Імперська ідеологія як принцип модернізації інформаційного середовища

Останній не лише контролював дії цивільних установ губерній, здійснював командування армійськими підрозділами, але й на практиці забезпечував підтримку офіційного націоналізму шляхом організації імперського інформаційно-освітнього процесу в межах Київського військового губернаторства. Про такий прагматичний підхід щодо розв'язання національної проблеми, ми можемо дізнатися зі спогадів В. Шульгина: «російський уряд, - пише випускник Київського університету, - започаткував університет, маючи на меті вищою освітою загасити вузькі національні антипатії та злити всі національності в одну загальну» [Шульгин, 1914, с.186]. Таким чином, цілком послідовно до змісту внутрішньої національно-православної політики Миколи І відбувалася «емансипація» етнокультурного середовища Наддніпрянської України в умовах інкорпорування російської національної ідеї до інформаційно-освітніх структур своїх колонізованих окраїн.

Висновки. Таким чином, Уваров посів своє місце в історії імперії не просто, як талановитий бюрократ-реформатор інформаційно-освітнього середовища, а як політик, який намагався емансипувати російську національну свідомість на тлі імперської ідеології, в ключі вірнопідданого ставлення до самодержавства. Його тріада слугувала меті ідеологізації соціуму задля утримання контролю влади над суспільним. Проголошена Уваровим програма «офіційної народності» протиставила неконтрольованому поширенню матеріалістичних і ліберальних ідей свідомий консервативний бар'єр у формі посилення бюрократичного регулювання освітньої сфери. У межах внутрішньої політики державного націоналізму міністр поєднав «народну освіту» «з духом православ'я, самодержавства і народності».

На практиці, до системи народної освіти був закладений ідеологічний інструмент, що впливав на адміністративну систему самодержавства у плані організації мовної і культурної асиміляції народів. Втім, практика використання військово-бюрократичного механізму як засобу інтелектуальної модернізації виявилася малоефективною справою. Фактично, протидія можливій перспективі інтеграції російського соціуму на загальногромадянській основі, обмеження національних, релігійних і етнокультурних практик стали умовою придушення регіональних громадянських ініціатив, а з часом причиною активізації національних рухів у межах імперських периферій.

уваров ідеологічна доктрина інформаційний освітній імперський

Список використаних джерел

Александр ІІІ Романов, 1881. Высочайший Манифест. 29.04.1881. [Online]. Режим доступу: М1^://ги.%акмоигсе.о1^/%ак1/Высочайший_манифест_29.04Л881 (дата звернення: 15. 01.2020).

Виттекер, Ц. Х., 1999. Граф С.С. Уваров и его время: монография, Санкт-Петербург, 350 с.

Вортман, Р., 1999. «Официальная народность» и национальный миф российской монархии XIX века, Культурные практики в идеологической перспективе. Россия, XVIII- началоXXвека, Москва, вып. 3, с. 233-244.

Государственные преступления в России вXIX веке, 1907: сб. полит. процессов и др. материалов, относящихся к истории революц. и оппозиц. движений в России, 1094 - 1906 / Сост. под ред.[и с предисл.] Б. Базилевского (В. Богучарского), Санкт- Петербург, т. 1, с. 184. [Online]. Режим доступу: http://elib.shpl.ru/ru/nodes/8399-t-1-1825-1876-gg-1906-russkaya-istoricheskaya- biblioteka-1#mode/inspect/page/190/zoom/4, (дата звернення: 12.01.2020).

Днепров, Э. Д., 2011. Российское образование в ХІХ - начале ХХ веках: монография, Москва, т.1, 648 с.

Миллер, А., 2020. Триада графа Уварова. [Online]. Режим доступу: https://coollib.com/b/248234-aleksey-ilich-miller-lektsii- alekseya-millera-na-politru/read, (дата звернення: 07. 03. 2020).

Никитенко, А. В., 1955. Дневник. 1826- 1857, Москва, 1955, т. 1, 540 с.

Обозрение состояния городов российской империи в 1833 году, 1834. Издано при министерстве внутренних дел, Санкт- Петербург, 869 с.

Петров, Ф. А., 2001. Российские университеты в первой половине XIX века. Формирование системы университетского образования, Российские университеты и люди 1840-х годов, Москва, 2001, кн. 4, ч. 1, 584 с.

Погодин, М. П., 1846, Историко-критические отрывки: монография, Москва, 464 с.

Рейтблат, Абрам., 2016. Фаддей Венедиктович Булгарин. Идеолог, журналист, консультант секретной полиции, Новое Литературное Обозрение, с. 174-195. [Online]. Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b=546990&p=16

https://books.google.com.ua/books?id=m03zCwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru#v=onepage&q&f=false, (дата звернення: 07. 03. 2020).

Рождественский, С. В., 1902. Исторический обзор деятельности Министерства народного просвещения, 1802 - 1902: монография: Санкт-Петербург, 813 с. [Online]. Режим доступу: http://elib.gnpbu.ru/text/rozhdestvensky_istoricheskiy-obzor- deyatelnosti_1902/ (дата звернення: 05. 12. 2019).

Справочник по высшему образованию, 1911. Руководство для поступающих во все высшие учебные заведения России, Сост. инж. Д. Марголин. Изд. 2-е, испр. и доп., Киев, «Сотрудник», 507 с.

Уваров, С. С., 1831. О народонаселении в России. Чтения Императорской Академии Наук в Санктпетербурге за 1829 и 1830 годы. Отделение наук исторических, филологических и политических, Санкт-Петербург, кн.1, с.115-128.

Уваров, С. С., 1839. Обозрение действий правительства за истекшее пятилетие, Журнал Министерства народного просвещения, № 1, с. 1-36.

Уваров, С. С., 1847. Письмо Попечителю Киевского учебного округа. Секретно. 29.05. 1847, ЦДІАК України, ф. 707, оп. 261, спр. 12, арк 4-6.

Уваров, С. С., 1864. Десятилетие Министерства народного просвещения. 1833-1843: (Записка, представленная государю императору Николаю Павловичу министром народного просвещения графом Уваровым в 1843 г.), Санкт-Петербург, 161 с.

Уваров, С. С., 2006. О крепостном праве в России (1830-1831). Пер. с фр. и примеч. М. М. Шевченко, Русский сборник, Москва, т. 2, с. 176-193.

Циркулярное предложение относительно диссертаций на ученой степени (13 декабря 1850 г.), 1914. Соловьев И. М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников. Университеты до эпохи 60-х гг., Санкт-Петербург, вып. 1, с. 58. [Опііпє]. Доступно https://www.prlib.ru/node/678796/source#v=d&z=2&n=5&i=8707446_doc1_a74c1aa2-3e00-4412- 8593-ef09b8da0e91.tiff&y=399.33331298828125&x=448 (дата звернення: 09. 01. 2020).

Шильдер, Н. К., 1903. Император Николай I: Его жизнь и царствование: монография, Санкт-Петербург, т. 1,252 с.

Шульгин, В. В., 1914. Киевский университет при Бибикове (1838-1855). Соловьев И.М. Русские университеты в их уставах и воспоминаниях современников. Вып. 1. Университеты до эпохи 60-х гг., Санкт-Петербург, с. 185-190. [Online]. Режим доступу: https://www.prlib.ru/node/678796/source#v=d&z=2&n=5&i=8707446_doc1_a74c1aa2-3e00-4412-8593-ef09b8da0e91.tiff&y=399.33331298828125&x=448 (дата звернення: 016. 08. 2020).

Yevhen Bevzyuk

PhD hab. (History), Professor, The Department of Country Studies,

SHEE «Uzhhorod National University», Uzhhorod

Olga Kotlar

PhD in Law, Associate Professor of the Department of International Law,

SHEE «Uzhhorod National University», Uzhhorod

IMPERIAL IDEOLOGY AS A PRINCIPLE OF MODERNIZATION OF THE INFORMATION ENVIRONMENT

The purpose ofthe study. The topic's relevance has been caused by the fact that research on S. Uvarov's ideological heritage was done mainly within the Marxist paradigm from the standpoint of social and class competition for many years. The Soviet historical science argued that imperial education had served the interests of autocracy; therefore, it had adopted the idea of Official Nationality. At the same time, historians quite carefully omitted the fact that S.S. Uvarov had laid the ideological tool for organizing the linguistic and cultural assimilation of the peoples of the Russian Empire. Scientific novelty. There has recently been a tendency to study the complicated bureaucratic and intellectual heritage of S. Uvarov (C.H. Whittaker, R. Wortman, E.D. Dneprov, A. Miller). Such attention has been related to a growing interest of contemporaries in the philosophy of conservatism with the intensification of national processes. The research aims to clarify the content and objectives of Uvarov's conservative and ideological doctrine, which became «an intellectual weapon» of modernization of the educational sphere and part of the domestic imperial national policy. The object of research is the ideological system of the Russian autocracy. The subject is S. Uvarov's intellectual heritage, specifically his Official Nationality program, which provided an algorithm for the «evolutionary» correlation of the ideological foundation of the Russian educational environment for many years. Conclusion. Hence, Uvarov took his place in the history of the empire not just as a talented bureaucrat and reformer of the educational environment but as a politician who tried to emancipate the Russian national consciousness against the background of the imperial ideology, in the key of loyalty to the autocracy. His Triad served to ideologize society to maintain control over the public. Uvarov's proclamation of the Official Nationality program contrasted the uncontrolled spread of materialistic and liberal ideas with a conscious conservative barrier in the form of strengthening bureaucratic regulation in the sphere of education. Within the domestic policy of state nationalism framework, the minister combined «public education» «with the spirit of Orthodoxy, Autocracy, and Nationality».