Спроба реконструкції бібліотеки Кременецького василіанського монастиря перших десятиліть ХІХ століття

The article attempts to reconstruct the genre and thematic composition of the library of the Kremenets Basilian Monastery, which was formed in the early 1820s, based on an analysis of the visitation protocol, in which a significant part is a description of the monastery library. At the beginning of the XIX century, the library had 2,156 volumes (1,241 works) published in the XVI-XVIII centuries and until 1821. Of these, 508 works (41%) date from the second half of the XVIII century. The presence in the library of283 works (23%) published in 1801-1821 indicates that the library continued to be regularly replenished with new books. The geography of the publications covered the cities of the former Polish- Lithuanian Commonwealth, Germany, Austria, Italy, France, the Netherlands, Kyiv, Moscow, and Saint Petersburg. The basis of the library were works in Polish and Latin, numbered 640 and 440, respectively (52% and 35%). There were only 54 (4%) Cyrillic editions. The entire book collection is divided into thematic sections: Holy Scripture, divinity, law (civil and canonical), "books of ascetics," homiletics, philosophy, physics and mathematics, chemistry, geography, economics, history, rhetoric and poetics, "letters," grammar, medicine. In terms of the number of works, the largest is the section "History, " which includes periodicals published in Warsaw and Vilnius in the early nineteenth century and fiction of instructive content. It is noted that many works by ancient authors, textbooks in many mathematical disciplines, dictionaries, phrasebooks, and grammars in Latin, Greek, Hebrew, Polish, German, French, and Russian were kept in the monastery library. The conclusion is that the themes of the monastery library in Kremenets in the early XIXth century reflected the state of the rich spiritual life of the Basilians, which closely combined the traditions of the Orthodox and Catholic Churches. The Basilians, through preaching and missionary activity, indeed spread and consolidated in society the spiritual and moral values that they nurtured within the walls of the monastery. The library in general, reflected the development of education, science, art, and contemporary socio-political thought in the Ukrainian lands.

На початку ХІХ ст. приблизну таку ж кількість книг мали лише бібліотеки Почаївського (2 507 книг у 1820 р.), Уманського (1 797 книг у 1819 р.) і Любарського (1 256 книг у 1832 р.) монастирів [Лось, 2013, с. 137]. Очевидно, що наявність багатих книгозбірень пояснюється тим, що у Почаївському монастирі василіани мали новіціат Руської провінції, а Уманський і Любарський монастирі славилися своїми школами.

Найбільша кількість друків бібліотеки Кременецького монастиря - 508 творів (41%) - датується другою половиною XVIII ст., що й не є дивним. Адже саме тоді ЧСВВ переживав «золоту добу» у своїй історії, яка знайшла вияв і в його видавничій та освітній діяльності. Книжок XVI ст. було дуже мало, а наявність у бібліотеці 283 творів (23%), надрукованих у 1801 -1821 рр., свідчить, що в нових політичних умовах діяльності василіан бібліотека у Кременці продовжувала регулярно поповнюватись.

Географія видань була широкою: охоплювала міста колишньої Речі Посполитої, Німеччини, Австрії, Італії, Франції, Нідерландів, а також Київ, Москву та Санкт-Петербург. Однак можна помітити, що на початку ХІХ ст. вона звузилась: майже не було нових книг з Австрії, Франції та Італії. Переважали видання варшавських друкарень (181 твір), віленських (142), почаївської монастирської (64), краківських (60), львівських (55). Менше було видань із Вроцлава і Любліна (відповідно 24 і 22). Чимало книжок із Венеції (43) і Рима (28).

Варто зауважити, що монастирської бібліотеки не були зараховані 78 богослужебних книжок. Вони записані у візитації окремим параграфом за назвою «Церковні книжки», але без зазначення дати, розміру і, як правило, місця видання [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 3].

Основу бібліотеки василіанського монастиря у Кременці складали твори польською і латинською мовами: відповідно 640 і 440, або 52% і 35% від загальної кількості книжкового фонду. Кириличних видань налічувалось усього 54 (4%), іншими мовами (насамперед французькою та італійською) - 107 (9%). Латиномовні видання виразно домінували у розділах «Святе Письмо» і «Теологія», а польськомовні - серед проповідницької та історичної літератури

Такий склад книгозбірні за мовним критерієм відображає тривале перебування монастиря в культурному просторі Речі Посполитої. Також потрібно враховувати й кількісну перевагу західних видавництв над руськими. Крім того, василіанські друкарні основну частину своєї продукції випускали польською мовою, а серед кириличних видань переважали богослужебні видання. За перші два десятиліття XIX ст. бібліотека поповнилась кількома десятками російськомовних творів, які надійшли з друкарень Санкт-Петербурга і Москви.

У візитації перелік книжок починається з розділу «Святе Письмо» (всього 21 позиція) [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 5 зв. - 6]. Найдавнішою книжкою у цьому розділі є видання грецького тексту Нового Завіту разом з Вульгатою 1627 р. в Женеві, яке було частиною Biblia Sacra Hebraice, Chaldaice, Graece et Latine, Philippi II Regis Catholici Pietate et Studio ad Sacrosanctae Ecclesiae Usum, Cura Benedicti Ariae Montani, Christophorus Platinus excudebat, (Antverpiae 1569 - 1572, 8 vol.), тобто так званої Антверпенської Поліглотти, або Королівської Біблії, підготовленої до друку за редакцією іспанського теолога і сходознавця Бенедикта Арія Монтана і виданої фламандським друкарем Христофором Плантеном у 1569 - 1572 рр. Почаївського друку була Біблія російською мовою (без зазначення року видання) і книжка, позначена як «Textus Scripturae Sacrae» (рік і місце видання не вказано). Очевидно, йдеться про «Textus Scripturae Sacrae Veteris ac Novi Testamenti» [Запаско, Ісаєвич, № 4173]. З нових книжок можна відмітити перше видання в Російській імперії Нового Завіту (Петербург, 1815) у перекладі отця-єзуїта Якуба Вуєка (1541 - 1597), підготовлене до друку Біблейським товариством.

У розділі «Теологія» викликає зацікавлення видання, записане як «G. Diplica. Antapoligia albo Apologia Smotrzyckiego. 1632» [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 8]. Дослідники вважають, що під псевдонімом Гелазій Діпліц сховався Євстахій (Євстафій) Гізель [Довга, 2012, с. 53-68; Ганяк, 2013, с. 39-48; Исаевич, 1981, с. 127-128], відомий теолог- протестант, котрий ще до свого навернення на протестантизм опублікував латинською (а в 1632 р. - польською) полемічний трактат «Антапологія...», спрямований на захист православної віри від звинувачень на той час уніата Мелетія Смотрицького, висловлених ним у книжці «Апологія моєї мандрівки до країн східних», що вийшла друком польською мовою 1628 року у Львові [Melnyk, 2009, s. 224-225]. У передмові до «prawoslawnego czytelnika narodu Rossiysskiego» помітний вплив антитринітаріїв. Києво- Печерський архімандрит Петро Могила, якому присвячений цей твір, наказав його публічно спалити як виданий друкарнею «єретиків» у Ракові [Довга, 2012а, с. 5].

Можна звернути увагу також на полемічний твір «Kamien Przeciwko Kamieniowi to iest Refutacya kamienia» (Люблін, 1690) отця-єзуїта Теофіла Рутки (1622 - 1700), направлений проти твору «Lithos albo Kamien» (Київ, 1644), який вийшов під псевдонімом Євсевій Пімін і був відповіддю на книжку «Epanorthosis seu Perspectiva...» (Краків, 1642) Касіяна Саковича (бл. 1576 -1647), що містила критику Православної Церкви. Керівником авторського колективу та ініціатором твору вважають київського митрополита Петра Могилу. У бібліотеці монастиря була ще одна робота Теофіла Рутки «Goliat swoim mieczem porazony» (Люблін, 1689) - полеміка з

Іоаннікієм Галятовським щодо сходження Святого Духа. Ченці монастиря також знали історичну частину трактату «Про сходження Святого Духа» українського богослова Феофана Прокоповича (1681 - 1736), надруковану у перекладі латинською мовою в 1767 р. без зазначення місця видання.

У розділі «Теологія» знаходимо і «Зерцало Богословій» Кирила Транквіліона-Ставровецького (бл. 1581 - 1646), що є першою в Україні спробою самостійно викласти християнську догматику, спрямовану проти антитринітаріїв; ця робота не містила явних неправославних тлумачень, але окремі вислови наближалися до прийнятих західною теологією термінів [Ісаєвич, 2002, с. 197]. Твір був уперше виданий автором у пересувній друкарні в Почаєві в 1618 р., а в бібліотеці Кременецького монастиря зберігалось почаївське видання 1790 р. (Зерцало богословій. Трудолюбием Приснопамятнаго Пречестнаго Отца Кирілла Траквиліона составленное. [Вид. 2-е.]. Почаїв, 1790).

Без зазначення автора занотовано наявність у бібліотеці першого видання твору «Розыск о раскольческой Брынской вере» Димитрія (Данила Туптала, 1651 - 1709), митрополита Ростовського і Ярославського (1745 р., друкарня Києво-Печерської лаври). Це була перша книжка, направлена проти «розкольників», яка появилась у синодальний період Російської Церкви. Автор прагнув доказати, що у старообрядців немає істинної віри, їхнє вчення єретичне, а справи зіпсовані марнославством і лицемірством. Назва походить від заселеної старообрядцями місцевості Брині в Калузькій губернії.

У монастирській бібліотеці було чимало катехізисів церковнослов'янською, польською і латинською мовами. До цієї групи видань належить «Катехизм в кратце собранный» - невелика книжка, яка була перекладом з польського «Katechizmu krцtko zebranego...» львівського видання 1768 р. Вперше «Катехизм» церковнослов'янською мовою був виданий у Почаєві в 1790 р. У ньому містилось кілька уривків українською книжною мовою:тексти

біблійних і церковних заповідей, перелік семи таїнств, катехітичні пісні тощо [Кисельов, 2006, с. 79-80]. Варто згадати ще стислу енциклопедію знань з унійного богослов'я та обрядовості, викладену у формі питань і відповідей, надруковану в 1722 р. у Супраслі за назвою «Собрание припадков краткое...». Саме це видання зберігалось у бібліотеці Кременецького монастиря, хоча у списку книжок, очевидно, помилково зазначено Почаїв як місце друку [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 7].

Цікавим кириличним виданням є катехізис Унійної Церкви, який має заголовок «Народовещание, или Слово к народу кафолическому» (Почаїв, 1778). Його склав святий священномученик Йосафат Кунцевич, архієпископ Полоцький.

Можна звернути увагу на наявність у бібліотеці «Сокращенного катехизиса для священнослужителей» (Москва, 1793), укладачем якого був Платон (в миру Петро Левшин, 1737 - 1812), митрополит Московський и Коломенський.

У розділ «Теологія» також була включена збірка «Беседы парохиалния», яка у перекладі василіанина

Валер'яна Сенницького (1735 - 1808) з польської на церковнослов'янську мову вийшла 1789 р. в почаївській друкарні [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 7 зв.]. У новому перекладі Юліяна Добровольського (1760 - 1825) «з славенско-рускаго на простый и посполитый язык руский» ця книжка за назвою «Науки парохиалния» була видрукувана у 1794 р. також у Почаєві (у візитації місцем друку помилково вказано Луцьк) [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 11 зв.; Кисельов. 2006, с. 81].

Тематичний розділ, названий «Книжки з права і канонічні», містить видання матеріалів ЧСВВ, Триденського собору 1545 - 1563 рр., Замойського синоду 1720 р. Тут знаходимо важливий збірник з історії унії «Булли і бреве ...» (Почаїв, 1767), який вирізняється обсягом і грунтовністю підготовки. До нього увійшли, крім папських булл і бреве, декрети Конгрегації Пропаганди Віри, королівські привілеї, що визначали права Унійної Церкви. Документи охоплювали 1458 - 1766 рр.

Основну частину розділу складали трактати з канонічного і цивільного права. Серед них була відома праця бельгійського юриста Зегера Бернгарда ван Еспена (1646 - 1728) з канонічного права і цивільного права, французького церковного історика, теолога Луї Дюпена (1657 - 1719), професора права Краківського університету Фелікса Слотвінського (1787 - 1863), який дотримувався поглядів Шарля Монтеск'є щодо поділу влади як умови демократії [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 9-9 зв.; Litynska, 1992, s. 55-65; Szymaniec, 2012, s. 41-65]. Увагу привертає ще низка цікавих робіт: двотомне дослідження «Prawa polityczne narodu polskiego» (Варшава, 1787) педагога, історика Вінцентія Скшетуського (1745 - 1791), котрий був добре знайомий з ідеями Шарля Монтеск'є, Гуго Гроція, Габріеля Маблі; перше видання знаного твору «Nauka prawa przyrodzonego, politycznego, ekonomiki politycznej i prawa narodцw» (Вільно, 1785) Єроніма Стройновського (1752 - 1815), професора Віленського університету, впливового представника польського фізіократизму. Ця праця упродовж кількох десятиліть була одним з основних польських підручників з права та економії.

У розділі «Книги аскетів» зібрана література переважно містичного змісту, тобто такого як, наприклад, твори іспанських містиків XVI - XVII ст.: Хуана Євсевія Ніремберзького (1595-1658), Антоніо де Гевари (1481 - 1545) - письменника-мораліста, чиї твори відносять до високої класики іспанської літератури і філософії; Марії з Агреди (Марії від Ісуса) (1602

- 1665) - черниці з чину босих кармеліток, візіонерки, зарахованої до лику блаженних у Католицькій Церкві [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 9 зв. - 10].

Звертають на себе увагу два кириличні друки XVII ст.: «Діоптра сирич Зерцало» (без зазначення дати і місця видання) та «Іоанн Златоуст. Беседы. Киев 1623» [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 10, 11]. Перша робота

- це переклад збірника «Speculum exemplorum ex

diversis libris in unum laboriose collectum» церковнослов'янською мовою, який зробив ігумен Дубенського монастиря Віталій [Тимошенко, 2020, с. 436]. Цей збірник, підготовлений невідомим ченцем і виданий у Нідерландах уперше в 1481р., містив 1 200 «прикладів» для провідників та полемістів. Єзуїт Іоанн Майор (1543 - 1608) доповнив його і систематизував матеріал відповідно до релігійно-моральних і догматичних понять. Праця Іоанна Майора, яка отримала назву «Speculum Magnum exemplorum ...», не раз перекладалась польською мовою. У бібліотеці Кременецького монастиря також було краківське видання 1633 р. [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 10]. «Бесіди Іоанна Златоуста на 14 послань святого апостола Павла» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1623) - це перше видання церковнослов'янською мовою творів Іоанна Златоуста; переклад зробив Кипріян з Острога [Кралюк, 2008, с. 137].

Також слід згадати про популярну серед вірян Унійної Церкви «Гору Почаевску» 1772 р. видання [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 11]. Ця невелика книжка (98 аркушів) є збіркою свідчень про чуда, що походили від Почаївської ікони Богородиці. Вона друкувалася кілька разів у XVIII ст., починаючи з 1742 р., церковнослов'янською і польською мовами. У виданні 1772 р. міститься пісня «Пречистая Диво Мати Рускаго краю» [Кисельов, 2006, с. 85].

Розділи «Філософія, фізика, математика» і «Географія» багаті на навчальну літературу. Можна виділити підручники з арифметики, геометрії, алгебри як польських авторів, так і у перекладах польською мовою [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 14-15 зв.]. Отці-василіани також придбали для своєї бібліотеки кілька підручників з географії, в тому силі російськомовне «Пространное землеописание Российского государства» (Санкт-Петербург,1787) Йоганна Фрідріха Гакмана [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 15 зв. - 16].

У розділі «Книжки економічні, або господарські» можна зауважити цікаве видання авторства Анни Пауліни із Сапєгів Яблоновської (1728 - 1800) за назвою «Ustawy powszechne dla dцbr moich rzqdcцw» (Варшава, 1786). Власниця чималих земельних володінь, які складалися з 11 міст і 107 сіл, більше трьох десятків років видавала своїм управителям детальні розпорядження, які в кінці XVIII ст. двічі вийшли друком (про суспільно-політичну та економічну діяльність княжни Анни Яблоновської див.:[Mierzwinski, 1999, s. 207-219]). Вони

стосувалися повинностей селян, управління маєтком, ведення обліку, агрономічних питань тощо.

Розділ «Історія» є одним з найбільших за кількістю перелічених у ньому творів. Зазначено кілька багатотомних робіт, серед яких треба назвати «Histoire ecclesiastique» Клода Флері (1640 - 1723) у 82-х томах, надруковану в Аусбурзі у 1758 - 1759 рр. латинською мовою [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 16]. Сам Клод Флері видав двадцять томів (Париж, 1691 - 1720), в яких історія Церкви викладена від Вознесіння Христового до 1414 р. в дусі галліканізму (особливо щодо папства); Жан Клод Фабр підготовив продовження роботи Флері в шістнадцяти томах (Париж, 1722 - 1736), довівши виклад матеріалу до 1595 р.; інші автори значно збільшили обсяг цієї роботи.

Цікавим для свого часу було видання з історії Росії у п'яти томах авторства французького журналіста, історика Жана Руссе де Міссі (1686 - 1762), почесного члена Російської Академії Наук, який мав псевдонім Іван Нестесураной (Iwan Nestesuranoj), а сам твір написав на замовлення російського уряду [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 16]. Вперше ця робота у чотирьох томах вийшла в Гаазі в 1725-1726 рр. за назвою «Записки о царствовании Петра Великого, императора России. ». Вона користувалась попитом і витримала кілька перевидань різними європейськими мовами [Мезин, 2003]. Кременецькі василіани мали у своїй бібліотеці також і найновішу на той час роботу з історії Росії - перший том «История государства Российского» (Санкт-Петербург, 1818) Ніколая Карамзіна.

Цікавою була книжка «Obserwacye polityczne panstwa Tureckiego...» Юзефа Мікоши (1744 - 1825), якою й сьогодні можна зачитуватися. Вона складається з розповіді автора про подорож з Варшави до Стамбула через Кам'янець-Подільський, Жванець, Хотин і Молдавію, містить опис самого Стамбула (торгівля, поліція, право, управління), двору султана і двору візира, а також становища греків, вірмен та євреїв у турецькій державі.

Бібліотеку кременецьких василіан збагачували монастиря твори з історії Польщі. Серед них можна назвати хроніку Кадлубека у польському перекладі (Ловіч, 1803), дослідження Юліана Урсина Нємцевича з історії правління Сигізмунда ІІІ (Варшава, 1818 - 1819), друге видання «Historii Krцlewstwa Polskiego» (Вроцлав, 1820) Єжи Самуеля Бандтке та інші [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 19 зв.]. У процесі навчання можна було використовувати кілька підручників з історії, видані для парафіяльних шкіл [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 19-19 зв.].

Вивчення античної історії та літератури забезпечувалось наявністю в бібліотеці творів римських авторів: Тіта Лівія (Париж, без зазначення року), Саллюстія (Париж, 1817), Корнелія Тацита (Галле, 1817), Плінія Старшого (Ліон, 1562) [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 19-20].

У розділі «Історія» також перелічені періодичні видання, які виходили у Варшаві та Вільні: науково- літературний часопис «Pamiftnik Warszawski» - неофіційний орган Товариства Друзів Науки, який друкувався у Варшаві у 1815 - 1823 рр., віленський сатиричний тижневик «Wiadomosci Brukowe» за 1817 - 1818 рр., науково-літературний журнал «Tygodnik Wilenski» за 1815 - 1819 рр., видання якого відновив у 1815 р. Йоахім Лелевель; на його сторінках дебютували Адам Міцкевич, Юзеф Коженьовський і Антоні Едвард Одинець; популярний «Dziennik Wilenskie» за 1805 - 1821 рр. (107 томів), авторами якого були, головним чином, професори Віленського університету, та інші часописи [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 19 зв. - 20].

Ще одну частину розділу «Історія» складає художня література повчального змісту. Тут знайдемо переклад популярного в ХІХ ст. твору П'єра Лорана де Жусьє, призначеного «для міського і сільського люду», про Сімона «Pan Maciey z Jfdrychowa: drelicharz jarmarkowy» (Варшава, 1819) (у польському варіанті: Мацея з Єндрихова), який мандрував по країні від ярмарку до ярмарку, намагаючись продати свій товар, і в ході цієї мандрівки він збагачувався життєвим досвідом. Розповідь головного героя сповнена порадами і повчанням. У бібліотеці був також знаменитий роман XVIII ст. «Les aventures de Telemaque» («Пригоди Телемака») французького письменника і богослова Франсуа Фенелона (1651 - 1715), виданий в Парижі в 1818 р.. Запозичивши з гомерівських поем та «Енеїди» не лише сюжет, але й окремі епізоди і навіть деталі, автор зумів показати французьке суспільство доби Людовіка XIV. Можна сказати, що цей твір доповнюють «Lettres historiques et galantes» («Історичні і галантні листи») Анни Маргарити Дюнуайє (1663 - 1719) (Амстердам, 1738). У формі вигаданого листування між двома дамами (одна мешкає в Парижі, інша - в провінції) авторка відтворила хроніку основних подій кінця правління Людовіка XIV і початку регентства.

Найбільше античної літератури занотовано у розділі «Риторика і поетика». Кременецькі василіани знали твори Гесіода, Вергілія, Горація, Овідія, Езопа, Марка Валерія Марціала в оригіналі та перекладах польською мовою [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 21-22 зв.]. З літератури другої половини XVIII - початку XIX ст. у бібліотеці були твори Вольтера, Монтеск'є, Жан-Жака Руссо, Йоганна Фрідріха Шиллера та інші. Книгозбірню також поповнювали виданнями окремих віршів, панегіриків, промов, пов'язаних з подіями в житті Католицької і Унійної Церков.

Розділ «Листи» включав у себе 27 видань, які у своїй назві мали слово «листи» [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 24 зв. - 25]. Наприклад, філософський роман «Lettres persanes» («Перські листи») Шарля Монтеск'є (Дрезден, 1778), «Adele et Theodore, ou lettres sur l'education» («Адель і Теодор, або Листи про виховання») французької письменниці Стефані Фелісіти де Жанліс (1746 - 1830) у перекладі Кароліни Червіньської (Краків, 1787), популярний прозово- віршований твір «Lettres a Emillie sur la Mitologie» («Листи до Емілії про міфологію») (Варшава, 1803) Шарля Демустьє (1760 - 1801), «Listy Imci Pana Doswiadczynskiego» (Варшава, 1782) авторства князя Адама Казимира Чарториського (1734 - 1823).

Розділ «Граматика» містить перелік різних словників, розмовників і граматик. Привертає увагу наявність у бібліотеці трьох видань багатомовного словника Амброзіо Калепіно (1436 - 1511), кілька видань словника Гжегожа Кнапського (Cnapius) (1564 - 1638), з яких найдавніше друге (Краків, 1643), російського перекладу відомого словника Христофора Келлера (Целларія) (1638 - 1707) [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 25]. Чимало було словників, виданих на початку ХІХ ст.:латино-польський Єжи

Козьміньського (Вільно, 1809), польсько-латино- французький Яна Літвіньського (Вільно, 1815), німецько-польсько-французький Єжи Самуїла Бандке (Вроцлав, 1820), шеститомний «Slownik jfzyka polskiego» Самуеля Богуміла Лінде (Варшава, 1807 - 1814) [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 25-25 зв.]. Другу частину цього розділу займають граматики латинської, грецької, гебрайської, польської, французької, німецької і російської мов. Серед книжок цієї тематики були широко відомі роботи Мануеля Альвареса (Почаїв, 1782), Елія Доната (Замость, 1779), але кількісно переважали граматики, видані на початку ХІХ ст. Серед них згадано найпопулярніший тоді в західних губерніях Російської імперії анонімний «Букварь для обученія юношества чтенію по Россійски и по Польски [...]» (Вільно, 1819), ґрунтовну «Грамматика российского языка в пользу польского юношества в Волынской гимназии» (Почаїв, 1809), підготовлену для учнів Волинської гімназії, «Початкову граматику латинської мови» Кристіана Бредера (Вільно, 1821) у перекладі з німецької Домініка Шульца, тогочасного учителя Віленської гімназії та інші [ДАВО, ф. 382, оп. 1, спр. 76, арк. 25 зв. - 26].

Висновки

Аналіз книжкового репертуару книгозбірні кременецьких василіан опосередковано віддзеркалює високий статус монастиря. Зазвичай у василіанських монастирях, розміщених в адміністративних центрах (а Кременець був повітовим містом і у Волинському воєводстві, і у Волинській губернії) діяли чернечі студії. Тому можна стверджувати, що Кременецький монастир слугував осередком поширення західної інтелектуальної думки.

Бібліографічна реконструкція і тематичний аналіз дозволяють визначити коло читання тогочасних насельників монастиря. Бібліотека репрезентує широке коло тематичних рубрик:Біблія латинською і

польською мовами, патристика, твори з догматики і полеміки, катехізм, словники, історичні твори, художня література. Наявні у Кременці твори античних авторів представлені оригінальними зразками, тобто латинською мовою.

Книжковий репертуар Кременецького монастиря відображає ті культурні процеси, які переживав ЧСВВ у другій половині XVIII - на початку ХІХ ст. Василіани зуміли пристосуватися до умов і потреб часу, в яких діяли. Їхня бібліотека у Кременці багата на літературу, потрібну для шкільництва як монастирського, так і публічного, а також для проповідницької роботи. Наявність у книгозбірні друків різними мовами сприяли проникненню і взаємному збагаченню культур - руської церковної та західної латинської.

Проаналізований кількісний та якісний склад бібліотеки Кременецького василіанського монастиря на початку ХІХ століття засвідчує не лише про духовний та інтелектуальний рівень ченців, але й усього суспільства. Через проповідь та місіонерську практику василіани неодмінно поширювали й закріплювали в соціумі духовні та моральні цінності, які вони плекали в стінах монастиря. Тематика друкованої книжки відсвічувала стан церковного життя, тісне поєднання в ньому традицій Православної та Католицької Церков, загалом розвиток освіти, науки, мистецтва, суспільно-політичної думки на українських землях.

Для подальшого вивчення історії монастирської книгозбірні у Кременці слід продовжити архівні пошуки інвентарних описів чи списків книг, що дозволить поглибити студії книжкової культури ранньомодерного часу, реконструювати книжковий репертуар на початок 1830-х років, коли монастир був закритий, а також варто простежити, як книги з цієї бібліотеки потрапили до наукових бібліотек у сучасній Україні.