Участь каторжників у будівництві Дніпровської оборонної лінії (1774-1783 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра історії, Чорноморський національний університет

імені Петра Могили

Участь каторжників у будівництві Дніпровської оборонної лінії (1774-1783 рр.)

Біліченко Л.С., аспірантка

У статті висвітлюється участь каторжних ув'язнених у будівництві Дніпровської оборонної лінії протягом 1774-1783 рр. Встановлено, що основною причиною будівництва оборонних укріплень була російсько-турецька війна 1768-1774 рр. 10 травня 1770 р. військовою колегією Російської імперії були затверджені пункти під назвою «Про улаштування лінії по ріках Берді та Московці». Згідно, пунктів начальником з будівництва оборонної лінії призначався генерал-поручик М. Дедев. Загалом, на будівництво з казни було виділено суму у розмірі 100 000 руб. 2 вересня 1770 р. імператриця Катерина ІІ підписала Указ про будівництво Дніпровської оборонної лінії. Згідно Указу, за п'ять років була побудована укріплена фортифікаційна лінія, що розтягнулася на 196 верст і мала у своєму складі сім фортець - Олександрівську, Микитинську, Кирилівську, Григорівську, Олексіївську, Захарівську та Петрівську. Саме з будівництвом Дніпровської оборонної лінії пов'язано становлення та розбудова в'язничної системи на Запоріжжі. Однак, засуджені на каторгу, в казенну роботу і на поселення стали прибувати на Дніпровську лінію лише з 1774 р. Перші каторжники (колодники) і засланці-поселенці з'явилися в фортеці Олександрівській на початку 1774 р. Злочинці, що вирушали на Лінію, були як цивільного, так і військового звання. Найпоширенішими злочинами, що каралися каторжними роботами, були: вбивство, пограбування та неодноразове злодійство. Каралися каторжними роботами також за: споріднене кровосмішення (інцест), шпигунство на користь іншої держави, втечі з військової служби та місць відбування покарання, фальшивомонетництво та ін. Велику частину із них становили козаки та гайдамаки, звинувачені у скоєнні різних злочинів. Тривали будівничі роботи на Дніпровській оборонній лінії до 1783 р.

Ключові слова: каторжники, Дніпровська оборонна лінія, Олександрівська фортеця, Микитинська фортеця, Кирилівська фортеця, Григорівська фортеця, Олексіївська фортеця, Захарівська фортеця, Петрівська фортеця, російсько-турецька війна 1768-1774 рр.

THE PARTICIPATION OF PEOPLE SENTENCED TO HARD LABOR IN THE CONSTRUCTION OF THE DNIPRO DEFENSE LINE (1774-1783)

Bilichenko L.S.,

postgraduate student of the Department of History, Black Sea National University Petro Mohyla (Ukraine, Mykolaiv)

The article highlights the participation of people sentenced to hard labor in the construction of the Dnieper Defense Line during 1774-1783. It was established that the main reason for the construction of defensive fortifications was the Russian-Turkish war of 1768-1774. On May 10, 1770, the military board ofthe Russian Empire approved items entitled «On the establishment of a line along the Berdi and Moskovtsi rivers.» According to the points, Lieutenant General M. Dedev was appointed head of the defense line construction. In general, an amount of100,000 rubles was allocated from the treasury for construction. On September 2, 1770, Empress Catherine II signed the Decree on the construction of the Dnieper Defense Line. According to the Decree, a fortified fortification line was built in five years, which stretched for 196 versts and included seven fortresses - Oleksandrivska, Mykytynska, Kiril- livska, Hryhorivska, Oleksiivska, Zakharivska, and Petrivska. The establishment and development of the prison system in Zaporozhye is connected with the construction of the Dnieper Defense Line. However, those sentenced to hard labor, government work, and settlement began to arrive on the Dnieper Line only in 1774. The first convicts (well workers) and exiled settlers appeared in the Oleksandrivskaya Fortress at the beginning of1774. The criminals who went to the Line were both civilian and military rank. The most common crimes punishable by hard labor were: murder, robbery and repeated theft. They were also punished with hard labor for: incest, espionage for the benefit of another state, escape from military service and places ofpunishment, counterfeiting, etc. A large part of them were Cossacks and Haydamaks, accused of committing various crimes. Construction work continued on the Dnieper Defense Line until 1783.

Keywords: penal servitude, Dnieper defense line, Alexander fortress, Mykytyn fortress, Kirilliv fortress, Hryhoriv fortress, Oleksiiv fortress, Zakhariv fortress, Petrov fortress, Russo-Turkish war of1768-1774.

каторжний дніпровська оборонна лінія

Каторга (від грец. katergon - галера) - вид кримінального покарання, що полягає у використанні праці засуджених на тяжких примусових роботах у місцях ув'язнення чи заслання, яка поєднувала у собі особливо жорсткий режим отримування. Примусова тяжка праця злочинців на користь держави застосовувалася з найдавніших часів. Сам термін «каторга» виник у середні віки та означав покарання, що полягало у засланні засуджених веслярами на судна-галери, де вони приковувалися ланцюгами до лав у трюмах. У Російській імперії каторга зародилася у XVII ст. «Соборным уложением» 1649 р. де передусім в розряд в розряд каторжних арештантів потрапляли шахраї, злодії та розбійники, які після тюремного ув'язнення в кайданах посилалися на важкі роботи. Основним місцем ув'язнення до ХІХ ст. була Сибір, а також ряд інших земель, що освоювалися.

На українських землях каторжна система розповсюдилася у другій половині XVIII ст. Основною причиною використання праці каторжників на теренах України стала Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. - одна з ключових за значенням воєн між Османською та Російською імперіями. У ході війни російський імперський уряд вирішив збудувати ряд фотифікаційних укріплень від Дніпра до Азовського моря. Так як робочих рук не вистачало, то до будівництва були залучені каторжні ув'язнені, серед яких було багато засуджених до каторги козаків та гайдамаків. Варто також вілзначити, що у ході будівничих робіт була заснована Олександрівська фортеця, яка згодом перетворилася у м. Запоріжжя. Актуальність цього дослідження полягає, передусім, у маловивченості даної теми, так як історія участі каторжників у будівництві Дніпровської оборонної лінії розглядалася фрагментарно, у межах ширших досліджень.

У сучасній українській історіографії існує небагато наукових робіт присвяченій даній проблематики. Серед них можна виділити праці О. Македонова [4], В. Мільчева [5], В. Карпенка[6], В. Пальченкової [8], Л. Біліченко [2]. З огляду на це автор поставила собі за мету проаналізувати участь засуджених на каторжні роботи осіб у будівництві Дніпроської оборонної лінії протягом 1774-1783 рр.

У вересні 1768 р. султан Османської імперії Мустафа ІІІ оголосив Російській імперії війну. У відповідь на це у листопаді 1768 р. імператриця Катерина ІІ у свою чергу оголосила війну Османській імперії [7, с. 22]. На початку 1769 року 2-а армія генерала П. А. Румянцева зупинила вторгнення кримських татар і вийшла на узбережжя Азовського моря.

10 травня 1770 р. військовою колегією Російської імперії були затверджені пункти під назвою «Про улаштування лінії по ріках Берді та Московці». Згідно, пунктів начальником з будівництва оборонної лінії призначався генерал-поручик М. Дедев. Загалом, на будівництво з казни було виділено суму у розмірі 100 000 руб. [3, с. 60].

2 вересня 1770 р. імператриця Катерина ІІ підписала ще один Указ про будівництво Дніпровської оборонної лінії. Згідно Указу, за п'ять років була побудована укріплена фортифікаційна лінія, що розтягнулася на 196 верст і мала у своєму складі сім фортець - Олександрівську, Микитинську, Кирилівську, Григо- рівську, Олексіївську, Захарівську та Петрівську. Саме з будівництвом Дніпровської оборонної лінії пов'язано становлення та розбудова в'язничної системи на Запоріжжі [8, с. 56].

30 листопада 1773 р., згідно з Указом Сенату, для робіт на Дніпровській лінії було вирішено залучати засуджених на каторгу зі Смоленської, Білгородської та Українсько-Слобідської губерній. Раніше колодники з цих губерній посилалися на каторжну роботу в Оренбург і Сибір. При цьому Указ наказував, щоб на Лінії було одночасно не більше 1000 осіб засуджених. На Лінію вирушали також каторжники та заслані на поселення із губерній: Новоросійської, Азовської, Астраханської, Київської.

Засуджені на каторгу, в казенну роботу і на поселення стали прибувати на Дніпровську лінію з 1774 р. Перші каторжники (колодники) і засланці-поселенці з'явилися в фортеці Олександрівській на початку 1774 р.

Злочинці, що вирушали на Лінію, були як цивільного, так і військового звання. Найпоширенішими злочинами, що каралися каторжними роботами, були: вбивство, пограбування та неодноразове злодійство. Каралися каторжними роботами також за: споріднене кровосмішення (інцест), шпигунство на користь іншої держави, втечі з військової служби та місць відбування покарання, фальшивомонетництво та ін. [4, с. 45].

Частину із них становили козаки, звинувачені у скоєнні різних злочинів. Відзначимо, що переважну більшість таких було взято під варту на теренах саме Єлизаветинської провінції (сучасна Кропивницька область). Це пояснювалось прикордонним характером місцевості - близькість володінь Османської імперії та Речі Посполитої, а також особливістю скоєного - гайдамацтва.

Переважну більшість засуджених для відбуття покарання було відправлено до Олександрівської фортеці. Оскільки її будівництву приділялась першочергова увага, саме вона фігурує як місце каторжних робіт запорожців-гайдамаків [5, с. 163-165].

Арештанти, чоловіки і жінки, прибували на Лінію у супроводі конвою, як по одній людині, так і партіями від кількох людей до кількох сотень людей, як пішки, так і транспортом. Так у вересні 1775 р. у фортецю Олександрівську прибула партія колодників із 403 осіб, засуджених за участь на боці «зрадника і самозванця Пугачова» у повстанні 1773-1775 рр. А влітку 1776 р. у фортецю Олександрівську було доставлено 8 «колодників». Дорогою зазначених колодників супроводжував Київського батальйону прапорщик Летягін, якому за супровід було видано 17 рублів 46 копійок.

У фортецях Олександрівської, Петрівської та Кирилівської, каторжники утримувалися в «острозі». При каторжних та поселенцях у фортецях були визначені наглядачі. У фортеці Олександрівської доглядачами при «каторжних та поселених» були: виконуючий обов'язки сержант Микола Чудинцев (1774-1775), прапорщик Іванов (1775-1776), прапорщик Кузьма Якович Кученєв (17761778). З 1777 р. у фортеці Олександрівської нагляд за каторжними та поселенцями стали здійснювати вже дві особи. Один був наглядачем при каторжних, інший при поселенцях. Причому поселенці перебували у відомстві Земського комісаріату Павлівської провінції. Доглядачами при поселенцях були: поручик Олексій Путімцев (1777), тимчасово сержант Микита Леонтійович Давидов (1777-1778) та знову поручик О. Путімцев (1778-1778). У фортеці Петровській, у ці роки, доглядачами при «колодниках» були: поручик Дерюгін (1775-1777) і секунд-майор, князь Іван Чефаридзев (1777-1778). Крім того, наглядачі були зобов'язані складати помісячні іменні списки ув'язнених. Наглядачі при каторжних та поселенцях отримували на засуджених «кормові» гроші, гроші «на крупу» та на сіль. Видача кормових та соляних грошей наглядачам проводилася, як правило, помісячно. Кормові гроші становили: у фортеці Олександрівській, до середини 1775 р., 1 копійка на день на людину, а після, як правило, 1,8--1,9 копійок на день на людину, а у фортеці Петровській до вересня 1776 р. 1 копійка на день на людину, а далі, як правило, 2 копійки на день на особу. Гроші на сіль становили у фортеці Олександрівській 0,06 копійки на день на людину. Продукти харчування видавалися арештантам за обставинами як натурою, так і грошима на них. У фортеці Петровській у листопаді 1775 р. колоднику на місяць видавалося 2 четверики борошна та 1 гарнець крупи. З 1777 р. поселенці, на відміну від каторжних, стали отримувати замість кормових «заробітні» гроші, які становили 3 копійки на день на людину (1778 р. поселенці стали отримувати по 1 копійці на день на людину).

Для утримання засуджених з допомогою скарбниці, купувався верхній одяг і взуття, предмети побуту. Наприклад, у травні 1774 «для варення каторжним каш» був придбаний казан, що обійшовся скарбниці в 1 рубль 74 копійки. А у лютому 1778 р. на одяг і взуття для «в острозі і в в фортецях Олександрівської та Петрівської каторжним колодникам» було виділено 450 рублів 14 копійок.

Каторга для засуджених була як термінова, так і безстрокова. Наприклад, на початку грудня 1775 р., 155 особи відбувши термін в фортеці Олександрівської, були відправлені служили в нижніх чинах у Першому фузелерному полку. Або, наприклад, на початку лютого 1776 р. злочинець Артемій Чеканов, відбувши термін ув'язнення в Петровській фортеці, був відправлений служити в Азовський піхотний полк. Також злочинець, після відбуття терміну покарання, міг бути зарахований «до тамтешніх поселян».

Робочих рук на будівництві Лінії не вистачало. І тому губернатор, генерал-майор В. А. Чортков у рапорті від 17 березня 1777 р. запропонував генерал-аншефу, князеві Г. А. Потьомкіну спосіб поповнення рядів будівельників Лінії, який полягав у тому, щоб злочинцям довіреної йому Азовської губернії, замість полегшення чи скасування тілесного покарання, за не тяжкі злочини, поставити відбування певного терміну (від кількох місяців до кількох років) в роботі на Лінії.

Кількості каторжних на Дніпровській лінії вівся постійний облік. Комеданти фортець Лінії щомісяця відсилали до Комісії Дніпровської лінії «перелікові» відомості про кількість ув'язнених у їхніх фортецях. Першоприсутній у Комісії Дніпровської лінії, у свою чергу, звітував про це вже перед Головним командиром Лінії. Кількість «каторжних колодників» і «поселених» на Лінії не була величиною постійної. Протягом одного року кількість засуджених у фортецях могла суттєво, з різних причин (надходження нових засуджених, звільнення ув'язнених після відбуття терміну покарання, смерть засуджених, втечі), змінюватися. Так, у травні 1774 р. у фортеці Олександрівській було 23 «колодники» та 13 «поселених», а в грудні того ж року що тих що інших засуджених налічувалося вже 85 осіб. У 1775 р. у фортеці Олександрівській у січні «каторжних та поселених» було 114 осіб, у червні 143 особи, а у листопаді 550 осіб. У фортеці Петровської, у тому ж 1775 р., у жовтні «каторжних колодників» було 150 осіб, а в кінці грудня вже 81 людина. У 1776 р. у фортеці Олександрівської «каторжних та поселених» у січні було 292 особи, а у грудні 150 осіб; у фортеці Петровській у січні цього року був 81 «колодник», а грудні вже 11 колодників. У квітні 1777 р. у фортеці Олександрівській було 143 «каторжних» та 16 «поселених», а в грудні відповідно: 140 та 13 осіб; у фортеці Петровської того ж року у липні «колодників» було 18 осіб, а грудні 13 осіб. У 1778 р. у фортеці Олександрівській у січні було 139 «каторжних» та 12 «поселених», а у грудні «каторжних» 134, а «поселених» 14. У фортеці Петровській у 1778 р. у січні було 24 особи «колодників», а в грудні вже 58 осіб засуджених на каторгу. У вересні 1779 р. у фортеці Олександрівській налічувалося 155 каторжників, а у фортеці Петровській 63 каторжників. У липні 1780 р. у фортеці Олександрівській перебували 171 особа каторжників, а у фортеці Петровській 54 каторжників. У лютому 1781 р. у фортеці Олександрівській було 279 каторжників, у фортеці Петровській 43 каторжники, а у фортеці Кирилівській 33 каторжників У січні 1782 р. відбували покарання: у фортеці Олександрівській 273 особи, у фортеці Петровській 268 осіб та у фортеці Кирилівській 250 осіб каторжників. Навесні 1783 р. у фортеці Олександрівській ще значилося 75 особи каторжників [4, с. 45-48].

Нерівномірний розподіл зсильнокаторжних по флангових фортецях Дніпровської лінії у перші роки існування, скоріш за все, пояснювався дефіцитом дешевої робочої сили. Подальше збалансування частки колодників слід пов'язувати із наполегливим бажанням представників російської адміністрації завершити розбудову найважливішої фортифікаційної лінії як форпосту заселення краю [6, с. 7].

У 1783 р. будівельні роботи на Лінії було припинено, у зв'язку з припиненням військових дій та підписання з Туреччиною мирного договору [1, с. 1082]. Каторжники, які перебували на Дніпровській лінії, стали партіями, які згодом вирушали на будівництво м. Херсон [4, с. 48].

Таким чином, протягом 1774-1783 рр. каторжні арештанти (серед яких було багато козаків та гайдамаків) взяли участь у будівництві фортифікаційних споруджень від Дніпра до Азовського моря, які в історіографії отримали назву Дніровська оборонна лінія. Злочинці, що вирушали на Лінію, були як цивільного, так і військового звання. Найпоширенішими злочинами, що каралися каторжними роботами, були: вбивство, пограбування та неодноразове злодійство. Каралися каторжними роботами також за: споріднене кровосмішення (інцест), шпигунство на користь іншої держави, втечі з військової служби та місць відбування покарання, фальшивомонетництво та ін. У ході будівничих робіт були засновані сім фортець: Олександрівська (нині м. Запоріжжя), Мики- тинська, Кирилівська, Григорівська, Олексіївська, Захарівська та Петрівська.

Список використаних джерел

1. Акт, заключенный в Константинополе между Ее Императорским Величеством и Портою Оттоманскою. - О мире, торговле и границах обоих государств // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Первое. Том XX. 1781-1783 гг. С.1082.

2. Біліченко Л. Історіографія дослідження системи каторжних тюрем України (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). Актуальні питання гуманітарних наук. 2022. Вип.51. С.19-24.

3. Высочайше утвержденные докладные пункты Военной Коллегии. - Об устройстве линии по рекам Берде и Московце, с приложением штата, назначенным в 7 крепостях, Коммендантам и козачьим полкам // Полное собрание Законов Российской империи (1649 - 1825): Том 19 (1770 - 1774): Законы (13401 - 14232). С.60.

4. Макидонов А. Днепровская пограничная линия в документах середины 1770-х - начала 1780-х гг.: сборник документов. Запорожье: Кругозор, 2016. 516 с.

5. Мільчев В. Запорозький субстрат у просторі «не- запорізької» Олександрійської фортеці (1770-80-ті рр.). Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Історія. 2020. Вип. 57. С.155-174.

6. Карпенко В., Кравчук П. З історії місць ув'язнення Запорізького регіону. Запоріжжя: Сектор СВПР УДДУ ПВП у Запорізькій області, 2010. 21 с.

7. О начатии войны с Оттоманской Портой: Манифест Екатерины II от 18 ноября 1768 года. Санкт- Петербург: Сенат, 1768]. 38 с.

8. Пальченкова В. Олександрівський тюремний замок: дата заснування. Вісник Пенітенціарної асоціації України. 2018. №4. С.55-62.

References

1. Akt, zaklyuchennyiy v Konstantinopole mezhdu Ee Imperatorskim Velichestvom i Portoyu Ottomanskoyu.

- O mire, torgovle i granitsah oboih gosudarstv [An act concluded in Constantinople between Her Imperial Majesty and the Ottoman Porte. - About peace, trade and borders of both states] // Polnoe sobranie zakonov Rossiyskoy Imperii. Sobranie Pervoe. Tom XX. 1781-1783 gg. p.1082. [in Russian].

2. Bilichenko L. Istoriohrafiia doslidzhennia systemy katorzhnykh tiurem Ukrainy (druha polovyna KhIKh - pochatok KhKh st.) [Historiography of the study of the penal system of Ukraine (second half of the 19th - beginning of the 20th century)]. Aktualni pytannia humanitarnykh nauk. 2022. Vyp.51. pp. 19-24 [in Ukrainian].

3. Vyisochayshe utverzhdennyie dokladnyie punktyi Voennoy Kollegii. - Ob ustroystve linii po rekam Berde i Moskovtse, s prilozheniem shtata, naznachennyim v 7 krepostyah, Kommendantam i kozachim polkam [The highest approved reporting points of the Military Collegium.

- On the arrangement of the line along the rivers Berda and Moskovets, with the application of the staff appointed in 7 fortresses, Commandants and Cossack regiments] // Polnoe sobranie Zakonov Rossiyskoy imperii (1649 - 1825): Tom 19 (1770 - 1774): Zakonyi (13401 - 14232). p.60. [in Russian].

4. Makidonov A. Dneprovskaya pogranichnaya liniya v dokumentah seredinyi 1770-h - nachala 1780-h gg.: sbornik dokumentov [Dnieper border line in the documents of the mid-1770s - early 1780s.: collection of documents]. Zaporozhe: Krugozor, 2016. 516 p. [in Russian].

5. Milchev V. I. Zaporozkyi substrat u prostori «ne- zaporizkoi» Oleksandrivskoi fortetsi (1770-80-ti rr.) [The Zaporozhian substratum in the space of the “non-Zaporizhi- an” Alexander Fortress (1770-80s)]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V N. Karazina. Seriia: Istoriia. 2020. Vyp.57. pp.155-174 [in Ukrainian].

6. Karpenko V., Kravchuk P. Z istorii mists uviaznennia Zaporizkoho rehionu [From the history of prisons in the Zaporozhye region]. Zaporizhzhia: Sektor SVPR UDDU PVP u Zaporizkii oblasti, 2010. 21 p. [in Ukrainian].

7. O nachatii voynyi s Ottomanskoy Portoy: Manifest Ekaterinyi II ot 18 noyabrya 1768 goda [On the beginning of the war with the Ottoman Porte: Manifesto of Catherine II of November 18, 1768]. Sankt-Peterburg: Senat, 1768. 38 p. [in Russian].

8. Palchenkova V. Oleksandrivskyi tiuremnyi zamok: data zasnuvannia [Alexander prison castle: date of establishment]. Visnyk Penitentsiarnoi asotsiatsii Ukrainy. 2018. No.4. pp.55-62 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru