Облогова неметальна техніка часів Хрестових походів

Размещено на http://allbest.ru

14

Львівський національний університет імені Івана Франка

Облогова неметальна техніка часів хрестових походів

Василь Босак магістр історії

Анотація

Актуальність дослідження вбачається в загальному аналізі і структуруванні інформації на основі опрацьованих джерел та історіографії, а також висловленні власних гіпотез стосовно термінологічної класифікації, типології, та конструкційних особливостей облогової неметальної техніки. Хоча тема протягом останніх десятиліть активно досліджується серед військових істориків, досі немає повноцінної узагальнюючої праці про облогове мистецтво під час Хрестових походів.

Досліджуючи аспект розвитку середньовічної неметальної техніки, можна помітити періоди, коли про неї немає жодних згадок в джерелах. Насамперед це стосується Раннього Середньовіччя. Як вважають дослідники, при облозі тоді використовувався або конструкційний доробок античних військових інженерів, або через відсутність потужних кам'яних стін облогові знаряддя були дуже примітивними.

Значно більше даних ми маємо про облогове мистецтво Високого Середньовіччя. Це зумовлено вдосконаленням оборонної архітектури, початком великих військових кампаній. Крім відомостей в письмових джерелах дослідники також мають змогу ознайомитися з ілюстративним матеріалом. Між дослідниками і надалі триває багато суперечок стосовно правильності опису, видової класифікації і термінології неметальних знарядь цього періоду.

Ключові слова: облогова техніка, оборонна архітектура, військові інженери, Хрестові походи.

Хоча проблема неметальної облогової техніки протягом останніх останніх десятиліть активно досліджується серед військовиих істориків, досі немає повноцінної узагальнюючої праці про облогове мистецтво під час Хрестових походів.

Контакт європейської християнської і східної мусульманської цивілізацій призвів до запозичення багатьох технологій в галузі військової справи, зокрема нових видів облогової техніки.

В той же час зіткнення обох сторін в епоху Хрестових походів призвело до піку розвитку облогового мистецтва і через швидку еволюцію фортифікаційних споруд гостро постала проблема вдосконалення знарядь на основі добре відомих трактатів з попередньої доби. Це і визначило актуальність даного дослідження, метою якого є з'ясування особливостей виникнення зразків облогової неметальної техніки, їх конструкцій та видової і конструкційної трансформації, класифікація кожного із видів облогових знарядь, зміст їх основних відмінностей, переваги і недоліки кожного типу, а також аналіз на конкретних прикладах ефективності застосування кожного із видів неметальної техніки і їх впливу на хід визначних облог і штурмів укріплень в епоху Хрестових походів.

Хронологічні межі роботи визначаються періодом Першого (1096-- 1099 рр.) і Четвертого (1202--1204 рр.) Хрестових походів, оскільки в джерелах, що описують цей період, є найбільше згадок про застосування неметальних машин, зокрема під час облог Нікеї (14 травня -- 19 червня 1097 р.), Антіохії (21 жовтня 1097 -- 2 червня 1098 рр.), Єрусалиму (7 червня -- 15 липня 1099 р.) і Константинополя (11 -- 18 липня 1203 р.).

Найбільш глибокі праці присвячені проблемі неметальної облогової техніки належать Девіду Найклу David Nicolle. Crusader Knight 1187-1344 AD. (Oxford: Osprey Publishing, 1996), 68 p.; Idem. Arms and armour of the crusading era, 1050-1350. (London: Greenhill Books, 1999), 565 р.; Idem. Medieval Siege Weapons: Western Europe AD 585-1385. (Oxford: Osprey Publishing, 2002), 51 p.; Idem. Medieval Siege Weapons: Byzantium, the Islamic World & India AD 476-1526. (Oxford: Osprey Publishing, 2003), 51 p.; Idem. Saracen strongholds 1100-1500. (Oxford: Osprey Publishing, 2009), 68 p., Крістоферу Граветту Christopher Gravett. Medieval siege warfare. (Oxford, Osprey Publishing, 2000), 65 p., Данкану Кемпбелу Duncan B. Campbell. Siege Warfare in the Roman World. (Oxford, Osprey Publishing, 2005), 68 p., Джиму Лепейджу Jean-Denis G. G. Lepage. Medieval armies and weapons in Western Europe. (London: McFarland & Company INC, 2005), 288 p., Стефану Торнбелу Stephan Turnbull. Siege Weapons of the Far East AD 612-1300. (Oxford: Osprey Publishing, 2001), 53 p.. Важливе значення зберігають і більш давні дослідження відомих європейських дослідників військової історії -- Ежина Еммануеля Віолле--ле--Дюка Эжен Эмманюэль Виолле-ле-Дюк. Осада и оборона крепостей. Двадцать два столетия осадного вооружения (Москва: Центрполиграф, 2009), 384 с., Еварта Ок- шотта Эварт Окшотт. Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения. (Мо-сква: Центрполиграф, 2011), 115 с., Метью Беннета Мэттью Беннет и др. Войны и сражения Средневековья 500-1500. (Москва: Эксмо, 2006), 264 с.. Українські (Леонтій Войтович Леонтій Войтович. Епоха замків і лицарської кавалерії. Історія війн і військового мистецтва. Т. 1. (Харків, 2017), 366-430; Його ж. Епоха вікінгів. Русь. Там само, 431-493; Його ж. Цен-трально-Східна Європа. Номади. Монгольська імперія. Там само, 557-624., Юрій Овсін- ський Юрій Овсінський. Леонтій Войтович. Військова справа. Войтович Л., Козак Н., Овсінський Ю., Чорний М. Medium aevum: Середні віки. (Львів, 2010), 371-398. Юрій Овсінський. Велике переселення народів. Варварські королівства. Карл Великий. Історія війн і військового мис-тецтва. Т. 1. (Харків, 2017), 305-365; Його ж. Арабське завоювання. Реконкіста. Там само, 494-556.) та російські історики (Констянтин Носов Константин Носов. Осадная техника. Античность и Средневековье. (Москва: Эксмо, 2010), 328 с.) тільки починають долучатися до дослідження цієї тематики.

Джерелами виступають перш за все праці античних авторів, які дають нам детальні технічні відомості стосовно специфіки побудови, назви основних компонентів, а також схеми конструкції неметальних знарядь, які продовжували використовуватися аж до появи вогнепальної артилерії та порохових мін: “Поліоркетика” давньогрецького військового інженера Аполодора Дамаського (60--130 рр.)12, трактат “Про військову справу” візантійського анонімного автора середини IV ст.13, “Короткий виклад військової справи” римського військового історика і теоретика Флавія Вегеція Рената (кін. IV -- поч. V ст.)14 та “Десять книг про архітектуру” римського архітектора Марка Вітрувія Полліона (80--15 рр. до н. е.)15.

Облогова неметальна техніка, перебіг і обставини облог та інших бойових дій почерпнуті з наративних праць хроністів Латинського Сходу та Західної Європи XII--XIII століття. Всі знайдені і опрацьовані тексти джерел є опублікованими в хрестоматіях Михайла Стасюлевича (1826-- 1911): Лист Стефана де Блоа до дружини Аделі з табору під Нікеєю, хроніки Вільгельма Тірського “Похід Готфріда, герцога Лотаринзького, до взяття Нікеї. 1097--1098 гг.” та “Облога і здобуття Єрусалима”16 і Михайла Заборова (1920--1987): біографічний трактат візантійської принцеси Анни Комненої про її батька василевса Олексія І Комнина “Олексіада”, “Історія франків, які взяли Єрусалим” Раймонда Ажіль- ського, “Деяння франків і інших єрусалимців” італо--нормандського Аноніма, “Завоюванння Константинополя” Жофруа Виллардуена і “За- воюванння Константинополя” Робера де Кларі17.

Серед комплексу неметальної техніки найбільшої уваги заслуговує облогова башта. Серед науковців існує кілька варіантів назв цієї машини. Найпоширенішим в європейській історіографії є термін геліополь 18, корені якого сягають ще античних часів.

Дослівний переклад з грецької helein -- штурмувати, polls -- місто, тобто та, що штурмує міста. В англомовній літературі, особливо серед дослідників із США, популярний інший відповідник слова -- belfry, що походить від французького beffroi Аполлодор Дамасский. Полиоркетика. Xlegio - военно-исторический портал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/apoUodorus-damascenus Византийский Аноним. Инструкции по полиоркетике. Xlegio - военно-исторический портал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus. Флавий Вегеций Ренат. Краткое изложение военного дела. Xlegio - военно-исторический пор-тал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/vegetius. Марк Витрувий Поллион. Десять книг об архитектуре. totalarch -история античной архи-тектуры. http://antique.totalarch.com/vitruvius. История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.). Ред. Михаил Стасюлевич. (Санкт-Петербург: Полигон, 2001), 592 с. История крестовых походов в документах и материалах. Ред. Михаил Заборов. (Москва: Высшая школа, 1977), 272 с. Duncan B. Campbell. Siege Warfare in the Roman World, 6. Мэттью Беннет и др. Войны и сражения Средневековья, 211. Леонтій Войтович. Епоха замків і лицарської кавалерії, 392.. Українські дослідники використовують терміни гелепола 20 і гуляйполе. Конструктивно геліополь є каркасною системою, що складається з стержневих опорних елементів -- вертикально встановлених дерев'яних колон, що горизонтально сполучені між собою балками перекриття.

Серед дослідників досі немає чіткого уявлення про співвідношення параметрів частин конструкції, як наслідок -- описи в історіографії з технічної точки зору часто є недостовірною інтерпритацією. Проте, Костянтин Носов як приклад інженерного розрахунку, наводить витяги з науково-технічної праці античного інженера Аполодора Дамаського “Поліоркетика” Константин Носов. Осадная техника, 98..

Обшивка геліополя мала багато різних варіантів David Nicolle. Medieval Siege Weapons, 26. і найчастіше залежала виключно від наявності необхідних матеріалів. Такими матеріалами були дерев'яні дошки і вичинені шкіри. Лицьовий бік машини приймав на себе основний удар метальних машин ворога Peter Purton. A history of the early medieval siege C. 450-1220 (Woodbridge: The Boydell Press, 2009), 24., тож повинен був найкраще укріплюватися. Тильний бік могли залишити відкритим з двох причин -- аби командувач спостерігав за переміщеннями воїнів під час штурму мурів, а також для кращого доступу повітря всередину.

Дошки прибивали щільно за допомогою цв'яхів, а шкіри для пом'якшення удару снарядів повинні були висіти вільно. З метою забезпечення протипожежної безпеки їх рекомендувалось закріплювати хвостами вниз -- так краще стікала вода при гасінні пожежі з верхніх ярусів Эварт Окшотт. Рыцарь и его замок, 52..

Під час Першого хрестового походу, геліополь серед комплексу іншої облогової техніки відіграв значну роль в облозі Нікеї (14 травня -- 19 червня 1097 р.) -- столиці Нікейсько-Іонійського султанату Александр Грановский. Крестовые походы. Т 1. (Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 2013), 58-60.. Це було перше вороже місто на шляху армії хрестоносців. Через вигідне географічне розташування David Nicolle. Saracen strongholds, 43. (на горі серед улоговини біля Асканійського озера) залога контролювала всі ключові дороги, що проходили через Анатолію. Тому, без цілковитої капітуляції міста плани на подальше просування хрестоносців були під загрозою.

Ватажки латинян через брак припасів розділили між собою ділянки міських укріплень і розпочали безперервні атаки--змагання. Про них ми дізнаємось із “Олексіади” Анни Комні- ної История крестовых походов в документах и материалах, 79..

Серед комплексу підкопних і стінобійних заходів, які застосовував біля вежі Гонат один із командирів хрестоносців Ісангел (граф Раймунд Тулузький), Анною Комніною згадується і дерев'яна башта круглої форми, обшита шкірою і укріплена всередині лозою. Варто зазначити, що за контекстом згадки в джерелі точно неможливо встановити -- це опис гелеополя, чи облогової черепахи. У будь-якому випадку конструкція виконувала захисну функцію під час підкопування стіни.

Але іншим важливим джерелом для нас є любовний лист графа Стефана де Блуа до дружини История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.), 136., де він як безпосередній учасник подій згадує про застосування облогових башт.

Хрестоносці, побачивши неспроможність власних метальних машин пробити міські укріплення, розпочали будівництво “високих дерев'яних башт з бійницями і різними знаряддями”.Штурм Єрусалима (7 червня -- 15 липня 1099 р.) став не тільки кульмінаційною подією Першого хрестового походу, а також найвизначнішим завоюванням тієї епохи. З стратегічної точки зору місто було неприступним.

Розташоване на широкому плато місто було укріплене цілою системою довготривалих фортифікаційних споруд різних епох -- мури, побудовані ще за часів правління імператора Адріана постійно ремонтували Омейяди і Фатіміди Александр Грановский. Крестовые походы. Т. 1, 105-106.. Аварійні ділянки було перебудовано і додатково укріплено. Підходи до міста були відкриті лише з північного боку.

Хроністи Альберт Аахенський Альберт Аахенский. Иерусалимская история. DrevLit.ru - библиотека древних рукописей. Http: dreblit.ru/texts/a/a_albert.php (доступ 25 січня 2019). і Раймунд Агільський История крестовых походов в документах и материалах, 135-137. залишили нам інформацію про процес побудови машин. Інженери--майстри, що були людьми графа Раймунда отримували обіцяну плату, а чорнороби виконували роботу примусово. Також, до побудови було залучено жінок і дітей, вони вручну і тягловою худобою підвозили до майстерень оберемки хмизу і лози. Ними обплітали каркаси неметальних захисних знарядь для посилення захисту. неметальний облоговий хрестовий похід фортифікаційний

Натомість, гарнізон міста під командуванням намісника Іфтикара ад--Даула для боротьби з технікою латинян ефективно застосовував чотирнадцять метальних машин. Їх каміння знищило один з трьох гелео- полів, а також налякало військо хрестоносців.

Обидві добудовані облогові башти додатково було укріплено верблюжими шкурами і розподілено по напрямках атаки. Башта Робера Фландрського розташувалась на північно-західному напрямку і не була задіяна в штурмі.

Машину Готфріда Булонського підтягнули до най- слабшої північної ділянки муру. Тут латиняни зіткнулися з двома логіс- тичними проблемами: для спорядження гелеополів потрібно було кілька днів, а також рів між машиною і муром виявився надто широким і глибоким для його перетину Там само, 130-131..

Латиняни, що пробували проникнути на стіни з башти Робера Фландрського, зазнали технічної невдачі через велике зосередження живої сили і метальної техніки противника на їхньому напрямку История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.), 177-180..

Крім згаданих засобів араби скидали зі стін підпалені зв'язки просмолених колод. Але приступи сил герцога Готфріда таки увінчалися успіхом -- в результаті чергового натиску зранку 15 липня лицарями Летольдом і Жильбером із Турне було захоплено ділянку єрусалимської стіни. Подальший хід битви було вирішено. Можна стверджувати, що штурм Єрусалиму є одним із найяскравіших прикладів застосування облогових веж, що показав їх переваги і недоліки.

Саме завдяки одній з цих машин лицарям вдалося проникнути в добре захищену ворожу фортецю.

Наймасовішим облоговим знаряддям епохи Хрестових походів через простоту конструкції і швидкість побудови була штурмова драбина. Ми класифікували їх за кількома ознаками:

• за матеріалом виготовлення -- канатно-сіткові (інколи -- шкіряні) і дерев'яні Мэттью Беннет и др. Войны и сражения, 204-205.;

• за способом транспортування -- ручні і колісні.

Детальну класифікацію сіткових драбин знаходимо у Візантійського Аноніма Византийский Аноним. Инструкции по полиоркетике. Xlegio - военно-исторический портал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus..

За основу беруться кілька міцних канатів, які за допомогою поперечного сплетіння “солдатським вузлом” (таку назву нам подає автор, сучасний аналог серед морських вузлів встановити буде важко) утворюють сітку. Важливим елементом є і спосіб їх зачеплення -- автор згадує про кілька міцних залізних гаків.

Хоч дерев'яна драбина на перший погляд виглядає примітивною конструкцією, проте її ефективне застосування також вимагало кількох важливих технічних рішень.

Насамперед, мова йде про правильний розрахунок її довжини. На цьому аспекті акцентує увагу цілий ряд античних інженерів-поліоркетів.

Наприклад, Вегецій вважає за необхідне прив'язати до стріли лляну нитку і поціливши у верхню частину муру відміряти необхідну довжину напрямних жердин драбини. Така процедура була необхідною для того, аби під час штурму верхня частина драбини надійно опиралася на верхню частину муру, або пролам стіни.

Тоді воїни зможуть швидко піднятися і перебратись через стіну Флавий Вегеций Ренат. Краткое изложение военного дела. Xlegio - военно-исторический пор-тал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/vegetius

(доступ 22 січня 2019)..

Візантійський Анонім подає нам детальний опис колісної драбини. Конструкційно вона складається із двох з'єднаних між собою частин на рухомій основі.

Перша частина -- безпосередньо драбина, повинна бути виготовлена із міцних жердин і збоку додатково захищена шкіряною чи дерев'яною обшивкою.

Ширина і міцність сходинок повинна забезпечувати одночасне сходження 3--5 озброєних воїнів. Друга складова -- перекидний місток є похилим настилом із дощок, який забезпечує потрапляння нападників на фортечний мур у випадку наявності перед ним додаткових перешкод. Насамперед, йдеться про захисний рів -- не завжди вдається засипати його під інтенсивним обстрілом захисників.

Для транспортування машини застосовувалась нерухомо закріплена пара коліс. Аби підсилити стійкість конструкції використовували метод натягу закріплених канатів і забивання під основу кілків. Таким чином ми бачимо, що описана Анонімом колісна драбина вирішує ряд важливих недоліків своєї спрощеної версії:

• транспортування за допомогою канатів і коліс є ефективнішим з точки зору логістики;

• система кріпильних канатів підвищує стійкість конструкції, невластиву її простішим аналогам.

• додатковий захист зменшує ризики нападників бути вбитими під час підйому на стіни;

• наявність перекидного містка дозволяє драбині бути ефективним штурмовим знаряддям навіть при наявності додаткових перешкод.

Серед джерел, що ведуть оповідь про Хрестові походи перша згадка про облогову драбину стосується облоги Антіохії (21 жовтня 1097 -- 2 червня 1098 рр.) Александр Грановский. Крестовые походы. Т. 1, 74-76..

Місто називали “перлиною Сирії”, оскільки воно відігравало стратегічне значення оборонного форпосту на перетині давніх приморських торгівельних шляхів.

Для християн місто було особливим ще й тим, що в ньому проповідували апостоли Петро і Павло. А послідовники Ісуса Христа вперше відкрито почали називати себе “християни” саме в Антіохії. Відвоювання фортеці було помстою за початкове її захоплення турками в 1078 р. Alan V Murray et al., The Crusades, an encyclopedia. Vol. I. (Santa Barbara CA: ABC-Clio, 2006), 72-77..

Анна Комніна детально описує спосіб штурму Антіохії -- нічна атака История крестовых походов в документах и материалах, 91.. Війська Готфріда Булонського під покровом темряви впритул підійшли до мурів.

Головною перешкодою на їх шляху був нічний патруль, що смолоскипами освітлював темряву довкола міста. Пропустивши черговий патруль, хрестоносці приставили до стіни драбину і успішно потрапили всередину міста. Хроніка зафіксувала імена перших сміливців -- Франк Фульхерій і граф Роберт Фландрський. Завдяки злагодженим маневрам, нападники відчинили один із ходів і впустили решту хрестоносців всередину. Місто було захоплене швидко.

Анонімний автор італо-нормандської хроніки “Діяння франків та інших єрусалимців” також докладно описав ці події История крестовых походов в документах и материалах, 94-97.. Крім самого факту згадки і схожого опису подій, нам варто виокремити кілька важливих моментів. Насамперед, автор наголошує на важливій міцності додаткового кріплення драбини. Крім цього, вказується кількість хрестоносців під час нічної атаки -- 60 осіб. Перед нами виникає кілька запитань:

• Наскільки міцною була драбина, що витримала таку кількість воїнів в обладунку і з озброєнням? Чи можливо це взагалі?

* Якщо можливо, то скільки піхотинців і в якому порядку могли вилазити на стіну одночасно?

Нажаль, не гіпотетично дати відповіді на них неможливо. В даному випадку доцільним є використання методу реконструювання.

Облогова драбина активно використовувалася і під час штурму Єрусалиму (7 червня -- 15 липня 1099 р.), особливості якого згадувались нами вище. Масштабність використання драбини можна оцінити за поширеною в історіографії теорією про співвідношення кількості драбин і живої сили хрестоносців: 1 драбина = 2 лицарі.

Про облогу Єрусалиму згадує анонімний автор італо-нормандської хроніки Там само, 131.. Серед причин невдач початкових штурмів він вважає насамперед відсутність достатньої кількості драбин. Завдавши значних ушкоджень малій зовнішній стіні, хрестоносці змогли потрапити на головний мур міських укріплень.

Проте, саме через нестачу драбин всі сміливці, які опинились наверху, швидко були вбиті. Під час фінального штурму 15 липня, скориставшись облоговою драбиною, група лицарів на чолі з невідомим Летольдом зуміли швидко залізти на мур і посіяти паніку серед гарнізону.

Кульмінацією Четвертого хрестового походу стала облога і штурм Константинополя (24 травня 1203 р.). Фортифікаційна система міста була багатоступеневою.

Окрім кількох кіл фортечних мурів, акрополя і великої кількості башт місто було захищене природніми перешкодами з боку моря і системою окремих башт і фортів-фортець.

Найвідомішою з них була башта в передмісті Галата, що за допомогою підвісного ланцюга захищала бухту Золотий Ріг Александр Грановский. Крестовые походы. Т 2. (Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 2013), 75-77..

У своїх мемуарах “Завоювання Константинополя” Жофруа Віллардуен щоденно описував хронологію штурму міста. Після захоплення вищезгаданої вежі Галата, флот хрестоносців отримав можливість контролювати Константинопольську гавань.

Серед очільників війська виникла дискусія щодо способу і основних напрямків атаки укріплень. Крім звичайного сухопутного методу штурму, на той час був відомий і морський. Венеціанські вожді впевнено почували себе в морі, тож запропонували підготували до атаки свої кораблі і встановити на них кілька штурмових драбин для атаки з боку бухти. Франки ж вирішили підтримати атаку із суші в східному напрямку, застосувавши каменемети История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.), 216-219..

Відразу ж виникає питання: яким чином обслуга кораблів підготувала їх до встановлення знарядь? Відповідь на нього знаходимо в записках “Завоювання Константинополя” Робера де Кларі История крестовых походов в документах и материалах, 226-229.. Між собою міцно зв'язувалися реї (перекладини від корабельних щогл), а зверху них встановлювалися перекидні містки. Реї були завдовжки 30 ліктів (13 м), висота конструкції -- не менше 40 ліктів (17,5 м), а ширина містків була розрахована під одночасне вільне проходження ними 3 лицарів.

Таким чином, на основі опису Робера де Кларі, можна зробити наступні висновки:

• конструкція драбин, яку використовували венеціанці була запозичена у Візантійського Аноніма і пристосована до встановлення на кораблях;

• параметри знаряддя були підібрані відповідно до висоти фортечних мурів;

• викликає сумніви можливість кораблів втримати рівновагу при застосуванні драбини таких параметрів (за законами фізики корабель мав би втратити рівновагу і перекинутися). Отже, серед усіх згаданих нами типів драбини на флоті використовувався лише найпростіший.

В цілому широкому поширенню цього облогового знаряддя сприяв цілий ряд чинників: простота конструкції, швидкість спорудження, мінімальна кількість необхідних для побудови матеріалів, та ін. Попри суттєві недоліки, а саме -- проблеми із стійкістю, ламкість перекладин під вагою лицаря в обладунку, вразливість живої сили від ворожого вогню при підйомі -- облогова драбина виконала поставлені перед нею завдання.

Протягом доби Античності і Середньовіччя таран залишався одним із найефективніших облогових засобів. Як і у випадку інших масових знарядь, таку тенденцію можна пояснити простотою конструкції (яка, щоправда, в процесі еволюції також зазнала кількох суттєвих модифікацій) і швидкістю спорудження за наявності необхідних матеріалів. За конструктивними особливостями і характером застосування тарани поділяють на прості (ручні) і складні.

У першому випадку мова йде про початковий примітивний засіб, що використовувався ще в ранні періоди Античності. Це була збалансована за співвідношенням довжини і ширини жердина, виготовлена із міцних порід дерева. Один її кінець обковувався металевим обрамленням для збільшення міцності деревини при ударах об поверхню стіни.

Зображення такого типу тарану зафіксоване на одній з мініатюр колони імператора Траяна на римському Форумі (ІІ ст.). Її проектуванням та спорудженням займався архітектор Аполлодор Дамаський (згадуваний нами, як автор праці “Поліоркетика”) в честь перемоги римського війська над даками. На вищезгаданій мініатюрі зображено атаку загону варварів на укріплений табір.

Крім масованого обстрілу з луків, група нападників застосовує ручний таран із навершям у формі баранячої голови. Питання про ефективність цього типу тарана є риторичним, оскільки навіть на мініатюрі ми бачимо: обидві руки обслуги машини є зайнятими, що автоматично робить їх вразливими перед камінням і стрілами захисниківВиктор Яковлев. История крепостей. (Санкт-Петербург: Полигон, 2000), 30..

Складний таран за напрямом і характером дії можна поділяти на статичний і маятниковий. Попри їх суттєві відмінності, загальна конструкція є однаковою.

Враховуючи недоліки найпростішого тарана, в процесі еволюції машини постали два основні завдання: як захистити обслугу від обстрілу зі стіни, давши змогу їм безперешкодно наблизитись впритул до зони удару і атакувати, та як збільшити силу удару, при цьому зменшивши фізичне навантаження обслуги.

В результаті з'явилася захисна черепаха -- пересувна каркасна конструкція на колесах. В її основі знаходилось кілька скріплених балок і нижня рама з кількома парами коліс. Вітрувій у своїй праці описав такі типові параметри черепахи: ширина -- 30 ліктів (7 м) , висота -- 13 ліктів (3 м). Цікаво зазначити, що в його розумінні черепаха є не тільки захистом для тарана, а суміщає в собі одразу кілька видів облогових машин -- таран (у автора -- баран), башту--геліополь і розташовані в ній катапульту чи скорпіон Марк Витрувий Поллион. Десять книг об архитектуре. totalarch -история античной архи-тектуры. http://antique.totalarch.com/vitruvius..

Найчастіше обшивка каркасу була виготовлена із зшитих шкур худоби, рідше -- з дощок, або переплетеної лози Эварт Окшотт. Рыцарь и его замок, 50.. Такий захист хоч і був безсилим проти горючих сумішей і снарядів метальних машин, проте ефективно захищав від стріл David Nicolle. Arms and armour of the crusading era, 170. і дрібного каміння Ibidem, 51..

Наявність стійкого каркасу дозволила вирішити другу важливу проблему -- закріпити таран, що дозволило економити сили обслуги і суттєво збільшило силу і частоту ударів. За способом закріплення ударної балки складні тарани можна умовно поділити на статичні і маятникові.

Під статичним тараном варто розуміти жорстке нерухоме закріплення балки з каркасом. Удар таким тараном був штовхально-відкочуваль- ним, тобто приводився в дію виключно за допомогою м'язевої сили обслуги. Проте, Візантійський Анонім згадує і про можливість використання ворота в якості приводу механізму Византийский Аноним. Инструкции по полиоркетике. Xlegio - военно-исторический портал Античности и Средних веков. http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus

(доступ 22 січня 2019)..

Принцип дії другого підвиду справді можна порівняти з коливаннями відомого нам математичного маятника. Підвішана за допомогою ланцюгів ударна балка коливалась за амплітудою із заданою частотою. Візантійський Анонім підкреслює співвідношення висоти закріплення балки: чим вище, тим більша відстань і сила нанесення удару. Тому висота тарану такого типу повинна дорівнювати його довжині. Як зразок в праці подається співвідношення довжини балки 24 фути (7,097 м) з проміжною відстанню 12 футів (3,548 м). Для збільшення стійкості такої машини Анонім також пропонує закріплювати колеса за допомогою забивання клинів.

Обидва підвиди мали як переваги, так і суттєві недоліки. У першому випадку ударна балка завжди знаходилась в одному положенні і була стійкою, але для нанесення тараном удару потрібно було прикладати більше м'язевої сили. У другому -- завдяки розхитуванню підвішаної балки удар наносився значно легше, але кріплення ланцюгами і канатами було дуже ненадійним.

Ми маємо одразу кілька згадок про застосування таранів військом хрестоносців. Насамперед, мова йде про вже згадувану облогу Нікеї (14 травня--19 червня 1097 року). Хроніст Вільгельм Тірський История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.), 112-113. описав атаку графом Раймундом Тулузьким стратегічного для міста південного відрізку стіни і його найбільшої башти. Для атаки застосовувались різні поліоркетичні засоби: метальні машини, підкоп і таран. Аби захиститись від таранів і підкопів, жителі Нікеї за допомогою каміння укріпили зсередини саму башту і найслабші місця муру.

На відміну від розташованих на значній відстані метальних машин, обслуга тарану і копачі в процесі роботи зіткнулися з інтенсивним обстрілом захисниками. Черепахи дозволили їм підійти впритул до стін і зробити пролом, в який вільно могли пройти два озброєні воїни. Проаналізувавши цей уривок, можемо зробити наступні висновки:

— черепахи цілком виправдали своє застосування -- захистили обслугу тарана від уламків каміння, та вогню лучників і пращників з міських укріплень;

— зробивши широкий пролом, таран показав значно кращі результати порівняно з метальними машинами (яких було значно більше і стіни Нікеї перебували під їх інтенсивним обстрілом).

Знаходимо інформацію про використання таранів під стінами Нікеї і у “Олексіаді” Анни Комніної История крестовых походов в документах и материалах, 79.. Йдеться про вже згадуваний штурм Ісаангела (Раймунда Тулузького). Порівнюючи уривки хронік Вільгель- ма Тірського і Анни Комніної, можемо зробити висновок: обоє авторів описують штурм однієї башти -- Гонат. Отже, крім самого факту згадки, цікавими для нас є два факти.

По-перше, під час цієї спроби штурму тарани виконували допоміжну роль. Ватажки хрестоносців покладали надії на підкоп, який прикривала облогова башта. А кількома таранами була оточена частина стіни поблизу. Анна Комніна також згадує і про використання черепах як засобу прикриття.

По-друге, в джерелі відзначено і важливу перешкоду для використання таранів -- фортечний рів. І справді, аби наблизити машину під прикриттям черепахи впритул до стіни, потрібно було засипати рів.

Отже, через простоту конструкції і швидкість спорудження таран був однією з наймасовіших і найпоширеніших облогових машин. Широке застосування тарана забезпечило йому хороший опис конструкції в джерелах та історіографії у порівнянні з іншими видами неметальної техніки.

Мінувально-підкопні засоби були одними з найефективніших для нанесення максимальних пошкоджень ворожим фортифікаціям. В такий посіб військо нападників вирішувало одразу кілька завдань: -- пошкодження, які наносились муру були або невідновними, або для їх ремонту потрібно було багато часу і ресурсів (а під час облоги їх завжди не вистачало); -- підкоп показав себе значно ефективніше ніж таран і бурав; -- отвір в мурі був значно більший за площею, бо вибивались не кілька каменів, а руйнувалась частина фундаменту укріплення; -- в утворений пролом одночасно могли пройти більше воїнів, ніж при використанні стінобійних і штурмових засобів.

За Костянтином Носовим підкопи слід класифікувати як наземні і підземні Константин Носов. Осадная техника, 119-123.. Перший спосіб був відомий ще ассирійцям Мэттью Беннет и др. Войны и сражения Средневековья, 183.. Він передбачає руйнування стіни безпосередньо біля її фундаменту. Для цього використовувались різноманітні підручні інструменти -- кайла, ломи, сокири.

За допомогою інструментів в стіні хаотично робились заглибини. Для того, аби убезпечити копачів від передчасного падіння стіни, в заглибини вставлялись дерев'яні розпірки. Це були короткі балки з міцних порід дерева, які повинні були протягом тривалого часу витримати вертикальний тиск багатотонних брилТам само, 208.. Після закінчення роботи, сапери підпалювали балки і каміння обвалювалось.

Аби підібратися до потрібної ділянки стіни і забезпечити безперешкодну роботу, підкоп проводився під прикриттям описаних вище захисних черепах. Проте, для цього виду облогових робіт черепаха мала свою специфіку. Незмінною залишалася рама із закріпленими парами коліс. Проте, каркас був побудований за односкатним принципом -- в основі настилу лежали 3--5 балок середньої товщини і не менше трьох метрів завдовжки. Такі розміри дозволяли безперешкодно в повний зріст стояти і працювати одразу кільком копачам. Зверху черепаха покривалась типовим настилом із дощок, а також за можливості обмащувалась сумішшю глини і шерсті для забезпечення додаткової вогнестійкості. Односкатність черепахи пояснюється потребою її щільного прилягання до стіни, аби обслуга могла безперешкодно працювати і також знаряддя виходило із поля обстрілу метальної техніки захисників фортеці.

Підземний варіант підкопу був складнішим і вимагав точних інженерно-технічних розрахунків. Його застосовували для досягнення двох цілей:

по-перше, таким чином із безпечнішої відстані можна було добратися до фундаменту і спричинити обвал ділянки стіни;

по-друге, через проритий хід до середини укріплення нападники раптово могли здійснити входження і або відчинити ворота для вступу основних сил, або самостійно перебити залогу.

Вегецій називає цей метод кунікулом, на честь зайців які риють в землі цілі системи таємних ходів. Автор зазначає, що спосіб самого заглиблення є добре відомим і технологічно дублює шахти, які видобували золото і срібло. Під шахтовим методом підкопування мається на увазі наявність невеликого ствола-заглиблення і галереї.

Такий ствол був необхідним для опускання на безпечну глибину, аби верхній шар землі був достатньо стійким і знизу не починався рівень грунтових вод. Як правило, це не більше 3-4 метрів. Вхід у ствол розташовувався подалі від поля зору захисників фортеці, а також додатково маскувався і захищався черепахами і плетеними щитами. Тож на початкових етапах прокопування оточеним складно було помітити такі маніпуляції, якщо копачі ще й вміло приховували велику кількість викопаної землі.

Галерея проходила на однаковій глибині перпендикулярно до лінії розміщення укріплень Там само, 196.. Аби забезпечити необхідну стійкість, стінки тунелю укріплювались підпорами.

Це були товсті дерев'яні бруси, які розміщували на однаковій розрахованій один від одного відстані. Таке їх розміщення рівномірно розподіляло тиск землі на опори і зменшувало загрозу обвалу тунелю ще в процесі копання. Значними перешкодами для прокладання галереї були: твердий грунт, міцний і глибокий фундамент фортеці (особливо, якщо з роками нові укріплення надбудовувались на місці старих), а також річки і штучно викопані захисні рови.

До бойових методів протидії насамперед варто віднести зустрічний підкоп. Він використовувався захисниками фортеці аби випередити нападників перш ніж ті дістануться фундаменту і підпалять дерев'яні опори. Застосувавши один із превентивних заходів і в процесі спостереження виявивши, що загроза підкопу є реальною, гарнізон починав копати зустрічний тунель. Його галерея зазвичай була коротшою, але теж передбачала використання підпор. Обидва тунелі часто могли бути не зовсім на одному рівні, але захисники розраховували рано чи пізно провалитися в порожнину ворожої галереї. Після цього залишалося два варіанти подальшого розвитку подій -- або підземний бій, або зустрічний підпал. Підземний бій був менш поширеним способом, оскільки невелика площа тунелю спричиняла брак вільного простору і повітря.

Іншим бойовим методом протидії була димова завіса. Не вступаючи в безпосереднє зіткнення з ворогом, обронці фортеці розводили дими біля прокопаного отвору в їх галерею. Під тиском повітря зі своєї сторони, вони подавали в отвір чадний газ. Копачі не могли своєчасно відчути його на запах, навіть мала концентрація чадного газу була смертельною для них.

Перші згадки про підкоп в період Хрестових походів знаходимо в “Олексіаді” Анни КомніноїИстория крестовых походов в документах и материалах, 79-80.. При неодноразово згадуваній облозі Ні- кеї (14 травня -- 19 червня 1097 р.) серед комплексу облогової техніки особливу роль відіграла підкопно-стінобійна група. При спробі штурму під командуванням Раймунда Тулузького використовувався описаний нами перший метод підкопу -- наземний.

Під прикриттям захисної черепахи, що була додатково захищена плетеними щитами і шкірою, до стіни підібралася група саперів. Їх щільним вогнем прикривала ще одна група хрестоносців.

Підкоп вівся за допомогою наявних ручних “залізних знарядь”, точні назви яких встановити неможливо Там само, 80.. Хоча, для дослідження класифікація цих інструментів немає жодного значення -- механіка вибивання каміння з-під несучної стіни була однаковою. Замість вийнятих каменів встановлювались дерев'яні опори. З тексту джерела невідомо, скільки часу працювали копачі. Проте, їм вдалося продовбати кладку наскрізь. Після успішного закінчення робіт, опори було підпалено і підкоп увінчався успіхом -- вежа Гонат обвалилась.

Відмінним моментом в тексті двох джерел є розповідь Вільгельма Тірського про сутечку між саперами і захисниками История Средних веков: Крестовые походы (1096-1291 гг.), 112-113.. Останні обстріляли завершений підкоп з луків і ручних метальних машин, тож вилазка хрестоносців завершилась невдачею. Автор вказує, що цей відступ мав великий психологічний ефект для війська нападників -- воно поступово падало духом. При повторних спробах добігти до місця пролому під обстрілом загинув один із відомих лицарів графа Нормандського.

Далі в тексті ми вперше зустрічаємо згадку про інженера-поліоркета, що керував спорудженням пристосувань для підкопу Там само, 112.. Аби вирішити тактичне завдання, ватажки хрестоносців найняли “мандрівного лангобарда з Північної Італії”. Він погодився побудувати захисні черепахи і керувати підкопними роботами, але за матеріальну винагороду. Вільгельм Тірський наголошує, що гарнізон міста був вражений маневрами і міцністю захисної черепахи, яка попри сильний обстріл метальних машин успішно дісталась стіни. Сапери успішно завершили підкоп, підпалили встановлені дерев'яні опори і башта з гуркотом обвалилась. Таке масштабне руйнування справило велике враження на обидві сторони протистояння -- Нікея капітулювала.

Той же Вільгельм Тірський побіжно згадує про побудову підкопних знарядь при підготовці до штурму Єрусалиму (7 червня -- 15 липня 1099 р.)Там само, 177.. Зазначимо: серед побудованих найнятими керівництвом інженерами машин були не тільки мангани і петрарії з комплексу метальних машин, чи укріплені черепахами тарани. Згадуються і підкопні скрофи.

Отже, широке застосування підкопу в часи Середньовіччя було зумовлене простотою методу, ефективністю через велику площу руйнування стіниКонстантин Носов. Осадная техника, 126., а також можливістю провести обвал дистанційно за допомогою підпалу.

Отже, розвиток середньовічних облогових технологій був невпинним змагання між нововведеннями в оборонній архітектурі і вдосконаленням ефективності облогової техніки. Облоги хрестоносцями добре укріплених міст Близького Сходу показали гостру необхідність наявності не тільки метальних машин, а й допоміжних неметальних знарядь. Розбудовані ще з часів ранньої Візантійської імперії системи укріплень вимагали ефективніших методів взяття міста -- штурму за допомогою башт-гелепол і драбин, проламування слабких ділянок стіни, підкопу і обвалу.

З цього комплексу неметальної техніки найбільш ефективним засобом була облогова башта. Широкому поширенню облогової драбини сприяв цілий ряд чинників: простота конструкції, швидкість спорудження, мінімальна кількість необхідних для побудови матеріалів, та ін. Попри суттєві недоліки, а саме -- проблеми із стійкістю, ламкість перекладин під вагою лицаря в обладунку, вразливість живої сили від ворожого вогню при підйомі, облогова драбина виконала поставлені перед нею завдання. Драбину безсумнівно можна вважати наймасовішим облоговим знаряддям Хрестових походів.

Таран також був однією з наймасовіших і найпоширеніших облогових машин. Захищений черепахою складний таран, як засіб виконував допоміжну функцію масованої атаки на ділянки стін із слабким захистом і був відволікаючим маневром. Головна роль при руйнуванні мурів належала методу підкопу.

Широке застосування підкопу в часи Середньовіччя було зумовлене простотою методу, ефективністю через велику площу руйнування стіни, а також можливістю провести обвал дистанційно за допомогою підпалу.

Підкоп як засіб штурму Нікеї (1097 р.) у тандемі з тараном дозволив вирішити долю міста завдяки його ефективному використанню для обвалу великої і додатково укріпленої вежі Гонат. Під час усіх спроб штурму сапери обстрілювались із луків і різних видів метальної зброї, захист від якої був додатковим завданням, яке доводилося вирішувати.

Abstract

Siege unmissile technique of cross hikes

Wasyl' Bosak

The relevance of this research is seen in the general analysis and structuring of information based on processed sources and historiography, as well as the expression of their own hypotheses regarding the terminological classification, typology, and design features of siege equipment. Although the topic has been actively researched among military historians in recent decades, there is still no full-fledged generalizing work on the art of siege during the Crusades. Researching the aspect of the development of medieval non-metallic technology, we can see periods when there is no mention of it in the sources. This is especially true of the Early Middle Ages. According to researchers, the siege then used either the structural work of ancient military engineers, or due to the lack of strong stone walls, the siege weapons were very primitive.

We have much more information about the siege art of the High Middle Ages. This is due to the improvement of defense architecture, the beginning of major military campaigns. In addition to information in written sources, researchers also have the opportunity to read illustrative material. There is still much controversy among researchers about the correctness of the description, species classification and terminology of non-metallic tools of this period.

Keywords: siege technique, defensive architecture, soldiery engineers, Cross hikes.