Динаміка абсолютизації владних повноважень кримських ханів за часів правління Саадета Ґерая та Сахіба Ґерая

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Динаміка абсолютизації владних повноважень кримських ханів за часів правління Саадета Ґерая та Сахіба Ґерая

Федчук О.Б.

Анотація

У статті розглянуто еволюцію процесів абсолютизації влади кримських ханів протягом першої половини XVI століття. Подібно до інших постординських держав Кримське ханство було аристократичною корпоратократією, у якій влада хана була обмежена родовою зна ттю. Проте у процесі боротьби за об'єднання Улу Улусу та через низку реформ авторитет хана почав зростати. Військова катастрофа 1523 року, спустошення Криму ногайцями і хаос у країні змусили хана Саадета Ґерая заручитись підтримкою Османської імперії та почати ламку державного устрою, посилювати свою владу, орієнтуватися на османські стандарти.

Щоправда, унаслідок несприятливих зовнішніх обставин і власних прорахунків Саадет Ґерай був змушений зректись трону. Політику реформ країни продовжив його наступник Сахіб Ґерай, який урахував помилки попередника і зумів привести державу до небаченого раніше розквіту, увійшов до історії як один із найвеличніших кримських ханів. Але і його політика зазнала краху, після чого наступні хани вже не могли досягнути такої концентрації влади у своїх руках, бо їхню владу обмежували карачі-беї і османські султани.

У роботі схарактеризовано державний устрій Кримського ханства та його основні інсти тути в зазначену епоху, з'ясовано причини, які сприяли абсолютизації влади кримських ханів (приділено увагу не тільки соціально-політичним процесам у Кримському ханстві, але й деталям біографії Саадета Ґерая і Сахіба Ґерая, тим їхнім якостям, що сприяли проведенню реформ. А також політичній діяльності безпосередніх попередників і наступників цих ханів для розуміння динаміки внутрішньополітичного життя Кримського ханства), проаналізовано сутність їхніх реформ (у контексті порівняння з османськими еталонами, на які орієнтувались кримські хани), з'ясовано причини краху політики абсолютизації влади кримських ханів.

Ключові слова: Кримське ханство, Саадет Ґерай, Сахіб Ґерай, абсолютизація влади, реформи.

Abstract

Sakaoglu N. Bu mulkun kadin sultanlari. Istanbul, 2015. 791 s.

Remmal Hoca. Tarihi Sahib Giray Han. Ankara, 1973. 313 s.

Vladimircov B. Le regime social des Mongols : le feodalisme nomade. Trans. by M. Carsow. Paris, 1948. 291 p.

Fedchuk O.B. DYNAMICS OF THE CRIMEAN KHANS STRENGTHENING POWER DURING THE REIGN OF SAADET GERAY AND SAHIB GERAY

The article considered of the Crimean khans strengthening power processes evolution during the first half of the XVI century. Like other post Golden Horde states, the Crimean Khanate was an aristocratic corporatoc racy where the khan's power was limited to tribal nobility. However, during the unification of Ulu Ulus strug gle and the series of reforms, the khan's authority began to grow up. The military catastrophe of1523, Nogai invasion in Crimea and the political chaos forced Saadet Geray khan to enlist the Ottoman Empire support and began to break the state system, consolidating his power based on Ottoman standards. Although, due to unfavorable external circumstances and his own miscalculations, Saadet Geray had abdicated. Reform policy continued by his successor Sahib Geray, who took into account the mistakes of his predecessor and managed to bring the state to unprecedented prosperity, going down in history as one of the greatest Crimean khans. But, his policy also failed, after which the next khans could no longer achieve such a great power concentration, because their power was limited by the qarachi-beys and Ottoman sultans.

The work characterized Crimean Khanate state system and its main institutions, clarified the reasons that contributed Crimean Khans strengthening power (attention was paid not only to social and political processes, but also details khans biography. As well as political activities of khans immediate predecessors and succes sors for understanding Crimean Khanate dynamics internal policies), analyzed the essence of their reforms (in the comparison context with the Ottoman standards on which the Crimean khans focused) and explaned why Crimean khans policy strengthening power ended in collapse.

Key words: Crimean Khanate, Saadet Geray, Sahib Geray, strengthening power, reforms.

Постановка проблеми

У XVI - XVII ст. на території Європи відбулись процеси, що сприяли перетворенню середньовічних станово-представ ницьких монархій на модерні абсолютні монар хії. Ці процеси мали місце і в Центрально-Схід ній Європі, хоча далеко не завжди абсолютизму вдавалось перемогти конкурентні ідеологеми. Не стала винятком держава, яка знаходилась у Північному Причорномор'ї, - Кримське хан ство. За наявності османського протекторату над Кримом і релігійної спільності кримські хани намагались укріпити владу на зразок Османської імперії (устрій якої дуже відрізнявся від інших країн Європи, мав відчутну орієнтальну скла дову частину), взаємодіял з локальними ордин ськими інститутами, які не прагнули абсолюти зації влади монарха. Піком концентрації владних повноважень у руках правителів Кримського ханства традиційно вважається епоха правління Саадета Ґерая (1524-1532 рр.) і Сахіба Ґерая (1532-1551 рр.), оскільки ані до того, ані після ханська влада не була досить могутньою. Саме тому їм приділена наша особлива увага.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематиці генези абсолютизму у Криму при свячені праці В. Сироєчковського [9], Г Інал- джика [18], Б. Манс [21], Н. Круліковської-Єдлін- ської [20], О. Маліновського [6] та Б. Черкаса [16]. Російський історик Володимир Сироєчков- ський у своїй роботі простежує динаміку вза ємин Саадета Ґерая і його васалів, аналізує вну трішню політику хана. Праця турецького історика Галіля Іналджика присвячена аналізу ідеологем, які визначали кон'юнктуру відносин між крим ською аристократією і Сахібом Ґераєм, а також військово-політичним та соціально-економічним аспектам його політики. Робота американського тюрколога Беатриси Манс дозволяє простежити сутність причин, які штовхали кримських ханів на укріплення і розширення своїх владних повно важень. У роботі польського тюрколога Наталі Круліковської-Єдлінської проаналізовано особли вості реформ системи судочинства Кримського ханства, які розпочались за правління Саадета Ґерая і посилились у часи правління Сахіба Ґерая. З дослідження російського архівіста Олексія Маліновського можна почерпнути інформацію про особливості правління Саадета Ґерая. Праця українського тюрколога Бориса Черкаса розкри ває причини, перебіг і наслідки боротьби Ісляма Ґерая проти політики обох своїх дядьків. Попри ґрунтовність доробку дослідників, основна увага їхніх праць сфокусована на конкретних ханських персоналіях (деякі з яких перебувають поза меж ами дослідження), еволюції інституту карачі-беїв на ранніх етапах історії Кримського ханства, кримській дипломатії або судочинній системі кра їни, тоді як питанням пошуку витоків абсолютиза ції ханської влади, піку її розквіту і причин зане паду приділяється побічна увага.

Постановка завдання. Метою роботи є аналіз динаміки абсолютизації влади кримських ханів протягом першої половини XVI ст. Для досягнення мети ми поставили низку завдань: охарактери зувати державний устрій Кримського ханства та його основні інститути в зазначений час, з'ясувати причини, які сприяли абсолютизації влади крим ських ханів, проаналізувати сутність їхніх реформ, з'ясувати причини краху політики абсолютизації владних повноважень кримських ханів.

Виклад основного матеріалу дослідження

До сфери владних повноважень кримських ханів входили: керівництво військом, володіння туме- ном нукерів, численними стадами худоби і табу нами коней, право отримання суги (1/5 здобичі в поході), монополія на карбування монети, воло діння землею в долині Ескі-Юрту та біля Сивашу, право збору податків, право на першочергову згадку в хутбі (діяло до правління Ісляма II Ґерая) та видачу ярликів, право винесення остаточного рішення в судових справах. У руках ханів пере бувало верховенство над законодавчою (видача ярликів), виконавчою (знать і чиновницький апа рат уважались підлеглими ханові) і судовою гіл ками влади. Однак політична традиція ханату передбачала контроль кримської еліти над пра вителем. Питання оголошення війни і миру, як і розроблення законопроєктів, перебували в руках дорадчого органу - Дивану. До складу Дивану входили спадкоємці престолу, чотири муфтії, кадіаскер (головний суддя), каді всіх кадиликів, дефтердар (скарбник) і карачі-беї [1, с. 356-359; 8, с. 266; 15, с. 31-32, 42].

Щоби стати ханом, було недостатньо мати спорідненість із попереднім володарем, оскільки головною умовою була процедура інтронізації на зібранні карачі-беїв, чотирьох родів кримськота тарської аристократії: Ширінів, Баринів, Аргинів та Кипчаків, об'єднаних у союз “dort qaragi” на чолі з найбільш знатним родом Ширін, поблизу гори Ак-Кая - курултаї, який міг відмовити в ній, унаслідок чого хан не міг стати легітимним володарем. У курултаю також існувало право детронізації неугодного хана. Окрім того, карачі- беї мали право збору податків та ведення пере говорів з іноземцями. Ще на початку існування Кримського ханату карачі-беї Тегене, Мамак та Емінек Ширіни володіли більшими військовими силами, ніж Ґераї, а вже в 1541 р. Ширіни виста вили 30-40 тис. нукерів для походу на Москву. Для порівняння: Кипчаки, Аргини і Барини наза- гал володіли 20 тисячами, а Мангити (Мансури) мали 20-30 тисяч [23, с. 27, 61; 18, с. 448-449; 17, с. 157-185; 12, с. 92-93]. Отже, стає зрозумі лим, чому кримські хани боялись вступати в кон флікт з карачі-беями, а страчувати їх і поготів. Не випадково, попри наявність концентрації всіх гілок влади в руках монарха, Кримське ханство характеризують як державу «кочового феода лізму», або ж «аристократичну корпоратократію» [19, с. 326-335; 24, с. 15-30].

Абсолютизації влади хана не бажали його родичі: калги (титул спадкоємця - брата або сина), султан-оглани (молодші сини хана) і оглани (інші члени роду Ґераїв), що мали свої інтереси й амбі ції. Дійшло до того, що у Криму з'явилося поняття “qazaq giqmaq” (подібно до польського рокошу), коли члени ханської родини з нукерами покидали півострів, не визнавали влади хана і об'єднувались із його ворогами [18, с. 451-452]. Зрозуміло, що такі дії не сприяли зміцненню ханської влади.

Нарешті, владу ханів обмежували їхні сюзе рени - османські султани. Обов'язки хана перед османцями полягали у виплаті данини, надси ланні своїх родичів до Стамбулу як заручників- аманатів (цей звичай називався “rahibaq”) і участі у військових кампаніях османців (остання умова не завжди відповідала геополітичним інтер есам Криму - О. Ф.). Натомість султан повинен був затвердити ханів на престолі або міг цього не робити. Щоправда, на думку А. Кримського, навіть після посилення османського втручання у кримські справи кримські хани більше залежали від волі курултаю, аніж Стамбулу. Оскільки в курултаю було більше можливостей впливати на ситуацію в державі [4, с. 273-274]. Загалом, для Османської імперії була важливою стабільність у Кримському Юрті, яка залежала від відносин між беями та ханами, і Стамбул ставав на бік сили, яка могла забезпечити цю стабільність, але водночас залежала від політичної волі османців. влада кримський ханство абсолютизація

Перші спроби зміцнення ханської влади мали місце за Гаджи Ґерая, який переніс столицю із Солхату (розташовувався посеред володінь Ширі- нів) до Кирк-Ору (лежав у межах володінь мало значного роду Яшлав) і почав надавати державні посади представникам служилої знаті (ічкі-беям/ ічкі-огланам/емельдешам). Його син Менґлі Ґерай створив інститут калги (щоби забезпечити лояль ність свого брата Ямгурчі і можливість передачі престолу своєму старшому синові Мегмеду Ґераю після смерті), наближував до себе Мангитів (заохо чував переселення ногайців до Криму) і Яшлавів на противагу Ширінам, здобув (як і його син) авто ритет нукерів успішними походами і претензію на об'єднання земель Улу Улусу довкола Криму. Мен ґлі Ґерай та Мегмед Ґерай титулували себе не тільки ординським титулом «хан», але й «падишахами», на османсько-перський штиб. Нова столиця - місто Салачик мала османське планування. Хоча ці ново введення не підривали політичної системи ханату, проти Мегмеда Ґерая виступив його брат Ахмед Ґерай, який заручився підтримкою Ширінів, невдо- волених наближенням Мангитів до хана, османців і Москви. Але це не допомогло йому і (уперше в історії Криму) провідник “qazaq Qiqmaq” загинув у бою [5, с. 12-14; 9, с. 18-19; 13, с. 168; 15, с. 31; 21, с. 284, 287-288; 2, с. 84].

Головним чинником, який спричинив поси лення тенденцій абсолютизації влади ханів, стала катастрофа 1523 р., коли під час Гаджи-Тархан- ського походу були підступно вбиті ногайцями Мегмед Ґерай і його старший син Багадир Ґерай, кримське військо було розбите, а оборона півост рова (організована середущим ханським сином Гази Ґераєм) прорвана ворогами, що протягом місяця грабували Крим, спричинивши масову загибель населення і його втечу на материк [9, с. 58-59]. Бажання перенести відповідальність за смерть батька і грабунок Криму на Ширінів змусили останніх бойкотувати хана і шукати собі нового правителя, яким став інший син Менґлі Ґерая - Саадет Ґерай, який жив у Стамбулі як ама нат, мав приязні стосунки із султаном Селімом Явузом і підтримував Ширінів в їхньому конфлікті із братом. Проте, на відміну від батька і брата, які виросли у Криму і готові були миритися з місце вими реаліями, Саадет Ґерай прожив більшу час тину життя в Османській імперії, де султан мав абсолютну владу над своїми підданими, а розга лужений бюрократичний служивий апарат давно витіснив родову знать [15, с. 25-26; 9, с. 57]. Зако номірно, що Саадет Ґерай не сприймав кримської політичної системи і прагнув знищити її.

Користуючись фактором беззахисності Криму перед ногайцями (там залишилося 15 тисясч боєз датних чоловіків) і патронатом османців, Саа- дет Ґерай попросив у султана Сулеймана Кануні (який, згідно з версією про кримськотатарське походження Айше Хафси-султан, доводився йому племінником) 20 тисяч сіпагів, 500 яничарів і сай- менів, незчисленну кількість тюфекчі й осман ських чиновників (оскільки кримськотатарська служила знать полягла під Гаджи-Тарханом) для убезпечення ханату від ногайців. Для остаточного умиротворення Криму сюди було відправлено ще 15 тисяч яничарів (щоб зрозуміти масштаби османської присутності у Криму, варто згадати, що у грандіозних битвах при Мардж-Дабірі і на Чалдиранському полі османська армія налічу вала 60-80 тисяч людей) [15, с. 26-27; 9, с. 58; 3, с. 43-44]. Отже, кримський хан став головною військовою потугою в державі, оскільки осман ський контингент підпорядковувався йому. Новий розклад сил дозволив Саадету Ґераю безпере шкодно пройти інтронізацію, а потім заарешту вати і стратити Гази Ґерая, його брата Баба Ґерая та всіх вельмож їхньої свити (аргументував це відповідним наказом Сулеймана і звинуватив їх у потуранні загибелі Мегмеда Ґерая). Їхній брат Чобан Ґерай втік із тюрми до Гаджи-Тархану і більше не брав участі в житті ханату. Новий хан після того, як розправився з попередниками, при грозив Ширінам стратою через кіл у разі інтриг проти нього (звичайна практика для Стамбулу, але нечувана жорстокість для Юрту) [15, с. 26-27; 9, с. 58; 22, с. 199-201].

Крім армії, османці також поповнювали ряди ремісників (хан збудував в Карасубазарі, Каффі та Салачику заводи з виробництва селітри, пороху, рушниць, пістолів і ножів) та служивої знаті (для них були створені посади, аналогічні османським) і натуралізовувались даруванням землі за службу. Дана категорія людей мала назву «капикулу» (в Османській імперії цим словом називали яничарів та сіпагів). Османці були звільнені від податків, а землю вони дістали внаслідок того, що її втратили карачі-беї. Навіть якщо припустити, що тільки половина із 35 тисяч османців залишились при ханові після перших років правління (частина з них встала на Орі, щоби повертати у Крим біжен ців і охороняти півострів від ногайців), а решта людей поповнили гарнізони османських фортець Причорномор'я або повернулись на Балкани, цих людей було досить, щоби змінити етнополітич- ний баланс на півострові. Османська мова почала застосовуватись в діловодстві (витіснила чагатай- ську), а “Persianate culture” активно поширюва лась у Салачику (Саадет Ґерай зібрав величезну бібліотеку, особливо цінував тимуридського поета Алішера Навої та сам писав вірші). Завезені з Румелії каді починають витісняти в судочинстві звичаєве право “tore” нормами шаріату [10, с. 47; 13, с. 173; 9, с. 58; 6, с. 414; 20, с. 53, 171-173].

Такі кроки Саадета Ґерая разом із військовими поразками (за дорученням султана хан розпочав шкідливу для Криму війну з Литвою та Польщею) та згортанням боротьби за спадщину Золотої Орди (останньою краплею для кримської еліти стала амністія Теніша-мірзи, людини, яка брала безпосередню участь у вбивстві Мегмеда Ґерая та знищенні кримської армії. Цей украй непопу лярний крок було здійснено під приводом налаго дження відносин із ногайськими сердарами, яке теж не принесло успіху) викликали обурення з боку кримської еліти. Карачі-беї почали бойкоту вати меджліси Дивану, натомість хан продовжу вав їх проводити навіть за відсутності беїв, що виглядало в очах кримців як зневага до політич них традицій. Дійшло до того, що Девлет-Бахти Барин (наближена до Саадета Ґерая людина) жалівся Василю III (sic!) на Теніша-мірзу, оскар жував рішення хана. Не відставав сам Саадет Ґерай, який у 1528 р. (після вбивства своїх послів у Москві, нечуваної для ординців образи) у лис туванні із князем стверджував, що «татари не бояться Бога і в них немає правди» [9, с. 59-60]. Зрештою, карачі-беї консолідувались довкола постаті Ісляма Ґерая (ще один син Мегмета Ґерая, який у 1524 р. повернувся з ногайського полону), який пережив замах дядька на життя, здійснив “qazaq giqmaq”, був проголошений ханом (його визнали Литва і Польща) і розбив дядькові сили в бою. З огляду на те, що османці вели виснаж ливу війну з Угорщиною і тепер не могли допо могти своєму васалу, Сулейман рекомендував хану негайно помиритися з Іслям-султаном та карачі-беями. Хитрістю Сахіба Ґерая (ханського брата) у 1525 р. бунтівників змусили повернутись на материк, у 1526 р. Іслям-султан сам здався дядькові в обмін на амністію і титул калги. Фак тично, ці події означали першу поразку реформ Саддета Ґерая (який не зміг покарати учасників повстання, пішов їм на поступки. Хоча за дея кий час він знову дав своїм людям наказ вбити Іслям-султана, але останній довідався про все і вдруге втік із Криму) і неможливість укріплення влади хана у Криму без османської допомоги, до того ж у 1528 р. Іслям Ґерай знову висту пив проти хана, підбив на свій бік Ширінів [6, с. 244-245; 16, с. 101-103].

Цікаво, що натуралізовані османці були не єди ною опорою Саадета Ґерая. Йому вдалось зару читись підтримкою Баринів, другого за знатністю роду “dort qaragi”. Їхній голова Девлет-Бахти був близьким соратником Мегмета Ґерая і називав його брата «ворогом брехні». Натомість Саадет Ґерай дарував Баринам статус “ba§ qaragi” (головні в союзі карачі-беїв), відібраний у Ширінів за їхню нелояльність, який ті носили включно до 1525 р. Ситуація із Ширінами теж була неоднозначною. Якщо голова роду Меміш-бей був рішучим про тивником ханських нововведень, то його родич Бахтіяр-мірза намагався замиритись із ханом, одружив із ним свою дочку. Також діаметрально протилежні позиції мали члени роду Ґераїв. Якщо Іслям-султан був радикальним противником його реформ, то ханський кузен Узбек Ґерай, ханський брат Сахіб Ґерай та інший племінник Девлет Ґерай (син Мубарек Ґерая) носили титули калги і самі брали активну участь у втіленні реформ у життя [9, с. 59-60; 21, с. 305]. Тобто теза про категорич ний антагонізм кримської еліти до реформ Саадета Ґерая видається непевною. Більш доречно гово рити про розкол усередині кримської родової еліти, спричинений ставленням до гегемонії Ширінів та підтримкою ханської політики проти голови цього роду, але навіть у такому разі противників його політики було більше, ніж її прихильників.

На біду Саадета Ґерая проти нього зіграли про- рахунки в кадровій політиці і низку нещасливих збігів. У 1526 р. помер Девлет-Бахти, а його брат Ісенек-бей не виявляв особливих талантів управ ління. У 1528 р. Меміш-бей узяв участь у виступі Ісляма Ґерая, який закінчився розгромом його сил біля Азаку та взяттям у полон голови Ширі- нів, якого було страчено. Своєю чергою, убивство одного із Ширінів (чого ніколи собі не дозволяв жоден кримський хан) настроїло проти прави теля весь їхній рід на кровну помсту (включно з новим карачі-беєм Бахтіяром та жінкою Саадета Ґерая - Ширін-хатун, ім'я якої невідоме) та змову проти хана. Зрада Токузака і Юнуса (племінники Бахтіяра, які бажали очолити рід і видали прави телю своїх родичів) врятувала хана від смерті та спричинила різню роду Ширін (від якої врятува лись кілька осіб), навіть дітей покійного Ахмеда Ґерая (які взагалі не брали участі в політичному житті ханату) у 1531 р. Виявилось, що у змові брав активну участь калга Сахіб Ґерай (який сам прагнув стати ханом), тільки заступництво матері Саадета Ґерая врятувало його від смерті. Обурені жорстокою розправою хана над Ширінами та сул- тан-огланами беї та мірзи почали переходити до Ісляма Ґерая (якого знову визнали легітимним ханом Литва, Польща і ногайці), а в 1532 р. стур бований хаосом у Криму Сулейман порадив Саа- дету Ґераю зректися престолу та повернутись до Стамбулу [15, с. 28; 9, с. 59-60; 16, с. 109-110].

Затверджений Стамбулом у 1532 р. (карачі-беї обрали правителем Ісляма Ґерая, але османці не визнали результату виборів) кримський хан Сахіб Ґерай жив у Стамбулі при дворі султана напри кінці правління Саадета Ґерая (опальний калга був висланий до Османської імперії за участь у змові), а у 20-х рр. мав досвід керування Казан ським ханством (яке він залишив у руках свого племінника Сафа Ґерая, сина Фетіха Ґерая). Тобто він відчував себе частиною османського “Kulturkreis” і бажав досягнення єдиновладдя не менше за Саадета Ґерая, але, на відміну від брата, діяв не прямолінійно, а шляхом підсту пів та інтриг. Тоді як у бажанні об'єднання Улу Улусу довкола Кримського ханства він нагадував Мегмеда Ґерая та Менґлі Ґерая. Судячи з того, що відразу ж після інтронізації Сахіба Ґерая беї покинули його і підтримали претензії Іслям-сул- тана на престол, авторитет нового хана в серед овищі родоплемінної знаті був невеликим, а його самого сприймали радше як архітектора ненави сних реформ Саадета Ґерая. До того ж цього разу Сулейман не зміг надати ханові чималого військо вого контингенту. Так, якщо разом із Саадетом Ґераєм прибули багатотисячні загони яничарів і сіпагів, то Сахібу Ґераю для охорони порядку було дано 600 яничарів і 100 капиджи (під час Молдавського походу 1538 р. з ханом перебувало вже 300 яничарів та капиджи, а решта полягли в битвах з Іслям-султаном) [23, с. 21-26]. Імовірно, частина капикулу так само переметнулась на бік Ісляма Ґерая, оскільки інакше Сахібу Ґераю не довелось б шукати співпраці з Мангитами (часто всупереч власному гонору).

Проте така ситуація не завадила Сахібу Ґераю знайти способи для укріплення влади. У перший рік свого правління він посадив до в'язниці Дев- лета Ґерая, якого від смерті врятувало заступ ництво Османської імперії (куди було вислано ханського племінника). Водночас хан демонстра тивно примирився з Іслям-султаном, надав йому амністію і титул калги в обмін на завершення “qazaq Qiqmaq”, а сам (за його спиною) змовився з головою Мангитів (які становили основу війська Іслям-султана) Баки-беєм про вбивство племін ника в обмін на значні преференції Мангитам. Те, що після цих подій Іслям-султан знову повстав проти дядька (який не давав кримській еліті при воду для того, щоби вважати його тираном. Щодо випадку з Девлетом Ґераєм, то останній, оче видно, теж сприймався як архітектор реформ Саа- дета Ґерая й особливого її співчуття не викликав), тепер стало сприйматись не з погляду визвольної війни проти деспота, а як звичайний корисливий бунт (до того ж Іслям Ґерай, який намагався зару читись підтримкою Москви, втратив підтримку ворожої їй литовсько-польської Унії, яка була його головним протеже). Судячи з того, що взимку 1537 р. Сахіб Ґерай розбив свого племінника (а влітку того ж року Ісляма-султана було вбито Баки-беєм), ханові вдалось привернути на свій бік достатню кількість родоплемінної знаті, щоби впевнено взяти гору над племінником (який своєю корумпованістю відштовхнув від себе прихиль ників). Історія взаємин Сахіба Ґерая й Ісляма-сул- тана показує, наскільки ефективнішим виявився метод хитрих інтриг проти жорсткої прямоліній ності (якщо Саадет Ґерай посилав за племінником капикули, від яких той тікав до степу, то його брат вирішив убити бунтівника руками його ж соратни ків, яких підкупив обіцянками). А після розкриття змови 1538 р. на чолі з калгою Ахмедом Ґераєм, сином Саадета Ґерая, та ще однієї змови 1541 р. (коли Баки-бей прагнув убити хана і посадити на його місце неназваного малолітнього сина Ісляма Ґерая) хан вирішив сконцентрувати всю повноту влади в рамках однієї лінії роду Ґераїв (до того ж потомство старших синів Менґлі Ґерая зійшло з історичної арени або перебувало поза межами Криму, не виявляло особливого інтересу до полі тики). За планами Сахіба Ґерая, його син Емін Ґерай мусив посісти трон Казанського ханства (де в 1549 р. помер Сафа Ґерай. Його старші сини Булюк (Букай) Ґерай та Мубарек Ґерай перебу вали на території Криму, де їх посадили під арешт, попри прохання казанців відправити їх до них, а позиції немовляти Отеміша Ґерая, який посів пре стол, були вкрай ненадійними) і по смерті батька мав очолити Кримський Юрт (до того ж у нього теж були діти, які могли продовжити династію). Інший син - Адиль Ґерай мусив посісти пре стол Гаджи-Тарханського ханства. Хан намагався забезпечити стабільність у державі після смерті (адже влада передаватиметься від батька до сина) і укріпити єдність Улу Улусу (такі плани вино шував ще Мегмед Ґерай, який посадив Сахіба Ґерая на трон Казані). Цікаво, що і люди категорії “mahrem” (родичі хана за жіночою лінією) вхо дили до числа найбільш наближених до прави теля осіб [15, с. 36; 23, с. 22-24, 26-27, 104, 120, 263; 16, с. 121; 2, с. 258-259]. До речі, аналогічні тенденції в той час спостерігались в Османській імперії з її “Kadinlar saltanati”.

Подібно до Саадета Ґерая Сахіб Ґерай теж проводив низку реформ за османським зразком, спрямованих на посилення своєї влади. Переду сім він перетворив капикулу з гомогенного кор пусу натуралізованих османських найманців на товариство, до якого могли вступати всі охочі ординці й тати. Чинник походження, соціаль ного статусу і віросповідання не відгравав тут ролі (на відміну від османських яничар, в ідео логії кримських капикулу головною умовою була лояльність ханові, а все інше було другорядним). До капикулу масово вступали черкеси Західного Кавказу, бідняки, колишні розбійники, грецьке і готаланське населення півострова, що дозволило швидко створити армію, яка за боєздатністю не поступалась османським стрільцям (які на той момент уважались одними з найкращих в Європі). Тому, на думку І. Смірнова, саме Сахіба Ґерая, а не його брата, потрібно вважати творцем кримської гвардії капикулу. Разом із капикулу ханові також служили османські яничари (див. вище) і тюфекчі (за даними 1543 р., 1 000 осіб) з гарматами (на 1538 р. - 200 штук) [11, с. 414; 18, с. 459-461]. Ця реформа кардинально змінила організацію кримської армії, головною бойовою силою якої стали не кавалерійські удари нукерів і ногайської кінноти без вогневої підтримки, а щільні ряди “guriyen” (тюркська версія ваґен- бурґу), який міг витримувати облогу 100 тисяч війська. Така тактика дозволила ханові провести успішну кампанію проти Жане і Кабарди, взяти штурмом Гаджи-Тархан, маючи тисячу осіб, від бити ногайську атаку на Крим і протиставити свою артилерію московській в кампанії 1541 р. Реммаль-Ходжа називає імена командирів капи кулу, як-от: Машик-бей, Гунь-бей, Ібрагім-паша (аталик Еміна Ґерая, напевне, ісламізований черкес) і Алі-Килич (головний ханський охо- ронець-зарбезар) [18, с. 460; 23, с. 49, 62]. Ще одним важливим діянням хана стала побудова нової столиці - міста Бахчисарай (неподалік від колишніх столиць Салачику і Кирк-Еру), який водночас показував дотримання концепції “Taht-Eli” (міська агломерація в серці держави) і османсько-перських уявлень про «палац-сад». Не менш активні будівні процеси проходили в Гезлеві (де було розширено порт і створено зону для торгівлі з низьким оподаткуванням) і в Орі (де було укріплено фортецю), також хан збудував дюккан (базар) в османській Каффі. [14, с. 169-172; 23, с. 25-26].

Сахіб Ґерай взяв до уваги прорахунки свого попередника в ногайському питанні. Щоби зменшити могутність Ширінів, хан надає статус карачі-беїв Мангитам (союз “dort qaragi” таким чином перетворився на “be§ qaragi”). Тобто від тепер Ширіни були зацікавлені не стільки у веденні інтриг проти хана, скільки в боротьбі за збереження власного впливу (ослабленого полі тикою Саадета Ґерая) з Мангитами. Щоправда, у результаті ця політика виявилась не надто вда лою, оскільки Мангити зайняли місце Ширінів як опозиція Сахібу Ґераю (Баки-бей постійно бунтував проти хана, напав на його сина і зірвав кампанію 1541 р.) та відііграли вагому роль у його падінні. Також хан наблизив до себе голову роду Кипчаків - Кучук-бея і служивий рід Седже- утів [2, с. 190; 17, с. 50-53]. Та основною опорою Сахіба Ґерая були ічкі-беї і стан “oglangiyun” (останній термін згадується разом із переліком родів карачі-беїв, підкреслює значущість цього стану). Сили “oglangiyun” (разом із ханськими капикулу) станом на 1541 р. налічували 60 тисяч людей. Звідки взялися такі великі числа? Шосту частину “oglangiyun” становили нукери хан ського тумену. Значну частину стану (за при близними підрахунками, не менше третини) ста новили капикулу. Крім того, із часу останньої ногайської навали 1523 р. у Криму виросло нове покоління, яке вже не застало сваволі карачі- беїв і йшло найматись на службу ханові й ічкі- беям. У часи правління Саадета Ґерая чимало татар повернулись до Криму з материка, а Сахіб Герай пропонував жінкам полонених гаджи-тар- ханських і ногайських воїнів помилування для їхніх чоловіків у разі служби. Щоби в останніх не було спокуси повернутись до вольниці, він забороняв сердарам кочувати поза межами Ору, ламав їм вози. До речі, це сприяло зникненню кочового способу життя в межах Кримського пів острова й остаточному переходу татар (до складу яких і влилась частина ногайського етносу) на осілий спосіб життя. Щоправда, напевне, “oglangiyun” могли покидати ханську службу за власним бажанням і переходити на службу до карачі-беїв, оскільки в 1551 р. під час походу на Жане він зібрав 40 тисяч осіб, із яких тільки 20 тисяч належали до “oglangiyun” (ще кілька тисяч осіб стояли на Орі з Еміном Ґераєм) [23, с. 61-62, 88; 7, с. 384].

Подібно до османських порядків, при Сахібі Ґераї активну участь у політичному житті віді гравав Диван, який, однак, тепер виконував дорадчу, а не керівну функцію. Цікаво, що на меджлісах Сахіб Ґерай часто висловлював думки на поетичний кшталт. Серед фракцій Дивану хан віддавав перевагу улемам (муфтії, каді, шейхи) над карачі-беями, називав їх «опорою падишаха» (серед улемів виділялась постать ханського близького друга Реммаля Ходжі). Останні діс тавали від хана “ulufe” (грошова винагорода). Одного разу хан провів зустріч із мандрівним суфієм, шейхом та поетом Абу Бакром Такеу- діном Кефеві-ефенді, який напророчив йому перемоги в битвах [23, с. 83-85].

Іншою категорією населення, яку залучав на свій бік хан, були нукери та простолюдини. Нукери наживали великої здобичі в численних військових походах хана. А після кожного походу Сахіб Ґерай роздавав ясир і гроші кримським бід някам. Одного разу хан наказав побити батогом нукера свого сина за те, що той відібрав раба в якогось чоловіка. Сучасник тих подій в описі повернення кримців із Молдови в 1538 р. згадує: «У вілаєті відбулася така пишна церемонія вру чення дарів, що багато бідняків відразу ж стали багатими <...>. Беї роздавали ясир тим, хто про сто хотів купити коня. По всій країні люди стали ситими і почали жити в достатку. А хан-хазретлері з поваги до улемів та зухеда одного разу дав вісім разів по 100 тисяч акче біднякові, навантаживши його віз шістнадцятьма мішками і навіть нічим не накрив це все зверху <.>. Так хан підкорив країну». Сахіб Ґерай заборонив карачі-беям зби рати із простолюду данину, а щоп'ятниці приймав їх у себе, вислуховував їхні скарги та похвали. Не дивно, що після цього простий народ щиро захоплювався ханом і оплакував його смерть [23, с. 32]. У таких діях простежується не тільки традиційна для ординських суспільств опора на військовозобов'язаний стан і роль хана як верхо вного арбітра у вирішенні конфліктів, але й осман сько-перський вплив (де правителі брали на себе роль благодійників). Елементи останнього наявні в концепції влади Сахіба Ґерая як «тіні Бога на землі», у церемоніальному порівнянні хана із пла нетами Сонячної системи і героями ісламської та іранської доісламської традицій. Сахіб Ґерай наводив сім чеснот, якими мав володіти ідеаль ний падишах, як-от: знатність походження, кровна (синівська) спорідненість із попереднім падишахом, вродлива зовнішність, мудрість, рішучість, загострене почуття справедливості і вірність своєму слову. Частина цих чеснот перегукуються із традиційними чеснотами іран ських монархів, відомими з епохи Сасанідів [3, с. 78; 18, с. 462; 23, с. 31-35].

У різні періоди правління влада Сахіба Ґерая мала неоднаковий характер. Коли в 1538 р. було розкрито змову Ахмеда Ґерая, хан не наважився стратити всіх організаторів, бо боявся, що карачі- беї покинуть військо (а племінника правитель покарав відразу), та обмежився усними дога нами щодо них. А після кампанії в Молдові (під час якої хан зустрічався із султаном Сулейманом, який запевнив його у своїй підтримці) Сахіб Ґерай став «подібним до Сонця в сузір'ї Лева». Беї, які їхали до Бахчисараю, коли повертались, пускали поперед себе чавуша, який наперед повідомляв їхнім рідним про те, що ті живі та здорові. Такий розклад подій разом із проведеними реформами дозволив ханові зламати хребет опозиції на чолі з Баки-беєм (якого, до речі, таємно підтримували інші беї і, якщо вірити Реммалю Ходжі, Москва. Хоча в російських джерелах згадок про це немає). Хитрістю непокірного Мангита в 1542 р. заманили в пастку і жорстоко стратили (кинули у воду на морозі) разом із молодшим братом Ак-Бібі (остан ній виявляв лояльність до хана, не брав участі у виступах брата і був одружений з дочкою хана, але це не завадило правителю наказати задушити його для того, щоби посіяти страх у Мангитів), а голо вою клану став ще один його брат - Ходжатай-бей (він уже носив цей титул у ті часи, коли Баки-бей напряму ворогував із ханом). Зрозуміло, що така політика (разом із захопленням кримцями Гаджи- Тархану, який входив до сфери впливу ногайців) викликала невдоволення в Ногайській Орді, але напад ногайців на Крим у 1546 р. було відбито, а полоненим, які відмовились переходити на службу кримському хану, рубали голови і скла дали їх у жахливі вежі (на думку О. Гайворон- ського, рубанням голів в Орі й іншими пенітенці арними справами займались османці на ханській службі) [23, с. 59-69, 106-113; 2, с. 211]. В очах кримців цей акт виглядав як помста ногайцям за події двадцятирічної давнини.

Зрештою, інтриганство Сахіба Ґерая зіграло з ним злий жарт. Зволікання пропозицією Сулей мана вирушити в похід на Сефевідів та конфлікт з османською адміністрацією Каффи сприяв тому, що султан вирішив скинути надмірно незалежного хана-самодержавця із престолу. У 1551 р. спроба виманити Девлета Ґерая зі Стамбулу у Крим для того, щоби посадити його на трон Казанського ханства (хан планував перехопити свого остан нього живого конкурента по дорозі до Казані і вбити його там), закінчилась тим, що османці роз гадали цю хитрість, надали Девлету Ґераю яни чарів і багато грошей та відправили на правління до Криму. Девлет Ґерай висадився у володіннях Мансурів (які перейшли на бік нового хана через кровну помсту за Баки й Ак-Бібі), перекупив вірність карачі-беїв та ічкі-беїв, зайняв Бахчиса рай, а бунтівна знать перебила ханських синів і їхніх наближених. Сахіб Ґерай (який на той час перебував у Тамані) планував поїхати до Стамбулу в пошуках справедливості, але був убитий звіль неним із тюрми Булюком Ґераєм [23, с. 112-150]. Спочатку Девлет Ґерай так само намагався абсо лютизувати владу хана. Він наказав стратити вбивць Сахіба Ґерая і його сім'ї, дотримувався його реформ і церемоніальних традицій попере дника. Проте “oglaniyun” були ослаблені пере воротом у ханаті, а невдала для кримців війна за казанську спадщину з росіянами забрала життя тисяч представників цього стану. Нових людей не було де набирати, бо нове покоління воїнів ще не встигло підрости, а османці не особливо втруча лись у перебіг війни. Створений вакуум було знову заповнено всевладдям карачі-беїв, із чим зрештою був змушений змиритись хан [15, с. 36-37, 39; 18, с. 464-466; 7, с. 385] Зрештою, коли наступ ники Девлета Ґерая здійснювали реформи, проти них виступали карачі-беї або османці та змушу вали ханів або ж їхніх наступників згортати їх. Кількість капикулу в ханаті впала до позначки в кількасот осіб, правитель уже не міг використо вувати їх для посилення своєї влади. Такий стан речей привів до того, що Кримське ханство вияви лось безсилим перед викликами епохи та не змо гло здійснити необхідної модернізації, що трагіч ним чином позначилось на його долі.

Висновки

Отже, можна стверджувати, що Кримське ханство було аристократичною корпо- ратократією, де хану належало керівництво над трьома гілками влади, однак його реальна влада була значною тільки хіба у стратегічній та судовій сферах, а в інших питаннях внутрішньої політики він орієнтувався на карачі-беїв (особливо на Ширі- нів). Владу хана обмежував дорадчий орган Диван, а його затвердження на престолі було неможли вим без згоди курултаю й Османської імперії. Проте успішний перебіг боротьби за об'єднання Улу Улусу і культурний вплив самодержавної Османської імперії змусили ханів почати курс на укріплення владних повноважень. Саадет Ґерай скористався ослабленням військової могутності карачі-беїв і військовою допомогою османців, позбувся конкурентів у боротьбі за трон, популя ризує досягнення османсько-перської культури, натуралізовує османців на службі, здійснює модер нізацію Криму і править без згоди із Ширінами (опирається на інший знатний рід - Баринів). Його наступник Сахіб Ґерай продовжив політику абсо лютизації влади. Він послідовно розгромив опо зицію в ханаті, перетворив османських капикулу на найману військову компанію, куди вступали кримці, заборонив беям збирати податки, здійсню вав грандіозне містобудування, надав Мангитам статус карачі-беїв, здійснював адаптацію місцевих ногайців та розширив сферу впливу Кримського ханства шляхом походів і завоювань. Але, попри все, обидва реформатори передчасно зійшли із престолу. Саадета Ґерая згубили надмірні споді вання на османців (які в певний період припинили надавати йому допомогу), ігнорування боротьби за об'єднання Улу Улусу, жорстка прямолінійність хана і бунт кримської еліти. Сахіба Ґерая згубила позиція Стамбулу (який сприяв детронізації хана), а добила кримська еліта, яка втратила лояльність і вбила хана. У подальшій історії ханату прави телям не вдавалось досягнути такої концентрації влади у своїх руках.

Список літератури

1. Броневский Мартин. Описание Крыма (Tartariae Descriptio). Пер. с лат. И. Шершеневича. Записки Одесского общества истории и древностей. 1867. Т. VI. С. 344-366.

2. Гайворонский Олекса. Повелители двух материков. Крымские ханы XV - XVI веков, Киев, 2010, Т. I. 244 с.

3. Іналджик Галіль. Османська імперія. Класична доба 1300-1600. Пер. О. Галієнко. Київ, 1998, 284 с.

4. Кримський Агатангел. Студії з Криму. Вибрані сходознавчі праці. Київ, 2010. Т. III. 416 с.

5. Лашков Ф. Архивные данные о бейликах в Крымском ханстве. Оттиск из Т. IV Трудов VI Археоло гического съезда в Одессе (1884 г.). Одесса, 1889.

6. Малиновский А. Историческое и дипломатическое собрание дел, происходивших между россий скими великими князьями и бывшими в Крыме татарскими царями с 1462 по 1533 год. Записки Одесского общества истории и древностей. 1863. Т. V. С. 178-419.

7. Негри А. Извлечения из турецкой рукописи Общества, содержащей историю крымских ханов. Записки Одесского общества истории и древностей. 1844. Т. I. С. 380-392.

8. Орешкова С. Османский источник второй половины XVII века о султанской власти и некоторых особенностях социальной структуры османского общества. Османская империя. Государственная власть и социально-политическая структура / под ред. С. Орешковой. Москва, 1990. С.

9. Сыроечковский В. Мухаммед Гирей и его вассалы. Ученые записки Московского государственного университета. 1940. Вып. 61. 71 с.

10. Смирнов И. Восточная политика Василия III. Исторические записки. Москва, 1948. Т 27. С. 18-66.

11. Смирнов В. Крымское ханство под верховенством Османской Порты до начала XVIII века. Санкт-Петербург, 1887. 772 с.

12. Сочинение Сейида Мухаммеда Ризы, изданное Императорским Казанским Университетом под наблюдением Мирзы Казембека, Адьюнкт-Профессора Казанского Университета, Великобританского Королевского и Ирландского Королевского Азиатского Общества члена. Ассебъ о-ссейяръ или семь пла нет, содержащей историю крымских ханов от Менгли-Гирей хана I-го до Менгли-Гирей хана II-го, т е. с 871/1466 по 1150/1737 г. Казань, 1832. 572 с.

13. Трепавлов В. История Ногайской Орды. Москва, 2002. 752 с.

14. Федчук О. Відображення державно-політичних традицій Кримського ханства в палацовій архітек турі Хансараю. Гілея : науковий вісник. 2018. Вип. 138 (1). С. 167-173.

15. Халим Гирей Султан. Розовый куст крымских ханов, или история Крыма. Пер. А. Ильми. Симферополь, 2004. 159 с.

16. Черкас Б. Політична криза в Кримському ханстві і боротьба Іслама Гірея за владу в 20-30 рр. XVI ст. Україна в Центрально-Східній Європі: збірник наукових праць. Київ, 2000. Вип. 1. С. 97-118.

17. Шамильоглу Ю. Племенная политика и социальное устройство в Золотой Орде. Пер. с англ. Ч. Хамидовой, Р. Хаутала / под ред. И. Миргалиева. Казань, 2019. 260 с.

18. Inalcik Halil. The khan and tribal aristocracy : The Crimean Khanate under Sahib Giray I. Harvard Ukrainian Studies. 1979-1980. Vol. III-IV. P 445-456.

19. Krader L. Social Organisation of the Mongol-Turkic Patoral Nomads. Mouton, 1963. 412 p.

20. Krolikowska-Jedlinska N. Law and Division of power in Crimean Khanate (1532-1774); with special refrence to the reign of Murad Giray (1678-1683). Leiden ; Boston : Brill, 2019. 287 p.

21. Manz B. The clans of the Crimean Khanate (1466-1532). Harvard Ukrainian Studies. 1978. V. II. № 3.P 282-309.

Размещено на Allbest.ru