Україна у контексті мовної політики держави середини 1940-х - кінця 1980-х рр. (на прикладі Дніпропетровщини)

Іншим важелем посилення русифікації, що несла з собою реформа, було створення такого виду навчальних закладів, як школи-інтернати. Організацією цього виду освітньо-виховних установ держава суттєво допомогла малозабезпеченим та багатодітним сім'ям дати своїм дітям повноцінну середню освіту. А таких було багато у сільській місцевості, де заробітна плата була у колгоспників помітно нижчою, ніж у жителів міста, а сім'ї мали по три та більше дітей. Тож таке нововведення держави суттєво допомагало багатодітним і малозабезпеченим сім'ям у наданні їхнім дітям належного рівня освіти та в результаті цього - отримання ними належної професії. Автор добре пам'ятає, як у першій половині 1960-х рр., коли вони з мамою відправлялися по понеділкам ранковим поїздом зі станції Божедарівка біля смт Щорськ (нині - Божедарівка Криничанського р-ну) додому до м. Дніпродзержинська (нині - Кам'янське), до станції завжди під'їжджало по декілька підвод з навколишніх колгоспів, в кожній з яких сиділо по декілька хлопчиків і дівчаток, що їхали на навчання на тиждень у такий інтернат у Дніпродзержинську (Нікілєв, особистий архів автора).

Але водночас така новація посилила процес русифікації села як республіки в цілому, так і області Адже перебування 5-6 днів на тиждень впродовж навчального періоду цілорічно у російськомовному середовищі навчального закладу, сприяло тому, що їхні вихованці поступово переходили на російську мову спілкування, а з часом і на мислення російською мовою (адже викладанням предметів відбувалася російською, у а позашкільний час викладачі, вихователі та адміністрація спілкувалися з ними цією ж мовою). І таким чином ставали вже носіями російської мови.

Вагомим чинником посилення русифікації села області була і наявність в її містах великої кількості професійно-технічних училищ (їх у той час молодь зверхньо називала - «бурси»), які давали виробничі професії і готували робітничі кадри для тієї великої кількості промислових підприємств та будівельних організацій, що визначали область у республіці як промислову. Саме в них навчалася значна кількість учнів сільських шкіл - семирічок, які через нижчу якість надання освіти, обмежували можливості сільським дітям поступити до технікуму та отримати середню спеціальну освіту, а тим більше - вищу. Тож україномовні сільські діти йшли значною мірою до «бурс», після закінчення яких у переважній більшості починали працювати на промислових підприємствах області і у спілкування на роботі та у повсякденні, демонстрували вже свою, так би мовити, вищевартісність ламаною російською мовою. Про цю прикру ситуацію писав І. Дзюба: «Школи ФЗН, ремісничі та інші училища. В них набирається переважно сільська молодь і протягом кількох років зазнає нещадного мовного калічення» (Дзюба, 2005, с. 121).

Аналогічна ситуація мала місце, хоч і в менших масштабах, через меншу кількість там вихідців із села, серед студентів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів. Навчання там провадилося російською, поза заняттями викладачі та адміністрація гуртожитків з ними спілкувалися лише російською. Практично більшу частину доби вони знаходилися у російськомовному оточенні. Таким чином поступово природнім шляхом самі починали переходити на російську. Тож приїжджаючи на вихідні та канікули у розмовах з друзями, що мешкали у селі, часто демонстративно розмовляли російською, щоб підкреслити свій відмінний вже статус чи то освітній, чи соціальний, чи «культурний», оскільки вони вже - «городські». Багато хто у процесі навчання переходив вже на спілкування і з рідними на російську. Таку картину доводилося у середині-другій половині 1960-х рр. спостерігати автору, коли він приїжджав до своєї бабусі у село. Особливо ці зміни по ставленню до своєї рідної мови можна було бачити у суботу і неділю, коли багато з сільських дітей, що навчалися у місті, приїжджали додому і в своєму молодіжному середовищі демонстрували тим, хто або не поїхав до міста і продовжував працювати і жити у селі, або ще навчалися у школах, свою «приналежність до міста», постійно у розмові з ними вживаючи російські фрази.

Тож, у 1960-х рр. процес русифікації в області, як і у всій Україні, посилюється. У наступні десятиліття, особливо після зняття у 1972 р. П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ, поширення переходу до російської мови у всіх сферах життя області пришвидшується. Посилюється процес русифікації освіти. 1973 р. в «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про народну освіту» ще раз було зазначено, що вивчення мови національних республік в їх російськомовних школах. У 1978 р. була видана постанова ЦК КПРС про посилене вивчення і викладання російської мові літератури, у 1983 - постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення заробітної плати вчителям російської мови на 15% (Українська мова в СРСР). У містах області практично зникли вивіски українською мовою на крамницях, кіноконцертні афіші були виключно російською мовою і фільми, навіть зняті на українських кіностудіях, і значить такі, що за тогочасним положенням мали бути україномовними, демонструвалися російською. Доповіді, публічні лекції, читалися також російською, всі культурно-масові та громадсько-політичні заходи відбувалися російською мовою (Смольніцька, 2014, с. 120). Як на офіційному, так і в міжособистісному спілкуванні різних соціальних, професійних, вікових категорій населення, а головно серед молоді, мовою спілкування стала російська. У їхній свідомості все міцніше закорінювалася переконаність у вищевартісності російськості. Така ситуація ще більше сприяла пониженню статусу української мови у підростаючого покоління міських жителів, їхніх батьків, багатьох громадян області. Продовжується невпинне скорочення кількості україномовних шкіл. Процес скорочення їх тривав до кінця 1980-х рр. Одним із яскравих показників цього процесу є дані про чисельність шкіл з українською й російською мовами викладання та мішаних (російсько-українських) у Дніпропетровську на середину 1987 р. Зі 140 функціонуючих на той час у міліонному місті навчальних закладів було лише 9 українських шкіл, ще 6 офіційно вважалися змішаними, інші ж 125 були російські.

Українські середні загальноосвітні заклади ліквідовувалися як такі, що не мали належної кількості контингенту та перепрофільовувалися, або у повному складі вчительські колективи та учнівські контингенти переводилися у новозбудовані поблизу російські школи. Типовий приклад СШ №15 у Дніпродзержинську. Вона була споруджена в кінці 1940-х рр. у новозбудованому районі, як українська школа, а на поч. 1980-х рр., через хронічну роками невідповідність нормам кількість учнівського контингенту, була переведена у новозбудовану неподалік російськомовну школу №3. А в її приміщенні було відкрито кулінарне училище, де викладання також відбувалося російською.

Звуження сфери вживання української мови проявлялося і зовні. З часом абсолютна більшість вивісок на крамницях, закладах харчоторгу, освітньо-культурних установах, підприємствах та організаціях, адміністративних спорудах, назв вулиць, населених пунктів (навіть у сільській україномовній місцевості) тощо вже пишеться лише російською мовою. Російською мовою велися усі справи партійного, державного і громадського життя, всі галузі культури, господарської сфери та їхнє діловодство, вища, середня технічна і професійна освіта.

З 1960-х років вже народжуються покоління, що росли переважно у сім'ях, де мовою спілкування була російська. Тож для них, попри те що люди вважали себе українцями, рідною вже була російська, а не українська, як для їхніх мам та бабусь. У містах області стало нормою вже не лише в офіційних установах, у громадських місцях, у транспорті, а й на міжособистісному рівні, у побуті говорити російською. Тож молоді спеціалісти носії української мови, що розподілялися у міста області з україномовних регіонів, наприклад Галичини, Буковини, Закарпаття, змушені були переходили на російську мову на виробництві, а з часом і в сім'ях. Осідаючи в області чи в інших регіонах Центральної і Східної України вони змушені були переходити на російську мову і це поступово закріплювалося і ставало вже звичкою у спілкуванні як на виробництві, так і у повсякденному житті.

У цей же період відбувається процес русифікації невеликих міст та селищ міського типу області, які виникали у ХУІІІ-ХІХ століттях як українські села, а у ХХ - у результаті розвитку економіки краю набували промислового значення і отримували відповідний статус. Це і Апостолове, і Божедарівка, і Вільногірськ, і Верхівцеве, і Жовті Води й ряд інших. У них населення вело спосіб життя і мало менталітет властиві сільським поселенням. Мовою повсякденного спілкування та діловодства там була українська. Але під впливом появи там промислових підприємств, носіїв російської мови в них: керівників підприємств і організацій, їх інженерно-технічного персоналу, молодих спеціалістів, що розподілялися туди на роботу після закінчення навчального закладу, які у побуті та на виробництві вже говорили виключно російською, тут також починає спостерігатися поширення російськомовності. Там у школах уже починають відкривати російськомовні класи. Спочатку по одному. З роками - набираючи тенденцію до збільшення. Л. О. Шамрай, яка отримала середню освіту у м. Верхівцеве у другій половині 1960-х рр, пригадує, що після закінчення восьмого класу, їй, як і частині інших восьмикласників, не вистачило місця в українських класах Верхівцівської школи, тож дітей зарахували до російськомовного класу, де місця були (Шамрай, особистий архів автора).

Така ситуація з перманентним звуженням використання української мови не викликала занепокоєння у батьків учнів та й взагалі у населення області. Вона сприймалася через призму людських оцінок процесів, що відбувалися в області, які формувалися у першу чергу соціально- економічними чинниками (високий ступінь промислового розвитку регіону, краща його забезпеченість промисловими і продуктовими товарами, вищі, порівняно з непромисловими регіонами заробітна плата та рівень і якість життя). Адже все населення знало, розуміло українську мову, добре говорило російською і це сприймалося дуже позитивно всіма. Тож і не викликало ніяких нарікань. Проте, при цьому не бралося до уваги і не помічалося, що процес урбанізації та потужне промислове будівництво супроводжувалося широким поширенням на всіх рівнях російської мови, а це, у свою чергу, сприяло формуванню у суспільстві і області, і республіки в цілому, ставлення до українського як до меншовартісного, позначалося на свідомості жителів області, сприяло скороченню тих, хто ідентифікував себе як українець і збільшенню частики тих, хто ідентифікував себе як росіянин. Це засвідчили матеріали переписів населення 1959 та 1989 років. Вони зафіксували в області на тлі цілеспрямованої русифікаторської культурно-демографічної політики партійно-державного керівництва СРСР зменшення кількості населення з рідною українською мовою. Частка населення області, що вважало рідною українську мову скоротилася за цей час на 11,5%, з 73,0 % до 61,5 %, при майже аналогічному зростанні тих, хто вважав російську своєю рідною мовою - з 26,0 % до 37,2 %. При цьому частка населення, що вважало рідними інші мови зменшилася лише на 0,3 % (від 1,3 % у 1959 до 1 % у 1989 р.) (Дністрянський., 2008. с. 78).

Тобто це свідчило, що область внаслідок політики держави поступово еволюціонувала від переважно монолінгвістичної до білінгвістичної. Звуження мовного середовища саме української етнічної більшості області засвідчило неорганічність процесів та велику роль деструктивної державної політики у напрямку саме русифікації регіону.

мова український русифікація

Висновки

Отже, з середини 1940-х і до кінця 1980-х рр. у Дніпропетровській області спостерігався перманентний процес поширення російської мови. Серед причин, що зумовили дію такої тенденції, головною була національна політика правлячої партії, яка у своїй діяльності керувалася пріоритетами як партії Росії, а не партії союзу національних республік. Іншим, вагомим чинником виступало масштабне промислове будівництво у містах області, яке супроводжувалося широким залучення значних людських мас з різних територій країни та урбанізацією регіону, поширенням російської мови як мови міжнаціонального спілкування.

Поєднання цих двох факторів сприяло масштабному втіленню російської мови у всі сфери виробничого, адміністративно-управлінського, культурного, повсякденного життя області, міжособистісного спілкування у побуті і на виробництві, визначило русифікацію закладів вищої, середньої спеціальної та професійної освіти, загальноосвітньої школи, дитячих дошкільних закладів. Російська стала для більшості міського населення області мовою повсякденного спілкування. Виросли покоління, для яких вона вже була їх рідною мовою. Аналогічні тенденції почали проявлятися і в сільському середовищі. Процес русифікації супроводжувався проявами зневаги до національної історії, культури, сприйняттям всього українського як меншовартісного. А це вже свідчило про небезпечні ознаки денаціоналізації жителів регіону та республіки загалом.

Бібліографічні посилання

1. Бажан О. Входження Кримської області до складу УРСР: освітянський аспект. Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. 2014. Вип. 19. С. 165-175.

2. Бажан О.Г. Рух за поширення української мови в період «хрущовської відлиги». Наукові записки НаУКМА. Історичні науки 2007. Том 65. С. 40-49.

3. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.). Київ: Альтернативи, 1999.

4. Державний архів Дніпропетровської області. Ф. 416. Оп. 2. Спр.1024.

5. Державний архів Російської Федерації. Ф. 9396. Оп. 5. Спр. 1418.

6. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація? Київ: Києво-Могилян. акад., 2005.

7. Дністрянський М.С. Етнографія України. Львів: Видавничий центр ЛНУ, 2008.

8. Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР», ухвалений першою сесією Верховної Ради УРСР п'ятого скликання 17 квітня 1959 р. Радянська Україна. 1959. 19 квітня. №92 (11441). С.2-3.

9. Історія Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. 1918-2018 / Голова редкол. член.- кор. НАН України, проф. М.В. Поляков. 5-е вид., переробл. і доп. Дніпро: Ліра, 2018.

10. Історичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (1918-2018) / Світленко С.І. (голова редкол.) та ін. Дніпро: Ліра, 2020.

11. Кем был по национальности Леонид Брежнев. Рамблер.

12. Ковалева Ф.Ф. Жизнь проведенная в могиле. Исповедь археолога. Дніпро: Ліра, 2008.

13. Масенко Л. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоцид. Передмова до «Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду. Документи і матеріали. За ред. Л. Масенко. Київ: Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2005.

14. Особистий архів автора Спогади Безручко Г.Т.

15. Особистий архів автора. Спогади Гурша Р.І.

16. Особистий архів автора. Спогади Кучерявого І.П.

17. Особистий архів автора. Спогади Нікілєва О.Ф.

18. Особистий архів автора. Спогади Шамрай Л.О.

19. Русифікація України. Вікіпедія.

20. Смольніцька М. Становище української мови в кінці 1950-х рр: за листами громадян до органів влади. Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. 2014. Вип. 19. С. 114-130.

21. Українська мова в СРСР. Вікіпедія.

22. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАГОУ). Ф. 1. Оп. 3. Спр. 2447.

23. ЦДАГОУ Ф. 1. Оп. 24. Спр. 4796.

24. ЦДАГОУ Ф. 1. Оп. 31. Спр. 369.

25. Шевченко С.М. Розвиток шкіл з російською мовою навчання у контексті диференціації загальної середньої освіти в УРСР (50-60-ті роки ХХ ст.) Проблеми сучасного підручника. 2014. Вип. 14. С. 833-842.

26. Ярмоленко М. Мовна політика в УРСР у 40-80-х роках ХХ століття. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2013. Вип. 3. С. 365-377.

27. Ярмоленко М. Політико-правовий та соціально-регіональний контекст функціонування української мови в незалежній Україні. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 839-848.

28. Шкільництво в Україні Вікіпедія.

References

1. Bazhan O. (2014). Vkhodzhennia Kiymskoi oblasti do skladu URSR: osvitianskyi aspect [Entry of the Crimean region into the USSR: educational aspect]. Ukraina ХХ st.: kultura, ideolohiia, polityka - Ukraine of the XX century: culture, ideology, politics, 19, 165-175 [in Ukrainian].

2. Bazhan O.H. (2007). Rukh za poshyrennia ukrains'koi movy v period «khruschovs'koi vidlyhy» [Movement for the spread of the Ukrainian language during the «Khrushchev thaw»]. Naukovi zapysky NaUKMA. Istorychni nauky - NaUKMA Research Papers. History, 65, 40-49 [in Ukrainian].

3. Baran V.K., Danylenko V.M. (1999). Ukraina v umovakh systemnoi kryzy (1946-1980-ti rr) [Ukraine in the conditions of systemic crisis (1946-1980)]. Kyiv: Al'ternatyvy [in Ukrainian].

4. Derzhavnyj arkhiv Dnipropetrovs'koi oblasti [State Archives of Dnipropetrovs'k region]. Found 416. Inventory 2. File 1024 [in Ukrainian].

5. Derzhavnyj arkhiv Rosijskoi federatsii [State Archives of the Russian Federation]. Found. 9396. Inventory 5. File 1418 [in Russian].

6. Dziuba I. (2005). Internatsionalizm chy rusyfikatsiia? [Internationalism or Russification]. Kyiv: Kyievo-Mohylian. akad. [in Ukrainian].

7. Dnistrians'kyj M.S. (2008). Etnohrafiia Ukrainy [Ethnography of Ukraine]. L'viv: Vydavnychyj tsentr LNU [in Ukrainian].

8. «On Strengthening the Link between School and Life and on the Further Development of the Public Education System in the Ukrainian SSR» was adopted by the first session of the Verkhovna Rada of the Ukrainian SSR of the fifth convocation on April 17, 1959. (1959, April 19). Radians'ka Ukraina, 92 (11441), 2-3 [in Ukrainian].

9. Poliakov M.V. (Ed.). (2018). Istoriia Dniprovs'koho natsional'noho universytetu imeni Olesia Honchara. 1918-2018 [History of Oles Honchar Dnipro National University. 1918-2018]. 5th ed. Dnipro: Lira [in Ukrainian].

10. Svitlenko S.I. (Ed.). (2020). Istorychnyj fakul'tet Dniprovs'koho natsional'noho universytetu imeni Olesia Honchara (1918-2018) [Faculty of History of Oles'Honchar Dnipro National University (1918-2018)]. Dnipro: Lira [in Ukrainian].

11. Kovaleva F.F. (2008). Zhyzn'provedennaia v mohyle. Yspoved' arkheoloha [Life spent in the grave. Confession of an archaeologis]. Dnipro: Lira [in Ukrainian].

12. Masenko L. (Ed.). (2005). Mova u ХХ storichchi: istoriia linhvotsydu. Dokumenty i materialy [Language policy in the USSR: the history of linguocide. Preface to Ukrainian language in the twentieth century: the history of linguocide. Documents and materials]. L. Masenko (Ed.).Kyiv: Kyiv-Mohyla Academy House [in Ukrainian].

13. Osobystyj arkhiv avtora. Spohady Bezruchko H.T. [Personal archive of the author. Memories Bezruchko H. T.] [in Ukrainian].

14. Osobystyj arkhiv avtora. Spohady Hursha R.I. [Personal archive of the author. Memories Hursha R.I.] [in Ukrainian].

15. Osobystyj arkhiv avtora. Spohady Kucheriavoho I.P [Personal archive of the author. Memories Kucheriavyi I.P.] [in Ukrainian].

16. Osobystyj arkhiv avtora. Spohady Nikilieva O.F. [Personal archive of the author. Memories Nikiliev O.F.] [in Ukrainian].

17. Osobystyj arkhiv avtora. Spohady Shamraj L.O. [Personal archive of the author. Memories Shamraj L.O.] [in Ukrainian].

18. Smol'nits'ka M. (2014). Stanovysche ukrains'koi movy v kintsi 1950-kh rr: za lystamy hromadian do orhaniv vlady [The camp of the Ukrainian movi in the 1950s era: behind the sheets of hulks to the organs of power]. Ukraina XX st.: kul'tura, ideolohiia, polityka - Ukraine of theXXcentury: culture, ideology, politics, 19, 114-130 [in Ukrainian].

19. Tsentral'nyj derzhavnyj arkhiv vyschykh orhaniv vlady i upravlinnia Ukrainy [The Central State Archives of the Government and Administration of Ukraine (hereinafter - CSAGAU)]. Found 1. Inventory 3. File 2447 [in Ukrainian].

20. CSAGAU. Found 1. Inventory 24. File 4796 [in Ukrainian].

21. CSAGAU. Found. 1. Inventory 31. File 369 [in Ukrainian].

22. Shevchenko S.M. (2014). Rozvytok shkil z rosiiskoiu movoiu navchannia u konteksti dyferentsiatsii zahalnoi serednoi osvity v URSR (50-60-ti roky ХХ st.) [Development of schools with Russian as the language of instruction in the context of differentiation of general secondary education in the USSR (50-60s of the XX century). Problemy suchasnoho pidruchnyka - Problems of a Modern Textbook, 14, 833-842 [in Ukrainian].

23. Yarmolenko M. (2013). Movna polityka v URSR u 40-80-kh rokakh ХХ stolittia [Language policy in the USSR in the 40-80s of the twentieth centur]. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsional'nykh doslidzhen' im. I.F Kurasa NAN Ukrainy - Scientific Notes, 3, 365-377 [in Ukrainian].

24. Yarmolenko M. (2012). Polityko-pravovyj ta sotsial'no-regional'nyj kontekst funktsionuvannia ukrains'koi movy v nezalezhnij Ukraini [Political-legal and socio-regional context of the functioning of the Ukrainian language in independent Ukraine]. Ukraina: kul'turna spadschyna, natsional'na svidomist', derzhavnist' - Ukraine: Cultural Heritage, National Identity, Statehood, 21, 839-848 [in Ukrainian].

25. Kem byl po natsyonalnosty Leonyd Brezhnev [Who was Leonid Brezhnev by nationality]. Rambler. [in Ukrainian].

26. Rusyfikatsiia Ukrainy [Russification of Ukraine]. [in Ukrainian].

27. Ukrainska mova v SRSR [Ukrainian language in the USSR]. [in Ukrainian].

28. Shkilnytstvo v Ukraini [Schooling in Ukraine] [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru