Форми, види та способи бойових дій іррегулярних збройних формувань Катеринославщини У 1917-1921 рр.

С. Зайцев, магістр, PhD-докторант

Вступ

На сьогоднішній день існує чимала кількість праць, присвячених іррегулярним збройним формуванням періоду Української революції 1917-1921 рр. Вивчаючи це питання, дослідники, зазвичай, називають бойову діяльність вказаних формувань повстансько-партизанською боротьбою. При цьому, як правило, вони не виділяють особливостей, власне, повстанської та партизанської форм бойових дій. Якщо ж ці два явища й розглядають окремо, то єдиним критерієм, який їх розрізняє, виступає різниця між супротивником, проти якого учасники збройної боротьби ведуть бойові дії. Так, для партизан - це зовнішній для їх країни противник, а для повстанців - свій державний урядНиколай Азясский. Партизанское движение. ВоеннаяЭнциклопедия: В 8 томах. Т. 6. Председатель Главной ред. комисии С.Б. Иванов. (Москва, 2002), 272..

Однак, на нашу думку, таке твердження не є правильним. Уже сама організація, тобто поділ на структурні бойові одиниці, тогочасних повстанських і партизанських бойових утворень мала кардинальні відмінності, як було показано автором статті на прикладі організації аналогічних іррегулярних збройних формувань КатеринославщиниСергій Зайцев. Організація іррегулярних бойових формувань Катеринославщини у 1917-1921 рр. Військово-науковий вісник. Вип. 34. (Львів, 2020), 64-73.. А одним із найголовніших факторів, що впливав на цей поділ, слід вважати форми і способи ведення бойових дій певним підрозділом. Відповідно, поняття “повстанська боротьба” та “партизанська боротьба” слід розрізняти не за типологією противника, а за видами та способами ведення бойових дій, котрі, власне, були своєрідними для кожної із цих форм збройної боротьби.

Мета пропонованого дослідження полягає в уточненні понятійного апарату форм бойової діяльності іррегулярних збройних формувань періоду Української революції на прикладі Катеринославщини; розкритті характерних для них видів та способів ведення бойових дій.

Особливості повстанської боротьби

повстанський партизанський катеринославщина український революція

Одним із виявів непокори порядкам окупаційних властей на Катеринославщині та формою збройної боротьби проти них був повстанський рух. Ним прийнято називати відкриті виступи будь-яких соціальних груп або верств населення проти існуючої політичної владиМихаил Зеленков. Политология (базовый курс). (Москва, 2009), 157.. Під це поняття підпадають такі його різновиди, як збройні повстання, бунти та заколоти.

Збройним повстанням називається відкритий виступ зі зброєю у руках певних соціальних сил проти існуючої влади, котрий відбувається за широкої участі населення регіону і спрямований на захоплення політичної влади з метою суттєвих змін у суспільстві та розв'язання назрілих соціальних протиріч, які неможливо вирішити мирним шляхомВооруженное восстание. ВоеннаяЭнциклопедия: В 8 томах. Т. 2. Председатель Главной ред. комисии П. С. Грачёв. (Москва, 1994), 269.. Як видно із визначення, головними атрибутами збройного повстання є його масовість і наявність певної програми дій. Прикладами збройних повстань у регіоні можна назвати більшовицьке повстання початку січня 1918 р. в Катеринославі, антигетьманські повстання осені-зими 1918 р., організовані прихильниками більшовизму та уряду Директорії, антикомуністичні Григор'ївське та Троїцьке повстання 1919 р., антирадянське повстання Костя Степового-Блакитного (Пестушка) та інші. Як можна переконатися, всі вони відбувалися при підтримці переважної більшості місцевого населення, мали певну мету та програму дій.

Під бунтом прийнято розуміти масові дії, що, як правило, є реакцією у відповідь на будь-які екстраординарні дії пануючих політичних груп та державних органів. Бунти відрізняються від повстань відсутністю цілеспрямованості, мінімумом організованості, керованості та вичерпують себе спротивом окремим діям урядуМихаил Зеленков. Политология (базовый курс), 157.. Таким чином, з огляду на вищенаведені визначення, більшість стихійних селянських виступів 1917-1920-х рр. підпадають під ознаки бунту, оскільки не відзначалися цілеспрямованістю, високим рівнем організованості й керованості, наявністю політичних гасел та подальшої програми дій.

Заколот - це збройний виступ, підготований певним колом осіб з більш обмеженим числом учасників, ніж під час бунту (зазвичай ядро заколоту складають представники армії чи інших силових структур, до котрих приєднуються й інші верстви населення), а також певну спрямованість дійТам cамо, 158.. Зазвичай заколоти були початковим етапом збройних повстань. До заколотів, на нашу думку, слід віднести дії отамана

Никифора Григор'єва січня 1919 р., коли він, зрадивши уряд Директорії, перейшов на бік радянської влади, почавши при цьому збройну боротьбу в тилу урядових військ, та травня 1919 р., коли ним було розпочато боротьбу вже проти комуністичного режиму, котра в найближчі дні вилилася у збройне повстання, а також початковий етап повстання під проводом отамана Костя Степового-Блакитного (Пестушка) у травні 1920 р., коли ним було здійснено збройний виступ проти радянської влади, на службі в якої вони перебували на той час. Вказані виступи, як відомо, були підготовленими найближчим оточенням цих отаманів із військового середовища.

Таким чином, у повстанському русі Катеринославщини 1917-1920 рр. можна виділити сплановані й цілеспрямовані та стихійні збройні виступи у вигляді повстань і заколотів з одного боку та бунтів - з іншого.

Способи бойових дій повстанців Катеринославщини залежали від виду ведених ними бойових дій, котрі поділялися на наступ та оборону.

Наступ застосовувався повстанцями для повного розгрому противника та оволодіння зайнятими ним районами місцевості або об'єктами. При наступальному бою вони зазвичай вдавалися до таких способів бойових дій, як нанесення удару головними силами, прорив оборони, оточення та переслідування противника. Їх використання залежало від дій противника, проти якого здійснювався наступ і який міг наступати, оборонятися або відступати.

Нанесення удару по силах противника відбувалося при зустрічному бою з противником, що наступав. Удар наносився у один або обидва фланги, а іноді навіть у тил ворожих сил шляхом обходу та охоплення, а при неможливості виходу у фланг практикувалося нанесення фронтальних ударів. Використання обох різновидів цього способу бойових дій було особливо характерним для махновських загонів під час постійних збройних сутичок із радянськими підрозділами у 1920-1921 рр. Для кращого висвітлення особливостей застосування ударів махновцями доречно навести уривок зі спогадів одного із їхніх провідних діячів Віктора Білаша: “При підході червоних піхотних частин до місця розташування армія повстанців під керівництвом призначеної особи або самого Махна розгортається, в більшості випадків віялом, огинаючи фланги червоних частин, і, якщо топографічні умови дозволяють прихований підхід, ударяють лавою або хмарою в тил або фланг... При чому це роблять основні сили, призначені для головного удару, виставляючи проти фронту піхоти рідкий кінний ланцюжок або так звані купки, у 10-20 шабель, задача яких - утримувати за собою зайняту позицію та приковувати до себе увагу піхоти противника, забезпечуючи успіх головного тилового або флангового удару.

У бою з кавалерійськими частинами повстанці вели зовсім інший порядок бою... У бою з кіннотою противника повстанці групували ескадронні та взводні колони, стараючись виділити зі своєї частини невеликі групи, які купками нападали і різали фронт червоних, зосереджуючи головний удар точно в чоло червоній кінноті...

Успішно застосовувався прийом імітації зустрічної атаки кіннотою, де за повстанцями-кавалеристами прямували кулеметні тачанки. При зближенні з противником кавалерія повстанців розступалася праворуч і ліворуч, а атакуючий противник потрапляв під убивчий вогонь кулеметів Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно: историческое повествование. (Київ, 1993), 559-560..

Прорив, як спосіб наступальних дій, використовувався повстанцями для утворення прогалин у обороні противника, яка не мала відкритих флангів. Використання проривів було поширеним явищем в основному для махновських підрозділів. Білогвардійський генерал Яків Слащов так описав використання армією Нестора Махна цього способу бойових дій восени 1919 р.: “Махно зовсім не боїться оточення, а навіть сам на нього напрошується, діючи в такому випадку своїми вільними від оточення загонами кінноти на тили ворога партизанським способом, а оточуваним основним ядром найрегулярнішим чином - по внутрішніх операційних лініях; поки оточення ще тільки стратегічне. До моменту ж тактичного оточення, якщо йому до цього ще не вдалося завдати поразки противникові, обирав один із загонів оточуючого його ворога, і, напавши на нього усіма силами, прокладав собі шлях із стискаючого його військо кільця”Яков Слащев. Екатеринославская операция. Нестор Иванович Махно: Воспоминания, материалы и документы. Отв. ред. В.А. Замлинский, сост. В.Ф. Верстюк. (Киев, 1991), 86..

Оточення, як спосіб бойових дій, використовувалося при наступі на противника, котрий перебував в обороні. Його суть полягала у блокуванні основних шляхів відступу ворожих сил, для їх ізоляції з метою подальшого знищення або взяття у полон. Цей спосіб бойових дій був доволі поширеним серед повстанців Катеринославщини. Наприклад, оточення було застосоване більшовицькими повстанцями при звільненні Павлограда від об'єднаних українсько-німецьких військ у листопаді 1918 р.Николай Котов. Одно из восстаний на Украине в 1918 году. Гражданская война 1918 - 1921: в 3 томах. Т. І. Боевая жизнь красной армии. Под общ. ред. А.С.Бубнова, С.С. Каменева и Р.П. Эйдемана. (Москва, 1928), 58-61. У грудні 1918 р. загони Вільного козацтва, які під проводом Миколи Горобця підняли у Катеринославі антигетьманське повстання, наступали на казарми 8-го гетьманського корпусу двома частинами півколом з метою взяти їх в оточення. Одночасно окремий повстанський загін блокував тил гетьманців, на випадок їх відступуУкраїнська революція 1917-1921 рр. на Придніпров'ї: збірник документів і матеріалів. уклад. Ю.Г Пахоменков, Н.Л. Юзбашева. (Дніпро, 2016), 275.. Через кілька тижнів іншими вільнокозацькими повстанцями на чолі з Н. Григор'євим знову було зроблено спробу взяти в оточення частину бійців цього корпусу між Апостоловим і НововоронцовкоюВиктор Гуреев. Екатеринославский поход. 1918 год на Украине. Сост. и ред. С.В. Волков. (Москва, 2001), 278.. Аналогічно діяли у червні 1919 р. й учасники Троїцького повстання на Нікопольщині. Наступаючи на центральну частину Нікополя, де зосереджувалися головні сили, керівництво та адміністративні установи комуністичного уряду, вони оточили її тісним кільцем. Лише неналежним чином влаштоване із боку повстанців блокування шляхів відступу противника, дозволило частині більшовиків вислизнути із оточенняАвакян С.М. Борьба против контрреволюционной григорьевской авантюры и кулацкого восстания в 1919 г. в Никопольщине (Украина). Воспоминания. Нікопольський краєзнавчий музей, арк. 6.. А влітку 1920 р. оточення було застосоване повстанцями К. Степового-Блакитного при зайнятті П'ятихатокЮрко Степовий. В Херсонських степах. (Мюнхен, 1947), 70-71..

Переслідування являло собою наступ на відступаючого противника з метою завершити його розгром та не допустити організованого переходу до оборони на вигідних рубежах. Не можна стверджувати, що на досліджуваній території цей спосіб бойових дій широко використовувався повстанськими військами. Однак, випадки переслідувань розбитих ворожих сил все ж мали місце в бойовій діяльності повсталих сил. Наприклад, під час уже згадуваного Троїцького повстання 1919 р., частина повстанців вирушила переслідувати комуністів, котрі змогли вирватись із містаВоспоминания Кутового Матвея Карпича о прожитом., Нікопольський краєзнавчий музей. Кн. 27953, арх. 9716, арк. 33; Гаврило Гордієнко Під щитом Марса (спогади). Т.І. (Філадельфія, 1976), 188; Павло Шинкола.З одного села над Дніпром. Злочин. Упоряд. П. Кардаш. (Мельбурн- Київ, 2003), 75..

Оборона застосовувалася повстанцями Катеринославщини для відбиття наступу переважаючих сил противника та утримання за собою намічених рубежів або об'єктів. У залежності від задач, наявних сил і засобів повстанці прибігали до позиційної чи маневреної оборони.

Позиційна оборона характеризувалася наявністю обладнаної системи оборонних позицій і застосовувалася головним чином там, де втрата території була неприпустимою. До позиційної оборони повстанці зазвичай вдавалися при захисті населених пунктів. При цьому, головними способами використовуваних ними бойових дій виступали нанесення по наступаючому противникові ударів з артилерійської зброї на дальніх підступах та з ручної стрілецької зброї на ближніх рубежах, а також контрудари або контрнаступи. Вказаний тип оборони було застосовано українськими військами, до складу котрих приєдналися й загони Вільного козацтва та інші національні іррегулярні формування, при обороні Катеринослава від наступу радянських сил у січні 1919 р. Відомо, що тоді було організовано лінії оборони та завдано ударів по наступаючому ворогові артилерію та з усіх видів стрілецької зброїБроніслав Монкевич. Оборона Катеринослава. (Уривок зі споминів).Літопис Червоної калини. №9. (1935), 5-8..

Позиційну оборону використовували й учасники Троїцького повстання у червні 1919 р. під час боїв з каральними радянськими військами на безпосередніх підступах до Нікополя. Ними було облаштовано оборонні позиції на березі Дніпра та з очікуваного боку наступу ворогаВоспоминания ГС. Крючкова о Троицком мятеже в Никополе в 1919 г. Нікопольський краєзнавчий музей. Кн. 8226, арх. 1958, арк. 5; Незабываемое. Как становилась советская власть в Никополе. Очерк И. Петренко. Нікопольський краєзнавчий музей. Кн. 1306, арх. 347, арк. 25.. А для зупинки ворожого наступу повстанці застосовували рушничний та кулеметний вогонь та ходили в контратакуГаврило Гордієнко. Під щитом Марса (спогади). Том І, 191..

Маневрова оборона являла собою рухливий вид оборони, що застосовувалася за нестачі сил і засобів для ведення позиційної оборони й дозволяла зберегти особовий склад своїх підрозділів при можливій втраті частини зайнятої території. Основним способом бойових дій при такому виді оборони виступало послідовне ведення бойових дій на завчасно намічених рубежах із широким використанням засідок і раптових ударів по противникові. Для прикладу, маневрену оборону на дальніх підступах до Нікополя використовували повстанці, що брали участь у вже згадуваному Троїцькому повстанні, будучи не в змозі без величезних втрат зупинити наступ ворожих силТам само, 190.. Позиційна оборона мала місце й при відступі повстанців К. Степового-Блакитного з Кривого Рогу перед переважаючими радянськими підрозділами у травні 1920 р.Юрко Степовий. В Херсонських степах, 36. Наприкінці 1920 - першій половині 1921 р. до позиційної оборони прибігали й махновці, заманюючи при цьому ворожі по відношенню до них радянські війська до завчасно облаштованих пасток або використовуючи для їх ураження засідки та несподівані удариАлександр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно: историческое повествование, 560..

Партизанська форма боротьби

Партизанським рухом прийнято називати боротьбу народних мас за свободу та незалежність своєї країни або за внутрішньодержавні соціально-політичні перетворення, котра ведеться на окупованій або контрольованій супротивником території. Мета партизанського руху полягає головним чином у створенні складної обстановки для противника на захопленій та контрольованій ним території шляхом знищення його живої сили, військової техніки та матеріальних засобів, дезорганізації роботи його тилу та управлінняНиколай Азясский. Партизанское движение. Военная Энциклопедия: В 8 томах. Т. 6, 272..

Для партизанських формувань Катеринославщини були характерні такі види діяльності, як: бойова, диверсійна та розвідувальна.

Бойова діяльність полягала, головним чином, у нападах на ворожі підрозділи та установи і передбачала безпосереднє зіткнення із силами противника. Найбільш розповсюдженими способами бойових дій, що використовувалися при цьому місцевими партизанськими формуваннями, були засідки та нальоти.

Засідки застосовувалися з метою раптового нападу на противника силами завчасно прихованого партизанського підрозділу. Так, під час боїв за Катеринослав на початку січня 1918 р., загоном Вільного козацтва було здійснено засідку в околицях станції Огрінь із метою не допустити сюди підрозділ московських червоногвардійцівАндрій Горб. Червона гвардія м. Катеринославу (Дніпропетровське) в боротьбі за владу Рад. (Дніпропетровськ, 1933), 68.. У 1921 р. завдяки вдалій засідці українських партизан під командуванням отамана Козлика між селами Журавлівка та Шарапівка було розбито каральний радянський загінОхроменко. Повстанські отамани. Свобода. № 172. (1921), 3.. Засідки були відомі й у середовищі партизан-прихильників більшовизмуАвторская рукопись романа Крячко Д. Г “Битва за Советскую власть”. Книга 1-я. Державний архів Дніпропетровської області (далі - ДАДО). Фонд Р-4438. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 102; Воспоминания Макарова-Никитина Н.М. об его участии в гражданской войне 1918-1919 гг ДАДО. Фонд Р-4533. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 11; Константин Половой-Полянский. Вооруженная борьба с деникинцами на Верхнеднепровщине и Кременчугщине. Летопись революции. № 6. (Харьков, 1926), 89..

Значно більшою популярністю в середовищі місцевих повстанців користувалися нальоти. Вони являли собою раптове, приховане та стрімке застосування партизанами своїх сил і засобів та використовувалися з метою знищення або полону противника, захоплення або руйнування його об'єктів. Цей спосіб боротьби широко використовувався партизанами-прихильниками української влади, особливо в першій половині 1920-х рр. Так, саме завдяки нальотам загони отаманів Григорія Іванова та Лютого, що діяли на Криворіжжі, намагалися перемогти радянську владу в регіоніТелеграммы и доклад уездного совещания о составе банды Иванова и о переговорах по её переходе на сторону Советской власти. ДАДО. Фонд Р-3225. Оп. 1. Спр. 56. Арк. 9.. Окрім них, нальоти широко використовували й інші проукраїнські партизанські формування, що діяли на КатеринославщиніАндрій Рибалка-Зірка. Повстанчеський рух у Никопольському районові - Катеринославщині. Зимовий похід (6.XII.1919-6.V.1920). Авт. Олександер Доценко. (Київ, 2001), 343; Приказ и воззвание Николаевского губернского военного совещания (копии), телеграммы и политсводки направляемые в Криворожский уездный Исполнительный комитет и уездную милицию о передвижении и нападениях на села Криворожского и Николаевского уездов бандитов и о борьбе с ними. ДАДО. Фонд Р-3225. Оп. 1. Спр. 71. Арк. 71, 124; Приказы по Криворожскому боевому участку (копии) и телеграммы об убийствах бандитами работников Советских органов и о ходе борьбы с бандами Махно, Иванова, Лютого и других. ДАДО. Фонд Р-3225. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 80; Телеграммы и сводки о политическом состоянии Павлоградского уезда. ДАДО. Фонд Р-3321. Оп. 1. Спр. 10. Арк. 38.. Та найяскравішим прикладом цього способу бойових дій можна назвати наліт на Верхньодніпровськ, організований отаманом Михайлом Мелашком у березні 1920 р.ДАДО. Фонд Р-1785. Оп. 1. Спр. 64. Арк. 35; Отчет Екатеринославской губернской чрезвычайной комиссии с 1 января 1920 г. по 1 ноября 1921 г. Сост. В. В. Ченцов. (Днепропетровск, 1994), 156.

До нальотів доволі часто вдавалися й більшовицькі партизанські формування. У 1918 р. їх активно використовували під час боротьби з гетьманськими та союзними силами більшовицькі партизани новопразького загону, діяльність якого поширювалася на територію Криворіжжя. Один із його учасників згадував: “Витримати у відкритому позиційному бою ми не могли. Тому ми змінили тактику боротьби. Ми почали практикувати тактику несподіваних нальотів на ворожі підрозділи й цією тактикою ми досягали гарних результатів”ДАДО. Фонд Р-4438. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 102.. Детальний опис тактики нальотів міститься у спогадах одного із керівників більшовицької партизанської боротьби на Павлоградщині у 1918 р. Миколи Котова, який зазначав, що: “Кожний наліт був примітний своєю раптовістю. Відбувався він або з настанням темряви, або на світанку; починався демонстрацією на найневразливіше місце противника та продовжувався тоді одночасним нападом ззовні та зсередини. Стрімкість натиску була такою великою, що бій одразу ж починав носити характер рукопашної сутички й закінчувався, звісно, поголовним знищенням об'єкту нападу”. Ввіреними йому партизанськими підрозділами було здійснено нальоти на німецькі сили у містечку Петропавлівці та в районі сіл Межиріч і Маврине у червні та жовтні 1918 р. відповідно (див. додатки 1, 2)Николай Котов. Одно из восстаний на Украине в 1918 году, 50-54.. Більшовики Катеринославщини не відмовилися від використання нальотів й у другій половині 1919 р. під час партизанської боротьби проти білогвардійських військ генерала Антона Денікіна. Так, командувач партизанськими загонами, організованими штабом лозово-синельниківського напрямку для боротьби проти денікінських військ, Григорій Колос у вересні 1919 р. наказував підпорядкованим йому підрозділам не вступати у відкриті бої з ворожими силами, а натомість турбувати їх безперервними нальотамиНикита Никитин-Макаров. В тылу у Деникина. Літопис революції. №5-6 (38-39). (Харків, 1929), 209..

Використання цього способу ведення бойових дій також було характерною рисою анархістських партизанських сил. Так, нальотами займався загін Феодосія Щуся, турбуючи ними наприкінці літа - початку осені 1918 р. гетьманські та австрійські підрозділиАлексей Чубенко. От террористической группы к повстанческому отряду. Нестор Иванович Махно: Воспоминания, материалы и документы. Отв. ред. В.А. Замлинский, сост. В.Ф. Верстюк. (Киев, 1991), 45.. Також, восени 1918 р. нальоти використовували партизанські формування, очолювані Н. Махном. Зберігся опис застосування махновцями цього способу ведення бойових дій: “Бій завжди мав швидкоплинний характер, зближення з противником відмічалося стрімкістю та безперервністю руху... Почавшись завжди неочікувано для противника, нападом з усіх сторін, бій швидко переходить у стадію рукопашної схватки та закінчується або поголовним знищенням противника, або узяттям його у полон”. До нальотів махновці прибігали й у подальшій боротьбі за встановлення своєї влади в регіоніАлександр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно: историческое повествование, 45, 330, 343..

У ході диверсійної діяльності партизанські формування застосовували диверсії, що являли собою підривні дії в тилу противника. Вони, як правило, не передбачали безпосереднього бойового зіткнення із ворогом. Умовно диверсії, вчинені місцевими партизанами, можна поділити на військові, економічні та терористичні.

До військових диверсій відносилися, головним чином, знищення ворожих ешелонів з живою силою та псування його ліній і засобів зв'язку. Саме завдяки диверсіям на залізниці більшовицьким підпільникам вдавалося знищувати у 1918 р. австрійські, а в 1919 р. денікінські загониВоспоминания Петра Григорьевича Солонухи о своей революционной деятельности. ДАДО. Фонд Р-4416. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 7, 9.. Псування ліній і засобів зв'язку також було доволі розповсюдженим явищем у партизанському середовищі. Так, у квітні 1920 р. на Криворіжжі учасники антирадянського руху рвали дроти та спилювали телефонні й телеграфні стовпиСведения, переписка с волостными военными комиссариатами по вопросам о личном составе и борьбе с бандитизмом за 1920 год. ДАДО. Фонд Р-3650. Оп. 1. Спр. 27. Арк. 1, 261.. Бійцями проукраїнського загону Г. Іванова у вересні 1921 р. було обірвано дроти зв'язку між станціями П'ятихатки і Рядова, а в жовтні того ж року - знищено телефонні апарати в Ордо-ВасилівціПриказы по Криворожскому боевому участку (копии) и телеграммы об убийствах бандитами работников Советских органов и о ходе борьбы с бандами Махно, Иванова, Лютого и других. Там само, арк. 44, 91..

Під економічними диверсіями ми в першу чергу розуміємо удари спрямовані на руйнування шляхів сполучення противника. Партизанські формування Катеринославщини псували головним чином залізничні шляхи сполучення. Зазвичай це досягалося розбиранням колії. Саме так діяли у 1921 р. й об'єднані сили отаманів Козлика та Олександра Рекова, розібравши колії в районі Катеринослава, Нікополя та П'ятихатокОхроменко. Повстанські отамани, 3.. Цікаво, що до сфери зацікавлень місцевих партизан, окрім залізничних шляхів сполучення, належали й водні. Так, влітку 1920 р. партизанами неодноразово було здійснено перестановку та викрадення попереджувальних знаків, встановлених на межах фарватеру Дніпра для безпечного судноплавства, що ставило під загрозу аварій рух місцевої флотиліїЗакон о земле, положение Временного рабоче-крестьянского правительства Украины об организации местных органов советской власти, порядке управления, приказ 4-го района советской рабоче-крестьянской милиции Екатеринославского уезда о сдаче оружия, о борьбе с бандитизмом и спекуляцией. ДАДО. Фонд Р-43. Оп. 1. Спр. 8. Арк. 28..

Суть терористичних диверсій полягала у вбивствах ворожих по відношенню до партизанських формувань суспільно-політичних і військових діячів. Яскравим прикладом цього типу диверсій було вбивство анархістами на чолі з Н. Махном поміщика Миргородського, кількох австрійських офіцерів і поміщиків у листопаді 1918 р.Александр Белаш, Виктор Белаш. Дороги Нестора Махно: историческое повествование, 43. Диверсії, спрямовані проти військових і державних діячів, здійснювалися й більшовицькими партизанами. Якщо вірити джерелам, то одна із їхніх диверсійних груп на чолі з М. Макаровим-Нікітіним у 1918 р. навіть провела невдалу спробу ліквідації тодішнього очільника держави Павла СкоропадськогоВоспоминания Макарова-Никитина Н.М. о его участии в гражданской войне 1918-1919 гг., арк. 16.. Політичні диверсії застосовувалися й проукраїнськими партизанами, особливо на початку 1920-х рр. У 1921 р., внаслідок організованої отаманом Козликом залізничної катастрофи, було знищено кілька десятків радянських партійних діячів на чолі з полковником МартиненкомОхроменко.Повстанські отамани, 3.. Нерідко суб'єктами полювань українських диверсантів виступали збільшовичена сільська верхівка та відряджені сюди партійні діячі. Так, наприкінці вересня 1921 р. бійцями загону Г. Іванова було вбито очільника комнезамів Тернуватки, а невдовзі - продовольчого інспектора Лозоватської волостіПриказы по Криворожскому боевому участку (копии) и телеграммы об убийствах бандитами работников Советских органов и о ходе борьбы с бандами Махно, Иванова, Лютого и других, арк. 51, 54..

Вищенаведені види і способи партизанської боротьби могли здійснюватися формуваннями, що постійно діяли на певній території. Однак, незначна кількість площ, зайнятих лісами, які є головним атрибутом «класичних» партизан, змушували бійців вести бойові дії під час рейдів, що являли собою стрімке пересування тилами противника. Найяскравішим прикладом партизанських рейдів у регіоні слід назвати просування Революційної повстанської армії України (махновців) тилами денікінських військ восени 1919 р. та її залишків тилами радянських сил у 1920-1921 рр., діяльність низки українських партизанських формувань у 1921 рр. на Криворіжжі та лівобережжі регіону.

Висновки

Загалом, як видно із вищеподаного матеріалу, для партизанської боротьби характерні специфічні види і способи бойової діяльності, що характеризуються униканням особовим складом підрозділів відкритих та масштабних бойових зіткнень із противником. Якщо ж останнє і мало місце, то такі бої, зазвичай, були швидкоплинними та стрімкими.

Таким чином, бойова діяльність іррегулярних збройних формувань Катеринославщини була представлена повстанською та партизанською формами бойових дій. Повстанська боротьба являла собою відкриті збройні виступи будь-яких соціальних груп або верств населення проти існуючої влади. Її різновидами були збройні повстання, бунти та заколоти. Партизанська боротьба характеризується намаганням уникати масштабних бойових зіткнень із ворогом. Кожна із цих форм бойових дій мала властиві їй види і способи бойових дій.

Додатки

Схема нальоту більшовицьких партизан на містечко Петропавлівку 22 червня 1918р. (Николай Котов. Одно из восстаний на Украине в 1918 году, 51)

Схема нальоту більшовицьких партизан на німецький загін у районі сіл Межиріч і Маврине 25 жовтня 1918 р. (Николай Котов. Одно из восстаний на Украине в 1918 году, 53)