Між окупацією й еміграцією: доля радянської інтелігенції у 1943-1944 рр. за документами служб Альфреда Розенберґа

Размещено на http://allbest.ru

МІЖ ОКУПАЦІЄЮ Й ЕМІГРАЦІЄЮ: ДОЛЯ РАДЯНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ У 1943-1944 РР. ЗА ДОКУМЕНТАМИ СЛУЖБ АЛЬФРЕДА РОЗЕНБЕРҐА

Наталія Кашеварова

кандидатка історичних наук, докторантка, Інститут історії України НАН України

Анотація. Мета дослідження полягає у залученні до наукового обігу досі невідомих або маловідомих документів у складі комплексу матеріалів, створених нацистськими структурами, які курував Альфред Розенберґ - один із найвищих державних діячів і партійних функціонерів Третього райху, а саме Оперативного штабу Розенберґа, служб його Міністерства у справах окупованих східних територій і його відомства із назвою «Уповноважений фюрера у справі нагляду за загальним духовним і світоглядним навчанням та вихованням у НСДАП», та їх джерелознавчий аналіз, що може доповнити вже відомі дані щодо життя і діяльності представників радянської інтелігенції під час Другої світової війни й пролити світло на окремі епізоди їхніх біографій на шляху до еміграції у 1943-1944 рр. Методологія представлена загальними методами наукового пізнання - методом наукового аналізу і синтезу; в царині історичного дослідження - передусім, історико-порівняльним і хронологічним методами, а також методами джерелознавчого аналізу. Це дозволило здійснити архівний пошук документів та їх відбір, проаналізувати їх як історичні джерела: встановити авторство, час, мету й обставини створення, їх призначення, а також можливості використання в історичних дослідженнях. Наукова новизна обумовлена тим, що документи служб А. Розенберґа періоду Другої світової війни ще практично не були об'єктом окремого наукового дослідження на предмет реконструкції біографій представників радянської інтелігенції, які співпрацювали з різними німецькими структурами і виїхали з території СРСР до Західної Європи у 1943-1944 рр. Висновки. У статті проаналізовано документи служб А. Розенберґа, серед яких - звіти, кадрові переліки співробітників, листування. Їх охарактеризовано за місцем зберігання, формою і змістом, вони містять інформацію щодо місця тимчасового проживання і сімейного стану особи, працевлаштування, заробітної платні та робочих обов'язків, особисті дані щодо віку, освіти, професії тощо. Встановлено, що серед кількох десятків осіб - представників радянської інтелігенції, які виїхали до Західної Європи у другій половині 1943-1944 рр., більшість була родом з України, інші - з Росії й Білорусії. Під час окупації вони співробітничали зі службами А. Розенберґа як науковці, бібліотекарі, журналісти, перекладачі тощо, а поза межами СРСР працювали також і на інші установи у Третьому райху.

Ключові слова: Друга світова війна; окупація; міграція; радянська інтелігенція; Уповноважений фюрера у справі нагляду за загальним духовним і світоглядним навчанням та вихованням у НСДАП; Оперативний штаб Розенберґа; Товариство з боротьби проти більшовицької загрози.

служба розенберґ співпраця радянська інтелігенція німецький

Друга світова війна стала найбільшим військовим конфліктом в історії ХХ ст., вона безпосередньо вплинула на долі мільйонів людей, не лише тих, хто брав участь у військових діях, а й членів їхніх родин, тих, які опинилися на окупованій території або виїхали в евакуацію. Вона стала причиною масштабного міграційного руху на території Європи. Її найбільшою складовою була хвиля еміграції з території СРСР до Західної Європи, пік якої припав на кінець 1943-1944 рр. Значну частину мігрантів, які виїхали у цей період разом із німцями поза межі території СРСР, становили представники інтелігенції, які залишилися на окупованій території і нерідко співпрацювали з окупаційною владою. Серед них були, в основному, науковці, співробітники бібліотек, музеїв і архівів, викладачі, діячі культури, митці, журналісти, співробітники міських управ, лікарі тощо. За документами нацистських структур більшість складали українці, в основному, з Києва та Харкова, Дніпропетровська (нині Дніпро), Сімферополя, Львова, меншу частину росіяни зі Смоленська, Пскова, Новгорода, Ленінградської області і Ленінграда, Ростова-на-Дону. Частина з них залишилася у країнах Західної Європи, передусім, у Німеччині, частина по війні мігрувала до країн Північної Америки.

Життя і діяльність багатьох таких осіб неодноразово ставали предметом наукового дослідження. Але, якщо дослідникам вже відомі різні історичні джерела щодо їхнього життя до війни та після неї, то збереглося мало відомостей про існування в окупації, і ще менше про період між перебуванням в окупації та набуттям статусу переміщеної особи на території Західної Європи, як правило, при створенні таборів для переміщених осіб на територіях американської, британської і французької зон окупації Німеччини, де представники радянської інтелігенції, які виїхали добровільно, перебували разом з іншими біженцями, серед яких були радянські військовополонені, колишні примусові робітники, вцілілі в'язні нацистських концентраційних таборів тощо.

Окремі дані щодо життя представників радянської інтелігенції в еміграції між закінченням нацистської окупації на території СРСР і безпосереднім завершенням Другої світової війни в Європі можна знайти, наприклад, в особистих щоденниках або спогадах, створених, в основному, вже після завершення війни, в особовому листуванні. Як, наприклад, у спогадах Наталії Полонської-Василенко, перевиданих у Києві у 2011 р. Полонська-Василенко Н. Спогади / упорядн., вступ. ст. та імен. по- кажч. В. Шевчука. Київ: Києво-Могилянська академія, 2011. 592 с.; Паньків- ський К. Роки німецької окупації. Нью-Йорк, Торонто: Ключі, 1965. 479 с. Див. також із публікацій того часу: Наука на еміграції в 1945-1946 роках / Українська Вільна Академія Наук. Серія: Літопис УВАН. Ч. 4. Авгсбург, 1947. 11 с. Тут і далі ґрунтовний аналіз історіографії проблеми і публікацій, присвячених життю інтелігенції під час війни, а також післявоєнного періоду, перебуває поза предметом нашого дослідження, тому у публікації представлені лише загальні тенденції досліджень із цієї тематики., в окремих наукових публікаціях, статтях на сторінках тогочасної преси діаспори, серед документів установ, де вони працювали Напр., в архіві Українського Вільного університету у Мюнхені (далі - УВУ), де після війни працювала низка українських діячів науки і культури, збереглися їхні особові документи, листування, робочі матеріали. Серед них були історикиня, археологиня Н. Полонська-Василенко та її чоловік - економіст О. Моргун, археолог П. Курінний, історик О. Оглоблин, літературознавець В. Державин, педагог Г. Ващенко та ін. Дізнатися більше щодо складу і змісту фондів архіву УВУ, а також ознайомитися з довідкою, підготовленою О. Кириленком та О. Яценком щодо структури, змісту та опрацювання архіву УВУ, можна на сайті Державної архівної служби України за посиланням: ЬЦр8://агсЬіуе8.доу.иа/иа/архів-мюнхен-описи-фондів. Також серед матеріалів Інституту дослідження історії та культури СРСР (Мюнхен), зокрема, у його віснику, що виходив з 1951 р. до 1960 р., можна знайти інформацію щодо діячів науки і культури, колишніх радянських громадян, які емігрували до Німеччини та після війни працювали у цьому Інституті. Більше про Інститут та його діяльність можна довідатися, напр., тут: Рубльов О. С. Інститут з вивчення СРСР // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / редкол.: В. А. Смо- лій (гол.) та ін.; НАН України. Інститут історії України. Київ: Наукова думка, 2005. С. 487; Попов А. В. Мюнхенский институт по изучению истории и культуры СССР и «вторая волна» эмиграции // Новый исторический вестник. Москва: РГГУ, 2004. № 1(10). С. 54-70.. Але слід зазначити, що більшість наукових публікацій, присвячених діячам науки, культури, освіти, які емігрували ближче до кінця Другої світової війни, або ж тих публікацій, що торкаються цієї теми, було опубліковано українськими вченими. Це пояснюється не лише тим, що територія України була окупована і багато діячів науки, культури й освіти не змогли евакуюватися, а пізніше емігрували на Захід, а ще й тим, що з кінця 1980-х років було відкрито доступ до низки фондів в українських архівах, серед яких були також нацистські документи періоду Другої світової війни, передусім у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). А ще через понад 20 років було відкрито доступ до фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України, що дозволило значно розширити джерельну базу подібних досліджень.

Українські дослідники періоду Другої світової війни й окупації багато уваги приділяють дослідженням різних аспектів життя та повсякдення інтелігенції, яка опинилася на окупованій території, вони також охоплюють систему установ академій наук і вищих навчальних закладів, як тих, що виїхали в евакуацію (включно з відновленням їхньої роботи після повернення), так і тих, що залишилися на окупованій території Див., напр.: Салата О. Українська академічна історична наука в період Другої світової війни: історики еміграції // Історіографічні дослідження в Україні. Київ: Інститут історії України, 2012. Вип. 22. С. 229-246; Спуд- ка, І. М., Турчина Л. В. Діяльність наукових установ часів окупації на території Рейхскомісаріату «Україна» // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. XXXIII. 2012. С. 130-135; Стрельський Г. Українська історична наука у роки Другої світової війни // Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації (до 65-річчя Великої Перемоги) : матеріали міжнарод. наук. конф. (Київ, 27 квітня 2010 р.) Київ, 2011. С. 225-235; Луцький О. Академічна наука в західних областях України в роки Другої світової війни // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Львів, 2005. Вип. 13. С. 418-419.. Серед них, наприклад, колективні наукові видання і документальні збірники, присвячені історії Національної академії наук України Історія Національної академії наук України. 1941-1945: Ч. 1. Документи і матеріали / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушев- ського; ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) [та ін.]; упорядн.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. Київ: НБУВ,

2007. 808 с.; Історія Національної академії наук України. 1941-1945: Ч. 2.

2008. 576 с., Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, Львівській національній науковій бібліотеці імені Василя Стефаника⁵³ Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. 1941-1964 / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ: Наукова думка, 2003. 357 с.; Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника: переміщення і втрати фондів. Т. 1: 1939-1945: зб. документів і матеріалів / упорядн.: Г. Сварник (кер.), Р. Дзюбан [та ін.]; наук. ред.: Я. Дашкевич, М. Романюк, Г. Сварник; НАН України, ЛННБУ ім. В. Стефаника. Львів, 2010. 620 с., історії Києво-Печерської лаври під час Другої світової війни Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни: Дослідження. Документи / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Нац. Києво-Печер. іст.-культур. заповідник, Канад. ін-т укр. студій Альберт- ського ун-ту; упорядн.: Т. М. Себта, Р. І. Качан; відп. ред. Г. В. Боряк. Київ: Вид. Олег Філюк, 2016. 1200 с., в цілому бібліотекам України під час окупації⁷⁵ Бібліотеки Києва в період нацистської окупації (1941-1943): Дослідження. Анотований покажчик. Публікації документів / НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Державний комітет архівів України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України; уклад.: Л. А. Дубровіна, Н. І Малолєтова; редкол.: О. С. Онищенко (гол.), Г. В. Боряк, Л. А. Дубровіна, Н. М. Зубкова [та ін.] Київ: [б.в.], 2004. 814 с., втратам культурних установ Львова під час Другої світової війни Дзюбан Р. Культурні цінності установ Львова у 1939-1953-х pp.: переміщення і втрати / відп. ред. Л. Сніцарчук; НАН України. ЛННБУ ім. В. Сте- фаника. Львів, 2020. 344 с. тощо, у яких також розглядаються долі співробітників цих установ під час окупації і частково після. Є наукові статті, присвячені функціонуванню окремих інституцій Див., напр.: Калініна А., Луговський О. Київський будинок учених: роки випробувань (Як виживали українські науковці під час нацистської окупації 1941-1943) // Вісник НАН України. 2010. № 2. С. 36-44; Сорокіна С., Завальна О., Радієвська Т. Музей до- і ранньої історії у Києві (1942-1943): структура та персональний склад // Науковий вісник Національного музею історії України. Київ, 2017. № 1(1). C. 210-229; Старовойт С. Доля Інституту історії України через призму загальної історії АН УРСР у 1941-1945 рр.: трансформація структури, зміна науково-дослідних пріоритетів, кадри // Історіографічні дослідження в Україні. Київ: Ін-т історії України, 2012. Вип. 22. С. 69-84., серед них і німецьких структур періоду окупації Кашеварова Н. Г. Діяльність Оперативного штабу Розенберґа з вивчення нацистами «східного простору» (1940-1945). Ч. 1: Джерелознавче дослідження / відп. ред. Г. В. Боряк; НАН України. Інститут історії України. Київ: Ін-т історії України, 2014. 552 с., долі окремих осіб, які залишилися в окупації та намагалися й далі займатися своєю професійною діяльністю, наприклад, публікації Сергія Білоконя про долю Поліни Кульженко Ознайомитися з працями С. Білоконя, присвяченими П. Кульженко, можна на персональному сайті історика за посиланням: https://www.s-bilokin. name/Bio/Memoirs/Kulzhenko.html. або публікації про окремих діячів, які емігрували до Західної Європи Див., напр.: Кобченко К. «Осягнула всі найвищі наукові становища, які можна було здобути на еміграції»: Наталія Полонська-Василенко у повоєнній Німеччині // Україна Модерна. URL: https://uamoderna.com/md/kobchenko- polonska-vasylenko (дата звернення: 13.03.2022). Знайти біографії окремих осіб, які вже були нами згадані, а також низки інших можна в «Енциклопедії історії України», підготовленій в Інституті історії України НАН України. Повнотекстова версія представлена на сайті Інституту за посиланням: http:// history.org.ua/uk.. Але при цьому після виїзду до Європи доля українських емігрантів висвітлюється, в основному, вже станом на післявоєнний період. Є багато наукових публікацій, присвячених різним аспектам історії української еміграції міжвоєнного періоду, як окремих наукових статей, так і ґрунтовних комплексних досліджень Див., напр.: Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціально-політичне явище / НАН України. Інститут соціології; відп. ред. В. Б. Євтух. Київ: Інтел, 1994. 260 с.; Українці в Берліні. 1918-1945. Пропам'ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З'їзду 5-го вересня 1981 р. в Шератон готелі в Торонто, Канада / ред.: В. Верига. Торонто, 1996. 256 с.; Палієнко М. Г. Архівні

Продовж. див. на наст. стор. f

центри української еміграції (створення, функціонування, доля документальних колекцій). Київ, 2008. 688 с.; Боряк Т. Г. Документальна спадщина української еміграції в Європі: Празький архів (1945-2010) / М-во культури України, НАКККіМ. Ніжин: Вид-во НДУ ім. Миколи Гоголя, 2011. 544 с.; Бурім Д. В. Джерела з історії української еміграції в Німеччині у фондах Архіву Федеральної Землі Берлін (Німеччина, Берлін) // Історичний архів. Наукові студії: зб. наук. праць. Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. Вип. 9. С. 143-157..

На відміну від українських істориків на особливості сприйняття Другої світової війни у Російській Федерації і, відповідно, на формування тематики наукових досліджень історії цього періоду вплинула ідеологія, а саме штучне створення образу Великої Вітчизняної війни та заміщення ним Другої світової війни, міфологізація, присвоєння спільного внеску у перемогу різних народів СРСР (а не лише російського), як і внеску союзників, применшення їхньої ролі, сакралізація і героїзація теми війни, значною мірою побудова довкола цього образу складових російської самоідентичності. Свою роль відіграло також те, що територія СРСР у межах сучасних України, Білорусі, країн Балтії була повністю окупована нацистами та їхніми союзниками, в той же час окупована була лише незначна частина Росії, яка не мала такого досвіду окупації. Ця тенденція також наявна у Республіці Білорусь, яка останніми роками перебуває під впливом російського наративу про «Велику вітчизняну війну». Частково через це російські вчені та білоруські дослідники, зокрема, ті, які проживають на території Республіки Білорусь, розглядають роль інтелігенції на фронті, в тилу, в евакуації, передусім, у світлі пропаганди патріотизму, у той час як питання про долю тих, хто залишився в окупації, рідко стає предметом їхніх наукових досліджень і здебільшого розглядається ними у негативному ракурсі, у площині загальної наукової дискусії щодо проблеми колабораціонізму Див., напр., публікації М. І. Семиряги, Б. М. Ковальова, С. Г. Осьмачки, О. Будницького та ін., присвячених колабораціонізму в Росії у 1941-1945 рр.: Ковалев Б. Н. Коллаборационизм в России в 1941-1945 гг.: типы и формы. Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2009. 372 с.; «Свершилось. Пришли немцы!» Идейный коллаборационизм в СССР в период Великой Отечественной войны / сост. и отв. ред. О. В. Будницкий; авторы вступ. статьи и примеч. О. В. Будницкий, Г. С. Зеленина. Москва: РОССПЭН, 2012. 325 с. Крім того, більшість подібних публікацій має схоже ідейне наповнення, тому тут вони детально не розглядаються. Водночас є і виключення, напр., дослідження російського археолога А. Чубура, присвячене долі наукової співробітниці Смоленського краєзнавчого музею, заступниці директора музею з наукової роботи Єлизаветі Калітіній: Чубур А. А. Елизавета Арсеньевна Калитина // Российская археология, 2006. № 2. С. 157-161. Серед інших також можна навести дослідження О. Формозова: Формозов А. А. Русские археологи и политические репрессии 1920-1940-х гг. // Российская археология. 1998. № 3. С. 191-206. Але водночас є й публікації, які спонукають до наукової дискусії, напр., більшість праць, присвячених біографії російського і радянського економіста, фахівця з економічної статистики Г. Швіттау, що поверхнево описують його життя у період Другої світової війни та окупації, подають фактично одну й ту ж саму інформацію і припущення, зокрема, що Г. Швіттау між 1942 та 1945 рр. був у Познані, потім у Празі, і припускають, що вченого вивезли як «фолькдойче», а дані його особової справи свідчать, що він був у той час «безробітним». Після 1945 р. він повернувся до СРСР. За їхніми даними останні свідчення датовані 1942 р., коли вчений начебто ще перебував у м. Воронеж, а потім відомості про нього датовані вже 1945 р. Див., напр.: Шмыков В. И. Вклад С. В. Чефранова и Г. Г. Швиттау в подготовку географических кадров в Воронеже // Вестник ВГУ. Серия: География. Геоэкология. 2020. № 1. С. 128-133. Водночас нами протягом останніх років було опубліковано інформацію, що Г. Швіттау за даними німецьких документів того часу опинився в Україні, скоріше за все у Києві, де співпрацював з Оперативним штабом. В архіві Оперативного штабу навіть зберіглася велика наукова робота вченого, написана чи упорядкована під час окупації, вже перекладена німецькою мовою, з правками автора, а у документах Штабу за 1944 р. згадується, що Г. Швіттау у другій половині 1944 р. перебував у складі т. зв. команди «Схід», сформованої з близько 30 співробітників Головної робочої групи «Україна» (Київ), які виїхали разом зі Штабом до Західної Європи, а наприкінці 1944 р. за сприяння Штабу Г. Швіттау було працевлаштовано у т. зв. Інституті народної психології у Празі (нім. Institut fur Volkerpsychologie), інша назва Інституту - кафедра соціальної та народної психології Німецького Карлового університету у Празі. Більше див.: Кашеварова Н. Діяльність Оперативного штабу Розенберґа з вивчення нацистами «східного простору» (1940-1945) / НАН України, Інститут історії України. Київ: Інститут історії України, 2014. Ч. 2: окументи. 992 с..

При цьому історія як самої еміграції наприкінці Другої світової війни й після її завершення, так і її особистісного виміру, висвітленого через призму доль окремих осіб, представляє собою складне явище з огляду на її передумови, правову, політичну, культурну, етичну й інші складові на тлі політичної історії ХХ ст., тому вона має бути предметом окремого комплексного дослідження, як і окремою науковою проблемою є історіографія на пострадянському просторі, у якій з роками все гостріше відчувається віддаленість одна від одної історіографій Другої світової війни в Україні, Білорусі та Росії.

Незважаючи на те, що вже кілька десятиліть ця тема була предметом наукових публікацій, і досі в історії еміграційного руху радянської інтелігенції до країн Західної Європи наприкінці Другої світової війни існують невідомі або малодосліджені фрагменти. Інформацію щодо них можна знайти у документах німецьких окупаційних служб, з якими вони співпрацювали, або за допомогою яких ці громадяни у 19431944 рр. емігрували до Західної Європи. Вони представляють значний інтерес для істориків, передусім, з огляду на те, що архіви німецьких окупаційних структур протягом десятиліть були мало доступними для радянських дослідників. Лише наприкінці 1980-х років, як вже було зазначено вище, поступово почався процес їх оприлюднення та запровадження цих документів до наукового обігу. Однією з таких структур, яка залучала до своєї роботи радянських громадян, був Оперативний штаб райхсляйтера Розенберга (нім. Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg), (далі Оперативний штаб). Він був створений у 1940 р. при відомстві Альфреда Розенберґа у складі НСДАП У складі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини., яке називалося «Уповноважений фюрера у справі нагляду за загальним духовним та світоглядним навчанням і вихованням у НСДАП» (нім. Beauftragter des Fuhrers fur die Uberwachung der gesamten geistigen und weltanschaulichen Schulung und Erziehung der NSDAP) (далі Відомство Розенберґа Термін «Відомство Розенберга» (нім. Amt Rosenberg) є офіційним і усталеним у німецькій історіографії на заміну повній назві цього відомства А. Розенберга і має свою традицію з часів Другої світової війни, оскільки зустрічається в офіційних німецьких документах періоду Третього райху та Другої світової війни. Він використовується у сучасному середовищі німецьких дослідників цього періоду паралельно з іншим його варіантом - «Служба Розенберга» (нім. Dienststelle Rosenberg).) з метою конфіскації культурних цінностей на території окупованих нацистами країн, у першу чергу таких, що могли бути використані в ідеологічній боротьбі з т. зв. «противниками націонал-соціалізму» (більшовизмом, масонством і єврейством). Тривалий час документи Оперативного штабу розглядалися здебільшого як джерела щодо переміщених культурних цінностей і не використовувалися істориками як джерела щодо долі представників радянської інтелігенції, як в окупації, так й у перші повоєнні роки Загалом діяльність Оперативного штабу активно досліджуються вже протягом останніх десятиліть, і ці дослідження активізувалися наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років, передусім, у царині проблеми переміщених культурних цінностей. Серед учених, які досліджували діяльність Оперативного штабу або безпосередньо, або в руслі дослідження проблем культурних цінностей у ХХ ст., слід назвати відому американську дослідницю П. Грімстед, українських дослідників Т. Себту, Г. Боряка, Л. Дубровіну, С. Кота, В. Акуленка, Н. Кашеварову, Р. Дзюбана, М. Дубик, В. Калашнікову, Н. Гуцула, німецьких дослідників В. Айхведе та У. Гартунг, серед білоруських дослідників, передусім, Ю. Геніну, російських - М. Зінич, О. Мазурицького та багато ін.. Водночас, зважаючи на те, що при Відомстві Розенберґа існувала ціла низка організацій і служб, створених А. Розенберґом, серед документів яких є матеріали, пов'язані з нацистською окупаційною політикою у Східній Європі, у нашій публікації всі ці служби, куровані А. Розенберґом та його канцелярією¹⁸⁴ Тут ідеться не про приватну, а про службову канцелярію., об'єднуємо під єдиною збірною назвою «Відомство Розенберґа», але за винятком Міністерства у справах окупованих східних територій, яке також очолював А. Розенберґ, оскільки Міністерство, на відміну від інших зазначених служб А. Розенберґа, входило до системи цивільної окупаційної адміністрації.

Документи Оперативного штабу та інших служб Розенберґа, у складі яких є матеріали щодо долі представників радянської інтелігенції у другій половині 1943 р. та у 1944 р., зберігаються, перш за все, у ЦДАВО України у фондах № 3206 («Рейхскомісар України») та № 3676 («Штаб імперського керівника Розенберґа для окупованих східних областей») Оцифровані документи Ф. № 3674 та 3676, а також оп. 5 Ф. № 3206, що зберігаються у ЦДАВО України див. на офіційному сайті ЦДАВО України, за посиланням: https://err.tsdavo.gov.ua/, а також у складі фондів NS 8 («Kanzlei Rosenberg»), NS 15 («Beauftragter des Fuhrers fur die Uberwachung der gesamten geistigen und weltanschaulichen Schulung und Erziehung der NSDAP») та NS 30 («Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg»)²⁰² Оцифровані документи фондів NS 8, NS 15 та NS 30 див. на сайті Федерального архіву Німеччини за посиланням: https://www. bundesarchiv.de/ у Федеральному архіві Німеччини в Берліні (нім. Bundesarchiv Berlin) Точніше, у філії Федерального архіву, яка знаходиться в Берліні. Управління Федерального архіву перебуває у м. Кобленц, де воно було організоване після розподілу Німеччини. Сьогодні Федеральний архів складається з кількох філій, одна із найбільших - у Берліні.. У ЦДАВО України можна знайти, в основному, документи за 1943 р. та початку 1944 р., у той час як у складі фонду NS 30 Федерального архіву Німеччини більше документів, представлених 1944 р., є також кілька документів першої половини 1945 р. У складі фондів NS 8 та NS 15 зберігаються документи служб Розенберґа, серед яких є як документи безпосередньо періоду Другої світової війни, пов'язані з діяльністю Оперативного штабу і нацистською ідеологією, окупаційною політикою, що передбачали залучення місцевої інтелігенції до співпраці з окупантами у справі т. зв. «ідейної боротьби з більшовизмом», так і документи, пов'язані зі створенням підґрунтя нацистської ідеології ще у 1930-х роках. Остання мала виправдовувати агресивну політику Третього райху та загарбницьку політику, передусім, у Східній Європі. Документи всіх цих фондів тісно пов'язані між собою.

Документи Оперативного штабу, а також документи інших служб Розенберґа свідчать, що представники інтелігенції, які співробітничали з окупантами, працювали перекладачами і консультантами з різних питань, що мали значення як для військової, так і для цивільної влади, різних спеціалізованих служб, наприклад, у галузі сільського господарства чи промисловості. Серед них були не лише співробітники республіканських академій наук, які намагалися займатися науковою роботою, впорядковувати матеріали інститутів або ж були залучені до роботи відновлених і створених німецькою владою установ Музей-Архів Переходової доби: пофондовий путівник / уклад. О. Бєлая; відп. ред. І. Дивний. Держ. комітет архівів України; Держ. архів Київської області; Укр. центр біографічної некрополістики. Київ, 2002. 100 с., а й викладачі, співробітники музеїв, бібліотек і архівів, які залишилися при своїх установах, щоб опікуватися їхніми зібраннями, службовці міських управ спеціалісти з різних галузей народного господарства, будівництва, культури, освіти, сфери охорони здоров'я тощо.

Основною метою такої співпраці для служб Розенберґа було отримання різнобічної інформації про життя в СРСР, переважно у вигляді аналітично-інформаційних праць із різних тем із подальшим використанням їх у пропаганді, для інформування окремих нацистських служб не лише на окупованих нацистами територіях, а й на території Третього райху Більше щодо цієї діяльності Оперативного штабу див.: Кашеварова Н. Діяльність Оперативного штабу Розенберґа з вивчення нацистами «східного простору» (1940-1945). Ч. 1: Джерелознавче дослідження. Київ : Ін-т історії України, 2014. 552 с. Її ж. Зазнач. твір. Ч. 2: Документи. Київ: Інститут історії України, 2014. 992 с.. Забезпечувати цей процес мав саме Оперативний штаб, а Відомство Розенберґа мало запроваджувати інформацію до ідеологічного навчання членів НСДАП, серед управлінських кадрів, військових у вигляді лекцій, підготовки науково-популярних і популярних видань. Ще одним напрямом такої співпраці представників місцевої інтелігенції на окупованій території СРСР і поза нею було упорядкування зібрань радянських бібліотек, архівів і музеїв, як тих, що залишалися на окупованих територіях для забезпечення місцевих потреб, так і тих, які були забрані Оперативним штабом чи структурами, що з ним співпрацювали, наприклад, Крайовим управлінням архівів бібліотек і музеїв при райхскомісарі України (нім. Landesverwaltung der Archive, Bibliotheken und Museen beim Reichskommissar fur die Ukraine) (далі Крайове управління), і вивезені за межі окупованих територій СРСР Див., напр.: Себта Т. Крайове управління архівів, бібліотек і музеїв при райхскомісарі України: історичний нарис // Архіви України. 2009. № 3-4. С. 111-127; Алексеев С. Ю. Документи Крайового управління архівів, бібліотек та музеїв як джерело з історії діяльності установ культури на території Рейхскомісаріату Україна (1941-1943 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06 / Алєксєєв Сергій Юрійович; Київський нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Київ, 2014. 233 арк.. Бібліотекарі, архівісти, знавці музейної справи мали супроводжувати зібрання цих установ на шляху до Західної Європи. Серед них були, наприклад, директорка Київської картинної галереї П. Кульженко, археологиня, заступниця директора з наукової роботи Смоленського історичного музею Єлизавета Калітіна, науковий співробітник Новгородського музею, археолог Василь Пономарьов Пономарьов Василь (1907-1978) - археолог, співробітник Новгородського музею-заповідника. Під час окупації Новгорода певний час був бургомістром міста, опікувався собором Св. Софії у Новгороді; під час відступу нацистських військ супроводжував музейні колекції Новгорода і Пскова під час їх вивезення на Захід. Після війни залишився у Німеччині, викладав в університеті м. Марбург, де залишився його архів. У Росії вважається колаборантом, який вивіз культурні цінності за кордон, хоча існує й інша думка: що в такий спосіб він зміг врятувати від війни кілька сотень цінних музейних предметів, більшість з яких повернулася в Росію, наприклад, з 600 вивезених ним ікон повернулося 478. Більше див.: Kuhr-Korolev C., Schmiegelt-Rietig U., Zubkova E. Eichwede W. Raub und Rettung: russische Museen im Zweiten Weltkrieg. Koln: Bohlau-Verlag, 2019. 383 S. (Studien zu kriegsbedingt verlagerten Kulturgutern. Bd. 1). та ін.

Так само низка бібліотекарів супроводжувала бібліотечні зібрання, а далі працювала при окремих структурах Оперативного штабу, зокрема, у Ратіборі Нині - польське місто Рацібуж (польськ. Raciborz)., куди восени 1943 р. через бомбардування Берліна було переведено частину підрозділів Управління штабу, серед яких була Східна бібліотека Розенберга (нім. Ostbucherei Rosenberg) зібрання літератури, тематично пов'язаної з СРСР. Вона відокремилася як окреме зібрання у складі Центральної бібліотеки Вищої школи (нім. Zentralbucherei der Hohen Schule) майбутнього університету для навчання членів НСДАП, основну частину якого в той час було переведено до містечка Танценберґ в Австрії Див., напр.: Себта Т. М. Українська частка Східної бібліотеки Розенберга (1941-1945) // Український археографічний щорічник. 2007. Вип. 12. С. 299-318; Stieber G. Die Bibliothek der «Hohen Schule des Nationalsozialismus» in Tanzenberg // Carinthia І. 1995. S. 343-362.. Обидві бібліотеки комплектувалися матеріалами, вивезеними Оперативним штабом, передусім, із території СРСР, а також із Бельгії, Нідерландів, Франції. Робота з їх опрацювання потребувала спеціалістів, серед яких були й громадяни окупованих нацистами країн. Крім того, останні працювали перекладачами і залучалися до поточної роботи Оперативного штабу, наприклад, для перекладу і редагування зазначених вище робіт аналітично-інформаційного змісту, тлумачення матеріалів для пропагандистської преси, служб вермахту тощо.

У загальному комплексі служб Розенберґа, що є джерелом щодо міграції радянської інтелігенції на Захід під час Другої світової війни, структурно, передусім, слід виокремити документи Оперативного штабу та інших пов'язаних із ним служб, перш за все, Відомства Розенберґа та деяких близьких структур, зокрема Міністерства у справах окупованих східних територій (нім. Reichsministerium fur die besetzten Ostgebiete). Нерідко вони пов'язані між собою та перебувають у складі вказаних вище фондів у різних справах. Документи Оперативного штабу, в яких міститься інформація щодо долі окремих представників радянської інтелігенції, можна умовно поділити на 2 основні великі групи: 1) звіти структур Оперативного штабу, що працювали на окупованій території СРСР, та їхніх підрозділів; 2) робоче листування підрозділів Оперативного штабу як з Управлінням в Берліні і Відомством Розенберґа, так і з іншими, сторонніми німецькими установами; ця група також містить матеріали, що пересилалися із супровідними листами, наприклад, переліки радянських громадян, доручення окремим особам, які співпрацювали з Оперативним штабом або з іншими службами Розенберґа. Документи Відомства Розенберґа, представлені, в основному, документами служб, що входили до його структури, серед них, зокрема, матеріали щодо його підрозділів, пов'язаних з ідеологією та окупаційною політикою, наприклад, менших відомств в його структурі із назвами, що відповідали тематичному напряму їхньої роботи «Наддержавні сили» (це відомство, серед іншого, відповідало за сферу ідеологічної боротьби з більшовизмом), «Давня історія», «Наука» тощо, Центральної бібліотеки Вищої школи, а також Товариства з боротьби проти більшовицької загрози (нім. Arbeitsgemeinschaft zur Erforschung der bolschewistischen Weltgefahr). Основну частину тут складає листування.

Першу групу документів Оперативного штабу представляють, в основному, хронологічні й тематичні звіти, зокрема, кадрові, донесення різних його підрозділів, що працювали на окупованій нацистами території СРСР, а саме головних робочих груп (далі ГРГ) Нім. «Hauptarbeitsgruppe» - «головна робоча група». «Україна» (Київ), «Остланд» (Рига) та «Центр» (Мінськ), і станом на другу половину 1943 р. почали переміщуватися на Захід, поступово залишаючи територію СРСР, в основному, до Німеччини через Польщу. Створені ними тижневі і місячні робочі звіти мали частину «Кадри» (частково вони дублювали окремі кадрові звіти), де наводився персональний склад підрозділу з радянськими співробітниками включно, із зазначенням посади станом на звітній період часу, інколи робочих завдань співробітників чи виконаних ними робіт. Вони містили дані про структурні зміни, реорганізацію штату, виплату заробітної плати, додаткові виплати, витрати тощо. В основному, це звіти і донесення Головної робочої групи «Україна», зокрема, про евакуацію з Києва і переміщення до Трускавця, Моршина, Львова, Кракова, реорганізацію залишків ГРГ «Україна» у особливу команду «Схід», документи ГРГ «Центр». Документи цієї групи датовані, в основному, періодом із вересня 1943 р. до квітня 1944 р. Знайти більшість цих документів можна, зокрема, у справах № 51, 52, 87, 112, 171, 225 та ін. першого опису, у справі № 19 другого опису Ф. № 3676 у ЦДАВО України Через те, що переважна більшість цих документів у великому обсязі масово розосереджена по окремих справах зазначених вище фондів різних архівів, тут і далі ми не подаємо подокументних посилань, а даємо посилання на рівні справи (у формі загального переліку). Іванов О., Романько В. Науковці України під німецькою окупацією у світлі документів «Фонду Розенберга» // Вісник Київського нац. ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія «Історія». Київ, 2003. Вип. 65. С. 30-34; Кашеварова Н. Г. Біографічні джерела з архіву Оперативного штабу рейхсляйтера Розенберга // Архіви України. 2010. Вип. 2. С. 155-163..

Листування розпорошене по різних справах, наприклад, у ЦДАВО України у справах № 19, 20, 22, 23, 27, 31-33, 40, 51, 215, 216, 226 першого опису Ф. № 3676, у справах № 19, 23 другого опису, у справі № 326 четвертого опису; у фонді NS 30 у Федеральному архіві Німеччини у справах 30, 39, 163, 167, 220.

Ці документи вже були об'єктом наукового розгляду на предмет дослідження долі представників радянської інтелігенції, але на тлі їх загального джерелознавчого аналізу як біографічних джерел ті з них, що мали відомості про зазначений період, не стали об'єктом окремого вивчення²³⁰.

Документи другої групи, а саме листування, висвітлювали, передусім, питання працевлаштування, розміщення для проживання, побутові умови, матеріальне забезпечення, склад родини, якщо разом з особою виїхали члени її родини, оскільки це впливало на рівень матеріального забезпечення і допомогу. Листування було як внутрішнім (між підрозділами Оперативного штабу, між ним та Відомством Розенберґа), так і зовнішнім (зі сторонніми установами). Зазвичай у листуванні йшлося про легалізацію перебування радянського громадянина поза межами СРСР, передусім, на території Генерал-губернаторства (або Генеральної губернії), через яку більшість таких громадян виїхала до Західної Європи, та на території Третього райху виготовлення проїзних посвідчень, питання тимчасового розміщення і поселення, отримання т. зв. «трудових книжок» і продуктових карток, виплати заробітної плати за роботу при Оперативному штабі, замовлення матеріалів для роботи, налагодження зв'язків особи через Штаб з іншими німецькими структурами, що були готові надати робоче місце. Здебільшого ця інформація у таких документах уривчаста, але й такі деталі можуть бути важливими для дослідників життя і діяльності окремих діячів культури, науки і освіти.

Зрідка зустрічаються листи щодо пошуків родичів. Так, Управління штабу в Берліні восени 1943 р., вже після виїзду ГРГ «Україна» з Києва, розшукувало матір її місцевого співробітника Василя Марченка Марченко Василь Петрович - учений-економіст, після війни був ученим секретарем Президії Інституту з вивчення історії та культури СРСР у Мюнхені., який написав для Оперативного штабу низку статей з економіки, разом із ним виїхав на Захід, а мати залишилася у Києві (проживала по вул. Львівській, 46, кв. 3) ЦДАВО України (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 48. У листуванні - дослівно «вчених» (нім. Wissenschaftler), хоча у тому ж листі слушно зазначено, що доцільно називати їх не «вченими», а «інтелігентами», оскільки йшлося про різних людей - вчителів, перекладачів та ін., а не лише вчених. ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 127. Арк. 37..

Завдяки цим документам також можна у загальних рисах відстежити шлях переміщення особи, з приблизною прив'язкою у часі. Прикладом подібного листування є кореспонденція ГРГ «Остланд» і особливої команди Пскова осені 1943 р. у її складі з приводу наказу Управління штабу в Берліні погодити з військовими службами та організувати вивезення низки радянських інтелігентів³³³ із зони бойових дій групи армій «Північ», спочатку до Риги, яка була місцем перебування ГРГ «Центр», щоб не втратити місцеві кадри при загальній евакуації, і тому просити військову адміністрацію виготовити для них і членів їхніх родин проїзні документи⁴³⁴. У підсумку йшлося про 13 осіб із родинами з Красногвардійська (Гатчина) та Пскова, серед яких були співробітники міських управ цих міст, перекладач при таборі для військовополонених Віктор Чернобаєв Станом на 1941 р. Чернобаєв Віктор (1891-1947) був професором Ленінградського університету, старшим науковим співробітником і завідувачем кабінету слов'янських мов Інституту мови та мислення АН СРСР. Ще у 1935 р. здобув ступінь доктора наук без захисту дисертації. Під час війни перебував у м. Пушкін, далі - у Гатчині, і восени 1943 р. був евакуйований Оперативним штабом до Риги, де працював у Латвійському університеті, і там і залишався до своєї смерті у 1947 р. Детальн. див.: Виктор Чернобаев / Русские Латвии. URL: https://www.russkije.lv/ru/lib/read/v-chernobayev.html (дата звернення: 13.03.2022); Чернобаев Виктор Григорьевич / Биографика. URL: https://bioslovhist.spbu.ru/person/2870-cernobaev-viktor-grigorevic.html (дата звернення: 13.03.2022)., перекладач при місцевій комендатурі Гатчини, бібліотекар за освітою Сергій Цвільов, кілька викладачів гімназії м. Пскова та ін. ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 127. Арк. 86.. У подібний спосіб було вивезено з Києва Ірину Горохолінську, яка була директоркою Державної історичної бібліотеки України³⁷⁷ Нині - Національна історична бібліотека України. під час війни³⁸⁸ До війни І. Горохолінська була завідувачкою фондів Державної історичної бібліотеки України, з жовтня 1941 р. очолювала її до моменту свого виїзду. Крім роботи з зібраннями, конфіскованими Оперативним штабом, вона підготувала для нього кілька статей/робіт, напр., розвідку «Бібліотечна справа у СРСР» (на 30 ст.). Більше див.: Циганенко А. М. Очільники Історич- ки з моменту її створення до сьогодення / Національна історична бібліотека України. URL: https://nibu.kyiv.ua/media/files/Ochirnyky_NIBU_1939-2019.pdf (дата звернення: 13.03.2022), а також у виданні: Бібліотеки Києва в період нацистської окупації (1941-1943): Дослідження. Анотований покажчик. Публікації документів.... За даними самої бібліотеки, доля І. Горохолінської невідома, але німецькі документи свідчать, що на початку жовтня 1943 р. її разом із дитиною, матір'ю та іншими співробітниками Оперативного штабу було вивезено на Захід, де її планували задіяти у роботі із зібраннями Східної бібліотеки Розенберґа, і рухалися вони через Трускавець до Моршина, звідки вона виїхала у листопаді 1943 р. до Ратібора опрацьовувати книжкові зібрання Східної бібліотеки ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 51. Арк. 52, 77; Спр. 31. Арк. 16; Спр. 171. Арк. 252..

У листуванні також можна знайти документи, що містять непряму, але цікаву інформацію іншого змісту так, при співпраці Відомства Розенберґа з видавництвом «Eher» офіційним органом НСДАП на предмет публікації видавництвом матеріалів пропагандистського змісту, серед іншого присвячених ідеологічній боротьбі з більшовизмом, не виключалася можливість публікації матеріалів авторів-іноземців родом із СРСР. Вони могли отримати гонорар за публікацію, у такому випадку вказувалося лише прізвище німця, співробітника Оперативного штабу, під редакцією якого мала бути опублікована стаття, але гонорар розподілявся між авторами-іноземцями через Оперативний штаб Там само. Спр. 51. Арк. 39.. Іншим прикладом наявності у такому листуванні хоча й незначних, але цікавих деталей, може слугувати лист керівника особливої команди «Псков» ГРГ «Остланд» Георга фон Крузенштерна (Georg von Krusenstjern) до ГРГ «Остланд» у Ризі від 18 листопада 1944 р. про відправку зі Пскова до Риги 2-х вагонів із майном, де у переліку вмісту вагона, крім конфіскованих Оперативним штабом зібрань бібліотеки місцевого Педагогічного інституту та службовим майном команди «Псков», фігурує приватне майно кількох росіян, які працювали на Штаб, із зазначенням кількості одиниць багажу та стисло вмісту, яке вони вивозили зі Пскова до Риги, готуючись до виїзду за кордон. В основному це були книги Там само. Спр. 127. Арк. 21-21зв.. Серед авторів значаться, наприклад, Борис Філістинський (псевдонім Борис Філіппов), відомий в еміграції літературознавець, редактор, поет, професор російської літератури у приватному Американському університеті м. Вашингтон, який під час окупації переїхав із Новгорода до Пскова, де працював у місцевій газеті та на Оперативний штаб, а пізніше виїхав зі штабом до Німеччини Особистість Б. Філістинського (1905-1981) досить неоднозначна, оскільки російські дослідники приписують йому керівництво у Пскові під час окупації чи то місцевою поліцією, чи то гестапо (таємною державною поліцією) та вбивство понад 150 осіб. Те ж листування свідчить, що він написав кілька статей для Оперативного штабу, серед іншого - про форми і методи радянської пропаганди, і водночас працював на німецьку контррозвідку у зоні дії груп армій «Північ» (див. ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 127. Арк. 61). Bundesarchiv Berlin, NS 30/124/3-5 (тут і далі посилання подане у форматі, рекомендованому Федеральним архівом Німеччини)., і Олександр Пірожков, викладач Псковського педагогічного інституту, дочка якого, Віра, під час окупації працювала в окупаційній пресі журналісткою і перекладачкою, а після війни була професоркою політології університету Мюнхена, головною редакторкою емігрантського видання «Голос зарубежья». У 1944 р. вони за сприяння німців емігрували до Німеччини.

У складі цієї групи заслуговують уваги також переліки радянських фахівців, які зазвичай пересилалися разом із листами, що їх можна знайти, наприклад, у справі № 127 першого опису Ф. 3676 у ЦДАВО України та справі 124 фонду NS 30 у Федеральному архіві Німеччини. Ці документи ще не були запроваджені до наукового обігу. У справі 124 фонду NS 30 у Федеральному архіві Німеччини зберігається цікавий документ із назвою «Російські (чит. «радянські»Н. К.) спеціалісти, які є у розпорядженні Оперативного штабу Розенберґа у Ратіборі для спеціальної довідкової інформації», друга назва «Російські спеціалісти, які у Ратіборі працюють над ідейною боротьбою з більшовизмом» (без дати, орієнтовно осені 1944 р. чи початку 1945 р.). Всього у цьому списку 32 особи, де вказані ім'я та прізвище, національність, вік, науковий ступінь, професія і спеціалізація, місце роботи станом на початок війни, рівень знання німецької мови²⁴³. В основному, більшість складали викладачі вищої школи, інженери, етнографи, юристи, журналісти тощо. З 32-х осіб 10 назвали себе українцями, серед них були Михайло Вєтухов Вєтухов (Вєтухів) Михайло Олексійович (1902-1959) - дослідник у галузі генетики і біології, з 1950 р. - президент УВАН. З 1928 р. - завідувач кафедри Полтавського сільськогосподарського інституту. У 1930-х роках викладав у Московському зооветеринарному інституті, Харківському державному університеті. Під час окупації очолював Харківську земельну управу, з 1942 р. - ректор Харківського університету. У 1943 р. пережив арешт гестапо, пізніше переїхав до Львова, де продовжував викладати. У 1944 р. емігрував до Відня. З 1945 р. - голова уряду УНР в екзилі, міністр внутрішніх справ. У 1949 р. емігрував до США., Василь Марченко, Андрій Ольховський Ольховський Андрій (псевдонім - Євген Оленський) (1899-1969) - музикознавець, композитор, педагог. У 1929-1934 рр. - редактор журналу «Музика». В той же час - викладач, доцент, в. о. професора Харківської консерваторії, з 1935 р. до 1941 р. - професор, завідувач кафедри української музики Київської консерваторії; у 1942-1943 рр. - директор музично-балетної школи. Під час відступу німецьких військ виїхав до Західної Європи, спочатку - з Оперативним штабом до Ратібору у Сілезії. У 1947-1949 рр. працював у Мюнхені, в Українському вільному університеті, а у 1949 р. емігрував до США., 4 білорусами, а всі інші росіянами за національністю.

При підготовці наукових праць, а також матеріалів пропагандистського змісту вони використовували зібрання Східної бібліотеки, замовляючи книги, журнали та газети на абонемент, про що свідчать запити, які можна знайти у справі 29 фонду NS 30 у Федеральному архіві Німеччини. У свою чергу ці запити також виступають джерелом щодо наукової тематики, над якої працювали колишні радянські громадяни.

Окремо слід наголосити на значенні документів інституцій, які не входили до структури Оперативного штабу, але активно зверталися до штабу за різною інформацією, оскільки останній забезпечував деякі з них матеріалами з СРСР, та у пошуках радянських громадян, які могли б працювати на ці служби. Наприклад, Центральна служба з дослідження Сходу (нім. Zentrale fur Ostforschung), створена при Міністерстві у справах окупованих східних територій під керівництвом А. Розенберґа, у 1943 р. зверталася до Штабу у пошуках радянських фахівців, які виїхали з території СРСР і могли б співпрацювати з Міністерством, тому що сама Центральна служба ще не мала контактів із таборами для переміщених осіб на території Німеччини і тому розглядала можливість доручити підбір кадрів Оперативному штабові, якій підтримував тісні зв'язки з радянськими громадянами. Зокрема, потрібні були географи, статистики, філологи, історики, біологи, знавці Сибіру і Казахстану. Для працевлаштування потрібні були такі особові дані як ім'я та прізвище, національна приналежність, спеціальність і спеціалізація, перелік наукових публікацій, останнє місце роботи, знання мов, а також кількість членів родини, які виїхали разом із науковцем, його поточна адреса ЦДАВО України. Ф. 3676. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 26-26зв. У перекладі українською мовою див.: Кашеварова Н. Г. Діяльність Оперативного штабу Розенберґа з вивчення нацистами «східного простору» (1940-1945). Київ: Ін-т історії України, 2014. Ч. 2: Документи. С. 538-541..