Донбаська революція. "Білі плями" в історії України

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Донбаська революція. «Білі плями» в історії України

Мєдвєдєв А.В.

Анотація

У статті зроблено спробу сформулювати регіональну концепцію Української революції 1917-1921 рр. на Донеччині, яка б враховувала місцеві особливості її перебігу. Запропоновано територіально-часові межі Донецької революції та її поділ на конкретні історичні періоди залежно від подій у регіоні. Зроблено спробу скоригувати висвітлення історичних подій на Донбасі з позицій Української революції та подолати радянський історичний міф про «пролетарську революцію на Донбасі», враховуючи місцеві особливості перебігу. революційних подій.

Ключові слова: революція, Донбас, регіон, центр, край, комітет, конференція, з'їзд, делегати, адміністрація.

Annotation

Key words: revolution, Donbas, region, center, region, committee, conference, congress, delegates, administration.

Розглядаючи події в Донбасі після Лютневої революції в Російській імперії з позиції історичної концепції Української революції 1917-1921 рр. як національно-визвольного руху ми свідомо спотворюємо і необ'єктивно та однобоко висвітлюємо історичні процеси, які відбувалися в Донбасі в зазначений період. За період існування Незалежної України так і не була сформована регіональна концепція революції на сході України, яка б враховувала місцеві особливості перебігу революційних подій в Донбасі, не була запропонована й альтернативна концепція, яка всебічно описала б революційні події в регіоні. Прикладом формування регіональної концепції Української революції 1917-1921 рр. може бути концепція, запропонована істориком Олександром Карпенком, який в 1957 р. охарактеризував події на території Галичини в листопаді 1918 р. як «революційний рух», а в 1992 р. остаточно оформив концепцію як «Листопадова національно-демократична революція на західноукраїнських землях».

Схожа ситуація була ще в період існування СРСР, коли радянська історіографія спотворювала і однобоко висвітлювала революційні події в Донецькому регіоні, розглядаючи їх як соціалістичну революцію, яка характеризувалася класовою боротьбою робітників і селян і метою якої була диктатура пролетаріату.

Для подій, які відбувалися в Донбасі, після Лютневої революції, я використовую назву «Донбаська революція», де перше слово - це прив'язка до території Донбасу в межах Донецької губернії з 1921 по 1924 рр., і друге слово - революція від revolution (поворот, переворот, перетворення, звернення), тобто до всіх події, які відбувалися на цій території, включно з тими, що не були пов'язані з адміністративним оформленням регіону. В історико-політичному розумінні революція в Донбасі носила соціально-політичний характер. Об'єднуючим фактором у Донбаській революції було прагнення місцевих промислових і політичних груп провести адміністративну реформу і об'єднати Донецький басейн у межах однієї адміністративної одиниці зі створенням політичного і економічного центру регіону. До революції Донбас був розділений між трьома адміністративними одиницями Харківської, Катеринославської губерніями і Областю Війська Донського, яка відрізнялася особливостями місцевого самоврядування, що ускладнювало господарську діяльність для промисловців.

Уперше з вимогою провести адміністративну реформу і об'єднати Донбас ще до революції виступала Рада З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії. Під час переговорів з царським урядом промисловці в останні роки існування Російської імперії отримали дозвіл на створення адміністративної структури з управління промисловістю в Україні. У перший день після Лютневої революції 3 березня 1917 р. Особлива нарада з палива і енергетики прийняла рішення про створення Тимчасового комітету Донецького басейну, діяльність якого була затверджена міністром торгівлі і промисловості Тимчасового уряду А. Коноваловим 13 березня 1917 р. Тимчасовий комітет Донецького басейну був адміністративним органом, який координував роботу гірських і гірничозаводських підприємств на території 5 губерній.

Тимчасовий комітет Донецького басейну для налагодження відносин між владою підприємцями і робітниками на 15 березня 1917 р. скликав у Бахмуті I конференцію рад робітничих і солдатських депутатів Донбасу. На ній було створене Інформаційне бюро, яке розташувалося в Бахмуті і займалося збором інформації про діяльність рад Донбасу як на території Катеринославської губернії, так і в Області Війська Донського [1, с. 75]. Інформаційне бюро припинило своє існування як даремний орган у травні 1917 р. Крім цього, на конференції були обрані делегати на I З'їзд рад робітничих депутатів Донецько-криворізької області в Харкові і на Всеросійську нараду рад, яка повинна була пройти в Петрограді [7, с. 24; 2, с. 370].

Ідея об'єднання Донецького басейну в межах однієї адміністративної одиниці була висловлена на Всеросійській нараді рад, яка проходила 29 березня (11 квітня) - 3 (16) квітня 1917 р. в Петрограді. За підсумками наради про владу на місцях була прийнята резолюція про «Об'єднання Рад робітничих і солдатських депутатів Росії». У ній йшлося: «Повсюдно повинні бути створені обласні, районні, комітети Рад; які спираються на періодично скликані обласні районні з'їзди. Делегати на ці з'їзди обираються від усіх існуючих в області рад робітничих і солдатських депутатів. До складу обласних з'їздів зараховуються також представництва організованого трудового селянства. У резолюції пропонувалося розділити територію Російської республіки на 9 областей, одна з яких повинна була носити назву Донецька область. Створення Донецької області повинно було бути затверджено на I Всеросійському з'їзді рад робітничих і солдатських депутатів Не дивлячись на прийняті рішення, Донецька область так і не була створена, а територія Донбасу увійшла до складу Донецько-Криворізької області з центром у Харкові [4, с. 35-36; 19, с. 44].

Знову ідея об'єднання Донецького басейну була висловлена на переговорах з більшовиками, які захопили владу в Горлівсько-Щербинівському районі, емісарами Тимчасового уряду, які приїхали в район. Емісари просили місцеву раду підкоритися повітовій влади, в разі підпорядкування повітовому центру вони обіцяли виділити Донбас в самостійну адміністративну одиницю (губернію) [1, с. 97].

Після цього ідея про об'єднання регіону поступово перейшла від меншовиків та есерів до більшовиків. До моменту Жовтневого перевороту ідея про створення обласного органу влади була остаточно сформована Г. Шулімом і Т. Харечком [11, с. 246; 9, с. 372].

Ця ідея була висловлена на Екстреному з'їзді ревкомів Бахмутського повіту в ніч з 3 на 4 листопада 1917 р., де Харечко і Грузман виступили з пропозицію створити Центральний Військово-революційний комітет Донбасу як обласний орган влади. Ідею підтримала більшість присутніх на з 'їзді. ЦВРКД мали обрати на І Вседонбаській конференції ревкомів, для скликання з'їзду було виділено підготовче бюро з трьох осіб [9, с. 132].

Перша Вседонбаська конференція відбулася тільки через місяць у Микитівці (17 грудня 1917 р.), на якій був створений і обраний склад ЦВРКД. Новостворений орган координував роботу ревкомів на території Бахмутського, Старобільського, Слов'яносербського, Маріупольського повітів і Таганрозького округу, також частини Донецького округу (в межах української етнічної території). Ново- створений орган не визнавали місцеві органи влади, які очолювали есери і меншовики [9, с. 132-133].

Як обласний орган влади ЦВРКД був визнаний на ІІ конференції Донбасу, яка відбулася 28 січня 1918 р. і на котрій були присутні делегати від усіх вище- перерахованих повітів, крім Слов'яносербського та Олександро-Грушевського районів. Конференція була багатопартійною, на ній були присутні делегати члени РСДРП(б), ПСР-максималістів, РСДРП і один анархіст. історичний пролетарський революція донбас

Стосовно питання про владу в регіоні була прийнята така резолюція: «У Донецькому басейні органом революційної влади є Центральний Військово- Революційний Комітет Донецького басейну, який спирається на всі організації пролетаріату Донецького басейну» [9, с. 142-143].

Діячі ЦВРКД не брали участі у створенні Донецько-Криворізької республіки, хоча для більшості із них створення республіки було несподіванкою. Після формального входження Донецької області до складу ДКР представники ЦВРКД під час переговорів з представниками СНК ДКРР домовилися, що ЦВРКД є губернським органом влади на території Бахмутського і Слов'яносербського повітів та Таганрозького округу [7; 9, с. 146; 10, с. 336].

Для закріплення де-факто своїх губернських прав ЦВРКД скликав в Юзівці спеціальну нараду з представників всіх гірничозаводських районів від Покровська до Білої Калитви. На нараді був розроблений проект губернії, визначені її межі і розподіл на районів. Проект був направлений в РНК ДКРР, але так і не був затверджений через початок активних бойових дій [9, с. 146; 15, с. 62].

Навесні 1918 р. в регіоні активно проявилися сепаратистські тенденції. В ряді районів було створено свої РНК (наприклад, в березні був створений свій РНК в Луганську). Донецька область проіснувала до кінця квітня 1918 р., коли Донбас був зайнятий австро-німецькими військами. Донбас увійшов до складу УНР [13, с. 258].

У процесі формування нового адміністративного поділу Української Народної Республіки 6 березня 1918 р. Українська Центральна прийняла Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України». Закон з огляду на особливості господарчої діяльності на території Донецького басейну об'єднав гірничопромислові повіти Катеринославської губернії і Старобільський повіт Харківської губернії в межах нової адміністративної одиниці УНР Половецької землі з центром у Бахмуті [18, с. 22].

Внаслідок короткого періоду контролю території Половецької землі владою УНР (з 20-х чисел квітня до розгону УЦР 29 квітня 1918 р.) її адміністративний апарат так і не був створений. Військовим комендантом Половецької землі (Донецького району) був призначений командир Донецької групи Армії УНР полковник Володимир Сікевич [5, с. 66].

29 квітня 1918 р. після Гетьманського перевороту гетьман П. Скоропадський ліквідував поділ на землі і відновив поділ на повіти і губернії.

Після входження Донбасу до складу Української Держави в РРФСР частина діячів ДКРР і Донецької області організували єдиний політичний центр - Донецько-Криворізький обласний комітет РСДРП(б), який виступав за об'єднання Донбасу. 17 січня 1919 р. без відома ВУЦВК на станції Яма відновив діяльність ЦВРКД, який на половину складався з тих самих працівників, що і в 1917-- 1918 рр. ЦВКД очолив колишній комісар СНК ДКРР С. Васильченко, президія складався з трьох осіб: Васильченка, Харечка, Рясного [3, с. 410; 9, с. 146; 14, с. 288-291].

ВУЦВК зі здивуванням відреагували на появу ЦВРКД, а Донське бюро РСДРП(б) відреагувало вкрай вороже, оскільки діячі ЦВРКД претендували на частину округів Області Війська Донського. Вони вимагали від ВУЦВК розібратися з ситуацією і надіслати члена ЦК до Харкова і на станцію Яма для розслідування і запобігання відродження Донецько-Криворізької республіки [3, с. 410-411].

Під час переговорів з урядом України ВУЦВК і за посередництвом колишніх діячів Донецько-Криворізької республіки конфлікт був врегульований. 1 лютого 1919 р. ЦВРКД був визнаний тимчасовим губернським органом влади. Наприкінці січня - на початку лютого ЦВРКД виніс у ВУЦВК на розгляд проект створення Донецької губернії, який був розроблений в березні 1918 р. [9, с. 146].

Проект був затверджений лише частково через триваючі бойові дії. 5 лютого ВУЦВК видав декрет «Про створення Донецької губернії» тимчасово в межах Бахмутського і Слов'яносербського повітів до закінчення бойових дій. 18 березня 1919 р. у Слов'янську відбувся губернський з'їзд рад, котрий обрав губернські органи влади. Перша Донецька губернія проіснувала до травня 1919 р. і припинила своє існування внаслідок заняття її території Добровольчою армією.

У грудні 1919 р. після заняття Бахмута більшовиками частинами 13 -ї РСЧА був створений Донецький губернський ВРК на чолі з начальником політвідділу 13-ї РСЧА Г. Ф. Федоровим. Але незабаром ВУЦВК ліквідував губернський ВРК з центром в Бахмуті. Замість нього створили Донецький РВК на чолі з Антоновим-Саратовським в Луганську [12, с. 196].

17 січня 1920 р. за два місяці до офіційного проголошення Донецької губернії Донецький губернський ВРК без узгодження з Донським ВРК видає наказ про перехід частини гірничопромислових районів Донської області до складу Донецької губернії [16, с. 7].

15 березня голова Української Трудової Армії Сталін підписав постанову УТР про утворення Донецької губернії. Це рішення було затверджено ВЦВК лише 23 березня. І тільки 16 квітня 1920 р. постановою ВУЦВК були окреслені конкретні кордону Донецької губернії.

Відразу ж після створення Донецького губернського ВРК починається боротьба за неподільність Донбасу, починається територіальна суперечка між Донецькою губернією і Донською областю, яка бажала повернути старі кордони області. Територіальна суперечка тривала до 1924 р., коли частина Таганрозького і Шахтинського округів були передані Південно-Східному краю.

Передача частини території Донецької губернії ознаменувалася закінченням спроби об'єднати промисловий регіон в межах однієї губернії. 15 грудня 1924 р. Донецьке губернське бюро ВКП(б) 5-ма голосами «за» і 2-ма «проти» постановило: «існування Донецької губернії за таких умов без Шахтинського і Таганрозького округів втрачає сенс, що необхідно ... прискорити питання районування, ліквідацію губерній у всій Україні» [16, с. 60].

Постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 р. Донецька губернія була ліквідована і розділена на округи.

Періодизація революції:

1. Соціалістична революція в Донбасі

2. Донбас у складі Української Народної Республіки

3. Донбас у складі Всевеликого Війська Донського

4. Донецька область

5. Донбас в складі Української Держави

6. Донбас в період Директорії УНР

7. Вільна територія - Донбас

8. Перша Донецька губернія

9. Донбас у складі Півдня Росії

10. Друга Донецька губернія.

У зв'язку з маловивченою темою та роз'єднаністю джерел з опису революційних подій в Донецькому басейні в цій статті більшою мірою використані радянські джерела. Надалі концепцію Донбаської революції можна буде доповнити і збагатити історичними джерелами, які описують різні етапи революційних подій в регіоні як серед білої і української еміграції 1917-1921 рр., так і сучасних істориків, які не враховані в цій статті.

Джерела та література

1. Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей / сост. М. Острогорский. Харьков: «Пролетарий». 1929. 391 с.

2. Борьба за власть Советов в Донбассе. Сборник документов и материалов. Сталино. Сталинское областное издание. 1957. 406 с.

3. Борьба за власть Советов на Дону 1917-1920 гг. Сборник документов. Ростов-на-Дону. Ростовское книжное издательство. 1957. 527 с.

4. Всероссийское совещание Советов рабочих и солдатских депутатов. Резолюции, принятые на Первом Всероссийском совещании делегатов от советов рабочих и солдатских депутатов (28 марта - 3 апреля 1917 года). Петроград; Доклад тов. Стеклова об отношении к Временному правительству. Томск. Издание Совета Солдатских депутатов Томского гарнизона, май 1917. 37 с.

5. Сікевіч Ген. В. Спогади «Сторінки із записної книжки» (1943-1951). Winnipeg, Canada. Накладом Української Стрілецької Громади Друком Нового Шляху. Т. 3. 1945. 73 с.

6. Державний архів Донецької області. Ф. Р-1183. Оп. 2. Спр. 93. Арк. 3.

7. Донецкий пролетарий - газета, орган областного комитета Донецкого и Криворожского бассейнов и Харьковского Комитета РСДРП(б). Харьков. 24 февраля 1918.

8. Кихтев С. Коммунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции. Киев. Государственное издательство политической литературы УССР, 1954. 312 с.

9. Летопись революции Исторический журнал. Харьков. 1927. №5-6.

10. Летопись революции. Исторический журнал. Харьков. 1928. №2.

11. Летопись революции. Исторический журнал. Харьков. 1928. №3.

12. Летопись революции. Исторический журнал. Харьков. 1930. №1 (40).

13. Модестов В.В. Рабочие Донбасса в трех русских революциях. Москва: Мысль, 1974. 268 с.

14. Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (листопад 1918 - серпень 1919): зб. док. і матеріалів / АН УРСР; Ін-т історії; Арх. упр. УРСР; Центр. держ. арх. Жовтневої революції і соц. будівництва УРСР; ред- кол.: М.А. Рубач (відп. ред.) та ін. Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. 764 с.

15. Ревегук В.Я. Донецко-Криворізька республіка: дис. ... канд. іст. наук. Харків. 1975. 195 с.

16. Сборник документов о пограничном споре между Россией и Украиной в 1920-1925 гг. за Таганрогско-Шахтинскую территорию Донской области / сост. Ю.И. Галкин. Москва: Щербинская типография, 2007. 64 с.

17. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины за 1919 / Народний комісаріат юстиції. Київ: Печатня С.П. Яковлева, 1919. 580 с.

18. Шабельніков В. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917-1940 рр. Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2006. 108 с

19. Энциклопедия государства и права / под ред. П. Стучка. Москва: Издательство Коммунистической Академии. Т. 2. 1925-1926 гг. 1456 с.

Размещено на allbest.ru