Спеціалізована сільськогосподарська кооперація періоду НЕПу: чинники та засади організаційної розбудови

Альона Дабіжа

Ключові слова: нова економічна політика, сільськогосподарська кооперація, спеціалізація, селянське господарство, господарсько-економічне життя, матеріальний добробут, товарність

Abstract

Alyona Dabizha

Specialized Agricultural Cooperation in the NEP Period:

Factors and Principles of Organizational Development

In the proposed article, the author analyzed the main factors that contributed to the emergence and further organizational development of a specialized agricultural cooperative during the NEP years. It was determined that the effective implementation and deepening of specialization was facilitated by the formation of sectoral coordinating centers of professional agricultural cooperation, which concentrated all their economic attention on the quality of both production processes and agricultural products themselves in one field.

It was found that the specialization of agricultural societies was the result of the search for a more rational way of management, which opened up new opportunities for the intensification of agricultural production and the more active integration of peasant farms into market relations.

It was concluded that the emergence of specialized professional centers, which provided all levels of economic processes in a specific branch of agriculture, testified not only to the thoughtful approach of the founders of the cooperative movement to the reconstruction and further intensification of agricultural production, but also to the successful involvement in economic and economic processes of all available opportunities and resources.

Keywords: new economic policy, agricultural cooperation, specialization, peasant economy, economic life, material well-being, marketability

сільськогосподарська кооперація економічна політика

Уважне вивчення накопиченого кооперативного досвіду господарювання періоду непу дає можливість продемонструвати, як у процесі розбудови кооперативних форм співпраці вдало поєднувалося застосування на практиці значного господарського досвіду й управлінських функцій із урахуванням традицій ставлення селянства до певних видів господарської діяльності, результатом чого був успішний розвиток всіх форм діяльності сільськогосподарської кооперації у роки непу. Тому доцільним є звернення до висвітлення ключових моментів функціонування спеціалізованої сільськогосподарської кооперації як важливого механізму господарсько-економічного життя на селі у роки непу.

Стан наукової розробки окресленої у статті проблематики характеризується наявністю низки публікацій, в яких прямо чи опосередковано мова йде про сільськогосподарське кооперативне життя у роки непу. Ґрунтовністю викладу матеріалу характеризуються, зокрема, фундаментальні дослідження В. Марочка1 та А. Морозова . Питанням створення та виробничо-господарської діяльності фахових кооперативних центрів присвячені наукові розвідки С. Биченка, І. Волошина, проте комплексне з'ясування всіх ключових засад системної діяльності спеціалізованої сільськогосподарської кооперації ще не було предметом наукового пошуку, що й зумовлює актуальність даного дослідження.

Метою статті є вивчення основних чинників і ключових моментів організаційної розбудови спеціалізованої сільськогосподарської кооперації у роки непу як необхідної складової зростання економічно прибуткової якості господарювання.

Українська сільськогосподарська кооперація, впевнено увійшовши в практику господарського життя із запровадженням непу в 1921 р., у наступні декілька років продовжувала невпинний розвиток під гаслом економічної привабливості для українського селянина. Універсальні форми господарювання, яких на перших порах вимагало саме економічне життя, коли товариства вели роботу практично у всіх галузях сільськогосподарського виробництва, поступово втрачали свою актуальність. Адже можна впевнено говорити про те, що вже на 1924 р. було відновлено посівні площі, поголів'я худоби й інші складові такого необхідного ланцюжка елементів, які б сприяли ефективності сільськогосподарського виробництва.

Постала нагальна потреба у появі спеціалізованих організаційних форм, в які б об'єднувались сільськогосподарські товариства за галузевим принципом. З метою вдосконалення змісту роботи почало активно вирішуватись питання подальшого більш поглибленого кооперативного будівництва з метою найбільш ефективного використання фінансово-економічних і господарсько-виробничих можливостей сільськогосподарської кооперації.

У кооперативній практиці минулих періодів не раз поставало дискусійне питання, чому віддати перевагу - спеціалізації, коли всі господарсько-виробничі операції обмежувались певною галуззю сільськогосподарського виробництва, чи універсалізму, коли кожне товариство вирішувало цілий спектр комплексних завдань й «охоплювало постачання всіх речей, потрібних для сільського господарства».

Перші кроки новоствореної кооперативної системи все ж вимагали універсальних форм господарювання, які вели роботу практично у всіх галузях сільськогосподарського виробництва. Проте у процесі подальшого пошуку більш раціонального господарювання ставало все очевиднішим, що потрібно переорієнтовуватись на спеціалізацію, щоб відкрити нові можливості для інтенсифікації сільськогосподарського виробництва і більш активного вливання селянських господарств у ринкові відносини.

Реалії тогочасного економічного життя вказують на те, що поза увагою універсальних товариств залишались масштабні та конче важливі питання виробничого розвитку. Селянські господарства, які були націлені на збільшення товарності своєї продукції у певній галузі, нічого не «вигравали». Резонним є твердження А. Морозова, що подальше функціонування універсальних товариств, які «розпорошували» увагу на безліч напрямків, гальмувало господарську роботу всіх ланок кооперативної системи, так як їх діяльність мала в основному збуто-постачальницьке спрямування.

Універсальні сільськогосподарські товариства в переважній більшості не були зацікавлені в такій господарській діяльності, яка не приносила одразу великі прибутки. Тому складалась така ситуація, коли значні товарні лишки продукції молочного та м'ясного тваринництва, птахівництва, городництва, садівництва, технічних культур не привертали уваги сільськогосподарської кооперації, адже їх реалізація потребувала значних попередніх затрат, на які універсальні товариства йшли вкрай неохоче.

Починаючи з 1924 р. сільськогосподарська кооперація все більше відходила від універсальності в сторону фаховості та спеціалізації, що було обумовлено логікою тогочасного економічного життя. Наростала об'єктивна та доцільна потреба у такому типі сільськогосподарського товариства, яке б концентрувало всю свою господарську увагу на якості як господарсько-виробничих процесів, так і самої сільськогосподарської продукції в одній галузі, сприяючи тим самим інтенсифікації молочного та м'ясного тваринництва, птахівництва, буряківництва, сортонасінництва, городництва, бджільництва, овочівництва, виноградарства тощо.

Якщо прослідкувати динаміку змін цифрових показників чисельності універсальних і фахових сільськогосподарських товариств протягом 1924-1927 рр., то ми бачимо наступне: кількість універсальних товариств залишалася ще відчутною, проте їх чисельність за вказаний період зменшилась майже на 30%. У той же час кількість спеціалізованих сільськогосподарських товариств зросла більш ніж в 30 разів .

Підтвердженням зацікавленості як сільськогосподарської кооперації, так і селянських господарств у зростанні спеціалізації сільськогосподарського виробництва, як запоруки подальшої товарності та прибутковості сільськогосподарської продукції, є статистичні дані. Так, якщо кількість спеціалізованих сільськогосподарських товариств на 1 січня 1924 р. була лише 251, то вже на 01.04.1927 р. - це був показник у 8 606 таких товариств. Відповідно зросла й кількість селянських господарств, які об'єднувались у фахові галузеві товариства з 13 тис. у січні 1924 р. до 362 тис. у квітні 1927 р.11 Як бачимо, процес поглиблення спеціалізації виробництва був за своєю суттю доволі конструктивним.

Правда, протягом початкового періоду процес створення господарсько-структурних елементів спеціалізованої сільськогосподарської кооперації (беремо до уваги 1924 р.) відбувався дещо повільнішими темпами, чим у наступні роки. Причинами чого була як потреба у значних попередніх витратах, особливо фінансових, так і узгодженні основних засад адміністративно-організаційного характеру. Сучасник і безпосередній діяч сільськогосподарської кооперації 1920-х рр. І. Батюк, даючи оцінку роботи сільськогосподарської кооперації протягом 1924 р., наглядно продемонстрував динаміку зростання організаційної форми спеціалізованих сільськогосподарських товариств, відмітивши, зокрема, якісний відсоток зростання скотарсько-молочарських, садово- городніх, виноградарських, пасічницьких, насіннєвих, буряківничих товариств. У той же час вдумливий аналіз дав можливість І. Батюку зробити висновки відносно того, що причиною слабкого втягнення спеціалізованих товариств у мережу спілок була їх організаційна та господарська кволість . Проте на кінець 1924 р. все ж було закладено підвалини для подальшої організаційної розбудови спеціалізованої сільськогосподарської кооперації, про що свідчать наступні цифри (див. таблицю 1).

Динаміка зростання спеціалізованих сільськогосподарських товариств, продемонстрована у таблиці, була результатом ефективної політики діячів сільськогосподарської кооперації, які використовували різнопланові важелі впливу на вирішення нагальних питань розширення функцій та інтенсифікаційних можливостей спеціалізованих сільськогосподарських товариств.

Таблиця 1