Руська метальна артилерія періоду Середньовіччя

The article analyzes the emergence and development of artillery in the lands of Rus' on the basis of available written, pictorial and archaeological sources. Emphasis is placed on the territory of Volyn land and adjacent territories, because these lands during the thirteenth century, experienced a significant development of military affairs. The main ways of borrowing and improving metal artillery in Rus ' in the High Middle Ages are analyzed. The main types of metal machines and their combat characteristics are highlighted. The place of artillery in the general system of military affairs of Rus ' is determined.

Keywords: military affairs of Rus', mechanical artillery, military reform of Danylo Romanovych, metal weapons, trebuchet, stonethrower.

метальна артилерія

Важливою складовою перебігу середньовічних воєн була облога міських і замкових укріплень і фортифікацій. Головним засобом таких операцій була метальна артилерія, яка широко використовувалася ще з античних часів та впродовж усього середньовіччя до появи та поширення вогнепальної зброї. Поруч із метальною артилерією, для знищення укріплень ворога використовувалась і так звана запалювальна зброя Запалювальна зброя - бойові засоби для поразки живої сили і військової техніки противника, а також створення пожеж, дія яких заснована на використанні запальних речовин - спеціальних складів сумішей, здатних при горінні виділяти велику кількість тепла і розвивати високу температуру (Михайло Івануц. Вогонь як засіб боротьби із укріпленнями противника у Дав-ній Русі. Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. Вип. 4. (Київ, 2011), 107., яку у нашій роботі не розглядатимемо.

Історією артилерії на Русі займались такі дослідники, як Анатолій Кірпічніков Анатолий Кирпичников. Военное дело на Руси в ХІІІ - ХУ вв. (Ленинград: Наука, 1976), - 104 с.; Його ж. Метательная артиллерия Древней Руси. (Из истории средневекового оружия VI-XV вв.). Материалы и исследования по археологии СССР. Вып. 77. (Москва, 1958), 7-51., Володимир Бережинський Володимир Бережинський. Мілітарія Київської Русі. (Київ: «Стародавній Світ», 2014), 370 с., Михайло Івануц Михайло Івануц. Класифікація метальних машин Давньої Русі. Сіверщина в історії України: Зб. наук. пр. Вип. 2. (Київ-Глухів, 2009), 41-48; Його ж. Зародження і розвиток мистецтва облоги укріплень у стародавніх слов'ян. Воєнна Історія. № 2(56). (Київ, 2011), 5-12; Його ж. Зародження та розвиток тактики облогового бою у монголо-татар. Сіверщина в історії Укра-їни: Зб. наук. пр. Вип. 6. (Київ-Глухів, 2013), 142-147;, Микола

Котляр Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. (Київ: Наш час, 2010), 280 с., Леонтій Войтович Леонтій Войтович. Військове мистецтво Галицько-Волинської держави: князь Лев Данило-вич. Вісник Національного Університету «Львівська політехніка». Держава та армія. № 502. (Львів, 2004), 13-18; Його ж. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Дани-ловичем у середині ХІІІ ст. Там само. № 571. (Львів, 2006), 89-93. та ін. Ключовим моментом вивчення такого специфічного середньовічноговиду озброєння як артилерія, є те, що хоча джерелами чітко фіксується її існування, вони не несуть значної інформації щодо її видів та конструкції. На сьогодні у розпорядженні дослідників є усього декілька літописних згадок та деякі зображувальні та археологічні джерела. Проте інформативність цих свідчень недостатня.

На сторінках літописів майже уся артилерія постає під збірною назвою пороки. М. Івануц слушно наголошує на тому, що самі літописці внесли плутанину в розуміння специфіки артилерійських машин, надаючи їм збірних назв: пороки, порочні посудини, пращі, веретенища, пу- скичі, тюфяки, не розкриваючи принципової різниці між ними Михайло Івануц. Класифікація метальних машин, 41.. Така різниця була зрозуміла сучасникам. А зараз у вітчизняному зброєзнав- стві спеціальний термінологічний апарат тільки формується, що також не сприяє якісно новому вивченню проблеми Володимир Бережинський. Мілітарія, 370 с..

Довгий час в історіографії питання щодо появи артилерії на Русі не має одностайної відповіді. Поширеною думкою є те, що традиція побудови і використання метальних та інших штурмових машин генетично пов'язана ще з їхнім запозиченням слов'янами у VI--VII ст. підчас воєнних операцій останніх на північному рубежі Візантійської імперії Михайло Івануц. Зародження і розвиток мистецтва облоги укріплень, 5-12.. Проте така теза не підтверджується джерелами щодо Русі ІХ--ХІ ст., хоча, В. Бережинський вважає, що руські князі активно використовували пороки у Х ст. Володимир Бережинський. Мілітарія, 145-146. Проте, ці свідчення та їхня інтерпретація залишаються дискусійними.

М. Котляр слушно наголошує на тому, що чіткі звістки про використання облогової техніки в руських літописах з'являються не раніше 30-х рр. ХІІІ ст Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва, 262..

Найзмістовніші згадки про метальні машини, які використовували слов'яни у І-му тисячолітті, належать до 579 Александр Мишулин. Древние славяне в отрывках византийских писателей по VII в. н.э. Вестник древней истории. (Москва, 1941), № 1(14), 252., 597 Сборник документов по социально-экономической истории Византии. Академия наук СССР. Институт истории. Отв. ред. Е. А. Косминский. (Москва: Изд-во АН СССР, 1951), 93-102. і 626 Анатолий Кирпичников. Метательная артиллерия, 11. рр., та описані різними візантійськими авторами. У першому випадку йдеться про взяття слов'янами під час облоги Анірії в полон механіка-артилериста на ім'я Буса, який після небажання міщан його врятувати перейшов на ворожий бік і збудував каменометну машину для слов'ян Александр Мишулин. Древние славяне в отрывках, 271.. Інші епізоди взяття слов'янами Фесалонік у 597 р. і штурм Константинополя у 626 р. уже чітко фіксують використанняними згаданих засобів. Ці пристрої, за авторитетним висновком А. Кірпічнікова, були імовірно пращами з принципом важеля, що складались з вертикальних стояків і масивного горизонтального закріпленого на них важеля з довшим (з пращею для снаряда) і коротшим (з противагою) плечами. Хоча щодо епізоду у Фесалоніках, з опису машин ромеями бачимо, що такі засоби були для них не дуже відомі, позаяк слов'яни,очевидно, дещо удосконалили їх, оббивши захисним шаром дошок та свіжих бичих шкір Александр Мишулин. Древние славяне и судьбы Восточно-Римской империи. Вестник древней истории. (Москва, 1939), № 1, 298..

Усе ж слід наголосити, що згадані епізоди належать до VI--VII ст. та промовисто вказують на рецепцію таких засобів у самих же ромеїв. Згодом, безпосередньо у межиріччі Вісли і Дніпра, у конфліктах між собою та з сусідами, слов'яни навряд могли б розвинути набуте мистецтво у середовищі переважно земляних та дерев'яних укріплень. Пізніші ж свідчення про застосування артилерії, що належать до Х--ХІ ст., є доволі сумнівними. А саме, під 971 р. Лев Диякон згадує про використання руськими воїнами якихось метальних засобів, проте не конкретизує яких Лев Диакон. История Льва Диакона Калойского и другие сочинения византийских писателей. Пер. Д. Поповым. (Санкт-Петербург: ИмператорскаяАкадемия Наук, 1820), XVI, 88-89., можливо саме і візантійських, оскільки мова йде про оборону Доростола. Це співзвучно з припущенням В. Бережинського, що руські князі активно використовували пороки ще у Х ст. Володимир Бережинський. Мілітарія, 145-146. Можливо, що це були схожі засоби на ті, що використовувались вікінгами під час штурму Парижа у 885 р Michael J. Basista. Hybrid or Counterpoise? A Study of Transitional Trebuchets. The Journal of Medieval Military History. No 5. (Woodbridge, 2007), 34.. Проте, значної ролі метальна артилерія набуває вже у високому середньовіччі. Очевидно, машини Х--ХІ ст. були дещо примітивними.

Вплив на поширення метальних приладів на Русі також прийнято пов'язувати із монгольським завоюванням. Такої думки дотримуються М. Котляр і Л. Войтович. Останній слушно підкреслює той факт, що в історіографічній традиції XVII ст. король Лев Данилович (1225--1301) фігурує як “винахідник машин для здобування фортець” Леонтій Войтович. Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем у середині ХІІІ ст., 91.. Можна припустити, що Бартоломей Зіморович не мав підстав вигадувати подібний епітет, а оперував недоступними натепер джерелами. Адже, як відомо, саме Данило Романович (1202--1264) та його наступники Лев та Юрій (1252--1308), здійснювали цільову реформу війська і воєнної інфраструктури своїх володінь, за допомогою якісних запозичень, включно від згаданих монголів.

Водночас монголи дійсно володіли винятковим рівнем воєнного мистецтва, включно із мобільними метальними машинами, які перейняли у тангутів на початку ХІІІ ст Михайло Івануц. Зародження та розвиток тактики, 143.. Отже Лев Данилович, маючи найближчі зв'язки з монголами, міг запозичити невідомі досі на Русі зразки артилерії. Деякі варіанти станкових каменометів, зовні схожих на великі арбалети, могли бути свого часу запозичені монголами чи тангутами в китайців, у яких вони набули значного поширення, ще до нашої ери Юрий Шокарев. Луки и арбалеты. (Москва: Астрель, 2001), 37-50.. Згодом зображення таких же пристроїв знаходимо на руських мініатюрах пізнього середньовіччя. Наприклад, у Голіцинському лицевому зводі XVI ст. зображені легкі каменомети в процесі взяття міських укріплень (рис. 4). Схожий пристрій в Європі відомий з ХІ ст. як нащадок античної балісти Леонтій Войтович, Назар Козак, Юрій Овсінський, Модест Чорний. Medium Aevum: Середні віки. За ред. Л.В. Войтовича. (Львів: Тріада Плюс, 2010), 386..

Проте, звісно ж, деякі види так званих пороків, були відомі на Русі і в домонгольський час, інакше захоплення укріплених міст і фортець не було б можливим. Л. Войтович указує на побутування вже тоді у міст багатьох ліній оборони Леонтій Войтович. Військове мистецтво Галицько-Волинської держави: князь Лев Данило-вич, 15.. Окрім того, джерелами фіксується наявність і використання артилерії руським військом як безпосередньо напередодні монгольського вторгнення, так і під час нього, при обороні міст, про що йтиметься далі.

І дійсно, слід зауважити, що середньовічне облогове мистецтво було безпосередньо пов'язане з розвитком фортифікацій. Як відомо з досліджень Святослава Терського, Романовичі ще з 1220-х рр. розпочинають активне розширення системи оборонних укріплень, що вилилось у зведення цілого ряду вежонжонів Святослав Терський. Історичний розвиток оборонних укріплень Галицько-Волинської держави. Військово-науковий вісник. Вип. 16. (Львів, 2011), 194-195..

Один із найраніших епізодів використання артилерії відомий під 1146 р., коли намагання Всеволода Ольговича (1094--1146) розбити стіни Звенигорода за допомогою пороків не увінчались успіхом, і знаряддя були відбиті у нього звенигородським воєводою. Проте М. Котляр автентичність цього епізоду піддає сумніву, указуючи на схильність Василя Татищева, який повідомляє нам про це, до прикрашання сухих текстів Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва, 260.. Так само А. Кірпічніков називає напівлегендарним свідчення про пороки при обороні Новгорода язичниками близько 991 р., яке уміщено у Якимівському літописі у передачі згаданого В. Татищева Анатолий Кирпичников. Метательная артиллерия, 11.. Таким чином бачимо, що пов'язання появи важкої метальної техніки на Русі ще із запозиченнями VI--VII ст., а згодом тяглість її використання залишаються дискусійними. Більшої довіри викликають тези М.Котляра і Л. Войтовича щодо ХІІ--ХІІІ ст. Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва, 262-263; Леонтій Войтович. Реформи армії князями, 91., хоча і не заперечуємо існування якихось примітивніших видів артилерії раніше.

Літопис свідчить про наявність легких пороків на озброєнні в угорського королевича Андрія, який тоді (станом на 1233 р.) володів Галичем, після поразки його війська від Данила Романовича десь на р. Стир: “Оугре же воротишасА к Галичю. и порокьі пометаша” Ипатьевская летопись. Полное собрание руських летописей. (Москва, 2001), 770-771.. На думку М. Котляра, тут йдеться про якісь не великі (рухомі) метальні машини Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва, 262..

Як відомо, Європа того часу знала механічні метальні машини, ці технології відродились після певного забуття з доби античності. Особливо яскравими є свідчення про використання таких машин в Європі у ХІІІ-- XIV ст. Эварт Окшотт Э. Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения. (Мо-сква: Центрполиграф, 2007), 43-54.. Знала Європа як і барабалістичні машини на противагах, так і балісти, які конструктивно схожі на коловоротні механізми, які використовували монголи і руські війська.

Виникає питання, який вплив на поширення метальних механізмів був сильнішим: західний чи східний?

Вочевидь, монголи володіли значно просунутішою стінобитною технікою, про що літопис яскраво свідчить, на прикладі штурму Торжка 1238 р. та Колодяжина 1241 р. Микола Котляр. Нариси воєнного мистецтва, 262.. Але цікаво, що навіть вони не змогли розрушити дерев'яно-земляні укріплення Колодяжина: “и постави порока. ві. и не може разбити стіньї. и начать перемолъвливати люди. шни же послоушавше. злого світа его. передашасА. и сами избити быша” Ипатьевская летопись, 786..

Єдиними археологічними свідченнями використання пороків залишаються знахідки різнокаліберних кам'яних та керамічних снарядів. Звернімо увагу на так звані керамічні снаряди, щодо яких досі точаться дискусії. Відомі декілька знахідок специфічних посудин конусоподібної форми з вузьким горлом, які деякі дослідники схильні співвідносити з літописними “сосуды ратние” Пётр Толочко. Порокы - осадные орудия ХІІІ в. Краеугольный камень. Археология, история, искусство, культура России и сопредельных стран. Т. 2. (Москва, 2010), 443.. Низка знахідок відома на шляху просування монголів, включаючи Київ (рис. 5), декілька знахідок відомі з Греції. Останні вже чітко визначаються як запальні гранати Там само, 443.. Вочевидь, такі посудини могли використовуватись як ємкості з якоюсь запалювальною речовиною. Проте Петро Толочко щодо атрибуції цих знахідок як вогняної зброї висловлює сумніви Там само, 442-443..

Надзвичайно цікавими у цьому контексті є знахідки п'ятьох ядер (снарядів) із Буковини, імовірно із гори Цецин, що знаходяться у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Більшість із них виготовлені з немісцевого чорного базальту, круглі обтесані ядра, перше вагою 20,120 кг і діаметром 19,5x21,5 см, друга і третя 12,380 і 9,820 кг вагою, обоє діаметром 20х20 см, четверте 8,980 кг і діаметр 15,75х15,75 см, п'яте вагою 2,380 кг і діаметром 12x13 см Ігор Возний. Ознайомлення земель південної периферії Галицької Русі з використанням ка- менеметальних машин. Вісник Національного університету "Львівська політехніка ”. Дер-жава та армія. № 724 (Львів, 2012), 36-37. (рис. 1). Вважається, що друге, третє і четверте ядра могли використовуватись для станкових (фортечних) механізмів тенсіонної дії, й більше відомі за повідомленнями з руських літописів під спеціальною назвою “самострелы коловоротные великие”, або ж узагальнювальною -- “пороки” Там само, 37.(рис. 2).

Конструктивно такий механізм мав станок з двох брусів, з'єднаних між собою, у передній частині кріпився великий лук з дерева та кістяних пластинок, перетягнутий жилами тварин. Розміри знаряддя були приблизно такі: величина станка -- близько 2,5--3 м, а лука -- близько 2--2,5 м Анатолий Кирпичников. Метательная артиллерия, 46-48.. Між брусами, пазами переміщувався повзун зі спеціальним гніздом для снаряда Ігор Возний. Ознайомлення земель, 38.. Далекобійність знаряддя становила 75--150 м Анатолий Кирпичников. Метательная артиллерия, 72., європейські аналогії також стріляли великими болтами.

Останнє ядро використовувалось згаданим пращевим пристроєм, це видно з відсутності на ньому штучного зрізу для снарядного гнізда. Конструктивно така праща складалась із ричага, що кріпився на рухомій вертлюзі, яка, даючи можливість вести круговий обстріл, насаджувалась на трикутну стійку Ігор Возний. Ознайомлення земель, 39.. Ричаг мав на довшому кінці пращу і на коротшому --мотузки для натягування (рис. 3). Варто відзначити, що каменомети такого принципу дії могли бути різних розмірів і, відповідно, призначались для снарядів різного розміру. Як снаряди могли використовуватись і звичайні великі каміння, проте максимально обточені давали стабілізацію польоту і, відтак, точність ураження.

Деякі питання щодо використання порочних машин залишаються не з'ясованими. А саме, як та ким вони виготовлялись, а також як та ким обслуговувались? Вочевидь, існувала певна група майстрів, які їх збирали (а з усього виходить, що пороки були ситуативно збірними і розбірними), та ремонтували артилерію, так звані порочні майстри. Вважається, що, до прикладу, требюше могло бути зібране групою теслярів навіть середньої кваліфікації, у випадку коректування їх дій відповідними механіком Леонтій Войтович, Назар Козак, Юрій Овсінський, Модест Чорний. Medium Aevum, 388..

Відомо, що у ХІІІ ст. галицько-волинські війська перейняли у монголів мобільні каменомети (катапульти), які в останніх кріпились на верблюдах Леонтій Войтович. Реформи армії князями, 92.. А. Кірпічніков також наголошував, що у 40--60-ті рр. ХІІІ ст. руські каменометальні знаряддя отримали найширше розповсюдження Анатолий Кирпичников. Метательная артиллерия, 20..

Варто підкреслити, що каменометні машини надавались водночас і для метання запальних пристроїв та згнилих трупів тварин і людей, тому їх можна умовно віднести і до запальної зброї. М. Івануц поділяє усі метальні машини за їх тактичними і технічними особливостям. З тактичного боку -- на ті, що використовували проти живої сили, фортечних стін, комбінованого використання, а також ті, що вели вогонь по настильній траєкторії (прицільно) -- балісти, і ті, що стріляли по навісній -- катапульти (рис. 40); з технічного (за принципом використання енергії) -- так звані невробалістичні (від грецького нерв -- жила), з яких виробляли тятиви машин, і баробалістичні, тобто ті що метали снаряди за допомогою противаги Михайло Івануц. Класифікація метальних машин, 43.. При тому більшість руських каменометів, на думку вченого, були баробалістичні.

Найуживанішим типом метальних гармат були пращові пристрої, які спочатку натягувалися командою воїнів, а в ході подальшого удосконалення були оснащені вантажем -- противагою Там само, 43.. Вчений вказує, що на Русі існував повний комплекс важкого метального озброєння. Найтиповішим взірцем баробалістичного каменомета є требюше (в європейській термінології) з противагою, та її рання форма пер'єр, у якій постріл відбувався за допомогою мотузок, які кріпились до короткого плеча і зводились екіпажем вручну. Пер'єр зображено на мініатюрі в Біблії Мацієвського (Франція, бл.1250 р). (рис. 8), та на барельєфі французької церкви Сен-Назер в Каркассоні (ХІІІ ст.) (рис. 7).

Згодом баробаліста (требюше) у ХІІ ст. зазнає певних еволюційних змін. А саме, зменшується кількість людей зайнятих у здійсненні пострілу. На думку Міхаеля Бесіста, саме тоді требюше перетворюється із порівняно невеликого приладу для підтримки лучників і ураження живої цілі в важкозарядний пристрій для руйнування стін Michael J. Basista. Hybrid or Counterpoise? A Study of Transitional Trebuchets, 3-34.. А отже і на Русі, синхронно із Західною Європою, апогей розвитку важких артилерійських машин мав припасти на кінець ХІІ чи ХІІІ ст., що, власне, чітко відображається в літописі.

Розгляньмо детальніше писемні свідчення про використання пороків Данилом Романовичем та його нащадками. Перший епізод використання пороків Романовичами відноситься до 1234 р., коли брати Романовичі Данило і Василько обложили Чернігів. Літописець, не шкодуючи вражень, пише “Люто бобі бой у Чернигова, оже и таранъ на ньпостави- ша, меташабокаменемь полтора перестріла, а камень, якожеможаху 4 мужи силнииподъяти” Ипатьевская летопись, 772.. Щодо каміння, яке не могли підняти четверо воїнів, можна припустити перебільшення літописця. Хоча в описі згадуються тарани, вказано, що вони метали каміння, а отже тут під таранами варто розуміти не відбійні тарани, а саме баробалістичні механізми.

Наступний епізод відноситься до 1244 р. і розповідає про облогу Данилом і Васильком Любліна: “Данило князь со братомъ Василкомъ, сово- купиша силу свою и повеліста престроити праща и иныие сосудыи на взятье града, и придоста на градъ Люблинъ. Одиного дне быста под градомъ и с Холма, со всими вои и пращами. Мечющимъ же пращамъ и стр'Ьламъ, яко дожду идущу на град ихъ, и уведевъше ляхове, яко кріпчіе брань руская належить, начаша просити милость получити” Там само, 796..

Звертає увагу логістика згаданих походів. У випадку із походом на Чернігів, військо Романовичів мало подолати не одну сотню кілометрів, а в випадку із облогою Любліна подолало відстань із Холма за один день, що становить близько 60 км Андрій Федорук. Військова діяльність князя Данила Романовича в контексті мілітар-ного розвитку Центральної та Східної Європи ХІІІ століття. Rocznik Instytutu Europy SrodkowoWschodniej. Rok 12. (Lublin, 2014). Zesz. 6, 49.. Виникає питання, як відбувалось транспортування пороків, чи вони конструювалися безпосередньо перед облогою? Як випливає із останнього епізоду, пороки злагоджувались до облоги заздалегідь. На нашу думку, саме тут мова йде про невеликі (дрібнокаліберні) машини, схожі на ті, що використовували угорці у 1233 р., або станкові коловоротні самостріли, про які йшлось раніше.

У разі згаданого походу на Чернігів, спорядження пороків заздалегідь викликає сумніви. Можемо припустити, що легкі метальні машини, такі як станкові каменомети типу самостріла, могли транспортуватись спеціально. Натомість, важкі баробалісти мусили конструювати на місці з довколишнього лісу, як це було під час облоги монголами Києва у 1240 р Пётр Толочко. Порокы - осадные орудия ХІІІ в., 440.. У випадку баробалістичних каменометів, які збирались теслярами на чолі з механіком безпосередньо під стінами міста, транспортованими могли бути хіба певні металеві механізми, які, можливо, повинні були кріпити плече до опорних стійок.

Як бачимо із обох епізодів використання пороків, завжди йшлось про паралельний щільний обстріл стрілами. Ймовірно, вогонь вівся із обох боків. Як відомо, обложені міщани чинили запеклий опір за допомогою стріл, живої сили (вилазок), та тих же метальних механізмів. Свідчення цього можемо знайти в описі оборони Перемишля у 1245 р.: “ьтва...піш- ці проти пороков” Ипатьевская летопись, 800.. Як бачимо, практикувались вилазки з руйнуванням обложеними ворожих знарядь. На думку П. Толочка, літописний епізод про чудо під час оборони Луцька у 1259 р Пётр Толочко. Порокы - осадныеорудия ХІІІ в., 441.., коли, за словами літописця, святі вчинили чудо і буря повернула в татар снаряди, які ті метали в міські укріплення, є метафорою застосування лучанами своїх метальних засобів: “а с города ако дождь каменье метаху на нь” Богдан Колосок. Луцький Верхній та Окольний замки. Дослідження з слов'яно-руської

археології. Дослідження з слов'яно-руської археології. (Київ: Наукова думка, 1976), 217-228..

Як слушно звернув увагу П. Толочко, серед декількох найконкретніших згадок про пороки, дві відносяться до військових кампаній Данила Романовича, а решта здебільшого стосується Волинської землі чи суміжних територій. На думку вченого, облогова техніка на Русі не набула значного поширення. На нашу ж думку, і як бачимо з цієї роботи, Галицько-Волинська держава, скоріше, була виключенням. Тут вкотре знаходимо підтвердження тезі А. Кірпічнікова щодо того, що “Галицько-Волинська Русь в середині ХІІІ ст. переживала явний військовий розквіт, що відобразилось на війську і озброєнні” Анатолий Кирпичников. Военное дело на Руси, 7.. Вочевидь, території західної Русі більш контактували із Центральною Європою та Візантією, які були знайомі з метальними машинами раніше. Безперечно, значний вплив на розвиток деяких видів метальних машин мали монголи.

Натепер говорити про якісь деталі виробництва, конструкції чи тактики використання метальної артилерії на Русі, і, зокрема, і на Галицькій та Волинській землях, не можна. Це пояснюється тим, що не існує жодної надійної групи джерел щодо цього регіону. З упевненістю можна сказати лише, що провідне місце тут все-таки мали західні землі, що доречно в подальшому пов'язати із військовими реформами Данила Романовича та його сина Лева.

Щодо того, впливи яких саме сусідів мали виключне місце в розвитку артилерії на Русі, також неможна сказати однозначно. З огляду на побутування артилерії в Галицько-Волинській державі напередодні навали монголів, можна сказати, що метальні машини цих земель розвивались в руслі тодішніх європейських мілітарних тенденцій. Проте, вплив монголів, завдяки реформаційним заходам Данила Романовича та Лева Даниловича був значний. Найімовірніше, ці впливи відбувалися в руслі запозичення найкомпактніших і менш затратних зразків. Знову ж, визначити, за якими зразками були побудовані метальні знаряддя Романовичів, навряд чи можливо з огляду на те, що принципової різниці в конструкції баробалістичних знарядь Європи і монголів не могло бути. Це через те, що і ті, й інші базувалися на спільних законах фізики. Наприклад, зображення на близькосхідній мініатюрі монгольського метального знаряддя (рис. 6), абсолютно підпадає під визначення європейського “требюше”. Але певні відмінності могли бути. А саме, в “Семи Партидах” (1265 р.), законодавчому збірнику кастильського короля Альфонса Х Мудрого (1252--1284). Знаходимо поділ, очевидно, саме баробалістичних пращ на типи за джерелом енергії, тобто ручні та на противагах Michael J. Basista. Hybrid or Counterpoise? A Study of Transitional Trebuchets, 38.. Арабські автори, аналізуючи стінобитні пристрої, типові для різних народів, характеризували франкські (європейські) требюше як такі, що складаються із опорних конструкцій форми рівнобедреного трикутника Ibidem, 37-38..

Відтак арсенал метальних знарядь війська Романовичів був дуже широкий. Він об'єднував і станкові торсіонні “самостріли”, які були, вочевидь, різних розмірів, і ті, що стаціонарно перебували в укріпленнях для їх захисту, і ті, що були пересувними, а також баробалістичні метальні машини за типом требюше або давнішої форми (пер 'єр), які також були як мобільними, так і такими, які збирались безпосередньо на полі бою. Можна із впевненістю стверджувати, що піком розквіту метальної артилерії на Русі було ХІІІ ст. І пов'язаний цей пік з державним та військовим будівництвом Данила Романовича та його нащадків.

Вочевидь, без особливих змін залишився комплекс метальної артилерії і в XIV--XV ст., в період Великого князівства Литовського, хоча писемні згадки її використання стають все більш побіжними. Головні епізоди містяться у польського хроніста Яна Длугоша та стосуються діяльності Вітовта (1350--1440) і його походу на Новгород у 1428 р. Хроніст згадує: “bombardis, machinis et ligneistormentis” Юрий Бохан. Узбраенне войска ВКЛ другой паловы XIV- канца XVI ст. (Мінск: Экаперспек- тыва, 2002), 204.. Термін “machinis” фігурує ще в 1383 р. в описі штурму литовцями Трокаю і може означати будь-який засіб (наприклад, таран). Натомість “ligneistormentis”, як слушно звернув увагу Юрій Бохан, безперечно вказує на метальну машину Там само, 204.. Такі ж машини фігурують в трьохтижневій облозі Пскова, вчиненій Вітовтом у 1426 р Там само, 205..

Цікаво, що торсіонні станкові самостріли, які були поширені на півдні Русі у ХІІ--ХІІІ ст., у ВКЛ не виходять з ужитку. Свідчення цього знаходимо в описі оборони бояр Луцька від поляків у 1431 р Там само, 206.. А у 1392 р. Вітовт захопив німецькі великі облогові самостріли “Standarmbrust” у тевтонських лицарів Там само, 310.. З першої пол. XV ст. метальна артилерія перестає фігурувати в писемних джерелах, найімовірніше у зв'язку із поширенням вогнепальної артилерії. Метальна артилерія стала однією із яскравих ознак розвитку військових технологій саме Південної Русі, що відбулось не без впливів сусідів і спрямованої на посилення війська політики Галицько-Волинської Русі, спадкоємцем якої у ніші воєнних технологій стало ВКЛ.

Оскільки проблема використання артилерії зокрема, як і метальної зброї загалом, є актуальною для військової історії українського середньовіччя, кожен її вид заслуговує на окреме дослідження.

З огляду на наведені факти, можемо зробити такі обережні висновки:

1. Хоча слов'яни і переймають деякі артилерійські машини в середині І тисячоліття н. е., однак тяглість використання таких складних і великих каменометних машин на Русі у X -- на початку ХІІ ст. видається необґрунтованою, а ті поодинокі свідчення, які стосуються Русі напередодні ХІІІ ст. можуть свідчити хіба про використання невеликих баробалістичних пращ або стінобитних таранів.

2. Поява на Русі повного комплексу артилерійських машин, який включав великі і малі баробалісти (требюше?), станкові і мобільні пересувні каменомети, відбулась синхронно з Європою у ХІІІ ст., у зв'язку із якісними запозиченнями здебільшого у західних, але і східних сусідів. Не останню роль в цьому відіграла воєнна політика Данила Романовича та його нащадків.

3. Експлуатацію, технічне забезпечення і бойове використання пороків здійснювали спеціально навчені майстри (теслярі та механік).

В далекі військові кампанії транспортувались легкі станкові, мобільні і маленькі баробалістичні машини. Великі (требюше?) збирались із місцевої деревини, транспортувались лише металеві складні елементи, мотузки тощо.

Комплекс артилерійських засобів, який склався за Романовичів, функціонував на території Волинської і Галицької земель аж до початку XV ст.

6. Вочевидь, Волинь та згодом Галицько-Волинська держава були центром розвитку метальної артилерії на руських землях.

З огляду на відсутність достатньо інформативних джерел, на сьогодні неможливо впевнено говорити про те, яка була конструкція літописної артилерії, та за яким принципом вона працювала. Але виправданим буде обережне припущення, що більшість знарядь були, за аналогією із візантійськими і європейськими взірцями, баробалістичними, тобто такими, що працювали на противазі. Але застосовувалися і торсіонні, як у випадку станкових каменометів.