. Кашуби, Н. Пікулик. Львів: Свічадо, 2001. 191 с.

7. Кобів Ю. Й. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. Київ: Наукова думка, 2004. 800 с.

8. Кримский А. Е. Древнекиевский говор. Кримський А. Ю. Твори: в 5 т. Київ: Наукова думка, 1973. Т 3. С. 207-245.

9. Летопись по Ипатскому списку. Издание Археографической комиссии. Санкт-Петербург: Типография Императорской АН, 1871. 616 с.

10. Летопись по Лаврентьевскому списку. Издание Археографической комиссии. Санкт-Петербург: Типография Императорской АН, 1872. 589 с.

11. Літопис руський / пер. з давньоруськ. Л. Є. Махновця. Київ: Дніпро, 1989. 591 с.

12. Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ: Наукова думка, 1992. 416 с.

13. Патерик Києво-Печерський за другою Касіянівською редакцією (1462 р.) / упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки і примітки І. Жиленко. Київ: ВД «КМ Academia», 1998. 348 с.

14. Потебня А. А. Эстетика и поэтика. Москва: Искусство, 1976. 613 с.

15. Сабадош І. В. Українські назви рослин: історія, етимологія. Ужгород: ПП Мельник М. В., 2019. 1032 с.

16. Срезневский И. И. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. Т. 2. Санкт-Петербург: ИОРЯС Императорской Ан, 1902. 1802 с.

17. Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Ленинград: Наука, 1972. 655 с.

18. Шмігер Т. В. Перекладознавчий аналіз - теоретичні та прикладні аспекти: давня українська література сучасними українською та англійською мовами. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2018. 510 с.

19. Machek V Ceska a slovenska jmena rostlin. Praha: Nakladatelstvi Ceskoslovenske akademie ved, 1954. 366 s.

Перелік умовних скорочень джерел

Гуйв. - Словник буковинських говірок / за заг. ред. Н. В. Гуйванюк. Чернівці: Рута, 2005. 688 с.

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: у 7 т / гол. ред. О. С. Мельничук. Київ: Наукова думка, 1982-2012.

Закр. - Гуцульські говірки. Короткий словник / відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997. 232 с.

Корз. - Корзонюк М. М. Матеріали до словника західноволинських говірок. Українська діалектна лексика: збірник наукових праць. Київ: Наукова думка, 1987. С. 62-267.

Лис. - Лисенко П. С. Словник поліських говорів. Київ: Наукова думка, 1974. 260 с.

Он. - Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок: у 2 ч. Київ: Наукова думка, 1984.

СлРЯ - Словарь русского языка ХІ-XVII вв.: в 29 т / гл. ред. Ф. П. Филин, С. Г Бархударов, В. Б. Крысько. Москва: Наука, 1975-2008.

СРНГ - Словарь русских народных говоров / гл. ред. Ф. П. Филин, Ф. П. Сороколетов. Вып. 1-49. Ленинград: Наука, 1965-2016.

ЭССЯ - Этимологический словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд / отв. ред. О. Н. Трубачев. Вып. 1-41. Москва: Наука, 1974-2018.

Размещено на Allbest.ru