Проблеми історичної географії, топоніміки та краєзнавства в роботі Теоретичного семінару з джерелознавства та спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін при ЦДІА України у м. Львові

З огляду на такий інтерес до згаданих питань не дивно, що у травні того ж року відбулося ще одне засідання, на якому виголошено доповідь та повідомлення з проблем топоніміки та історичної географії українських земель Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 114.. Відкрив Семінар виступ проф. І. Крип'якевича на тему “Топоніміка феодального Львова в архівних джерелах”. Ця розвідка вченого добре відома дослідникам, оскільки у подальшому її скорочений варіянт опублікували в одному із українських наукових журналів Іван Крип'якевич, “Топоніміка старого Львова,” НІБАУ, по. 5, (1964): 85-87. У примітці до цієї статті автор додатково відзначив, що поданий читачеві матеріал - це скорочена доповідь (чи, точніше, скорочений варіант доповіді), виголошеної на засіданні Семінару., та широко використовується й донині. Як відомо інтерес І. Крип'якевича до історії та топографії рідного йому міста носив довготривалий характер. Упродовж 1920-х - 1930-х рр. він підготував низку більших та менших нотаток, уміщених на сторінках науково-популярних часописів, заміток, котрі у подальшому лягли в основу надрукованої в 1932 р. окремої книги “Історичні проходи по Львові” Деякі дослідники припускають, що ідея підготови такого роду праці зародилася в І. Крип'якевича ще у 1917 р., коли під його керівництвом у філії Львівської академічної гімназії було зорганізовано історичний гурток. На його засіданнях І. Крип'якевич чи не найбільше розповідав учням про історію Львова, організував з ними огляд центральної частини міста. (Остап Середа, “До генези історичних проходів по Львову,” І. Крип'якевича, Іван Крип 'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Зб. наук. праць). по. 8, (2001): 731-732).. У поданому повідомленні автор розповідав про топоніми ХІУ-ХУШ ст., серед яких особливо було виокремлено ті, котрі, на його думку, належали до давнішого періоду, а саме ХПІ-ХІУ ст. Цікаво, що для ілюстрації цієї доповіді І. Крип'якевич продемонстрував історичну карту міста Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 120, 122., що не потрапила до публікації. У повідомленні іншого учасника Семінару О. Купчинського йшлося про назви міст України як джерело студій з історичної географії Первісно назва виступу звучала дещо ширше та вказувала, що у повідомленні йшлося б не лише про назви міст, але й сіл. Саме у такому формулюванні (“Назви міст і сіл України -- джерело дослідження історичної географії”) вона подана й у запрошенні на Семінар, і в його стенограмі (Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р. арк. 114, 117). Припускаємо, що з огляду на зміст, назву виступу О. Купчинського для інформаційного повідомлення скорегували.. Як стверджувалося в опублікованому звіті, доповідач поновно наголосив на необхідності застосовувати, вивчаючи власні назви, джерела з історичної географії та критерії трьох суміжних наук - історії, лінґвістики та географії, підкресливши особливий характер назв місцевостей як джерела, вказав на їхньому винятковому значенні (“єдиний релікт”) під час встановлення давно щезлих міст чи місць історичних подій та битв, на їхню ролю та місце для відображення етнічних кордонів, давніх сухопутних та водних трас, пізнання розвитку виробничих відносин тощо Пелагея Захарчишина, “Семінар з питань джерелознавства і спеціальних дисциплін історії,” НІБАУ, по. 5, (1963), 89-90.. Як і на попередньому засіданні, обговорення поданих матеріалів виявило широкий інтерес серед учасників Семінару до згаданої тематики. Окремі зауваги та, переважно, цікаві спостереження з проблем топоніміки та історичної географії можна віднайти у виступах Я. Кіся, співробітника ЦДІА УРСР у м. Львові Івана Дмитерка, В. Огоновського, доцента Львівського зооветеринарного інституту Федора

Яковича Сизоненка та ін.68 Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1963 р., арк. 117-126. Для прикладу, Я. Кісь вказав як на важливе джерело до вивчення історичної географії та топоніміки Львова укладений міською радою інвентар 1613 р., куди внесли назви вулиць та полів. Місто тоді, продовжував вчений, займало біля 4500 га, центр міста - 50 га. Заклик активно збирати та опрацьовувати мікротопоніми прозвучав у виступах В. Огоновського та Б. Думіна. Про незавершену на той час роботу з укладення картотеки назв вулиць Львова у ХІХ-ХХ ст. розповіла працівник обласного державного архіву О. Вайнбаум. Завершилося засідання Семінару завершальним виступом проф. І. Крип'якевича, котрий ще раз докладно зупинився на з'ясуванні окремих топонімів та мікротопонімів Львова Там само, арк. 126-128..

Наступний тематичний Семінар з питань топоніміки та історичної географії датовано квітнем 1965 р. З головною доповіддю на ньому (“Найстарші топоніми Підкарпаття і Волині”) виступив науковий співробітник Інституту суспільних наук Я. Ісаєвич. Йшлося в ній про етимологію таких ойконімів як Червен (на думку Я. Ісаєвича походив від короткої форми прикметника, який відповідав повній формі “чьрьвьнчіи”), Перемишль (утворений від особового імени “Перемисл” з допомогою суфікса -]ь) та Белз (від українських діалектних фізіографічних термінів “бевз”, “бевза”, які використовувалися, щоб означити болотисту місцину, трясовину або ж необроблювані, колись заболочені місця в річковій долині), наголошувалося на давньослов'янських коренях і словотворчих моделях, що наявні у згаданих ойконімах. Підкреслено, що вживаний у подальші часи книжний термін “Червона Русь” не походив від назви міста Червен і був утворений по-іншому Доповіді, протоколи та ін.[ші] документи семінарів з архівознавства і інших спеціальних історичних дисциплін, арк. 72-78.. Потрібно відзначити, що доповідь, яку Я. Ісаєвич подав на Семінарі, дублювала його виступ на Всесоюзній конференції з топоніміки в Ленінграді. Вона відбулася наприкінці січня - на початку лютого 1965 р. Ярослав Исаевич, “Древнейшая топонимика Прикарпатья и верхнего Побужья: 10-11 вв.,” в Всесоюзная конференция по топонимике СССР: Тезисы докладов и сообщений. (Ленинград, 1965), 114-119., а її основні засади вчений повторив у декількох наступних розвідках Ярослав Исаевич, “О происхождении названий Червен, Червенские города, Червонная Русь,” в Доклады и сообщения Львовского отделения Географического общества УССР за 1966 г. (Львов, 1969), 135-138; Його ж. “О древнейшей топонимии Прикарпатья и верхнего Побужья,” в Славянские древности. Этногенез. Материальная культура древней Руси. Сборник научных трудов. (Киев: “Наукова думка”, 1980), 72-81. В останній публікації, крім аналізу названих ойконімів Червен, Перемишль та Белз, йшлося й про топонім Волинь та гідронім Буг..

Другим на засіданні згаданого Семінару у квітні 1965 р. виступив О. Купчинський. Його повідомлення “Географічні назви - джерело вивчення заселення України” було позаплановим та не вказувалося у запрошенні Доповіді, протоколи та ін.[ші] документи семінарів з архівознавства і інших спеціальних історичних дисциплін, арк. 71.. Йшлося у ньому про давні слов'янські патронімічні топоніми на -ичі, проблему, дослідженням якої вчений буде займатися наступне десятиріччя, захистить на цю тему кандидатську дисертацію та опублікує окрему монографію. У цих своїх працях О. Купчинський продемонстрував, як за допомогою дослідження ойконімічного матеріалу можна розв'язувати окремі проблеми слов'янської етногенези та історичної географії Зоряна Купчинська, “Львівська ономастична школа: етапи становлення і перспективи розвитку,” 14.. Виголошене ж на Семінарі повідомлення було однією із перших спроб у названому керунку. На жаль, його текст у матеріалах справи не відклався, а тому судити про саме повідомлення ми можемо лише за декількома сторінками рукописного звіту Доповіді, протоколи та ін.[ші] документи семінарів з архівознавства і інших спеціальних історичних дисциплін, арк. 79-81.. Однак і в цих скупих нотатках знаходимо ті засади, котрі у подальшому детальніше розробив О. Купчинський у наступних працях. Йшлося і про фіксацію топонімічного ареалу назв на -ичі від Одри до верхів'їв Десни та Дніпра, від Братислави і Карпат до Західної Двіни, ареалу, час появи якого датується УІ-УЛ ст.; згадувалося про виділення у цьому ареалі ще в ранню добу західної і східної частини, межа між якими позначала кордон між західним і східним слов'янством; вказувалося на існування скупчень відповідних топонімів на основних топонімічних територіях при важливих комунікаційних шляхах та центрах заселення територій племен; зроблено загальний висновок, що розподіл досліджуваних топонімів на території України незмінний. Це свідчить про сталий характер заселення цих земель упродовж довгого історичного періоду. Зрештою, докладніше пояснив викладений матеріал О. Купчинський у розвідці, що вийшла вже наступного року Олег Купчинський, “Топоніми на -ичі і питання заселення України,” в Історичні джерела та їх використання, вип. 2, 74-92..

В обговоренні виголошених на цьому засіданні доповіді та повідомленні взяли участь І. Дмитерко (закинув Я. Ісаєвичу вживання назви “Прикарпаття”, яка, на думку цього архівіста, “явно застаріла” та викликає неприємні спогади та відчуття, зокрема про “царських і буржуазних угорських і чеських фальсифікаторів нашої історії”; нагадав про доробок А. Петрушевича зі студій над найдавнішими топонімами і гідронімами на західноукраїнських землях; наголосив на потребі поєднувати дослідження з топоніміки та ономастики із опрацюванням суміжних проблем лінґвістики, фольклору, археології, етнографії, історичної географії) та Й. Ґронський Доповіді, протоколи та ін.[ші] документи семінарів з архівознавства і інших спеціальних історичних дисциплін, арк. 82-84, 85-86, 88-89.. Краєзнавець вказав, що, на його думку, назва міста Белз походить від річки, яка його омиває. У наші дні ця річка зветься Солокія, а давніше, принаймні до кінця ХУШ ст. - Белз Теза про це Й. Гронським була озвучена й у згаданих вище “Примітках до питання походження місцевих назв ...”. Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 87-89.. Зачепив у своєму виступі Й. Ґронський і питання топоніміки м. Яворова, з приводу чого у подальшому підготував відповідну публікацію Йосип Гронський, “Топонімія середньовічного Яворова та суміжних сіл як джерело для історичної географії,” в Історичні джерела та їх використання, вип. 2, 99-109..

Окремі питання історичної географії та топоніміки були об'єктом уваги учасників засідань Семінару й надалі. Щоправда, це вже не були окремі, присвячені саме цій проблематиці засідання, а поодинокі доповіді чи повідомлення. Так, у листопаді 1966 р., на науково-теоретичній конференції, присвяченій історичним зв'язкам українського і вірменського народів із позаплановим повідомленням про історико-географічні умови виникнення вірменських колоній на території Буковини ще від часів Галицько-Волинського князівства, виступив старший науковий співробітник Чернівецького облдержархіву Богдан Сидор (1936-1986). Свого часу (у 1962 р.) він закінчив географічний факультет Чернівецького університету, потім навчався в аспірантурі Київського університету, готував дисертацію “Географія і промисловість Чернівецької області (історико-географічний нарис)”, досліджував соціально-економічний розвиток Північної Буковини у ХУШ - першій половині XIX ст. Марія Никирса, “Сидор Богдан Йосипович,” в Українські архівісти (ХІХ-ХХ ст.), 569. Див. також: Оксана Колпакова, “Сидора (так в тексті - О. Ц.) Богдан Йосипович,” у Вчені Інституту історії України: Біобібліогр. довід. (Серія “Українські історики”). (Київ, 1998), вип. 1, 289. Подібною була і тематика двох виступів Б. Сидора на Семінарі, зокрема і згаданого тут Виступ Б. Сидора не був запланований на цій конференції, у всякому випадку її програма згадки про це не містить (Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] документи конференцій і семінарів з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1966 р., арк. 109). Зміст виступу відтворити вкрай важко, оскільки відомостей про нього відклалося дуже мало: згадка в рукописній стенограмі засідання, аркуш з викладом якихось загальних тез з неї (Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] документи конференцій і семінарів з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1966 р., арк. 117, 131-131зв.) та декілька рядків в опублікованому інформаційному звіті (Пелагея Захарчишина, “Дружба народів,” АУ, по. 2, (1967): 92-94). Судячи з усього, у цьому повідомленні йшлося, що на території Буковини вірмени перебували від часів Галицько-Волинського князівства, свого часу оселилися у містах Хотин, Сучава та Чернівці, де їхні колонії проіснували до другої половини ХІХ ст.; згадувалося, що замешкавши тут, вірмени займалися торгівлею, тваринництвом та ремеслами, а з їх лав вийшло багато видатних діячів; що в 1824 р. у Сучаві була відкрита вірменська школа; що перебування вірмен у Чернівцях залишило слід у його топонімах тощо.. На засіданні у квітні 1967 р. розвідку “До питання про виникнення і розташування міст на території Руського і Белзького воєводств від XIV до середини XVII ст.” виголосив Я. Кісь Згадане повідомлення у подальшому лягло в основу публікації: Ярослав Кісь, “Виникнення і розташування міст на території Руського і Белзького воєводств від XIV до середини XVII ст. (Матеріали до історичного атласа України та історії міст і сіл),” АУ, по. 1, (1968): 35-41.. Двічі (у травні 1970 р. та грудні 1973 р.) виступив на засіданнях Семінару на згадану тематику Й. Ґронський. Як ми бачили вище, він і раніше регулярно забирав голос у дискусіях, пов'язаних із вивченням давніх топонімів, тепер він підготував доповідь “З історії топоніміки західноукраїнських літописних міст”, яка стосувалася княжих Белза та Звенигорода Погляд Й. Ґронського на походження назви міста Белз ми подали вище; що стосується Звенигорода, то тут проведений дослідником аналіз топонімів привів його до висновку про давнє заселення території княжого міста (Пелагея Захарчишин, “Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін,” АУ, по. 5, (1970): 98-99)., а у повідомленні “Історична топографія давнього Львова” йшлося про історію міських укріплень княжого та так званого феодального періодів, розвитку території Львова, його передмість, шляхів тощо Марія Вавричин, “Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін у ЦДІА УРСР в м. Львові,” АУ, по. 2, (1974): 92-94..

Певне місце у роботі учасників Семінару займала й історико-краєзнавча тематика. Переважно напрацювання у тій ділянці належать до початку 1960-х рр., чи, точніше, до 1962 р., і їхня поява так чи інакше була пов'язана із роботою, яку в цей час вели українські науковці, готуючи матеріали для написання історії міст і сіл области. Власне цьому повністю було присвячено засідання Семінару у квітні 1962 р. На жаль, протокол цього засідання не зберігся. Натомість маємо два інформаційних звіти про нього та низку підготованих матеріалів (доповідь В. Огоновського та повідомлення Й. Ґронського). Прикметно, що в машинописному варіанті звіту за підписом Н. Врадій вказувалося, що це засідання Семінару присвячене питанням краєзнавства (Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 94). Натомість в опублікованому варіанті відмітка відсутня (Надія Врадій, “Семінар з питань джерелознавства та спеціальних дисциплін,” УІЖ, по. 4, (1962): 164)., на якому був присутній потужний київський десант архівістів та урядовців Серед них були, зокрема, представник Ради Міністрів УРСР Т.Я. Тарасенко та керівні працівники Архівного управління - заступник начальника Лариса Гусєва, начальники відділів Іван Бутич та Валентина Коновалова (Пелагея Захарчишина, “Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” НІБАУ, по. 6, (1962): 33).. Із основною доповіддю “Методика підготовки довідника з історії міст і сіл Львівської області” виступив науковий співробітник Інституту суспільних наук В. Огоновський (1896-1970). Колишній вояк легіону Українських Січових Стрільців та УГА, у 1920-х рр. він студіював філософію та географію у Віденському та Карловому (м. Прага) університетах, захистив докторат на тему “Розвиток заселення Східноевропейського степу”. Ще з часів своєї юності був прихильником лівих ідей і у міжвоєнний період став одним із чільних представників КПЗУ, організатором та редактором низки прокомуністичних видань, за що в 1930-х рр. відсидів кілька років у в'язниці. У другій половині 1930-х рр. - співробітник НТШ, а з приходом радянської влади - керівник та науковий працівник Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР. Із моменту організації Інституту суспільних наук зарахований на посаду старшого наукового співробітника відділу економіки, а від 1959 р. - відділу історії Біографічні дані про нього див.: Феодосій Стеблій, “Огоновський Володимир Петрович,” в Енциклопедія історії України. (Київ, 2008), т. 5, 523; Б.А., “Огоновський Володимир Петрович,” в Інститут українознавства ім. І. Крип 'якевича НАН України. Наукова діяльність, структура, працівники, 264; Олег Шаблій, Суспільна географія: у двох кн. (Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2015), книга друга. Проблеми українознавства, регіоналістики і краєзнавства, 164-165.. До сфери його наукових інтересів входили історична й економічна географія та демографія Перелік його публікацій на згадані теми див.: Праці наукових співробітників Інституту суспільних наук АН УРСР. Бібліографічний покажчик, укладачі Віталій Гавриленко та ін., відп. редактор Михайло Івасюта. (Львів, 1970), 56-61.. Очевидно, саме через це В. Огоновського в Інституті долучили до складу колективу, що збирав та систематизував матеріли до історико-географічного словника. Що стосується безпосередньо самого виступу В. Огоновського Текст виступу: Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 66-78; огляд подано також у: Надія Врадій, “Семінар з питань джерелознавства та спеціальних дисциплін,” 164-165; Пелагея Захарчишина, “Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” 33-35)., то він виразно поділявся на декілька частин, з яких лише одна, щоправда найбільша, стосувалася методики укладення згаданого довідника. Йшлося і про загальну схему, якою керувалися автори, укладаючи нариси по окремих населених пунктах, з її горизонтальними (за визначенням В. Огоновського) чи радше тематичними блоками (адміністративно-територіальне і географічне положення; короткий огляд природніх ресурсів; кількість і склад людності; галузі народного господарства та підприємства; культурно-освітні і санітарні установи; видатні люди; історичні пам'ятки та історичні події) та вертикальними (історико-періодизаційними) пластами (доісторія; феодалізм; капіталізм-імперіалізм; визвольно-революційна боротьба; соціалістичні перетворення; семирічка в дії) Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 71., і про особливості укладення картотеки назв місцевостей, підприємств та колгоспів, видатних людей, підбору матеріалів для бібліографічної картотеки тощо. В. Огоновський навів низку успішних прикладів з укладання та оприлюднення довідок з історії окремих міст і сіл, розказав про пророблену працівниками Інституту у цьому керунку роботу, наголосив на важливості залучати до процесу збору відомостей (очевидно, при повному контролі радянських та партійних органів) місцевої інтеліґенції. Цікавою була та частина доповіді, у котрій йшлося про матеріяли, що їх використовували або ж планували використовувати у своїй роботі учасники групи (для прикладу, топографічні та бібліографічні картотеки І. Крип'якевича та В. Ольшевича) та попередні традиції і досвід укладки такого роду словників, зокрема на західноукраїнських землях. Зрештою, значне місце у своїй доповіді В. Огоновський відвів і традиційному тоді пропаґандистсько-ідеологічному наративу із наголосом на досягненнях радянської влади, згадками про ворожу діяльність “українських фашистів-бандитів і куркулів ”, цитуючи останні компартійні документи тощо.

Крім доповіді В. Огоновського на згаданому засіданні у квітні 1962 р. прозвучала ще низка повідомлень. В одному з них (“Короткий бібліографічний огляд основних джерел по збиранню відомостей про населені пункти України”), що виголосив заступник директора з наукової роботи Наукової бібліотеки Львівського університету ім. Івана Франка, відомий український бібліограф та книгознавець Федір Пилипович Максименко (1896-1983) охарактеризовано та класифіковано (поділено на три групи) джерела чи, якщо точніше, публіковані джерела (збірники документів чи окремі документи) та літературу (довідкові видання, до яких зараховано монографії, словники, путівники, та джерела бібліографічного характеру) до вивчення історії міст і сіл України Пелагея Захарчишина, “Семінар з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” 33-35; Надія Врадій, “Семінар з питань джерелознавства та спеціальних дисциплін,” 164-165.. У інших двох повідомленнях, що підготували архівісти ЦДІА УРСР у м. Львові та місцевого обласного архіву Петро Пироженко та Анатолій Сісецький, йшлося про ті документальні матеріали, які відклалися у львівських архівах і можуть бути використані для підготови історичних довідок про міста і села області. Перший з них охарактеризував джерельний потенціал документів судових органів влади давньої Речі Посполитої (ґродські і земські акти) та матеріяли низки інших архівних фондів, зокрема Йосифінської та Францисканської метрики і Галицького намісництва, натомість А. Сісецький, котрий у той час працював в обласному архіві, зупинився на матеріялах, що виникли у процесі діяльності радянських органів влади та окремих документах новітнього часу дорадянського періоду Теми повідомлень звучали схоже: “Комплексні документи Львівського історичного архіву - джерело вивчення історії міст і сіл” (П. Пироженко) та “Історії міст і сіл в документах Львівського облдержархіву” (А. Сісецький). Їх огляд див. у відповідних інформаційних повідомленнях П. Захарчишин та Н. Врадій про це засідання..

Інший характер носило повідомлення краєзнавця Й. Ґронського “Із мого досвіду по збиранню матеріалів до історії міст та сіл Львівщини” Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 79-83., у якому той спробував подати декілька практичних порад тим, хто буде працювати на збором відомостей до історії населених пунктів. Деякі з цих порад носили доволі загальний характер, як, до прикладу, заувага про потребу ознайомлення із публікованими джерелами, інші доповнювали виступи попередніх учасників та звертали увагу на потенціал творів художньої літератури, що містили інформацію про час, коли вони були створені. Наголошував дослідник і на інформаційних ресурсах преси, необхідності комплексно опрацьовувати відомості та їх порайонну систематизацію, детально вивчати не лише історію окремого населеного пункту, але й сусідніх міст та сіл, зрештою, звертав увагу на потребу опрацьовувати топонімічний матеріал та уникати помилок, пов'язаних із вживанням у різномовних джерелах паралельних назв місцевостей.

Не минуло своєю увагою краєзнавчу тематику учасники Семінару і на підсумковій конференції у грудні 1962 р. Як і протягом усього того року, так і пізніше це було пов'язано зі збором матеріалів та підготовою історії міст і сіл УРСР. Власне, в такому контексті згадував тематичні дослідження з історичної географії та топоніміки і проф. І. Крип'якевич, котрий у своєму виступі пропонував організовувати окремі центри бібліографічних довідок та надавати необхідні консультації, вказував на потребу обговорювати на засіданнях Семінару проєкти схем описів міст і сіл та заслуховувати готові описи (у протоколі - монографічні студії) з історії окремих населених пунктів Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 146-147; Пелагея Захарчишин, “Наукова конференція з питань джерелознавства і спеціальних історичних дисциплін,” НІБАУ, no. 3, (1963): 97-98.. З доповіддю “Джерела і способи вивчення історії міст” та повідомленням “Найдавніші згадки письмових пам'яток про Щирець” виступили доц. Я. Кісь та науковий співробітник ЦДІА УРСР у м. Львові Яків Григорович Сеник (1929-2002), однак відомо про їх змістовне наповнення вкрай мало, усього декілька рядків із опублікованого інформаційного повідомлення Ibid.. Тоді ж, як про це згадано вище, студію про походження назви м. Дрогобич виголосив О. Купчинський. Вельми цікавою видається нам і дискусія, котра розгорілася на цьому засіданні. Так, у виступі В. Огоновського йшлося про конкретні завдання, що стояли перед колективом, який працював над укладенням історії населених пунктів, зокрема, про аналіз отриманих з місць анкет, організацію та проведення експедицій у райони зі збору матеріалу, підготову окремих нарисів, щоб їх надалі заслуховувати, а також визначати обсяги таких нарисів тощо Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інші матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 16 січня 1962 р. - 20 грудня 1962 р., арк. 157-159.. На джерельному потенціалі реєстру подимного податку 1629 р. та церковних метрик під час вивчення історії населених пунктів України наголосив польський дослідник, колишній працівник львівських архівів і колишній викладач Львівського педагогічного інституту та університету, а на той час - викладач Вищої педагогічної школи в Ополє Маврицій Горн (1917-2000 Див. про нього: Мар'ян Хом'як, Маврицій Горн (1917-2000): Життя і наукова спадщина. (Львів, 2015).). З певними доповненнями до доповіді Я. Сеника про Щирець виступив Й. Ґронський.

Піднімалася краєзнавча тематика на засіданнях Семінару і в подальшому, однак після 1962 р. відбувалося те нечасто. Вочевидь, пояснювалося це тим, що більша увага учасників Семінару в 1960-і рр. була звернута все ж на вивчення окремих питань історичної географії та топоніміки, тобто на дисципліни, що так чи інакше подавали матеріал і для краєзнавчих студій. На засіданні у квітні 1967 р. увагу дослідників, котрі вивчали історію окремих населених пунктів на західноукраїнських землях, до матеріалів, що зберігаються у низці російських та українських, разом із львівськими, а також з рукописних фондів бібліотек, привернув у своїй доповіді “Рукописні історії окремих поселень у бібліотечних та музейних збірках” Ф. Максименко. Йшлося тут, зокрема, про рукописи ХІХ ст. із фондів бібліотеки Всесоюзного географічного товариства, матеріали з історії міст і сіл, зібрані Київською археографічною комісією та Постійною комісією для складання історико-географічного словника українських земель тощо П[елагея] .З.[ахарчишин], “Семінар з архівознавства і спеціальних історичних дисциплін,” АУ, no. 4, (1967): 104.. Популярний характер мало й виголошене у березні 1969 р. повідомлення львівського художника та автора низки історико-етнографічних студій Григорія Степановича Смольського (1893-1985) “З історичного минулого Долини Святослава на Сколівщині” У ньому йшлося про походження назв низки історико- географічних об'єктів, розташованих на теренах згаданого району, та, насамперед, Долину Святослава, де нібито було вбито (“сколото”) в 1015 р. князя Святослава Володимировича Протоколи семінарів, 1969 р., арк. 33-38. З цією подією (вбивством, “сколенням” князя Святослава) інколи пов'язують і походження назви м. Сколе. Дивись, для прикладу: С.К. Брич, Євген Галушко, “Сколе,” в Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. (Київ, 1968), 688. Сучасний погляд на цю тему див. також: Олег Мазур, “Князь Святослав Володимирович і “Могила Святослава”,” в Фортеця: збірник заповідника “Тустань”: на пошану Михайла Рожка. (Львів: Камула, 2009), кн. 1, 114-123.. У березні 1970 р. Г. Смольський виступив із повідомленням “Письмові пам'ятки про найдавніші населені пункти Львівщини”. Попри таку загальну та об'ємну назву, насправді присвячене воно було виявленій цим мистцем у церкві містечка Новий Яричів Євангелія із вклеєними у ньому аркушами літопису історії цього населеного пункту від 1153 до 1795 р. Очевидно, саме з цього літопису Г. Смольський взяв інформацію про заслання галицьким князем Ярославом Осмомислом одного зі змовників проти нього, Гліба Патоки, на острівець Ярова Кемпа, де було селище, що у подальшому отримало назву Новий Яричів Пелагея Захарчишин, “Семінар з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін,” АУ, no. 3, (1970): 101. У повідомленні, як можна припустити, йдеться про літопис місцевої парафії, записаний у 1837 р. дружиною тогочасного пароха Дмитрія Корецького Ольгою. Коротенький уривок з нього див. на сайті Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ (“Храм Успення Пресвятої Богородиці смт Новий Яричів,” Сокальсько-Жовківської єпархії. Українська греко-католицька церква, доступ отримано 12 грудня 2020, https://sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-02-08- 03-45/parafii/1118-novoyarychivskyj)..

Період 1960-х рр. став часом, коли в Україні активізувалася діяльність, пов'язана зі збереженням історико-культурної спадщини. Видимим організаційним та дієвим результатом цього стало створення впродовж 19661967 рр. Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, ухвали відповідних постанов Ради Міністрів УРСР, формування у подальшому списків пам'яток культури загальносоюзного, республіканського і місцевого значення, початок видання відповідного науково-інформаційного бюлетня тощо. Очевидно, що доволі швидко до цього процесу залучено і Львів, що віддавна славився своїми історичними та мистецькими пам'ятками. Тут діяли міське та обласне відділення цього товариства, до робити у якому були залучені і мистецтвознавці, і музейники та історики Див. про діяльність згаданого Товариства та обставини, що супроводжували його творення: Сергій Заремба, Українське товариство охорони пам 'яток історії та культури. Історичний нарис. (Київ, 1998), 30-41. Про роботу по організації охорони пам'яток на Львівщині та активних учасників цього руху див.: Володимир Бадяк, “Реалії та імітація охорони пам'яток культури Львова в роки застою,” в Ювілейний збірник на пошану Степана Гелея, відп. редактор Іван Копич, заступник відп. редактора Андрій Сова. (Львів, 2011) (Вісник Львівської комерційної академії. Серія - гуманітарні науки, вип. 10), 439-457; Маркіян Нестайко, “Участь львівських мистецтвознавців у пам'яткоохоронному русі 1960-1980 рр., ” Гілея, по. 75, (2013): 119-122; Катерина Юхимчук, “Діяльність Ігоря Свєшнікова у галузі охорони та збереження пам'яток України,” в Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, (2017), вип. 21, 285-295.. З огляду на це дивно, що наприкінці 1960-х - на початку 1970-х у тематиці роботи Семінару починають спорадично з'являтися повідомлення, так чи інакше пов'язані із вивченням окремих об'єктів історичної та культурної спадщини (чи того, що такою у той час було прийнято вважати), зокрема і пам'ятники / скульптурні споруди, мова про які буде вестись далі. Щоправда, вперше повідомлення із назвою “Пам'ятники Тарасові Григоровичу Шевченку в Галичині” було виголошене ще у березні 1964 р., на засіданні Семінару, присвяченого 150-річчю від дня народження поета. Підготував його директор школи з с. Підгайчики (тепер - Самбірський район) на Львівщині Олександр Андрійович Дорошенко (1924-1996). Вихідець з Золотоніського району на Черкащині, випускник місцевого учительського інституту, він, завершивши навчання, був скерований на роботу в Галичину Інформаціюпро О. Дорошенка віднайдено на сайті села Великий Хутір, у якому він працював директором школи у 1967-1985 рр. Див.: “Дорошенко О. А. Педагог, краєзнавець, художник,” Село Великий Хутір Драбівський район Черкаська область, доступ отримано 21 червня 2020, https://velikijhutir.cherkassy.ua/great_people/doroshenko.php. У 1980-х рр. О. Дорошенко приклався до організації у цьому селі краєзнавчого музею.. За фахом філолог, О. Дорошенко до кінця свого життя жваво цікавився історією, займався пошуковою роботою. Що стосується безпосередньо самого виступу Олександра Андрійовича Рукопис повідомлення відклався в: Протоколи, доповіді, повідомлення, запрошення та інш.[і] матеріали семінарів з питань архівознавства і спеціальних історичних дисциплін, 1964 р., арк. 42-71. Повідомлення вийшло доволі об'ємним, а тому в опублікованому інформаційному звіті про це засідання Семінару перекваліфікували в доповідь (Пелагея Захарчишин, “[Архіви України до 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка] / Львів,” НІБ АУ, по. 4, (1964): 77-78)., то у ньому зібрано відомості про історію встановлення пам'ятників та пам'ятних знаків, обставини, що супроводжували цей процес не лише в Галичині (с. Лисиничі та м. Винники на Львівщині, с. Яворів, с. Вовчиці та с. Надіїв на Прикарпатті та ін.), але в інших реґіонах України. Йшлося у ньому і про святкування шевченківських ювілеїв у краї, і про мистецькі і художні особливості згаданих пам'ятників, зрештою, містилася інформація і про пам'ятники Кобзареві, встановлені за часів німецької окупації в 1942 р. Втім, непозбавлене було це повідомлення і певних тогочасних ідеологічних штампів, традиційних звинувачень у бік українських буржуазних націоналістів (до числа “ярих націоналістів” було зараховано й відомого українського мовознавця Степана Смаль-Стоцького) та священників греко-католицької церкви, що цілком вписувалося у розгорнуту в той час чергову антицерковну кампанію влади, тощо.

Низку виступів, присвячених пам'ятникам Львівщини, підготувала працівниця Львівського державного історичного музею Надія Кривонос. Від січня 1966 р. вона завідувала створеним у музеї відділом охорони пам'яток історії та культури, що покладало на неї обов'язок зі збору відповідних матеріалів. Саме у зв'язку з цим час від часу, як правило на засіданнях та конференціях Семінару, що відбувалися з нагоди відзначення радянських ювілейних дат (для прикладу, 30- річчя приєднання західноукраїнських земель до СРСР), їй доручили підготувати та виголосити повідомлення про відповідні скульптурні пам'ятники Це були виступи на семінарі у травні 1969 р. (проведений на відзначення сторіччя від дня народження В. Леніна, повідомлення “Пам'ятники Володимирові Іллічу Леніну на Львівщині”), у жовтні 1969 р. (на науковій конференції, присвяченій “30-річчю возз'єднання Західної України в єдиній Українській Радянській державі”, повідомлення “Пам'ятники історії та культури про вікові зв'язки і дружбу населення Львівщини з народами Союзу РСР”), у червні 1974 р. (на науковій конференції, присвяченій 30-річчю визволення Львова від німецько-фашистських загарбників, повідомлення “Про пам'ятники Великої Вітчизняної війни на Львівщині”), у травні 1975 р. (на науковій конференції, присвяченій 30-річчю перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні, огляд “Пам'ятники Героям Радянського Союзу на Львівщині”). Див.: Пелагея Захарчишин, “Семінари з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін,” УІЖ, по. 2, (1970): 151-152; Пелагея Захарчишина, “30 років у сім'ї єдиній,” АУ, по. 1, (1970): 92; “Наукова конференція, присвячена 30-річчю визволення Львова від німецько-фашистських загарбників,” АУ, по. 5, (1974): 48; О. П. Кріль, “Наукова конференція у Львові,” УІЖ, по. 7, (1975): 150.. Судити про їх зміст вкрай важко, оскільки тексти виступів не відклалися у справах роботи Семінару, а інформація в публікованих повідомленнях зводилася лише до означення теми повідомлень Щоправда, в 1974 р. Н. Кривонос опублікувала на сторінках журналу “Архіви України” статтю про пам'ятники радянським бійцям, що звільняли Львівщину, підготовану, очевидно, за матеріалами виступу на Семінарі. (Див.: Надія Кривонос, “Пам'ятники визволителям Львівщини,” АУ, по. 5, (1974): 56-58). Низка менших матеріалів, присвячених окремим пам'ятникам з'явилася за підписом авторки на сторінках періодичної преси. Див.: Бібліографічний покажчик публікацій співробітників Львівського історичного музею (1945--2004). (Львів: Новий Час, 2005), 86-87.. Припускаємо, що подібним до виступу Н. Кривонос було й повідомлення іншого наукового співробітника згаданого Музею Ірини Свєшнікової. Його виголошено у березні 1970 р. на засіданні Семінару, присвяченого питанню збереження історичних та культурних цінностей, однак йшлося у розвідці І. Свєшнікової лише про історію спорудження пам'ятника В. Ленінові у Львові Пелагея Захарчишин, “Семінар з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін,” АУ, по. 3, (1970): 101. Десь у цей час І. Свєшнікова укладала облікові картки на історичні пам`ятки м. Львова. Сергій Заремба, Українське товариство охорони пам 'яток історії та культури. Історичний нарис, 51.. Причиною його появи у програмі, припускаємо, було наближення сторічного ювілею від дня народження цього діяча, відзначення якого запланували на квітень того ж року. Що стосується згаданого засідання Семінару, то відкрив його заступник директора Інституту суспільних наук, доктор історичних наук Михайло Кирилович Івасюта (1923-1992), доповідь якого “Втілення у життя ленінських заповітів про охорону пам'ятників історії та культури”, судячи з опублікованого інформаційного звіту містила традиційні ритуальні вихваляння радянської влади за її кроки зі збереження історичної спадщини. На цьому ж засіданні прозвучало згадане вище повідомлення Г. Смольського про літопис до історії Нового Яричева, доповідь старшого наукового працівника Інституту суспільних наук та, одночасно, Голови секції історичних пам'яток Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури Володимира Грабовецького (1928-2015) “Львівський некрополь”, у якій, окрім короткої історії некрополів краю, наголошувалося на потребі встановлювати місця поховань низки відомих постатей української історії Пелагея Захарчишин, “Семінар з архівознавства та спеціальних історичних дисциплін,” АУ, по. 3, (1970): 101..

Як бачимо, питання історичної географії, топоніміки та краєзнавства зайняли вагоме місце у роботі Теоретичного семінару з джерелознавства та спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін у Львові. Інтерес до згаданих дисциплін пояснювався низкою обставин, частина з яких носила суто практичний характер - це було пов'язано зі взятим у той час курсом в Україні на підготову серійного видання до історії міст і сіл, інша - академічний, і співвідносилася із загальним зростанням інтересу до усього комплексу спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін у СРСР, УРСР та у м. Львові зокрема. Зі зрозумілих причин, тематично ті доповіді та повідомлення з історичної географії, топоніміки та краєзнавства, котрі були виголошені на засіданнях Семінару, торкалися в основному теренів західноукраїнських земель, хоча розроблена місцевими дослідниками методика роботи із відповідним джерельним матеріалом, принципи укладення спеціальних довідників могла бути поширена й на інші українські території. Характерно, що участь у розробці відповідної тематики взяли і працівники академічних установ та науковці Львівського університету, і співробітники місцевих архівів та музеїв. Для всіх них той майданчик, який надавав для обговорення їхніх ідей та напрацювань зазначений Семінар, був надзвичайно важливим місцем, щоб заслухати критику та продискутувати їхні наукові та довідкові праці, місцем, де змогли об'єднатися вчені, що працювали у ріжних наукових галузях, у нашому випадку - мовознавства, історії та географії. Особливий інтерес до досліджуваних у статті дисциплін у середовищі учасників Семінару, датований першою половиною 1960-х рр. - одним із найплідніших періодів у його діяльності, однак з часом він стишується. Причинами цього, як можемо припустити, став поступовий відхід від праці в Семінарі одного із його творців - проф. І. Крип'якевича, а далі його смерть, зростання уваги його учасників до інших дисциплін, насамперед архівознавства й теоретичного та практичного джерелознавства, збільшенням числа засідань, що провадилися до відповідних ювілейних дат тощо. Попри все, і у другій половині 1960-х, і на початку 1970-х рр. доповіді та повідомлення з досліджуваної тематики зрідка продовжували з'являтися у програмах засідань Семінару завдяки розвідкам низки ентузіастів своєї справи, краєзнавців та окремих архівістів. Досвід, отриманий учасниками Семінару, не минувся марно та дозволив у подальшому продовжити традиції таких студій за часів незалежності України.

References

1. B.A. “Ohonovskyy Volodymyr Petrovych,” v Instytut UkrayinoznavstvaIm. I. Krypyakevycha NAN Ukrainy. Naukova Diyalnist, Struktura, Pratsivnyky, Redaktor Yaroslav Isayevych. Lviv: Instytut Ukrayinoznavstva im. I. Kryp'yakevycha NAN Ukrainy, 2001, 264. (in Ukrainian).

2. Babicz, Jozef, i Wojcik, Zbigniew. “Waclaw Olszewicz (1888-1974),” v Kwartalnik Historii Nauki i Techniki, 1975, t. 20, nr 1, 97-100. (in Polish).

3. Badyak, Volodymyr. “Realiyi ta imitatsiya okhorony pam'yatok kultury Lvova v roky zastoyu,” v Yuvilejnyy zbirnyk na poshanu Stepana Heleya, vidp. redaktor Ivan Kopych, zastupnyk vidp. redaktora Andryj Sova. Lviv, 2011 (Visnyk Lvivskoyi komertsijnoyi akademiyi. Seriya - humanitarni nauky, vyp. 10), 439-457. (in Ukrainian).

4. Balabushevych, Tetyana. “Heohrafiya istorychna,” v Specialni istorychni dyscypliny: dovidnyk: navch. posib. dlya stud. vyshh. navch. zakl., kerivnyk avtorskoho kolektyvu Iryna Vojcekhivska. Kyyiv: Lybid, 2008, 131-139. (in Ukrainian).

5. Barabash, Taras. “Paleohrafichni doslidzhennya arkhivistiv Tsentralnoho derzhavnoho istorychnoho arkhivu Ukrainy, m. Lviv (1960-1990-i rr.) ,” Arkhivy Ukrainy, No. 4, (2012): 32-38. (in Ukrainian).

6. Bezdrabko, Valentyna. “Do istoriyi vyvchennya kartohrafichnoho dokumenta v Ukraini,” VisnykKharkivskoho natsionalnoho universytetu im. V.N. Karazina, seriya: Istoriya, no. 40 (816), (2008): 405-415. (in Ukrainian).

7. Bezdrabko, Valentyna. “Seminar z arkhivoznavstva ta dopomizhnykh istorychnykh dystsyplin TsDIA Ukrainy u Lvovi: naukovyy fenomen,” Zapysky Lvivskoyi naukovoyi biblioteky im. V. Stefanyka: Zbirnyknaukovykhprats, No. 1 (16), (2008): 546-579. (in Ukrainian). Bezdrabko, Valentyna. Dokumentoznavstvo v Ukraini: instytutsionalizatsiya ta suchasnyy rozvytok. Kyyiv: “Chetverta khvylya”, 2009. (in Ukrainian).

8. Bibliohrafichnyy pokazhchyk publikatsij spivrobitnykiv Lvivskoho istorychnoho muzeyu (1945-2004). Lviv: Novyi chas, 2005. (in Ukrainian).

9. Bojko, V. “Konferentsiya z pytan dopomizhnykh istorychnykh dystsyplin,” Ukrainskyy istorychnyy zhurnal, no. 2 (1962): 148-149. (in Ukrainian).

10. Brych, S.K., i Yevhen Halushko. “Skole,” v Istoriya mist i sil Ukrainskoyi RSR. Lvivska oblast. Kyyiv, 1968, 688-701. (in Ukrainian).Buchylo, Pylyp. “Pershyy na Ukraini,” Za radyansku nauku, November 17, 1962. (in Ukrainian).

11. Tseluiko, Oleksandr. “Narada u viddili istoriyi Ukrainy Instytutu suspilnykh nauk AN URSR “Pro stan i zavdannya rozvytku dopomizhnykh istorychnykh dystsyplin”,” Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriya istorychna, No. 50 (2014): 469-517. (in Ukrainian).

12. Tseluiko, Oleksandr. “V V. Zvarych ta pytannya numizmatyky v roboti teoretychnoho seminaru z dzhereloznavstva ta spetsialnykh (dopomizhnykh) istorychnykh dystsyplin pry Tsentralnomu derzhavnomu istorychnomu arkhivi URSR u Lvovi,” Naukovi zoshyty istorychnoho fakultetu Lvivskoho universytetu, no. 16, (2015): 24-39. (in Ukrainian).

13. “Dancig,” v Entsyklopediya ukrayinoznavstva. Paryzh-Nyu-Jork, 1955-1957, t. 2, 488. (in Ukrainian).

14. Dopovidi, protokoly ta in. [shi] dokumenty seminariv z arkhivoznavstva i inshykh spetsialnykh istorychnykh dystsyplin, 26 sichnya 1965 r. - 24 lystopada 1965 r., Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrainy, m. Lviv, Fond R-1, Opys 1, Sprava 442. (in Ukrainian).

15. “Doroshenko, O.A. Pedahoh, krayeznavets, khudozhnyk,” Selo Velykyj Khutir Drabivskyj rajon Cherkaska oblast, accessed June 21, 2020, https://velikijhutir.cherkassy.ua/ great_people/doroshenko.php. (in Ukrainian).

16. Heohrafichnyj fakultet, redaktor Volodymyr Bilanyuk, Yevhen Ivanov, vydannya druhe, pereroblene i dopovnene. Lviv: Vydavnychyj tsentr LNU imeni Ivana Franka, 2016. (in Ukrainian).

17. Hronskyj, Josyp. “Toponimika litopysnoho Plisneska,” v Konferentsiya “Olzhynichytannya”, Plisnesk, 10 zhovtnya 2005 r, vidpovidalnyy redaktor Borys Voznytskyj, naukovyy redaktor Ihor Mycko. Lviv, 2005, 27-35. (in Ukrainian).

18. Hronskyi, Josyp. “Toponimiya serednovichnoho Yavorova ta sumizhnykh sil yak dzherelo dlya istorychnoyi heohrafiyi,” v Istorychni dzherela ta yikh vykorystannya. Kyyiv, 1966, vyp. 2, 99-109. (in Ukrainian).

19. Hronskyi, Josyp. Narys istoriyi Yavorivshchyny, nauk. red. Viktor Holubko, Stepan Kacharaba ta Alla Seredyak. Drohobych: Kolo, 2008. (in Ukrainian).

20. Hrossman, Yuryi. Perezhytoe y peredumannoe. Zapysky dlya druzej. Nyu-Jork: Izdatelstvo Slovo - Word, 1994. (in Russian).

21. Hyrych, Ihor. “Slovo pro yuvilyara,” v Do dzherel: Zbirnyk naukovykh prats na poshanu Oleha Kupchynskoho z nahody joho 70-richchya. Kyiv-Lviv, 2004, t. 1, 5-16. (in Ukrainian).

22. Informatsiya pro pidsumky roboty naukovo-teoretychnykh seminariv z arkhivoznavstva ta dopomizhnykh dystsyplin istoriyi za 1964 r., 23 hrudnya 1964 r., Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Lviv, Fond R-1, Opys 1, Sprava 416. (in Ukrainian).

23. Instytut Ukrayinoznavstva im. I. Krypyakevycha NAN Ukrayiny. Naukova Diyalnist, Struktura, Pratsivnyky, Redaktor Yaroslav Isayevych. Lviv: Instytut Ukrayinoznavstva im. I. Krypyakevycha NAN Ukrainy, 2001. (in Ukrainian).

24. Isayevych, Yaroslav. “Drevnejshaja toponimika Prikarpatja i verhnego Pobuzhja: 10-11 vv.,” v Vsesojuznaja konferentsija po toponimike SSSR: Tezisy dokladov i soobshhenij. Leningrad, 1965, 114-119. (in Russian).

25. Isayevych, Yaroslav. “O drevnejshej toponimii Prikarpatja i verhnego Pobuzhja,” v Slavjanskie drevnosti. Jetnogenez. Materialnaja kultura drevnej Rusi. Sbornik nauchnyh trudov. Kiev: “Naukova dumka”, 1980, 72-81. (in Russian).

26. Isayevych, Yaroslav. “O proishozhdenii nazvanij Cherven, Chervenskie goroda, Chervonnaja Rus,” v Doklady i soobshhenija Lvovskogo otdelenija Geograficheskogo obshhestva USSR za 1966g. Lvov, 1969, 135-138. (in Russian).

27. Josyfmska (1785-1788) i Frantsyskanska (1819-1820) metryky: Pershi pozemelni kadastry Halychyny: Pokazhchyknaselenykhpunktiv. Kyiv, 1965. (in Ukrainian).

28. Karpenko, Yuriy. “Onomastyka,” v Ukrayinska mova: Entsyklopediya, red. Vitalij Rusanivskyj ta in., 2-he vyd., vypravlene i dopovnene. Kyiv: Vydavnytstvo “Ukrayinska encyklopediya” im. M. P Bazhana, 2004, 437-438. (in Ukrainian).

29. Kazakevych, Hennadiy. “Onomastyka,” v Spetsialni istorychni dystsypliny: dovidnyk: navch. posib. dlya stud. vyshh. navch. zakl., kerivnyk avtorskoho kolektyvu Iryna Vojcekhivska. Kyiv: Lybid, 2008, 399-407. (in Ukrainian).

30. Kis, Yaroslav. “Vynyknennya i roztashuvannya mist na terytoriyi Ruskoho i Belzkoho voyevodstv vid XIV do seredyny XVII st. (Materialy do istorychnoho atlasa Ukrainy ta istoriyi mist i sil),” Arkhivy Ukrayiny, no. 1, (1968): 35-41. (in Ukrainian).

31. Khom'yak, Mar'yan. Mavrytsij Horn (1917-2000): Zhyttya i naukova spadshhyna. Lviv, 2015. (in Ukrainian).

32. “Khram Uspennya Presvyatoyi Bohorodytsi smt Novyi Yarychiv,” Sokalsko-Zhovkivskoyi yeparkhiyi. Ukrayinska hreko-katolytska tserkva, accessed December 12, 2020, https://sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-02-08-03-45 /parafii/1118-novoyarychivskyj). (in Ukrainian).

33. Kolpakova, Oksana. “Sydora Bohdan Josypovych,” v Vcheni Instytutu istoriyi Ukrayiny: Biobibliohr. dovid. (Seriya “Ukrayinski istoryky”). Kyiv, 1998, vyp. 1, 289. (in Ukrainian).

34. Kril, O.P. “Naukova konferentsiya u Lvovi,” Ukrayinskyy istorychnyy zhurnal, No. 7, (1975): 150. (in Ukrainian).

35. Krypyakevych, Ivan. “Toponimika staroho Lvova,” Naukovo-informatsijnyy byuleten Arkhivnoho upravlinnya URSR, No. 5, (1964): 85-87. (in Ukrainian).

36. Kryshtalovych, Ulyana. “Siverska Valentyna Korniyivna,” v Ukrayinski arkhivisty (XIX- XXst.). Biobibliohrafichnyy dovidnyk. Kyyiv, 2007, 574-575. (in Ukrainian).

37. Kryvonos, Nadiya. “Pam'yatnyky vyzvolytelyam Lvivshhyny,” Arkhivy Ukrayiny, No. 5, (1974): 56-58. (in Ukrainian).

38. Kupchynska, Zoryana. “Lvivska onomastychna shkola: etapy stanovlennya i perspektyvy rozvytku,” VisnykLvivskoho universytetu. Seriyafilolohichna, No. 71 / 1, (2019): 5-8. (in Ukrainian).

39. Kupchynskyj, Oleh. “Toponimy naychi i pytannya zaselennya Ukrayiny,” v Istorychni dzherela tayikh vykorystannya. Kyiv, 1966, vyp. 2, 74-92. (in Ukrainian).

40. “Lvivska (tayemna) Ukrayinska Vysoka Politekhnichna Shkola,” Entsyklopediya ukrayinoznavstva. Paryzh-Nyu-York, 1962, t. 4, 1417. (in Ukrainian).

41. Lystuvannya, zaproshennya ta in. [shi] materialy teoretychnykh seminariv, 4 sichnya 1964 r. - 31 bereznya 1964 r., Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Lviv, Fond R-1, Opys 1, Sprava 421. (in Ukrainian).

42. Maksymchuk, Bohdan. “Ripetska Olha Feodosivna,” v ENCYCLOPEDIA. Lvivskyy nacionalnyy universytet imeni Ivana Franka. Lviv, 2014, t. II, 369. (in Ukrainian).

43. Materialy seminariv z pytan arkhivoznavstva i spetsialnykh istorychnykh dystsyplin (zaproshennya, protokoly, dopovidi, povidomlennya), 29 lyutoho 1968 r. - 18 zhovtnya 1968 r., Tsentralnyy derzhavnyy istorychnyy arkhiv Ukrayiny, m. Lviv, Fond R-1, Opys 1, Sprava 552. (in Ukrainian).