Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI — першій половині XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І.Франка

Підприємницька діяльність євреїв у волинських містах у XVI -- першій половині XVII ст

Андрій Заяць доктор історичних наук, доцент кафедри давньої історії України та архівознавства

Анотація

Мета дослідження - проаналізувати підприємницьку діяльність євреїв у містах Волині ранньомодерної доби та з'ясувати її значення для економічного розвитку міст. Методологія базується на принципах історизму, системності, науковості, усебічності. Використано також методи історико-порівняльний, проблемно-хронологічний та ретроспективний. Наукова новизна полягає в комплексному вивченні джерельної бази проблеми, що дало змогу подати широкий спектр єврейської торгово-виробничої діяльності в містах Волині й показати її значення для економічного розвитку реґіону. Висновки. Ґрунтовне вивчення джерел дало змогу засвідчити вагому роль євреїв в економічному житті Волині окресленого часу. Найперше, це торгівельна діяльність (хоча вона не завжди була такою, а здебільшого поєднувалася з іншими видами підприємництва). Частина єврейського населення займалася ремеслом, зазвичай пов'язаним зі шкірою (шевці, кушніри) та дещо менше сільським господарством. Популярним серед євреїв була організація виробництва попелу, поташу, викурювання горілки, варіння меду, пива й шинкування ними. Євреї утримували «гостинні» будинки, активно позичали гроші, займалися переганянням худоби на продаж. Успішною була орендна діяльність. В оренду бралися мита, корчми, млини, солодовні та воскобійні, мости, перевози, спуск ставів. Популярними були оренди збору помірного, чопового, шосового, замкових і війтівських доходів. Часто орендували села та міста. Знаною була суборенда. У заставу до євреїв потрапляли не лише речі чи будинки, а й села, міста. Усе це давало змогу нагромаджувати та примножувати значні капітали.

Ключові слова: євреї, Волинь, міста, торгівля, підприємництво, оренда, застава.

Abstract

Andrii ZAIATS

Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),

Docent at Department of Ancient History of Ukraine and Archival Studies,

I.Franko National University of Lviv

Entrepreneurial Activity of Jews in Volynian Towns in the Sixteenth and First Half of the Seventeenth Centuries

The research objective is to analyse Jewish entrepreneurial activity in early modern Volynian towns and to clarify its significance for their economic development. The article methodology is guided by the principles of historicism, systematicity, scientificity and comprehensiveness. Such methods as historical and comparative, problem-chronological and retrospective were applied as well. The scientific novelty consists in the integral review of the source base of the problem which allowed presenting a wide range of Jewish commercial and industrial activities in the Volynian towns and showing its importance for the economic development of the region. Conclusions. Thorough study of the sources let for confirming the important role of Jews in the economic life of Volyn during the specified time. First of all its trading activity, though it wasn't always purely trading, but mostly combined with other types of business. Part of the Jewish population was engaged in crafts, usually connected with leather (shoemakers and skinners) and somewhat lesser number of Jews was engaged in farming. The organisation of the production of ash, soda, alcohols distillation, mead and beer brewing and their sale was popular among the Jews. The Jews kept tenement houses, were active in lending money, and engaged in driving the cattle for sale. The renting activities of the Jews were successful too. They rented duties, taverns, mills, malting and wax refineries, bridges, crossing sites and pond draining activities. What was popular was renting of a measuring levy, beverage industry levies, Schoss levies, castle and gmina revenues. Villages and cities were often rented. Sub-renting was also well-known. Not only things and houses, but also villages and cities were mortgaged to the Jews. All of this allowed collecting and accumulating large capitals.

Keywords: Jews, Volyn, towns, trade, entrepreneurship, rent, mortgage.

Економічна діяльність євреїв на теренах не лише ранньомодерної Волині, а й України мало цікавила вітчизняних істориків. Щодо волинських земель, то варто згадати нещодавню розвідку про успішну торгово-підприємницьку діяльність у першій половині XVII ст. колківського єврея Маєра Давидовича* Статтю підготовлено в рамках дослідницького проекту «Просторові межі українського світу: комплекс уявлень та їхня реалізація в ранньомодерній Україні (XVI-XVIII ст.)» Національного фонду досліджень України (реєстраційний №2020.02/0059). Заяць А. «Єврейське щастя»: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал (перша половина XVII ст.) // Соціум: Альманах соціальної історії. -- Вип.11/12. -- К., 2015. -- С.269-271.. Значно більше уваги заняттям євреїв у Речі Посполитій приділяла польська історіографія. Це і ґрунтовні узагальнюючі монографії Schiper I. Dzieje handlu zydowskiego na ziemiach polskich. -- Warszawa, 1937; Toilet D. Historia Zyddw w Polsce od XVI w. do rozbiordw. -- Warszawa, 1999; Horn M. Zydzi na Rusi Czerwonej w XVI i w pierwszej polowie XVII w.: Dzialalnosc gospodarcza na tle rozwoju demograficznego. -- Warszawa, 1975., і низка статей про роль та значення єврейської громади в економічному житті як держави, так й окремих реґіонів Horn M. Rola gospodarcza Zyddw w Polsce do konca XVIII w. // Zydzi wsrdd chrzescijan w dobie szlacheckiej Rzeczypospolitej. -- Kielce, 1996. -- S.17--29; Wggrzynek H. Zaj^cia rolnicze Zyddw w Rzeczypospolitej w XVI--XVIII w. // Malzenstwo z rozs^dku? Zydzi w spoleczenstwie dawnej Rzeczypospolitej. -- Wroclaw, 2007. -- S.87--103; ZajckiM. Zydzi w gospodarce komunalnej miast Polski przedrozbiorowej (analiza historycznoprawna) // Kwartalnik Historii Zyddw. -- 2007. -- №4. -- S.395--421; Guidon Z., Kazusek Sz. Rola Zyddw w handlu polskim w pierwszej polowie XVII w. // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. -- 2004. -- №3. -- S.287--303; Guidon Z., Wijaczka J. Zydzi a chrzescijanie na Wolyniu w XVI-XVIII w. // Nasza Przeszlosc. -- T.80. -- Krakdw, 1993. -- S.225-232..

Вивчення господарської діяльності волинських євреїв дещо ускладнене майже відсутністю міських книг, натомість зберігся чи не повний комплект ґродських і земських, що дає змогу більш-менш задовільно досліджувати це питання.

Одним із головних єврейських занять була торгівля, яку вважають важливою складовою економічного розвитку, а ярмарки й торги - запорукою успішності міст Rybarski R. Handel i polityka handlowa Polski w XVI w. -- Т.1. - Poznan,1928. -- S.276.. Лише в дуже рідкісних випадках джерела проливають світло на чисельність єврейських торгівців у місті. Зокрема в 1569 р. на ринку Луцька згадуються дві комори (ятки), що належали євреям, які вони придбали в міщан Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.11. -- Арк.425.. Протестація луцького бурмистра Івана Антоновича 1636 р. фіксує в місті чотирьох купців і шістдесятьох крамарів-євреїв Там само. -- Спр.201. -- Арк.881.. Про обсяги торгівлі можемо судити з такого прикладу. Луцькі євреї за рік (від Великодня 1629 до Великодня 1630 рр.) сплатили податку (так званої «ґа- белли») 223 золотих і 12 грошів Там само. -- Спр.175. -- Арк.708--709.. Його запровадили як «податокъ новый од купцовъ и перекупъневъ приходячихъ, од вшелякихъ товаровъ, который кгабеллею называют!.» Там само. -- Спр.172. -- Арк.724 зв. (1630 р.). У 1631 р. при вибиранні ґабелли з Мосора, зазначено: «до заплаченя кгабелли од вшелякого гандлю и товару, такъ през подданыхъ позваного (Яна Фірлея - А.З.), яко и гостей на торгахъ и ярмарках, в менованом месте бываючих» (див.: Там само. -- Спр.180. -- Арк.177 зв.).. Платили «од золотого по шелягу, од вшелякое купли проданое» Там само. -- Спр.170. -- Арк.303.. Отже внесена луцькими євреями ґабелла була взята від обороту у 20 070 золотих (на той час це більше її кг золота). Бер Якубович і четверо його товаришів з Острога 1600 р., їдучи на ярмарок до Любліна, мали при собі готівкою 3 тис. золотих Там само. -- Спр.51. -- Арк.310 зв. -- 311 зв.. Заславський єврей Хацкель Ігудич 1580 р., також мандруючи на ярмарок до Любліна, віз товарів на кількасот золотих і мав готівкою 400 червоних золотих Там само. -- Спр.21. -- Арк.596--596 зв..

Значною допомогою купцям було звільнення їх від сплати мит. Так, на прохання луцького єврея Мошка Єзофовича великий князь Сиґізмунд І у листопаді 1525 р. увільнив його від цього на три роки («для успоможенъя его») Lietuvos Metrika. -- Kn. №224 (1522-1530): 4-oji Teismp bylp kn. / Parenge S.Lazutka, I.Valikonyte, G.Kirkiene, E.Gudawicius, J.Karpaviciene, S.Viskantaite. -- Vilnius, 1997. -- Р.187.. У квітні 1570 р. король Сиґізмунд ІІ Авґуст звільнив луцьких євреїв від сплати мита на території Великого князівства Литовського, а Стефан Баторій у вересні 1576 р. розповсюдив це звільнення на всю Річ Посполиту Archiwum Narodowe w Krakowe. Archiwum Dzikowskie Tarnowskich. -- Sygn.135. -- K.141--142..

Вигідним товаром для продажу була горілка, купити яку завжди вистачало охочих. Обсяги продажів були значними. Так, Юско Агронович із Торчина скаржився у серпні 1613 р. на шляхетного Юрія Жуковецького за пограбування в нього і тис. кварт 1 кварта = близько 1 л. горілки, приготовленої для реалізації ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. -- Спр.94. -- Арк.682 зв.. Луцький єврей Юско Агронович 1613 р. віз до Володимира «килка тисечей квартъ горелки простое для спроданъя» Там само. -- Спр.96. -- Арк.434--435.. У липні 1614 р. Марко Зелманович із Колок доставив у Луцьк на продаж 2 бочки: в одній була оковита горілка, а у другій - проста Там само. - Спр.99. -- Арк.370 зв. -- 372.. Наступного року бочки горілки (700 кварт) доправив до Луцька деражнянський єврей Агрон Анцибич Там само. -- Спр.102. -- Арк.433..

Ще одним зручним у перевезенні та ліквідним товаром був віск. Його продавали для місцевих потреб або вивозили в інші місцевості. Купець Мошко Золотаревич із Луцька 1608 р. планував експортувати з міста для продажу 150 каменів 1 камінь = близько 16 кг. воску, але обставини особистісного характеру змусили його відмовитися від поїздки, тож він реалізував товар місцевому міщанинові Михайлові Половковичу ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. -- Спр.80. -- Арк.982 зв. -- 983 зв.. Інший луцький купець Авраам Хацко доправляв на люблінський ярмарок 1567 р. для познанського купця та райці Єроніма Рита 828 каменів воску на суму 3312 золотих (1 камінь по 4 золотих) Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.2. -- Арк.202 зв. -- 203 зв.. Торгували євреї також лоєм. Зокрема Ілля Гошкович із Луцька 1571 р. уклав контракт із Вінцентом Турком із містечка Скринне (Сандомирське воєводство) про поставку йому 1100 каменів лою (1 камінь по 1 золотому й 1 грошу) Там само. -- Спр.6. -- Арк.84 зв. -- 85..

У травні 1568 р. володимирські євреї Єско та Песах Сачковичі уклали угоду з во- лодимирським і берестейським єпископом Феодосієм на доставку ним до Устилуга 600 мац Маца -- міра об'єму сипких тіл, дорівнювала 80--100 л. жита для подальшого його перепродажу ЦДІАК України. -- Ф.28. -- Оп.1. - Спр.3. -- Арк.46 зв.. Контракт на поставку 300 мац жита восени 1623 р. уклав зі шляхетним Яном Вилежинським луцький єврей Арон Юзефович Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.137. -- Арк.102.. У 1566 р. 500 мац жита на берег р. Буг мав доставити Григорій Чаплич Шпановський луцькому міщанинові Баткові Мисановичу Торгівля на Україні XIV -- середина XVII ст.: Волинь і Наддніпрянщина / Упор. В.М.Кравченко, Н.М.Яковенко. -- К., 1990. -- С.119.. Останній активно торгував і попелом. У січні 1566 р. він уклав угоду на доставку попелу до Устилуга княгинею Євдокією Четвертинською, а у січні 1570 р. - зі шляхтичем Андрієм Добринським ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.8. -- Арк.19--19 зв.; Спр.12. -- Арк.18--18 зв.. Попіл у волинських євреїв закуповував ґданський купець Андріс Штимль. У 1620 р. він придбав 30 лаштів 1 лашт = близько 2 т. (по 32 золотих за 1 лашт) попелу в Гошея Мойзешовича з Межиріччя, а 1621 р. - 30 лаштів (по 40 золотих за 1 лашт) у корець- кого єврея Марка Калмановича ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.125. -- Арк.85 зв. -- 88, 88--90.. У 1585 р. Данко Ігудич із Луцька уклав угоду з го- родельським міщанином Бартошем Кремпським на поставку йому 14 лаштів попелу Там само. -- Спр.34. -- Арк.437--438 зв.. Подібного змісту угода була укладена у травні 1569 р. між володимирським райцею Василем Каплею та місцевим євреєм Шмойлом Хорошком про поставку ним рай- ці 7 лаштів попелу Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.4. -- Арк.129.. У 1606 р. для згаданого вище купця Андріса Штимля Абрам Занкович й Арон Іляшевич із Четвертні мали доставити до Ґданська поташ на суму 3578 золотих Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.77. -- Арк.1019--1019 зв.. У 1621 р. олицький єврей Яштон Аронович уклав угоду із замойським купцем Вільгельмом Бохоном про доставку до Бугу 10 лаштів попелу («учинивши контракътъ, торгы купецкие, словне руками потвержоные») Там само. -- Спр.123. -- Арк.688 зв.. Доправлення значних партій збіжжя, поташу, попелу здійснювалося зазвичай річками на ком'ягах (великих сплавних суднах), що їх за потреби євреї купували. Так, для Абрама з Турійська 1585 р. городенський ґродський писар Ян Пласковський мав збудувати кілька ком'яг Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.18. -- Арк.97 зв. -- 98..

Як для себе, так і на перепродаж купували коней. У травні 1602 р. Юдко Ши- монович із Луцька свідчив у ґроді, що придбав у шляхетного Войтеха Цибульського коня, і при цьому були свідки-могоричники, названі «літкупниками» Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.65. -- Арк.378.. У 1608 р. Яцко Листопад засвідчив перед міським урядом Козлина купівлю коня в Аврама Сахаровича Biblioteka Naukowa PAU І PAN w Krakowie. Oddzial R^kopisdw (далі -- BN PAU PAN. OR). -- Sygn.262. -- K.45 v.. Юско Ілібкович із Торчина 1614 р. продав шляхтичеві Олександрові Окорському кілька коней у борг, отримавши від нього відповідну розписку (циро- граф) ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.98. -- Арк.244 зв. -- 245 зв.. У серпні 1636 р. шляхтич Миколай Осолінський доручив берестецькому євреєві Іцкові Лепковичу продати 6 коней на ярмарку в Ярославі Там само. -- Спр.179. -- Арк.516 зв. -- 517..

Завдяки великій кількості на Волині озер і ставків, незмінним попитом користувалася риба, яку реалізовували свіжою, соленою та сушеною. Щоправда, не завжди торгові операції проходили успішно. Так, у квітні 1606 р. луцький купець Іанус Ульріх скаржився на місцевого єврея Мошка Іершоновича, який продав йому 14 бочок і 6 півбочок неякісної риби, хоча «словом купецким» запевняв, нібито товар добрий. Насправді виявилося, що продав «рыбы здохълые, которые се не годили до єде- ня и которые иж были, за прудкимъ и нагълым спусченемъ воды з ставу, здохли» Там само. -- Спр.76. -- Арк.299.. У кожній бочці зверху було покладено якісні рибини, а під ними - погані. З тією рибою до Любліна й Варшави їздив слуга міщанина Бальцер Ермліх. Окрім збитків на 1 тис. золотих, це зашкодило репутації купця («до въстыду привел») Там само. -- Арк.299 зв.. Звернення міщанина до суду започаткувало довгу справу Там само. -- Арк.478--478 зв., 489 зв. -- 490 зв., 503 зв. -- 504, 509--510.. У березні 1625 р. Якуб Келманович із Луцька придбав у міщанина Юнаса Шольца 13,5 бочок риби, давши задатку 10 талярів, а 800 золотих мав передати на ярмарку в Любліні, однак домовленості не дотримав «водлугъ конътракту словного» Там само. -- Спр.141. -- Арк.284 зв..

Бувало, що купці чинили некоректно один щодо одного. Ісаак Мошеєвич із Пінська скаржився у серпні 1563 р. на луцького єврея Єска Мошковича, котрому залишив «в заховане» 5 поставів Постав -- сувій тканини різної довжини (від 20 до 80 ліктів). лондонського та 1 постав італійського сукна, за що взяв 60 кіп литовських грошів. Єско Мошкович без його відома продав тканину, узявши більше означеної суми, а прибуток привласнив ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.5. -- Арк.129 зв.. Траплялися і крадіжки. Під час ярмарку в Луцьку 1610 р. колківський єврей Юзеф Давидович поцупив у Криштофа Вінклера Тимля з Ґданська кілька поставів сукна Там само. -- Спр.87. -- Арк.274.. Водночас заняття торгівлею були небезпечними, оскільки відомі непоодинокі випадки пограбування та побиття купців - як в їхніх крамницях, так й у дорозі Там само. -- Спр.458. -- Арк.335 зв. -- 336 зв. (1571 р.); Спр.46. -- Арк.7 зв. -- 8 (1595 р.)..

Не оминали волинські євреї занять ремеслом і промислами. Мисан Рабієвич із Луцька 1562 р. займався спорудженням муру Клеванського замку, для чого князь Іван Федорович Чорторийський виділив йому 3700 кіп литовських грошів Там само. -- Спр.4. -- Арк.33.. Активно практикували ремесла, пов'язані зі шкірою, і найперше шевство, на що неодноразово скаржилися цехові майстри Луцька Там само. -- Спр.205. -- Арк.553 зв. -- 555 (1637 р.); Спр.208. -- Арк.365--366 (1637 р.).. Джерела свідчать про спільну роботу ремісників юдеїв та християн. У квітні 1628 р. луцькі міщани-склярі Юзеф Якубович і Миколай Станіславович у справі закупівлі скла, необхідного для закінчення роботи, разом їздили у с. Сернички Там само. -- Спр.158. -- Арк.557--558..

Волинські євреї не лише торгували попелом, а й виготовляли його. Ізраїль Абрамович із Володимира 1564 р. уклав угоду на випалювання попелу з підданими княгині Беати Острозької, давши їм наперед гроші за 30 лаштів (по 35 литовських грошів за 1 лашт) Там само. -- Спр.6. -- Арк.31 зв. -- 32.. Він же у січні 1570 р. мав виготовити Станіславові Ґраєвському 50 лаштів попелу для відправки у Ґданськ Там само. -- Спр.12. -- Арк.30--30 зв.. Абрам Іцкович із Луцька 1587 р. в Курозвонах (маєтку Прокопа Хрінницького) виробив 37 лаштів попелу для ґданського купця Андріса Штимля Там само. -- Спр.37. -- Арк.161 зв.. Кам'янецький підсудок Андрій Горський 1614 р. найняв ковельського єврея Іллю Марковича для випалювання 160 лаштів попелу, за що заплатив йому 200 золотих Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. -- Ф.ІІ. -- Спр.13656. -- Арк.1.. Шмоїлко Зелькович із Корця 1584 р. для ґданського купця Якуба Гемерліка випалював попіл під Овручем, у маєтку київського земського писаря Дмитра Єльця ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.31. -- Арк.546--547..

Прибутковою справою було виготовлення спиртних напоїв, і найперше горілки. Луцькі міщани в 1637 і 1638 рр. скаржилися, що євреї перехоплюють у них виробництво горілки, пива, меду та скуповують їх в окрузі, аби уникнути сплати податків Там само. -- Спр.208. -- Арк.371 зв. -- 373 зв.; Ф.28. -- Оп.1.-- Спр.73. -- Арк.510--510 зв.. Подібну скаргу на кременецьких євреїв подав міський уряд у лютому 1639 р. Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.217. -- Арк.309 зв. -- 310.6 Крім того, бурмистр і райці Кременця оскаржували те, що євреї «домы собе гостинные побудовавъши, такъ же в оных шинки отправуютъ, гостинных людей до них прийму- ютъ, в купецътва, ганъдли и в торги местские вступуютсе» Там само. -- Арк.310..

Займалися євреї переганянням волів на ярмарки. Саме це робив 1612 р. Хамха Яхимович з Острога, за дорученням князя Януша Острозького женучи 200 голів на торг кудись у Польщі (конкретне місто не вказано) Там само. -- Спр.89. -- Арк.819--820.. Наступного року берездівський єврей Давид супроводжував гурт зі 120 волів до Замостя Там само. -- Спр.94. -- Арк.813; Спр.98. -- Арк.92--93 зв.. підприємницький економічний торгівельний орендний

Надзвичайно вигідною справою було позичання грошей, чим євреї активно займалися. Суть вигоди полягала в тому, що якщо суму вчасно не повертали, то в дію вступали штрафні санкції: «совитість» (подвоєння боргу) та «шкоди» (збитки, завдані несвоєчасним поверненням). Суми позичок були різними: від кількох до не однієї тисячі золотих. По гроші зверталися як міщани, так і шляхта та князі. З козлинської міської книги довідуємося, що міщани потребували відносно невеликих сум. Макар Горбаченя заборгував Авраамові Сахаровичу 1 копу литовських грошів (1608 р.), мечник Трохим - Уремові 3 копи (1604 р.), а Лаврин Опанасович - Ярохомові 9 кіп (1608 р.) BN PAU PAN. OR. - Sygn.262. - K.1, 43, 52 v.. Позичали гроші євреї не лише християнам, а й своїм співвітчизникам. У 1569 р. Марко Мекель із Володимира заборгував Іделеві Ізраїловичу з Ратна 189 золотих. Інший володимирський єврей Мордухай Захаревич також володимир- ському євреєві Мошкові Аврамовичу - 200 золотих ЦДІАК України. - Ф.28. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.117 зв., 124.. Якуб із Берестечка заборгував 5 кіп литовських грошів володимирському євреєві Юскові Сачковичу (1570 р.) Там само. - Спр.5. - Арк.59 зв. - 60 зв..

Найбільшими позичальниками грошей були шляхта та князі. Корецький єврей Зелман Ентонович позичив 100 золотих Іванові Козинському (1614 р.), 9 тис. - князеві Самуелю Корецькому (1616 р.), 2 тис. - княгині Анні Ходкевичівні Корецькій (1617 р.), 700 кіп литовських грошів - Стефанові Маслові та Станіславові Бобедзинському (1617 р.) Там само. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.125. - Арк.709-711, 713 зв. - 715 зв., 718-724 зв.3.

Досить часто надавали грошові позики дубенські євреї. Мошко Іцкович позичив 200 золотих князеві Михайлові Пузині (1619 р.), 2 тис. і 600 золотих двома записами - Олександрові Пузині (1619, 1620 рр.), 200 золотих - Олександру та Юрію Пузинам (1619 р.), разом зі Шломою Лейзаровичем 150 золотих - Олександрові Пузині (1620 р.), го 250 золотих - Олександру Пузині (1622 р.), 6 тис. золотих - Олександрові Пацу (1619р.) Там само. - Спр.124. - Арк.658-661 зв.; Спр.125. - Арк.1192 зв., 1196, 1199 зв., 1203, 1206 зв.; Спр.131. - Арк.1055-1056 зв.. Сахно Мошкович позичив 7 тис. золотих Олександру Пацу (1619 р.), 5 тис. золотих - Якубу Гарабурді (1622 р.), 100 золотих - Семенові Новоселецькому (1631 р.) Там само. - Спр.125. - Арк.1187-1190; Спр.131. - Арк.1053; Спр.177. - Арк.325-325 зв.5. Шлома Лейзарович позичав по 300 золотих Михайлу Пузині (1618 р.) й дерманському ігуменові Ісаї Балабану та Михайлові Пузині (1618 р.), 230 золотих - Михайлу Пузині (1619 р.) Там само. - Спр.125. - Арк.1210, 1213, 1216.. Мордухай Шмойлович надав 300 золотих Криштофові Соколовському (1619 р.) та 900 - Адамові Хомяку Там само. - Спр.125. - Арк.890-893; Спр.119. - Арк.127-127 зв.. Шимон Шмойлович позичив 2 тис. і 600 золотих двома записами Шимонові Семашкові (1618, 1624 рр.) та разом із Маїром Абрамовичем і Лейзером Іцковичем 4900 золотих - Янові Пацу (1622 р.) Там само. - Спр.125. - Арк.1219; Спр.131. - Арк.181; Спр.139. - Арк.190-190 зв.. Євзел Давидович та Зраїл Іцкович позичили 3 тис. золотих Дороті Дмитровій Єловицькій (1620 р.) Там само. - Спр.127. - Арк.840-843 зв.; Спр.132. - Арк.108-109.9. Якуб Шоломонович надав двома записами 400 золотих і 90 кіп литовських грошів Миколаєві Букоємському (1622 р.) Там само. - Спр.126. - Арк.266 зв.; Спр.127. - Арк.306 зв.. Іцко Зраїлович позичив 600 золотих Михайлові Мишці Варковському (1608 р.) Там само. - Спр.127. - Арк.1176 зв. - 1181 зв.. Юско Мошкович - 1200 золотих Владиславу Зарембі (1623 р.) Там само. - Спр.133. - Арк.249 зв. - 251 зв..

Потребували єврейських грошей і князі. Доволі часто це були представники родини Сангушків. У грудні 1546 р. Федір Сангушко взяв у Моші Агроновича з Володимира 12,5 кіп литовських грошів Archiwum ksi^z^t Lubartowiczow-Sanguszkow w Slawucie / Wyd. nakladem wlasciciela pod kier. Z.L.Radziminskiego przy wspoludziale P.Skobelskiego i B.Gorczaka. - Т.4 (1535-1547). - Lwow, 1890. - S.525.. У травні 1562 р. Агрон Натанович та Єско й Аврам Яковичі з Ковеля заявили, що померлий князь Лев Сангушко заборгував їм за двома розписками 250 кіп ЦДІАК України. - Ф.25. - Оп.1. - Спр.4. - Арк.107 зв.. На вересень 1580 р. Роман Сангушко завинив луцькому євреєві Баткові Мисановичу 60 кіп литовських грошів Там само. - Спр.22. - Арк.381.. Після смерті цей самий князь залишився винним володимирським євреям Ганку Беняшовичу та Гершкові Юзефовичу 761 золотий Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.24. -- Арк.1067 зв. -- 1068.. Григорій Сангушко на 1593 р. заборгував Давидові Болоховцю з Луцька 1200 золотих Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.43. -- Арк.7--7 зв.. У жовтні 1596 р. цей князь позичив 5 тис. золотих у Лейзара та Якова Давидовичів зі Свинюх Там само. -- Спр.49. -- Арк.827--828.. Юхим Корецький брав гроші в луцьких євреїв Новаха Новаховича (400 кіп литовських грошів) та Іллі Гошковича (1600 кіп), острозьких євреїв Герша, Мошка, Міхеля й Віздора Єфраїмовичів (164 копи), а також Аврама Бубки (1500 золотих) Там само -- Спр.28. -- Арк.262, 511 (1583 р.); Спр.55. -- Арк.351--352 (1599 р.); Спр.99. -- Арк.631--631 зв. (1614 р.).. Потребували грошей князі Павло й Іван Друцькі Любецькі (1700 золотих) Там само. -- Спр.68. -- Арк.1285--1286 (1603 р.)., Григорій Четвертинський (500 і 1300 золотих) Там само. -- Арк.1265--1267 (1603 р.); Спр.121. -- Арк.620 зв., Стефан Сокольський (100 золотих) Там само. -- Спр.102. -- Арк.280 (1615 р.)..

Улюбленим єврейським заняттям була оренда. Причому всього, з чого можна було отримати зиск. До високоприбуткових належали оренди корчем. Уже сама ціна справи була красномовною. У грудні 1557 р. великий князь Сиґізмунд ІІ Авґуст віддав на три роки в оренду горілчані корчми у Кременці місцевим міщанам Левону Іцхаковичу та Песаху Хаїмовичу за 320 кіп литовських грошів Lietuvos Metrika. -- Kn. №37 (1552--1561): Uzrasym^ kn.37 / Parenge D.Baronas. -- Vilnius, 2011. -- Р.190--191.. Батко Мисанович із Луцька 1579 р. орендував місцеву корчму в луцького й острозького єпископа Іони (Борзобогатого Красенського) за 520 кіп ЦДІАК України. -- Ф.25.-- Оп.1. -- Спр.20. -- Арк.217--218 зв..

Часто в оренду брали не просто корчму, а «з приналежностями». Зокрема Юско Абрамович із Ковеля 1611 р. орендував у Петра Заєця Зденезького «корчму в селе Зденижу з млыном, в котором кол чотыры, з мытом погробелным, с полми, тоест лани, поля во три руки с сеножатми, з броваром, з солодовнею» Там само. -- Спр.90. -- Арк.1095--1096 зв.. Мордухай Мошкович і Симха Гошвич із Деражні 1620 р. орендували на три роки за 150 кіп литовських грошів у Григорія Шостаковського в його селі Шостакові «корчму и в ней шинкъ медовый, пивный и горелчаный з млыном шостаковским, подле двора в том селе стоячим, и зо всими вымелками» Там само. -- Спр.119. -- Арк.406--406 зв.. Луцький міщанин Мошко Песахович орендував у Станіслава Вербицького 1622 р. у селі Радомишлю на два роки за 800 золотих «корчму зо всим в ней напоем, з млыномъ и погребелным, и з волокою поля» Там само. -- Спр.132. -- Арк.106--106 зв.. Озерянський єврей Зовол 1623 р. взяв в оренду на рік за 160 золотих у Базилія Мелешка Микулицького у селі Микуличах «коръчму и млынъ с пулъ ланкомъ поля, сеножатю и зо всими до тое корчмы и млына приналежностями» Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.56. -- Арк.963 зв. -- 964..

Траплялося, що корчма діставалася як компенсація боргу. Так, Марко Жоравницький позичив 1587 р. в луцького єврея Мошка Батковича 86 кіп литовських грошів, які вчасно не віддав, і потрапив у «совитість» та «шкоди». Станом на 1590 р. борг збільшився до 200 кіп, і у цій сумі він орендує Мошкові корчму та млин у с. Блудові («я, уживши в томъ прозбами моими пана Мошка Батковича, и злучивши истизну з совитостю, шкоды и наклады, поедналъ есми его двемасътами копъ грошей личбы литовское») Там само. -- Ф.25. -- Спр.38. -- Арк.31 зв.. Не обходилося без того, що інколи орендарі порушували умови оренди. Зокрема у жовтні 1562 р. бурмистр і райці Луцька скаржилися на місцевих євреїв Шмонка Племенника та Єска Шломича, орендарів королівських корчем, броварень і солодовень, за збирання ними під час ярмарку плати від меду й пива, чого вони не мали б робити Там само. -- Спр.4. -- Арк.103..

Луцький єврей Юско Мошеєвич та острозький Ланко Азакович орендували на рік (1567-1568 рр.) в луцького війта Івана Яцковича Борзобогатого Красенського за 250 кіп литовських грошів «горелку держати, палити и шинковати, к тому воскобойню и померное от людей зо всякого збожя и от меду пресного» Там само. -- Спр.9. -- Арк.120 зв.. Подібно Шая Нахимович із Берестечка орендував у луцького війта Яна Жоравницького 1585 р. «шынкованье горелъки войтовское, померъное и воскобойню» на три роки за 1500 золотих Там само. -- Спр.34. -- Арк.671 зв. -- 672.. Солодовні у Кременці в 1565-1567 рр. за 320 кіп литовських грошів орендував у старости Миколая Збаразького місцевий міщанин Ізак Левкович Там само. -- Спр.9. -- Арк.63--64 зв..

Зважаючи на широку запотребуваність, дуже вигідною справою було орендування млинів. У 1614 р. Юда Еленевич та Мордуш Чубаревич із Луцька за 300 золотих орендували млини у с. Голешові Там само. -- Спр.97. -- Арк.134 зв., а наступного року їх узяли в оренду Юда Леменевич і Мордухай Юскович разом із корчмою та сіножаттю на три роки за 1200 золотих Там само. -- Спр.100. -- Арк.439 зв. -- 440..

Орендували євреї мости, пороми, перевози. Беручи за проїзд мостом так зване «мостове», орендарі зобов'язані були утримувати споруди в належному стані, чого, утім, не завжди дотримувалися. Так, Петро Семашко у жовтні 1582 р. оскаржував Лейзора Кравця з Луцька, котрий був орендарем мосту й замкового порому, у тому, що через недбалий догляд за мостом його кінь зламав на ньому задню праву ногу Там само. -- Спр.26. -- Арк.1088--1088 зв.. У 1594 р. як орендар луцького мосту згадується місцевий єврей Давид Еїлович Там само. -- Спр.45. -- Арк.877.. У травні 1624 р. неназвані луцькі євреї орендували перевіз на річках Стир і Глушець та «одтолъ пожитки немалые, такъ одъ стану шляхетцького, яко и люду посполитого немалые беруть» Там само. -- Спр.137. -- Арк.458..

В арсеналі єврейських занять знаходимо орендування збору чопового й шосово- го податків. У вересні 1580 р. королівський секретар і поборця Волинського воєводства Василь Красенський віддав на один рік збір чопового в Олиці та присілках місцевому євреєві Юзефові Олександровичу за 60 золотих Там само. -- Спр.22. -- Арк.319 зв.. Лейзер Давидович зі Свинюх 1612 р. орендував у Криштофа Семашка за 450 золотих збір чопового й шосового в Горохові та Свинюхах Там само. -- Спр.93. -- Арк.1031 зв.. На два роки (1617-1618 рр.) за 1850 золотих передав збір чопового в Луцьку місцевому євреєві Юді Леменовичу волинський поборця Криштоф Єловицький («выбирати чоповое од винь малмазыи, медов, пивь, горелокь, од фурманов, перекупокь, од котловь пивных, горелчаных») Там само. -- Спр.113. -- Арк.298 зв.. Ковельське чопове 1621 р. за Ю0 золотих орендували Гдаля Мордухаєвич із Ковеля і Шмойло Борухович із Локач Там само. -- Спр.123. -- Арк.507--508.. І це незважаючи на виданий місту Сиґізмундом ІІІ королівський привілей від з травня 1619 р., яким заборонялося здавати на відкуп євреям збирання поборів, а сплачувати їх міщани мали безпосередньо поборцеві Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, учреждённой при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе. -- Ч.5. -- Т.1 (1432-1798): Акты о городах. -- К., 1869. -- С.111.. У січні 1622 р. Шлома Лейзарович і Мордухай Шломович із Дубна орендували на два роки у волинського поборці Юрія Чаплича Шпановського збір чопового й шосового з 18 волинських міст ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.126. -- Арк.29 зв.. Давид Яцкович та Абрам Іхович із Полонного орендували в поборці Андрія Ліневського 1626 р. чопове з половини Заслава й належних до нього присілків Там само. -- Спр.151. -- Арк.491 зв..

Передавали збір чопового й у суборенду. Герцик із Володимира 1638 р., орендувавши збирання цього податку у Волинському воєводстві у Філона Єловицького, передоручив цю справу берестецькому євреєві Лейзору Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.73. -- Арк.815.. Траплялося, що орендарі не дотримувалися домовленостей. Волинський поборця Миколай Древинський 1624 р. скаржився на острозьких євреїв Гдалю Зелмановича, Мордуша Захаряшевича та Юска Носовича, яким він уступив збирання чопового й шосового з Острога, Суража, низки інших міст і сіл, а вони, зібравши гроші, йому їх не передали, тож свої збитки скаржник оцінив у 1500 золотих Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.118. -- Арк.1155--1156 зв..

Розповсюдженим і вигідним було орендування ставків для вилову та подальшого продажу риби. У жовтні 1603 р. Іцхак Шимчич, Сімха Освич, Іцко Єскович із Луцька орендували в Петра Горайського два стави у Жуківському маєтку за 1600 золотих. Частину грошей (600 золотих) вони заплатили відразу, а решту мали передати у два етапи. П.Горайський зобов'язався дати їм підводи для вивезення риби в Люблін. Якщо б жуківські піддані завдали орендарям збитків, то обіцяв негайно вчинити справедливість. За порушення угоди передбачалися штрафні санкції в розмірі 1600 золотих Там само. -- Спр.72. -- Арк.137 зв. -- 138 зв. Там само. -- Спр.126. -- Арк.370--371; Спр.127. -- Арк.843.. Шимон Шмойлович із Дубна 1621 р. орендував за 200 золотих два ставки у с. Воротнів в Юрія Пузини, а інший дубенський єврей Мошко Іцкович - спуск загорецького ставу в Ярофія Чернчицького 1622 р.109 Також дубенські євреї Гоша та Лейзор 1626 р. орендували спуск ставу в Рогізному в Яна Рогозинського, якому крім 1000 золотих мали дати різноманітні тканини й кілька фунтів перцю Там само. -- Спр.148. -- Арк.173--173 зв.. Юско Хаїмович і його сини Яцко та Мошко з Берестечка 1624 р. за 3500 золотих орендували два несвіцькі стави в Матея Стемпковського, а виловлену рибу планували продавати в Любліні або Перемишлі Там само. -- Спр.145. -- Арк.108--108 зв..

Відомі випадки спільного орендування ставків євреями й міщанами-християна- ми. Так, острожанин Степан Гаврилович Молочко та заславський єврей Хемя Ілліч 1575 р. уклали угоду з литовським підстолієм Андрієм Ходкевичем про вилов риби в муравицькому ставі11 Там само. -- Спр.15. -- Арк.36--36 зв..

Крім оплати за оренду, євреї витрачали кошти на підготовчі роботи щодо вилову риби. Зокрема у жовтні 1612 р. Левон із Деражні орендував угринівський став і для найму працівників та закупівлі робочого інструменту мав при собі 50 золотих, 75 червоних золотих, 45 талерів. Однак у Цумані був пограбований підданими князя Миколая Радивила Там само. -- Спр.93. -- Арк.943 зв. -- 946..

Не завжди оренда закінчувалася успішно, адже траплялося, що одна зі сторін не виконувала умов договору. Так, Міхель Ажехович з Острога орендував спуск трьох ставів у Петра Ждзарського 1626 р. Шляхтич уклав із ним контракт «частю правом, частю словом своим шляхецким», але умов договору не дотримався, роблячи перешкоди євреєві: запізно дозволив вилов риби, не передав двох млинів на тих ставах, «водле звычаю повшехного и постановленья его», недостатньо зарибив їх і не дав возів для доставки риби до Любліна Там само. -- Спр.148. -- Арк.500--501 зв.. Адам Сангушко оскаржував у червні 1618 р. Арона Юзефовича з Олики, який орендував у нього полонські стави. Орендареві закидали, що він із найнятими працівниками ловив сіткою не лише велику рибу, а й малу («которые се не годило ловит»), яку вночі продав луцьким євреям Шмойлові Якушовичу та Гиршу Там само. -- Спр.110. -- Арк.308--310.. Натомість А.Юзефович звинуватив князя в порушенні умов договору: спустошенні млина за селом Баєвом, насиланні підданих князя на буду (господарське приміщення) під час спуску ставу й у пограбуванні. Справа розглядалася кілька разів, дійшовши аж до Трибуналу (утім, чим вона скінчилася, невідомо) Там само. -- Арк.354, 451 зв. -- 452, 549--549 зв., Спр.109. -- Арк.660--662 зв., 689--690 зв., 702 зв. -- 705 зв.; Спр.112. -- Арк.861 зв. -- 868; Спр.113. -- Арк.604--606, 644 зв. -- 650; Спр.119. -- Арк.443--444.. Траплялося, що орендарів просто обманювали. Іцко Давидович із Радивилова орендував у державців с. Баранне Яна та Софії Гонсинських спуск ставу за 80 золотих. Однак власник містечка Крупи Ян Жоравницький продав його разом зі згаданим селом Андрієві Цетнерові, який, звичайно, не дозволив орендареві вилов риби, і він оскаржував Гонсинських у навмисному обмані Там само. -- Спр.113. -- Арк.218 зв. -- 220..

Євреї в королівських містах орендували податки, що мали б збирати на користь короля, і це не подобалося міщанам, котрі скаржилися на зловживання орендарів. Зокрема в липні 1570 р. війт і райці Кременця оскаржували орендаря замкових доходів Маєра Мойсеєвича, який брав більшу, ніж належало, мірку з солодів, забороняв райцям і писареві варити ю мірок пива (хоча вони на це мали дозвіл від королеви Бони) та обкладав вільні торги митом Lietuvos Metrika. -- Kn. №52 (1569--1570) / Parenge A.Baliulis ir R.Firkovicius. -- Vilnius, 2010. -- Р.136.. Наступного року Йонас Абрамович, Ізраель Рубінович і Шмойло Якубович із Кременця орендували у старости Миколая Збаразького доходи, що збиралися на замок від мита, млинів, броварень, солодовень, шинкування горілки. Міщани скаржилися королю на зловживання орендарів і просили передати оренду їм, що й було дозволено Archiwum Narodowe w Krakowe. Archiwum Sanguszkow. -- Teki rzymskie. -- Sygn.XII/77. -- K.549--556.. У квітні 1609 р. Аврушко з Ковеля на запитання возного Криштофа Щуки, що саме він орендує в місті, відповів: «Арендовалемь млыны, корьчмы горельчаные, воскобойницы и увесь провеньть, который кольвекь на короля его милост перед тымь приходил» ЦДІАК України. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.41. -- Арк.149 зв. -- 150..

Брали євреї в оренду й населені пункти - села, міста. Подеколи орендували лише села, а інколи цілі волості: місто та кілька (часом десяток і більше) сіл. Активну участь у цьому брали луцькі мешканці. Зокрема Шльома Єскович Єрузалимець орендував на три роки (1584-1586 рр.) за 120 кіп литовських грошів с. Городок в єпископа володимирського та берестейського Мелетія (Хребтовича Богуринського) Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.36. -- Арк.252 зв. -- 255.. Іцхак Шоломович 1599 р. в Івана Гулевича - «двор и село зо всеми пожитьками, прозываемое Передместье Луцкое, на пят год» за 1000 золотих Там само. -- Спр.63. -- Арк.427--428.. Лейзар Якубович 1585 р. в Остафія Рудецького - маєток Шостусову Руду на три роки за 40 кіп литовських грошів «с корчмою медовою, пивною и горелчаною, з мытомъ, з млыном и зъ его вымелками, с полми, сеножатми, з боромъ, пожитками боровыми, и зо вшелякими великими и малыми доходами» Там само. -- Спр.35. -- Арк.482--483..

Мордухай Левкович і його син Зелман з Олики 1612 р. орендували в Миколая та Яна Єловичів Малинських села Борблин, Підгайці, Велбичі на три роки за 3000 золотих Там само. -- Спр.93. -- Арк.492--493, 793--793 зв.. Наступного року вони переуступили Борблин Антонові Ароновичу Там само. -- Спр.94. -- Арк.933--933 зв.. Інший олицький єврей Михель Мошкович 1620 р. за 400 золотих орендував с. Мачулищі зі всіма прибутками й із «судами, пересудами, винами, з куницами» в Максиміліана Братковського та його дружини Катерини, котрі своєю чергою тримали це село за якимось записом від князя Миколая Чорторийського Там само. -- Спр.119. -- Арк.554 зв. -- 556.. У січні 1615 р. Мошко Зраїлович зі Смолдиріва орендував в Яна Висоцького за 320 золотих на один рік с. Привередів Там само. -- Спр.100. -- Арк.47 зв. -- 48..

Не завжди оренди проходили добре, оскільки траплялося, що одна з договірних сторін була чимось невдоволена, а деколи обидві заявляли претензії одна одній. Шлома Лейзорович та Явель із Дубна орендували на три роки в Михайла Пузини половину села і двору Страколова. М.Пузина в листопаді та грудні 1619 р. звинувачував орендарів у тому, що за його відсутності вони збили замки на скрині й украли документи (привілеї, розписки та ін.) Там само. -- Спр.113. -- Арк.1464 зв. -- 1466; Спр.114. -- Арк.491 зв. -- 492 зв.. Однак ранішою - у липні того ж року - стала скарга орендарів на М.Пузину, в якій вони звинувачували його в тому, що він поселився зі слугами в орендованому дворі, користується сіножатями, садом, городом, кіньми потравив у полі збіжжя, бере на свої потреби «в гумне» індиків і гусей, побив призначеного орендарями урядника Мелеха Іцковича. І все це підтвердив возний Левко Пшеничний Там само. -- Спр.114. -- Арк.27 зв. -- 28..

Подібна історія трапилася між берестецькими євреями Лейзером Давидовичем і Давидом Мошковичем та Галжбетою Бокієвою Козечанкою, в якої вони орендували у червні 1630 р. села Стрільче, Матіїв і Печихвости на чотири роки за 5000 золотих Там само. -- Спр.173. -- Арк.802 зв.; Спр.183. -- Арк.901--903; Спр.184. -- Арк.391--391 зв., 439--439 зв.; Спр.192. -- Арк.851--853 зв.. У листопаді 1634 р. Галжбета Бокієва Козечанка скаржилася на них «о выбитъе псчо- лъ на голову, о выморенъе быдла, не засиенъе полъ пшеницею и житомъ, водълугъ инвенътара, побранъе котъловъ и спустошене млына» Там само. -- Спр.194. -- Арк.444--444 зв.. Своєю чергою євреї передали села у суборенду Юрієві Турянському та його дружині Уршулі, Гарантувавши, що боронитимуть їх від претензій із боку власниці під страхом штрафу в 1000 золотих, однак слова не дотримали і шляхтянка чинила різні прикрості новим орендарям Там само. -- Арк.492 зв. -- 494.. Попри всі ці перипетії, у січні 1636 р. Лейзор Давидович орендував ці ж села ще на два роки Там само. -- Спр.202. -- Арк.37--39 зв..

Зазвичай села орендувалися на два - три роки, але відомі випадки, коли термін був суттєво більшим. Так, Арон Яцкович із Гощі 1628 р. орендував в Ізабелли Семашківни с. Коростянин на вісім років Там само. -- Спр.160. -- Арк.1623 зв. -- 1624..

Траплялося, що орендарям діставалося «на горіхи». Вижівський єврей Єреміяш Турчин орендував у княгині Катерини Вишневецької с. Селище. У квітні 1570 р. він скаржився на війта Кузьму й десятника Мартина, які в неділю прийшли до його будинку, «силоюмоцъю мене самого збили, змордовали», і при цьому в нього зникли гроші та речі Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.5. -- Арк.73 зв.. Водночас відомі випадки, коли орендарі вміли постояти за себе. Ілля Гошкович із Луцька 1597 р. був «вибитий» з оренди с. Омельник князем Янушем Воронецьким. Він зумів виграти суди, зокрема трибунальський, і за сумарний борг можновладця (включаючи совитість і шкоди) у 16 100 золотих був уведений у держання села, а князь та його дружина Марина зазнали баніції Там само. -- Ф.25. -- Спр.47. -- Арк.3/132 зв. -- 3/134 зв..

Інформація про збір у Володимирському повіті ланового 1608 р. свідчить, що і євреї з утримуваних ними сіл платили податки: «Абрамовая, жидовка туриская, будучи позваная о побор лановый за рокъ прошлый шестсот семый з маетностей своих, села Конюх и иных добръ до того села прислухаючихъ, през умоцованого своего Андрея Мисевского, показала квитъ, иж тот побор уже давно его млсти пну побор- це ест отданый» Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.40. -- Арк.370..

У квітні 1594 р. князь Юхим Корецький із дружиною Ганною Ходкевичівною за 1640 кіп литовських грошів віддали на три роки Аврамові Єсиховичу Бубці з Острога та Іцкові Захаровичу з Межиріччя «место Киликиев зъ фолваръком и приселъки до него належачими, меновите село Крыловъ зъ фолваръкомъ, село Богдановъщизна, село Брыковъ, село Печибоды зъ фолваръкомъ, село Чорнокалов, село Беседки, зо всими пожитъки» Там само. - Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.45. -- Арк.402 зв.. Той самий князь 1598 р. віддав за ю тис. золотих на три роки в оренду Корець і вісім сіл місцевому євреєві Єсю Іцковичу та степанському Нахіму Мошковичу. Собі залишив лише замок. І за таку ж суму їм же передав на чотири роки Межиріч та дев'ять сіл Там само. -- Спр.54. -- Арк.42 зв. -- 49., а острозьким євреям Боруху й Зелману 1598 р. - на чотири роки місто Ярунь Там само. -- Спр.53. -- Арк.250--250 зв.. Микола Семашко 1611 р., передавши Мошкові Ізаковичу з Дубна за 8,5 тис. золотих на чотири роки в оренду Коблин і чотири села, зібрав «по- дданых всихъ и бояръ до громады, сами их млсть оныхъ менованому пану Мошкови Изаковичу в моц отдали, росказуючи имъ устне, абы того пна Мошка, яко пна своего во всем послушны были» Там само. -- Спр.93. -- Арк.339..

Орендою населених пунктів активно займався колківський єврей Маєр Давидович, котрий у першій половині XVII ст. тримав таким чином вісім міст (деякі по два - три рази) й десятки сіл, а його інтереси у суді представляли двадцятеро шляхтичів, у тому числі князь Григорій Четвертинський Заяць А. «Єврейське щастя»: як волинський єврей Маєр Давидович збирав свій капітал. -- С.265--272..

Розповсюдженим заняттям євреїв була оренда мит, чим вони займалися щонайменше з кінця XV - початку XVI ст. Русско-еврейский архив: Документы и материалы для истории евреев в России / Собр. и изд. С.А.Бершадский. -- Т.1 (1388--1550). -- Санкт-Петербург, 1882. -- С.42--44; Российский государственный архив древних актов. -- Ф.389. -- Оп.1. -- Д.15. -- Л.202 об. -- 203. Король неодноразово підтримував митників, звертаючись до урядників різних рівнів із наказом не лише не перешкоджати їм, а й допомагати ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.12. -- Арк.171 зв. (1570); Спр.16. -- Арк.406 зв. -- 407 (1576); Спр.17. -- Арк.26--27 (1576); Спр.19. -- Арк.303--304 (1579); Спр.21. -- Арк.78--80 (1580); Спр.30. -- Арк.3 зв. (1583); Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.2. -- Арк.130, 180, 183--184 (1567); Спр.3. -- Арк.62 зв. -- 63 (1567).. Він хвалив євреїв-митників за справне поповнення державної скарбниці, а на прохання шляхти не передавати митні збори в їхні руки зазначив, що якщо орендарі-християни приноситимуть більше прибутків, ніж євреї, то лише тоді віддасть їм митні збори Заяць А. Волинські міста XVI -- першої половини XVII ст.: митна політика та організаційні засади торгівлі // Історія торгівлі, податків та мита. -- Вип.1. - Дніпропетровськ, 2015. -- С.80.. Водночас фіксувалися непоодинокі випадки зловживань із боку митників. Зокрема острожецький міщанин Тиміш Шимкович 1569 р. оскаржував луцького єврея-митника, який витребував у нього у Жидичині розписку про сплату мита на Володимирській коморі за товари, куплені в Любліні, а далі порозкидав ці товари по дорозі та вимагав прибути до комори в Луцьк і змусив купця відкупитися 3 копами литовських грошів ЦДІАК України. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.11. -- Арк.278 зв. -- 279.. Луцькі купці неодноразово скаржилися на євреїв-митників, котрі, усупереч наданим міщанам королівським привілеям на безмитну торгівлю, брали з них гроші Там само. -- Спр.57. -- Арк.778 зв. -- 780 (1599); Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.18. -- Арк.52 зв. (1585).. У митних квитах мало зазначатися ім'я купця й товар, який він везе, але траплялося, що митники видавали купцям квит, писаний незрозумілою єврейською мовою, і на цьому ґрунті траплялися різні непорозуміння Там само. -- Спр.33. -- Арк.60 зв. (1588); Русско-еврейский архив: Документы и материалы для истории евреев в России // Собр. и изд. С.А.Бершадский. -- Т.2 (1550--1569). -- Санкт-Петербург, 1882. -- С.149 (1565)..

Для отримання зиску євреї практикували заставу, в яку приймали речі, будинки, поселення. Володимирський єпископ Мелетій (Хребтович Богуринський) 1585 р. заставив луцькому євреєві Зелману за 30 кіп литовських грошів «чарку серебъраную, миску позлотистую, а полубочечокъ сребраный зъ объручами», і скаржився на того, що він не хотів узяти гроші та повернути заставлене ЦДІАК України. - Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.34. -- Арк.225.. Подібно Миколай Гораїн заставив речі на ІЮ0 золотих Зоволеві з Володимира, а коли прийшов віддавати гроші та забирати речі, то у визначений час той не з'явився Там само. -- Ф.28. -- Оп.1. -- Спр.68. -- Арк.476 зв. -- 477.. Натомість володимирський єврей Давид Абрамович 1620 р. скаржився на Самуеля Семашка, котрий заставив йому турецьку кінну збрую за 200 кіп литовських грошів, і не викуповував заставле- ного1 Там само. -- Спр.52. -- Арк.605 зв., 728.1. У серпні 1586 р. Сімха Левієвич із Луцька заявив, що Ян Завацький заставив йому золотий ланцюг, який у домовлений час не викупив, тож єврей просив оцінити цей ланцюг, котрий, як виявилося, «важил такъ много, яко пятдесятъ и полтора чир- воного золотого важитъ, а кождый чирвоный золотый по сороку грошей литовских, кромъ роботы шацовано»1 Там само. -- Ф.25. -- Оп.1. -- Спр.35. -- Арк.796 зв.. Значення готівки добре ілюструє випадок із заставою Миколаєм Єлом Малинським і його дружиною Христиною Вишневецькою 1628 р. золотих речей із діамантами, рубінами та перлами для того, щоб отримати від луцьких євреїв 500 золотих Там само. -- Спр.161. -- Арк.676--678 зв.. Якщо заставлену річ власник не міг викупити, то зазвичай можна було її продати й повернути гроші. Так, Валеріан Гебултовський 1613 р. не зміг викупити заставлений луцькому євреєві Калману Абрамовичу за 50 золотих палаш і дозволив його продати Там само. -- Спр.95. -- Арк.36. BN PAU PAN. OR. -- Sygn.262. -- K.41 v, 42, 109,. Досить частим явищем було заставляння будинків, про що свідчить міська книга Козлина за першу половину XVII ст.155

Відомі випадки, коли у заставу віддавали власних підданих. У березні 1618 р. Станіслав Билецький і його дружина Овдотья Русинова Берестецька віддали Абрамові Якубовичу з Торговиці «подданых своих отчизныхъ трох на имя Демида, Игната, Пашка обычаем заставнымъ, водлуг листу запису своего добровольного [...] в суме пнзей у сту и петнадцати золотых полских» Там само. -- Спр.110. -- Арк.257..

Більш заможні євреї могли дозволити собі брати у заставу поселення. Батко Мисанович із Луцька 1564 р. за 300 кіп литовських грошів, наданих князеві Левові Олександровичу Сангушку, отримав у заставу містечко Перемиль, а інший луцький єврей Хацко Єсманович того ж року за 80 кіп тримав у заставі від Євсея Мурина Чачадаєвича маєток Коршовець «з людми, з дворомъ, с полми, з сеножатми» Там само. -- Спр.6. -- Арк.32 зв., 46--46 зв.. Гец Перцович із Торчина 1598 р. за 6 тис. золотих отримав від володимирського ґрод- ського судді Дем'яна Павловича у заставу села Шепле та Волицю Там само. -- Спр.53. -- Арк.637 зв. -- 638.. У квітні 1605 р. князь Юхим Корецький із дружиною Ганною Ходкевичівною заставили за 700 кіп литовських грошів степанському євреєві Нахіму Мошковичу село Дераженку Там само. -- Спр.73. -- Арк.367--367 зв..

Опрацьований матеріал дає змогу стверджувати, що євреї були активними учасниками і творцями економічного розвитку Волині в ранньомодерну добу. Вони брали участь у внутрішній та закордонній торгівлі реґіону, займалися ремеслами і промислами, зокрема виробництвом попелу, поташу, пива, меду, викурюванням горілки. Євреї виступали кредиторами міщан, шляхти. Чи не найбільшу увагу вони звертали на різного роду оренди - корчем, млинів, солодовень, воскобоєнь, мостів, перевозів та (особливо) ставів. Вони також брали в оренду збори податків: помірного, чопового, шосового, замкові й війтівські доходи. Найбільш заможні орендували села, міста, мита. Нерідко оренда передавалася у суборенду іншим євреям. Менш популярною була застава, в яку брали речі, будівлі, поселення.