Топографія давньоруського Чернігова за матеріалами літописних зводів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Топографія давньоруського Чернігова за матеріалами літописних зводів

Шугалій О.С.

Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»

Мета роботи полягає у розгляді та аналізі фрагментів літописних згадок структурних частин та районів давньоруського Чернігова. Зосереджена також увага і на згадках про культові та світські споруди Чернігова, які слугували архітектурними домінантами міської забудови. Звертається увага на кількості таких уривків та контексті їх використання на сторінках найбільш часто вживаних істориками Іпатіївського та Лаврентіївського літописів. Розглядаються також Никонівський та Новгородські літописні зводи, які містять важливу інформацію, однак їх зміст часто оминається дослідниками.

Основною ціллю автора є формування цілісного масиву літописної інформації, яка є важливою при дослідженні топографії давньоруського Чернігова.

Наукова новизна полягає в комплексному аналізі та порівнянні тексту висвітлення однієї і тієї ж події різними літописцями.

Звертається увага на еволюцію трактування та наукового осмислення того чи іншого текстового фрагменту, локалізації відображеної в ньому пам'ятки чи території. За понад два століття вивчення історичної топографії міста бачення науковців змінювалися із збільшенням обсягів архітектурно-археологічних досліджень на території міста.

Особливістю згадувань культових споруд і монастирів на території Чернігова, в літописних зводах є те, що не всі їх назви зафіксовані. Більша частина мурованої архітектури давньоруського періоду не знаходить свого висвітлення на сторінках літописів. Переважна більшість місцевих топонімів згадувалися в контексті військово-політичних подій на території чернігівського князівства протягом другої половини ХІ - початку ХІІІ ст. Те ж саме можна сказати і про культові споруди, які літописцем здебільшого представлялися як князівські, або єпископські усипальниці, а час їх спорудження чи освячення часто залишався поза увагою авторів тексту.

Ключові слова: Чернігів, давньоруський, топографія, літопис, Іпатіївський літопис, Лаврентіївський літопис.

Shuhalii O.S. TOPOGRAPHY OF OLD RUS CHERNIHIV BASED ON CHRONICLES

The purpose of the study is to analyze and to consider fragments of chronicle mentions of structural parts and districts of Old Rus Chernihiv. Attention is also focused on mentions of religious and secular buildings in Chernihiv, which represented as architectural dominants of urban development. Attention is drawn to the number of such passages and the context of their use on the pages of the most frequently used by historians of the Hypatian and, Laurentian Chronicles. The Nikon and Novgorod chronicles, which contain important information, but their content is often overlooked by researchers are also considered.

The author's purpose aims to form an integral array of chronicle information, which is important in the study of the topography of Old Rus Chernihiv. Scientific novelty is a comprehensive analysis and comparison of the text of coverage the same occurrence by different chroniclers.

Attention is paid to the evolution of interpretation and scientific understanding of a text fragment, the location of the architectural monument or territory reflected in it., The views of scientists have changed with the increases in architectural and archaeological research within the city, for more than two centuries of the studying of the Chernihiv historical topography.

The peculiarity of mentions religious buildings and monasteries in Chernihiv, is that not all their names are recorded. Most of the monumental architecture of the Old Rus period is not mentioned in chronicles. The vast majority of local place toponyms were mentioned in the context of military and political occurrences in the Chernihiv principality during the second half of the XI - early XIII centuries. The same can be said about religious buildings, which the chronicler mostly presented as princely or episcopal tombs, and the time of their construction or consecration often unnoticed by the authors of the text.

Key words: Chernihiv, Old Rus, topography, chronicle, The Hypatian Chronicle, The Laurentian Chronicle.

Постановка проблеми

Починаючи з другої половини ХІ ст. Чернігів стає одним з найбільших за площею та значущістю міських центрів давньоруської держави, конкуруючи в цьому відношенні із Києвом. Місто в часи свого розквіту займало територію до 450 га, яка була оточена щонайменше чотирма лініями дерево-земляних укріплень. В ході активних архітектурно-археологічних досліджень в Чернігові були виявлені рештки щонайменше двадцяти мурованих споруд культового та світського призначення, з яких збереглися до сьогодення п'ять. В місті, де правили представники місцевих династій Ольговичів та Давидовичів, мало б вестися літописання, яке б відображало їх діяльність.

І. Чугаєва в своїй монографії проаналізувала та виділила потенційні «місцеві» літописні фрагменти, які створювалися чернігівськими авто- рами[24]. Більшість із них створювалися протягом ХІІ ст., особливо в його другій половині, коли в Чернігові склалися сприятливі умови для ведення власного літописання. На її думку, найбільш розлого інформація про місто відображена в текстах Київського, Новгородського Четвертого, Софійського першого та Лаврентіївського літописів. Саме ці літописні зводи і стануть основою для матеріалу даної статті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перші спроби співвіднести літописні згадки з реальною топографією міста були здійснені у XVIII - першій половині ХІХ ст. Г Милорадович, О. Шафонський, М. Маркевич, М. Марков, характеризуючи тогочасне місто, зверталися до тексту літописів (перш за все, до згадок про храми) [11; 12; 26]. У другій половині ХІХ ст. вийшов друком Історико-статистичний опис Чернігівської Єпархії під редакцією Філарета Гумілевського. В ньому наводились літописні фрагменті, відомих які містили згадки про культові споруди Чернігівщини давньоруського часу та місце їх розташування. [5]. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. до вивчення давньоруських храмів Чернігова долучилися П. Лашкарьов та М. Бережков Вони аналізували літописні свідчення та намагалися співставити їх зі спорудами, рештки яких збереглися у місті [2; 9]. У цей же час з'явилась перша робота, присвячена історичній топографії міста. Автором її був О. Яригін.

На плані сучасного йому Чернігова він спробував локалізувати лінії укріплень давньоруського часу та позначити міські райони, відомі за літописними повідомленнями [27, с. 177].

Цю роботу продовжив П. Смолі- чев, який не лише намагався проаналізувати дані літописів про місто, але й спробував співставити їх з результатами проведених на той час археологічних досліджень [22, с. 127-146].

У середині ХХ ст. до вивчення історичної топографії Чернігова звернувся Б. Рибаков. Результатом його робіт стала велика стаття, присвячена місту давньоруського періоду [21, с. 7-99]. Використовуючи літописні свідчення, а також пізніші описи міста, дослідник створив план давньоруського Чернігова, де, серед іншого, позначив міські райони та згадані у літописах монументальні споруди. Цей план пізніше був скоригований та доповнений В. Мезенцевим і В. Коваленком. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. дослідження у цій галузі продовжили А. Казаков, Ю. Ситий, О. Черненко, О. Бондар, І. Чугаєваа [23; 24; 25].

Таким чином можна простежити, що тема історичної топографії Чернігова лишається актуальною понад два століття. При цьому трактування і осмислення літописних повідомлень постійно змінюється. Почасти це пов'язано із активним археологічним вивченням міста протягом ХХ та початку ХХІ ст., що дозволило долучити до досліджень великий масив археологічних матеріалів

Формулювання цілей статті. В представленій статті пропонується проаналізувати уривки літописних повідомлень, котрі формують уявлення про топографію Чернігова Х - першої половини ХІІІ ст. З огляду на формування літописних зводів в різних територіях та різними особами літописців існує необхідність порівняння опису однієї і тієї ж події в декількох джерелах.

Виклад основного матеріалу

Перш за все варто відзначити, що згідно усталеній в історичній науці думці місто Чернігів вперше було згадане в тексті угоди з Візантією, вміщеній у «Повісті минулих літ» під 907 р.: «...даати оуглады на Рускіє городы. піьрвоє на Кієвь. таже и на Черниговъ. и на Пере^славь ^Ж. и на Польтескь. и на Ростовь. и на Любечь. и на прочаа город. по тпмь бо городомь. спджху кнжзьа . подь ^льго^м суще.» [17, стб. 22]. Однак останнім часом цей літописний уривок було піддано нищівній критиці. Вперше про його штучність і вставлення в літопис вже у ХІІ ст. офіційно написав Джон Ейч. Лінд (John H. Lind) [28, с. 362-370]. Цей висновок автора спирався на невідповідність згадки Переяслава в тексті договору та літописної легенди про заснування міста Володимиром Великим у 993 р. Зважаючи на такі твердження, існує велика вірогідність більш пізньої вставки в літопис і Чернігова. Наразі слід відзначити, що проведені в Переяславі археологічні дослідження підтверджують наявність тут культурного шару кінця Х ст. як найбільш раннього горизонту. Таким чином доводи Лінда можуть бути підтверджені

Регулярно Чернігів згадується у літописі лише із початком князювання Мстислава Володимировича на чернігівському столі. Більшість науковців пояснює відсутність давніших писемних згадок про місто втратою чернігівського літопису, котрий зберігся лише фрагментарно. Інші ж вважають, що у Чернігові до початку ХІ ст. правила місцева династія князів, які не знаходилися в залежності від київського князя, а місто не було частиною «держави русів», тому й не згадується у літописанні. Існує також версія, згідно якої Чернігів в Х ст. не був міським центром та не відігравав помітної ролі у житті держави.

У будь якому разі відомості про топографію міста Х початку ХІ ст. в літописних зводах відсутні. Вони з'являються лише з останньої чверті ХІ ст. Уривки, в яких йдеться мова про планувальну структуру міста, присвячені повідомленням про князівські міжусобиці та напади кочівників на північне Лівобережжя, які стали регулярними з другої половини ХІ ст.

Перша з таких подій - облога міста 1078 р. Як розповідає літопис, коаліція князів на чолі з Ізяславом Ярославовичем підступила до Чернігова, де залишалися прибічники Олега Святославовича: «Володимерь же приступи кь врато^м вьсточньїмь. w Стрьжене. і wma врата. ї взжша градъ. WKonHun. ї пожгоша wrHCMb . людемъ въгбпгшимъ во днешнии горо^д» [17, стб. 192].

У цьому короткому літописному фрагменті вперше згадуються дві частини міста, які вже точно існували на той момент. «Градъ околний» або Окольний град - перший район міста, що трапився князям на шляху і був спалений. Далі літописець пише, що люди перемістилися в «днеш- ний город». Це була головна частина міста, його фортеця (за сучасною термінологією - дитинець). Слід додати, що відсутність в літописі згадок про укріплення Окольного граду з боку річки Стрижень може свідчити, що в останній чверті ХІ ст. їх не було.

Наступний літописний фрагмент, що містить інформацію про планувальну структуру міста датований 1094 р. Він також стосується князівської міжусобиці: «того же лпта СЧлегъ приде с Половцп їс Тмутороканж . и прииде к Чернигову . Володимерь же затворисж в городп. СЧлегъ же прииде ко граду, и пожьже wкoлo града. ї манастыри пожьже» [17, стб. 217]. Цей фрагмент звертає увагу на себе лише формулювання «манастыри пожьже». Вживання множини свідчить про наявність в околицях міста декількох монастирів.

Більш детальну інформацію про події 1094 р. літописець подає в тексті «Повчання дітям» Володимира Мономаха. «СЧлегъ на мж приде с Поло- вечьскою землею к Чернигову . и бишасж дружина мож с нимь . и . днии w малу [греб]лю В . ине вдадуче имъ въ wстрoгь [съ]жаливъси В х с" ькнътх'дшь . и селъ горжщих . и манастъгрь . и рпхъ не хва литисж погаными вдахъ брату wye свокго мпсто . а самъ идох на wtfA свокго мпсто Переасла влю» [16, с. 103-104].

В цьому повідомленні князь Володимир зазначає, що його дружина билася з половцями вісім днів «о малу греблю» і не дала їм увійти до «острогу». Ю. Моргунов, вважав, що у цьому випадку греблею названі зрубні укріплення Острогу [14, с. 232]. Варто відзначити потужність цих укріплень, які успішно захищали місто вісім днів. Виходячи з цього можна припустити, що у даному випадку «Острогом», названо Окольний град, який за археологічними джерелами в другій половині ХІ ст. мав потужні укріплення зрубного типу і являв собою суцільну лінію оборони міста.

У Никонівському літописі міститься єдина згадка про чернігівський «поділ». Літописець зафіксував пожежі на «Подоліях» Києва, Чернігова, Новгорода та Смоленська в 1112 р. [20, с. 143]. Примітно, що в Іпатіївському та Лаврентіївському зводах, котрі є найбільш часто використовуваними науковцями, це повідомлення відсутнє.

На облозі Чернігова зосереджено багато уваги в літописних повідомленнях за 1152 р. Тоді коаліція руських князів та половців на чолі з Юрієм Долгоруким підійшла до міста:

«.здумавше вси поидоша к Чернигову и пере- шедше Сновъ . и стаща оу Гуричева близь города. перешедше Канинъ . бп же тогды днь недплныи . тпмже не [и]доша Г к городу видпвше силу

Половечьскую повелпша людем" вспмъ бпжати изъ wстрoга в дптинець . на утрии же днь Гюрги и Стославъ исполчивша воп свои. поидоша к городу. и сташа не дошедше Семынж . тогда же все множьство Половець . пхаша к городу битъсж. и wim^iac wстрoгъ зажгоша . передъгородье все . и пришедше всею силою сташ wкoлo города . Черниговцем"же бьющимъ из города . кнжзи же здумавше вси . не крппко бьютсж дружина . ни Половци . \»лісе с ними не пздимъ сами . Андрпи же реч" тако створимъ Д . атъ мзь почну днь свои . поим же дружину свою и пха подъгородъ . вышедшим"же ппшимъ из города стрплжтсж. и поткну на нь с дружиною свокю и с Половци и wвы избиша. а другыа въгна в городъ . тогда же поревновавше кму инии кнжзи . пздиша послпди подъ городъ . и ппши видпвше полкы не смпша выти из города . зане бжхуть перестрашени. стоавшем"же имъ подъ городомъ . ві. днии . и впсть приде к ним" идеть Изжсла въ . с Вжчеславомъ в помочь Черниговцем". Половци же оубомвшесж того . почаша подъниматисж прочь» [17, стб. 456-458].

В тексті Никонівського літопису ці події подано дещо іншими словами. Так, «Передгороддя» замінене на «Посад», а далі згадано «поле чисто вколо града сотворише» [20, с. 195]. Останне формулювання прямо вказує на спалення частини Чернігова перед «Градом» Під градом же у переважній більшості випадків малася на увазі фортеця-дитинець. Враховуючи це, можна припустити, що спаленою могла бути уся міська забудова до стін дитинця, а війська нападників під час облоги захопили усю прилеглу територію міста (Окольний град, Передгороддя).

Загалом же з тексту літопису випливає, що перше, що зробили нападники - це спалили «Острог» та «Передгороддя» Локалізація Передгороддя на сьогодні не викликає сумнівів. Ним вважають територію міста на обох берегах річки Стрижень, яка півколом оточувала Окольний град [21, с. 11]. Поява житлової забудови на цій території з другої половини ХІ, початку ХІІ ст. підтверджується археологічними дослідженнями. Так само археологічно підтверджено загибель забудови цього міського району в пожежі середини ХІІ ст., що можна співставити з облогою міста 1152 р. Дещо більш складною є ситуація з локалізацією «Острогу», який вдруге -згадується на сторінках літописів. Однак можна стверджувати, що території названі «Острогом» в описі подій 1094 р. та згаданий під час подій 1152 р. не є одним і тим же укріпленням та територією: в першому випадку половці воювали за «Острог» вісім днів, а у другому його просто спалили

В. Мезенцев пропонує зосередитися на тексті літопису, де цей термін вжитий двічі, і, як він доводить, стосується різних міських районів [13, с. 56-62]. Спочатку, за його інтерпретацією, половці взяли Острог, а вже після цього попалили Передгороддя. Тобто з Острогом можна асоціювати укріплення перед Передгороддям, яке слугувало для його захисту. Однак термін «острог» в значенні «укріплення, відокремлене від основної фортеці» почали використовувати не раніше кінця XIV ст. [14, с. 232-233]. Таким чином інтерпретація В. Мезенцева не виглядає переконливою.

На думку автора, Острогом, в статті 1152 р. було названо частину Передгороддя, розташовану на лівому березі річки Стрижень, яка першою знаходилася на шляху половецького війська.

Наступний літописний фрагмент, який містить інформацію про топографію Чернігова, міститься у Першому Новгородському літописі під 1235 р. В це літо група князів на чолі з Данилом Галицьким рушила на Чернігів. «...и много воева около Чернигова и посад пожже...» [18, с. 50 ]. У наведеному уривку вдруге згадується ця літописна частина міста. Однак незрозуміло, що саме в даному випадку літописець мав на увазі під терміном «посад». Традиційною для південно-руських міст була двочленна будова. Вона включала власне місто (дитинець, фортеця) та посадські райони міста (посади). До складу останніх у Чернігові, могли входити і Окольний град, і Передго- роддя, і Поділ, і Острог. Таким чином, літописну згадку 1235 р. важко ототожнити з конкретним міським районом. Найбільш пізнє повідомлення, пов'язане із облогою Чернігова монголами та датується 1239 р:. «...тарань на нь поставиша, меташа бо камениемъ полтора перестрела, а камень якоже можахоуть 4 моужи силнии подъяти. И побежденъ бысть Мьстиславъ, и множество вой ^кго избьено бысть, и градъ взяша и запалиша и огнемъ.»[17, стб. 782]. У поданому уривку також вперше зустрічається формулювання «градъ взяша и запалиша и огнемъ». Саме воно вказує на першу за давньоруську історію міста вдалу спробу захоплення та спалення фортеці-дитинця.

Окремо слід зупинитися на літописних згадках про культові та світські споруди Чернігова, які слугували архітектурними домінантами міської забудови. Особливістю згадувань культових споруд і монастирів на території Чернігова, в літописних зводах є те, що не всі їх назви зафіксовані, ймовірно наявні замовчування через втрати літописного матеріалу.

Першим з відомих кам'яних храмів Чернігова був Спасо-Преображенський собор, будівництво якого було розпочато за князювання Мстислава Володимировича. «.Мьстиславъ . изыиде на ловы и разболпсж. и оумре. и положиша и вь цркви стго Спса . юже создалъ самъ . бп бо вьздано ех при немъ . вьзвыше хко и на конп стохчи рукою досжчи» [17, стб. 138]. «Церква святого Спаса» буде ще неодноразово згадана, найчастіше як усипальниця князів, однак відомості про дату початку та закінчення будівництва церкви в літописі відсутні.

Цікавим є повідомлення про перепоховання князя Ігоря Ольговича в чернігівському Спасі в 1150 р.: «.перенесе мощи брата своего Игорж. w стго Семена ис Козырева конца в Черниговъ . и положиша оу стго Спса в теремп» [17, стб. 408]. Окрім звичного повідомлення про Спас, як усипальницю, тут літописець вказує на терем, де було здійснене поховання.

У ХІХ ст. М. Марков, М. Маркевич, Є. Голубинський вбачали в цьому теремі північну башту Спасо-Преображенського собору[11; 12]. Однак вже на початку ХХ ст. цю думку спростували М. Бережков та М. Макаренко [2; 10, с. 196].

Л. Махновець в примітках до свого переказу літопису вказує, що ця згадка є вказівкою на прибудовані до Спасу каплиці-«тереми», в яких ховали князів.

Під час археологічних досліджень 2012 р. в південному нартексі собору були виявлені ніші під два саркофаги, датовані на основі плінфи та розчину ХІІ ст. Це дало змогу О. Черненко припустити, що саме це місце було згадано в тексті літопису в якості «терему» [24, с. 75-76]. Цей висновок консолідується з думкою М. Бережкова, який вважав, що Ігоря Ольговича було поховано у спеціально улаштованому в нартексі «теремі»- усипальні [2, с. 3-28].

Хронологічно наступною чернігівською культовою спорудою за літописом є печерний монастир на Болдиних горах, заснований Антонієм Печерським. «....поа Антоним к Чернигову Антонии же пришедъ кь Чернигову. и вьзлюби Болъдину гору . и ископавъ пещеру и ту вселисж . и єсть манастырь спюъ БцЪ. на Болдинахъ горахъ . и до сихъ дни...и» [16, с. 83]. В ПВЛ ця подія записана під 1074 р., однак, на думку Ю. Артамонова, Анто- ній перебрався до Чернігова ще у травні 1069 р., і саме ця дата заснування печерного монастиря вважається загальноприйнятою [1, с. 384-388]. Сам монастир знаходився за межами тогочасної міської забудови, у місцевості Болдіни гори (топонім зберігся донині), віддаленої від укріплень щонайменше на 800 м. Є думка, що в давнину цю назву мала уся ділянка тераси річки Десни від місця Успенського собору Єлецького монастиря, спорудженого на рубежі ХІ-ХІІ ст. до Антонієвих печер з Іллінською церквою.

Необхідно також відзначити відсутність літописних свідчень про появу на території монастиря Антонія кам'яної церкви святого Іллі, котра датується дослідниками початком ХІІ ст., тобто була збудована вже після смерті Антонія.

О. Шафонський та П. Добровольский пропонували пов'язати уривок літописну згадку про заснування Антонієм монастиря із спорудженням Успенського собору і заснуванням Єлецького монастиря. Базувалася ця версія на легенді про появу собору в 1060 р., яка була вперше зафіксована І. Галятовським ще в другій половині XVII ст. Утім здійснені в другій половині ХХ ст. дослідження собору дають можливість датувати його будівництво часом не раніше останніх десятиліть ХІ - початку ХІІ ст. [4, с. 178-179].

Не лише прибудови до Спасо-Преображен- ського собору використовувалися в давньоруський час для князівських поховань. В кінці ХІ ст. в північно-східній частині Дитинця була збудована невелика чотирьохстовпна триапсидна церква-усипальниця, яка не фігурує в літописах. Інший же храм, який виконував функції родової усипальниці князів із династії Давидовичів присвячений святим Глібу та Борису.

В статті про літописні події 1162 р. вміщена згадка про храм Бориса і Гліба в Чернігові: «Стославъ же спржтавъ тъло его съ слезами . и положиша тъло его въ хтн . ему цркви оу стою мчку Бориса и Глъба» [17, стб. 518]. Мова йде про поховання Ізяслава Давидовича в «отчій» церкві Бориса та Гліба. З цього стає зрозуміло, що церква була побудована ще князем Давидом, тобто до його смерті в 1126 р. У літературному творі ХІІ ст. «Слові про князів» є також інформація про Борисоглібський собор, як усипальницю чернігівського князя Давида Святославича, що була ним же побудована: «Пришедши звъзда ста над кръстомъ. Оттолъ несоша и въ церьковь Бориса и Глъба създаную от него» [15, с. 340].

Слід також згадати, що у Лаврентіївському літописі під 1231 р. згаданий «а w> Чернигова !ша`^н. игуменъМчнчьскъги» [16, с. 194], тобто ігумен Мученицького монастиря в Чернігові. Беручі до уваги культ князів Бориса та Гліба, як перших мучеників Давньоруської держави, В. Коваленко пропонує вважати Борисоглібський собор головним храмом цієї обителі [7, с. 7-17]. На його думку, після згасання князівської гілки Давидо- вичів на основі їх родової усипальниці заснували монастир.

У літописі зустрічаються парні згадки про спорудження церкви та про поховання князя в ній же. Перше з таких повідомлень датується 1174 р., коли князь Святослав Всеволодович заклав Михайлівську церкву на княжому дворі. «Того же лпта Стославъ Всеволодичь заложи црквь камену . вь Черниговъ на кнжжъ дворъ стго Михаила» [17, стб. 571]. Наступна згадка 1179 р. свідчить про поховання іншого князя в Михайлівському храмі. «Во том же лпт~ престависж СЧлегъ Стославичь . мсца генварж въ . si . и положиша А оу стго Михаила» [17, стб. 613] Як виходить з тексту літопису за 5 літ церква була повністю збудована та освячена. Локалізація Михайлівської церкви в Чернігові питання дискусійне. Традиційно з нею ототожнюють рештки давньоруських фундаментів, досліджених Б. Рибаковим у 1956 р. між будівлями сучасних Історичного та Художнього музеїв. Утім П. Раппопорт та В. Коваленко датують ці архітектурні рештки початком ХІІІ ст., тобто часом пізнішим за літописне повідомлення про будівництво Михайлівської церкви [8, с. 5-11].

У літописі є ще одна згадка про будівництво Святославом Всеволодовичем церкви в Чернігові: «Мсца марта Стославъ Всеволодичь . сти црквь в Черниговъ . стго БлЪовъщеним . юже бъ самъ созда» [17, стб. 652]. З нею нині прийнято ототожнювати залишки храму, відкриті на березі річки Стрижень в другій половині ХІХ ст. [22, с. 138-139]. Із Благовіщенською церквою можна пов'язати також ще один літописний фрагмент, який датується 1196 р. «Спискоупъ ж Черниговьскои и вси игоумени . и попове . про- водиша его до гроба со хбъгчнъгми пъсми . и положиша его во цркви стоъ Бци в Черниговъ и приложиша ко wpMb Л своимъ . и дпдомъ . давъ шбщии долгъ . емоу же нп>с" оубпжати всжкомоу роженомоу»[17, стб. 696]. Стосується він поховання князя Всеволода Святославовича (Буй Тур Всеволод «Слова о полку Ігоревім»). На думку Б. Рибакова, з цього уривку випливає, що князя було поховано в Благовіщенській церкві [21, с. 67]. Однак варто відзначити, що згадану церкву Богородиці може ототожнити і з Успенським собором Єлецького монастиря.

Говорячи про міську забудову слід згадати, що Володимир Мономах у своєму «Повчанні»,. згадує Красний двір: «... на обЪдъ со отцемь в ЧерниговЪ, на КраснЪмь дворЪ...» [16, с. 103]. У ХІХ ст., з цією згадкою пов'язували північну башту Спасо-Преображенського собору. У другій половині ХХ ст., коли була досліджена велика заміська садиба в районі сучасних вулиць І. Мазепи та Ремісничої, Красний двір почали ототожнювати з нею, як із заміською резиденцією князя. Наразі ж археологічно доведено існування подібних садиб по всій території Передгороддя. Тому немає конкретних підстав ототожнювати «Красний двір» з однією з них. В 1950-х рр. під час архітектурно-археологічних досліджень Бори- соглібського собору та території навколо нього В. Богусевичем та М. Холостенком були виявлені фундаменти двох споруд світського призначення. За визначенням науковців: двокамерний двоповерховий терем під фундаментами храму та однокамерний, скоріше за все триповерховий, між сучасними спорудами Спасо-Преображенського та Борисоглібського соборів. На той час їх датували другою половиною ХІ ст., однак пізніше О. Іоаннісян запропонував часом їх побудови вважати кінець 80 - початок 90-х рр. ХІ ст [4, с. 173-174] Тобто обидві споруди з'явилися за часів князювання Володимира Мономаха в Чернігові і скоріше за все належали до згаданого в літописі «Красного двору»

Висновки

Аналізуючи літописні свідчення про історичну топографію Чернігова ХІ-першої половини ХІІІ ст. варто відзначити, що згадки майже всіх структурних частин міста є поодинокими:«Днешний град» «Вкольний град», «Передгороддя», «Посад» згадуються один раз і лише «Острог» двічі. Схожа ситуація і з культовими спорудами, більше половини збудованих храмів взагалі не знайшли своє відображення в текстах. Ті ж, що зафіксовані літописцем, в переважній більшості згадуються як князівські усипальниці, а час та приводи для спорудження відсутні.

Порівнюючи з іншими столицями тогочасних князівств варто відзначити, що в такому ж контексті подаються і топографічні відомості про Переяслав на сторінках Іпатіївського літопису. Структурні частини міста та культові споруди описуються під час військово-політичних подій в князівстві. В свою ж чергу в Повісті Минулих літ подана інформація про заснування храмів та монастирів, локалізація в місті. Найкраще в літописних зводах відображена топографічна структура Києва та Новгорода Великого, висвітлена на сторінках місцевими літописцями в Київському та Новгородському першому літописі відповідно.

Список літератури

2. Бережков М. Н. К истории Черниговского Спасского собора: Труды ХІУ Археологического съезда в Чернигове 1908. Москва, 1911. Т 2. С. 1-28.

3. Илловайский П. И. Черниговская старина по преданиям и легендам. Чернигов, 1898. 19 с.

4. Иоаннисян О. М. О происхождении, датировках и хронологии черниговского зодчества XII века. Ruthenica. Київ, 2007. С. 134-188.

5. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Кн. 5. Губ. город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остёрский. Чернигов, 1874. 444 с.

6. Карнабед А. А. Чернігів: Архітектурно-історичний нарис. Київ, 1980. 120 с.

7. Коваленко В. П. Давньоруські монастирі на чернігівському дитинці. Сумська старовина. Суми, 2008. ХХУ. - С. 7-17.

8. Коваленко В. П. Раппопорт П. А. Памятники Древнерусской архитектуры в Чернигово-Северской земле. Белград, 1987. Т 18. С. 5-11.

9. Лашкарёв П. А. Церкви Чернигова и Новгород-Северского. Труды ХІ Археологического съезда в Киеве 1899. Москва, 1902. Т II. С. 146-164.

10. Макаренко М. О. Біля Чернігівського Спаса (Археологічні досліди року 1923). Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали. Київ, 1928. С. 184-196.

11. Маркевич Н. А. Историческое и статистическое описание Чернигова. Чернигов, 1852. 177 с.

12. Марков М.Е. О достопамятностях Чернигова. Москва, 1847. 57 с.

13. Мезенцев В. І. Про формування міської території давнього Чернігова. Археологія. Київ, 1980. С. 53-64.

14. Моргунов Ю. Ю. Древо-земляные укрепления Южной Руси X-XIII вв. Москва, 2009. 304 с.

15. Памятники литературы Древней Руси. XII век. Слово о князьях. Москва, 1980. С. 338-344

16. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). Лаврентьевская летопись. Санкт-Петербург, 1846. Т 1. 392 с.

17. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). Ипатиевская летопись. Издание второе. Санкт- Петербург, 1908. Т. 2. 938 стб.

18. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). Новгородские летописи. Санкт-Петербург, 1841. Т. 3. 340 с.

19. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). Псковская вторая и Софийская первая летописи. Санкт-Петербург, 1851. Т. 5. 286 с.

20. Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). Летописный сборник, именуемый Патриаршею или Никоновскою летописью. Санкт-Петербург, 1882. Т. 9. 282 с.

21. Рыбаков Б.А. Древности Чернигова. Материалы института археологии. Москва, 1949. № 11. С. 7-99

22. Смолічев П. І. Чернігів та його околиці за часів великокнязівських. Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали. Київ, 1928. С. 118-146

23. Черненко О.Є. Про місцезнаходження князівських поховань у Чернігівському Спасо-Преображен- ському соборі. Opus mixtum. Київ, 2015. № 3 С. 69-85

24. Чугаєва І. К. Згадування давньоруських церков і монастирів Київського, Чернігівського та Переяславського князівств у Повісті временних літ: компаративний аналіз. Opus mixtum. Київ, 2016. № 4. С. 256-261.

25. Чугаєва І. К. Чернігівське літописання ХІ-ХІІІ ст.: історіографічний міф чи історичне джерело? Чернігів, 2018. 336 с.

26. Шафонский А. Ф. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малороссии, из частей коей оное наместничество составлено. Київ, 1851. 697 с.

27. Ярыгин А. К., Изыскания о древнем расположении г Чернигова Труды ХІІ Археологического съезда. Москва, 1905. Т Ш. С. 173-177.

28. John H Lind The Russo-Byzantine Treaties and the Early Urban Structure of Rus. The Slavonic and East European Review. London, 1984. P 362-370.

Размещено на Allbest.ru