Українське національне відродження ХІХ століття: варіанти прочитання (до 90-річчя Феодосія Стеблія) Стеблій vs Сарбей

Сучасний стан розробки проблеми національного відродження. На цьому етапі існують різні підходи щодо вивчення проблем українського національного відродження. Одні автори скептично ставляться до нього, наголошуючи, що сам термін безнадійно застарів і його аналогом є націоналізм. Інші дотримуються традиційного, консервативного погляду на процес відродження. Українське національне відродження сприймають у звичних категоріях ХХ ст., точніше, спрощують, редукують саме поняття. Національне відродження другої половини ХІХ - початку 30-х років ХХ ст. подають просто як національний рух, котрий не має ні визначення самого феномену, ні його періодизації Семергей Н. В. Новітня історіографія українського національно-культурного відродження другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття: автореф. ... д-ра іст. наук: 07.00.06 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2021. 36 с..

Існує також новітній, перспективний підхід щодо визначення поняття національного відродження. В літературі з глобальної історії феномен відродження трактують як культурний трансфер Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. Київ, 2019. С. 267-273.. Поняття культурний трансфер - винахід європейської історіографії. Він акцентує увагу на процесах передачі, прийому й адаптації нових матеріальних і культурних цінностей, а також поведінкових моделях, наукових і технологічних відкриттях та орієнтований на вивчення груп людей поза межами політичних конфігурацій їхніх урядів. До «процедур» культурного трансферу можна віднести процеси культурного обміну й передачі, прийому, наслідування, відродження тощо, які здійснюють малі чи великі групи людей, із меншою вірогідністю - окремі особи.

У категоріях глобальної історії відродження постає як культурний трансфер ідей, людей, течій, ідеологій, суспільно-політичних інституцій та громадсько-політичних рухів Schmale W. A Transcultural History of Europe - Perspectives from the History of Migration. URL: http://www.ieg-ego.eu/schmalew-2010a-en; Schmale W. Cultural Transfer URL: http:// www. ieg-ego.eu/schmalew-2012-en. Існує думка, що будь-яке відродження (зокрема ренесанс) є результатом взаємодії численних зв'язків, духовно-інтелектуальних впливів і культурних традицій. Ренесанс XIV-XVст. - це трансфер ідей та ідеалів античності. Культурні трансфери (перенос) зазвичай ініціюють недержавні мережі різного ґатунку (родини, співтовариства гуманітаріїв, економістів, музикантів, художників, митців). З історії відомо, що більшість їх припала на період італійського ренесансу, який і створив нову культурну модель Колесник І. Глобальна історія. Історія понять. С. 276..

До речі, сам термін «відродження» виникає у ХІХ ст. і належить французькому історику Жулю Мішле. Л. Февр у своєму есеї описує драматичні події його особистого життя, що спричинилися до виникнення терміна, адже власний психологічний досвід (вихід із важкої депресії після втрати близьких, хвороба та повернення до активного життя) автор інтерполював на культурну епоху, яку вивчав, назвавши її «ренесансом» Л. Февр називає автора поняття «відродження» й час виникнення - ЖюльМішлє та 1840 рік. Прагнучи розкрити таємницю виникнення концепту, дослідник подає механізм перетворення банального, звичного слова на історичне поняття, адже Мішлє «створив не слово: він створив історичне поняття. Слово, яке було призначено для сухих шкільних підручників, враз наповнилося щедрим життям, яке історик носив в собі». Л. Февр відштовхується від образів та метафор самого Мішлє, який вважав, що «історія - шалена гуманітарна хімія, де мої особисті пристрасті перетворюються на узагальнення, де народи, які я вивчаю, перетворюються на мене, де моє `я' повертається, щоб надихнути життя в `мої народи'». У такий спосіб Л. Февр занурюється у внутрішній психоемоційний стан історика, особливості його історичної уяви та фантазії, соціологію й естетику творчості. Смерть дружини, зустріч з новою «музою», ностальгічний потяг до смерті, віра у безсмертя - усе вкупі сприяло творенню нового поняття внаслідок внутрішнього відродження історика- митця: «Усю свою скорботу людини, котра щойно зазнала втрати, скорботу, що його пригнічувала, та всю свою надію у витоків пристрасті, що його воскрешала. Так народилось, так піднялось з глибин його душі це поняття, таке плідне, таке оригінальне: Відродження». (ФеврЛ. Как Жюль Мишле открыл Возрождение. ФеврЛ. Бои за историю. Москва: Наука, 1991. С. 377-387)..

Невипадково концепт «відродження» виникає саме на хвилі європейського романтизму першої половини XIX ст., його сприймають як «новий ренесанс» із притаманним злетом духа, багатством і процвітанням. Народжений в епоху суцільного відновлення культурного життя, політичного пробудження народів, націй, держав, цей концепт набуває універсального змісту, стає релевантним при висвітленні будь-якої історичної епохи, відзначеної рисами піднесення людського духу, самосвідомості, економічного зростання та політичної стабільності.

Так, українське національне відродження стало результатом переплетення різних ідейних течій, культурних традицій, громадсько-політичних рухів: європейського просвітництва XVIII ст., французького романтизму, німецької філософії, європейської соціологічної і політичної думки, польського та інших слов'янських визвольних рухів, мовних, літературних традицій і культурно-громадських практик.

Українське національне відродження можна розглядати як культурний трансфер ідей, людей і суспільно-політичних рухів. Відомо, що ідеологія активного українства, політичні ідеї та форми культурно-громадської, наукової, літературної діяльності, створені інтелектуалами та громадськими діячами в Наддніпрянській Україні, свідомо експортувалися на західноукраїнські території, де в умовах певної політичної свободи та лібералізації думок наприкінці ХІХ ст. виникає справжній «український П'ємонт».

В умовах культурних, мовних та етнічних традицій формувалися ідентичності українців часів національного відродження ХІХ ст., причому у вигляді двох моделей. Перша - численних лояльностей(ідеологія шляхетського автономізму, федералізму, загальнослов'янської єдності як ідеал кирило-мефодіївців, місцевого патріотизму). Так, на індивідуальному рівні, зокрема у свідомості П. Куліша, перетиналися українофільські, русофільські, турецькофільські, польські лояльності. Друга модель - виключної ідентичності (самостійництво, інтегральний націоналізм). На персональному рівні носієм виключної української ідентичності був Т. Шевченко.

У підсумках зазначимо, що погляд на українське національне відродження як культурний трансфер заслуговує на увагу середінших схем. Такий підхід надає можливість вивести феномен відродження за національні межі й розглядати як універсальне соціокультурне явище, що вписується у світовий контекст.

References

українське національне відродження стеблій

1Bevz, T. (2008).Natsional-komunizm yak dylemanatsionalnohovidrodzhennia.NaukovizapyskyIPiENDim.I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 40, 314-325 [in Ukrainian].

2Fevr, L. (1991). KakZhiulMishlieotkrylvozrozhdieniie. Fievr L. Boizaistoriiu.Moskva, 377-387 [in Russian].

3Hroch, М. (1990). How Does Nation Formation Depends on Nationalism. East European Politics and Societies, 4, 1, 101-115 [in English].

4Hrushevskyi, M. (1914).Razvitiieukrainskickhizuchienii v XIX v. iraskrytiie v nikhosnovnykhvoprosovukrainoviedieniia.Ukrainskiinarodvyegoproshlominastoiashchiem, 1, 1-37 [in Russian].

5Hrushevskyi, M. (1914).Z pochatkivnovoiukrainskoiistoriohrafii.Ukraina, 2, 57-63 [in Ukrainian].

6IstoriianaukovohoTovarystvaim.Shevchenka (1949). New York: Munich [in Ukrainian].

7Kolesnyk, I. (2000). Ukrainskaistoriohrafiia (XVII - pochatok XX stolittia).Kyiv [in Ukrainian].

8Kolesnyk, I. (2016). InstytutistoriiUkrainy: Noveukrainskevidrodzhennia (V. Smolii, Ed.). Kyiv [in Ukrainian].

9Kolesnyk, I. (2019). Hlobalnaistoriia.Istoriiaponiat.Kyiv [in Ukrainian].

10Lazarievskii, A. M. (1894). Priezhniieizyskatielimalorusskoistariny.Kiievskaiastarina, 12, 349-387, 195; 2, 170-186; (1897), 1, 92-111; 2, 275-303 [in Russian].

11Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). IntelektualnipochatkynovoiUkrainy.Istorychniese, 1, 173-191 [in Ukrainian].

12Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). Natsionalizm.Istorychniese, 2, 247-259 [in Ukrainian].

13Lysiak-Rudnytskyi, I. (1994). RoliaUkrainy v novitniiistorii.Istorychniese, 1, 145-171 [in Ukrainian].

14Mahochyi, P. (1991). Ukrainskenatsionalnevidrodzhennia.Nova analitychnastruk- tura.Ukrainskyiistorychnyizhurnal, 3, 97-104 [in Ukrainian].

15Onopriienko, V., Reient, O., &Shcherban, T. (1998). Ukrainskenaukovetovarystvo: 1907-1921 roky.Kyiv [in Ukrainian].

16Pypin, A. N. (1891). Istoriiarusskoietnografii (Vol. 3) [in Russian].

17Schmale, W. (2010). A Transcultural History of Europe - Perspectives from the History of Migration.Retrieved from http://www.ieg-ego.eu/schmalew-2010a-en [in English].

18Schmale, W. (2012). Cultural Transfer.Retrieved from http://www.ieg-ego.eu/ schmalew-2012-en [in English].

19Semerhei, N. V. (2021). Novitniaistoriohrafiiaukrainskohonatsionalno-kulturnohovidrodzhenniadruhoipolovynyXIX-pershoitretynyXXstolittia [The latest historiography of the Ukrainian national and cultural revival of the second half of the XIX - first third of the XX century] (Extendedabstract of Doctor S thesis).Kyiv [in Ukrainian].

20Shporliuk, R. (1991). Ukrainskenatsionalnevidrodzhenniav kontekstiyevropeiskoiistoriikintsia XVIII - pochatku XIX stolit.Naukaikultura, 25, 159-167 [in Ukrainian].

21Smolii, V. (Ed.). (1995). IstoriiaUkrainy: novebachennia, 1, 188-341 [in Ukrainian].

22Vasylenko, N. P. (1894). K istoriimalorusskoiistoriografiiimalorusskogoobshchie- stviennogostroia.Kiievskaiastarina, 11, 242-270 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru