Творення "пам’яті" про Хотин-1621 у київських церковних текстах і козацьких літописах XVII — початку XVIII ст.

«Ze tedy Krol Wladyslaw woyne one snowal Przeszkodzon^, do Turek z nim kommunikowal Naprzod otym y wielki Reiment mu dawal Morskiey wszystkiey Armaty» Twardowski S. Woyna domowa z Kozaki i Tatary, Moskw^, potym Szwedami i z W^gry [...]. - Calissii, 1681. - S. 5..

Як бачимо, Величко у своєму повідомленні злив обидві згадки воєдино, вирішивши, що згаданих Титлевським козаків на Чорному морі очолював саме Богдан Хмельницький, і в гаданому королівському листі повторив цю саму тезу заради виопуклення ролі Хмельницького у «Хотинській звитязі». Така стратегія була цілком доречною з перспективи подальшого конструювання наративу. Вигаданий внесок Хмельницького в перемогу над османцями під Хотином разом з обіцянкою короля шанувати права й вольності, Гарантовані ще Стефаном Баторієм, увиразнювали кривди, що їх пізніше зазнав Хмельницький і ціле Військо Запорозьке за правління Владислава IV.

У згадуваній вище «відповіді» Сагайдачного, датованій 15 лютого 1622 р., той нібито дякував королю за ласку й надіслані гроші, віддзеркалюючи ремарку про «козаків під Хотином» і «козаків на Чорному морі», щоправда, не згадуючи прямо про Хмельницького, натомість зазначаючи, що гроші розподілено згідно з королівським наказом. Далі він скаржився монархові на свавілля королівських старост Величко С. Літопис. - С. 59-60., але жодним словом не прохоплювався про визнання православної ієрархії - одну з головних справ свого життя. Варто нагадати, що, прохаючи підтримати визнання нововисвяченої ієрархії, лише трьома тижнями раніше він писав литовському польному гетьманові Криштофові Радзивіллу Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. - С. 228-229.. Автентичність листа до останнього не викликає застережень, адже зберігся його оригінал, і цей лист підтверджує, що на смертному одрі Сагайдачний не припиняв клопотатися про «захист грецької віри». Отож він не змарнував би нагоди згадати про це й у листі до короля, якби такий лист справді було написано.

З огляду на сказане не випадає вірити й в автентичність другого листа Сагайдачного до короля, датованого у Величка останніми числами березня 1622 р. У ньому гетьман Сагайдачний, нібито розуміючи наближення смерті, писав, що відпускає королівського лікаря, присланого королевичем Владиславом для його лікування, а далі просив захистити козаків від королівських старост і ліквідувати унію Величко С. Літопис. - С. 61-62.. З усіх трьох згаданих листів саме цей здобув найбільше дослідницьке визнання, ба навіть його включили до поважної збірки Документи українського козацтва XVI - першої половини XVII ст.: універсали, листування, угоди, присяги. - С. 233-234.. Тим часом оригінал цього (як і двох попередніх) листа невідомий, а у вказаній збірці, так само, як і в іншій Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. - Т. П: 1599-1637. - Санкт-Петербург, 1865. - С. 72-73., джерелом запозичення вказано публікацію М. Максимовича Див.: Киевлянин / Изд. М. Максимович. - Москва, 1850. - С. 165-171.. Останній натомість точно назвав своє джерело - літопис Величка, звідки він і передрукував весь комплект із трьох «листів». Зважаючи на сказане, важко не погодитись із висновком М. Грушевського, що «листування» між королем та Сагайдачним після Хотинської війни має апокрифічний характер На те, що С. Величко не раз «грішив» цим прийомом, указує й чимало інших листів такого роду. Див. приклади та аналіз: Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 2005. - С. 442-444.. Змалювання королівської вдячності, щедрих дарів і турботи про здоров'я хворого гетьмана, з одного боку, підкреслювало козацький внесок у «Хотинську перемогу», а з іншого - увиразнювало утиски, що їх зазнали козаки за правління Владислава IV, та які призвели до вибуху війни під проводом Б. Хмельницького, тобто одного з центральних сюжетів літопису С. Величка.

У підсумку козаки - третя (коли не ключова) - сторона-учасник Хотинської баталії небезпідставно сподівалися на дивіденди за перемогу над османцями, проте не отримали з Варшави очікуваного визнання. Ситуативний союз Війська Запорозького як недовизнаного «лицарського» стану з невизнаною православною церквою, завдяки якому кілька років поспіль фіксувалися спроби нагадати королю про козацькі заслуги, призвів до появи низки текстів, де козакам творили поважну репутацію воїнства з прадавнім історичним корінням і достойним шляхти набором чеснот. Серед іншого, у переліку значилася оборона Вітчизни та захист віри предків, найяскравішим проявом чого стала участь козаків у війні 1621 р. Однак після визнання православної церкви та утвердження на київській митрополії Петра (Могили) київські церковні еліти втратили мотивацію підтримувати козацький образ доброчесного війська, отож з їхніх текстів зникла ґлорифікація хотинської звитяги. Ситуація змінилася аж через півстоліття, коли Феодосія (Софоновича) - талановитого представника київських ієрархів, могилянського інтелектуала другого покоління - повторно привабив блиск козацьких шабель під Хотином. Він використав цей сюжет, протиставляючи леґендарного Сагайдачного, який боронив Батьківщину проти мусульман, теперішньому очільникові козаків гетьманові Петрові Дорошенку, що визнав османську протекцію над козацькою Україною. При цьому характерно, що текст Софоновича аж ніяк не спирався на київські твори 1620-х рр. Проте важливо, що, схоже, саме під його впливом історія Хотина приверне увагу козацького середовища, як це бачимо вже з перших козацьких історичних наративів. Огляд їх свідчить про інтерес до подій Хотинської війни та до звитяжної ролі козацтва передусім за рахунок описів нічних атак. Сам цей сюжет, хоч як парадоксально на вояцькі звичаї, стане предметом особливої уваги у творах ерудованих представників Війська Запорозького та буде проголошений визначальним фактором успіху оборони Хотинської фортеці в 1621 р.

References

1. Berezhna, L. (2014-2015). Dary Mazepy: Kultura podarunkiv ukrainskykh hetmaniv u systemi dyplomatychnoi komunikatsii druhoi polovyny XVII st. Kyivska Akademiia, 12. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bevzo, O. (1970). “Lvivskyi litopys” i “Ostrozkyi litopysets”: Dzhereloznavche doslidzhennia. Kyiv. [in Ukrainian].

3. Bovhyria, A. (2018). Uiavlennia pro “inshykh” v istorychnykh naratyvakh Hetmanshchyny (kinets XVII-XVIII st.). Ukraina v Tsentralno-Skhidnii Yevropi, 18. [in Ukrainian].

4. Dokumenty ukrainskoho kozatstva XVI - pershoi polovyny XVII st.: universaly, lystuvannia, uhody, prysiahy. (2016) (Eds. V. Brekhunenko, Yu. Mytsyk, V. Shcherbak). Kyiv. [in Ukrainian].

5. Kohut, Z. (2010). Vplyv polityky na Inokentiia Gizelia ta vydannia kyivskoho “Synopsysu”: nove osmyslennia. Inokentii Gizel. Vybrani tvory, III. Kyiv; Lviv. [in Ukrainian].

6. Murphey, R. (1999). Ottoman Warfare 1500-1700. Rutgers University Press.

7. Mytsyk, Yu. (1984). “Letopisets Dvoretskikh” - pamyatnik ukrainskogo letopisaniya XVII v. Letopisi i khroniki 1984g. Moskva. [in Russian].

8. Mytsyk, Yu. (1996). Chernihivskyi litopys. Siverianskyilitopys, 4(10). [in Ukrainian].

9. Ostapchuk, V. (2001). The Human Landscape of the Ottoman Black Sea in the Face of the Cossack Naval Raids. Oriente Moderno: Nuova Serie, 81/1.

10. Plokhii, S. (2005). Nalyvaikova vira: kozatstvo i relihiia v rannomodernii Ukraini. Kyiv. [in Ukrainian].

11. Plokhii, S. (2015). Pokhodzhennia slovianskykh natsii. Domoderni identychnosti v Ukraini, Rosiita Bilorusi. Kyiv. [in Ukrainian].

12. Sas, P.M. (2012). Khotynska viina 1621 r. Bila Tserkva. [in Ukrainian].

13. Sinkevych, N. (2013) “Paterykon” Sylvestra Kosova: pereklad ta doslidzhennia pamiatky. Kyiv. [in Ukrainian].

14. Sysyn, F. (1988). History, Culture, and Nation: An Examination of Seventeenth-Century Ukrainian History Writing. Cambridge.

15. Velychko, S. (2020). Litopys (Eds. T.Tairova-Yakovleva, H.Boriak). Kyiv. [in Old-Ukrainian].

16. Yakovenko, N. (2005). Narys istorii Ukrainy z naidavnishykh chasiv do kintsia XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].

17. Yakovenko, N. (2012). Dzerkala identychnosti. Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI - pochatku XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian].

18. Zatyliuk, Ya.V. (2011). Predky “kozatskoho malorosiiskoho narodu” i kyievo-ruska spadshchyna v uiavlenni elity chasiv Pylypa Orlyka. Pylyp Orlyk: zhyttia, polityka, teksty: Mat. Mizhnar. nauk. konf. “Ad fontes” do 300-richchia Benderskoi Konstytutsii 1710 r., Kyiv, NaUKMA, 14-16zhovt. 2010 r. (Ed. N. Yakovenko). Kyiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru