Перспективи актуалізації джерел особового походження з історії Одеси "Воронцовської доби"

Подорожні нотатки включають 14 наративів. Переважна більшість з них це описи мандрівок у вигляді спогадів і теж активно використовується краєзнавцями у своїх працях. Відзначимо, що кількість творів подорожувачів з Російської імперії (Катерина Авдєєва, Микола Всеволожський, Анатолій Демидов, Павло Свін'їн, Микола Туровський, Олімпіада Шишкіна) удвічі перевищує твори іноземців (німець Фрідріх Гагерн, французи Марі Гутрі та Огюст Мармон). Пропорція ще збільшиться на користь «місцевих», якщо мати увазі ще чотири подорожніх щоденники або звіти Аполлона Леонтовича, Ніканора Лонгінова, Павла Морозова, Миколи Мурзакевича, які вони зробили під час виконання своїх службових обов'язків. Така диспропорція пояснюється не лише тим, що піддані російського імператора частіше пересувались по свої державі, але, головне, що упорядники названого видання залучили твори лише російською мовою, на що було вказано у вступі до першого тому ЗайончковскийП. Введение... С. 8..

Нарешті маємо констатувати, що третя група - щоденники - представлена лише одним наративом. Це щоденник Григорія Соколова (1810-1852) - поміщика Херсонської губернії, віце-президента Товариства сільського господарства Півдня Росії, редактора його «Записок», члена Одеського товариства історії і старожитностей (ОТІС). Джерело підготував до друку секретар ОТІС Олексій Маркевич та опублікував у трьох томах «Записок» ОТІС протягом 1902-1906 рр. Маркевич А. Дневник Григория Ивановича Соколова // Записки Одесского общества истории и древностей. 1902. Т. XXIV. Ч. ІІ. Материалы. С. 181-196; 1904. Т. XXV. Ч. ІІ. Материалы. С. 1-16; 1906. Т. XXVI. Ч. ІІ. Материалы. С. 75-90. Слід зазначити, що публікація була далеко неідеальною, адже упорядник опублікував наратив не цілком, а у витягах, коментуючи одні фрагменти і зовсім опускаючи інші. На жаль, щоденникові записи, що їх О. Маркевич одержав від родича торкались лише двох років. Врешті загальний обсяг публікації склав понад 2,5 нинішніх авторських аркушів. Можна вважати, що цією публікацією було започаткована археографічна актуалізація щоденників з історія українського Причорномор'я. Те, що актуальність цього наративу висока, свідчить і сучасна його републікація Соколов Г.І. Щоденник 1838 року // Кіровоградський краєзнавчий вісник. 2010. Вип. IV. С. 6-41.. Відзначимо, що публікацію споряджено примітками, які за обсягом співставимі з текстом джерела, але, разом з тим, бракує атрибуції щодо упорядників.

З огляду на суттєвій недолік розглянутого вище радянського видання - не включення творів іншими, крім російської, мовами, варто звернутись до одного з авторитетних зарубіжних досліджень, причому написаних приблизно в один час. Безсумнівно такою є американська дослідниця Патрісія Герлігі (1930-2018) - авторка найвідомішої праці з історії Одеси кінця XVШ - початку ХХ ст. Книга мала два видання (1986, 1991) та була перекладена і видана українською (1999) та, двічі, російською мовами (2007, 2009) Herlihy P. Odessa. A history, 1794-1914. Cambridge, 1986; Герлігі П. Одеса. Історія міста, 1794-1914. Київ, 1999; Херлихи П. Одесса. История, 1794-1914: монографія. Одесса. 2009.. Важливість наративних джерел для дослідження історії міста стає очевиднішою, якщо переглянути науковий апарат цієї монографії. У переліку використаних джерел і літератури джерела особового походження посідають п'яту частину. Приблизно таку саму картину спостерігаємо й у посиланнях до розділів. Наприклад, у розділі 6 «Зростання міста, 1815-1861» наявне 151 посилання Герлігі П. Одеса. Історія міста, 1794-1914... С. 121-126, 315-231.. У них згадано 40 наративних джерел, на які понад 100 разів зроблено посилання.

Найбільше, 11 разів, авторка апелювала до подорожніх нотаток англійця Вільяма Джессі, а також (по 5-8 разів) - до аналогічних творів француза Ксав'є Омера де Геля, англійців Едварда Мортона та Ширлі Брукса, американця Джона Стефенса, німця Йоганна-Георга Коля та спогадів Костянтина Скальковського - сина відомого історика. Зазначимо, що у розділі є фрагмент спеціально присвячений Михайлу Воронцову. Більше половини з 29 посилань - на дюжину наративних джерел. Крім всіх названих вище це ще подорожні нотатки англійця Джеймса Вебстера й американця Вінсента Нолті, але з тою відмінністю, що найбільше посилань тут на епістолярію - листи батька до М. Воронцова. Серед інших наративів - автобіографія селянина Миколи Шитова. Отже, наративні джерела є невід'ємною складовою фундаментального дослідження П. Герлігі. Серед них домінують подорожні нотатки переважно іноземних мандрівників. Менше представлені спогади. Це можна віднести до особливостей праці шанованої авторки, адже менший доступ до радянських архівів і бібліотек вона чудово компенсувала доступом як до звітів консулів у зарубіжних архівосховищах, так і творів подорожників європейськими мовами у зарубіжних книгосховищах. Відзначимо, що в арсеналі авторки не було жодного щоденника у його класичному форматі.

Отже, очевидно, що серед джерел особового походження з історії Одеси першої половини ХІХ ст. і «воронцовської доби», зокрема наявні десятки спогадів і подорожніх нотатків, але помітно бракує щоденників. По суті, найвідомішим з оприлюднених є щоденник Григорія Соколова. Тому актуалізація щоденника Аполлона Скальковського є на часі та має стати унікальною археографічною публікацією.

Унікальність щоденника А. Скальковського як джерела особового походження у тому, що записи систематично велись не лише протягом одного, а впродовж 60 років; вела їх дуже грамотна, освічена та досвідчена людина, яка належала до місцевої інтелектуальної еліти. Нині можна говорити про подальший крок актуалізації записів лише за один 1835 рік. Але цей рік є особливим як для А. Скальковського, так і його щоденника. У 1830-1834 рр. записи велись польською мовою, і саме у 1835 р. він вперше почав писати щоденник російською мовою. Втім з посеред понад 40 тисячі слів, написаних за рік зустрічаються слова та фрази польською (2%) і французькою (1%) мовами. Кількість «недешифрованих» слів і слів, що є спірними, складає 5% тексту.

1835 р. був одним із рубіжних у біографії А. Скальковського, адже він почав здійснювати програму своїх історичних досліджень. Саме відтоді інтелектуальне почало домінувати впродовж усього його життя, ставши його фахом. Саме у цей рік він здійснив свою першу подорож краєм. Тому за локацією цей рік можна поділити на три частини: 1) в Одесі / підготовка до подорожі (1 січня - 14 травня); 2) мандрівка по трьох губерніях (Новомиргород, Єлисаветград, Катеринослав, Херсон, Сімферополь, Гурзуф, Ялта, Алупка) й окремо до Миколаєва (14 травня - 28 липня, 21-24 серпня) та 3) в Одесі / обробка матеріалу (28 липня - 31 грудня). Вислів «воронцовська Одеса» у даному разі вважаємо слушним. Не тільки тому, що це піковий час генерал-губернаторства М. Воронцова, але й тому, що А. Скальковський був у колі тих, кого можна назвати оточенням графа. Правитель краю був йому і цікавий, і симпатичний. Саме тому М. Воронцов є найбільш згадуваним персонажем у цьому щоденнику - майже 250 разів.

У цілому звісно, не варто переоцінювати інформативну цінність щоденника А. Скальковського. Адже він не є насиченим значними та глибокими, чи хоча б розлогими філософськими роздумами, публіцистикою чи спостереженнями. Текст дуже простий за подачею та побудований у літописний формі щоденно - опис погоди, робота у канцелярії, обід, проведення часу перед вечором, творча праця чи розваги увечері. Разом з тим очікуємо, що інформативність щоденника, як історичного джерела, буде більшою, ніж здається, адже там міститься широкий спектр відомостей - від погоди до моди. Насамперед, це згадки про персони, а таких близько 400 осіб. Передусім родина - того року до міста переїхала його зведена сестра Кароліна зі своїм чоловіком Павлом Сезеневським, про кар'єру якого подбав А. Скальковський. Це його друзі, насамперед, Михайло Кір'яков, якого згадано понад 150 разів, П. Градовський і П. Лейковський, яких у сумі згадано трохи менше. Особливо треба сказати, що у щоденнику дуже багато про особисте життя та переживання молодого чоловіка - захоплення різноманітними красунями та найбільше - сестрою свого друга Юлією Кір'яковою - згадано майже 200 разів. Принагідно зазначимо, що текст не містить інтимних подробиць його життя, то не має потреби вилучати такі фрагменти. Отже, щоденник містить силу деталей, які, певно, містять латентну інформацію, що зацікавить і може бути побаченою різними дослідниками у залежності від їхнього предмету дослідження та кваліфікації.

Отже, джерела особового походження з історії «воронцовської доби» Одеси представлені кількома десятками праць. Найчисленнішими є дві співмірні групи наративів - спогади та подорожні нотатки. Переважну більшість з них було опубліковано ще у «довгому ХІХ столітті». Відтоді вони, з різною частотою, знаходяться у науковому обігу. Звертає на себе увагу брак таких наративів як щоденники, які є особливим видом джерел особового походження і можуть претендувати на виділення в окрему групу. Щоденник відомого одесита ХІХ ст. Аполлона Скальковського є унікальним історичним джерелом як через систематичність, тривалість його ведення, так і особу автора. Тим дивніше виглядало слабке залучення його у дослідницькій літературі. Зберігання його у Петербурзі, нерозбірливий почерк, а також відносно великий обсяг робили неможливим помітно посилити його актуалізацію вже понад півстоліття, адже ця робота є вельми затратною по часу. Новим рівнем цієї актуалізації має стати здійснення археографічної публікації, що на порядок збільшить циркулювання його у науковому обігу та надасть нові можливості для співставлення наведеної інформації з іншими видами джерел особового походження та типами інших історичних джерел і переосмислення історії міста Одеса імперської доби.