Студенти-подоляни Київського комерційного інституту: продовження архівних пошуків

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Студенти-подоляни київського комерційного інституту: продовження архівних пошуків

Андрій Чуткий



Анотація

Мета роботи: продовження виявлення вихідців з Поділля серед студентів Київського комерційного інституту (початок XX ст.). З'ясування обставин студентського життя цих осіб та інших складових їх біографій, що піддаються реконструкції на основі їх особових справ, які відклались в архіві цього інституту. А в підсумку: встановлення загальних рис і тенденцій у спрямуваннях тогочасної молоді Поділля в економічну сферу. Принагідно подібна тематика дозволяє проявити і ступінь пов'язаності різних регіонів України в досліджуваний період, у даному випадку - Поділля та Києва.

Методологія: заснована на принципах історизму, науковості, об'єктивності, структурно-системному та із застосуванням хронологічного та інших загально- та спеціально-наукових методів дослідження властивих для модерної історичної науки.

Наукова новизна: запровадження до наукового обігу нових архівних матеріалів, що поглиблюють вивчення історії студентства в Україні початку XX ст. на прикладі конкретних персоналій і водночас додають інформативної бази для вивчення історії зв'язків різних регіонів України.

Висновки: 1) підтверджується факт бідності студентства (що можна розглядати як один із чинників їх особливої включеності в різні опозиційні політичні рухи та пояснення значної ролі студентства в подальших політичних баталіях); 2) доведено, що головним джерелом власних доходів для студентів виступали «уроки», тобто репетиторство; 3) бідність і підробітки ускладнювали процес здобуття вищої освіти, що часто виявлявся незавершеним; 4) встановлено, що студенти уникали військової служби (особливо з початком Першої світової війни), що можна розглядати як переважання серед них нелояльного ставлення до імперії. Відповідно, молодь значною мірою була налаштовано негативно до Російської імперії, точніше - до пануючої у ній влади. При цьому імперія своїм нехтуванням потребами студентства та надмірним бюрократизмом, який принижував людську гідність, лише додатково налаштовувала молодь супроти себе. Також виявлені факти виїзду молоді з України на початку XX ст. для здобуття вищої освіти за кордон (до Німеччини, Швейцарії) або для лікування, що теж потребує спеціального вивчення.

Окрім цього можна (опосередковано) робити висновок про активну роль єврейської громади в економічному житті тогочасної України, що пояснює значне спрямування представників єврейської молоді на здобуття економічної освіти, оскільки у комерційному інституті вони тривалий період складали найбільшу етнічну частину його студентства.

Ключові слова: історія України початку XX ст., студентство, персоналістика, історія вищої школи, історія Києва.



Abstract

Students-podolians of Kyiv commercial institute: the continuation of archival searches

Andrii Chutkyi

Taras Shevchenko National University of Kyiv

Objective of the work: the continuation of Podolian natives identification among students of Kyiv Commercial Institute (beginning of the 20th century). Student life circumstances of these persons and other components of their biographies could be reconstructed on the basis of their personal files, which are in the archive of the institute. As a result: the establishment of common features and trends in aspirations of Podolian youth to the economic sphere. In addition, such topic allows to show the degree of connectedness between the different regions of Ukraine during the period under study, in particular - Podolia and Kyiv.

Methodology: based on the principles of historicism, science, objectivity, structural-systematic and also grounded on chronological and other general and special-scientific research methods inherent in modern historical science.

Scientific novelty: the introduction of new archival materials to the scientific circulation, which deepen the examination of student body history in Ukraine of the early 20th century on the example of specific personalities and at the same time add an informative base for studying the history of relations between different regions of Ukraine.

Conclusions: 1) the fact of student poverty is confirmed (which can be considered as one of the factors of their special involvement in various oppositional political movements and also as explanation of the significant role of student body in subsequent political battles); 2) it is proved that the main source of income for students were «lessons», i.e. tutoring; 3) poverty and part-time extra work complicated the process of obtaining higher education, which often remained incomplete; 4) It is established that students avoided military service (especially with the beginning of the First World War), which can be seen as the predominance of disloyal attitude towards the empire. Accordingly, young people for the most part were negatively determined to the Russian Empire, or rather - towards the ruling government. At the same time, the empire only further turned the youth against itself by its neglect of the students needs and excessive bureaucracy, which belittled human dignity. The revealed facts of young people leaving Ukraine at the beginning of the 20th century for higher education abroad (to Germany, Switzerland) or for treatment is also an interesting aspect, which requires special study.

It is also possible (indirectly) to conclude about the active role of the Jewish community in the economic life of Ukraine at that time, which explains the major focus of Jewish youth on economic education, as in commercial institute they were the largest ethnic part of all students.

Key words: history of Ukraine at the beginning of the 20th century, student body, personalistic, history of higher school, history of Kyiv.



Вступ

Постановка проблеми: наша держава досі переживає проблему збереження цілісності, що значною мірою є штучною та обумовленою недостатністю опрацювання теми пов'язаності різних регіонів України між собою в історичній ретроспективі. Саме це завдання й вирішувалось у даній розвідці. Також передбачалось побудувати дослідження конкретних пер- соналій (що відповідає спрямованості модерних історичних досліджень) виключно на недосліджуваних раніше архівних джерелах задля привнесення нової джерельної бази в історичний дискурс. При цьому - продовживши дослідження навчання вихідців з Поділля у київських вишах на початку XX ст. - часу, що був переломний в історії не лише нашої країни.

Аналіз останніх досліджень: попри те, що архів Київського комерційного інституту становить величезний масив документальної інформації, що добре структурована і доступна для дослідників, але останні й досі продовжують брати лише одиничні документи з цього масиву і то - доволі нечасто. Тож у цій царині досі відчувається вакуум наукових досліджень, що й примушує продовжувати студії з даної теми під різними ракурсами.

П'ятирічні розвідки з виявлення у величезному архіві Київського комерційного інституту особових справ студентів, котрі походили з Поділля (Чуткий, 2015; Чуткий, 2017), продовжують приносити нові знахідки й відкриття.

Закономірно, що після виявлення особових справ осіб, котрі належали до Подільського земляцтва студентів Київського комерційного інституту, пд робота стала доволі складною, оскільки набуває характеру випадку. А пошуки доводиться вести у багатотисячному морі особових справ студентів цього вишу. Тож тим ціннішими є навіть рідкісні знахідки нових особових справ студентів-подолян серед цього багатотисячного масиву архівних документів.

Рідкісність таких знахідок зараз пов'язана також і зі складністю роботи в архівах за умов карантину через пандемію короновірусу (COVID-19) - тема, що в майбутньому також заслуговує на вивчення істориками.

Мета статті: доведення тісної пов'язаності різних регіонів України (у даному випадку - зв'язку Поділля з Києвом на прикладі сфери освіти) через виявлення і вивчення особових справ студентів-подолян, котрі на початку XX ст. навчались у Київському комерційному інституті. Перенесення отриманих висновків (в поєднанні з результатами попередніх досліджень цієї теми) на більш широкий історичний контекст задля пов'язання мікро- та макро-історичного дискурсів.



Виклад основного матеріалу

Були розглянуті особові справи п'яти осіб, котрі походили з Поділля і навчались у Київському комерційному інституті. Троє з них належали до єврейської громади. Звичайно, це доля випадку, але не зовсім, оскільки саме представники єврейської національності складали понад 50% студентства Київського комерційного інституту до 1913 р. (Чуткий, 2013, с. 206-212). Також це можна пов'язувати і з тим, що представники єврейської громади відігравали помітну роль у господарському житті українських земель, особливо Правобережжя. А у випадку Поділля потрібно пам'ятати про значну частку євреїв серед його населення, адже ж тут знаходився один із релігійних центрів євреїв України - Меджибіж.

Першим (за часом вступу), з-поміж нововиявлених на підставі вивчення особових справ студентів Київського комерційного інституту вихідцем з Поділля єврейської національності є Мойше Вайсман. Він народився в 1886 р. в родині бердичівських міщан (купців) іудейського віросповідання (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 287, арк. 3, 6). В складеному наприкінці навчання в інституті життєписі, М. Вайсмна зазначав, що народився «у заможній єврейській родині» (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 287, арк. 58).

Початкову освіту М. Вайсман здобув у єврейському училищі за місцем проживання, а потому готувався «по предметам гімназичного курсу» і при цьому його вчителями були «приїжджі студенти» (Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 287, арк. 58), що засвідчує побутуючу в той час практику репетиторства, навіть виїзного, яке виступало головним джерелом підробітків для потребуючих цього студентів. У 1908 р. М. Вайсман закінчив Старокостянтинівську приватну чоловічу гімназію Шейміна (в якій навчався з 1906 р.), з оцінками «3», «4» та «5» та при «відмінній поведінці» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 2).

У серпні 1908 р. М. Вайсман подав прохання про зарахування студентом Київського комерційного інституту, що було задоволено (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 1).

Наприкінці серпня 1911 р. М. Вайсман прохав раду професорів інституту відтермінувати внесення ним плати за навчання, оскільки «тільки повернувся до Києва і навіть нема чим заплатити за квартиру» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 11). Невдовзі він прохав про повне звільнення від палати за навчання у поточному семестрі, оскільки хворів і з доходів мав «лише один урок за 12 руб.», тобто займався репетиторством (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 12). Зазначу, що з його життєпису довідуємось, що репетиторством він почав займатися з моменту вступу до інституту (тобто з 1908 р.) та впродовж двох наступних років (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 58).

В супровідному бланку до цього прохання М. Вайсман повідомив про себе наступні дані, що характеризують умови його життя в Києві: 1) винаймав квартиру спільно з товаришем (кожен платив за неї по 6 руб.), 2) на харчування витрачав 4,5 руб. на місяць, 3) єдиним джерелом доходів зазначено репетиторство (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 12а). Оскільки рада професорів інституту лише зменшила йому розмір плати за навчання у поточному семестрі на 10 руб., то він у листопаді 1911 р. знову прохав про відтермінування боргу, що було задоволено (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 14).

Проте і на початок 1912 р. М. Вайсману не вдалось покрити цю заборгованість (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 15-16), а тому він знову прохав про списання боргу, зокрема посилаючись на відсутність можливостей заробити кошти внаслідок хвороби (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 19). У супровідному бланку він повідомив про себе ті ж дані, що й минулого року, але джерелом підробітку назвав «збирання оголошень для газет», за що отримував 15 руб. на місяць (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 20). Зі складеного пізніше життєпису довідуємось, що він працював на газету «Огні», з видавцем якої він познайомився у 1910 р. «та в конторах інших газет, здобуваючи собі цією працею засоби для життя» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 58).

Також М. Вайсман повідомив про своїх батьків, що вони мешкають у Старокостянтинові, «раніше були багаті, але страшенно збідніли» і останнє пояснювалось хворою батька (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 20 зв., 22 зв.). Рада професорів Київського комерційного інституту задовольнила його прохання, але не в плані звільнення від плати за навчання, а шляхом її відстрочення - спочатку до 10 травня, а потім до 1 вересня 1912 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 29).

У супровідному бланку він зазначив, що заробляв за місяць 20 руб., а місячні витрати становили 18 руб. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 32). Це, відповідно до студентської анкети 1913 р., належало до мінімальних витрат студентів на життя (хоча вони й були властиві для 20% студентства Києва) (Держархів м. Києва, оп. 9, ч. ІІ, спр. 66, арк. 20) і водночас вказувало, що весь його заробіток йшов на задоволення нагальних потреб в їжі та платі за житло.

Прохання про відтермінування боргу з плати за навчання М. Вайсман повторив і восени 1912 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 42). Отже, матеріальна скрута характеризувала весь період його студентських років у Києві. студент київський україна поділля

У травні 1913 р. М. Вайсман закінчив повний курс навчання в Київському комерційному інституті, про що отримав відповідне посвідчення (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 50). А після складання в червні того ж року випускних іспитів, здобув диплом кандидата економічних наук другого розряду (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 54), тобто без відзнаки.

Також в особовій справі М. Вайсмана зберігається цікавий документ, що наочно засвідчує політику імперської влади щодо євреїв на початку XX ст. Це запит пристава до міської поліції за жовтень 1913 р. з проханням пояснити - чи може мешкати в Києві єврей М. Вайсман, який надав в якості підстави для проживання «річний паспорт та тимчасове посвідчення про закінчення Київського комерційного інституту від 10 червня 1913 р., а диплома не має» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 287, арк. 38). Останнє можна пояснити тим, що М. Вайсман ще не встиг його одержати з інституту або ж планував перекласти іспити з метою отримання диплома першого ступеня. Останнє, відповідно до статуту інституту, дозволялося через рік після першого складання випускних іспитів (Чуткий, 2013, с. 163). Але в підсумку зрозуміло одне - поліційні чини Києва уважно стежили за всіма

особами єврейської національності, котрі намагались осісти в місті і проживання яких тут було обмежено встановленою владою квотою.

Другий представник єврейської національності серед студентів Київського комерційного інституту, особову справу якого вдалось віднайти в архіві цього вишу, - Вольф Вайсберг (Барац). Він народився в 1888 р. в родині почаївських міщан юдейського віросповідання (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 7). Середню освіту він здобув у приватному Варшавському реальному училищі, яке закінчив влітку 1908 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 4).

Навесні 1909 р. В. Вайсберг подав до Київського комерційного інституту заяву з проханням про вступ, що було задоволено (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 1). Як слідує з цієї заяви «батьки наполягали аби я обов'язково вступив на медичний факультет», тож будучи залежним від них матеріально «мусив вступити на медичний факультет Женевського університету» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 1). Далі Барац зазначав у своїй заяві, що вже в перший місяць навчання на медичному факультеті переконався, що «не в змозі продовжувати це» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 1). Тож В. Вайсберг написав батькам про бажання повернутись до Києва, а паралельно - товаришу, котрий вступив до Київського комерційного інституту - чи можна ще вступити і, отримавши ствердну відповідь, подав заяву про вступ до цього вишу (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 1). Щоправда, сам процес зарахування розтягся до осені 1909 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 8), але це пояснювалось настанням канікулярного періоду, коли зарахування не відбувалось.

У січні 1911 р. В. Вайсберг звернувся до директора Київського комерційного інституту з проханням надати дозвіл на виїзд за кордон «для продовження свого лікування» до осені 1911 р. у зв'язку з тривалою хворобою (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 15, 20). При цьому зазначив, що в Києві лікувався протягом семи тижнів в Олександрійській лікарні (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 17-19) - лікувальному закладі, що й досі діє та постав наприкінці XIX ст. як одна з перших міських лікарень призначена для всіх (Історія Київського університету, 2019, т. 1, с. 408-414).

З осені 1912 р. В. Вайсберг планував відбути військову службу в якості вільно-зобов'язаного (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 33, 36). Одночасно він прохав директора інституту про відтермінування внесення плати за навчання внаслідок «вкрай скрутного матеріального становища» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 37). Щодо проходження військової служби, то ця справа була відкладена на 1913 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 38), а в квітні 1913 р. В. Вайсберг прохав про надання йому відстрочки від призову до досягнення 27-річного віку (тобто до 1915 р.), оскільки на це мали право студенти інституту (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 46).

На той час (літо 1913 р.) В. Вайсберг вже закінчив повний курс навчання в інституті (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 42), склав випускні іспити та здобув диплом кандидата економічних наук першого розряду (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 57), тобто з відзнакою. У складеному тоді ж життєписі він зазначив про себе, що у семирічному віці уїхав до батька у Варшаву, де Іван Огіенко і сучасна наука та освіта : серія історична. -- Bun. XVI здобув початкову та середню освіту (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 41). Також у цьому життєписі В. Вайсберг знову зазначив, що «медицина його не притягувала» і тому він повернувся з Женевського інституту до Києва, де вступив до комерційного інституту (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 316, арк. 41).

Третій представник єврейської національності, котрий походив з Поділля і чию особову справу вдалось виявити в архіві Київського комерційного інституту, це Аврум-Нусен Дранков. Він, як видно з копії метричної виписки, народився в м. Старокостянтинів в 1890 р. в міщанській родині юдейського віросповідання (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 8). З копії його паспортної книжки також слідує, що за професією він був артистом (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 7). Останнє дозволяє припускати, що до вступу на навчання в Київський комерційний інститут він здобував і якусь театральну освіту.

В 1901 - 1909 рр. А.-Н. Дранков навчався в Рівненському реальному училищі, яке закінчив при «відмінній поведінці» та з оцінками «3» і «4» (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 10-11). Оскільки ж на навчання до Київського комерційного інституту він вступив аж у 1911 р., а також враховуючи вище зазначену інформацію з його паспортної книжки, що за професією він є «артистом», то знову виникає припущення про здобуття ним відповідної освіти до вступу у комерційний інститут. Це припущення підтверджується тим, що наприкінці 1911 р. А.-Н. Дранков прохав директора комерційного інституту надати довідку, про перебування в числі студентів для подальшого подання до Київського театрального училища (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 38).

Щодо навчання А.-Н. Дранкова у Київському комерційному інституті, то його заява про вступ до цього вишу датована початком 1911 р. Ця заява підкріплювалась довідкою з канцелярії подільського губернатора, з грифом «таємно», який завжди супроводжував подібні документи й означав, що відповідний документ пересилався напряму від губернської канцелярії до керівництва навчального закладу та був визначальним для прийняття / неприйняття до будь-якого вишу. З цього документу слідує, що А.-Н. Дранков «за час проживання в Подільській губернії в моральному та політичному відношенні ні в чому недозволеному не помічений» (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 17). Тобто, перепон для його вступу на навчання до інституту з боку влади не було.

Вже у березні 1911 р. А.-Н. Дранков повідомляв директора Київського комерційного інституту, що хворіє і тому перебував удома, у Могильов- Подільському (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 51).

В серпні 1912 р. А.-Н. Дранков звернувся до директора інституту з проханням надати йому річну відпустку для проходження військової служби вільно-визначеним у частині дислокованій у Старокостянтинові (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 19), тобто місті, звідки він походив. Враховуючи той факт, що навесні 1912 р. Дранков прохав директора інституту про виклопотання для себе відстрочки від призову (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 22), можна припускати, що це був вимушений крок, зумовлений ненаданням йому такої відстрочки.

З осені 1913 р. А.-Н. Дранков відновив навчання в Київському комерційному інституті. Та незабаром обставини змінились. Вже наприкінці березня 1914 р. він прохав канцелярію інституту надіслати свої документи до Могильова-Подільського (де викладав у єврейському училищі), оскільки мусив припинити навчання «через сімейні обставини» (Держархів м. Києва, оп. 3, спр. 1171, арк. 5). Отже, навчальний процес він, як і чимало інших студентів Київського комерційного інституту, так і не закінчив. І як можна припускати - значною мірою внаслідок матеріальної скрути, що змусила його вдатись до пошуку заробітків і що теж було характерним явищем для тогочасного студентства в цілому (Иванов, 1999; Иванов, 2002; Кругляк, 2011; Кругляк, 2012; Кругляк, 2015). На цьому його особова справа в архіві інституту уривається.

Інші дві виявлені особові справи по студентам Київського комерційного інституту, котрі походили з Поділля, стосуються осіб християнських конфесій - одного римо-католика і одного православного.

Першим з-поміж них (і за часом вступу до цього вишу, і за значимістю) назву Станіслава Томаша Новаківського, про якого я маю згадати знову задля популяризації цієї інформації. Він, як видно з його життєпису та копії метричної виписки, народився 29 грудня 1887 р. у с. Соснівка Могилівського повіту Подільської губернії (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 1, 21). Оскільки його хресні батьки були з польської шляхти, то це може засвідчити з одного боку тісну консолідацію польської громади Поділля, а з іншої - якесь відношення і його батьків до цього стану, бо хоч вони й були зазначені як «однодворці», але, як відомо, до цього стану (внаслідок репресивних дій російської влади) у XIX ст. потрапило чимало збіднілої польської шляхти (Бовуа, 1998; Бовуа, 1996).

Щодо взаємодопомоги та консолідованості польської громади Поділля, то на це вказує й факт сплати за навчання С. Новаківського в інституті одним із польських шляхтичів (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 29, 54). Між іншим, втрата цього джерела, внаслідок смерті цього свого благодійника, одразу ж поставила С. Новаківського в скрутне матеріальне становище: на початку 1912 р. він прохав керівництво вишу про звільнення від плати за навчання, оскільки він «перебував у вкрай скрутних матеріальних умовах» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 51). Тож можна припускати, що навіть сам факт вступу на навчання до Київського комерційного інституту не міг відбутись без попередньої згоди на фінансування даної справи з боку цього благодійника.

С. Новаківський у своїй заяві про вступ до комерційного інституту зазначив, що «елементарну освіту здобув вдома», а в 1897 - 1904 рр. навчався в Кам'янець-Подільській гімназії, з якої «був вимушений піти... отримавши свідоцтво за три класи... У 1906 р. я уїхав до Німеччини, де поступив до Мітвайдського політехнічного інституту» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16).

Далі Новаківський зазначив, що «провчився у цьому інституті лише два місяці, оскільки вирішив присвятити себе вивченню соціальних, нетехнічних дисциплін» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16). В Російській імперії він продовжив здобуття середньої освіти у

Саратовській гімназії Д. Ф. Гесса, де закінчив восьмий клас восени 1907 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16). Зазначу, що у 1914 р. йому довелось перескладати іспити за курс гімназії внаслідок позбавлення гімназії Гессе «належних їй прав» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16).

С. Новаківський відзначився одним із найдовших термінів навчання в Київському комерційному інституті - майже десять років: його заява про вступ до інституту (на той час ще вищих комерційних курсів) датована 26 серпня 1907 р., а тимчасове посвідчення про закінчення повного курсу навчання в інституті видане 21 березня 1916 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 43, 39). Почасти це можна пояснити його тривалими закордонним відрядженнями з науковою метою: у 1911, 1913 та 1915 рр. Новаківський відряджався Учбовим комітетом інституту до Японії, де виконував завдання низки установ (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16 - 16 зв.). Його закордонні відрядження засвідчуються й окремими справами по ним, що також відклались в архіві Київського комерційного інституту (Держархів м. Києва, оп. 8, спр. 712, 933). А з його особової справи довідуємось, що, наприклад, в червні 1914 р. до нього (через посередництво директора інституту) зверталась одна з тютюнових фірм Ростова-на-Дону з метою з'ясування інформації щодо можливостей для розширення експорту своєї продукції до Японії та Монголії (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 27). Відповідно, ці його вояжі мали значні здобутки і були добре відомими у відповідних зацікавлених колах.

Нагромаджені внаслідок закордонних відряджень знання дали С. Но- ваківському підстави в грудні 1915 р. звернутися до директора Київського комерційного інституту з проханням дозволити прочитати в інституті три лекції про Японію. При цьому третя лекція, як слідує з відповідного подання Новаківського, присвячувалась наступним питанням: «економічна еволюція Японії, російсько-японські відносини в минулому та зараз, значення Панамського каналу для Японії та японсько-російських відносин» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 44).

Проте С. Новаківський відзначався значною активністю та прагненням до самоосвіти від початків навчання в інституті. Так, на початку жовтня 1910 р. директор інституту отримав подання від Гуртка есперанто з проханням дозволити Новаківському читати в приміщенні інституту платний «курс мови есперанто» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 57). У цьому зв'язку в архіві Київського комерційного інституту була виявлена справа студентського гуртка есперанто «Зелена зірка». З неї отримано інформацію про те, що ця організація почала діяльність в стінах інституту з осені 1908 р. (тобто за рік після вступу до нього Новаківського) і що Новаківський був обраний товаришем (тобто заступником) голови цього гуртка (Держархів м. Києва, оп. 8, спр. 6, арк. 3).

В березні 1916 р. Новаківський подав директору інституту прохання про допущення до складання випускних іспитів. Але на ньому стоїть позначка, що він «до іспитів не приступив» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 15). З інших документів цей факт можна пояснити тим, що Новаківський захворів (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 17), хоча й перебував у Саратові, де тоді в евакуації працював Київській комерційний інститут.

Одночасно зі складеного у той час (весна 1916 р.) життєпису довідуємось, що Новаківський вже мав п'ять публікацій («Вінок на могилу друга», «Сільське господарство Японії», «Виставки в Америці в 1915 р.», «Панамський канал та його світове значення» - за яку він був обраний членом Імператорського Географічного товариства, та «До питання про російсько-японські торгові відносини»), що були видані в Києві у 1911 - 1915 рр.; а також підготував п'ятитомну працю «Далекий Схід», перший том якої мав бути виданий у Токіо в 1916 р. (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16 зв.). З інших документів з особової справи Новаківського в архіві Київського комерційного інституту довідуємось, що ним також була складена книга «Вся Японія» розроблена ще у 1912 р. і яка зустріла схвальний відгук директора інституту М. В. Довнар-Запольського (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 34, 36, 37).

Також, як видно з цього життєпису, С. Новаківський співпрацював із низкою періодичних видань («Ізвєстія Київського комерційного інституту» (Київ), «Рєчь» (Петроград), «Подільські ізвєстія» (Кам'янець-Подільський) і «Далека околиця» (Владивосток)) (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 16 зв.). Таким чином, бачимо, що на момент закінчення інституту Новаківський розгорнув бурхливу наукову та публіцистичну діяльність. До того ж остання велась як за місцем навчання (у Києві), так і в столиці імперії (Петрограді), на малій батьківщині (у Кам'янці-Подільському) та поблизу до країни, з вивчення якої він спеціалізувався (Владивосток, що був найближчим до Японії значним містом Російської імперії). При цьому робота зі столичним виданням скоріш за все диктувалась питаннями матеріального порядку, принаймні він всіляко уникав проходження військової служби (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 46, 23), що явно засвідчувало відсутність у нього особливої лояльності до імперії.

В листопаді 1916 р. С. Новаківський отримав тимчасове свідоцтво про закінчення інституту, із зазначенням, що у вересні - листопаді 1916 р. він таки склав випускні іспити й був відзначений дипломом кандидата економічних наук першого розряду (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 6), тобто з відзнакою (Чуткий, 2013, с. 163). Однак сам диплом він з невідомих причин не одержав, що засвідчує його пізніша заява до інституту (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 1). Натомість копія диплома зберіглась в його особовій справі (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 7). Зазначу, що дипломна робота була написана С. Новаківським під керівництвом проф. К. Г. Воблого на тему «Сільське господарство сучасної Японії» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 90), а отже базувалась на результатах його закордонних відряджень.

Також, незабаром після закінчення Новаківським навчання у Київському комерційному інституті, Учбовий комітет інституту за поданням економічного факультету цього вишу прийняв рішення про залишення Новаківського при інституті «для приготування до професорського звання» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 87), тобто, вживаючи сучасної термінології - для підготовки дисертаційної роботи в аспірантурі, що й відбулось.

Останній в хронологічному відношенні документ з особової справи С. Новаківського з архіву інституту - це відповідь Київського інституту

спиртової промисловості (який таким чином виступав як правонаступник Київського комерційного інституту), що датується серпнем 1933 р. і заснована на даних Київського обласного історичного архіву. Вона була відповіддю на запит Київського дипломатичного агентства Народного комісаріату закордонних справ щодо документів пов'язаних з особою С. Новаківського (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 3). З неї слідує, що у 1916 р. Новаківський закінчив Київський комерційний інститут. Також Інститут спиртової промисловості влітку 1933 р. видав Новаківському довідку про закінчення ним восени 1916 р. повного курсу наук в колишньому комерційному інституті «взамін не отриманого ним своєчасно диплому і є законним документом про закінчення ним повного курсу колишнього Київського комерційного інституту» (Держархів м. Києва, оп. 7, спр. 1374, арк. 4). Оскільки цей запит надійшов через Народний комісаріат закордонних справ, то можна припускати, що на той час Новаківський перебував за кордоном.

Останній з виявлених вихідців з Поділля, чию особову справу вдалось відшукати в архіві Київського комерційного інституту, Григорій Данилович Шандровський народився в 1885 р. в родині православного священика с. Масіовець Летичівського повіту Подільської губернії (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 27). Його хресними батьками виступали також представники місцевого православного духовенства, що засвідчує наявність корпоративних зв'язків у цьому середовищі. З формулярного списку про службу його батька довідуємось, що той народився в 1859 р. в родині однодворця, але здобув духовну освіту в Подільській духовній семінарії і з 1882 р. працював по духовному відомству: спочатку псаломщиком у Брацлавському повіті, з 1883 р. священиком у с. Голодок Летичівського повіту, а з 1892 р. священиком у с. Байбузовці Балтського повіту Подільської губернії (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 29 зв.).

Початкову освіту Г. Шандровський здобув у Приворотському духовному училищі, а середню - у Подільській духовній семінарії, що діяла у Кам'янці-Подільському, впродовж 1902 - 1908 рр. Її він закінчив при «відмінній поведінці» та «трійками» з більшості предметів (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 20).

Ця постать унікальна за кількістю відрахувань і поновлень у числі студентів Київського комерційного інституту. Так, вперше Г. Шандровський вступив до інституту в 1908 р. (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 37), тобто одразу ж після закінчення духовної семінарії.

У 1911 р. він подав чергову заяву про вступ до Київського комерційного інституту. Це прохання підкріплювалось довідкою з канцелярії подільського губернатора «про благонадійність» Г. Шандровського (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 24), оскільки без цього документа вступ був неможливий. Проте вже 13 вересня 1911 р. Г. Шандровський прохав переслати свої документи з канцелярії Київського комерційного інституту до Київського політехнічного інституту (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 32).

У вересні 1912 р. Г. Шандровський втретє подав прохання про зарахування на другий семестр економічного відділення Київського комерційного інституту, що було задоволено (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 4).

Цікаво, що в поданні на запис на нові мови, поданому в листопаді 1912 р., Г. Шандровський пояснював причину затримки із записом на ці предмети бюрократичною тяганиною в структурах інституту з наданням йому матрикулу (залікової книжки - сучасною термінологією), вхідного квитка та інших документів. Вважаю за потрібне навести пояснення Шандровського у цій справі в повному обсязі, оскільки воно яскраво зображають весь «бє- спрєдєл» дрібних чиновників того часу: «Вхідний квиток я отримував вісім або дев'ять днів: після заяви і надання до конторської кімнати заяви та квитанції про внесення плати, мені сказали, що білет буде готовий на 4-й день; коли я прийшов у призначений день, то виявилось що цього дня у конторській кімнаті час видачі білетів був перенесений на шосту годину вечора і черга у понад сто осіб розійшлась; це було в суботу, після якої йшло два святкових дні. З отриманням картки до матрикулу повторилась та ж сама історія, тільки у меншому масштабі. В канцелярії з учбових справ сказали, що я отримаю карточку в контрольній кімнаті, а з контрольної мене послали в канцелярію з учбових справ і для того аби нарешті довідатись де я можу одержати карточку, я мав записатися до секретаря ради, котрий мене знову направив до учбової канцелярії. Така проста справа відібрала три дні, оскільки години прийому для студентів скрізь співпадають і щастя потрапити хоча б до одного віконця, звідки можна одержати довідки, досягається стоянням у сотенній черзі» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 22-22 зв.). Отже, маємо наочний приклад бюрократизму, що процвітав у Російській імперії, ускладнюючи роботу всіх її структур і водночас доводячи кожному підданому імперії, що він ніхто.

29 квітня 1914 р. Г. Шандровський звернувся до директора інституту з проханням надати йому закордонне відрядження до вересня 1914 р. «з метою вивчення мови та ознайомлення з якоюсь галуззю промисловості» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 38), що в принципі було характерним для студентів цього вишу (Чуткий, 2013, с. 154-158), як і інших вишів того часу. У травні він почав процедуру отримання закордонного паспорта (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 41), а отже планував виїхати за кордон на літніх канікулах. Зрозуміло, що початок Першої світової війни унеможливив цю справу. Натомість Г Шандровський у вересні 1914 р. подав прохання про прийом на роботу до київського інтендантства (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 39-40). Це можна розглядати як його прагнення у такий спосіб уникнути мобілізації і що було характерним явищем серед тогочасних студентів, котрі масово уникали мобілізації в різні способи - перехід на навчання до військових училищ, а особливо - через роботу на структури, що забезпечували діючу армію (Чуткий, 2018).

Восени 1914 р. Г. Шандровський знову був відрахований з інституту за несплату за навчання, але у квітні 1915 р. поновлений у числі студентів відповідно до свого прохання. Неможливість сплатити за навчання і відрахування він пояснював «обставинами воєнного часу», котрі «тяжко позначились на моїх матеріальних справах» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 9). Зазначу, що Перша світова війна справді негативно позначилась на матеріальному становищі багатьох і особливо студентської молоді (Чуткий, 2008; Чуткий, 2014; Чуткий, 2019).

Повертаючись до справи поновлення Г. Шандровського на навчанні в інституті в квітні 1915 р. зазначу, що невдовзі після поновлення у числі студентів він прохав про внесення плати лише за один семестр замість двох і мотивував це тим, що сам платить за своє навчання і одночасно «допомагає матеріально трьом молодшим братам, котрі вчяться» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 7).

Зазначу, що його відновили в числі студентів навесні 1915 р. Але провчився він в Київському комерційному інституті й цього разу недовго.

При цьому, попри відрахування з інституту, Г. Шандровський не був мобілізований, хоча такі особи й підпадали під призов. Останнє пояснювалось тим, що як видно з подання Шандровського (написаного наприкінці грудня 1915 р. з Житомира) до директора Київського комерційного інституту з проханням надати йому відпустку, на той час він працював представником уповноваженого міністерства землеробства із забезпечення діючої армії у Волинській губернії (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 11). Це подання було підкріплено й особистим зверненням уповноваженого міністерства землеробства із закупівлі худоби для діючої армії до директора Київського комерційного інституту з проханням надати Шандровському відпустку на час роботи у цій структурі. Це подання директор інституту переадресував декану відділення, на якому навчався Шандровський. Однак останній наклав ухильну резолюцію, що «складно надати відповідь, оскільки подання виходить не від установи» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 12). Цю відповідь можна пояснити тим, що хоч особи, котрі працювали на армію зазвичай і отримували задоволення своїх прохань (зокрема й звільнення від плати за навчання та відпустку на час роботи на армію), але Г. Шандровський, вочевидь, був занадто добре відомим в інституті «рекордсменом» за кількістю відрахувань і поновлень, що й не дозволяло піти назустріч його черговому проханню. В підсумку канцелярія інституту проінформувала уповноваженого міністерства землеробства, що на даний момент Шандровський «відрахований з числа студентів інституту за невнесення плати за навчання, а тому зараз студентом інституту він не є і відпустка від інституту внаслідок цих причин надана йому бути не може» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 14).

Повертаючись до Г. Шандровського зазначу, що одночасно з наданням відпустки на час праці на армію, що була подана в грудні 1915 р., він прохав про надання дозволу на вступ у шлюб «з донькою відставного таємного радника дівицею Мариною Прокоф'євою Мартиновою» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 11). Щоправда, ця друга справа розтяглась. Так, аж у квітні наступного, 1916 року Шандровський, котрий на той час вже був відрахований з Київського комерційного інституту «за невнесення плати», знову прохав директора інституту про надання посвідки щодо відсутності перешкод для його вступу у шлюб. Сама церемонія була запланована у православній церкві в Одесі (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 2-3).

Останній документ з особової справи Г Шандровського в архіві Київського комерційного інституту - це подання від 9 липня 1919 р. (тобто в період другої окупації Києва більшовиками) до «т. комісара вищих учбових закладів Києва» з проханням відновитись на навчанні в комерційному інституті, яке було перервано «внаслідок відсутності засобів» і що мотивувалось необхідністю поповнити знання, оскільки він працював «у комунвідділі київського губвиконко- му» (Держархів м. Києва, оп. 5 спр. 8811, арк. 1). Це подання містить ствердну резолюцію. Але оскільки на цьому особова справа Шандровського в архіві Київського комерційного інституту припиняється, то можна припускати, що нові політичні обставини унеможливили його поновлення у числі студентів інституту При цьому сам факт порушення ним питання про поновлення в числі студентів інституту за панування в Києві більшовиків (та через майже 4 роки після останнього відрахування з вишу) можна розцінювати як його перебування в таборі цієї політичної сили, що підтверджується і його місцем праці, а отже розрахунком на підтримку політичного союзника владою.



Висновки

1) підтверджується факт бідності студентства (що можна розглядати як один із чинників їх особливої включеності в різні опозиційні політичні рухи та пояснення значної ролі студентства в подальших політичних баталіях);

2) головним джерелом власних доходів для студентів виступали «уроки», тобто репетиторство;

3) бідність і підробітки ускладнювали процес здобуття вищої освіти, що часто виявлявся незавершеним;

4) студенти уникали військової служби (особливо з початком Першої світової війни), що можна розглядати як переважання серед них нелояльного ставлення до імперії.

Відповідно, молодь значною мірою була налаштовано негативно до Російської імперії, точніше - до пануючої у ній влади. При цьому імперія своїм нехтуванням потребами студентства та надмірним бюрократизмом, який принижував людську гідність, лише додатково налаштовувала молодь супроти себе.

Цікавим аспектом виступає також виявлений факт виїзду молоді з України на початку XX ст. для здобуття вищої освіти за кордон (до Німеччини, Швейцарії) або для лікування, що теж потребує спеціального вивчення, оскільки такі випадки мали місце - як показували інші дослідження по студентам Київського комерційного інституту.

Також можна (опосередковано) вести мову про активну роль єврейської громади в економічному житті тогочасної України, що пояснює їх значне спрямування на здобуття економічної освіти, оскільки у комерційному інституті вони тривалий період складали найбільшу етнічну частину його студентства (Чуткий, 2018б). При цьому бачимо й прояви антисемітської політики імперської влади, що додатково налаштовувало супроти неї єврейську частину тогочасного студентства.

Доводиться (в контексті попередніх досліджень цієї теми) факт тісного зв'язку Поділля з Києвом на початку XX ст. (в плані навчання молоді з Поділля в київських вишах), так само як і помітної ролі єврейської громади в економічному житті цього регіону України.

Безперечно, що це дослідження потребує свого продовження і водночас може бути корисним для узагальнюючих досліджень з історії повсякденності, історії Поділля, історії Києва та київського студентства та історії України початку XX ст. загалом.



Список використаних джерел і літератури

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 3, спр. 1171, 51 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 5 спр. 8811,43 арк.

Держархівм. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 287, арк. 1-93.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 316, 104 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 7, спр. 1374, 109 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 6, 7 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 712, 47 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 8, спр. 933, 20 арк.

Держархів м. Києва, ф. 153, оп. 9, ч. ІІ, спр. 66, 20 арк.

Бовуа, Д. (1996). Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831 -1863 рр.) / Пер. з фр. Київ: ІНТЕЛ, 415 с.

Бовуа, Д. (1998). Битва за землю в Україні: 1863 -1914. Поляки в соціально- етнічних конфліктах / Пер. з фр. Київ: Критика, 410 с.

Иванов, А. Е. (1999). Студенчество России конца ХІХ - начала ХХ века. Социально-историческая судьба. Москва: Росспэн, 394 с.

Иванов, А. Е. (2002). Студенческая «самопомощь» в высшей школе Российской империи конец XIX - начало XX в. Отечественная история, 4, 35-50.

Історія Київського університету: монографія:у 2 т. (2019) / В. Ф. Колесник, Г М. Казакевич, О. Г Сокирко та ін.; за ред. Л. В. Губерського, І. К. Патриляка, В. Ф. Колесника, А. І. Чуткого. Київ: ВПЦ «Київський університет», 1, 716 с.

Кругляк М. (2011). Матеріальне становище студентів підросійської України (друга половина XIX - початок XX ст.). Історична панорама, 13, 7-31.

Кругляк, М. (2012). Шлюб і сім'я в житті студентів підросійської України другої половини XIX - початку XX ст. Мандрівець, 5, 45 - 52.

Кругляк, М. (2015). Життя та побут студентства підросійської України другої половини ХІХ- початку ХХ ст. Житомир: Волинь, 464 с.

Чуткий, А. І (2008). Київський університет у 1914 - 1916 рр.: забута історія першої евакуації. Історичний журнал, 4, 71-81.

Чуткий, А. І (2013). Київський комерційний інститут: витоки та історичний поступ (1906- 1920рр.). Ніжин: ПП Лисенко М. М., 524 с.

Чуткий, А. І. (2014). Перша світова війна як каталізатор трансформацій у житті населення України: аналіз крізь призму змін у житті київських ВНЗ. Часопис української історії, 30, 50-56.

Чуткий, А. І. (2015). Вихідці з Поділля в стінах Київського комерційного інституту (нові матеріали до історії Поділля початку XX ст.). Наукові праці Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки, 25, 380-391.

Чуткий А. І. (2017). Студенти-подоляни у Київському комерційному інституті - свідчення важливої ролі Поділля в економічному розвитку України початку XX ст. Наукові праці Кам 'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Історичні науки, 27, 425-451.

Чуткий А. І (2018а). Вища школа Києва в умовах Першої світової війни: ставлення студентів до мобілізації як індикатор лояльності до імперії. Гілея, 136, 9, 120-126.

Чуткий, А. І. (2018б). Навчання студентів-євреїв у Київському комерційному інституті як приклад обходження заборонних дій російської влади щодо єврейської громади у вищій школі Києва початку XX ст. Євреї Лівобережної України. Історія та культура: МатеріалиXIII Міжнародного наукового семінару, 158-170.

Чуткий, А. І (2019). Перша світова війна крізь призму доль викладачів і студентів Київського комерційного інституту. Наукові праці Кам 'янець-подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки, 29, 211-224.



References

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 3, spr. 1171, 51 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 5 spr. 8811, 43 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 7, spr. 287, ark. 1-93. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 7, spr. 316, 104 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 7, spr. 1374, 109 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 8, spr. 6, 7 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 8, spr. 712, 47 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 8, spr. 933, 20 ark. [in Ukrainian]

Derzharkhiv m. Kyieva, f. 153, op. 9, ch. II, spr. 66, 20 ark. [in Ukrainian] Bovua, D. (1996). Shliakhtych, kripak i revizor: Polska shliakhta mizh tsaryzmom ta ukrainskymy masamy (1831 -1863 rr.) / Per. z fr. Kyiv: INTEL. 415 p. [in Ukrainian]

Bovua, D. (1998). Bytva za zemliu v Ukraini: 1863 -1914. Poliaky v sotsialno- etnichnykh konfliktakh / Per. z fr. Kyiv: Krytyka. 410 p. [in Ukrainian]

Ivanov, A. E. (1999). Studenchestvo Rossii konca ХІХ - nachala ХХ veka. Social'no-istoricheskaja sud'ba. Moskva: Rosspjen. 394 p. [in Russian]

Ivanov, A. E. (2002). Studencheskaja «samopomoshh» v vysshej shkole Rossijskoj imperii konec XIX - nachalo XX v. Otechestvennaja istorija, 4, 35-50. [in Russian]

Istoriia Kyivskoho universytetu: monohrafiia: u 2 t. (2019) / V F Kolesnyk, H. M. Kazakevych, O. H. Sokyrko ta in.; za red. L. V Huberskoho, I. K. Patryliaka, V F Kolesnyka, A.I. Chutkoho K.: VPTs «Kyiv. universytet», 1,716 p. [in Ukrainian]

Kruhliak, M. (2011). Materialne stanovyshche studentiv pidrosiiskoi Ukrainy (druha polovyna XIX - pochatok XX st.). Istorychna panorama, 13, 7-31. [in Ukrainian]

Kruhliak, M. (2012). Shliub i simia v zhytti studentiv pidrosiiskoi Ukrainy druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. Mandrivets, 5, 45-52. [in Ukrainian]

Kruhliak, M. (2015). Zhyttia ta pobut studentstva pidrosiiskoi Ukrainy druhoi polovynyХІХ-pochatku ХХ st. Zhytomyr: Volyn. 464 p. [in Ukrainian]

Chutkyi, A. I. (2008). Kyivskyi universytet u 1914 - 1916 rr.: zabuta istoriia pershoi evakuatsii. Istorychnyi zhurnal, 4, 71-81. [in Ukrainian]

Chutkyi, A. I. (2013). Kyivskyi komertsiinyi instytut: vytoky ta istorychnyi postup (1906- 1920 rr.). Nizhyn: PP Lysenko MM, 524 p. [in Ukrainian]

Chutkyi, A. I (2014). Persha svitova viina yak katalizator transformatsii u zhytti naselennia Ukrainy: analiz kriz pryzmu zmin u zhytti kyivskykh VNZ. Chasopys ukrainskoi istorii, 30, 50-56. [in Ukrainian]

Chutkyi, A. I. (2015). Vykhidtsi z Podillia v stinakh Kyivskoho komertsiinoho in-stytutu (novi materialy do istorii Podillia pochatku XX st.). Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: Istory- chni nauky, 25, 380-391. [in Ukrainian]

Chutkyi, A. I. (2017). Studenty-podoliany u Kyivskomu komertsiinomu instytuti - svidchennia vazhlyvoi roli Podillia v ekonomichnomu rozvytku Ukrainy pochatku XX st. Naukovi pratsi Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: Istorychni nauky, 27, 425-451. [in Ukrainian]

...