Документи компартійних організацій Київської області у контексті вивчення кризи монопартійності та становлення політичного плюралізму в Україні (1988-1991 рр.)

У цей же час під впливом соціально-економічної ситуації, що невпинно погіршувалася, та плюралістичних тенденцій, що охопили все суспільство, відбувалася активізація профспілкового і робітничого руху. 9-10 травня 1991 р. у Павлограді Дніпропетровської області відбулася конференція представників незалежних профспілок, страйкових і робітничих комітетів, демократичних партій і організацій України, на якій Всеукраїнське об'єднання страйкових комітетів (ВОСК) сформулювало політичні і економічні вимоги: недопущення підписання нового Союзного договору, ліквідація монопольної влади КПРС-КПУ, проведення департизації усіх державних і виробничих структур, здійснення приватизації, введення реальних ринкових відносинТам само. Спр. 991. Арк. 134-136.. На установчому з'їзді 21-23 червня 1991 р., що відбувся у приміщенні Спілки художників України, ВОСК було реорганізовано у Всеукраїнське об'єднання комітетів солідарності трудівників (ВОКСТ). У з'їзді взяли участь 313 делегатів із 21 області і м. Києва. Серед запрошених - представники американського, польського, чеського консульств, польської «Солідарності», української діаспори США і Канади, акредитовані журналісти Ей-Бі-Сі, Сі-Бі-Ен, «Труда», «Народної трибуни», «Комсомольської правди», «Народної газети», «Хрещатика», «Молодої гвардії» тощоТам само. Арк. 144-151.. Наведені факти самоорганізації робітничого і профспілкового руху свідчать про їх вихід із-під тоталітарного впливу КПУ, що означало, так само як і поступове дистанціювання від неї окремих лідерів і первинних організацій ЛКСМУ, підрив її соціально-політичної бази.

Опитування, проведене напередодні березневого референдуму 1991 р. серед жителів столиці дозволило виявити рівень підтримки основних політичних гравців різними соціальними групами. Пенсіонери, військові та управлінський апарат позитивно ставилися до Компартії (на рівні бажання й готовності підтримки). Студенти, учні й кооператори - різко негативно, аж до готовності протидіяти. Ставлення до КПУ робітників, наукових і інженерно-технічних працівників, соціально-гуманітарної інтелігенції і працівників сфери послуг схарактеризоване як стримано-негативне. Загальна оцінка рівня підтримки КПУ у киян складала 39-40%.

З усіх опозиційних течій найбільшу підтримку отримав Рух. Активними прибічниками Руху названі студенти. З деякою симпатією, згідно з експертними оцінками, до нього ставилася науково-технічна інтелігенція, нейтрально - інженерно-технічні працівники, соціально-гуманітарна інтелігенція і кооператори, більш насторожено - працівники сфери послуг, негативно - «традиційні» прибічники КПУ (військові, управлінський апарат, пенсіонери). Загальний рівень підтримки Руху киянами оцінювався у 15%Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 693. Арк. 11-33..

Таким чином, як констатувалося на V пленумі Броварського МК КПУ 6 червня 1991 р., в українському суспільстві склалася багатопартійна система. Причому конкретизувалося, що насправді система двопартійна: Комуністичній партії України протистоїть Українська міжпартійна асамблея, створена на базі політичних партій антикомуністичного напряму. Основною вимогою цього об'єднання стало скликання Національного конгресу і проведення реєстрації громадян Української Народної Республіки на основі закону про громадянство УНР від 1918 р., ліквідація верховенства РадТам само. Ф. П-124. Оп. 46. Спр. 34. Арк. 3., що на практиці б означало не тільки зміну існуючого політичного курсу, але й ліквідацію радянської моделі держави.

Новостворені політичні об'єднання діяли рішуче і наступально, нерідко навіть агресивно. Натомість рядові комуністи і навіть керівники парторганізацій перебували у стані деморалізації й розгубленості, часто не могли протиставити опонентам ані чіткої позиції, ані вагомих аргументівТам само. Ф. П-29. Оп. 47. Спр. 10. Арк. 7. Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 910. Арк. 95.. Керівники опозиції припускалися до своїх противників висловів, що нерідко звучали погрозливо. У довідці ідеологічного відділу Київського обкому КПУ 1990 р. «Про політичну ситуацію, що склалася на Україні після виборів до місцевих Рад» наводилися такі приклади: А. Ніколаєнко, член Львівського комітету захисту прав громадян у виступі на мітингу-пікеті пленуму Львівського обкому партії 14 квітня 1990 р. назвав комуністів «тунеядцями» і «клопами на здоровому тілі». «Зараз у нас 130 тис. комуністів. Треба щоб у майбутньому їх залишилося не більше трьох для розплоду. [...] Комуністи повинні не здавати партквитки, а спалювати ось тут, перед обкомом, над яким висить червона ганчірка». П. Чабан, член НРУ, на тому ж заході проголосив: «Ми з вами ще зберемося на багатолюдний мітинг, присвячений Компартії. Єдиним лозунгом у нас буде тоді: «Вічна пам'ять КПРС, що скопитилася у боротьбі за комунізм».

Формою артикуляції інтересів громадян у загальнонаціональному масштабі є їх участь у виборах і референдумах, що, в свою чергу, демонструють політичні симпатії різних соціальних груп. Ставлення не- комуністичних партій до виборів депутатів радянських органів влади було неоднозначним. Наприклад, передбачаючи перемогу кандидатів від компартії, УГС у 1989 р. закликала бойкотувати березневі вибори до Верховної Ради України, що дослідник із Торонто В. Сабаль назвав «великим тактичним промахом», вважаючи вибори до органів влади першим кроком до політичного плюралізму і системи народовладдяСабаль В. Радянські вибори - шлях до політичного плюралізму // Нові дні: український універсальний журнал. Торонто, 1989. Vol. 40. №472. С. 16..

Розмаїтість суспільно-політичних поглядів яскраво проявилася під час підготовки та проведення референдуму щодо ставлення до оновленого Союзу Суверенних Держав у березні 1991 р. На той момент процес становлення багатопартійної системи в Україні, коли забезпечується представництво різних політичних партій в органах влади - від верховної до низової ланки, вже розпочався. Про це свідчить хоча б той факт, що у Васильківському районі у 12-ти із 80-ти дільничних комісій керували «рухівці»Держархів Київської обл. Ф. П-5. Спр. 974. Арк. 2.. У Броварах до складу дільничних комісій з проведення референдуму від товариства «Просвіта», Руху, УРП було висунуто більше 10 осіб, які працювали на заводі порошкової металургіїТам само. Ф. П-124. Оп. 46. Спр. 32. Арк. 5-6., що продемонструвало неабиякий вплив некомуністичних організацій на висококваліфікований робочий клас і технічну інтелігенцію міста. У Києві до складу ряду дільничних комісій увійшли представники УРП: у Залізничному районі - 5, у Ватутінському - 11, у Дніпровському - 5 тощоТам само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 693. Арк. 6..

Втрата авторитету компартії як основного владоутворюючого елемента, неспроможність її соціально-економічної і гуманітарної політики природним чином призвели до падіння «рейтингу» радянських органів влади та кризи самої моделі радянської держави.

Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що документи компартійних організацій дозволяють дослідити тему «тектонічних зсувів» у розстановці політичних сил в Україні в історичному й статистичному аспектах. Ретельно відфільтровуючи фактаж та застосовуючи принципи історизму і об'єктивізму, можна цілком впевнено назвати документи компартійних організацій повноправним і самодостатнім джерелом вивчення питань, пов'язаних із крахом тоталітарної політичної моделі радянської держави, диверсифікацією громадської думки і розвитком політико-ідеологічного плюралізму в Україні у 1988-1991 рр.

Падіння авторитету КПРС і КПУ як її частини, пов'язане з неспроможністю соціально-економічної, внутрішньої, зовнішньої і гуманітарної політики, у свою чергу призвело, разом з іншими причинами, до краху монопартійності в Україні, виникнення нових партій, становлення багатопартійної системи та руйнації радянського ладу в цілому. Перші симптоми партійної кризи стали помітними ще у 1989 р., коли почалося зменшення кількості прийнятих до лав партії і, натомість, - збільшення відтоку з її рядів, а з 1990 р. кількість добровільно вибулих значно переважала число бажаючих вступити до її лав, при цьому зазначалися причини виходу, що вказували на розчарування політикою партії. Статистичні відомості, що містяться у протоколах і звітах про кількісний і якісний склад партійних організацій, візуалізовані у підготовлених авторкою статті порівняльних гістограмах, графіку і діаграмі, дозволили унаочнити і проаналізувати процес стрімкої втрати Компартією України своєї привабливості в очах рядових комуністів.

Іншими внутрішніми ознаками кризи «керівної і направляючої» ролі партії стали несплата членських внесків, поширення внутрішньопартійних опозиційних настроїв, створення партійних угрупувань і прошарку суверен-комуністів. У надрах самої партії зародився Народний рух України за перебудову, якому судилося стати основним опонентом КПУ. Диверсифікаційні процеси, що відбувалися у громадській свідомості, сприяли поширенню неформальних об'єднань некомуністичної орієнтації, деякі з яких згодом склали ядро майбутніх політичних партій. Згідно з інформацією Київського обкому на середину січня 1991 р. в Україні існувало 15 політичних партій чисельністю 1-6 тис. осіб, а на території Київської області на кінець березня 1991 р. діяло 40 осередків опозиційних партій і організацій, що свідчило про становлення політичного плюралізму в країні. В аналітичних й інформативних документах, що містяться у партійних фондах, надаються відомості щодо виникнення, розвитку, ідеологічного спрямування, форм і методів діяльності, політичних програм та керівних органів цих нових громадсько-політичних утворень. Поглиблення протистояння між комуністичною і некомуністичною ідеологіями, інтернаціоналізмом і націоналізмом, доцентровим і відцентровим устремліннями різних політичних сил, протилежними оцінками подій української історії тощо, які прослідковуються на підставі компартійних документів 1988-1991 рр., демонструють діалектику розвитку нових моделей мислення в українському суспільстві.

Таким чином, документи комуністичних організацій Київської області, подані в історичному контексті, уможливлюють масштабне висвітлення процесу руйнації монопольного становища КПРС-КПУ та виникнення багатопартійної системи в умовах економічної, соціально-політичної й ідеологічної кризи радянського суспільства наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст.

References

1. Bazhan, O. (2010) KDB URSR ta neformalni obiednannia v period «horbachovskoi perebudovy» [KGB of the USSR and informal associations during the «Gorbachev perestroika»]. Naukovi zapysky. Istorychni nauky (Vol. 104, pp. 68-77). Kyiv. [in Ukrainian].

2. Bedyk, Ya. (2014). Vidnosyny Narodnoho Rukhu Ukrainy z Komunistychnoiu partiieiu Ukrainy ta Komunistychnoiu partiieiu Radianskoho Soiuzu (pochatkovyi etap) [Relations of the People's Movement of Ukraine with the Communist Party of Ukraine and the Communist Party of the Soviet Union (initial stage)]. Abstract of Papers '14: Dni nauky istorychnoho fakultetu, prysviacheni 180-richchiu zasnuvannia Kyivskoho universytetu. Materialy VII Mizhnarodnoi konferentsii studentiv, aspirantiv ta molodykh vchenykh «Dni nauky istorychnoho fakultetu» (Vol. 1, pp. 261-264). Kyiv: Lohos. [in Ukrainian].

3. Danylenko, V. (2019). Perebudova. Zrostannia politychnoi aktyvnosti suspilstva [Perestroika. The rise of political activity in society]. Istoriia Ukrainy: vseukrainska hazeta dlia vchyteliv istorii ta pravoznavstva, kviten, 8, 5-14. [in Ukrainian].

4. Danylenko, V.M. Intelihentsiia Ukrainy v perebudovchykh protsesakh (19851991 rr.) [The intelligentsia of Ukraine in the reconstruction processes (1985-1991)]. Intelihentsiia i vlada: zbirnyk naukovykh prats, vol. 41, 54-63. [in Ukrainian].

5. Honcharuk, H.I. (2014). Politychnyi zemletrus v Ukraini u 1989 rotsi [Political earthquake in Ukraine in 1989]. Intelihentsiia i vlada: zbirnyk naukovykh prats, vol. 31, 71-83. [in Ukrainian].

6. Hordina, N.O. (2012). Suspilno-politychni nastroi naselennia URSR v umovakh «perebudovy» (1985-1991 rr.) [Socio-political moods of the USSR population in the circumastances of «perestroika» (1985-1991)] (Abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

7. Kovalenko, R.Ya. (2014). Narodnyi Rukh: stanovlennia. Tilky fakty... (za dokumentamy Derzhavnoho arkhivu Kyivskoi oblasti) [People's Movement: establishment. Only facts ... (according to the documents of the State Archives of the Kyiv region)]. Arkhivy Ukrainy, 4/5(292/293), 204-213. [in Ukrainian].

8. Kulchytskyi, S.V. (2010). Narodzhennia Narodnoho rukhu Ukrainy [Birth of the People's Movement of Ukraine] Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1(490), 8-22. [in Ukrainian].

9. Nakonechna, O. (2011). Suchasna vitchyzniana istoriohrafiia pro zanepad komunistychnoi partii Ukrainy u 1985-1991 rr. ta prychyny rozpadu SRSR yak totalitarnoi derzhavy [Modern national historiography on the decline of the Communist Party of Ukraine in 1985-1991 and the reasons for the collapse of the USSR as a totalitarian state]. Aktualni problemy vitchyznianoi ta vsesvitnoi istorii. Zbirnyk naukovykh prats, vol. 14, 282-291. [in Ukrainian].

10. Sabal, V. (1989). Radianski vybory - shliakh do politychnoho pliuralizmu [Soviet elections as a path to political pluralism]. Novi dni: ukrainskyi universalnyi zhurnal, 40(472), 15-17. [in Ukrainian].

11. Satskyi, P.V. (2003). Rol hromadskykh rukhiv u protsesi stanovlennia systemy politychnoho pliuralizmu v Ukraini v 90-ti roky ХХ stolittia [The role of social movements in the process of formation of political pluralism system in Ukraine in the 1990s]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia, vol. 65-66, 45-48. [in Ukrainian].

12. Semenenko, A.I. (2003). Diialnist politychnykh partii ta hromadskykh orhanizatsii Ukrainy po utverdzhenniu yii derzhavnoho suverenitetu (1985-1991 rr.) [Activities of political parties and public organizations of Ukraine to establish the state sovereignty (1985-1991)] (Abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

13. Shcherbyna, N.F. & Makhinla Yu.B. (2016). Polityko-ideolohichnyi pliuralizm v suchasnii Ukraini: teoretychni i praktychni aspekty [Political and ideological pluralism in modern Ukraine: theoretical and practical aspects]. Molodyi vchenyi, 4(31), 327-332. [in Ukrainian].

Размещено на allbest.ru