Сталінградська битва: результати досліджень на початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного, Україна

Сталінградська битва: результати досліджень на початку ХХІ століття

Леонід Кривизюк, к. і. н., доц., полковник

Леонід Кривизюк. СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА: РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ НА ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

У дослідженні здійснена спроба повного огляду і оцінки фронтових і армійських операцій на всьому протязі Сталінградської битви. Проаналізовані співвідношення сил, прорахунки і вдалі рішення радянського командування, втрати сторін і причини невдач. Особлива увага звернена на вплив бойового досвіду на наступні оперативні рішення та їх реалізацію.

Ключові слова: Сталінградська битва, оборона Сталінграда, контрнаступ, фронтові операції, оперативна побудова військ, щільність ресурсів.

Leonid Kryvyzjuk. STALINGRAD BATTLE: RESULT OF RESEARCHES IN BEGINNING OF 21 CENTURY.

In research a realizable attempt of complete review and estamation of front and army operations is along the whole length of the Stalingrad battle. Analysed correlations of forxes, miscalculations and successful decisions of soviet command, loss of parties and reason of failures. The special attention is convolute on influence of smell of powder on next operative decisions and their realization.

Keyword: the Stalingrad battle, defensive of Stalingrad, counter-offensive, front operation, operative construction of troops, closeness.

1. Стратегічна обстановка на радянсько-німецькому фронті весною-влітку 1942 року та замисли сторін

Довголітнє дослідження знаменитої Сталінградської битви далеке від завершення¹, однак сформовані всі можливості для спроби неупередженої, звільненої від ідеологічних спотворень і свідомих фальсифікацій, реставрації самої битви.

На радянсько-німецькому фронті, не зважаючи на поразку під Москвою у ході осінньо-зимової кампанії 1941-1942 рр., стратегічна ініціатива залишалась за вермахтом. Війна з блискавичної перейшла в затяжну і змусила обидві сторони переглянути свої плани. Німеччина змогла заповнити свої втрати за рахунок власного потенціалу та можливостей країн-сателітів. У той же час, в ході Московської битви Червона армія (ЧА) зазнала величезних втрат. В операціях 1941 року діюча армія втратила понад 4,3 млн осіб, з них близько 3 млн. безповоротно². Тільки в період контрнаступу вони перевищили 370 тис. чол. (убитими, пораненими і зниклими безвісти)³. На початок 1942 р. припав і найбільший спад військового виробництва СРСР. Народне господарство ще не завершило перехід на військові рейки і не було здатне в повному обсязі заповнювати втрати, а сотні евакуйованих заводів тільки починали налагоджувати випуск військової техніки та озброєння. Напруженим становище склалося і з поповненням людськими ресурсами. І у таких складних умовах, ще до завершення контрнаступу під Москвою Ставка Верховного Головнокомандування (ВГК) 5 січня 1942 р. під тиском Сталіна прийняла рішення силами дев'яти фронтів розгорнути загальний наступ одночасно від Ладозького озера до Чорного моря, ліквідувати загрозу Ленінграду, Москві та Кавказу і, утримати стратегічну ініціативу в своїх руках, розгромити вермахт і армії союзників Німеччини, щоб створити умови для завершення війни в 1942 р. Перехід в загальний наступ намічалося здійснити у вкрай стислі терміни і щоб до початку весни просунутися на глибину 300--400 км. Головний удар планувалося нанести на центральному -- західному напрямку силами Західного і Калінінського фронтів у взаємодії з військами лівого крила Північно-Західного фронту з метою завершення розгрому групи армій “Центр”^{1 Див.:} Дёрр Г. Поход на Сталинград. Москва, 1957; Видер И. Катастрофа на Волге. Москва, 1965; Самсонов А. М. Сталинградская битва. 2-е изд. Москва, 1968; Чуйков В. Битва столетия. Москва, 1969; Адам В. Трудное решение. Москва, 1972; Craig W Enermy of the Gates: The Battle for Stalingrad. New York, 1973; Kehrig M. Stalingrad. Analys und Dokumentation einer Schlacht. Stuttgart, 1974; Васильевский А. Дело всей жизни. Изд. 2. Москва, 1976. С. 225-293; Жуков Г. К. Спогади і роздуми. Київ, 1985. С. 505-537; Kumpfmьller M. Die Schlacht von Stalingrad. Metamorphosen einer deutschen Mythos. Wilhelm Fink Verlag, 1995; Бивор Э. Сталинград. Смоленск, 1999; Типпескирх К. История Второй мировой войны. Москва, 2001. С. 364-369; Манштейн Э. Утерянные победы. Москва, 2002. С. 357-433; Лиддел Гарт Б. Вторая мировая война. Москва- Санкт-Петербург, 2002. С. 277-292; Erickson J. The Road to Stalingrad: Stalins War with Germany. London, 2003; Ulrich B. Stalingrad. Mьnchen, 2005; Исаев А. В. Сталинград. За Волгой для нас земли нет. Москва, 2008; Glantz D. M., Hause J. To the Gates of Stalingrad - Soviet-German combat operations April to August 1942. Kanzas University Press, 2009; Idem. Armaggeddon in Stalingral - September to November 1942. Kanzas University Press, 2009; Glantz D. After Stalingrad: The Red Armys Winter Pffensive 1942-1943. Helion and Company, 2011; Adam W, Ruhle O. With Paulus in Stalingrad. London, 2015.

² Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах: Статистическо еисследование. Под общ. ред. Г. Ф. Кривошеева. Москва: Воениздат, 1993. С. 152.

³ Гриф секретности снят: Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и

военных конфликтах: Статистическо еисследование. Под общ. ред. Г. Ф. Кривошеева. Москва:

Воениздат, 1993. С. 174. Дайнес В. Маршал Василевский. Москва: Вече, 2016. С. 128..

Всі оперативні плани фронтів на 1942 рік розроблялися в дусі та на виконання установок Сталіна. Нереальність такого задуму витікала вже з фактичного стану ЧА, яка налічувала близько 4,2 млн осіб, 28 тис. гармат і мінометів, 1780 танків, з них 506 тяжких та середніх. Їм протистояли війська Німеччини та її союзників загальною чисельністю близько 4 млн осіб, близько 35 тис. гармат і мінометів і 1500 танків Андроников Н. Г., Соколов А. М. Великая Отечественная война. Хронограф 1942. Москва,

2009. С. 7.. Жоден з фронтів ні на одному з напрямків не мав ні кількісної, ні якісної переваги над ворогом. Сталін прагнув скористатися падінням морального духу в вермахті, через що терміни та завдання визначалися без урахування готовності і реальних можливостей військ, на основі не завжди повних і достовірних розвідувальних даних, удари наносилися не одночасно до зосередження всіх з'єднань в зазначених їм районах. Більше половини дивізій діючої армії мали приблизно 50% штатного складу. Особливо сильно були знекровлені з'єднання Західного і Калінінського фронтів, які вели безперервні бої з головним ударним угрупованням вермахту, що наступало на Москву Дайнес В. Маршал Василевский. С. 129.. В результаті радянські війська наразилися на шалений опір ворога, зазнали великих втрат і ніде повністю не виконали поставлених перед ними завдань. Накопичені з величезними труднощами резерви були витрачені.

Військам Ленінградського, Волховського і Північно-Західного фронтів ціною великих втрат вдалося домогтися лише часткових успіхів. Війська Західного і Калінінського фронтів за участю лівого крила Північно-Західного фронту ціною величезних зусиль сил зуміли відтіснити противника далі на захід, вийти на підступи до Вітебська, прорватися до Ржева, звільнити Юхнов і Кіров, але розгромити ржевсько-вяземське-юхновське угруповання противника, як передбачалося планом, не змогли. У квітні 1942 р. на всіх стратегічних напрямках, вичерпавши наступальні можливості, радянські війська перейшли до оборони і розпочали підготовку до нової операції. У результаті цих непродуманих наступів з грудня 1941 по квітень 1942 р. безповоротні втрати діючої армії склали 1 млн 249 тис. осіб, а санітарні -- близько 1 млн 603 тис Гриф секретности снят. С. 157.. У той же час сухопутні війська Німеччини за цей час втратили, включно з хворими -- 900 тис.осіб Гальдер Ф. Военный дневник (июль 1941 - сентябрь1942) Москва-Владимир, 2010. С.

609.. Причинами невдач були: розпорошення сил, брак матеріальних засобів, особливо боєприпасів У зв'язку з цим Ставка ВГК своєю директивою від 29 лютого 1942 р змушена була встановити граничний ліміт витрачання боєприпасів на березень “понад запасів у встановлених розмірах, що знаходяться у підрозділах” в надзвичайно малих обсягах: патрони 7,62-мм і 12,7-мм - 2 боєкомплекти (б/к); гранати - 1 б/к; міни всіх калібрів - 2 б/к; снаряди 76-мм гармат - 2 б/к (Русский архив: Великая Отечественная: Ставка ВГК: Документы и материалы: 1942 год. Т 16 (5-2). Москва: ТЕРРА, 1996. С. 11)., недостатня взаємодія дій фронтів і слабке управління військами. Але головне -- відсутність великих з'єднань рухомих військ, що не дозволяло розвинути досягнутий успіх Русский архив: Великая Отечественная: Ставка ВГК: Документы и материалы: 1942 год. Т. 16 (5-2). Москва: ТЕРРА, 1996. С. 11..

Гітлер, зі своєї сторони, своєю впертістю і дилетантизмом, змушував німецьке командування обороняти навіть ті території, які доцільніше було залишити, скоротивши загальну лінію оборони У низці наказів, відданих наприкінці грудня 1941 - у січні-березні 1942 р., Гітлер вимагав наполегливо чинити опір на займаних рубежах, утримувати позиції за всяку ціну, боротися всіма засобами до кінця. У його наказі від 1 січня 1942 р, наприклад, вказувалося: “Чіплятися за кожен населений пункт, не відступати ні на крок, оборонятися до останнього солдата, до останньої гранати” (Das Deutsche Reichund der Zweite Weltkrieg. Stuttgart, 1983. Bd. 4. S. 699-701).. Німецькому командуванню довелося з грудня 1941 року по квітень 1942 р додатково перекинути з Німеччини, Західної і Південно-Східної Європи 39 дивізій, 6 бригад, близько 890 тис. осіб маршового поповнення, 18 ешелонів зі зброєю і військовою технікою. Все маршове поповнення німецьке командування направляло виключно до складу групи армій “Центр”, яка зазнала найбільших втрат серед усіх іншихгруп армій. Крім того, німецьке командування направило на центральний напрямок 22,5 розрахункові дивізії 57,7% від загального числа дивізій, перекинутих за цей час на весь Східний фронт (Рейнгардт К. Поворот подМосквой. Москва, 1980. С. 312)..

Війна з маневрової блискавичної перейшла в затяжну і змусила обидві сторони переглянути військові плани. Весною 1942 р. ЧА, частково оговтавшись від втрат, понесених у 1941 р., збільшила свою чисельність до 5,5 млн осіб. На озброєнні було близько 5 тис. танків, понад 40 тис. гармат і мінометів і більше 2,5 тис. літаків. При цьому значно збільшився відсоток танків нових зразків -- КВ і Т-34 Российский государственный архив экономики (РГАЭ). Ф. 8752. Оп. 4. Д. 4. арк.87..

Розробляючи стратегічні плани на весну -- літо 1942 р. Генеральний штаб ЧА виходив з наявності великого німецького угруповання на центральному напрямку і припускав, що основний удар, як і у 1941 р., німецькі війська завдадуть на Москву. Тому основні зусилля військ Сталін планував зосередити на орловско-тульському і курсько-воронезькому напрямках, але всупереч думці начальника Генерального штабу маршала Б.М. Шапошникова вважав за необхідне не обмежуватися тільки обороною, а ще навесні зробити ряд наступальних операцій в Криму, в районі Харкова, на льговсько-курському і смоленському напрямках, а також в районах Ленінграда і Дем'янська Русский архив. Т. 16 (5-2). С.13.. Крім того, була допущена переоцінка наявних сил ЧА і недооцінка моральних і матеріальних ресурсів вермахту Данкович С. П. Военно-стратегическое положение на Южном фронте к началу Туапсинской оборонительной операции. Интернетресурс: https://cyberleninka.ru. Піддавшись на пропозиції головнокомандувача Південно-Західного напрямку маршала С. К. Тимошенко, Ставка затвердила стратегічну наступальну операцію на південно-західному напрямку силами Брянського, Південно-Західного і Південного фронтів на травень 1942 р. На інших напрямках планувалося перейти до стратегічної оборони і одночасно здійснити ряд наступальних операцій з обмеженою метою. Надалі планувалося розгорнути загальний наступ по всьому фронту від Балтики до Чорного моря Русский архив. Т. 16 (5-2). С.13..

Практично одночасно вермахт також розробляв плани весняно-літньої кампанії. 5 квітня 1942 р директивою № 41 Гітлер затвердив план нової операції під умовною назвою “Блау” Стратегічний задум гітлерівського командування зводився до того, щоб “... зберігаючи положення на центральній ділянці, на півночі взяти Ленінград і встановити зв'язок на суші з фінами, а на південному фланзі фронту здійснити прорив на Кавказ”. Одночасно планувалося оволодіти Кримом (Дёрр Г. Поход на Сталинград. Москва: Воениздат, 1957. С. 127-130).. Основний розрахунок робився на використання танкових і моторизованих угруповань з сильним авіаційним прикриттям. Для операцій було навмисно обрано степову рівнинну місцевість, найбільш зручну для застосування танків і моторизованих частин, яка майже не мала природних рубежів для організації протитанкової оборони Проведення наступальної операції на південному фланзі Східного фронту покладалося на групу армій “Південь” (командувач - генерал-фельдмаршал Федор фон Бок). Пізніше група була розділена на групи “А” (командувач - генерал-фельдмаршал Вільгельм фон Ліст, з 9 вересня Гітлер взяв командування на себе, а з 21 листопада передав командування генерал- полковнику Евальду фон Клейсту)і “Б” (командувач - генерал-фельдмаршал Федор фон Бок, а з 13 липня - генерал-полковник Максиміліан фон Вейхс) (Русский архив. Т 16 (5-2). С. 322).. Група армій “Південь” була розділена на групи “А” і “Б”. Група армій “А” вийти до нижньої течії р. Дон, а потім основні її сили мали нанести удар на Кавказ. Група армій “Б” мала вести наступ на північ від групи “А”, для того щоб вийти до Дону на ділянці Воронеж--Нова Калитва, потім повернути на південь у межиріччі Дону і Волги в напрямку Сталінграда. При цьому вихід на Волгу не планувався відразу на широкій ділянці, а тільки в одному з місць, щоб надалі захопити стратегічно важливий центр -- Сталінград ЦА ФСБ России. Д. ПФ-10054. В 3-х тт. Т 1. Л. 219-231.. Цей план наступу по напрямках, що розходяться, вже містив небезпеку майбутньої поразки, зупинити яку могло тільки швидке падіння Сталінграда.

Для того щоб приховати свої справжні наміри, німці розробили спеціальний план по дезінформації радянського військового командування і політичного керівництва під кодовою назвою “Кремль”. Їх задум багато в чому вдався. сталінградський фронтовий армійський

У травні-липні на німецько-радянському фронті розгорнулася боротьба за стратегічну ініціативу. У битвах, що розгорнулися на південному крилі радянсько-німецького фронту, ЧА потерпіла серйозні невдачі, які призвели до втрати Керченського півострова, евакуації Севастополя Ці великі невдачі в основному були обумовлені прорахунками в організації і веденні оборонних і наступальних операцій, невмінням ефективно використовувати наявні сили і засоби для вирішення бойових завдань (История военного искусства. Т 2. Под ред. д. и. н., проф. главного маршала бронетанковых войск П.А. Ротмистрова. Москва.: Воениздат, 1963. С. 156-157). і відступу на харківському напрямку Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. С. 387; Москаленко К. С. На Юго-Западном направлении. 1941-1943. Воспоминания командарма. Кн. 1. Москва, 1973. С. 211; Муковський І. Т., Лисенко О. Є. Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни. За ред.. В.Д. Конашевича. Київ, 1996. С. 182.. 12 травня 1942 р.. почавши Харківську наступальну операцію 6-та і 28-а армії Південно-Західного фронту прорвали оборону противника і просунулися на 20-30 км і створили сприятливі умови для вводу у прорив рухомої групи фронту з метою оточення ворожого угруповання. Але командування фронту тільки 17 травня ввело в бій танкові корпуси. Цей удар прийшовся по району, де були зосереджені основні сили німецьких військ, що готувалися для наступу на Південь. Вже 17 травня німці завдали могутнього удару спочатку на правому фланзі Південного фронту північніше Слов'янська й південніше Барвенкова. 23 травня війська групи Е.Клейста з'єднались з військами німецької 6 А, що перейшла в наступ з району Чугуєва. В оточенні опинилися війська радянських 6 А і 57 А, армійська група генерал-майора Л.В. Бобкіна, два танкових і три артилерійських корпуси. Всього до 30 травня із оточення вийшло тільки біля 27 тисяч осіб Сборник военно-исторических материалов Великой Отечественной войны. Вып. 5. Москва, 1951. С. 77-78; Галушко А., Коломиец М. Бои за Харьков в мае 1942 года. Фронтовая иллюстрация. Вып. 6. 2010. С. 73.. З 10 по 31 травня втрати склали більше 270 тис. осіб, 775 танків, більше 5000 тис. гармат і мінометів Русскийархив. Т 16 (5-2).- С. 15.. Це серйозно послабило південне крило всього радянського фронту Поразка радянських військ під Харковом стала наслідком недостатньо продуманого планування операцій Ставкою ВГК. Наступ військ Південно-Західного фронту не підтримувався активними діями сусідніх фронтів. Спланована Ставкою операція Брянського фронту на курсько-львівському напрямі не була проведена, а війська Південного фронту не отримали активних завдань. Командування південного фронту не вжило заходів з надійного забезпечення флангу і тилу головного угруповання Південно-Західного фронту від ударів із району Слов'янськ-Краматорськ. Все це дозволило противнику безперешкодно перекидати свої резерви із Донбасу і району Курська у смугу наступу Південно-Західного фронту..

Такий результат боротьби різко змінив співвідношення сил на користь противника на всьому Південно-Західному напрямку і дозволив німецькому командуванню вивільнити додаткові сили для розгортання нових великих наступальних операцій на цьому напрямку. Противник знову захопив стратегічну ініціативу. Поразка Червоної армії під Харковом дала змогу вермахтові сконцентрувати тут ударне угруповання і розпочати підготовку до нового генерального наступу на південному крилі Східного фронту Горєлов В. І. Харківська операція 1942 року. Україна в полум'ї війни 1941-1945. Київ, 2005. С. 145..

Тепер командування було вимушене відмовитися від наступальних планів і перейти до оборони. Військам Брянського, Південно-Західного і Південного фронтів належало підготувати глибокоешелоновану оборону і не допустити розвитку наступу противника на південному крилі радянсько-німецького фронту. Фронти мали ще достатньо сил і засобів для ведення стійкої оборони, але оперативне розташування військ фронтів і більшості армій було неглибоким, інженерне облаштування районів оборони і протитанкова оборона слабкими. Правда, у порівнянні з 1941 р. посилювався склад фронтових резервів, куди входили не тільки стрілецькі дивізії, але і танкові корпуси. А до резерву Південного фронту -- загальновійськова армія История военного искусства. Под ред. П. А. Ротмистрова. Т 2. С. 159..

Протягом травня-червня німецьке командування перекинуло на південно-західний напрямок додатково біля 25 дивізій і до кінця червня зосередило на Південно-Західному напрямку ударне угруповання у складі 70 піхотних, 10 танкових і 8 моторизованих дивізій. 28 червня розпочався наступ німецьких військ на воронезькому напрямку. Основні удари проти військ лівого крила Брянського правого крила Південно-Західного фронтів наносили 4 ТА і 6 А. ЧА опинилася у важкому становищі і змушена була відступати до Сталінграда і Кавказу. Країна знову стояла на межі катастрофи. Щоб зупинити противника Ставка ВГК розгорнула в тилу Південно-Західного і Південного фронтів на сталінградському напрямку три загальновійськові армії: 63 А (бувшу резервну 5А), 62 А (бувшу резервну 7 А), 64 А (бувшу резервну 1 А) і 2 А, створивши з них 12 липня новий фронт -- Сталінградський Русский архив. Т. 16 (5-2). С. 302, 303, 304, 319. Командувачем фронту призначено маршала С. К. Тимошенко, якого за невдачі під Харковом, подальший відступ і оточення під Міллерово було 22.07.1942 р. замінено на генерал-лейтенанта В. М. Гордова., який незабаром був посилений ще трьома арміями (28 А, 38 А і 57 А) Там само. С. 312.. Але фронт був слабо укомплектований особовим складом і технікою, а обороняти йому доводилося смугу більше 500 км История военного искусства. Под ред. д. и. н. проф. полковника А.А. Строкова. Москва, 1966. C. 385-386..

Битва, що розгорнулася на воронезькому напрямку характеризувалася великою кількістю танків з обох сторін. Причому командування ЧА вперше застосувало в оборонній битві великі танкові з'єднання. Німці прорвали оборону радянських військ. Низка контрударів силами танкових корпусів не принесла позитивних результатів тому, що вони організовувалися поспішно і здійснювалися нерішуче та без авіаційної підтримки. До кінця 2 липня радянська оборона на воронезькому напрямку була прорвана на глибину до 80 км История военного искусства. Под ред. П. А. Ротмистрова. Т 2. Москва, 1963. С. 159-160..

Ставка ВГК вважала, що противник розвиваючи наступ у великому закруті Дона, прагне прорватися до Волги з метою розірвати стратегічний фронт ЧА на дві частини, перерізати єдину залізницю Сталінград--Тихорецьк і перервати рух суден по Волзі. Сталінградський фронт отримав завдання силами військ 62 А і 64 А, двох морських стрілецьких бригад, вісімнадцяти артилерійсько-кулеметних УР-ських батальйонів, курсантів восьми училищ, що прибували з Північного Кавказу, міцно зайняти Сталінградський рубіж на захід від р. Дон і ні за яких умов не допустити прориву противника на схід від цього рубежу вбік Сталінграду. Силами 63 А обороняти східний берег р. Дон, допустивши форсування противником Дону. 21 А підтягнути в район Серафимовича і на схід від його на північному березі р. Дон, примкнувши її правий фланг до флангу 63 А, а лівий фланг до флангу 62 А, із завданням в жодному разі не допустити форсування противником р. Дон і міцно забезпечити стик 62 А і 63 А Русскийархив. Т. 16 (5-2). С. 302 (Директива № 170554 від 12.07.1942)..

У першій половині липня німецькі 6 А і 4 ТА, прорвавши оборону радянських військ на стику Брянського і Південно-Західного фронтів, повернувши свої рухомі з'єднання з району Воронежа на південний схід, створили загрозу виходом у тил військам Південно-Західного і Південного фронтів Там само. С. 161.. Щоб уникнути оточення війська Південного фронту 15 липня розпочали відступ на рубіж річки Дон. Оборонна операція радянських військ на воронезькому напрямку і в Донбасі зазнала невдачі і призвела до захоплення Ростова. Вермахт отримав можливість основними силами розвивати наступ на Кавказ, а військами 6-ї армії генерал-полковника Ф. Паулюса на Сталінград. Бої з 28 червня по 24 липня 1942 р. завершилися поразкою і радянські війська змушені були відступити на 150-400 км, залишивши ворогові важливі промислові райони Основними причинами поразки радянських військ на південно-західному напрямку у трав- ні-липні 1942 р. було невірне визначення напрямку головного удару вермахту на початку літньої кампанії 1942 р. і розпорошення сил на всьому радянсько-німецькому фронті, незавершеність до літа 1942 р. реорганізації ВПС і бронетанкових військ та серйозні помилки щодо їх бойового застосування а також слабке керівництво Ставкою ВГК бойовими діями фронтів. Грубі помилки були допущені особисто Сталіним під час розроблення і ведення операцій, необхідність узгоджувати з вождем кожен крок також тормозив волю командуючих фронтами..

Після оборонних битв на воронезькому напрямку і в Донбасі розпочалася велика битва між Доном і Волгою -- одна з найбільших та найважливіших за своїми результатами битв Другої світової війни.

2. Сталінградська стратегічна оборонна операція (17 липня -- 18 листопада 1942)

Сталінградська стратегічна оборонна операція складалася з двох фронтових операцій: оборонної операції на дальніх підступах до Сталінграда (17 липня -- 17серпня 1942) й оборонної операції на ближніх підступах до Сталінграда та безпосередньо в місті (18 серпня -- 18 листопада 1942).

Німецьке командування завдавало головного ударусилами 6 А у напрямку на Сталінград по найкоротшому шляху через великий закрут Дону із заходу і південного заходу, якраз у смугах оборони 62 А Командувач - генерал-майор В. Я. Колпакчи, з 3 серпня - генерал-лейтенант А. І. Лопатін, з 5 вересня - генерал-майор М. І. Крилов, з 12 вересня - генерал-лейтенант В.І. Чуйков (Русский архив. Т. 16 (5-2). С. 390 (Директива № 994200 від 9.09.1942). і 64 А Командувач - генерал-лейтенант В. І. Чуйков, з 4 серпня - генерал-лейтенант М. С.

Шумілов.. Оборонна операція на дальніх підступах до Сталінграда (17 липня - 17серпня 1942) розпочалася на рубежах рік Чір та Цимла, правих притоків Дону, які обороняли передові підрозділи 62 А За журналом бойових дій 62 А, перше зіткнення відбулося трохи раніше, о 20.00 16 липня. Його провів передовий загін 147 сд під час розвідки хутора Морозов. Ядром загону були рота Т-34 і рота Т-60 645-ї тб. (ЦАМО РФ. Ф. 345. Оп. 5512. Д. 14. Л. 40).. Передові частини не дозволили противнику раптово підійти до головної смуги оборони і примусили завчасно розгорнути основні сили, чим забезпечили власним основним силам ретельніше підготуватися і організовано вступити у бій.

Маючи подвійну перевагу в танках і п'ятикратну в авіації ударні угруповання німецьких військ, які мали намір наступаючи збіжними напрямками на Калач, оточити 62 А і 64 А і з ходу оволодіти Сталінградом, змогли підійти до головної смуги оборони тільки до кінця 22 липня. За цей час радянські війська значно удосконалили свою оборону на основному рубежі. Північна група у складі восьми дивізій зосередилася в районі Перелазовського, а південна у складі трьох дивізій в районі Обливська За директивою № 0023/оп командувача фронтом С.К. Тимошенко 62 А і 64 А повинні були прикривати Сталінград з заходу, 63 А і 38 А займали рубіж по р. Дон, а 21 А - виведена в резерв на переформування..

Боротьба за головну смугу оборони розпочалася 23 липня Doerr Н. Der Feldzugnach Stalingrad. Darmstadt. 1955; Jacobsen Н.-А.1939-1945. Der Zweite Weltkrieg in Chronik und Documenten. 3. durchgesehene und erganzte Auflage. Wehr-und-Wis- senVerlagsgesselschaft. Darmstadt, 1959. Вторая мировая война: Два взгляда. Москва, 1995. В цей день була підписана директива № 45 Верховного головнокомандувача німецьких збройних сил (ОКВ) про продовження операції “Брауншвейг” (так з 30 червня стала називатися операція “Блау”), за якою “на частку групи армій “Б” ... припадає завдання, поряд з обладнанням оборонних позицій на р. Дон, нанести удар по Сталінграду і розгромити зосереджене там угруповання противника, захопити місто, а також перерізати перешийок між Доном і Волгою і порушити перевезення по річці. Слідом за цим танкові i моторизовані війська повинні нанести удар уздовж Волги з завданням вийти до Астрахані і там також паралізувати рух по головному руслу Волги. Ці операції групи армій “Б” отримують кодову назву “Фішрейер”, ступінь секретності - “цілком таємно, тільки для командування”.. Північна група нанесла удар по правому флангу 62 А, де оборона була організована на широкому фронті, а основні сили якої були зосереджені в центрі і на лівому фланзі. Перекиданням частини військ 4 ТА в район Цимлинське німецьке командування відволікло увагу командування Сталінградського фронту і Ставки ВГК на південь. Обманні дії противнику вдалися із-за відсутності надійної розвідки Русский архив: Великая Отечественная: Ставка ВКГ: Документи і матеріали: 1942 год. Т 16 (5-2). С. 322..

Це забезпечило противнику на напрямку головного удару перевагу в особовому складі в 1,4 рази, танках -- у двічі, авіації -- 3,5 рази. Німці прорвали оборону і до кінця дня 25 липня вийшли в район Верхнє-Бузіновки. Контрудар нанесений радянським 13-м тк успіху не мав ЦАМО РФ. Ф. 3430. Оп. 1. Д. 34. Л. 29. До складу 13-го тк входили три танкові і мотострілецька бригади, які мали 94 танки Т-34, 63 танки Т-70 і 10 бронемашин. через слабку підготовку механіків-водіїв ЦАМО РФ. Ф. 220. Оп. 235. Д. 6/2. Л. 457. Механіки-водії мали тільки по 3-5 год. практичного водіння при гнобхідних 30-50. і неукомплектованість особовим складом мсбр ЦАМО РФ. Ф. 220. Оп. 235. Д. 6/2. Л. 423. 20 мсбр була укомплектована на 27,2% і практично небоєздатна. До 22.07 бригада нараховувала 857 чол. замість 3258 чол. і мала всього 70 автомобілів.. Відновити оборону на правому фланзі 62 А не вдалося. В результаті 192-а і 184-а сд, а також 40-а тбр потрапили в оточення. Для відновлення положення командувач фронтом рішив нанести контрудар наявними силами 1 ТА Русский архив. Т 16 (5-2).- С. 320. Директивою Ставки ВГК № 994125 від 22.07.1942 було наказано до 28 липня 1942 р. сформувати у складі Сталінградського фронту 1 ТА у складі: управління 38 А з усіма армійськими частинами і тилами; 13-го і 28-го тк і трьох сд, що прибували з Далекого Сходу. Командувач - генерал-лейтенант К.С. Москаленко. і 4 ТА Там само. Директивою Ставки ВГК № 994124 від 22.07.1942. було наказано до 1 серпня 1942 р. сформувати у складі Сталінградського фронту 4 ТА у складі: управління 28 А з усіма армійськими частинами і тилами; 22-го і 23-го тк і трьох сд, що прибували з Далекого Сходу; двох полків ПТО 76-мм калібру; двох полків ППО і одного гвардійського мінометного полку. Командувач -генерал-майор В.Д. Крюченкін. у напрямку Верх- нє-Бузіновка, а 23-м тк-- у напрямку на Манойлин і у взаємодії з частинами 21 А і 62 А оточити і знищити угруповання противника, що прорвалося і відновити положення на правому фланзі 62 А ЦАМО РФ. Ф. 3430. Оп. 1. Д. 34. Л. 30а.. Згідно плану контрудар було сплановано на 27 липня. Але в цей день розпочала контрнаступ тільки 1 ТА і 28-й тк. 4 ТА затрималася на переправах через р. Дон і приступила до виконання бойового завдання двома днями пізніше Василевский А.М. Дело всей жизни. Москва, 2001. С. 209. і то тільки однією танковою бригадою. В ході запеклих боїв, які продовжувалися весь день, частини 28-го тк, втративши 57 танків, відкинули противника на 6--8 км від Калача. Німці, втративши 27 танків, вимушені були відмовитися від наступу і перейти до жорсткої оборони, використовуючи для боротьби з танками навіть засоби ППО. “Атаки росіян, -- згадував бувший командир дивізії Гельмут Шлемер, -- були настільки сильні, що 3-а мд вимушена була відступити на лінію 146,0--169,8--174,9--Дон” Москаленко К. С. На юго-западном направлении 1941-1943. Воспоминания командарма. Кн.1. Москва, 1973. С. 285.. Не допомогло і прибуття в район Липологівського частин 60-ї мд. Як згадував бувший начальник штабу 52-го ак генерал-майор Ганс Дерн “25 липня 14-й тк, наступаючи через Клетська і Сиротинська, при наближенні до Калача в районі на південно-захід від Каменського наштовхнувся на великі сили противника, опір яких він не міг зламати, оскільки у зв'язку з нестачею пального деякі його бойові частини відстали. Одночасно посилене 24-м тк південне угруповання, що наступало через Морозовськ, ... не змогло просунутися далі ніж до нижньої течії р. Чір, оскільки їй довелося чекати підходу частин, що відстали, а також підвезення боєприпасів і пального” Дёрр Г. Поход на Сталинград. С. 43-44..

Контрудар дав виграш у часі для організації оборони між Доном і Волгою. “Затримка наступу на р. Чір в її верхній течії дала можливість противнику знову зосередити в залишеному їм великому закруті Дона нові сили. Бій в районі Калача відняв у нього, правда, багато сил, та зате приніс виграш у часі приблизно у два тижні. Що тоді означали два тижні для евакуації промислових підприємств із Сталінграду і для його оборони, говорити не доводиться. Потім з двох тижнів стало три, оскільки лише 21 серпня 6 А змогла розпочати свій наступ через Дон” Там само. С. 45-46..

Німцям не вдалося оточити 62 А і захопити переправи через Дон в районі Вертячий, Калач. 13-й тк прорвався до оточених 192-ї сд, 184-ї сд та 40-ї тбр і забезпечив їх вихід з оточення. Але основна мета контрудару -- ліквідувати німецьке угруповання, що прорвалося до Дону -- не була досягнута.

Не досягнувши успіху у смузі 62 А, вермахт переніс свої зусилля південніше -- у смугу 64 А. Але німецькі війська південної групи перейшли в наступ лише 26 липня, потиснувши війська правого флангу 64 А і захопивши переправу через Дон в районі Нижнє-Чірської. 214-а сд і дві морські стрілецькі бригади 64 А залишилися на правому березі Дону. Ними була організована оборона і під їх прикриттям здійснювалося переправа частин і заняття позицій на березі річки. Але під час відходу радянські війська понесли великі втрати ЦАМО РФ. Ф. 220. Оп. 220. Д. 71. Л. 108; Ф. 345. Оп. 5487. Д. 48-49. Л. 49; Ф. 3430. Оп. 1. Д. 34. Л. 27. На 25.07.1942 214-а сд нараховувала 12 267 чол., на 30.07. - 7762 чол. На 30.07.1942 192-а сд налічувала 8310 чол., 184-а сд - 1196 чол., 33-а гв. сд - 5613 чол. Всього тиждень тому нахад ці з'єднання мали чисельність, близьку до штатної. 196-а сд з 15.07 по 1.08 втратила 2159 убитими, 2894 пораненими і 2089 зниклими безвісти. З 23.07 по 1.08 від півтори сотні танків 13-го тк залишилося 9 Т-34 і 7 Т-70. Безповоротні втрати: 51 Т-34 і 30 Т-70, в ремонті значилися 34 Т-34 і 26 Т-70.. Подальший наступ противника було зупинено контратаками 23-го тк і двох стрілецьких дивізій.

На тлі тих подій, що набували розмаху розгубленості, втрат віри у благополучний результат війни і бойові можливості Червоної армії 28 липня 1942 був виданий наказ народного комісара оборони СРСР № 227, який отримав неофіційну назву “Ні кроку назад!”. Наказ Сталіна вимагав наведення в армії “найсуворішого порядку і залізної дисципліни”, знімати з посад і судити командирів будь-якого рангу, які допустили відступ військ без наказу старшого командира, передбачав створення штрафних рот для рядового і сержантського складу та штрафних батальйонів для офіцерського складу і узаконював дії загороджувальних загонів Самсонов А.М. Сталинградская битва. Москва, 1968. С. 129-130.. Дискусії навколо введення безжалісних дій, які посліду- вали на виконання цього наказу, тривають, зокрема щодо числа бійців і командирів розсріляних цими загонами. Але посилення опору після його появи відначили і німці Дёрр Г. Поход на Сталинград. С. 30-31..

Після невдалої спроби захопити місто сходу ударом із заходу німецьке командування зосередило головні сили 4 ТА генерал-полковника Германа Гота Німецьке командування було вимушене повернути 4 ТА з кавказького напрямку на Сталін- град. В результаті на сталінградському напрямі діяли вже дві армії: 6 А - із заходу і 4 ТА - з південного заходу. До складу 4 ТА входили німецький 48-й тк і 6-й румунський ак - німецькі 94-а, 371-а пд, 29-а мд і румунські 1-а, 2-а, 4-а, 20-а пд. з південного-заходу вздовж залізниці Тихорецька-Сталінград. Прорвавши оборону 51 А, яка оборонялася на широкому фронті, німецьке угруповання 3 серпня вийшло до р. Аксай в районі Жутово.

Для відновлення становища командування ЧА зробило спробу нанести контрудар заново створеною групою військ Заново створена група військ під командуванням генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова у складі трьох стрілецьких дивізій, бригади морської піхоти і танкової бригади.. Спроба не вдалася і війська групи були вимушені відійти за р. Аксай і зайняти оборону у складі 64 А. Для керівництва на цьому напрямку був створений Південно-Східний фронт Русский архив. Т 16 (5-2). С. 342-343, 354. 5 серпня Ставка ВГК (директива №170554) розділила Сталінградський фронт на два фронти: Сталінградський (63 А, 21 А, 62 А, 4 ТА, 28-й тк) і Південно-Східний (64 А, 51 А, 57 А, 1 гв. А і 13-й тк) під командуванням генерал-полковника А.І. Єрьоменко. З 9 серпня керівництво обороною Сталінграду було об'єднано в одних руках, у зв'язку з чим Сталінградський фронт був підпорядкований командувачу військами Південно-Східного фронту..

6 серпня німецькі війська підійшли до зовнішнього оборонного рубежу Роботи на оборонних рубежах до моменту їх зайняття військами повністю виконати не вдалося. Тому військам армій у короткий термін самим довелося виконати великий об'єм земляних робіт. На південно-західному і південному фасадах зовнішнього рубежа від Демкіна до Райгорода готовність робіт складала від 3 до 20%, а на середньому і внутрішньому рубежах не перевищувала 50%. Своєчасно не були облаштовані відсічні позиції між оборонними рубежами. Будівництво міського рубежа і підготовка самого міста розпочалися завчасно, але на момент відходу армій на зовнішній оборонний рубіж не були завершені. і сильним танковим угрупованням вклинилися в оборону радянських військ, розраховуючи потужним танковим ударом прорвати оборону 64 А і захопити місто з ходу. Розгорнулися запеклі бої. Для ліквідації угруповання противника, що вклинилося, командування 64 А 9 серпня організувало контрудар у складі групи військ (204-а сд, 38-а сд і 13-й тк) за підтримки артилерійської групи і авіації 8 ПА. Добре спланований контрудар мав успіх. До кінця 10 серпня німецькі війська, втративши біля 140 танків, були відкинуті у вихідне положення, перейшли до оборони і розпочали перегрупування та підтягування резервів История войн и военного искусства. Учебник для высшихвоенныхучебных заведений. Москва, 1970. С. 166.. Німецьке командування посилило 6 А військами італійської 8 А До складу 8 А входили 2-й ак - 2-а, 5-а, 52-а пд, пбр; 35-й ак - 2-а, 9-а і 3-а пд, пбр, кбр “Барбо”., а також 11-го ак 76-a, 295-a пд і 22-а тд. зі складу армій групи “Б”. 12 серпня до складу 4 ТА були передані 24-а тд і 297-а пд зі складу 6 А. Для забезпечення розриву між групами “А” і “Б”, який сягнув 300 км, воно виділило 52й ак 11-а і 370-а пд., із завданням контролювати ділянку Садове--Еліста-- р. Манич. На підготовку операції німцям знадобилося сім діб.

До 15 серпня військам Сталінградського і Південно-Східного фронтів протистояла італійська 8 А і німецькі 6 А 4 ТА Великая победа на Волге. Под ред. К.К. Рокоссовского. Москва, 1965. - С. 94-95, 107.. На 800-км відтинку фронту від Бабки до Сарпи півд. 42 радянські дивізії (580 тис.) протистояли 39 німецьким, італійським і румунським (586 тис.). Радянські війська мали 3400 гармат і мінометів проти 7400 у противника, 270 танків проти 1040 і 600 літаків проти 1200 у противника. Але через запеклі бої на дальніх підступах до міста німецьким військам вдалося просунутися тільки на 50--70 км і вийти до зовнішнього оборонного поясу. “Армія замість переможного маршу насилу просувалася вперед” Дёрр Г. Поход на Сталинград. Воениздат, 1957. С. 53.. Темпи просування німців не перевищували 2 км на добу. Для проведення контрударів радянських військ широко застосовувалися великі танкові з'єднання і об'єднання Але в організації і веденні оборони була допущено низка недоліків: відсутність взаємодії між

військами, що наносили контрудар, особливо між танковими арміями, які на той час ще не були сформовані і були укомплектовані лише на 40-50% матеріальною частиною; неодночасний перехід ударних угруповань до бойових дій; введення в бій танкових армій частинами, без попередньої розвідки противника і місцевості, без надійної артилерійської підтримки і при слабкій підтримці з повітря; нанесення головних ударів не по основі,а по вістрю ворожого клину; слабке інженерне забезпечення переправ через р. Дон. На результати бойових

дій танкових армій позначилося і те, що вони були змішаного складу. Наявність з'єднань з різною рухливістю різко знижувало їхні маневрені можливості. Командування і штаби танкових армій не володіли необхідним досвідом управління танковими військами, тому, що формувалися на базі загальновійськових армій..

Низка ефективність цих контрударів і великі втрати напряму залежали від прийняття рішень Ставкою ВГК, директиви і розпорядження якої часто не відповідали реальному стану справ на фронті. Під час ліквідації прориву німецьких військ Ставка ВГК не враховувала всі переваги противника над своїми військами, час, необхідний для зосередження резервів і виходу на рубежі розгортання для проведення контрударів. В рішеннях Ставки і Генерального штабу переважало бажання над можливістю. Жахливі помилки і втрати змушували по ходу вносити зміни. У подальшому всю артилерію, що була в наявності, стали масовано застосовувати на танконебезпечних напрямках. У загальновійськових арміях приступили до створення більш сильних протитанкових районів і опорних пунктів.

Оборонні операції на ближніх підступах (18 серпня--12 вересня) розпочалися за умов ослаблення в боях і значній неукомплектованості військ Сталінградського і Південно-Східного фронтів. Війська Сталінградського фронту займали смугу 480 км по фронту (від Бабки до Ляпичева). 33-я гв. сд і 196-а сд, виведені з оточення, знаходилися напереформуванні, укомплектовувався 23-й тк. Оперативна щільність оборони в арміях була недостатньою і становила від 15 до 40 км на дивізію. Війська Південно-Східного фронту займали смугу 320 км по фронту від Логовського до оз. Сарпа. Особливо великий некомплект в особовому складі і озброєнні був у 64 А і 51 А. Оперативна щільність оборони в арміях складала від 20 до 50 км на дивізію.

Німецькі війська переважали в силах і засобах війська Сталінградського і Південно-Східного фронтів, а особливо на напрямку зосередження основних сил Великая победа на Волге. С. 110-111.. 17 серпня німецька 6 А нанесла удар із заходу, а німецька 4 ТА -- з півдня, прагнучи прорвати зовнішній оборонний пояс і оточити радянські війська, що обороняли місто. Протягом шести діб війська радянських 4 ТА 4ТА не мала танків. Вона зберігала свій колишній номер і найменування, але складалася із стрілецьких дивізій. і 62 А вели запеклі бої на переправах через Дон. Але противник використовуючи свою перевагу, особливо в танках і авіації, захопив переправу в районі Вертячий і до 23 серпня перекинув на східний берег передові частини. За підтримки авіації німецькі танкові частини 16-ї тд 14-го тк прорвали оборону на стику 4 ТА і 62 А і до кінця 23 серпня вийшли до Волги на північ від Ста- лінграда в районі Єрзовка, Ринок История военного искусства. Т 2. Под ред. П.А. Ротмистрова. Москва, 1963. С. 167. та відрізали 62 А від основних сил Сталінградського фронту Еременко А. И. Сталинград. С. 126.. В цей же день німецька авіація нанесла по Сталінграду масований удар, який продовжувався декілька днів і перетворив місто на руїни. При цьому противник втратив більше 90 бомбардувальників Там само. С. 134. Ворог кинув на Сталінград усю авіацію свого 4-го повітряного флоту, почавши о 6 годині вечора бомбардування відразу усього міста. У складі цього флоту налічувалося понад 1000 літаків, з яких більше 600 постійно діяли на сталінградському напрямі.. Бомбардування чергувалися з обстрілом його околиць важкою артилерією. 17 серпня, одночасно з початком бойових дій на переправах через Дон, перейшла в контрнаступ південна група німецьких військ і до 23 серпня нанесла низку послідовних ударів у смузі оборони 64 А і 57 А генерал-майора Ф.І. Толбухіна, але прорвати фронт радянських військ не змогла. Тільки на вузькій ділянці між озером Цаца і Тінгутою німецькі війська просунулися на 15 км, але розвинути цей успіх не змогли70 ^{На території Тракторного заводу знаходився навчальний центр, де проводилися заняття з танкістами. До складу 99 тбр входили 21-й і 28-й навчальні танкові батальйони (50 танків Т-34).}

71 Гальдер Ф. Т 3. C. 683.

72 Самсонов А.М. Сталинградская битва. Москва, 1968. С. 136-139.

73 Великая победа на Волге. С. 134.

74 Там само. С. 134.

При відбитті атак значну роль відіграли рухомі вогневі групи, до складу яких входили гвардійські мінометні частини, польова і протитанкова артилерія..

Вийшовши до Волги, німецьке командування зробило спробу нанести раптовий удар з півночі в районі тракторного заводу і оволодіти містом. В обороні цієї найбільш загрозливої ділянці вирішальну роль відіграли частини народного ополчення і винищувальні батальйони Тракторного заводу, заводів “Красний Октябрь”, “Баррикади”, Дзер- жинського, Ворошиловського, Єрманського і частково Кіровського районів, а також 99-ї тбр⁷⁰. Вони утримали рубіж по р. Суха Мечетка до підходу регулярних військ ЧА. У другій половині 24 серпня контратакою німецькі війська було відкинуто на 3 км⁷¹. Спроба противника блискавичним ударом на СТЗ з ходу прорватися в місто була зірвана⁷². До 12 вересня війська Сталінградського фронту сильними контрударами намагалися відновити становище. Ставка ВГК вимагала терміново ліквідувати угруповання противника, що прорвалося.

До кінця 24 серпня північно-західніше міста зосереджувалися війська, що прибули з резерву ставки (16-й тк, 4-й тк, 64-а, 173-а, 221-а, 116-а, 24-а і 308-а сд. Не дочекавшись завершення зосередження резервів Ставки, командувач фронтом 23 серпня створив у районі Само- фаловки групу військ (35-а і 27-а гв.сд, 298-а сд, 28-й тк і 169-й тбр) під командуванням заступника командувача Сталінградським фронтом генерал-майора К. А. Коваленко, яка отримала завдання розгорнутися в районі Паншино, Котлубань і нанести контрудар в південно-західному напрямку та у взаємодії з 14-м тк з військами 62 А розгромити з'єднання 14-го тк противника, що прорвався до Волги і закрити прорив на ділянці ст. Котлубань -- Вел. Россошка і з виходом на рубіж р. Дон відновити положення на правому фланзі 62 А. Одночасно командувач 62 А отримав завдання нанести удар із району Мал. Россошки на північ 87-ю сд і з групою генерал-майора К. А. Коваленко знищити угруповання німців, що прорвалося⁷³. Для оточення і знищення німецького угруповання, що прорвалося до Волги південніше Єрзовки, 2-й тк і 23-й тк, які були об'єднані у групу під загальним керівництвом начальника БТ і МВ Сталінградського фронту генерал-лейтенанта А. Д. Штевнева, отримали завдання зранку 24 серпня нанести удар з району Орловки у загальному напрямку на Єрзовку⁷⁴. Ситуація, що склалася на фронті, вимагала негайних дій, тому на підготовку контрудару знову відводилося дуже мало часу.

Група генерала К.А. Коваленко перейшла в наступ у другій половині 23 серпня і до 2.00 24 серпня прорвалася в район Вел. Россо- шки. Але тили 35-ї гв. сд залишилися в районі Самофіловки і виникли ускладнення з боєприпасами. Німці швидко відновили сполучення коридором, отримавши підкріплення і резерви. 27-а гв. сд і 298-а сд продовжували вести бої в напрямку Вертячого, а 35-а гв. сд -- в напрямку Песковатки, прагнучи ліквідувати прорив ворога на стику 4 ТА і 62 А і відрізати противника, що прорвався до Волги Самсонов А.М. Сталинградская битва. С. 140. У директиві на ім'я представника Ставки ВГК генерал-полковника О.М. Василевського Сталін вимагав: “Перше - обов'язково і міцно закрити нашими військами диру, через яку прорвався противник до Сталінграда, оточити противника, що прорвався, і знищити його. У вас є сили для цього, ви це можете і повинні зробити. Друге - на фронті західніше і на південь від Сталінграду безумовно утримувати свої позиції, частини з фронту не знімати для ліквідації противника, що прорвався, і безумовно продовжувати контратаки і наступ наших військ, відкинути противника за межі зовнішнього сталінградського рубежу” (ЦА МО РФ. Ф. 132 а. Оп. 2642. Д. 32. Л. 159)..

Протягом 24 серпня війська ЧА вели запеклі бої північно-західніше Сталінграда, а частина сил 63 А, 21 А і 1 гв. А продовжували наступ. 4 ТА на правому фланзі утримувала свої позиції, а на лівому фланзі силами 27-ї гв. сд і 298-ї сд наступала на Вертячий. 62 А на правому фланзі стримувала натиск противника, який прагнув розширити прорив в сторону міста Великая победа на Волге. С. 136..

Протягом 20--28 серпня в результаті контрударів війська 63 А і 21 А захопили плацдарм (50 км по фронту і 25 км у глибину) на правому березі Дону південно-західніше Серафимовича і вимушені були перейти до оборони на рубежі Рибний--Котовський--Бобровський 2-й Основними причинами невдалого наступу були обмеженість у часі на підготовку наступу; надто широкий фронт наступу (10-15 км на дивізію) без чіткого визначеного напрямку основного удару і без достатнього артилерійського забезпечення (10-12 гармат на 1 км фронту) Через відсутність засобів переправи під час форсування водної перешкоди стрілецькі дивізії і кавалерійський корпус запізнювалися на 2-3 доби і вводилися в бій частинами (Великая победа на Волге. С. 129-130)..

Але після швидкого прориву до Волги наступ німецької 6 А на Ста- лінград був фактично зупинений. 14-й тк, 51-й ак і 24-1 тк були змушені відбивати контратаки. Тільки 31 серпня, коли 4 ТА, наступаючи з півдня, перетнула залізницю у Басаргіно, радянські війська залишили свої позиції на р. Россошка перед фронтом німецької 6 А і відійшли до міста Дёрр Г. Поход на Сталинград. С. 48-49.. 62 А і 64 А були були відведені на середній сталінградський ру- біж Еременко А. И. Сталинград. С. 157., причому сам Сталін дозволив цей відхід ще 25 серпня 1942 р. Русский архив. Т. 16 (5-2). С. 373..

Німці відразу ж зосередили в районі Нариман--Ракотино угруповання з шести дивізій (в т. ч. дві танкові і одна моторизована) та за підтримки великих сил авіації перейшли у наступ у напрямку Басаргино--Воропоново із завданням захопити Сталінрад. Три дні на цій ділянці йшли наполегливі бої. І вересня німці зайняли Басаргіно. Стик 62 А і 64 А знову опинився під фланговим ударом противника. 2 вересня обом арміям дозволили відійти на внутрішній оборонний рубіж Еременко А. И. Сталинград. С. 157-158.. Ставка ВГК розгорнула північно-західніше Сталінграда 24 А, 1 гв. А і 66 А, які прибули із резерву Ставки Самсонов А.М. Сталинградская битва. С. 159..

Німецьке командування посилено готувалося до остаточного захоплення Сталінграду. На 50-км фронті Кульстан--Іванівка було зосереджено три корпуси (4-й, 51-й ак і 48-й тк), до десяти дивізій. Проти 62 А і 204-ї сд 64 А на ділянці Кульстан--Елхі противник зосередив угруповання військ у складі десяти дивізій 295-а, 71-а, 389-а, 94-а, 20-а пд; 14-а, 24-а тд і 29-а мд.. У дивізіях 62 А і 64 А залишалося по 500 -- 1000 осіб і незначна кількість кулеметів, мінометів та гармат. В десяти танкових бригадах, що діяли у смугах 62 і 64 А було лише 146 танків. Особливо значною була перевага противника в силах і засобах у смузі 62 А: 44970 особового складу проти 80240 у противника, 85 гармат калібром 76-мм і більше проти 630 у противника, 260 протитанкових гармат проти 490 у противника, 150 мінометів калібром 82-мм і більше проти 760 у противника і 108 танків проти 390.