Дефортифікація Львова: історіографія та порівняльна перспектива

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український Католицький Університет

Дефортифікація львова: історіографія та порівняльна перспектива

Головата Р.О.

Анотація

У статті застосовано досягнення європейської й американської історіографії дефортифікації міст кінця XVIII- поч. ХХ ст. до львівського матеріалу, зіставлено їх із результатами українських досліджень і накреслено подальші перспективи розвитку цієї проблематики.

Вказано на перші згадки про дефортифікацію у працях з історії Львова першої третини ХІХ ст. - І. Ходиніцького, другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. - львівських істориків А. Краєвського, Ф. Яворського та ін.; міжвоєнних дослідженнях історії Львова І. Дрекслера, Ю. Бялині-Холодецького, Ф. Папе й О. Степанів. Проаналізовано праці львівських істориків, видані за останні десятиліття: В. Вуйцика, У. Іваночко, Г. Петришин, М. Прокоповича та М. Долинської.

Пропонована стаття аналізує три етапи процесу нівеляції укріплень Львова: причини, перебіг та наслідки. Застосовуючи історико-критичний і порівняльні методи, у кожному з етапів розглядаються головні тези й аргументація дослідників, котрі у своїх працях зверталися до теми дефортифікації Львова.

Для ширшого контексту використані дослідження європейських та американських істориків та урбаністів Я. Мінцкера, А. Бернацького, Л. Буґальського, І. Біньковської та М. Омі- лановської. Ключовою для цієї статті є монографія Я. Мінцкера про дефортифікацію німецьких міст у період 1689-1866 рр., де автор фокусується переважно на політичних причинах дефортифікації міст. Застосовуючи його аргументацію, можемо спростувати популярну тезу про дефортикацію у Львова як експеримент перед подібним процесом у Відні.

Завдяки типології, запропонованій німецьким ландшафтним архітектором А. Бернаць- ким, продемонстровано фази перетворень пофортифікаційного простору Львова.

Стаття доводить, що залучення європейських контекстів, концептів і методології дає змогу побачити ширшу перспективу на проблеми дефортифікації Львова.

Ключові слова: дефортифікація, історіографія Львова, урбаністика, імперія Габсбургів.

Abstract

Holovata R.O. DEFORTIFICATION OF LVIV: HISTORIOGRAPHY AND COMPARATIVE PERSPECTIVE

The article uses the achievements of European and American historiography of the defortification of cities in the late XVIII - early XIX century to the case of Lviv and compares them with the results of Ukrainian research and outlines further prospects for the development of this issue.

The article points out the first mentions of defortification in the works on the history of Lviv of the early XIX century by I. Chodynicki, the second half of XIXbegging of XX century by Lvivian historians A. Krajewski, F Jaworski, etc.; interwar research on the history of Lviv by I. Drexler, J. Biafynia-Cholodecki, F. Papee and O. Stepaniv

The researches of Lviv historians published in recent decades are analyzed: V. Vuytsyk, U. Ivanochko, G. Petryshyn, M. Prokopovych, andM. Dolynska.

The proposed article analyzes three stages of the demolition of Lviv's fortifications: causes, course, and consequences. Applying historical-critical and comparative methods, the main theses and arguments of researchers who in their works addressed the topic of Lviv's defortification are considered in each of the stages.

Studies of European and American historians and urban planners such as Y. Mintzker, A. Bernatsky, L. Bugalski, I. Bihkowska, and M. Omilanowska were used for a broader context. The key to this article is Y. Mintzker's monograph on the defortification of German cities in the period from 1689-1866, where the author focuses mainly on the political reasons for cities' walls demolition. Applying his arguments, we can refute the popular thesis about defortification in Lviv as an experiment before a similar process in Vienna.

Using the typology proposed by the German landscape architect A. Bernatsky, we can demonstrate the phases of transformations of the post-fortification space of Lviv.

The article proves that by involving European contexts, concepts, and methodologies, there is an opportunity for future research to see a broader perspective on the defortification problems of Lviv.

Key words: defortification, historiography of Lviv, urban planning, Habsburg Empire.

Постановка проблеми

В останній третині XVIII - середини ХІХ ст. більшість міст у мурах Центральної Європи зазнають універсальних змін. Насамперед ідеться про процес затирання адміністративної та фізичної межі між intra й extra muros: ліквідація домодерного адміністративного поділу та дефортифікація старих міст - і, як наслідок, інтеграцію давнього середмістя та передмість.

Українські дослідження дефортифікації, з деякими винятками, мають переважно описовий характер. Натомість європейська чи американська історіографії застосовують ширшу порівняльну перспективу та предметно аналізують причини, процес і наслідки дефортифікації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Досі в історіографії Львова немає окремих досліджень, які би стосувалися процесу дефортифі- кації міста, однак окремі згадки трапляються у загальних працях, присвячених історії міста та його урбаністики.

Відомості про цей процес з'являються вже у першій половині ХІХ ст., зокрема у відомій історії Львова монаха-кармеліта І. Ходиніцького [15]. Про дефортифікацію згадували львівські історики ХІХ ст. А. Краєвський [20], Ф. Явор- ський [19] та ін. На маргінесі історичних праць вона також є в авторів ХХ ст. - Ю. Бялині-Холодецького [12], І. Дрекслера [17], Ф. Папе [23], О. Степанів [10] та ін.

Натомість українська історіографія останніх десятиліть досліджує архівні матеріали, тому проаналізовані будуть здебільшого ці праці. На наш погляд, найповніше опрацьована тема дефортифікації Львова у В. Вуйцика [2; 3], М. Долинської [4; 5], У. Іваночко та Г. Петришин [6; 7], М. Прокоповича [24]. У цих роботах про- стежено хронологію та виконання дефортифіка- ційних робіт, однак у них дефортифікація не є головним предметом дослідження.

Натомість європейська й американські історіографії дають більше проблемних праць, які стосуються виключно процесу дефортифікації та його наслідків. До них належать доробки А. Бер- нацького [11], Я. Мінцкера [21], М. Омілановської [22], Л. Буґальського [14] та ін.

Постановка завдання. Ця стаття покликана продемонструвати перспективи застосування досягнень європейської й американської історіографії дефортифікації міст до львівського матеріалу, зіставивши їх із результатами українських досліджень.

Виклад основного матеріалу дослідження

Прийнято вважати, що дефортифікація у Львові йде у ногу з часом з іншими європейськими містами. За словами американського дослідника Яїра Мінцкера, цей процес є історією «про старий світ, до якого належали колись мури міста, та про новий світ, який їх замінив» [21, с. 5].

У Львові затирання адміністративної та фізичної меж між середмістям і передмістями супроводжувалося зміною державної належності. Увійшовши у 1772 р. до імперії Габсбургів, Львів переживав низку реформ, проведених новою австрійською адміністрацією. У 1786 р. у місті реорганізували структуру Магістрату й відповідно скасували маґдебурзьке право [5, с. 52].

Якщо у магдебурзький період місто поділялося на середмістя та два підпорядковані йому передмістя, на яких існували незалежні юридики, то тепер все це стало одним організмом, поділеним на 5 рівноцінних адміністративних дільниць. Згадка про домодерні Галицьке та Краківське передмістя зберіглася у назвах двох дільниць.

Якщо у більшості європейських міст під впливом Просвітництва давні міські привілеї скасовувала переважно держава, яка їх раніше й надавала, то у Львові нова абсолютна монархія ліквідувала порядки держави, яку вона щойно звідси витіснила. Постає питання, наскільки ці процеси відбувалися місцевими силами, а наскільки - новоприбулими бюрократами під безпосереднім керівництвом з імперської столиці. Українські дослідники вказують на те, що з 1809 р., коли Вища дирекція будівництва перебрала на себе усі повноваження над контролем будівельного процесу у місті, до її складу входили переважно спеціалісти з Австрії та Німеччини [6, с. 85-86]. Відповідно, ця тематика у Львові зачіпає не лише суто міські контексти, не лише відносини держави й міста, але й відносини між імперським центром і підкореною периферією, уявну чи ні цивілізаційну місію першої щодо другої, а отже, виводить нас на імперські та колоніальні студії [24-26].

Пропонована стаття аналізує три етапи процесу нівеляції укріплень Львова: причини, перебіг і наслідки. Застосовуючи історико-критичний і порівняльні методи, у кожному з етапів розглядаються головні тези й аргументація дослідників, котрі у своїх працях зверталися до теми дефорти- фікації Львова. дефортифікація нівеляція укріплення

У 2012 р. Я. Мінцкер видав монографію, присвячену дефортифікації. Він визначив універсальні причини дефортифікації, що тривали у містах тодішньої, а потім й колишньої Священної Римської імперії. Львів, хоч і не належав до Священної Римської імперії, зі входженням до складу імперії Габсбургів перебував у сфері впливу політичних і культурних процесів, які відбувалися у німецьких землях.

Я. Мінцкер виділив кілька головних наративів у трактуванні причин дефортифікації, що традиційно побутували в історіографії.

Найпоширенішим, безперечно, був мілітарний аспект, а саме незадовільний стан мурів, їхня неефективність в обороні міста від зовнішніх ворогів, брак ресурсів на їхню модернізацію і загалом- застарілість системи середньовічних укріплень у контексті військової справи модерної доби.

Аналізуючи цей процес, автор намагається поставити питання, яке до цього не артикулюва- лося в історіографії цієї теми, а саме про те, що мілітарний аспект тісно переплетений із політичним, адже, якщо стверджувати, що міські мури втрачали ефективність, то варто задатися питанням, для кого саме і для якої мети ця ефективність падала. Він звертає увагу, з одного боку, на роль міста як фортеці в оборонній системі держави [22, с. 293], з іншого - на відносини між державою та містом.

Інші ймовірні причини дефортифікації, які виділяє американський історик, включають економічні та соціальні фактори. Йдеться, по-перше, про демографічний приріст міст і потребу їх фізичного розширення, по-друге, про економічні відносини між середмістям і передмістями. На заваді обом процесам стояли мури [21, c. 8].

В історіографії Львова дослідники здебільшого зосереджуються на матеріальних причинах знесення львівських фортифікацій. Зокрема, В. Вуй- цик описував загалом занедбаний стан міста у другій половині XVIII ст. і такий самий стан його фортифікацій, фос і валів. Окрім цього, йшлося про фінансову неспроможність ремонтувати та підтримувати їх у належному стані [2, с. 114-115].

М. Долинська у своїй праці виділила три причини дефортифікації Львова: 1) «міські мури втратили своє оборонне значення, морально застаріли, були поруйновані й у поганому стані»; 2) «місто-фортеця на новоприєднаних територіях усе-таки становила певну небезпеку для монархії»; 3) «побутує думка, що у Львові австрійська влада проводила експеримент щодо пристосування місця старих міських фортифікацій для нової міської функції перед тим, як почати розбирати міські мури Відня та творити там престижний Рінґ (Бульвар-перстень чи кільце)» [4, с. 130-131].

У контексті Львова думка про віденський експеримент є не обґрунтованою. Статус Відня та Львова кардинально відрізнявся для держави. У Відні мури почали розбирати лише у 50-х рр. ХІХ ст, після Весни народів, і вже у зовсім інших політичних контекстах.

Я. Мінцкер вказує, що дефортифікації зазнавали далеко не усі міста. У стратегічних об'єктах, таких як метрополійні міста чи міста, які отримували статус військової фортеці (наприклад, Познань), навпаки, модернізували укріплення. Натомість периферійні міста, що не мали стратегічного значення в обороні держави та не були осідком чи джерелом влади, втрачали потребу в оборонній системі [21, с. 85-101].

На прикладі Відня Я. Мінцкер показує, як фортифікації метрополійних міст, які у ранньо- модерний час вважалися фізичним символом незалежності чи автономності міста у державі, перетворювалися на засіб контролю державної влади над містами в часи, коли ті втратили свої давні привілеї. На початку нової конституційної ери руйнування мурів служило символом примирення між імперією та суспільством, репрезентованим містянами [21, с. 225-255].

Тут варто звернути увагу на те, де у цих відносинах між містом і державою перебував Львів на момент розбирання давніх мурів. На відміну від Відня, у Львові не було осідку центральної влади; на відміну, скажімо, від Праги, він не отримував статусу фортеці. Львів був осідком провінційної влади у нещодавно приєднаній провінції, належність якої до імперії на геополітичному рівні ще довший час була непевною. Лояльність населення цього міста до імперії також викликала сумніви, що проявилося згодом у часи Наполеонівських воєн [1] чи Весни народів.

Інший аспект, на який звернула увагу М. Долин- ська - урбаністичний. Хоча порівнювати Львів і Відень, на наш погляд, недоцільно, теза про ймовірний експеримент свідчить про можливу наявність певної урбаністичної думки щодо потреби розбору мурів, а також способу облаштування пофортифікаційної території.

Власне, цей фактор почасти розглядають історики архітектури М. Прокопович, У. Іваночко та Г. Петришин. М. Прокопович стверджує, що завданням нової австрійської адміністрації було «раціоналізувати [занедбані фортифікації] у зв'язну урбаністично-планувальну стратегію» [24, с. 23]. Спираючись на архівну документацію, дослідник вказує на те, що вже до 1774 р. існували перші проекти нових планів міста (зокрема йдеться про плани присяжного інженера й архітектора Ж. дю Дефія) [24, с. 23-24] - т. зв. Ver- schonerungsplan - плани прикрашання (благоустрою) міста. У. Іваночко та Г. Петришин пишуть, що було кілька етапів впровадження цього плану та його варіантів авторства Пінтерсгофена з 1780 р. та д'Ертеля з 1786 р. [6, с. 175].

Якщо такі ідеї («прикрашання міста») передували розбору мурів, то урбаністичний фактор міг виступати однією із причин дефортифікації. Якщо для цього розроблялися відповідні плани, то урбаністичний фактор міг визначати процес облаштування території. Окрім того, він також міг впливати на наслідки дефортифікації. На жаль, згадувані вище проекти чи вже затверджені плани не були опубліковані й окремого картографічного аналізу не було проведено.

Процес облаштування пофортифікаційних територій німецьких міст у 1960 р. проаналізував ландшафтний архітектор А. Бернацький [11]. Він виділив чотири хронологічні етапи, у яких функціонували певні типи т. зв. урбаністично-паркових утворень на місці мурів.

Перший етап тривав від середньовіччя до кінця XVIII ст., у час, коли дефортифікація міст у Центральній Європі була ще радше винятком, ніж правилом. Зазвичай тоді міста не позбавляли оборонної системи цілком, лише розбирали непотрібні чи вже невикористовувані внутрішні мури, зберігаючи зовнішню оборонну структуру. У таких випадках простір розібраних мурів і засипаних фос входили у структуру все ще закритого міста, а на їхньому місці з'являлася регулярна міська забудова (Франкфурт-на-Майні, Берлін, Ганновер та ін.) [11, с. 9-10].

На другому етапі, що тривав із кінця XVIII й до середини XIX ст., коли повна дефортифікація старих міст стала вже масовим явищем, на місці давніх мурів формувалися зелені насадження («Wallgrunanlage») у формі парків, скверів чи променад (Бремен, Гамбург, Дюссельдорф, Вроцлав та ін.) [11, с. 9, 14].

Польська дослідниця І. Біньковська стверджує, що для облаштування нових зелених насаджень на місці розібраних укріплень могли використовувати як просвітницький взірець, так і англійські приклади паркового мистецтва. За приклад першого дослідниця наводить променади вздовж давніх валів у Вроцлаві, як приклад другого - вільну ландшафтну композицію у Бремені. Авторка доходить висновку, що «вибір форми зазвичай був пов'язаний із тим, коли приймалося рішення про формування променад» [13, c. 27].

Для третього етапу - від середини ХІХ до початку ХХ ст. - характерне було утворення репрезентативних бульварів типу «Ringstrasse». Йшлося насамперед про проекти віденської та кельнської Рінґштрассе - на цих просторах на передній план стала репрезентативна функція (напр. будівлі університету, парламенту, театрів і музеїв) і комунікаційна (транспортна розв'язка, що сполучала стару і нову частину міста), а рекреаційна (зелені бульвари чи алеї) вже її доповнювала [14, с. 92].

На останньому четвертому етапі - після закінчення Першої світової війни - популярним був «мішаний уклад», у якому урбаністи намагалися балансувати між репрезентативними функціями й озелененням цих теренів. До таких міст Бернаць- кий відніс Кельн, Майнц, Ґданськ та ін. [14, с. 93].

Як відомо, нівелювання львівських мурів відбувалося поступово і розтягнулося у часі на кілька десятиліть. За Дрекслером, процес розбору мурів почався ще у 1770 р. [17, с. 10]. У 1772 р. розібрали частину скарпового муру, що укріплював зовнішній вал, а вже у 1777 р. був виданий указ, за яким розпочався процес розбору міських брам [6, с. 175]. Паралельно протягом наступного десятиліття поступово також розбирали Низький і Високий мури, причому земляний вал довкола них ще зберігався. У 1787 р. магістрат оголосив ліцитацію пустих грунтів, які утворилися унаслідок нівеляції брам і мурів, а на їх місці мали муруватися триповерхові будинки «для оздоби міста» [2, с. 116; 5, с. 53].

Карти 1802 [8] і 1828 [9] рр. демонструють, що забудовуються території спершу на місці розібраних брам із північної та південної сторони (кінець теперішніх вул. Краківської та відповідно Галицької) та розташовані поруч території колишніх Низького і Високого мурів (із півдня вул. Братів Рогатинців і з півночі вул. Лесі Українки), а згодом і засипаного міського рову (вул. Валова). Вали й ескарпи з більш горбистої східної й оточеної річкою західної сторони станом на 1802 р. ще залишаються.

На карті 1802 р. видно, що на західному (Нижньому) валі, який ще існував, облаштували довгий прогулянковий променад французького типу [16], обсаджений двома рядами дерев; цей простір вже згодом називався Гетьманськими валами [7, с. 19]. У 1820-х рр. сформувалися Верхні, або Губернаторські вали, й отримали форму променаду та сусіднього до нього парку чи скверу, одночасно з якими у 1821-1823 рр. зводилася поруч резиденція губернатора.

Хоча Львів не потрапив в оптику А. Бернаць- кого, але, якщо зіставити його схему із процесами, які розгорталися на дефортифікованих теренах у Львові, можна помітити, що Львів проходить майже через усі етапи, котрі визначив дослідник. У Львові ці етапи часто накладаються хронологічно один на одного.

Процес дефортифікації у Львові розпочався згідно з першим етапом: поки зовнішні укріплення міста ще залишалися не до кінця розібраними, територія, яка звільнилася від внутрішніх мурів і ровів, забудовувалася, де до цього були найсприятливіші умови.

Паралельно, поки звільнені ділянки поруч забудовувалися, з'являються перші зелені насадження («Wallgrunanlage») - спершу на Нижніх валах у формі пішохідного променаду, згодом на Верхніх у формі парку чи скверу.

Лише наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Гетьманські вали (до кінця ХІХ ст. назва «Нижні вали» була витіснена) наберуть рис, характерних до типу Рінгштрассе: тут з'являться великі репрезентативні будівлі (театр, музей, банки) та променад, який цз обох боків оточуватиме дорога, що стало можливим завдяки склепінню р. Полтви.

Оскільки при цих зелених насадженнях на Верхніх валах була зведена резиденція губернатора, виникає запитання, чи не проявляються вже у цьому другому етапі, риси репрезентативної функції, яка, за концепцією А. Бернацького, стане визначальною лише на третьому та четвертому етапах.

Л. Бугальський, доповнюючи схему А. Бер- нацького, вводить для позначення різних утворень на місці давніх укріплень нове поняття «zalozenia piersdeniowe» («перстеневі утворення»), що він визначає як «урбаністичні структури, які формувалися на стику між староміським чи серед- міським комплексом і новим, нарослим навколо них, міським полотном <...>, створені на територіях, отриманих внаслідрк дефортифікації міст» [14, с. 18].

Бугальський відносить Львів, хоча розглядає його лише побіжно, виключно до третього етапу облаштування пофортифікаційних територій - Ringstrasse [14, c. 65]. Натомість львівська дослідниця М. Долинська на підставі аналізу мап ХІХ ст. стверджує, що «створення Рінґу - персня широких вулиць і площ довкола середмістя - у Львові не передбачали» [4, с. 132].

Як свідчить попередній аналіз, етап утворення репрезентативного бульвару, хоч і проявився у Львові, був не єдиним у формуванні львівських пофортифікаційних територій. Крім того, він не охопив усього простору колишніх оборонних споруд, а втілився лише у західній стороні - на т. зв. Гетьманських валах.

За концепцією Л. Буґальського, кільцеві утворення «набувають найчастіше форми, наближеної до кола, хоча зазвичай це коло не було замкненим, а їх звичною рисою є певна фрагментарність і пристосування до фізичних особливостей ландшафту» [14, с. 18].

Природний ландшафт був актуальним фактором для Львова, де із західної сторони давнє середмістя оточувала річка, а з північно-східної - горбиста територія. Саме із цих сторін на місці мурів виникли зелені насадження.

Все ж автор розумів їх як певне цілісне урбаністичне утворення на місці давніх укріплень. У цьому контексті У. Іваночко та Г Петришин стверджують про спорудження у Львові т.зв. «вулиці навколо міста», яка у «1811 р. майже повністю оточувала середмістя» [7, с. 21]. Щоправда, якщо глянути на мапу 1828 р. [9], помітно, що територія колишніх мурів має досить неоднорідний характер.

У Львові ця територія, як показує схема А. Бернацького, облаштовувалася на різних етапах відповідно до різних норм. Із півдня та півночі виникли забудовані квартали, із заходу - прогулянковий променад, а зі сходу - зелене насадження з певними ознаками репрезентативних функцій. Поза тим із півночі та частково з півдня при давніх валах виникли площі з кількома торговицями.

Тож можна припустити, що «перстеневе утворення» як певна цілісна урбаністична структура у Львові так і не сформувалося. Можна радше говорити про кілька окремих утворень на місці давніх укріплень, які виникли у різні періоди та належать до відмінних типів.

Зміни адміністративного устрою та перефор- матування міського ландшафту довкола давнього середмістя мало також значні наслідки для розвитку міста. Передусім воно затерло адміністративну та фізичну межу між давнім містом у мурах і передмістями. Цей процес відкриває велике поле для подальших досліджень.

З адміністративного погляду, цікаво було би дослідити питання, якою була адміністративна взаємодія колишніх середмість і передмість на нових умовах, якою була політика магістрату щодо колишніх передмість, чи трактував їх магістрат надалі як периферію чи як повноцінні частини міста і як ця зміна у трактуванні відбувалася.

Із просторової сторони головним наслідком дефортифікації була поступова фізична інтеграція середміського та передміського організмів. У. Іваночко та Г. Петришин вважають, що чи не найважливішим наслідком дефортифікації стало «посилення зв'язку передмість із середмістям і одночасно активізація їх розвитку, безперешкодний просторовий розвиток міста у всіх напрямках, чому сприяло ще і скасування всіх приміських юридик» [7, с. 23]. Вони також стверджують, що найінтенсивніше після 1800 р. розбудовувалося Краківське передмістя, «що було зумовлено насамперед найшвидшим усуненням укріплень із західного боку середмістя» [7, с. 24-25]. Насправді питання, чи швидший розбір мурів із тієї чи іншої сторони середмістя вплинув на темпи розвитку навколишніх територій, ще потребує детальнішого дослідження.

Окрім темпів забудови, іншим показником інтеграції міського простору було відкриття нових шляхів. Після остаточного розбору мурів на їх місці появилося з десяток нових виходів із давнього середмістя (через новопрокладені вулиці та мости) на навколишні території. Так, ще у 1811 р. Gazeta Lwowska повідомляла, що вулиця Вірменська нижча, «стала з валом і через це з передмістям поєднана», або про те, що «через сад Бернардинського монастиря робиться нова дорога, через яку Сербанська й Нова вулиця з Галицьким передмістям ближчий і вигідніший отримає зв'язок» [18, с. 469]. Ці слова свідчать також про усвідомлення, чим був цей процес для тогочасних мешканців міста, а саме «зшиванням» чи інтеграцією доти розділених частин міста. Врешті, ще одним можливим наслідком дефор- тифікації було нове сприйняття поняття міста та його меж. Я. Мінцкер розвинув тезу, що давні фортифікації були не лише фізичними, але й символічними кордонами між містом і його околицями. Знищення цього бар'єру між ними не могло не викликати відповідних рефлексій у сучасників [21, с. 12]. «Нівелювання укріплень підняло питання про дефініцію міста як такого: на кшталт, де починається й де закінчується місто; хто належить до міста, а хто ні; і що тепер відрізняє місто від великого села, коли воно більше не закрите, не захищене місце» [21, c. 41]. У контексті Львова ці питання також ще потребують своїх відповідей.

Отже, процес дефортифікації був передусім чинником до переходу міст від закритої до відкритої міської структури, таким чином заклавши підґрунтя для майбутнього розвитку модерної урбаністики у Львові.

Висновки

Застосування досягнень західної історіографії дефортифікації міст відкриває широку перспективу у дослідженні причин, процесу та наслідків дефортифікації Львова на межі XVIII-XIX ст. Розгляд можливих причин розбору давніх міських мурів виводить не лише на мілітарні чи економічні аспекти, але й на ширші політичні проблеми, зокрема вивчення відносин між політичним центром імперії та її периферією, символічних відносин між містом і державою тощо. Застосування типології А. Бернаць- кого демонструє нашарування на львівському ґрунті різних способів облаштування пофорти- фікаційних територій, притаманних для центральноєвропейських міст. Аналіз наслідків дефортифікації підштовхує до подальших досліджень процесу інтеграції колишніх середмістя та передмість Львова, а також формування нових символічних меж міста. Українська історіографія здебільшого не звертала на ці аспекти належної уваги, тож ця тема є перспективною для подальших досліджень.

Список літератури

1. Ададуров В. Львів у наполеонівську епоху. Львів: Місто - суспільство - культура : збірник наукових праць. 1999. С. 209-231.

2. Вуйцик В., Липка Р Зустріч зі Львовом: Путівник. Львів, 1987. 154 с.

3. Вуйцик В. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII століття. Записки Наукового товариства імені Шевченка. 2001. Т CCXLI. С. 113-125.

4. Долинська М. Львів: простір на тлі мешканців ХІІІ-ХІХ ст. Львів, 2014. 168 c.

5. Долинська М., Іваночко У Просторовий розвиток та урбаністика міста наприкінці XVIII-ХІХ ст. Атлас українських історичних міст. Т. 1: ЛЬВІВ / Наук. ред. атласу М. Капраль. Київ, 2014. С. 51-58.

6. Іваночко У, Петришин Г Архітектура кінця XVIII - першої половини ХІХ ст.. Містобудування. Архітектура Львова. Час і стиліXIII-XXI ст. / уп. та наук. ред. Ю. Бірюльов. Львів, 2008. С. 170-184.

7. Іваночко У, Петришин Г Часи австрійського абсолютизму (1772-1860). Територіальний розвиток. Історія Львова : у 3 т. / ред. Ісаєвич Я., Литвин М., Стеблій Ф. Т 2. Львів, 2007. C. 16-27.

8. Карта міста Львова разом з передмістями 1802 р.

9. Карта міста Львова разом з передмістями та зовнішніми кордонами 1828 р.

10. Степанів О. Сучасний Львів. Львів, 1943. 168 с.

11. Bernatzky A. Von der mittelalterlichen Stadtbefestigung zu den Wallgrunflachen von heute. Berlin, 1960. 123 s.

12. Bialynia-Cholodecki J. Lwow w XIX wieku. Lwow, 1928. 32 s.

13. Binkowska I. Natura i miasto: publiczna zielen miejska we Wroclawiu od schylku XVIII do poczatku XX wieku. Wroclaw, 2010.

14. Bugalski Lukasz. Planty, promenady, ringi. Srodmiejskie zalozenia pierscieniowe Gdanska, Poznania, Wroclawia i Krakowa. Gdansk, 2020. 328 s.

15. Chodynicki I. Historya stolecznego krolestw Galicyi i Lodomeryi miasta Lwowa od zalozenia jego az do czasow terazniejszych [Lwow 1829] Wydanie wznowione. Lwow, 1865. 466 s.

16. Darin M. Designating urban forms. French boulevards and avenues. Planning Perspectives. 2004. № 19 (2). P 133-154.

17. Drexler I. Wielki Lwow. Le Grand Leopol. Lwow, 1920. 65 s.

18. Gazeta Lwowska. 1811. № 19.

19. Jaworski F. Lwow stary i wczorajszy: (szkice i opowiadania). Lwow, 1910. 472 s.

20. Krajewski A. Lwowskie przedmiescia: obrazki i szkice z przed pol wieku. Lwow, 1909. 71 s.

21. Mintzker Y. The Defortification of the German City, 1689-1866. Cambridge, 2012. 285 p.

22. Omilanowska M. Defortyfikacja Gdanska na tle przeksztalcen miast niemieckich w XIX wieku. Biuletyn Historii Sztuki. 2010. № 72. S. 293-334.

23. Papee F. Historja m. Lwowa w zarysie. Lwow, 1924. 286 s.

24. Prokopovych M. Habsburg Lemberg: Architecture, Public Space, and Politics in the Galician Capital, 1772-1914. West Lafayette, 2009. 357 р.

25. Vushko I. The Politics of Cultural Retreat: Imperial Bureaucracy in Austrian Galicia, 1772-1867. New Haven, 2015. 324 p.

26. Wolff L. The Idea of Galicia: History and Fantasy in Habsburg Political Culture. Stanford, 2010. 502 p.

Размещено на Allbest.ru